Дії апостолів 4:1—37

4  Поки Петро та Іван говорили з народом, до них підійшли священики, начальник храму+ та садукеї.+  Вони були роздратовані, бо апостоли навчали народ і відкрито звіщали про воскресіння Ісуса*.+  Тож апостолів схопили* і взяли під варту+ до наступного дня, бо вже настав вечір.  Проте багато людей, які слухали апостолів, повірили; їх було приблизно 5000 чоловіків.+  А наступного дня в Єрусалимі зібрались юдейські правителі, старійшини й книжники.  Там був А́нна,+ старший священик, а також Кайя́фа,+ Іван, Олександр та всі родичі старшого священика.  Вони вивели Петра та Івана на середину і почали їх розпитувати: «Скажіть, якою силою та чиїм іменем ви це робите?»+  Тоді Петро, сповнений святого духу,+ промовив: «Правителі народу й старійшини!  Якщо ви допитуєте нас сьогодні через добрий вчинок, який ми зробили для каліки,+ і вас цікавить, завдяки кому цей чоловік одужав*, 10  то нехай усім вам та цілому ізра́їльському народу буде відомо: ми зробили це іменем Ісуса Христа, назаря́нина,+ якого ви стратили на стовпі,+ але якого Бог воскресив з мертвих.+ І оцей чоловік стоїть перед вами здоровий саме завдяки Ісусу*. 11  Це “камінь, який ви, будівельники, вважали непотрібним; він же став головним наріжним каменем”.+ 12  Крім того, ні в кому іншому спасіння немає, адже з-поміж усіх людей під небом Бог більше нікому не дав такого імені,+ завдяки якому можна було б отримати спасіння».+ 13  Коли вони побачили відвертість Петра та Івана і помітили, що це люди неосвічені й прості,+ то стали дивуватися. І вони зрозуміли, що ці чоловіки ходили з Ісусом.+ 14  Але оскільки поряд з апостолами стояв зцілений чоловік,+ вони не мали що відповісти.+ 15  Тож члени Синедріо́ну наказали апостолам вийти із залу, а самі почали радитися: 16  «Що ж нам робити з цими чоловіками?+ Адже вони справді вчинили щось надзвичайне! Про це відомо всім жителям Єрусалима,+ і ми нічого не можемо заперечити. 17  Однак щоб звістка про це не поширювалась далі серед народу, пригрозімо їм і накажімо нікому нічого не говорити від того імені».+ 18  Отже, апостолів покликали та наказали їм нічого не розповідати і не навчати від Ісусового імені. 19  На це Петро та Іван сказали: «Розсудіть самі: чи правильно було б у Божих очах слухатись вас, а не Бога?+ 20  Тому ми не можемо не розповідати про те, що бачили й чули». 21  Пригрозивши апостолам ще раз, вони звільнили їх, оскільки не знайшли жодної підстави їх покарати. До того ж вони боялися народу,+ адже всі люди прославляли Бога за те, що трапилося, 22  бо чоловіку, з яким сталося чудо зцілення, було вже більше ніж 40 років. 23  Після звільнення апостоли пішли до одновірців і переповіли їм усе сказане старшими священиками й старійшинами. 24  Почувши це, усі присутні разом звернулися до Бога і сказали: «Всевладний Господи! Ти створив небо, землю, море та все, що в них.+ 25  І через святий дух ти сказав устами нашого прабатька Давида,+ свого слуги: “Чому народи зчинили метушню і мешканці різних країв роздумують про марноту? 26  Земні царі повстали, і правителі зібралися разом проти Єгови та його помазанця”.+ 27  І справді, проти твого святого слуги Ісуса, якого ти помазав,+ зібралися разом у цьому місті Ірод, По́нтій Пилат,+ а також люди з інших народів і з народів Ізра́їля, 28  щоб виконати те, що ти визначив наперед відповідно до своєї сили і наміру.+ 29  Тепер же, Єгово, зверни увагу на їхні погрози і допоможи своїм рабам і далі говорити твоє слово з повною сміливістю, 30  тимчасом як ти простягаєш свою руку, щоб зціляти, та ім’ям твого святого слуги Ісуса чиняться знаки й чуда».+ 31  Після їхньої палкої молитви місце, де вони зібралися, затряслось, і вони всі до одного сповнились святого духу+ та почали говорити Боже слово сміливо.+ 32  І весь народ, що повірив, мав одне серце й одну душу. Ніхто не казав, що його майно належить тільки йому, все в них було спільне.+ 33  Апостоли ж продовжували з великим успіхом свідчити про воскресіння Господа Ісуса,+ і всі сповна отримували незаслужену доброту. 34  Тож серед них ніхто ні в чому не відчував нестачі,+ бо всі, хто мав поле чи дім, продавали їх і виручені гроші приносили 35  та клали до ніг апостолів.+ А ті давали кожному стільки, скільки він потребував.+ 36  Так зробив і Йосип — левіт, родом з Кіпру, якого апостоли також називали Варна́вою+ (що в перекладі означає «син потіхи»). 37  Він продав свою землю, а гроші приніс і поклав до ніг апостолів.+

