Лист до ефесян 1:1—23

1  Павло, який з Божої волі став апостолом Христа Ісуса, до святих в Ефе́сі,+ до вірних, які перебувають в єдності з Христом Ісусом.  Нехай з вами буде незаслужена доброта й мир від Бога, нашого Батька, і від Господа Ісуса Христа.  Хай лине хвала Богу і Батькові нашого Господа Ісуса Христа за те, що він злив на нас, учнів Христа, всілякі духовні благословення у небесах.+  Адже Бог вибрав нас до заснування світу, щоб ми були в єдності з Христом і залишалися святими й непорочними+ перед Богом, виявляючи любов.  Бо за своїм бажанням і волею він вибрав нас наперед,+ щоб усиновити+ через Ісуса Христа+  і щоб йому линула хвала за славну незаслужену доброту,+ якою він великодушно обдарував нас через свого улюбленого Сина.+  Завдяки йому ми отримуємо через його кров визволення на основі викупу+ — прощення наших проступків+ згідно з багатством Божої незаслуженої доброти.  Бог рясно обдарував нас цією незаслуженою добротою і наділив усією мудрістю та розумінням*,  виявивши нам священну таємницю+ своєї волі. За своїм бажанням він задумав 10  у кінці визначених часів запровадити систему управління, завдяки якій буде зібране в Христі все, що на небі і що на землі.+ Так, усе буде зібране в Христі, 11  в тому, з ким ми перебуваємо в єдності і з ким були призначені спадкоємцями.+ Бог, який виконує все так, як вирішує за своєю волею, вибрав нас наперед відповідно до свого наміру,+ 12  щоб через нас —тих, хто спершу* мав надіятися на Христа,— линула слава і хвала Богові. 13  І ви теж поклали надію на нього, коли почули слово правди —добру новину про те, як можна отримати спасіння. Завдяки йому ви, повіривши, отримали печатку+ —обіцяний святий дух, 14  даний наперед як знак нашої спадщини,+ щоб власність+ Бога була визволена на основі викупу+ йому на славу і хвалу. 15  Тому і я, почувши про вашу віру в Господа Ісуса і про любов, яку ви виявляєте до всіх святих, 16  не перестаю дякувати за вас. Я повсякчас згадую вас у молитвах,+ 17  щоб Бог нашого Господа Ісуса Христа, славний Батько, наділив вас духом мудрості й здатністю розуміти те, що він вам виявляє, тимчасом як ви набуваєте точне знання про нього.+ 18  Він просвітив очі вашого серця, щоб ви знали, до якої надії він покликав вас, яке славне багатство зберігає як спадщину для святих+ 19  і яка неперевершена сила діє на нас, віруючих.+ Могутність цієї сили 20  виявилася, коли він воскресив Христа з мертвих і посадив його праворуч від себе+ в небесах, 21  набагато вище від усякого уряду, влади, сили, панування+ та всілякого імені+ не тільки в цьому віці, але й у прийдешньому. 22  Бог також все підкорив йому до ніг+ і зробив його головою над усім на благо збору,+ 23  який є його тілом,+ повнотою того, хто наповнює все у всьому.

Примітки

Або «здатністю тверезо мислити».
Або «заздалегідь».

Коментарі

Перший лист до коринфян. Назви біблійних книг, очевидно, не були частиною тексту оригіналу. Як видно зі стародавніх рукописів, їх додали пізніше, безсумнівно, для того, щоб чітко розрізняти книги. Папірусний кодекс P46 свідчить про те, що переписувачі розрізняли біблійні книги за назвами. Цей кодекс, який багато вчених датують приблизно 200 роком н. е., є найдавнішою відомою на сьогодні збіркою листів Павла і складається з дев’яти листів. На початку першого натхненого листа до коринфян в цьому кодексі міститься назва Прос корı́нтіус а («До коринфян 1»). (Див. медіагалерею, «Перший лист Павла до коринфян».) Така сама назва трапляється в інших стародавніх рукописах, наприклад, у Ватиканському і Сінайському кодексах (обидва датуються IV століттям н. е.). В цих кодексах назва вживається двічі: на початку листа і в кінці.

Лист до ефесян. Назви біблійних книг, очевидно, не були частиною тексту оригіналу. Як видно зі стародавніх рукописів, їх додали пізніше, безсумнівно, для того, щоб чітко розрізняти книги. (Див. коментар до назви книги 1 Коринфян і медіагалерею, «Лист Павла до ефесян».)

