Обласним правителем Іродом. Див. коментар до Мт 14:1.

Виконували служіння. Або «виконували служіння на благо інших». У Стародавній Греції використовували вжите тут грецьке слово лейтурґе́о і спільнокореневі з ним слова лейтурґı́а («служіння на благо інших») та лейтурґо́с («той, хто служить, або працює, на благо інших») стосовно роботи в інтересах держави і на благо свого народу. Наприклад, в Рм 13:6 представники світської влади названі Божими «слугами для народу» (лейтурґо́с у формі множини) в тому розумінні, що вони надають цінні послуги населенню. В Лк 1:23 (див. коментар) слово лейтурґı́а, перекладене як «святе служіння» (або «служіння на благо інших»), використовується щодо служіння Захарія, батька Івана Хрестителя. У Євангелії від Луки це слово вживається в такому ж значенні, в якому воно та спільнокореневі з ним слова вживаються у Септуагінті стосовно служіння священиків та левітів у святому наметі (Вх 28:35; Чс 1:50; 3:31; 8:22) і храмі (2Хр 31:2; 35:3; Йл 1:9, 13; 2:17). Таке служіння вважалося служінням на благо людей. Але в деяких контекстах воно також назване святим, оскільки священики-левіти навчали Божого закону (2Хр 15:3; Мл 2:7) і складали жертви, що покривали гріхи людей (Лв 1:3—5; Пв 18:1—5). В Дії 13:2 грецьке слово лейтурґе́о вживається в ширшому значенні — стосовно служіння пророків та вчителів християнського збору в сирійській Антіохії. Воно містить думку про відданість Богу і різні сфери християнського служіння, у тому числі молитву, проповідування і навчання. Частиною служіння, яке виконували ці пророки і вчителі, безперечно, було проповідування широкому загалу (Дії 13:3).

Виконували служіння для Єгови. Вжите тут грецьке слово лейтурґе́о («виконувати служіння») часто трапляється в Септуагінті в уривках з Єврейських Писань, де в оригіналі вживається Боже ім’я. Наприклад, грецький вислів, що міститься в Дії 13:2, використаний у Септуагінті в 2Хр 13:10 як відповідник єврейського вислову, що перекладається як «служити Єгові». Ті самі грецькі слова вживаються у 2Хр 35:3 як відповідник єврейського вислову, що теж перекладається як «служити Єгові» (1См 2:11; 3:1; Єз 45:4; Йл 2:17; див. додаток В3, вступ і Дії 13:2).

Селевкію. Укріплене середземноморське містечко, що служило портом сирійської Антіохії і лежало приблизно за 20 км на південний захід від цього міста. Обидва міста з’єднувала дорога і судноплавна річка Оронт, яка протікала біля Антіохії і впадала в Середземне море трохи південніше від Селевкії. Селевкію заснував Селевк I Нікатор, один з генералів Александра Великого, і назвав її на свою честь. Саме з Селевкії апостол Павло разом з Варнавою відплив кораблем на початку своєї першої місіонерської подорожі близько 47 року н. е. Селевкія лежала трохи на північ від сучасного міста Самандаги, що в Туреччині. Стародавня гавань Селевкії заболотилась через мул, нанесений річкою Оронт. (Див. додаток Б13.)

Відпливли на Кіпр. Відстань до Кіпру становила приблизно 200 км. У I столітті кораблі могли пройти близько 150 кілометрів за день, якщо дув попутний вітер. За несприятливих погодних умов подорож тривала набагато довше. З Кіпру походив Варнава. (Див. додаток Б13.)

До Саламіса. Місто Саламіс розташовувалось на східному березі острова Кіпр. Хоча столицею цієї римської провінції вважалось місто Пафос (на західному березі острова), проповідування почалося з Саламіса, оскільки він лежав ближче до сирійської Антіохії, неподалік якої розпочалася місіонерська подорож, і був культурним, освітнім та комерційним центром острова. В Саламісі мешкала велика юдейська громада, і місто мало не одну синагогу. Варнава, який походив з Кіпру, безперечно, добре знав місцевість і був провідником. Проповідуючи на острові, учні, мабуть, пройшли щонайменше 150 кілометрів, залежно від обраного маршруту. (Див. додаток Б13.)

Іван. Тобто Іван Марко, один з Ісусових учнів, «двоюрідний брат Варнави» (Кл 4:10), письменник Євангелія від Марка. (Див. коментар до назви книги Марка.) Він названий Іваном в Дії 13:13. В інших трьох віршах в книзі Дії додається його римське ім’я і говориться, що його також «звали Марком» (Дії 12:12, 25; 15:37). Ім’я Іван походить від єврейського імені Єгоханан (Йоханан), що означає «Єгова виявив прихильність; Єгова виявив ласку». В інших уривках Грецьких Писань його названо Марком (Кл 4:10; 2Тм 4:11; Флм 24; 1Пт 5:13).