Примітки

Або «на прикладі Ісуса».
Або «їх арештували». Букв. «наклали на них руки».
Або «був врятований».
Або, можливо, «саме в це ім’я».

Коментарі

Начальників храму. У цьому вірші в грецькому тексті вживається лише слово «начальники», але в Лк 22:52 використовується вислів «начальники храму», що показує, про яких саме начальників йдеться. Тому тут слово «храму» додано для уточнення. Тільки Лука згадує про цих начальників (Дії 4:1; 5:24, 26). Вони керували храмовими вартовими. Мабуть, їх покликали на зустріч з Юдою, щоб надати майбутньому арешту Ісуса законного вигляду.

Петро та Іван. Букв. «вони».

Начальник храму. Про нього ще згадується в Дії 5:24, 26. У I столітті н. е. священик, який займав цю посаду, поступався владою лише первосвященику. Начальник храму наглядав за священиками, котрі служили в храмі, а також відповідав за порядок у храмі та на прилеглій території і керував охороною, що складалася з левітів. Його помічники наглядали за левітами, які відкривали та закривали ворота храму зранку і ввечері. Вони теж охороняли скарбницю, підтримували порядок серед натовпів людей та стежили, щоб сторонні не заходили у певні місця. Левіти були поділені на 24 групи. Кожна з них двічі на рік протягом тижня по черзі виконувала свої обов’язки в храмі і, очевидно, мала начальника, що підпорядковувався начальнику храму. Начальники храму мали велику владу. Біблія говорить, що вони разом зі старшими священиками змовлялися вбити Ісуса. В ніч, коли Ісуса зрадили, вони прийшли зі своїми воїнами, щоб заарештувати його (Лк 22:4 (див. коментар), 52).

Старійшин. Букв. «чоловіків похилого віку». У Біблії грецьке слово пресбı́терос стосується передусім тих, хто посідає відповідальне становище або наділений певними обов’язками у громаді чи народі. Коли це слово передає думку про вік людини (як-от в Лк 15:25 і Дії 2:17), то може вказувати не лише на похилий вік, а й на те, що хтось старший від когось іншого. В цьому вірші слово пресбı́терос означає провідників єврейського народу, які часто згадуються разом зі старшими священиками і книжниками. Чоловіки з цих трьох груп входили до складу Синедріону (Мт 21:23; 26:3, 47, 57; 27:1, 41; 28:12; див. глосарій, «Старійшина; старший чоловік»).

Старійшини. Див. коментар до Мт 16:21.

Кайяфи і старшого священика Анни. Вказуючи на початок служіння Івана Хрестителя, Лука говорить про дні, коли юдейським священством керували два впливові чоловіки. Анну призначив первосвящеником римський намісник Сирії Квіріній близько 6—7 року н. е. Служіння Анни тривало приблизно до 15 року н. е. Навіть після того, як римляни позбавили Анну офіційного титулу, він, очевидно, й далі мав великий вплив і владу як колишній первосвященик і авторитетний представник юдейського духівництва. П’ятеро його синів також були первосвящениками. Його зять Кайяфа займав посаду первосвященика приблизно з 18 року н. е. до приблизно 36 року н. е. Хоча у 29 році н. е. первосвящеником був Кайяфа, Анну можна було назвати «старшим священиком» з огляду на його впливове становище (Ів 18:13, 24; Дії 4:6).

