Лист до ефесян 2:1—22

2  Крім того, Бог оживив вас, мертвих через свої проступки й гріхи,+  в яких ви колись жили, як прийнято у світі в цей вік*,+ підпорядковуючись правителю влади повітря,+ тобто духу,+ який тепер діє в синах непослуху.  Колись усі ми, перебуваючи серед них, поводилися згідно зі своїми плотськими бажаннями+ і виконували волю плоті і думок,+ а також, подібно до інших, були з природи тими, хто заслуговує* гніву.+  Але Бог, щедрий на милосердя,+ через свою велику любов до нас+  оживив нас разом з Христом, коли ми були мертвими через проступки,+ — а врятовані ви завдяки незаслуженій доброті.  Крім того, нас, учнів Христа Ісуса, він воскресив разом з ним і посадив з ним у небесах,+  аби у прийдешніх віках показати неперевершене багатство своєї незаслуженої доброти, виявивши ласку до нас —тих, хто перебуває в єдності з Христом Ісусом.  Завдяки цій незаслуженій доброті ви були врятовані через віру,+ і це не ваша заслуга, а Божий дар.+  І справді, це сталось не на основі вчинків,+ щоб ніхто не мав підстав вихвалятися. 10  Ми Божий виріб і створені+ завдяки єдності з Христом Ісусом,+ щоб виконувати добрі вчинки, які Бог наперед для нас визначив. 11  Тож пам’ятайте, що за тілом ви були людьми з інших народів, і обрізані, яким люди зробили тілесне обрı́зання, колись називали вас необрізаними. 12  У той час ви були без Христа, відчужені від ізра́їльського народу, і, оскільки ви були сторонніми, вас не стосувались угоди, пов’язані з обіцянкою;+ також у цьому світі ви не мали надії та перебували без Бога.+ 13  І, хоча колись ви були далекими від Бога, тепер ви маєте єдність з Христом Ісусом і стали близькими до Бога завдяки крові Христа. 14  Бо він є нашим миром;+ він той, хто поєднав дві групи в одне ціле+ і зруйнував стіну, яка їх розділяла.+ 15  Своїм тілом він поклав край ворожості, Закону, який складався із заповідей і постанов, щоб в єдності з собою створити з двох груп одну нову людину,+ встановити мир 16  і через стовп мук+ повністю примирити з Богом обидва народи в одному тілі, бо собою він знищив ворожість.+ 17  Прийшовши, він звістив добру новину про мир+ як вам, далеким від Бога, так і тим, хто близький до Бога, 18  оскільки через нього ми —обидва народи —маємо вільний доступ до Батька завдяки одному духу.+ 19  Тому ви більше не сторонні й не чужинці,+ а співгромадяни+ святих і члени сім’ї Бога,+ 20  ви збудовані на фундаменті апостолів та пророків,+ і наріжним каменем цього фундаменту є сам Христос Ісус.+ 21  У єдності з ним ціла будівля, всі частини якої гармонійно з’єднані,+ виростає у святий храм для Єгови.+ 22  У єдності з ним також і з вас будується дім, де Бог перебуватиме своїм духом.+

Примітки

Або «тримаючись шляху цього світу; тримаючись звичаїв цього світу».
Букв. «дітьми».

Коментарі

Мертві нехай ховають своїх мертвих. Як видно з коментаря до Лк 9:59, батько чоловіка, з яким розмовляє Ісус, не помер, а, ймовірно, хворіє або є похилого віку. Отже, Ісус, по суті, говорить: «Нехай духовно мертві ховають своїх мертвих». Тобто чоловік не має відкладати своє рішення стати послідовником Ісуса, оскільки інші родичі, очевидно, можуть дбати про його батька, поки той не помре. Якщо чоловік піде за Ісусом, то обере шлях, який веде до вічного життя, і не буде серед тих, хто духовно мертвий в Божих очах. З Ісусової відповіді видно, що, аби залишатись духовно живим, необхідно ставити Боже Царство на перше місце у своєму житті й усюди про нього звіщати.

