Лист до римлян 9:1—33

9  Як учень Христа, кажу правду, не обманюю, бо моє сумління під впливом святого духу свідчить разом зі мною:  серце моє сповнене великої журби та невпинного болю.  Адже я готовий бути про́клятим і відлученим від Христа заради братів, своїх родичів за тілом,  ізраїльтян. Їх усиновив Бог,+ вони мають славу, угоди,+ Закон+ і обіцянки;+ також їм доручено священне служіння.+  Вони є нащадками патріархів,+ від яких походить за тілом і Христос.+ Нехай Богу, який є над усім, вічно лине хвала. Амінь.  Але це не означає, що Боже слово не збулося, бо не кожен, хто походить від Ізра́їля, обов’язково є «Ізра́їлем».+  І те, що вони Авраамове потомство, не означає, що всі вони його діти,+ адже написано: «Обіцяне тобі потомство прийде через Ісака».+  Тобто діти за тілом не обов’язково є дітьми Божими,+ а справжнім потомством вважаються діти за обіцянкою.+  Бо ось яку обіцянку дав Бог: «Я прийду наступного року в цей самий час, і Сарра матиме сина».+ 10  Проте обіцянка була дана не лише в цьому випадку, але й тоді, коли Реве́ка зачала близнюків від Ісака, нашого прабатька.+ 11  Оскільки до їхнього народження, коли вони ще не зробили ні добра, ні зла,— аби намір Бога щодо вибору і далі залежав не від учинків, а від того, хто кличе,— 12  їй було сказано: «Старший стане рабом молодшого».+ 13  Тому й написано: «Я полюбив Якова, а Ісава зненавидів».+ 14  Що ж тоді скажемо? Невже Бог несправедливий? Звичайно, ні!+ 15  Ось що він говорить Мойсею: «Над ким захочу змилосердитися, над тим і змилосерджусь. І, кому захочу співчувати, тому й співчуватиму».+ 16  Отже, це залежить не від чийогось бажання або зусиль, а від Бога, який виявляє милосердя.+ 17  Бо, як видно з Писання, Бог сказав фараону: «Ось для чого я залишив тебе при житті: щоб показати на твоєму прикладі свою силу і щоб про моє ім’я розповідали по цілій землі».+ 18  Тож, над ким хоче, він змилосерджується і, кому хоче, дозволяє стати впертим.+ 19  Тоді ти запитаєш мене: «Чому він все-таки докоряє? Адже хто може противитись його волі?» 20  Людино, хто ж ти така, щоб зухвало відповідати Богу?+ Хіба виріб скаже своєму майстру: «Навіщо ти мене зробив таким?»+ 21  Невже ти не знаєш, що гончар має владу над глиною+ і може з тієї ж брили зробити одну посудину для почесного вжитку, а іншу — для непочесного? 22  Бог, бажаючи показати свій гнів і силу, з великою терпеливістю зносив приготовані для знищення посудини гніву, 23  щоб виявити свою безмежну славу на посудинах милосердя,+ які заздалегідь приготовані для слави, 24  тобто на нас, людях, яких він покликав не лише з-посеред юдеїв, але й з-посеред інших народів.+ Що ж на це скажемо? 25  У книзі Осı́ї він говорить щось подібне: «Не свій народ+ я назву “народом моїм” і нелю́бу — “улюбленою”,+ 26  і там, де їм було сказано: “Ви не мій народ”, їх буде названо “синами живого Бога”».+ 27  Більш того, про Ізра́їль Ісая вигукує: «Навіть якщо синів Ізра́їля буде стільки, як морського піску, врятується лише останок.+ 28  Бо Єгова притягне до відповідальності мешканців землі, остаточно і без зволікань».+ 29  Також Ісая передрік: «Якби Єгова, Бог військ, не залишив нам потомства, то ми стали б як Содом, були б схожі на Гоморру».+ 30  Що ж тоді скажемо? Люди з інших народів, хоча й не ставили собі за мету досягти праведності, все-таки досягли її+ — праведності, яка походить від віри.+ 31  Ізра́їль же, хоча й намагався виконати закон праведності, не досяг своєї мети — не виконав цього закону. 32  Чому? Тому що намагався виконати його не завдяки вірі, а завдяки ділам. Ці люди спіткнулися об «камінь спотикання»,+ 33  як і написано: «Ось я кладу на Сіоні камінь+ спотикання і скелю, яка є перешкодою на їхньому шляху, але той, хто ґрунтує свою віру на ньому, не розчарується».+

Примітки

Коментарі

Про́клятим. Тобто тим, кого прокляв Бог. Тут Павло використовує гіперболу, або перебільшення. Він говорить, що готовий постраждати замість своїх братів — невірних юдеїв, на яких мало спасти Боже прокляття за те, що вони відкинули обіцяного Месію. (Пор. Гл 3:13.) Цими словами Павло показує, що готовий зробити все від нього залежне, щоб допомогти їм прийняти те, що Бог передбачив для спасіння.