Анна, старший священик. Анну призначив первосвящеником римський намісник Сирії Квіріній близько 6—7 року н. е. Служіння Анни тривало приблизно до 15 року н. е. Навіть після того, як римляни позбавили Анну офіційного титулу, він, очевидно, й далі мав великий вплив і владу як колишній первосвященик і авторитетний представник юдейського духівництва. П’ятеро його синів також були первосвящениками. Його зять Кайяфа займав посаду первосвященика приблизно з 18 року н. е. до приблизно 36 року н. е. (Див. коментар до Лк 3:2.) В Ів 18:13, 19 Анну названо «старшим священиком». Те саме грецьке слово (архіере́ус) могло застосовуватись і до первосвященика, і до будь-якого впливового священика, у тому числі первосвященика, котрого зняли з посади. (Див. глосарій, «Старший священик».)

Кайяфа. Цей первосвященик, призначений римлянами, був умілим дипломатом і зміг втриматися на своїй посаді довше, ніж його прямі попередники. Його було призначено первосвящеником приблизно у 18 році н. е., і він виконував ці обов’язки приблизно до 36 року н. е. Кайяфа був тим, хто допитав Ісуса і відправив його до Пилата (Мт 26:3, 57; Ів 11:49; 18:13, 14, 24, 28). У книзі Дії він згадується по імені лише тут. В інших уривках його названо «первосвящеником» (Дії 5:17, 21, 27; 7:1; 9:1).

Назарянин. Цим словом називали Ісуса, а пізніше і його послідовників (Дії 24:5). Ім’я Ісус було поширеним серед євреїв, тому до імені часто додавали уточнення. У біблійні часи було прийнято додавати описову назву, яка вказувала на місцевість, звідки походила людина (2См 3:2, 3; 17:27; 23:25—39; На 1:1; Дії 13:1; 21:29). Більшу частину свого життя Ісус провів у місті Назарет в Галілеї, тож не дивно, що різні люди і за різних обставин називали його «назарянином» (Мр 1:23, 24; 10:46, 47; 14:66—69; 16:5, 6; Лк 24:13—19; Ів 18:1—7). Ісус не був проти цього і навіть сам називав себе так (Ів 18:5—8; Дії 22:6—8). На табличці, яку повісили на стовпі мук за наказом Пилата, було написано єврейською, латинською і грецькою: «Ісус назарянин, Цар юдейський» (Ів 19:19, 20). Починаючи з П’ятидесятниці 33 року н. е. апостоли та інші часто говорили про Ісуса як про назарянина або як про чоловіка з Назарета (Дії 2:22; 3:6; 4:10; 6:14; 10:38; 26:9; див. також коментар до Мт 2:​23).

Стратили на стовпі. Або «прибили до стовпа (палі)». Перший з понад 40 випадків вживання грецького дієслова стауро́о в Грецьких Писаннях. Це дієслово споріднене з іменником стауро́с, що перекладається як «стовп мук». (Див. коментарі до Мт 10:38; 16:24; 27:32 і глосарій, «Стовп»; «Стовп мук».) У Септуагінті це дієслово вживається в Ес 7:9, де розповідається про наказ повісити Гамана на стовпі заввишки понад 20 м. У класичній грецькі мові це слово означало «обгородити палями; зробити частокіл».

Назарянина. Див. коментар до Мр 10:47.

Стратили на стовпі. Або «прибили до стовпа (палі)». (Див. коментар до Мт 20:19 і глосарій, «Стовп»; «Стовп мук».)

Головним наріжним каменем. Або «найважливішим каменем». Вжитий тут грецький вислів, а також єврейський вислів у Пс 118:22 буквально означають «голова рогу». Хоча цю фразу розуміють по-різному, вона, очевидно, стосується каменя, який клали зверху на місці з’єднання двох стін, щоб надати конструкції міцності. Ісус процитував це пророцтво і застосував його до себе, показавши, що саме він є «головним наріжним каменем». Наче верхній камінь у будівлі, що відігравав визначну роль, Ісус Христос увінчує духовний храм — збір помазаних християн.

Головним наріжним каменем. Див. коментар до Мт 21:42.

