Група людей, які збираються з певною метою, для якоїсь діяльності. У Біблії вживається кілька єврейських і грецьких слів, які означають «збір». У єврейському тексті багато разів використовується слово еда́. Воно походить від кореневого слова йаа́д, що означає «призначати», а отже, вказує на людей, які зібралися разом у призначений час. (Пор. 2См 20:5; Мих 6:9.) Слово еда́ часто стосується ізраїльського народу і перекладається як «громада» (Лв 8:4, 5; Сд 21:10), а також вживається у висловах «Ізраїлева громада» (Вх 12:3; Чс 32:4; 1Цр 8:5) і «громада Єгови» (Чс 27:17).

Ще одне слово, яке перекладається словом «збір»,— це кага́л. Воно походить від кореня зі значенням «скликати; збирати» (Вх 35:1; Чс 20:8; Пв 4:10). Під цим словом часто мається на увазі організована група людей, і воно вживається у виразах «Ізраїлів збір» (Лв 16:17; 1Цр 8:14), «збір ізраїльтян» (ІсН 8:35), «збір правдивого Бога» (Не 13:1) і «збір Єгови» (Чс 20:4; Пв 23:2, 3; 1Хр 28:8; Мих 2:5). Слово кага́л може стосуватися будь-якої групи людей, які зібралися разом з релігійною метою (Пв 9:10; 18:16; 1Цр 8:65; Пс 22:25; 107:32), для розгляду громадських справ (1Цр 12:3) чи для воєнних дій (1См 17:47). У книзі Екклезіаста Соломон називає себе «тим, хто збирає, скликає людей» (євр. коге́лет) (Ек 1:1, прим.; 1:12). Будучи царем, він збирав, або скликав, народ для поклоніння Єгові. Наприклад, він зібрав своїх підданих у Єрусалим на урочисте відкриття храму (1Цр 8:1—5; 2Хр 5:2—6).

У Септуагінті слово кага́л («збір») зазвичай перекладається, наприклад у Псалмі 22:22 (21:23, LXX) (пор. NW, прим.), грецьким словом екклесı́а (від ек, що озн. «ззовні», і кле́сіс, що озн. «клич»). Словом екклесı́а іноді перекладається єврейське еда́ («громада»), яке також передається грецьким сінаґоґе́ (озн. «збирання разом»; від сін, що озн. «разом», і а́ґо, що озн. «збирати»).

У Грецьких Писаннях словом «збір» перекладено грецьке слово екклесı́а, від якого походить українське слово «еклезı́я». Це слово стосується групи людей, яких скли́кали або зібрали разом офіційно чи неофіційно. Воно перекладено як «збір» в Дії 7:38, де говориться про Ізраїль, і як «народ» і «ті, що зібралися» в розповіді про заворушення проти Павла і його товаришів, ініціатором яких став срібляр Димитрій в місті Ефес (Дії 19:23, 24, 29, 32, 41). Але найчастіше воно стосується християнського збору. Воно вживається щодо християнського збору загалом (1Кр 12:28), збору в якомусь місті, наприклад у Єрусалимі (Дії 8:1), Антіохії (Дії 13:1) чи Коринфі (2Кр 1:1), або групи християн, які збирались у чиємусь домі (Рм 16:5; Флм 2). Також воно вживається щодо окремих християнських зборів, або «Божих зборів» (Дії 15:41; 1Кр 11:16). Інше грецьке слово, сінаґоґе́, міститься, наприклад, в Дії 13:43 («збори у синагозі») та в Якова 2:2 («зібрання»). Ще одне грецьке слово, пане́ґіріс (від пан, що озн. «весь, усе», і аґора́, що передає думку про зібрання будь-якого роду), перекладається у Євреїв 12:23 як «зібрані разом» (НС), «громада» (Кул.), «святкові збори» (Хом. [12:22]). У деяких перекладах Біблії в уривках, де говориться про християнський збір, як-от в 1 Коринфян 16:19, вживається слово «Церква» (Ог., Хом.). Такий переклад несе неправильну думку, адже в уявленні багатьох людей «церква» — це будівля для богослужіння, а не збір людей, які поклоняються Богу.