Служити. Або «поклонятися; виконувати священне служіння». Цим словом перекладено грецький іменник латре́йа, що передає думку про акт поклоніння. У Грецьких Писаннях цей іменник іноді вживається стосовно юдейської системи поклоніння, в основі якої лежав Закон Мойсея (Рм 9:4; Єв 9:1, 6). Однак тут Павло використовує його щодо поклоніння християн. Споріднене грецьке дієслово латре́уо («служити; виконувати священне служіння») вживається стосовно поклоніння згідно з Мойсеєвим законом (Лк 2:37; Єв 8:5; 9:9) і поклоніння християн (Флп 3:3; 2Тм 1:3; Єв 9:14; Об 7:15). Зі слів Павла в Рм 1:9 видно, що важливою особливістю його священного служіння було «звіща[ти] добру новину про [Божого] Сина».

Усиновив. Тут це слово вживається у переносному значенні та стосується ізраїльтян за походженням. У цьому випадку воно, очевидно, вказує на особливі стосунки між Богом і його народом під Закон-угодою. Тож не дивно, що про тілесний Ізраїль у Єврейських Писаннях іноді говориться як про Божого сина чи Божих синів (Вх 4:22, 23; Пв 14:1, 2; Іс 43:6; Єр 31:9; Ос 1:10; 11:1). Однак можливість стати справжніми синами Бога відкрилась лише після того, як Ісус Христос заплатив викуп, і лише людям, які приймали цю жертву і виявляли віру в неї (Ів 1:12, 13; 2Кр 6:16—18; Гл 4:4, 5).

Священне служіння. Або «поклоніння». Тут стосується священного служіння, про яке йдеться в Закон-угоді. У Єв 9:1, 6 Павло використовує цей вислів, коли говорить про поклоніння у святому наметі; згідно з Закон-угодою в це поклоніння входило принесення жертв за Ізраїль. В Рм 12:1 Павло знову використовує цей вислів, але вже щодо поклоніння християн. (Див. коментар до Рм 12:1.)

Амінь. Або «нехай буде так». Грецьке слово аме́н є транслітерацією єврейського слова, що походить від кореня ама́н (означає «бути вірним; гідним довір’я»). (Див. глосарій.) «Амінь» говорили на знак згоди з клятвою, молитвою або якимось твердженням. Письменники Грецьких Писань часто використовували це слово після слів хвали Богові, як робить Павло у цьому вірші (Рм 16:27; Еф 3:21; 1Пт 4:11). А в деяких випадках словом «амінь» висловлювалось бажання, щоб Бог виявив ласку читачам листа (Рм 15:33; Єв 13:20, 21). Також це слово показувало, що письменник цілком погоджується з написаним (Об 1:7; 22:20).

Нехай Богу, який є над усім, вічно лине хвала. Це речення стосується Бога Єгови. В ньому міститься заохочення нести Богові хвалу за все, що він зробив для свого народу, в тому числі за дари, згадані вище в цьому уривку. Проте в деяких перекладах це речення передано так, ніби Всемогутнім Богом є Христос. Наприклад, в них сказано: «Христос, який є Богом над усім». З граматичного погляду такий варіант перекладу можливий, але важливо взяти до уваги контекст. Вище в цьому уривку перелічується те, що Бог з любов’ю дав своєму народу. Далі, в Рм 9:6—13, показано, що виконання Божого наміру залежить не від походження людини, а від волі Бога. У віршах 14—18 Павло підкреслює найвище становище Бога, згадуючи про Божу звістку фараонові, записану у Вх 9:16. У віршах 19—24 приклад про гончаря і глиняні посудини знову наголошує на тому, що Бог вищий від усіх. Тож, з огляду на контекст, логічно, що Павло говорить про «Бога, який є над усім». Варто зазначити, що в листах Павла такі вислови хвали найчастіше стосуються Бога, а не Ісуса Христа (Рм 11:34—36; 16:27; Гл 1:4, 5; Флп 4:20; 1Тм 1:17). Павло завжди чітко відрізняє Ісуса від Бога Єгови, як це видно, наприклад, з Рм 15:5, 6, де він заохочує одновірців «прославля[ти] Бога й Батька нашого Господа Ісуса Христа» (2Кр 1:3; Еф 1:3). Вжитий в цьому виданні варіант перекладу Рм 9:5 повністю узгоджується зі словами Павла в 1Кр 15:27, 28. (За детальнішим поясненням Рм 9:5 див. англ. видання «Грецькі Писання. Підрядковий переклад Царства» («Kingdom Interlinear», App. 2D «God, Who Is Over All»).)