Перейшов від смерті до життя. Мабуть, Ісус говорить про людей, які були духовно мертвими, але, почувши його слова, повірили у нього і полишили грішну поведінку (Еф 2:1, 2, 4—6). Такі люди перейшли «від смерті до життя» в тому розумінні, що вже не є засудженими на смерть, а завдяки своїй вірі в Бога отримали надію на вічне життя. Очевидно, Ісус теж говорив про мертвих у духовному розумінні, коли розмовляв з юдеєм, який хотів піти додому й поховати свого батька. Ісус сказав йому: «Мертві нехай ховають своїх мертвих» (Лк 9:60; див. коментарі до Лк 9:60; Ів 5:25).

Мертві. Ісус сказав, що година, тобто час, коли мертві «почують [його] голос», вже надійшла, тож він міг мати на увазі тільки живих людей, які успадкували гріх від Адама і, як наслідок, засуджені на смерть (Рм 5:12). З погляду Бога людство не має права на життя, оскільки «плата» за гріх — смерть (Рм 6:23). Однак той, хто чує «голос» Ісуса і слухається його, може, так би мовити, «перей[ти] від смерті до життя». (Див. коментар до Ів 5:24.) Слова «чути» і «слухати» часто вживаються в Біблії у значенні «зважати на» або «слухатися».

Мертвих через свої проступки й гріхи. У Біблії смерть і життя можуть вживатися в переносному значенні, тобто в значенні духовної смерті і духовного життя. Павло говорить, що християни в Ефесі раніше поводилися так, що були «мертві через свої проступки й гріхи». Згідно з одним словником, грецьке слово, перекладене як «мертвий», у цьому вірші має переносне значення і передає думку про те, що людині «настільки бракує моральних і духовних рис, що вона, по суті, є мертвою». Але Павло пояснює, що Єгова оживив цих помазаних духом християн, оскільки вони покаялися в своїх гріхах на основі Ісусової жертви (Еф 2:5; Кл 2:13; див. коментарі до Лк 9:60; Ів 5:24, 25).

Син. У єврейській, арамейській та грецькій мовах вислів «син(и) [когось або чогось]» міг вказувати на характерну рису чи ознаку певної особи або групи осіб. Наприклад, в Пв 3:18 вислів «хоробрі чоловіки» в оригіналі буквально звучить як «сини сили». В Йв 1:3 висловом «жителі Сходу» перекладено вислів «сини Сходу». У 1См 25:17 «нікчемна людина» — це буквально «син нікчемності». В Грецьких Писаннях ті, хто тримається певного способу поведінки або виявляє якусь характерну рису, названі «синами Всевишнього», «синами світла і синами дня», «синами непослуху» (Лк 6:35; 1Фс 5:5; Еф 2:2).

У світі в цей вік. Грецьке слово, перекладене тут як «світ» (ко́смос), стосується неправедного людського суспільства, відчуженого від Бога. А основне значення грецького слова, перекладеного як «вік»,— це «система». Воно часто стосується періоду, або епохи, що характеризується певними ознаками чи обставинами. У цьому вірші вживаються обидва слова, тому цілий вислів можна перекласти як «шлях (або «звичаї») цього світу», і він стосується поведінки і норм людей, які відчужені від Бога. Павло каже, що християни в Ефесі колись жили, як прийнято серед неправедних людей.

Правителю влади повітря. Правитель, про якого йдеться тут,— це Сатана Диявол. На прикладі буквального повітря, або атмосфери, Павло показує, наскільки дух егоїзму і непокори заполонив мислення людей в теперішньому світі. Павло також говорить про «дух світу» у 1Кр 2:12. Подібно до буквального повітря, «дух світу» є всюди і його неможливо не вдихнути. Він має «владу» над більшістю людей. Його влада виявляється в тому, що він штовхає людей потурати бажанням грішної плоті, а також в тому, що діє непомітно, постійно і, подібно до повітря, поширюється всюди. Ті, хто відчужений від Бога і поводиться всупереч Божій волі, названі тут «синами непослуху».