Апостолом. Грецький іменник апо́столос походить від дієслова апосте́лло, яке означає «відсилати; відправляти» (Мт 10:5; Лк 11:49; 14:32). Його основне значення — «посланець» — чітко видно з Ісусових слів в Ів 13:16. Павло був покликаний стати апостолом для інших народів, тобто неюдеїв; Ісус Христос особисто призначив його апостолом після свого воскресіння (Дії 9:1—22; 22:6—21; 26:12—23). Павло доводив своє апостольство, посилаючись на те, що бачив воскреслого Господа Ісуса Христа (1Кр 9:1, 2) і виконував чуда (2Кр 12:12). Іншим доказом його апостольства було те, що через нього охрещені учні отримували святий дух (Дії 19:5, 6). Павло часто згадував, що є апостолом, але ніколи не зараховував себе до «дванадцятьох» (1Кр 15:5, 8—10; Рм 11:13; Гл 2:6—9; 2Тм 1:1, 11).

Святими. У Грецьких Писаннях «святими» часто названо Христових духовних братів у зборах (Дії 9:13; 26:10; Рм 12:13; 2Кр 1:1; 13:13). Слово «святі» вживається щодо тих, з ким Бог зав’язує особливі стосунки на підставі нової угоди, яка стала чинною завдяки «крові вічної угоди» — пролитій крові Ісуса (Єв 10:29; 13:20). Завдяки цьому Бог освячує і очищає їх, і вони стають «святими». Бог вважає їх святими з моменту освячення під час їхнього життя на землі, а не після смерті. Тож Біблія не дає підстав особам чи організаціям зараховувати людей до «святих». Петро говорить, що служителі Бога мають бути святі, оскільки Бог святий (1Пт 1:15, 16; Лв 20:7, 26). Слово «святі» стосується всіх, хто перебуває в єдності з Христом і разом з ним успадкує Царство. Понад п’ять століть до того, як Христові послідовники були названі «святими», Бог виявив, що люди, названі «святими Всевишнього», правитимуть з Христом у Царстві (Дн 7:13, 14, 18, 27).

Апостолом. Див. коментар до Рм 1:1.

Святих. Див. коментар до Рм 1:7.

В Ефесі. Хоча ці слова є не в усіх стародавніх грецьких рукописах, вони містяться в авторитетних стародавніх рукописах і перекладах. Ті, хто вважає, що цих слів не було в тексті оригіналу, припускають, що цей лист Павло надіслав в Лаодикію (Кл 4:16). Однак жодні рукописи не містять слів «до [або «в»] Лаодикії». Усі ранні грецькі рукописи, в яких у цьому вірші немає фрази «в Ефесі», називають цей лист «До ефесян». Ранні письменники також вважали, що це лист до ефесян. До того ж, Ефес — це єдине місто, яке згадується тут в усіх рукописах цього листа.

Ефесі. Ефес був столицею римської провінції Азія. У біблійні часи це було багате місто, а також важливий релігійний та комерційний центр на західному узбережжі Малої Азії. Навпроти Ефеса лежав острів Самос. (Див. глосарій, додаток Б13 та медіагалерею, «Театр та інші споруди в Ефесі».)

В єдності з. Букв. «в». Цей вислів вказує на близькі стосунки, гармонію і єдність. У своєму листі до ефесян Павло кілька разів згадує, що помазані християни перебувають «в єдності з» Христом Ісусом, а це підкреслює, що Ісус відіграє важливу роль в тому, щоб така єдність існувала. (Див., наприклад, Еф 1:4, 11; 2:13, 21.)

Нехай з вами буде незаслужена доброта й мир. Павло використовує таке вітання в 11 своїх листах (1Кр 1:3; 2Кр 1:2; Гл 1:3; Еф 1:2; Флп 1:2; Кл 1:2; 1Фс 1:1; 2Фс 1:2; Тит 1:4; Флм 3). Подібним вітанням він починає свої листи до Тимофія, але додає слово «милосердя» (1Тм 1:2; 2Тм 1:2). Вчені зазначають, що замість звичного в таких контекстах слова «вітаю» (грецькою ха́йрейн), Павло вживає співзвучне йому грецьке слово (ха́ріс), яким виражає своє бажання, щоб збори повною мірою відчували «незаслужену доброту». (Див. коментар до Дії 15:23.) Вжите далі слово «мир» нагадує про традиційне єврейське вітання — шало́м. (Див. коментар до Мр 5:34.) Згадуючи про «незаслужену доброту й мир», Павло, очевидно, підкреслює те, які стосунки християни можуть мати з Богом Єговою на підставі викупу. Коли Павло вказує на джерело незаслуженої доброти і миру, то говорить про Бога, нашого Батька, і про Господа Ісуса Христа як про двох окремих осіб.

