Євангеліє від Матвія 26:1—75

26  Закінчивши говорити все це, Ісус сказав своїм учням:  «Ви знаєте, що через два дні Пасха+ і Син людський буде відданий у руки ворогів і страчений на стовпі».+  А старші священики й старійшини народу зібралися на подвір’ї первосвященика, якого звали Кайя́фа,+  і змовилися+ підступно* схопити* Ісуса та вбити його.  Проте вони говорили: «Тільки не у свято, щоб серед народу не здійнялось заворушення».  Коли Ісус був у Віфа́нії, в домі Си́мона прокаженого,+  і їв*, підійшла до нього одна жінка з алебастровою пляшечкою, яка була наповнена дорогою пахучою олією, і почала виливати олію йому на голову.  Побачивши це, учні обурились і сказали: «Навіщо таке марнотратство?  Її можна було б продати за великі гроші, а гроші роздати бідним». 10  Знаючи, про що вони говорять, Ісус сказав: «Чому ви непокоїте цю жінку? Вона зробила для мене добре діло. 11  Адже бідні завжди з вами,+ а я з вами буду не завжди.+ 12  Виливши цю олію на моє тіло, вона підготувала мене до поховання.+ 13  Правду кажу вам: хоч би де по цілому світі проповідувалася добра новина, розповідатимуть і про вчинок цієї жінки на згадку про неї».+ 14  Тоді один з дванадцятьох, названий Юдою Іскаріо́том,+ пішов до старших священиків+ 15  і сказав: «Що ви дасте мені, коли я видам його?»+ І вони домовилися дати йому 30 срібняків.+ 16  Відтоді він шукав зручної нагоди видати Ісуса. 17  А в перший день Свята прісного хліба+ учні підійшли до Ісуса і сказали: «Де нам приготувати для тебе пасхальну вечерю?»+ 18  Він же відповів: «Ідіть у місто до такого-то чоловіка і скажіть: “Учитель говорить: «Визначений для мене час близький. Я святкуватиму Пасху з учнями у твоєму домі»”». 19  Тож учні зробили так, як Ісус наказав, і приготували все для пасхальної вечері. 20  Пізніше увечері+ він їв* разом з 12 учнями.+ 21  Під час вечері він промовив: «Правду кажу вам: один з вас зрадить мене».+ 22  Через це вони дуже зажурились, і кожен з них почав питати: «Господи, це ж не я, правда?» 23  А він відповів: «Один з тих, хто вмочає зі мною руку в миску, зрадить мене.+ 24  Це правда, що Син людський іде від вас, як і написано про нього, але горе+ людині, яка зраджує Сина людського!+ Ліпше б їй було взагалі не народитися».+ 25  Юда, який збирався його зрадити, запитав: «Учителю*, це ж не я?» Ісус відповів йому: «Ти сам це сказав». 26  Коли вони ще їли, Ісус взяв хліб і, помолившись, поламав його,+ дав учням і сказав: «Беріть, їжте. Це означає моє тіло».+ 27  Після того він узяв чашу, склав подяку й також дав їм, кажучи: «Пийте з неї всі,+ 28  бо це означає мою “кров+ угоди”,+ яка проллється за багатьох+ для прощення гріхів.+ 29  Але говорю вам: я більше не буду пити від плоду виноградної лози аж до того дня, коли питиму з вами молоде вино в Царстві мого Батька».+ 30  Коли ж вони закінчили, то, заспівавши хвалебні пісні, пішли на Оливкову гору.+ 31  Тоді Ісус сказав їм: «Усі ви спіткнетесь через те, що станеться зі мною цієї ночі, бо написано: “Я вражу пастиря — і вівці з отари розпорошаться”.+ 32  Проте коли я воскресну, то піду до Галілеї і там чекатиму на вас».+ 33  Але Петро промовив: «Навіть якщо всі спіткнуться через те, що станеться з тобою, я ніколи не спіткнуся!»+ 34  На це Ісус сказав: «Правду кажу тобі: цієї ночі, перш ніж проспіває півень, ти тричі зречешся мене».+ 35  Петро відповів: «Навіть якщо мені доведеться померти з тобою, нізащо не зречуся».+ І всі учні говорили так само. 36  Потім Ісус прийшов з учнями на місце, яке називали Гефсима́нія,+ і там сказав їм: «Посидьте тут, поки я піду й помолюся».+ 37  Він взяв з собою Петра й двох Зеведе́євих синів+ і пішов. Ісуса охопив глибокий смуток і сильна тривога,+ 38  і він сказав їм: «Я дуже засмучений, аж до смерті. Залишайтеся тут і пильнуйте зі мною».+ 39  Пройшовши трохи далі, він упав ниць і почав молитися:+ «Батьку мій, якщо можливо, нехай ця чаша+ мене омине. Але хай буде не так, як хочу я, а як хочеш ти».+ 40  Він повернувся до учнів і, побачивши, що вони сплять, сказав Петрові: «Невже ви не могли попильнувати зі мною й годину?