Збір Ізраїля. З часів Мойсея ізраїльський народ називався збором. Єгова запровадив теократичне, а не демократичне управління збором, тобто збором керували не люди, а він сам. Для цього Бог уклав з ізраїльтянами Закон-угоду (Вх 19:3—9; 24:6—8). Оскільки Мойсей був посередником цієї угоди, в Біблії сказано: «Мойсей передав нам наказ, закон, який належить збору Якова» (Пв 33:4). Єгова був Суддею, Законодавцем і Царем (Іс 33:22). Отже, народ був Божим збором, «збором Єгови» (Чс 16:3; 1Хр 28:8).

Іноді єврейське слово кага́л («збір») вживається в одному контексті з єврейським словом еда́ («громада») (Лв 4:13; Чс 20:8, 10). Форми обох слів містяться у вислові «в Ізраїлевій громаді, в Ізраїлевому зборі [букв. «у зборі громади Ізраїля», євр. кега́л адат-Йісрае́л]» (Вх 12:6). Коли йдеться про ізраїльський народ, то під словом «збір» (кага́л) маються на увазі тільки євреї (Чс 15:15), а під словом «громада» (еда́) — імовірно, як євреї, так і чужинці, які жили серед них (Вх 12:19). Тому, очевидно, обрізані чужинці були членами «збору» в ширшому розумінні цього слова (Чс 15:14—16).

Але не всі могли бути членами «збору Єгови». Жоден кастрований чоловік або чоловік «з відрізаним чоловічим членом», незаконнонароджений син, жоден аммонітянин чи моавітянин «аж до 10-го покоління» не міг належати до «збору Єгови». Проте сини едомлян та єгиптян у «третьому поколінні» могли належати до збору (Пв 23:1—8). Те, що незаконнонароджені сини «аж до 10-го покоління» не входили до збору, було додатковим стимулом дотримуватись закону Єгови, який забороняв перелюб (Вх 20:14). І, хоча чоловіки з покаліченими статевими органами не були членами збору, їх, мабуть, потішали слова, записані в Ісаї 56:1—7. Звичайно, ті, хто не входив до «збору Єгови» у стародавньому Ізраїлі, мали надію отримати благословення, які Єгова обіцяв для людей з усіх народів (Бт 22:15—18).

Якщо хтось зі збору Ізраїля згрішив ненавмисно, до нього виявляли милосердя. Але ті, хто згрішив навмисно, підлягали смерті (Чс 15:27—31). Наприклад, знищений з-посеред збору мав бути той, хто був ритуально нечистим і відмовлявся очиститись, той, хто, будучи нечистим, їв м’ясо мирної жертви або те, що було святе, а також той, хто їв жир приношень чи кров (Чс 19:20; Лв 7:21—27; 17:10, 14; 22:3). Крім того, мав бути покараний смертю кожен, хто працював у суботу (Вх 31:14), хто віддавав свою дитину Молоху, хто звертався до тих, хто викликав духів, і до віщунів, кожен, хто порушував закони статевої моралі, і кожен, хто не впокорював себе у щорічний День примирення (Лв 20:1—6, 17, 18; 23:27—30; див. також Вх 30:31—33; Лв 17:3, 4, 8, 9; 18:29; 19:5—8).

Збір Ізраїля складався з окремих людей, а народ в цілому складався з племен, родин і домів. На це вказує розповідь про Ахана. Єгова наказав підійти всьому Ізраїлю плем’я за племенем, родина за родиною, дім за домом, чоловік за чоловіком, поки не було виявлено Ахана — того, хто вчинив гріх (ІсН 7:10—19).

В Ізраїлі були чоловіки, які представляли народ і діяли від його імені (Езд 10:14). Наприклад, «провідники племен» склали приношення після встановлення святого намету (Чс 7:1—11). Також за днів Неемії «тверду обіцянку» було скріплено печатками священиків, левітів та «голів народу» (Не 9:38—10:27). Під час подорожі пустелею над ізраїльтянами було поставлено «провідників громади, вибраних збору, видатних людей», 250 з яких приєдналися до бунту Корея, Датана, Авірона та Она проти Мойсея та Аарона (Чс 16:1—3). Послухавшись Божого наказу, Мойсей вибрав 70 старійшин Ізраїля, начальників народу, щоб вони допомагали йому «нести цей тягар, цей народ», який Мойсей не міг нести сам (Чс 11:16, 17, 24, 25). У Левіт 4:15 згадується про «старійшин громади». Все вказує на те, що представниками народу були його старійшини, його голови, судді та начальники (Чс 1:4, 16; ІсН 23:2; 24:1).