Нехай з вами буде незаслужена доброта й мир. Див. коментар до Рм 1:7.

У небесах. Тут Павло говорить про те, що помазані християни вже отримали «всілякі духовні благословення у небесах», хоча на той час вони все ще були на землі. З контексту видно, що Бог призначив їх «спадкоємцями» небесної спадщини разом з його Сином і дав їм завдаток цієї спадщини (Еф 1:11, 13, 14). Хоча ці християни перебувають на землі, Бог «воскресив» їх, або звеличив, давши їм таке призначення (Еф 1:18—20; 2:4—7).

В єдності з. Букв. «в». Цей вислів вказує на близькі стосунки, гармонію і єдність. У своєму листі до ефесян Павло кілька разів згадує, що помазані християни перебувають «в єдності з» Христом Ісусом, а це підкреслює, що Ісус відіграє важливу роль в тому, щоб така єдність існувала. (Див., наприклад, Еф 1:4, 11; 2:13, 21.)

Заснування світу. Грецьке слово, яке в цьому вірші перекладене як «заснування», в Єв 11:11 перекладене словом «зачати» і вжите разом зі словом «потомство». У словосполученні «заснування світу» воно, ймовірно, стосується зачаття і народження дітей Адама і Єви. Ісус пов’язав «заснування світу» з Авелем — очевидно, першим, на кого поширюється викуп і чиє ім’я записане в сувої життя від «заснування світу» (Лк 11:51; Об 17:8; див. коментар до Мт 25:34).

В єдності з Христом. Див. коментар до Еф 1:1.

Заснування світу. Див. коментар до Лк 11:50.

Покликаний згідно з його наміром. Грецьке слово про́тесіс, перекладене як «намір», буквально означає «розміщення перед». Це слово також трапляється в Рм 9:11; Еф 1:11; 3:11. Оскільки наміри Бога завжди сповнюються, він може знати наперед і передректи, що буде в майбутньому (Іс 46:10). Наприклад, Єгова знав наперед, що буде група «тих, хто покликаний». Але він не визначає наперед, хто саме має входити до її складу. Він також робить все необхідне, щоб здійснювати свої наміри (Іс 14:24—27).

Усиновлення. Букв. «надання становища сина». Поняття усиновлення було добре відомим у греко-римському світі. Найчастіше усиновляли не малих дітей, а підлітків і молодь. Іноді пани звільняли своїх рабів, щоб законно їх усиновити. Відомо, що римський імператор Август був проголошений названим сином Юлія Цезаря. Павло використовує поняття усиновлення, описуючи нове становище людей, яких покликав і вибрав Бог. Усі нащадки недосконалого Адама були рабами гріха, тож не могли вважатись Божими синами. Але на підставі Ісусової викупної жертви Єгова може звільнити їх з рабства гріха й усиновити та зробити співспадкоємцями з Христом (Рм 8:14—17; Гл 4:1—7). Між усиновленими особами і Богом встановлюються нові стосунки, і Павло підкреслює це, говорячи, що вони вигукують: «Авва, Батьку!» Раб не міг використовувати таке тепле звертання до свого пана. (Див. коментар до слова Авва у цьому вірші.) Єгова вирішує, кого саме хоче усиновити (Еф 1:5). Він помазує цих людей своїм духом і відтоді вважає їх своїми дітьми (Ів 1:12, 13; 1Ів 3:1). Проте вони стануть синами Бога у повному розумінні, коли воскреснуть до небесного життя і стануть співспадкоємцями з Христом, а для цього їм потрібно залишитися вірними до кінця свого життя на землі (Об 20:6; 21:7). Тому Павло говорить, що ці особи з нетерпінням чекають, коли Бог їх усиновить, визволить з їхніх тіл на основі викупу (Рм 8:23).