+ 41  Пильнуйте+ й безупинно моліться,+ щоб не впасти в спокусу.+ Звичайно, дух бадьорий*, але плоть слабка».+ 42  І він вдруге відійшов та молився: «Батьку мій, якщо неможливо, щоб ця чаша мене оминула, і я таки маю випити її, то нехай буде твоя воля».+ 43  Коли він знову повернувся, вони, як і раніше, спали, бо їхні повіки обважніли. 44  Тож, залишивши їх, він ще раз відійшов і помолився втретє, благаючи про те саме. 45  Тоді він повернувся до учнів і сказав: «У такий час ви спите й відпочиваєте?! Ось надходить година, коли Син людський буде зраджений і відданий у руки грішників. 46  Вставайте, ходімо. Мій зрадник уже близько». 47  Коли він ще говорив, прийшов Юда, один з дванадцятьох, а з ним численний натовп людей з мечами та палицями, яких послали старші священики і старійшини народу.+ 48  Зрадник домовився з ними наперед про знак, кажучи: «Той, кого я поцілую,— це він. Візьміть його під варту». 49  І, підійшовши прямо до Ісуса, він сказав: «Вітаю, Учителю*!» — та поцілував його. 50  Проте Ісус промовив до нього: «Чоловіче, навіщо ти прийшов?»+ Тоді до Ісуса підійшли, схопили його і взяли під варту. 51  Раптом один з тих, котрі були з Ісусом, простягнув руку, вихопив меча і, вдаривши ним, відсік праве вухо рабові первосвященика.+ 52  Та Ісус сказав йому: «Вклади меча назад у його місце,+ бо кожен, хто візьметься за меча, від меча й загине.+ 53  Невже ти думаєш, що я не міг би попросити свого Батька дати мені в цю ж мить більше ніж 12 легіонів ангелів?+ 54  Тільки як тоді виконалися б слова з Писання про те, що саме так має статися?» 55  Тоді Ісус сказав людям з натовпу: «Хіба я розбійник, що ви прийшли арештувати мене з мечами й палицями? Я день у день сидів з вами, навчаючи в храмі,+ та ви не брали мене під варту.+ 56  Однак усе це відбувається, щоб сповнилися писання пророків».+ І всі учні покинули його та втекли.+ 57  А ті, що взяли Ісуса під варту, відвели його до первосвященика Кайя́фи,+ в якого зібралися книжники й старійшини.+ 58  Петро ж ішов за ним на безпечній відстані аж до подвір’я первосвященика і, ввійшовши туди, сів зі слугами, щоб побачити, чим все це закінчиться.+ 59  Старші священики і весь Синедріо́н шукали, хто б міг дати неправдиві свідчення проти Ісуса, бо хотіли стратити його.+ 60  Але вони не могли нічого знайти, хоча приходило багато неправдивих свідків.+ Згодом вперед виступили двоє, 61  які сказали: «Цей чоловік вихвалявся, говорячи: “Я можу зруйнувати Божий храм і відбудувати його за три дні”».+ 62  Почувши це, первосвященик встав і запитав його: «Тобі нı́чого сказати? Чуєш, що́ вони свідчать проти тебе?»+ 63  Але Ісус мовчав.+ Тому первосвященик запитав: «Поклянися живим Богом і скажи нам, хто ти. Ти Христос, Божий Син?»+ 64  На це Ісус відповів: «Ти сам це сказав. Однак говорю вам: віднині ви будете бачити Сина людського,+ який сидітиме праворуч від Сильного+ і йтиме на небесних хмарах».+ 65  Тоді первосвященик роздер свій одяг, вигукуючи: «Він зневажає Бога!+ Навіщо нам ще свідки? Таж ви самі чули ці богозневажні слова. 66  Що ви скажете на це?» Ті ж відповіли: «Він заслуговує смерті!»+ 67  І одні плювали Ісусові в обличчя+ і били його кулаками,+ а інші били його по щоках,+ 68  кажучи: «Пророкуй нам, Христе. Хто вдарив тебе?» 69  А Петро тим часом сидів на подвір’ї. До нього підійшла одна служниця і сказала: «Ти теж був з тим галілея́нином, з Ісусом!»+ 70  Але він заперечив перед усіма: «Я не знаю, про що ти говориш». 71  Коли він вийшов до сторожки біля брами, ще одна дівчина помітила його і сказала людям, які там стояли: «Цей чоловік був з тим назаря́нином, Ісусом».+ 72  Петро знову заперечив, присягаючи: «Я не знаю цього чоловіка!» 73  Незабаром люди, які стояли довкола, підійшли й сказали Петру: «Ти дійсно один з них, бо й твій говір видає тебе». 74  А він почав присягатися і клястися: «Я не знаю цього чоловіка!» І в ту ж мить проспівав півень. 75  Тоді Петро пригадав Ісусові слова: «Перш ніж проспіває півень, ти тричі зречешся мене».+ І вийшов він звідти та гірко заплакав.