Синах непослуху. Див. коментар до Дії 4:36.

Були з природи тими, хто заслуговує гніву. Адам свідомо не послухався Бога, і через це всі його нащадки успадкували гріх і смерть (Рм 5:12, 19). Успадкована недосконалість зробила їх «з природи тими, хто заслуговує гніву», тобто Божого несхвалення і смерті (Пв 32:5; Рм 2:5; 3:10; Еф 5:6; Кл 1:21; 3:6). Але оскільки вони протистоять своїм успадкованим грішним схильностям і відгукуються на можливість примиритися з Богом, то вже не є «тими, хто заслуговує гніву» (Ів 3:36). «Через свою велику любов» Бог подбав про «викуп, який заплатив Христос Ісус» (Еф 2:4, 5; Рм 3:23, 24).

У небесах. Тут Павло говорить про те, що помазані християни вже отримали «всілякі духовні благословення у небесах», хоча на той час вони все ще були на землі. З контексту видно, що Бог призначив їх «спадкоємцями» небесної спадщини разом з його Сином і дав їм завдаток цієї спадщини (Еф 1:11, 13, 14). Хоча ці християни перебувають на землі, Бог «воскресив» їх, або звеличив, давши їм таке призначення (Еф 1:18—20; 2:4—7).

У небесах. Павло використовує цей вислів також в Еф 1:20, говорячи про місцеперебування Бога в небі. Але тут він стосується помазаних християн, і Павло говорить про них так, ніби вони вже воскресли і сидять «разом... у небесах», хоча на той час вони все ще були на землі. Павло може так сказати, оскільки вони «призначені [Богом] спадкоємцями» небесної спадщини разом з його Сином і отримали завдаток цієї спадщини (Еф 1:11, 13, 14). Ця думка вже згадувалася в Еф 1:3. Таким чином вони народжуються знову і стають помазаними духом синами Єгови (Ів 1:12, 13; 3:5—7), а це означає, що вони також є братами Ісуса (Рм 8:15; Еф 1:5) і «співспадкоємцями з Христом» (Рм 8:17; Еф 1:11; див. коментар до Еф 1:3).

В прийдешньому віці. Тут вживається грецьке слово айо́н. Воно стосується не просто якогось проміжку часу, а епохи, яка характеризується певними ознаками чи обставинами. У цьому контексті Ісус має на увазі прийдешню епоху, коли правитиме Боже Царство і люди матимуть вічне життя (Лк 18:29, 30; див. глосарій, «Вік»).

За нашого життя прийшов кінець різних віків. Апостол Павло щойно розповів про декілька подій з історії ізраїльського народу (1Кр 10:1—10), які за його днів привели до кінця різних віків, тобто епох. (Див. глосарій, «Вік».) Ці «різні віки» були тісно пов’язані із Закон-угодою і такими її особливостями, як священство, система жертвоприношень, вказівки щодо харчування, поклоніння у святому наметі і храмі, свята і суботи, а також система державного управління, в якій з часом з’явився цар. Багато характерних ознак ізраїльського (юдейського) віку, тобто епохи, остаточно зникли лише в 70 р. н. е. Тоді були знищені Єрусалим та його храм. Це знищення назавжди поклало край тому, що вимагав Закон: юдейському священству, жертвам і поклонінню в храмі. Крім того, юдеї, які колись були вибраним народом Бога, розпорошилися серед інших народів, і так виконалося Ісусове пророцтво з Лк 21:24, а також Павлові слова з цього вірша про «кінець різних [юдейських] віків».