Всиновлені. У Грецьких Писаннях Павло кілька разів згадує про всиновлення, описуючи нове становище тих, кого Бог покликав і вибрав. Вони отримують надію на безсмертне життя в небі. Як нащадки недосконалого Адама, вони перебували в рабстві гріха і тому не є Божими синами від народження. Завдяки Ісусовій жертві, яка очищає від гріха, вони можуть бути всиновлені і стати «співспадкоємцями з Христом» (Рм 8:14—17). Не вони вирішують, чи будуть всиновлені, чи ні. Це вирішує Бог, який вибирає їх згідно зі своєю волею (Еф 1:5). Бог визнає їх своїми дітьми, тобто синами, коли дає їм можливість народитися завдяки святому духу (Ів 1:12, 13; 1Ів 3:1). Але для того щоб стати духовними синами Бога в повному розумінні цього слова, вони повинні залишатися вірними до кінця свого земного життя (Рм 8:17; Об 21:7). Ось чому Павло каже: «Ми... з нетерпінням чекаємо, коли Бог нас усиновить, визволить з наших тіл на основі викупу» (Рм 8:23; див. коментар до Рм 8:15). У давнину поняття всиновлення було добре відомим. У греко-римському суспільстві всиновлення приносило користь передусім тій людині, яка всиновлювала, а не тій, яку всиновлювали. Але, як наголошує Павло, Єгова з любові всиновлює людей задля їхнього блага (Гл 4:3, 4).

Бо... він вибрав нас наперед. В грецькому тексті речення побудоване так, що сполучник «бо» можна віднести до останньої частини вірша 4: «Бо, виявляючи любов, [вірш 5] він вибрав нас наперед».

Він вибрав нас наперед. Тобто Єгова вирішив наперед, що усиновить групу послідовників Христа і вони будуть правити з Ісусом у небі. Він вибрав наперед групу, а не окремих осіб. Єгова згадав про цей намір у пророцтві, записаному в Бт 3:15, яке було виголошене невдовзі після того, як Адам згрішив (Гл 3:16, 29; див. коментар до Рм 8:28).

Щоб усиновити. Див. коментар до Рм 8:15; Гл 4:5.

Викуп. Грецьке слово лı́трон (від дієслова лı́о, що означає «відпускати; визволяти») небіблійні автори вживали стосовно плати за звільнення з неволі, рабства чи військового полону. У Грецьких Писаннях воно вживається двічі: тут і в Мр 10:45. Споріднене слово антı́літрон вживається в 1Тм 2:6, де перекладається як «відповідний викуп». Інші споріднені слова — це літро́омай, яке означає «звільняти; викупляти» (Тит 2:14; 1Пт 1:18; також прим.), і аполı́тросіс, яке часто перекладається як «визволення на основі викупу» (Еф 1:7; Кл 1:14; Єв 9:15; 11:35; Рм 3:24; 8:23). (Див. глосарій.)

Визволення на основі викупу, який заплатив Христос Ісус. Або «відкуплення, що в (через) Христі Ісусі». Грецьке слово аполı́тросіс споріднене з кількома іншими словами, що пов’язані з викупом. (Див. коментар до Мт 20:28.)

Божій незаслуженій доброті. Оскільки в минулому Павло йшов проти Ісуса і переслідував його послідовників (Дії 9:3—5), у нього були всі підстави наголошувати на незаслуженій доброті Єгови. (Див. глосарій, «Незаслужена доброта».) Павло усвідомлював, що лише завдяки Божій незаслуженій доброті може виконувати своє служіння (1Кр 15:10; 1Тм 1:13, 14). Під час зустрічі зі старійшинами в Ефесі він двічі говорить про цю рису (Дії 20:24, 32). Павло частіше, ніж інші письменники Біблії, згадує про «незаслужену доброту» — понад 90 разів у своїх 14 листах. Він згадує незаслужену доброту Бога чи Ісуса на початку всіх своїх листів, окрім Листа до євреїв, а також в кінці кожного листа без винятку.

Через його кров. Тобто через кров Ісуса Христа. Хоча в деяких перекладах використовується слово «смерть», буквальний переклад «кров» містить думку про примирення завдяки крові, а це є важливим біблійним вченням. (Див. глосарій, «Примирення».) У День примирення приносили в жертву певних тварин. Первосвященик брав трохи їхньої крові, заходив з нею у Найсвятіше святого намету чи храму і приносив її Богу (Лв 16:2—19). Ісус виконав те, на що символічно вказував День примирення, і про це Павло пише у Листі до євреїв (Єв 9:11—14, 24, 28; 10:11—14). Подібно як у День примирення первосвященик заходив у Найсвятіше з кров’ю жертвоприношень, так само Ісус, повернувшись на небо, приніс у символічному значенні свою кров Єгові.