Примітки

Або «обманом; хитрощами».
Або «арештувати».
Або «напівлежав за столом».
Або «напівлежав за столом».
Або «Раббı́».
Або «охочий».
Або «Раббı́».

Коментарі

Коли Ісус був у Віфанії. Події, описані в Мт 26:6—13, очевидно, відбулися після заходу сонця, коли почалося 9 нісана. На це вказує паралельна оповідь з Євангелія від Івана, де сказано, що Ісус прийшов у Віфанію, коли «до Пасхи залишалося шість днів» (Ів 12:1). Мабуть, він прийшов незадовго до або на початку суботи 8 нісана (яка почалася із заходом сонця), тобто за день до вечері в домі Симона (Ів 12:2—11; див. додатки A7 і Б12.)

Ісус сказав своїм учням. Події, описані в Мт 26:1—5, відбулися 12 нісана, адже у вірші 2 сказано: «Через два дні [тобто 14 нісана] Пасха». (Див. додатки А7, Б12 і коментар до Мт 26:6.)

Син... людський. Або «Син людини». Цей вислів вживається в Євангеліях близько 80 разів. Так Ісус називає самого себе, очевидно, для того щоб підкреслити, що він дійсно був людиною, народженою від жінки, і що був подібним до Адама, завдяки чому міг викупити людство від гріха і смерті (Рм 5:12, 14, 15). Вислів «Син людський» також показує, що Ісус є Месією, тобто Христом (Дн 7:13, 14; див. глосарій).

Стратили на стовпі. Або «прибили до стовпа (палі)». Перший з понад 40 випадків вживання грецького дієслова стауро́о в Грецьких Писаннях. Це дієслово споріднене з іменником стауро́с, що перекладається як «стовп мук». (Див. коментарі до Мт 10:38; 16:24; 27:32 і глосарій, «Стовп»; «Стовп мук».) У Септуагінті це дієслово вживається в Ес 7:9, де розповідається про наказ повісити Гамана на стовпі заввишки понад 20 м. У класичній грецькі мові це слово означало «обгородити палями; зробити частокіл».

Пасха. Грецьке слово па́сха походить від єврейського пе́сах, утвореного від дієслова паса́х, що означає «проходити повз; оминати». Це свято було запроваджене в останній вечір перед виходом ізраїльтян з Єгипту. Його відзначали на згадку про звільнення ізраїльтян з єгипетського рабства і про те, що Єгова «оминув» доми ізраїльтян, коли знищував єгипетських первістків (Вх 12:14, 24—47; див. глосарій).

Син людський. Див. коментар до Мт 8:20.

Страчений на стовпі. Або «прибитий до стовпа (палі)». (Див. коментар до Мт 20:19 і глосарій, «Стовп»; «Стовп мук».)

Старших священиків. Коли грецьке слово вживається в однині, то перекладається як «первосвященик» і стосується головного представника народу перед Богом. Тут це слово вжите в множині і стосується впливових священиків, у тому числі первосвящеників, зміщених зі становища, і, можливо, голів 24 священицьких груп.

Старійшин. Букв. «чоловіків похилого віку». У Біблії грецьке слово пресбı́терос стосується передусім тих, хто посідає відповідальне становище або наділений певними обов’язками у громаді чи народі. Коли це слово передає думку про вік людини (як-от в Лк 15:25 і Дії 2:17), то може вказувати не лише на похилий вік, а й на те, що хтось старший від когось іншого. В цьому вірші слово пресбı́терос означає провідників єврейського народу, які часто згадуються разом зі старшими священиками і книжниками. Чоловіки з цих трьох груп входили до складу Синедріону (Мт 21:23; 26:3, 47, 57; 27:1, 41; 28:12; див. глосарій, «Старійшина; старший чоловік»).

Старші священики. Див. коментар до Мт 2:4 і глосарій, «Старший священик».

Старійшини. Див. коментар до Мт 16:21.

Первосвященика. За часів, коли Ізраїль був незалежною державою, первосвященик перебував на посаді до кінця свого життя (Чс 35:25). Але під пануванням римлян первосвященик призначався чи знімався з посади за рішенням римських намісників. (Див. глосарій.)

Кайяфа. Цей первосвященик, призначений римлянами, був умілим дипломатом і зміг втриматися на своїй посаді довше, ніж його прямі попередники. Його було призначено первосвящеником приблизно у 18 році н. е., і він виконував ці обов’язки приблизно до 36 року н. е. (Див. додаток Б12, де позначено можливе місце розташування дому Кайяфи.)

Прокажений. Людина, яка має серйозне шкірне захворювання. У Біблії слово «проказа» стосується не лише хвороби, знаної під цією назвою сьогодні, а й інших інфекційних шкірних хвороб. Хворий на проказу жив як вигнанець, поки не одужував (Лв 13:2, прим., 45, 46; див. глосарій, «Проказа; прокажений»).

Коли Ісус був у Віфанії. Події, описані в Мт 26:6—13, очевидно, відбулися після заходу сонця, коли почалося 9 нісана. На це вказує паралельна оповідь з Євангелія від Івана, де сказано, що Ісус прийшов у Віфанію, коли «до Пасхи залишалося шість днів» (Ів 12:1). Мабуть, він прийшов незадовго до або на початку суботи 8 нісана (яка почалася із заходом сонця), тобто за день до вечері в домі Симона (Ів 12:2—11; див. додатки A7 і Б12.)

Симона прокаженого. Цей Симон згадується лише тут і в паралельній оповіді в Мр 14:3. Мабуть, це був колишній прокажений, якого зцілив Ісус. (Див. коментар до Мт 8:2 і глосарій, «Проказа; прокажений».)

Виливши цю олію на моє тіло. Цей великодушний вчинок жінки (див. коментар до Мт 26:7) був спонуканий любов’ю до Ісуса і вдячністю. Ісус пояснив, що вона, сама того не усвідомлюючи, підготувала його тіло до поховання, адже пахучі олії та мазі часто застосовували в таких цілях (2Хр 16:14).