Відвертість. Або «сміливість; безстрашність». Грецьке слово парресı́а також перекладається як «свобода мови; впевненість» (Дії 28:31; 1Ів 5:14; також прим.). Цей іменник і споріднене дієслово парресіа́зомай, що часто передається як «говорити сміливо (зі сміливістю)», трапляються в книзі Дії кілька разів і вдало характеризують проповідування перших християн (Дії 4:29, 31; 9:27, 28; 13:46; 14:3; 18:26; 19:8; 26:26).

Неосвічені. Або «неписьменні». Хоча вжите тут грецьке слово аґра́мматос може означати тих, хто не вміє читати і писати, в цьому контексті воно, очевидно, вказує на тих, хто не навчався у рабинських школах. У I столітті більшість євреїв, мабуть, вміли читати і писати, оскільки існувало багато шкіл при синагогах. Однак Петро та Іван, подібно до Ісуса, не навчалися в рабинських школах. (Пор. Ів 7:15.) За Ісусових днів такі школи, на думку релігійної еліти, були єдиним місцем, де людина здобувала релігійну освіту. Садукеї і фарисеї, без сумніву, вважали, що Петро та Іван не здатні вміло навчати людей Закону і пояснювати його. Крім того, обидва учні походили з Галілеї — території, де більшість була рільниками, пастухами та рибалками. Релігійні провідники та інші особи з Єрусалима і Юдеї, очевидно, дивилися на галілеян з презирством і вважали Петра та Івана людьми «неосвіченими» і «простими» (Ів 7:45—52; Дії 2:7). Але Бог не поділяв такого погляду (1Кр 1:26—29; 2Кр 3:5, 6; Як 2:5). До самої смерті Ісуса Петро, Іван та інші учні отримували від нього настанови і вчились виконувати служіння (Мт 10:1—42; Мр 6:7—13; Лк 8:1; 9:1—5; 10:1—42; 11:52). А після воскресіння Ісус продовжив навчати їх за допомогою святого духу (Ів 14:26; 16:13; 1Ів 2:27).

Зал Синедріону. Або «їхній Синедріон». Синедріоном називали юдейський верховний суд в Єрусалимі. Грецьке слово сіне́дріон, що перекладається як «зал Синедріону» або «Синедріон», буквально означає «спільне засідання». Хоча це загальне поняття, яке стосувалося будь-яких зборів чи засідань, в Ізраїлі воно могло стосуватися релігійного судового органу. Грецьке слово може вказувати на людей, які входили до складу суду, або ж на будівлю чи приміщення, де відбувалися засідання. (Див. коментар до Мт 5:22 і глосарій, «Синедріон»; див. додаток Б12, де позначено можливе місце розташування залу Синедріону.)

Залу. Або «Синедріону». (Див. коментар до Лк 22:66.)

Чудо. Або «знак». Тут грецьке слово семе́йон, котре часто перекладається як «знак», стосується чуда, що свідчить про Божу підтримку.

Всевладний Господи. Основне значення грецького слова деспо́тес — «господар; власник; пан» (1Тм 6:1; Тит 2:9; 1Пт 2:18). Коли воно стосується Бога, наприклад в цьому вірші, в Лк 2:29 та Об 6:10, то перекладається як «Всевладний Господь» і вказує на його становище найвищого Правителя. Інші біблійні переклади передають це слово як «Владика», «Господь», «Володар». Деякі переклади Грецьких Писань єврейською мовою використовують слово Адона́й (Всевладний Господь), але принаймні один з цих перекладів вживає тут тетраграму.

Помазанця. Або «Месії». Букв. «Христа». Титул «Христос» походить від грецького слова Хрісто́с і є відповідником титулу «Месія» (від єврейського машı́ах); обидва слова означають «Помазанець». (Див. коментар до Мт 1:1 і до вислову Помазанця Єгови у цьому вірші.)