Визволення на основі викупу. Див. коментар до Мт 20:28; Рм 3:24 і глосарій, «Викуп».

Згідно з багатством Божої незаслуженої доброти. Ефес був багатим і процвітаючим містом, але Павло у своєму листі наголошує на тому, що справжнє духовне багатство пов’язане з Божою незаслуженою добротою (Еф 1:18; 2:7; 3:8). У Листі до ефесян грецьке слово, перекладене як «незаслужена доброта», вживається 12 разів. Коли Павло раніше зустрівся зі старійшинами з Ефеса, він також згадав цю чудову рису (Дії 20:17, 24, 32; див. коментар до Дії 13:43 і глосарій, «Незаслужена доброта»).

Священні таємниці. У «Перекладі нового світу» вислів «священна таємниця» трапляється 28 разів і є перекладом грецького слова місте́ріон. Це слово, вжите тут у множині, стосується граней Божого наміру, які Бог приховує до визначеного ним часу. Після того він повністю відкриває їх, однак лише тим, кого хоче наділити розумінням (Кл 1:25, 26). Тоді священні таємниці проголошуються всім і усюди. Про це свідчать слова, які вживаються у Біблії стосовно «священної таємниці»: «виявляти», «звіщати», «об’явлення», «проповідувати», «розповідати» (1Кр 2:1; Еф 1:9; 3:3; Кл 1:25, 26; 4:3). Найважливіша «Божа священна таємниця» полягає в тому, що Ісус Христос є обіцяним «потомством», тобто Месією (Кл 2:2; Бт 3:15). Проте ця священна таємниця має багато граней, одна з яких стосується ролі Ісуса в Божому намірі (Кл 4:3). Як показав Ісус у цьому вірші, «священні таємниці» пов’язані з небесним Царством, або «Божим Царством», тобто небесним урядом, в якому Ісус є Царем (Мр 4:11; Лк 8:10; див. коментар до Мт 3:2.) У Грецьких Писаннях термін місте́ріон має інше значення, ніж у стародавніх містичних релігіях. Ці релігії (в їхній основі часто лежав культ родючості, який процвітав у I столітті н. е.) обіцяли своїм прихильникам безсмертя, а також можливість отримувати об’явлення і наближатися до богів через містичні обряди. Зрозуміло, що їхні таємниці не мали нічого спільного з правдою. У містичних релігіях ті, хто пройшов обряд посвячення, обіцяли не розголошувати таємниць. Ці містичні таємниці, які не розкривались, дуже відрізнялися від священних таємниць у християнстві, які широко проголошувались. Коли в Біблії слово місте́ріон вживається у зв’язку з фальшивим поклонінням, воно перекладене в «Перекладі нового світу» просто як «таємниця».

Мудрістю Божою, що виявляється у священній таємниці. Божа мудрість виявилась у тому, як Бог задумав покласти край наслідкам бунту в Едемі і встановити мир та єдність у всесвіті. (Див. глосарій, «Священна таємниця».) Проголошення «священної таємниці» (грецькою місте́ріон; див. коментар до Мт 13:11) почалося тоді, коли Єгова висловив пророцтво, записане в Буття 3:15. Ключовою фігурою «священної таємниці» Єгови є Ісус Христос (Еф 1:9, 10; Кл 2:2). Ця священна таємниця пов’язана з тим, що Ісус є обіцяним потомством, або Месією, і його роллю в Божому Царстві (Мт 13:11); з тим, що будуть вибрані помазанці — з юдеїв і язичників, щоб стати співспадкоємцями з Христом і правити з ним у Царстві (Лк 22:29, 30; Рм 11:25; Еф 3:3—6; Кл 1:26, 27); і з тим, яку особливу роль відіграватиме цей збір 144 000 помазанців, «куплених з-поміж людей як перші плоди для Бога та Ягняти» (Об 14:1, 4). Усі ці грані священної таємниці можуть розуміти лише ті, хто старанно досліджує Писання.