Прийдешніх віках. Тут вживається форма множини грецького слова айо́н, яке часто перекладається як «вік». У цьому контексті воно стосується майбутнього, коли помазані християни правитимуть з Христом Ісусом і сповна відчують на собі незаслужену доброту Бога. (Пор. Еф 1:18—23; Єв 6:4, 5.) Вислів «прийдешні віки» стоїть у формі множини, отже, будуть «прийдешні віки», або епохи з певними ознаками, які входитимуть у «прийдешній вік», про який говорив Ісус. (Див. коментарі до Мр 10:30; 1Кр 10:11.) Подібне можна сказати і про юдейський вік, тобто епоху, коли діяла Закон-угода; він теж охоплював кілька пов’язаних між собою віків, що існували одночасно. (Див. глосарій, «Вік».)

Ласку. Або «прихильність, щедрість». Вжите тут грецьке слово також перекладається як «доброта» (Рм 2:4; 11:22).

Є новим створінням. Кожен помазаний християнин є новим створінням, тобто він — народжений духом Божий син, який має надію правити з Христом в небесному Царстві (Гл 4:6, 7). Хоча після завершення шостого дня творення Бог більше не створював нічого матеріального (Бт 2:2, 3), він продовжує творити нові духовні речі.

Важливим є лише нове створіння. Кожен помазаний християнин є новим створінням, тобто він — народжений духом Божий син, який має надію правити з Христом в небесному Царстві (Гл 4:6, 7). Крім того, помазані християни є частиною християнського збору, «Ізраїля Божого» (Гл 6:16 і коментар), який теж є новим духовним створінням. (Див. коментар до 2Кр 5:17.) Тому для Бога не має значення, чи християнин обрізаний, чи ні.

Ми Божий виріб. Або «плід його праці». Помазані духом християни були народжені Богом як «нове створіння» в єдності з Христом Ісусом. (Див. коментарі до 2Кр 5:17; Гл 6:15.) Грецьке слово, перекладене тут як «виріб», вживається також у Рм 1:20 («творіння»), де йдеться про фізичне твориво. Це слово може передавати думку про роботу вмілого майстра.

Обрı́зання. За Мойсеєвим законом кожен поклонник Єгови чоловічої статі мав бути обрізаний (Лв 12:2, 3; див. глосарій). Обрізання було вимогою також для чужинців, які хотіли споживати пасхальну вечерю (Вх 12:43—49). Проте 49 року н. е., лише за сім років до того, як Павло написав свого листа до римлян, керівний орган в Єрусалимі постановив, що неюдеї, які прийняли добру новину, не мусять обрізатися і дотримуватись вимог юдейського Закону (Дії 15:1, 2, 28, 29). З Листа до римлян видно, що Павло підтримував натхнене духом рішення керівного органу. Під керівництвом святого духу він детальніше пояснив питання про обрізання в цьому і наступних віршах. Навіть коли діяла Закон-угода, важливим було не тільки обрізання, але й слухняність Закону (Лв 18:5; Пв 30:16; Єр 9:25; див. коментар до Рм 2:29).

Обрізані. Тобто юдеї. (Див. коментар до Рм 2:25.)

Називали вас необрізаними. Тобто неюдеями.

Відчужені від ізраїльського народу. Деякі члени збору в Ефесі, до того як стати християнами, були необрізаними «людьми з інших народів» (Еф 2:11), тобто були відчужені від Ізраїлю — народу, який мав особливі стосунки з Богом (Вх 19:5, 6; 1Цр 8:53). Ці народи нічого не знали про діла Бога і не мали Божого схвалення.

Ви не мали надії та перебували без Бога. Християни з язичників, як і юдеї, були грішниками, нащадками грішного Адама. Однак жертва Христа Ісуса дала можливість неюдеям мати близькі стосунки з Богом і міцну надію на вічне життя (Еф 1:7; 2:13).

Дві групи. Тобто юдеїв і неюдеїв (Еф 2:11).