Жінка. Згідно з Ів 12:3, це була Марія, сестра Марти і Лазаря.

Алебастровою пляшечкою. Див. глосарій, «Алебастр».

Дорогою пахучою олією. В оповідях Марка та Івана говориться, що фунт «щирого нарду» коштував 300 денаріїв (Мр 14:3—5; Ів 12:3—5), а це був приблизно річний заробіток звичайного робітника. Вважається, що цю пахучу олію виготовляли з ароматичної рослини Nardostachys jatamansi, яка росте у Гімалаях. Нардову олію часто розбавляли і навіть підробляли, але як Марко, так і Іван згадують, що на Ісуса було вилито «щирий нард».

Виливати олію йому на голову. За словами Матвія і Марка, жінка вилила олію Ісусу на голову (Мр 14:3). Іван, який написав своє Євангеліє через кілька десятиліть, згадує те, що вона вилила її також на його ноги (Ів 12:3). Ісус пояснив, що цим добрим вчинком вона немовби приготувала його до поховання. (Див. коментар до Мт 26:12.)

Учні. Лише в Євангелії від Івана згадується, що саме Юда Іскаріот обурився тим, що Марія вилила таку дорогу олію (Ів 12:4—7). Очевидно, інші апостоли просто погодилися з думкою, яка здалася їм слушною.

300 денаріїв. Матвій у своїй розповіді просто говорить «за великі гроші» (Мт 26:9), але Марко та Іван говорять конкретніше. (Див. коментар до Мр 14:3; глосарій, «Денарій»; і додаток Б14.)

Великі гроші. Див. коментар до Мр 14:5.

Жінка. Згідно з Ів 12:3, це була Марія, сестра Марти і Лазаря.

Виливши цю олію на моє тіло. Цей великодушний вчинок жінки (див. коментар до Мт 26:7) був спонуканий любов’ю до Ісуса і вдячністю. Ісус пояснив, що вона, сама того не усвідомлюючи, підготувала його тіло до поховання, адже пахучі олії та мазі часто застосовували в таких цілях (2Хр 16:14).

Правду. В оригіналі вжито грецьке слово аме́н, яке є транслітерацією єврейського аме́н і означає «нехай буде так» або «безперечно». Ісус часто використовував це слово, перш ніж висловити якесь твердження, обіцянку чи пророцтво, і таким чином підкреслював цілковиту правдивість і надійність своїх слів. Ні в Біблії, ні в іншій релігійній літературі немає доказів того, що хтось, крім Ісуса, так використовував слово аме́н. У Євангелії від Івана часто вживається вислів аме́н аме́н, що перекладається як «щиру правду [кажу]». (Див. коментар до Ів 1:51.)

По цілій населеній землі... всім народам. Обидва вислови підкреслюють масштаби проповідницької праці. Висловом «населена земля» перекладено грецьке слово ойкуме́не, яке в широкому значенні стосується землі як місця проживання людей (Лк 4:5; Дії 17:31; Рм 10:18; Об 12:9; 16:14). У I столітті це слово також вживалося стосовно величезної Римської імперії, по якій були розпорошені юдеї (Лк 2:1; Дії 24:5). Грецьке слово е́тнос, яке перекладається як «народ», в широкому значенні стосується групи людей, що об’єднана спільним походженням і мовою. Народ або етнічна група зазвичай живе в межах певних географічних кордонів.

Правду. Див. коментар до Мт 5:18.

Хоч би де по цілому світі проповідувалася. Тут, подібно як у пророцтві, записаному в Мт 24:14, Ісус передрікає, що добру новину будуть проповідувати по цілому світі, розповідаючи і про вчинок цієї відданої жінки. Бог надихнув трьох письменників Євангелій написати про те, що вона зробила (Мр 14:8, 9; Ів 12:7; див. коментар до Мт 24:14).

Ісус сказав своїм учням. Події, описані в Мт 26:1—5, відбулися 12 нісана, адже у вірші 2 сказано: «Через два дні [тобто 14 нісана] Пасха». (Див. додатки А7, Б12 і коментар до Мт 26:6.)

Коли Ісус був у Віфанії. Події, описані в Мт 26:6—13, очевидно, відбулися після заходу сонця, коли почалося 9 нісана. На це вказує паралельна оповідь з Євангелія від Івана, де сказано, що Ісус прийшов у Віфанію, коли «до Пасхи залишалося шість днів» (Ів 12:1). Мабуть, він прийшов незадовго до або на початку суботи 8 нісана (яка почалася із заходом сонця), тобто за день до вечері в домі Симона (Ів 12:2—11; див. додатки A7 і Б12.)

Іскаріот. Можливо, означає «чоловік з Керіота». Юдин батько Симон також названий «Іскаріотом» (Ів 6:71). Загалом вважається, що це слово вказує на те, що Симон і Юда походили з юдейського міста Керіот-Хецрона (ІсН 15:25). Якщо це так, то з 12 апостолів Юда був єдиним, хто походив з Юдеї, інші ж були галілеянами.

Тоді. Тобто 12 нісана, в той самий день, коли відбулися події, описані в Мт 26:1—5. (Див. додатки А7, Б12 і коментарі до Мт 26:1, 6.)

Юдою Іскаріотом. Див. коментар до Мт 10:4.