Месію. Або «Помазанця». Грецьке слово Мессı́ас (транслітерація єврейського слова машı́ах) трапляється в Грецьких Писаннях лише двічі. (Див. Ів 4:25.) Титул машı́ах походить від єврейського дієслова маша́х, яке означає «мазати (рідиною)» і «помазувати» (Вх 29:2, 7). У біблійні часи священиків, правителів і пророків урочисто помазували олією (Лв 4:3; 1См 16:3, 12, 13; 1Цр 19:16). Тут, в Ів 1:41, після титулу «Месія» йде пояснення: що в перекладі означає «Христос». Титул «Христос» (грецькою Хрісто́с) вживається у Грецьких Писаннях понад 500 разів і є відповідником титулу «Месія»; обидва слова означають «Помазанець». (Див. коментар до Мт 1:1.)

Якого ти помазав. Або «якого ти зробив Христом (Месією)». Титул Хрісто́с (Христос) походить від грецького дієслова хрı́о, що вживається в цьому вірші. Воно буквально означає виливати на когось олію. У Грецьких Писаннях воно вживається лише в переносному значенні та в контексті поклоніння і передає думку про те, що Бог вибирає когось для виконання особливого доручення під Його керівництвом. Це грецьке дієслово також трапляється в Лк 4:18; Дії 10:38; 2Кр 1:21; Єв 1:9. Інше грецьке слово, але́йфо, стосується буквального намащення олією чи маззю, як-от при купанні, в медичних цілях чи під час приготування тіла до поховання (Мт 6:17; Мр 6:13; 16:1; Лк 7:38, 46; Як 5:14).

Єгови. Це цитата з Пс 2:2, де в оригіналі вживається Боже ім’я у вигляді чотирьох єврейських приголосних יהוה (транслітеруються як ЙГВГ). (Див. додаток В.)

Його помазанця. Або «його Христа; його Месії». Тут вживається грецьке слово Хрісто́с, від якого походить титул «Христос». У Пс 2:2, що цитується в цьому вірші, вжито єврейське слово машı́ах («помазанець»), від якого походить титул «Месія». (Див. коментарі до Лк 2:26; Ів 1:41; Дії 4:27.)

Якого ти помазав. Або «якого ти зробив Христом (Месією)». Титул Хрісто́с (Христос) походить від грецького дієслова хрı́о, що вживається в цьому вірші. Воно буквально означає виливати на когось олію. У Грецьких Писаннях воно вживається лише в переносному значенні та в контексті поклоніння і передає думку про те, що Бог вибирає когось для виконання особливого доручення під Його керівництвом. Це грецьке дієслово також трапляється в Лк 4:18; Дії 10:38; 2Кр 1:21; Єв 1:9. Інше грецьке слово, але́йфо, стосується буквального намащення олією чи маззю, як-от при купанні, в медичних цілях чи під час приготування тіла до поховання (Мт 6:17; Мр 6:13; 16:1; Лк 7:38, 46; Як 5:14).

Єгови. Це цитата з Пс 2:2, де в оригіналі вживається Боже ім’я у вигляді чотирьох єврейських приголосних יהוה (транслітеруються як ЙГВГ). (Див. додаток В.)

Єгово. Ці слова є частиною молитви до «Всевладного Господа» (Дії 4:24б), а висловом «Всевладний Господь» перекладено грецьке слово деспо́тес, яке вживається у молитві до Бога в Лк 2:29. У молитві в книзі Дії Ісуса названо «твій святий слуга» (Дії 4:27, 30). У ній учні також цитують Пс 2:1, 2, де вживається Боже ім’я. (Див. коментар до Дії 4:26.) Крім того, прохання, щоб Єгова звернув увагу на їхні погрози, тобто погрози Синедріону, подібне до прохань, записаних у молитвах з Єврейських Писань, наприклад в 2Цр 19:16, 19 та Іс 37:17, 20, де вживається Боже ім’я. (Див. додаток В3, вступ і Дії 4:29.)

Чуда. Або «передвістя». У Грецьких Писаннях грецьке слово те́рас завжди використовується разом зі словом семе́йон (означає «знак»), причому обидва вживаються у формі множини (Мт 24:24; Ів 4:48; Дії 7:36; 14:3; 15:12; 2Кр 12:12). Слово те́рас в основному вказує на те, що викликає благоговіння чи подив. Коли це слово стосується того, що вказує на майбутні події, у коментарі цього видання подається альтернативний варіант перекладу — «передвістя».