Стіну. Букв. «середню стіну». Очевидно, це непряма згадка про стіну, яка в I столітті «розділяла» подвір’я храму; вона не дозволяла людям з інших народів, які приходили у храм на поклоніння, заходити на внутрішнє подвір’я. Туди могли входити тільки юдеї. Згідно з Мішною, ця стіна була огорожею у формі решітки і називалася сорег. (Див. додаток Б11.) Йосиф Флавій писав, що вона була три лікті заввишки (1,3 м) і на ній були написи грецькою та латинською мовами; вони попереджали, що язичників, які зайдуть за сорег, чекає смертна кара. Павло писав цей лист у в’язниці, і його звинувачували в тому, що він провів за цю стіну неюдея з Ефеса. Тож ефесяни, мабуть, знали, про яку стіну йде мова (Дії 21:28—31; 28:30, 31; Еф 3:1). Оскільки буквальна стіна в Єрусалимі в той час ще стояла, Павло, кажучи, що «стіна» зруйнована, мав на увазі не буквальну стіну, а Закон-угоду, яка відділяла юдеїв від язичників. Ця символічна стіна була усунута приблизно 30 років до того на підставі Христової смерті.

Через стовп мук. Тут вислів «стовп мук» (грецькою стауро́с) вказує на Ісусову смерть на стовпі. Саме на підставі його смерті було усунуто Закон, який, наче стіна, відділяв юдеїв від неюдеїв. Тому обидва народи — юдеї і неюдеї — могли стати «одним тілом» «через стовп мук», якщо визнавали, що примирення можливе завдяки Ісусовій смерті. (Див. також Кл 1:20 і глосарій, «Стовп»; «Стовп мук».)

Він. Може стосуватися також стовпа мук (Кл 1:20; 2:13, 14).

Завдяки одному духу. Тобто завдяки Божому святому духу.

Стіну. Букв. «середню стіну». Очевидно, це непряма згадка про стіну, яка в I столітті «розділяла» подвір’я храму; вона не дозволяла людям з інших народів, які приходили у храм на поклоніння, заходити на внутрішнє подвір’я. Туди могли входити тільки юдеї. Згідно з Мішною, ця стіна була огорожею у формі решітки і називалася сорег. (Див. додаток Б11.) Йосиф Флавій писав, що вона була три лікті заввишки (1,3 м) і на ній були написи грецькою та латинською мовами; вони попереджали, що язичників, які зайдуть за сорег, чекає смертна кара. Павло писав цей лист у в’язниці, і його звинувачували в тому, що він провів за цю стіну неюдея з Ефеса. Тож ефесяни, мабуть, знали, про яку стіну йде мова (Дії 21:28—31; 28:30, 31; Еф 3:1). Оскільки буквальна стіна в Єрусалимі в той час ще стояла, Павло, кажучи, що «стіна» зруйнована, мав на увазі не буквальну стіну, а Закон-угоду, яка відділяла юдеїв від язичників. Ця символічна стіна була усунута приблизно 30 років до того на підставі Христової смерті.

Одновірцям. Або «тим, хто належить до дому (сім’ї) віри». Вжите у цьому вірші грецьке слово стосується членів буквальної сім’ї або тих, хто живе під одним дахом (1Тм 5:8). У греко-римському суспільстві це грецьке слово могло означати близьких між собою людей, які мали спільну мету, ідеї чи переконання. Воно влучно описувало християн у зборах першого століття, які зустрічалися в приватних домах (Рм 16:3—5) і між якими був тісний духовний зв’язок (Еф 2:19).

Ви... співгромадяни святих. Павло каже християнам з язичників, які жили в Ефесі, що вони отримали новий духовний статус. Вони більше не сторонні й не чужинці, які мають обмежені права, а «співгромадяни святих», які мають такі ж цілі та обов’язки, як святі, і, по суті, теж є святими. Вони належать до нового духовного народу і мають таке ж громадянство, що й інші святі. (Див. Флп 3:20.) Христос знищив стіну — «Закон, який складався із заповідей», що розділяла язичників і юдеїв; завдяки цьому обидва народи отримали «вільний доступ до Батька» через Христа (Еф 2:14—18; див. коментар до Еф 2:14).