30 срібняків. З усіх письменників Євангелій лише Матвій згадує, за яку суму було зраджено Ісуса. Очевидно, мова йде про 30 срібних шекелів (такі шекелі карбували в Тирі). Ця сума, мабуть, вказує на те, як сильно старші священики зневажали Ісуса, адже за Законом це була ціна раба (Вх 21:32). Подібно, коли пророк Захарій попросив у невірних ізраїльтян плату за своє служіння, яке він виконував серед Божого народу, вони відважили йому «30 срібняків», а це, ймовірно, вказує на те, що вони вважали його не ціннішим за раба (Зх 11:12, 13).

В перший день Свята прісного хліба. Свято прісного хліба починалося 15 нісана, наступного дня після Пасхи (її святкували 14 нісана), і тривало сім днів. (Див. додаток Б15.) Але за часів Ісуса Пасху так тісно пов’язували з цим святом, що всі вісім днів (14 нісана включно) деколи називали «Святом прісного хліба» (Лк 22:1). У цьому контексті фразу «в перший день» можна також перекласти як «за день до». (Пор. Ів 1:15, 30, де грецьке слово про́тос, «перший», у подібній конструкції перекладено як «до»: «Існував ще до [про́тос] мене».) Отже, текст оригіналу, так само як і єврейська традиція, дозволяє дійти висновку, що учні поставили Ісусу запитання 13 нісана. Учні зробили приготування до Пасхи вдень, 13 нісана, а святкували її, «коли звечоріло», на початку 14 нісана (Мр 14:16, 17).

Пізніше увечері. Тобто увечері на початку 14 нісана. (Див. додатки А7 і Б12.)

Вмочає зі мною руку. В ті часи люди зазвичай їли руками або брали їжу шматком хліба, що служив свого роду ложкою. Ця фраза також могла бути ідіомою, яка означала «разом споживати їжу». Споживання їжі з кимось вказувало на тісні взаємини. Якщо людина завдавала шкоди тому, з ким разом споживала їжу, це вважалося найпідступнішою зрадою (Пс 41:9; Ів 13:18).

Ти сам це сказав. Вжита тут єврейська ідіома використовувалася, щоб підтвердити правдивість слів того, хто ставив запитання. Запитання Юди ще можна перекласти так: «Учителю, хіба це я?» Своєю відповіддю Ісус, очевидно, показав, що Юда сам визнав відповідальність за цю зраду. Невдовзі після цього Юда пішов. Як видно з Ів 13:21—30, це сталося перед тим, як Ісус запровадив відзначання Господньої Вечері. В оповіді Матвія наступна згадка про Юду міститься в Мт 26:47, де розповідається, як він приходить з натовпом людей у Гефсиманський сад.

Поламав хліб. Хліб зазвичай був тонким і ламким, тому перед споживанням його ламали (Мт 15:36; 26:26; Мр 6:41; 8:6; Лк 9:16).

Взяв хліб... поламав його. На стародавньому Близькому Сході випікали тонкий хліб, і якщо він був прісний, то легко ламався. У тому, що Ісус поламав хліб, немає жодного символічного значення, адже хліб зазвичай ділили саме так. (Див. коментар до Мт 14:19.)

Помолившись. Букв. «поблагословивши». Це слово, очевидно, вказує на молитву хвали і подяки Богові.

Означає. Тут грецьке слово естı́н (буквально «є») вжито в значенні «означає; символізує; представляє». Для апостолів це було очевидним, адже на тій події Ісусове досконале тіло було перед ними, так само як і прісний хліб, який вони мали їсти. Отже, хліб не міг бути буквальним тілом Ісуса. Цікаво, що те саме грецьке слово вживається в Мт 12:7, де в багатьох перекладах воно передане як «означає».

Кров угоди. Нова угода — угода між Єговою і помазаними християнами — набула чинності на підставі крові Ісуса (Єв 8:10). Тут Ісус вжив той самий вислів, який Мойсей, посередник Закон-угоди з Ізраїлем, використав під час її укладення на горі Сінай (Вх 24:8; Єв 9:19—21). Подібно до того як Закон-угода між Богом та ізраїльським народом набрала сили завдяки крові козлів і биків, нова угода, яку Єгова уклав з духовним Ізраїлем, набрала сили завдяки Ісусовій крові. Ця угода стала чинною в П’ятидесятницю 33 року н. е. (Єв 9:14, 15).

Молоде вино. Тобто вино з нового врожаю. У Біблії вино іноді символізує радість (Пс 104:15; Ек 10:19).

Заспівавши хвалебні пісні. Або «заспівавши гімни (псалми)». Згідно з юдейською традицією, під час пасхальної вечері співали або читали напам’ять перші псалми з галелу (Пс 113, 114), а на її завершення — останні чотири (Пс 115—118). У цих чотирьох псалмах містяться деякі з месіанських пророцтв. Пс 118 починається і завершується словами: «Дякуйте Єгові, бо він добрий, його віддана любов вічна» (Пс 118:1, 29). Мабуть, це були останні слова хвали, які Ісус заспівав зі своїми вірними апостолами у ніч перед стратою.