Пізніше велику владу мав Синедріон; цей судовий орган складався з 71 члена — первосвященика та 70 інших впливових чоловіків, названих в Біблії «громадою старійшин народу» (Мт 26:59; Лк 22:66).

Збір Ізраїля займав виняткове становище. Мойсей одного разу нагадав їм: «Ви — святий народ для вашого Бога Єгови, і Єгова, ваш Бог, вибрав вас з-посеред усіх інших народів на землі та зробив своїм народом, своєю особливою власністю» (Пв 7:6). Але юдеї втратили честь називатися збором Бога — Єгова відкинув їх за те, що вони не прийняли його Сина (Дії 4:24—28; 13:23—29; Мт 21:43; 23:37, 38; Лк 19:41—44).

Християнський Божий збір. Ще до того, як Ізраїль перестав бути вибраним народом і Божим збором, Ісус Христос назвав себе «скелею», на якій він збудує «свій збір» (Мт 16:18). Саме так зрозумів його слова Петро, адже пізніше він назвав Ісуса «каменем», що був відкинутий людьми, але «вибраний Богом і дорогоцінний в його очах», а також «наріжним каменем основи», на якому людина може будувати свою віру, не боячись розчарування (1Пт 2:4—6; Пс 118:22; Іс 28:16). Апостол Павло теж недвозначно показав, що Ісус Христос є фундаментом, на якому будується християнський збір (Еф 2:19—22; 1Кр 3:11). І, оскільки цей збір належить Єгові, його по праву названо «Божим збором» (Дії 20:28; Гл 1:13).

Христос є не тільки фундаментом християнського збору (грец. екклесı́а), але і його головою. Тому в Біблії говориться: «Бог також все підкорив йому до ніг і зробив його головою над усім на благо збору, який є його тілом, повнотою того, хто наповнює все у всьому» (Еф 1:22, 23; див. також Кл 1:18).

Християнський Божий збір прийшов на зміну збору Ізраїля у П’ятидесятницю 33 р. н. е., коли на Ісусових послідовників у Єрусалимі був вилитий святий дух. Майбутніх членів цього збору Ісус вибрав невдовзі після хрещення, на початку свого служіння на землі (Дії 2:1—4; Ів 1:35—43). З-посеред своїх перших послідовників Ісус вибрав 12 апостолів (Лк 6:12—16), а пізніше він вибрав Савла з Тарса, який став «апостолом для інших народів» (Дії 9:1—19; Рм 11:13). Дванадцять вірних апостолів Ягняти, Ісуса Христа, у тому числі Маттій, котрий замінив Юду, стали другорядною частиною фундаменту християнського збору (Дії 1:23—26; Об 21:1, 2, 14).

Цей збір названо «збором первістків, які записані на небесах», їхня кількість складає 144 000, і їхній голова — Христос (Єв 12:23; Об 7:4). Ці покликані були «куплені з-поміж людей», щоб виконувати особливу працю тут на землі, а пізніше стати нареченою Христа у небі. Так само як існували вимоги для тих, хто належав до ізраїльського Божого збору, існують вимоги і для членів християнського «Божого збору». Всі члени цього збору в духовному сенсі є незайманими, вони йдуть за Ягням, Ісусом Христом, хоч би куди він ішов, «в їхніх устах не знайдено жодного обману, і вони непорочні» (Об 14:1—5).

Членів християнського Божого збору обирає Єгова (Рм 8:30; 2Фс 2:13). Перші з них були покликані з єврейського збору, який Бог згодом відкинув за те, що він не прийняв Божого Сина як Месію. Однак починаючи з 36 р. н. е., коли був покликаний Корнилій, членами збору могли стати люди з інших народів, тому Павло сказав: «Тепер немає ні юдея, ні грека, ні раба, ні вільного, ні чоловіка, ні жінки, бо, перебуваючи в єдності з Христом Ісусом, ви всі — одне» (Гл 3:28; Дії 10:34, 35; Рм 10:12; Еф 2:11—16). Закон-угода, посередником якої був Мойсей і яка регулювала життя збору Ізраїля, була виконана Христом, і Єгова усунув її зі шляху (Мт 5:17; 2Кр 3:14; Кл 2:13, 14). Але Бог дав нову угоду, яка приносить користь членам християнського Божого збору і посередником якої є Більший Мойсей, Ісус Христос (Мт 26:28; Єв 12:22—24; Дії 3:19—23). Крім того, тоді як священиків і царів Ізраїля помазували олією (Вх 30:22—30; 2Цр 9:6), тих, хто стає членом християнського збору, Бог Єгова помазує святим духом (2Кр 1:21, 22; 1Ів 2:20) і усиновляє (Еф 1:5).