Члени сім’ї Бога. Вислів «члени сім’ї» вказує на те, що між членами збору помазаних християн такі ж стосунки, як між членами дружної сім’ї (1Тм 3:15). У буквальні сім’ї, яка служить Богу, всі поважають голову сім’ї, співпрацюють з ним і дотримуються правил, які він встановив. Подібно і в першому столітті у зборах між братами і сестрами був тісний духовний зв’язок, і всі вони поважали правила, які Єгова встановив для християнського збору. (Див. коментар до Гл 6:10.)

Наріжним каменем цього фундаменту. У Грецьких Писаннях цей вислів трапляється лише двічі: тут і в 1Пт 2:6. Ісус є «наріжним каменем» християнського збору, який Павло порівнює до будівлі (Еф 2:21). Грецьке слово, перекладене як «наріжний камінь фундаменту», в Септуагінті вживається лише раз в Іс 28:16, де міститься пророцтво про Месію. Там Єгова передрік, що він покладе «в основу Сіону камінь — випробуваний дорогоцінний камінь, наріжний камінь міцної основи». Петро цитує це пророцтво і говорить, що «наріжний камінь» — це Ісус (1Пт 2:4—6). В громадських спорудах і міських мурах наріжний камінь фундаменту ставили там, де сходилися дві стіни. Він скріпляв усі інші камені. Щоб будівля мала правильну форму, всі камені підганяли до наріжного каменю фундаменту.

Ви — Божий храм. У Біблії люди кілька разів порівнюються з храмом, і це один з таких випадків. Наприклад, коли Ісус говорив про храм в Ів 2:19, він мав на увазі себе. Крім того, в Писаннях передрікалося, що він стане «головним наріжним каменем» духовного храму (Пс 118:22; Іс 28:16, 17; Дії 4:10, 11). В грецькому тексті вживається дієслово у другій особі множини, і це вказує на те, що «Божий храм», в якому перебуває дух Бога,— це весь збір. Помазані християни, які служать священиками, є «Божою будівлею» (1Кр 3:9; див. коментар), тому вірш 17 наголошує на святості цього духовного храму і застерігає, що кожен, хто спробує опоганити його, зазна́є лиха. В Еф 2:20—22 і 1Пт 2:6, 7 Павло і Петро, говорячи про Ісуса та його послідовників, використовують подібні порівняння.

Ваші тіла — храм. Як група помазані духом християни займають особливе місце в намірі Єгови. У грецькому тексті займенник, перекладений як «ваші», вжитий у множині. Отже, храм це тіло не лише одного члена збору (1Кр 10:17). У Біблії слово «храм» часто вживається в переносному значенні і в деяких випадках стосується людей. Наприклад, коли Ісус говорив про храм в Ів 2:19, він мав на увазі себе. Крім того, в Писаннях передрікалося, що Месія стане «головним наріжним каменем» духовного храму (Пс 118:22; Іс 28:16, 17; Дії 4:10, 11). Павло і Петро також порівнювали Ісуса і його послідовників до храму (1Кр 3:16, 17; Еф 2:20—22; 1Пт 2:6, 7).

Гармонійно з’єднані. Ці слова наголошують, що в християнському зборі має панувати єдність. (Див. «Вступ до Ефесян».) Християни з-поміж юдеїв і з-поміж інших народів могли разом наближатись до Єгови. Усі вони могли мати святий дух і як група були частиною духовного храму — місця, «де Бог перебуватиме своїм духом» (Еф 2:22; див. Еф 4:16, де Павло вживає той самий вислів («гармонійно поєднуються»), порівнюючи християнський збір до людського тіла).

Святий храм для Єгови. Християнський збір є домом, або храмом, збудованим на фундаменті апостолів та пророків, а наріжним каменем цього фундаменту є Христос Ісус (Еф 2:20). У Еф 2:19, 22 цей збір названо «сім’єю Бога» і місцем, «де Бог перебуватиме своїм духом». Подібні вислови Павло вживає також у своїх листах до коринфян (2Кр 6:16; див. коментарі до 1Кр 3:16; 6:19; щоб дізнатись про підстави вживання Божого імені у цьому вірші, див. додаток В3, вступ і Еф 2:21).

Медіафайли