Перш ніж проспіває півень. Ця фраза міститься в усіх чотирьох Євангеліях, але тільки Марко згадує, що півень мав проспівати двічі (Мт 26:74, 75; Мр 14:30, 72; Лк 22:34, 60, 61; Ів 13:38; 18:27). З Мішни видно, що за днів Ісуса в Єрусалимі тримали півнів, і це свідчить про правдивість біблійної оповіді. Півень заспівав, очевидно, рано-вранці.

Гефсиманія. Це був сад, який, очевидно, розташовувався на Оливковій горі, на схід від Єрусалима, за долиною Кедрон. Можливо, у саду була оливкова давильня, адже його назва походить від єврейського чи арамейського вислову ґат шемане́, що означає «оливкова давильня». Хоча точне місце розташування Гефсиманії невідоме, за традицією цей сад лежав біля підніжжя Оливкової гори, поблизу роздоріжжя на її західному схилі. (Див. додаток Б12.)

Двох Зеведеєвих синів. Тобто апостолів Якова та Івана (Мт 4:21; 10:2).

Пильнуйте. Основне значення грецького слова — «не засинати; не спати», але в багатьох контекстах воно означає «бути насторожі; пильнувати». Матвій вживає його в Мт 24:43; 25:13; 26:38, 40, 41. З Мт 24:44 видно, що він пов’язує це слово з необхідністю бути готовим. (Див. коментар до Мт 26:38.)

Пильнуйте. Букв. «не спіть». Суть прикладу про 10 дівчат полягає в тому, щоб заохотити не спати духовно. (Див. коментарі до Мт 24:42; 26:38.)

Я. Або «моя душа». Грецьке слово псіхе́, яке традиційно перекладають як «душа», у цьому вірші стосується всього єства людини. Тож вислів «моя душа» можна також перекласти як «усе моє єство» або просто «я». (Див. глосарій, «Душа».)

Пильнуйте. Букв. «не спіть». Раніше Ісус вже наголошував на тому, що учням не можна спати духовно, адже вони не знають, в який день чи годину він прийде. (Див. коментарі до Мт 24:42; 25:13.) Він повторює це заохочення тут і в Мт 26:41, пов’язуючи необхідність духовно пильнувати з необхідністю наполегливо молитися. Подібні заохочення містяться і в інших книгах Грецьких Писань, а це показує, що правдивим християнам вкрай важливо бути духовно пильними (1Кр 16:13; Кл 4:2; 1Фс 5:6; 1Пт 5:8; Об 16:15).

Пити чашу. У Біблії слово «чаша» часто вживається у символічному значенні і вказує на Божу волю стосовно людини, призначену їй «частку» (Пс 11:6, прим.; 16:5; 23:5). «Пити чашу» тут означає підкоритися Божій волі. В цьому випадку «чаша» включала не тільки страждання і страту Ісуса на основі фальшивих звинувачень у богозневазі, але також його воскресіння до безсмертного життя на небі.

Упав ниць. Або «кинувся вниз обличчям до землі», можливо, спершись на долоні або лікті. У Біблії згадується, що люди молилися в різних позах, зокрема стоячи або навколішках. Але дехто, звертаючись до Бога в палкій молитві, лягав на землю обличчям вниз.

Нехай ця чаша мене омине. У Біблії слово «чаша» часто вживається у символічному значенні і вказує на Божу волю стосовно людини, призначену їй «частку». (Див. коментар до Мт 20:22.) Ісус знав, що його звинуватять у богозневазі і спробі вчинити заколот, тому дуже переживав, що його смерть стягне ганьбу на Бога. Тож він молився про те, щоб ця «чаша» його оминула.

Ви. Це слово вказує на те, що Ісус звертався не лише до Петра, а й до інших учнів.

Дух. Тут це слово стосується спонукальної сили, яка походить із символічного серця людини і спонукує її говорити або поводитися певним чином. (Див. глосарій.)

Плоть. У Біблії це слово часто вказує на грішну, недосконалу людину.

Ось. Грецьке слово іду́, перекладене тут як «ось», часто вживається, щоб звернути увагу людини на те, про що буде йтися далі, заохотити її уявити події або щоб підкреслити певну деталь. Це слово вживається також для того, щоб наголосити на чомусь або ввести нову чи несподівану думку. В оригіналі Грецьких Писань воно найчастіше трапляється у Євангеліях від Матвія і Луки та в книзі Об’явлення. Слово з подібним значенням часто вживається і в Єврейських Писаннях.

Поцілував його. Або «з теплотою поцілував його». В тексті оригіналу тут вжито форму дієслова «цілувати» (використаного в Мт 26:48), яка вказує на інтенсивність дії. Привітавши Ісуса так тепло і дружньо, Юда показав усю глибину своєї зрадливості і лицемірства.

Вдаривши ним, відсік праве вухо рабові первосвященика. Усі чотири письменники Євангелій описують цей епізод, доповнюючи розповіді один одного (Мт 26:51; Мр 14:47; Лк 22:50). Тільки Лука, «улюблений лікар» (Кл 4:14), пише, що Ісус, «доторкнувшись до вуха, зцілив раба» (Лк 22:51). А Іван — єдиний, хто згадує, що Симон Петро вихопив меча і що раба, якому він відсік вухо, звали Малх. Очевидно, саме Іван був учнем, який «був знайомий з первосвящеником» та його домашніми (Ів 18:15, 16), тож цілком логічно, що у своєму Євангелії він називає ім’я пораненого чоловіка. Те, що Іван знав домашніх первосвященика, підтверджують слова з Ів 18:26, де Іван пояснює, що раб, який впізнав Петра, був «родичем того, кому Петро відсік вухо».