Амінь. Письменники Грецьких Писань у своїх натхнених листах часто використовували це слово після слів хвали Богові (Рм 16:27; Еф 3:21; 1Пт 4:11; див. коментар до Рм 1:25).

Потомство. Або «нащадки». Букв. «насіння». (Див. додаток А2.)

Потомство. Або «нащадки». Букв. «насіння». (Див. додаток А2.)

Потомством. Див. коментар до Рм 9:7.

Не від чийогось бажання або зусиль. Букв. «не від того, хто бажає, і не від того, хто біжить». Вислів, який буквально перекладається як «той, хто біжить», тут вживається в переносному значенні і описує людину, яка з усіх сил намагається досягти мети. У своїх листах Павло часто використовував метафору про учасника забігу (1Кр 9:24—26; Гл 5:7; Флп 2:16). Коли Павло обговорював те, як Бог вибирає майбутніх членів духовного Ізраїля, він пояснив, що ізраїльтяни за походженням покладалися на кровний зв’язок з Авраамом і прагнули «досягти праведності», дотримуючись Закону Мойсея. Вони бігли до мети, або намагалися «досягти праведності», але робили це неправильно (Рм 9:30—32). Члени правдивого «Ізраїля» повинні покладатися не на власні зусилля або досягнення, а на Боже милосердя (Рм 9:6, 7). Їм потрібно з усіх сил служити Богові, але без Божого милосердя всі їхні зусилля даремні.

Ім’я. Мається на увазі особисте ім’я Бога, яке єврейською передавалося у вигляді чотирьох приголосних, יהוה (ЙГВГ), і українською зазвичай перекладається як «Єгова». В «Перекладі нового світу» це ім’я вживається 6979 разів у Єврейських Писаннях і 237 разів у Грецьких Писаннях. (Більше інформації щодо вживання Божого імені у Грецьких Писаннях міститься в додатках А5 і В.) У Біблії слово «ім’я» іноді вказує на саму особу, її репутацію або все, що вона виявляє про себе. (Пор. Вх 34:5, 6; Об 3:4, прим.)

Я виявив твоє ім’я. Послідовники Ісуса вже знали і вживали Боже ім’я. Вони бачили і читали його в сувоях Єврейських Писань, що зберігалися в синагогах. Учні також бачили і читали його в Септуагінті — грецькому перекладі Єврейських Писань, який вони використовували, навчаючи інших. (Див. додатки A5 і В.) У Біблії слово «ім’я» іноді вказує на саму особу, її репутацію або все, що вона виявляє про себе. (Див. коментар до Мт 6:9; пор. Об 3:4, прим.) Ісус виявляв Боже ім’я не лише тим, що вживав його, а й тим, що розкривав, яка особа стоїть за цим іменем,— її наміри, вчинки і риси. Ісус перебував «біля Батька», і тому, як ніхто інший, міг показати, яким є Батько (Ів 1:18; Мт 11:27). Тож Боже ім’я набуло глибшого значення для перших послідовників Ісуса.

Я виявив їм твоє ім’я. У кінці своєї молитви Ісус повторює думку з Ів 17:6. (Див. коментар до Ів 17:6.) Однак в Ів 17:26 дієсловом «виявляти» перекладене інше грецьке слово — ґнорı́зо (означає «знайомити; робити відомим»). Воно передає подібну думку, що і дієслово, вжите в Ів 17:6,— фанеро́о (означає «виявляти; відкривати»). (Див. прим. до Ів 17:6.) У Біблії виявляти чиєсь «ім’я» може означати не лише повідомляти саме ім’я, а й розкривати, яка особа стоїть за цим іменем,— розповідати про її репутацію або все, що вона виявляє про себе. (Див. коментар до Мт 6:9; пор. Об 3:4, прим.) Ісус виявляв Боже ім’я не лише тим, що вживав його, а й тим, що розкривав, яка особа стоїть за цим іменем,— її наміри, вчинки і риси. В цьому вірші Ісус додає слова і далі виявлятиму. Тож Боже ім’я мало й далі набувати глибшого значення для Ісусових послідовників.