Священну таємницю своєї волі. Грецьке слово, перекладене як «священна таємниця», вживається кілька разів у листі Павла до ефесян. По суті, ключовою фігурою «священної таємниці» Єгови є Ісус Христос (Кл 2:2; 4:3). Проте Божа священна таємниця має багато граней. Вона виявляє те, що Ісус є обіцяним потомством, або Месією, і те, яку роль він відіграє в Божому намірі (Бт 3:15); також вона пов’язана з небесним урядом, тобто Божим Месіанським Царством (Мт 13:11; Мр 4:11), зі збором помазаних духом християн, головою якого є Христос (Еф 5:32; Кл 1:18; Об 1:20), з тим, яку роль виконуватимуть ці помазанці, коли разом з Ісусом правитимуть у Царстві (Лк 22:29, 30), і з тим, що помазанці будуть вибрані як з юдеїв, так і з язичників (Рм 11:25; Еф 3:3—6; Кл 1:26, 27). (Див. коментарі до Мт 13:11; 1Кр 2:7.)

Запровадити систему управління. Або «покерувати справами». Вжите тут грецьке слово ойкономı́а буквально означає «управління домом» або «керування домашніми». Воно стосується не якогось уряду, а того, як ведуться справи, тобто способу, яким здійснюється управління. Це узгоджується з тим, як слово ойкономı́а вживається в Еф 3:9. (Пор. Лк 16:2 і Кл 1:25, де воно перекладене як «управління», а також Еф 3:2 — «обов’язки управителя».) «Система управління», про яку пише Павло,— це не Боже Месіанське Царство, а те, як Бог управляє у своїй сім’ї, яка складається з його домашніх на небі і на землі. Завдяки цій системі управління будуть зібрані правителі небесного Царства. Також здійсниться Божий намір об’єднати всі розумні створіння, і це принесе їм мир і єдність з Богом через Ісуса Христа.

Буде зібране в Христі все. «Система управління», яку Бог запровадив, досягне своєї мети у два етапи. На першому етапі Бог збирає те, що на небі, тобто тих, хто покликаний правити з Христом на небі (Рм 8:16, 17; Еф 1:11; 1Пт 1:4). Цей етап розпочався в П’ятидесятницю 33 року н. е. (Дії 2:1—4). На другому етапі Бог збирає те, що на землі, тобто тих людей, які житимуть в раю на землі і будуть підданими небесного уряду (Ів 10:16; Об 7:9, 10; 21:3, 4).

Він вибрав нас наперед. Тобто Єгова вирішив наперед, що усиновить групу послідовників Христа і вони будуть правити з Ісусом у небі. Він вибрав наперед групу, а не окремих осіб. Єгова згадав про цей намір у пророцтві, записаному в Бт 3:15, яке було виголошене невдовзі після того, як Адам згрішив (Гл 3:16, 29; див. коментар до Рм 8:28).

Були призначені. Див. коментар до Еф 1:5.

Він поставив... печатку. У біблійні часи печатку використовували як підпис, щоб засвідчити право власності, достовірність чогось або укладення угоди. Єгова, так би мовити, ставить на помазаних духом християнах печатку за допомогою свого святого духу, аби засвідчити, що вони належать йому і в майбутньому отримають небесне життя (Еф 1:13, 14).

Ви... отримали печатку. У біблійні часи печатку використовували як підпис, щоб засвідчити право власності, достовірність чогось або укладення угоди. Єгова, так би мовити, завдяки Христу ставить на помазаних духом християнах печатку за допомогою свого святого духу. Цим він засвідчує, що вони належать йому і в майбутньому отримають небесне життя. (Див. коментар до 2Кр 1:22.)

Святого духу. Або «святої діючої сили». Слово «дух» (в грецькій — середнього роду) стосується безособової сили, яка перебуває в дії і походить від Бога. (Див. глосарій, «Дух»; «Святий дух».)

Дух. Або «діюча сила». Грецьке слово пне́ума — середнього роду, тому займенники, які використовуються замість нього, теж середнього роду. Грецьке слово має кілька значень, кожне з яких стосується того, що невидиме для людського ока і свідчить про існування якоїсь дієвої сили. (Див. глосарій.) Під словом «дух» у цьому вірші мається на увазі Божий святий дух, також названий тут духом правди. Вислів «дух правди» використовується теж в Ів 15:26 і 16:13, де Ісус пояснює, що «помічник» (Ів 16:7), тобто «дух правди», керуватиме учнями, «допомагаючи повністю зрозуміти правду».