Вдаривши ним, відсік праве вухо рабові первосвященика. Усі чотири письменники Євангелій описують цей епізод, доповнюючи розповіді один одного (Мт 26:51; Мр 14:47; Лк 22:50). Тільки Лука, «улюблений лікар» (Кл 4:14), пише, що Ісус, «доторкнувшись до вуха, зцілив раба» (Лк 22:51). А Іван — єдиний, хто згадує, що Симон Петро вихопив меча і що раба, якому він відсік вухо, звали Малх. Очевидно, саме Іван був учнем, який «був знайомий з первосвящеником» та його домашніми (Ів 18:15, 16), тож цілком логічно, що у своєму Євангелії він називає ім’я пораненого чоловіка. Те, що Іван знав домашніх первосвященика, підтверджують слова з Ів 18:26, де Іван пояснює, що раб, який впізнав Петра, був «родичем того, кому Петро відсік вухо».

Один з тих, котрі були з Ісусом. У паралельній оповіді в Ів 18:10 сказано, що чоловіком, який вихопив меча, був Симон Петро і що раба первосвященика звали Малх. Розповіді в Лк 22:50 та Ів 18:10 також додають, що Петро відсік рабові «праве вухо». (Див. коментар до Ів 18:10.)

Вдаривши ним, відсік праве вухо рабові первосвященика. Див. коментар до Ів 18:10.

Легіонів. Легіон — це основний підрозділ римської армії. У I столітті один легіон зазвичай налічував близько 6000 воїнів. Тут вислів «12 легіонів», очевидно, вказує на невизначено велику кількість. Ісус говорить, що, якби він лише попросив, його Батько послав би величезну кількість ангелів, які б захистили його.

Писання. Це слово часто стосується натхнених Єврейських Писань в цілому.

Щоб сповнилися слова, які Єгова промовив через пророка. Матвій багато разів вживає подібні фрази у своєму Євангелії, очевидно, для того, щоб наголосити своїм читачам-юдеям на ролі Ісуса як обіцяного Месії (Мт 2:15, 23; 4:14; 8:17; 12:17; 13:35; 21:4; 26:56; 27:9).

Щоб сповнилися писання пророків. Див. коментар до Мт 1:22.

Первосвященика. За часів, коли Ізраїль був незалежною державою, первосвященик перебував на посаді до кінця свого життя (Чс 35:25). Але під пануванням римлян первосвященик призначався чи знімався з посади за рішенням римських намісників. (Див. глосарій.)

Кайяфа. Цей первосвященик, призначений римлянами, був умілим дипломатом і зміг втриматися на своїй посаді довше, ніж його прямі попередники. Його було призначено первосвящеником приблизно у 18 році н. е., і він виконував ці обов’язки приблизно до 36 року н. е. (Див. додаток Б12, де позначено можливе місце розташування дому Кайяфи.)

Первосвященика Кайяфи. Див. коментарі до Мт 26:3.

Старших священиків. Коли грецьке слово вживається в однині, то перекладається як «первосвященик» і стосується головного представника народу перед Богом. Тут це слово вжите в множині і стосується впливових священиків, у тому числі первосвящеників, зміщених зі становища, і, можливо, голів 24 священицьких груп.

Найвищим судом. Йдеться про Синедріон — судовий орган в Єрусалимі, що складався з первосвященика і 70 старійшин та книжників. Рішення цього суду юдеї вважали остаточними. (Див. глосарій, «Синедріон».)

Старші священики. Цей вислів стосується впливових священиків. (Див. коментар до Мт 2:4 і глосарій, «Старший священик».)

Синедріон. Тобто юдейський верховний суд в Єрусалимі. Грецьке слово сіне́дріон буквально означає «спільне засідання». Хоча це загальне поняття, яке стосувалося будь-яких зборів чи засідань, в Ізраїлі воно могло стосуватися релігійного судового органу. (Див. коментар до Мт 5:22 і глосарій; див. додаток Б12, де позначено можливе місце розташування залу Синедріону.)

Христос. В цьому вірші у грецькому тексті перед титулом «Христос» (означає «Помазанець») стоїть означений артикль. Таким чином підкреслюється, що Ісус — обіцяний Месія, той, хто був помазаний для виконання особливої ролі. (Див. коментарі до Мт 1:1; 2:4.)

Христос. Див. коментар до Мт 11:2.

Ти сам це сказав. Вжита тут єврейська ідіома використовувалася, щоб підтвердити правдивість слів того, хто ставив запитання. Запитання Юди ще можна перекласти так: «Учителю, хіба це я?» Своєю відповіддю Ісус, очевидно, показав, що Юда сам визнав відповідальність за цю зраду. Невдовзі після цього Юда пішов. Як видно з Ів 13:21—30, це сталося перед тим, як Ісус запровадив відзначання Господньої Вечері. В оповіді Матвія наступна згадка про Юду міститься в Мт 26:47, де розповідається, як він приходить з натовпом людей у Гефсиманський сад.