Як видно з Писання, Бог сказав фараону. Букв. «уривок Писання говорить фараону». Далі Павло цитує з Вх 9:16. Ці слова були частиною звістки, яку за наказом Єгови Мойсей мав передати фараону (Вх 9:13—19). Однак Павло використовує уособлення і пише, що «уривок Писання» сам говорить ці слова фараону. Павло також вживає уособлення в Рм 3:19, де пише: «Всі слова Закону [буквально «все, що Закон говорить»] сказано до тих, хто під Законом». Цей художній засіб в згаданих контекстах доречний, адже Єврейські Писання, до яких входив Закон, вважалися Божим словом, тож, по суті, промовляв сам Бог. Уособлення також використовував Ісус: наприклад, він говорив, що Божий святий дух «навчить» і «буде свідчити» (Ів 14:26; 15:26).

Я залишив тебе при житті. У багатьох перекладах Біблії цей вислів передано як «я поставив тебе», що може створювати враження, ніби Бог призначив фараона на його становище. Але Павло тут цитує з Вх 9:16, і контекст допомагає зрозуміти значення цих слів. Оголошуючи про сьому кару, Бог сказав фараону: «Я вже давно міг би простягнути свою руку і вразити тебе... і стерти тебе з лиця землі» (Вх 9:15). Натомість Бог вирішив пощадити фараона і сказав: «Я залишив тебе при житті [буквально «я залишив тебе стояти»]» (Вх 9:16). Варто також зауважити, що в грецькій Септуагінті слова Єгови до фараона перекладено як «ти був збережений». Отже, і контекст в Єврейських Писаннях, і переклад Септуагінти підтверджують, що грецьке слово в Рм 9:17 означає, що Бог залишив фараона при житті, щоб показати йому свою силу.

Щоб про моє ім’я розповідали по цілій землі. Тут Павло цитує з Вх 9:16. Ці слова — частина звістки, яку за наказом Єгови Мойсей мав передати фараону після шостої кари (Вх 9:8—15). У Біблії слово «ім’я» іноді вказує на саму особу, її репутацію або все, що вона виявляє про себе (Вх 34:5, 6; див. коментарі до Мт 6:9; Ів 17:6, 26). Писання постійно наголошує на тому, як важливо освячувати і виправдовувати Боже ім’я. Наприклад, псалмописьменник молився: «Хай люди знають, що ти, чиє ім’я Єгова, тільки ти Всевишній над усією землею» (Пс 83:18). У книзі Єзекіїля понад 50 разів повторюються слова Єгови про те, що люди «будуть змушені визнати, що [він] — Єгова» (Єз 6:7; 38:23). Ісус вчив своїх учнів молитися про те, щоб ім’я Бога освячувалося (Мт 6:9). Апостол Павло заохочував християн привселюдно звіщати Боже ім’я (Єв 13:15), а в Об 15:4 говориться: «Єгово, хіба може хтось не боятися тебе і не прославляти твого імені?»

Гончар. Майстер, який виготовляє посуд та інші вироби з глини. Грецьке слово кераме́ус походить від кореневого слова, що означає «змішувати», і, можливо, вказує на потребу змішувати глину з водою для того, щоб підготувати її до обробки. Єврейське слово йоце́р, що перекладається як «гончар», буквально означає «той, хто формує». В Єврейських Писаннях образ гончаря, який має владу над глиною, тобто має право нею розпоряджатися, часто використовується як приклад того, яку владу Єгова має над окремими людьми і цілими народами (Іс 29:16; 45:9; 64:8; Єр 18:1—12).

Гончар. Майстер, який виготовляє посуд та інші вироби з глини. Грецьке слово кераме́ус походить від кореневого слова, що означає «змішувати», і, можливо, вказує на потребу змішувати глину з водою для того, щоб підготувати її до обробки. Єврейське слово йоце́р, що перекладається як «гончар», буквально означає «той, хто формує». В Єврейських Писаннях образ гончаря, який має владу над глиною, тобто має право нею розпоряджатися, часто використовується як приклад того, яку владу Єгова має над окремими людьми і цілими народами (Іс 29:16; 45:9; 64:8; Єр 18:1—12).

Посудини. Тут Павло далі використовує приклад про гончаря. (Див. коментар до Рм 9:21.) Грецьке слово ске́уос буквально означає «посудина; ємність». Однак часто в Біблії воно вживається в переносному значенні і стосується людей (Дії 9:15; 2Тм 2:20, 21; також прим.). Наприклад, християни порівнюються до глиняних посудин, які містять дорогоцінний скарб,— довірене Богом служіння (2Кр 4:1, 7). Як видно з уривка Рм 9:21—23, Бог не відразу знищує посудини гніву, тобто неправедних; завдяки цьому у схильних до правди людей є можливість бути сформованими як «посудини милосердя» і врятуватись (Рм 9:23).