Даний. Букв. «яке є». Ідеться про згаданий в попередньому вірші Божий «святий дух», тобто діючу силу. Декотрі рукописи вживають тут грецький займенник чоловічого роду. Але є вагомі підстави вважати, що в оригіналі вживається займенник середнього роду, і це узгоджується з тим, що сказано про святий дух в інших біблійних віршах. На думку деяких вчених, грецький займенник чоловічого роду з’явився пізніше, коли переписувачі вставили його, щоб показати, що святий дух є особою. (Див. коментарі до Мт 28:19; Ів 14:17.)

Наперед як знак. Або «як перший внесок (завдаток); як гарантію того, що має настати». Тут Павло вживає юридичний термін (аррабо́н), який часто стосується передоплати — суми, яка є меншою, ніж повна плата. Це слово вживається тричі в Грецьких Писаннях в переносному значенні і кожного разу пов’язане з тим, що Бог помазує християн «обіцяним святим духом», тобто своєю діючою силою (Еф 1:13, 14; 2Кр 1:22; 5:5). Таку особливу дію святого духу можна порівняти до першого внеску, чи гарантії того, що має настати. Цей знак дає помазаним духом християнам цілковиту впевненість у їхній надії, яка повністю здійсниться, коли вони отримають нетлінне небесне тіло (2Кр 5:1—5).

Нашої спадщини. Тобто небесної спадщини, яку отримають помазані Божим святим духом християни. Святий дух дається «наперед як знак», тобто як завдаток їхньої спадщини (1Пт 1:4, 5). Спадщина помазаних християн включає в себе щось більше, ніж життя на небі. Саме їх названо тим, «що на небі», і вони будуть зібрані під керівництвом Ісуса і стануть «спадкоємцями самого Бога і співспадкоємцями з Христом» (Еф 1:10; Рм 8:16, 17). Основне значення грецького дієслова, що перекладається як «успадкувати»,— це отримати щось на правах спадкоємця, здебільшого на підставі родинних зв’язків, наприклад, коли син отримує спадщину від свого батька (Гл 4:30). Однак у цьому вірші, як і в більшості випадків у Грецьких Писаннях, це слово вжите в ширшому значенні і стосується будь-якого дару від Бога (Мт 19:29; 1Кр 6:9).

Власність Бога. Букв. «власність». Мова йде про збір помазаних духом християн (Дії 20:28). У 1Пт 2:9 їх названо «людьми, які стали особливою власністю».

Об’явленням. Букв. «розкриттям; відкриттям; виявленням». Грецьке слово апока́ліпсіс часто вживається стосовно розкриття духовних істин, Божої волі і намірів; в цьому значенні воно використовується й тут (Еф 3:3; Об 1:1). Джерелом таких об’явлень є Бог. (Пор. коментар до Лк 2:32.)

Те, що він вам виявляє. Букв. «об’явлення». Див. коментар до Рм 16:25.

Очі вашого серця. Цей вислів стосується духовного зору, тобто здатності сприймати щось духовне (Іс 44:18; Єр 5:21; Єз 12:2, 3; Мт 13:13—16). Павло каже помазаним християнам, що Бог просвітив їх, «щоб [вони] знали, до якої надії він покликав» їх. Оскільки помазані християни мають таке духовне розуміння, вони переконані, що отримають чудову нагороду. Гарантією цього є воскресіння Ісуса, яке Бог здійснив своєю незрівнянною силою.

Цьому віці. Тут вживається грецьке слово айо́н, основне значення якого «вік». У цьому контексті слово айо́н вказує на теперішній неправедний світ (Гл 1:4). Павло каже, що є також прийдешній вік, в якому правитиме уряд під керівництвом Христа. (Див. глосарій, «Вік».)

Медіафайли

Відеовступ до Ефесян
Відеовступ до Ефесян
Лист Павла до ефесян
Лист Павла до ефесян

На фото зображено фрагмент папірусного кодексу, відомого як P46. Вважають, що сам кодекс датується приблизно 200 р. н. е. Це збірка дев’яти листів Павла. (Див. медіагалерею, «Перший лист Павла до коринфян» і «Другий лист Павла до коринфян».) На цьому фрагменті зображено початок Павлового листа до ефесян. Цей фрагмент відомий не тільки як P46, він також є частиною Мічиганського папірусу 6238, який зберігається в бібліотеці Мічиганського університету, в Енн-Арборі (штат Мічиган, США). На фото виділена назва «До ефесян».