Чуда. Або «передвістя». (Див. коментар до Дії 2:19.)

Палкої молитви. Або «щирої молитви; благання». Грецьке дієслово де́омай вказує на звертання зі щирою молитвою, в якій висловлюються глибокі почуття. Споріднений іменник де́есіс, перекладений як «палка молитва», означає «смиренна і палка мольба». У Грецьких Писаннях цей іменник вживається лише стосовно звертань до Бога. Навіть Ісус «із сильним голосінням та слізьми звертався з палкими молитвами й проханнями до того, хто міг врятувати його від смерті» (Єв 5:7). Вислів «палкі молитви» у формі множини показує, що Ісус звертався з благаннями до Єгови не один раз. Наприклад, у Гефсиманському саду Ісус палко молився знову і знову (Мт 26:36—44; Лк 22:32).

Боже слово. У книзі Дії цей вислів трапляється багато разів (Дії 6:2, 7; 8:14; 11:1; 13:5, 7, 46; 17:13; 18:11). В цьому вірші «Боже слово» — це звістка, яка походила від Бога Єгови і в якій розкривалась визначна роль Ісуса Христа у Божому намірі.

Мав одне серце й одну душу. Цим висловом описано єдність і злагоду між народом, що повірив. У Флп 1:27 слово «однодушно» можна також перекласти як «з одною метою» або «як один». У Єврейських Писаннях вислів «одне серце» вживається в 1Хр 12:38, прим. і 2Хр 30:12, прим., щоб описати спільні прагнення і дії. Також слова «серце» і «душа» часто згадуються разом в значенні всієї внутрішньої сутності людини (Пв 4:29; 6:5; 10:12; 11:13; 26:16; 30:2, 6, 10). Грецький вислів у цьому вірші вжито в подібному значенні, і він може перекладатися як «вони були цілковито об’єднані в думках і намірах». Саме про таку єдність серед своїх послідовників, які мали різне походження, Ісус просив у молитві до свого Батька (Ів 17:21).

Син. У єврейській, арамейській та грецькій мовах вислів «син(и) [когось або чогось]» міг вказувати на характерну рису чи ознаку певної особи або групи осіб. Наприклад, в Пв 3:18 вислів «хоробрі чоловіки» в оригіналі буквально звучить як «сини сили». В Йв 1:3 висловом «жителі Сходу» перекладено вислів «сини Сходу». У 1См 25:17 «нікчемна людина» — це буквально «син нікчемності». В Грецьких Писаннях ті, хто тримається певного способу поведінки або виявляє якусь характерну рису, названі «синами Всевишнього», «синами світла і синами дня», «синами непослуху» (Лк 6:35; 1Фс 5:5; Еф 2:2).

Син потіхи. Або «син підбадьорення». Це переклад імені Варнава, яке апостоли дали Йосипу. Ім’я Йосип було дуже поширеним серед євреїв, тому, мабуть з практичних міркувань, його назвали Варнавою. (Пор. Дії 1:23.) У коментарі до слова син у цьому вірші пояснюється, що це слово іноді використовувалось, аби вказати на характерну рису якоїсь особи. Ім’я, яке означало «син потіхи», очевидно, підкреслювало вміння Йосипа підбадьорювати і потішати інших. Як повідомляє Лука, Йосипа (Варнаву) послали у збір в cирійську Антіохію, і він почав там «заохочувати» одновірців (Дії 11:22, 23). Грецьке дієслово паракале́о, перекладене як «заохочувати», споріднене з грецьким словом пара́клесіс, перекладеним як «потіха» в Дії 4:36. (Див. коментар до слова син у цьому вірші.)

Медіафайли

Синедріон
Синедріон

Юдейський верховний суд, який називали Великим Синедріоном, складався з 71 члена і збирався в Єрусалимі. (Див. глосарій.) Згідно з Мішною, сидіння для членів Синедріону розташовувалися півколом в три ряди. Постанови суду записували два писарі. За основу цього зображення взято деякі архітектурні елементи знайденого в Єрусалимі залу, де, як вважається, Синедріон засідав у I столітті. (Див. додаток Б12, карту «Єрусалим та околиці».)

1. Первосвященик

2. Члени Синедріону

3. Обвинувачений

4. Писарі