Про Ізраїль Ісая вигукує. В цьому і наступному віршах Павло цитує з Іс 10:22, 23. Ісая передрік події 607 року до н. е., коли Єгова використав Вавилонську імперію, щоб виконати вирок над Ізраїлем. Загарбники завоювали весь край, у тому числі Єрусалим. Юдеїв забрали в полон до Вавилону на 70 років. Після цього до Єрусалима повернувся «лише останок», щоб відновити там правдиве поклоніння. У своєму листі до римлян Павло показує, що це пророцтво мало ще одне сповнення в І столітті н. е. Тоді відносно невелика кількість юдеїв, «останок», стали послідовниками Ісуса і таким чином в духовному розумінні повернулись до Єгови (Рм 11:4, 5). Пізніше до них приєдналися християни з язичників, і разом вони утворили духовний народ, «Ізраїль Божий» (Гл 6:16).

Єгова. Це цитата з Іс 10:23, де в оригіналі вживається Боже ім’я у вигляді чотирьох єврейських приголосних יהוה (транслітеруються як ЙГВГ). (Див. додаток В.)

Остаточно і без зволікань. Тут Павло цитує Іс 10:22, 23 з Септуагінти. Це пророцтво сповнилось 607 року до н. е. і 70 року н. е., коли Єгова остаточно і без зволікань виконав вирок над Єрусалимом.

Єгова. Це цитата з Іс 1:9, де в оригіналі вживається Боже ім’я у вигляді чотирьох єврейських приголосних יהוה (транслітеруються як ЙГВГ). (Див. додаток В.)

Єгова, Бог військ. Букв. «Єгова військ». Цей вислів з деякими відмінностями вживається в Писаннях 283 рази, починаючи з 1См 1:3. Єврейський вислів складається з тетраграми і єврейського слова цевао́т, що перекладається як «війська́». В Грецьких Писаннях грецький відповідник цього вислову з’являється двічі — тут і в Як 5:4. Павло і Яків прямо і непрямо посилаються на пророцтва з Єврейських Писань. У цих двох віршах єврейське слово цевао́т, «війська́», транслітероване грецькою як Сабао́т. Хоча в грецьких рукописах вживається Кı́ріос Сабао́т (буквально «Господь Саваот»), в одному словнику говориться, що Сабао́т — це «ім’я, яким називали Бога... =יהוה צְבָאוֹת [ЙГВГ цевао́т] Ягве Господь Військ, [Ягве] Господь Сил» (A Greek-English Lexicon of the New Testament and Other Early Christian Literature. Third Edition). Інші причини того, чому в «Перекладі нового світу» використовується ім’я Єгова в основному тексті, наводяться в додатку В1.

Військ. Або «небесних військ». Грецьке слово Сабао́т — це транслітерація єврейського слова цевао́т, яке є формою множини від цава́; слово цава́ в основному означає буквальне військо або збройні сили (Бт 21:22; Пв 20:9; див. коментар до вислову Єгова, Бог військ у цьому вірші). Під «військами» маються на увазі в першу чергу ангели, а можливо, тільки вони. Тому вислів «Єгова, Бог військ» вказує на силу Всевладного Правителя всесвіту, який має у своєму розпорядженні величезні війська духовних створінь (Пс 103:20, 21; 148:1, 2; Іс 1:24; Єр 32:17, 18). Однак на думку декого, «війська» у вислові «Єгова, Бог військ» стосуються не лише ангелів, але й ізраїльського війська і небесних тіл.

Потомства. Див. коментар до Рм 9:7.

Потомство. Або «нащадки». Букв. «насіння». (Див. додаток А2.)

На ньому. Тобто на символічному камені, згаданому в Іс 28:16, звідки цитує Павло. Цей камінь представляє Ісуса Христа, і це можна зрозуміти з того, як пророцтво Ісаї цитується в Рм 10:11 і 1Пт 2:6. Тож натхнені слова Ісаї, Павла і Петра запевняють, що людина, яка вірить в Ісуса, ніколи не розчарується.

Не розчарується. Павло цитує тут Іс 28:16 з Септуагінти. Основне значення грецького вислову — «не засоромиться; не буде осоромлений». Це означає, що люди, які вірять в Ісуса Христа, символічний камінь з пророцтва Ісаї, ніколи не будуть осоромлені чи розчаровані, на відміну від людей, чия віра, як показує Павло, є марна. Той самий вислів використовується в Рм 10:11 і 1Пт 2:6.

Медіафайли