Ти сам це кажеш. Цими словами Ісус, очевидно, дає ствердну відповідь на запитання Пилата. (Пор. коментарі до Мт 26:25, 64.) Хоча Ісус визнав перед Пилатом, що дійсно є царем, його становище відрізнялося від того, яке мав на увазі Пилат. Ісус сказав: «Моє Царство не належить до цього світу», тож воно не становило загрози для Риму (Ів 18:33—37).

Ти сам це сказав. Цими словами Ісус не ухилився від відповіді на запитання Кайяфи, адже визнавав право первосвященика вимагати від нього свідчення під присягою (Мт 26:63). Цей вислів, очевидно, був єврейською ідіомою, яку вживали, щоб погодитися зі сказаним. Це підтверджує паралельна оповідь Марка, де говориться, що у відповідь Ісус сказав: «Я» (Мр 14:62; див. коментарі до Мт 26:25; 27:11).

Сина людського, який... йтиме на небесних хмарах. Тут Ісус посилається на месіанське пророцтво з Дн 7:13, 14, стверджуючи, що саме він перебуватиме в присутності Бога й отримає владу на небесах. (Див. глосарій, «Син людський».)

Праворуч від Сильного. Букв. «праворуч сили». Перебувати по праву руку від правителя означало займати друге після нього становище (Пс 110:1; Дії 7:55, 56). У паралельній оповіді в Лк 22:69 вживається вислів «біля могутньої правої руки Бога». Ці вислови можуть вказувати на те, що, оскільки Ісус отримає високе становище, його буде наділено силою, тобто владою.

Роздер свій одяг. Тут цей жест вказує на обурення. Кайяфа, очевидно, роздер одяг на грудях, щоб підкреслити свій удавано-благочестивий гнів, викликаний словами Ісуса.

Пророкуй... Хто вдарив тебе? Кажучи: «Пророкуй», люди, які били Ісуса, не просили його передректи майбутнє, а хотіли, щоб він завдяки божественному об’явленню виявив, хто його вдарив. З паралельних віршів — Мр 14:65 і Лк 22:64 — видно, що вони закривали Ісусові обличчя, і це пояснює, в чому полягала їхня насмішка.

До сторожки біля брами. Так перекладено грецьке слово, буквальне значення якого — «брама». В оповіді Марка вживається слово, яке може означати «вхід», «прохід» або «вестибюль», і це показує, що йдеться не просто про браму (Мр 14:68). Очевидно, це був хол або прохід, що вів з подвір’я до брами, яка виходила на вулицю.

Твій говір. Або «твій акцент; те, як ти говориш». Петро був галілеянином і, мабуть, говорив з акцентом або вживав дещо інші слова, ніж євреї, які жили в Юдеї. Дехто вважає, що галілейський діалект або акцент розвинувся під впливом інших мов.

Півень проспівав. Про це говориться в усіх чотирьох Євангеліях, але тільки Марко згадує, що півень проспівав удруге (Мт 26:34, 74, 75; Мр 14:30; Лк 22:34, 60, 61; Ів 13:38; 18:27). З Мішни видно, що за днів Ісуса в Єрусалимі тримали півнів, і це свідчить про правдивість біблійної оповіді. Півень заспівав, очевидно, перед світанком. (Див. коментар до Мр 13:35.)

Присягатися. Або «проклинати себе». Очевидно, Петро почав присягатися, накликаючи на себе прокляття, немовби кажучи: «Хай я буду проклятий, якщо обманюю і насправді знаю цього чоловіка».

Клястися. Піддавшись страху, Петро намагається переконати присутніх в правдивості своїх слів. Він клянеться, що не знає Ісуса, що говорить правду і готовий зазнати лиха, якщо це не так.

Проспівав півень. Див. коментар до Мр 14:72.

Медіафайли

Алебастрова пляшечка
Алебастрова пляшечка

Ці невеликі, схожі на вазу пляшечки для парфумів виготовляли з каменю, який видобували біля міста Алебастрон (Єгипет). Цей камінь є різновидом карбонату кальцію, і його назва походить від назви вищезгаданого міста. Пляшечка, зображена на фото, була знайдена в Єгипті і датується 150 роком до н. е. — 100 роком н. е. Іноді такі пляшечки виготовляли з дешевшого матеріалу, наприклад з гіпсу. Їх, як і алебастрові пляшечки, називали алабастрами, через те що вони використовувалися в подібних цілях. Однак посудини зі справжнього алебастру призначалися для дорогих мазей, олій і парфумів, подібних до тих, які було вилито на Ісуса,— один раз у Галілеї, в домі фарисея, а другий у Віфанії, в домі Симона прокаженого.

Пасхальна вечеря
Пасхальна вечеря

Пасхальна вечеря складалася із запеченого ягняти, жодна кістка якого не мала бути зламана (1), прісного хліба (2) і гірких трав (3) (Вх 12:5, 8; Чс 9:11). Згідно з Мішною, гіркими травами могли бути салат-латук, цикорій, хрінниця, ендивій і кульбаба. Гіркі трави, очевидно, нагадували ізраїльтянам про гірке рабство в Єгипті. Ісус використав прісний хліб як символ свого досконалого людського тіла (Мт 26:26). Апостол Павло назвав Ісуса «нашим пасхальним ягням» (1Кр 5:7). У I столітті під час пасхальної вечері також споживали вино (4). Ісус використав вино як символ своєї жертовної крові, яка мала невдовзі пролитися (Мт 26:27, 28).