Збір Ізраїля в основному складався з ізраїльтян за народженням. Ті, хто належить до помазаного християнського збору, є духовними ізраїльтянами і складають племена духовного Ізраїля (Об 7:4—8). Оскільки більшість ізраїльтян відкинули Ісуса Христа, «не кожен, хто походить від Ізраїля, обов’язково є “Ізраїлем”», тобто духовним Ізраїлем (Рм 9:6—9). Щодо християнського Божого збору духовних ізраїльтян Павло написав: «Справжній юдей не той, хто є ним зовні, і справжнє обрı́зання не є чимось зовнішнім, на тілі. Справжній юдей — це той, хто є ним усередині, і його обрı́зання виконане на серці за допомогою духу» (Рм 2:28, 29).

Зазвичай, коли в Грецьких Писаннях говориться про «збір», то мається на увазі 144 000 помазаних послідовників Христа, не враховуючи його самого (Еф 5:32; Єв 12:23, 24). Проте на основі натхнених слів з Євреїв 2:12, в яких сказане Давидом у Псалмі 22:22 застосовується до Ісуса Христа, можна зробити висновок, що поняття «збір» включає також його голову, Ісуса Христа. Частково цитуючи Давида, автор Листа до євреїв написав: «Бо всі — як той, хто освячує, так і ті, що стають освяченими,— беруть початок від одного батька. Тому він [Ісус Христос] не соромиться називати їх братами, кажучи: “Я звіщатиму твоє ім’я братам своїм, посеред збору тебе вихвалятиму піснею”» (Єв 2:11, 12). Давид належав до збору Ізраїля, посеред якого вихваляв Єгову. Так само Ісуса Христа в цьому випадку можна вважати одним з членів духовного збору, тим більше, що інших членів цього збору названо його «братами». (Пор. Мт 25:39, 40.) Перебуваючи на землі, Ісус Христос, як і Давид, належав до ізраїльського збору Бога Єгови і проповідував його членам. Невелика частина цього збору увійшла до збору Ісуса.

Як організовано християнський збір. Хоча християнські збори були засновані в різних місцевостях, вони не діяли незалежно один від одного. Всі вони визнавали владу християнського керівного органу в Єрусалимі. Цей керівний орган складався з апостолів і старійшин єрусалимського збору (не існувало жодного іншого органу, який би намагався перебрати на себе нагляд над християнським збором). Саме цим вірним чоловікам у I ст. н. е. було подане на розгляд питання про обрізання. Після того як керівний орган під проводом святого духу прийняв рішення щодо цього питання, всі християнські збори визнали це рішення і охоче втілювали його в життя (Дії 15:22—31).

Керівний орган у Єрусалимі висилав роз’їзних представників. Наприклад, Павло та інші брати передали щойно згадане рішення зборам. У Біблії сказано: «Подорожуючи містами, вони передавали місцевим братам постанови, які були ухвалені апостолами й старійшинами в Єрусалимі і яких належало дотримуватися». Про те, який це мало вплив, говориться: «Збори зміцнювались у вірі та збільшувалися день за днем» (Дії 16:4, 5). А дещо раніше, коли апостоли в Єрусалимі «почули, що мешканці Самарії прийняли Боже слово, то послали до них Петра та Івана. Тож вони пішли до самарян і помолилися, щоб ті отримали святий дух» (Дії 8:14, 15).

Кожен збір точно дотримувався вказівок керівного органу, який наглядав за призначенням старійшин (Тит 1:1, 5). Відповідно до вказівок, які давав керівний орган під впливом святого духу, у зборах призначалися наглядачі, а також їхні помічники, служителі збору. Чоловіки, яких призначали виконувати ці обов’язки, мусили відповідати конкретним вимогам (1Тм 3:1—13; Тит 1:5—9). Роз’їзні представники керівного органу, як-от Павло, йшли слідами Христа і були добрим прикладом для наслідування (1Кр 11:1; Флп 4:9). Всі духовні пастирі мали подавати приклад отарі (1Пт 5:2, 3), з любов’ю дбати про кожного члена збору (1Фс 2:5—12) і допомагати духовно хворим (Гл 6:1; Як 5:13—16; див. НАГЛЯДАЧ; СЛУГА, СЛУЖИТЕЛЬ; СТАРІЙШИНА, СТАРШИЙ ЧОЛОВІК).

Отже, так само як Єгова організував збір Ізраїля, призначивши старійшин, голів, суддів та начальників (ІсН 23:2), він подбав про те, щоб нагляд у християнському зборі здійснювали надійні чоловіки, призначені старійшини (Дії 14:23). І так само, як в Ізраїлі відповідальні чоловіки іноді були представниками цілого збору, скажімо в судових справах (Пв 16:18), кожен християнський збір у судових справах представляли відповідальні чоловіки, призначені святим духом (Дії 20:28; 1Кр 5:1—5). Однак якщо між членами християнського збору виникали якісь непорозуміння, їх можна було вирішити, керуючись словами Ісуса Христа, записаними в Матвія 18:15—17 (ці поради були дані ще перед тим, як Єгова відкинув збір Ізраїля, тому спочатку вони стосувалися його).

Бог Єгова розмістив кожну частину духовного «тіла» Христа так, «як йому було до вподоби». За словами Павла, «Бог призначив усіх у зборі так: спочатку апостоли, тоді пророки, потім вчителі, після цього ті, хто виконує могутні діла, тоді ті, хто має дар зціляти, за ними ті, хто надає допомогу, потім ті, хто має здібності керувати, а тоді ті, хто говорить різними мовами». Всі виконували різні ролі, але всі були потрібні у християнському зборі (1Кр 12:12—31). Павло пояснив, що Бог дав християнському збору апостолів, пророків, проповідників доброї новини, пастирів і вчителів, «щоб вони виправляли святих, служили іншим і зміцняли Христове тіло, поки всі ми не досягнемо єдності у вірі та в точному знанні про Божого Сина і не станемо дорослою людиною, досягнувши повноти зрілості Христа» (Еф 4:11—16).

Збір Ізраїля отримав Божі Закони і мав розуміти, що «не хлібом самим живе людина, а кожним словом, що виходить з уст Єгови» (Пв 8:1—3). Ісус Христос теж був переконаний, що людина живе не хлібом самим, «а кожним словом, що виходить з уст Єгови» (Мт 4:1—4). Тож Бог подбав, щоб християнський збір отримував необхідну духовну поживу. Ісус розповів про «раба», який роздаватиме їжу християнам, «хатнім слугам». У пророцтві про свою присутність і «закінчення цього віку» Ісус показав, що «пан», прийшовши, призначить цього «вірного і розсудливого раба» «над усім своїм маєтком» (Мт 24:3, 45—47).

Усі члени збору Ізраїля мали збиратися для того, щоб поклонятись Єгові і поглиблювати розуміння його законів (Пв 31:12; Не 8:1—8). Так само в християнському Божому зборі великої ваги надається зібранням, на яких християни поклоняються Єгові і вивчають Писання. У Листі до євреїв Павло закликав християн не переставати збиратися разом (Єв 10:24, 25). В пізніший період єврейської історії у синагогах читали Писання, навчали з них, молилися і вихваляли Бога. Це робили і християни, коли збиралися разом, але вони не перейняли від юдеїв ритуалів, якими з часом обросли зібрання в синагогах. У синагогах не було класу духівництва — читати і пояснювати Писання міг кожен вірний юдей. У християнському зборі першого століття теж не було поділу на священнослужителів і мирян. І звичайно, ані в зборі, ані в синагозі жінкам не дозволялося навчати чи мати владу над чоловіками (1Тм 2:11, 12).

Зібрання християнського збору були добре організованими, і це свідчило про те, що Єгова, який зібрав послідовників Христа у збір, є «Богом не безладу, а миру». Завдяки порядку всі, хто був присутній на зібраннях, отримували велику духовну користь (1Кр 14:26—35, 40). (Див. ЗІБРАННЯ; СВЯТІ ЗБОРИ.)