Марка. Походить від латинського імені Ма́ркус. Марко — це римське ім’я Івана, згаданого в Дії 12:12. Його матір’ю була Марія, яка жила в Єрусалимі і належала до перших учнів Христа. Іван Марко був «двоюрідним братом Варнави» (Кл 4:10), з яким подорожував. Марко також подорожував з Павлом та іншими християнськими місіонерами першого століття (Дії 12:25; 13:5, 13; 2Тм 4:11). Хоча в самому Євангелії не говориться, хто його написав, письменники II і III століть н. е. вважали автором Марка.

Проконсула. Титул намісника римської провінції, яка підпорядковувалася сенату. Деякі провінції, як-от Юдея, мали статус імператорських, тобто підпорядковувалися безпосередньо імператору. І саме імператор призначав намісників у таких провінціях. У 22 році до н. е. Кіпр став сенатською провінцією, тому ним керував проконсул. На монеті, знайденій на Кіпрі, з одного боку зображено голову Клавдія і вказано його титул латинською мовою, а з другого — напис грецькою: «За Комінія Прокла, проконсула кіпріотів». (Див. глосарій.)

Савл, якого також називали Павлом. З цього моменту Савл завжди згадується в Біблії як Павло. Апостол був євреєм і від народження мав римське громадянство (Дії 22:27, 28; Флп 3:5). Тому цілком імовірно, що він з дитинства мав два імені: єврейське ім’я Савл і римське — Павло. У ті часи звичай давати два імені був поширеним серед юдеїв, особливо серед тих, хто жив за межами Ізраїля (Дії 12:12; 13:1). Наприклад, деякі родичі Павла окрім єврейського імені мали також римське або грецьке ім’я (Рм 16:7, 21). Павло був призначений «апостолом для інших народів» і мав звіщати добру новину неюдеям (Рм 11:13). Очевидно, він вирішив використовувати своє римське ім’я, оскільки вважав, що воно буде звичнішим для людей з інших народів (Дії 9:15; Гл 2:7, 8). Дехто вважає, що він узяв собі це римське ім’я на честь Сергія Павла, однак це малоймовірно, адже Павло називав себе так і після того, як поїхав з Кіпру. Інші вважають, що Павло не використовував єврейського імені тому, що за звучанням воно нагадувало грецьке слово, яким називали людину (або тварину) з перевалистою ходою. (Див. коментар до Дії 7:58.)

Павлом. Грецьке ім’я Па́улос походить від латинського Па́улус, що означає «маленький; невеликий». В оригіналі Грецьких Писань воно 157 разів вживається щодо апостола Павла і 1 раз щодо проконсула Сергія Павла (Дії 13:7).

Дороги Єгови. Павлова відповідь юдейському чарівнику Вар-Ісусу (записана у віршах 10 і 11) містить кілька висловів, які вживаються у Єврейських Писаннях. Наприклад, грецький вислів, перекладений тут як «викривляти... дороги», можна знайти у Септуагінті в Пр 10:9 («йде кривими дорогами»). А грецькі слова з вислову «прямі дороги Єгови» містяться у Септуагінті в Ос 14:9, де у єврейському тексті оригіналу вживається Боже ім’я («дороги Єгови прямі»). (Див. додаток В3, вступ і Дії 13:10.)

Рука Єгови. Див. коментар до Дії 11:21 і додаток В3, вступ і Дії 13:11.

Вчення Єгови. Вислів «вчення Єгови» є синонімом вислову «слово Боже», вжитого в Дії 13:5. Там говориться, що, коли Павло та його товариші прибули на Кіпр, вони «почали звіщати слово Боже в юдейських синагогах». Результатом їхньої праці було те, що Сергій Павло виявив бажання «послухати Боже слово» (Дії 13:7). Ставши свідком слів та діл Павла, цей чоловік був вражений тим, що дізнався про Бога Єгову та Його вчення. (Див. додаток В3, вступ і Дії 13:12.)

До Антіохії, що в Пісідії. Місто у римській провінції Галатія. Воно лежало на кордоні Фригії та Пісідії і в різний час було частиною то однієї території, то іншої. Руїни міста збереглися біля сучасного Ялвача (Туреччина). Пісідійська Антіохія згадується в цьому вірші і в Дії 14:19, 21. Шлях з Пергії, міста поблизу середземноморського узбережжя, до пісідійської Антіохії був нелегким, адже Антіохія лежала на висоті приблизно 1100 м над рівнем моря (див. додаток Б13) і на крутих гірських дорогах чатували грабіжники. «Антіохію, що в Пісідії» не слід плутати із сирійською Антіохією (Дії 6:5; 11:19; 13:1; 14:26; 15:22; 18:22). По суті, коли в книзі Дії згадується про Антіохію, то в більшості випадків йдеться про Антіохію в Сирії, а не Антіохію в Пісідії.

Читання Закону і Пророків. У I столітті н. е. таке читання відбувалося «щосуботи» (Дії 15:21). Під час зібрань у синагозі читали молитву Шма (Шема), яка була свого роду символом віри юдеїв (Пв 6:4—9; 11:13—21). Свою назву вона отримала за першим словом уривка з Писань, з якого була взята: «Слухай [Шема́], Ізраїлю: Єгова, наш Бог,— один Єгова» (Пв 6:4). Найважливішою частиною зібрань було читання Тори, або П’ятикнижжя. У багатьох синагогах Закон прочитували за один рік, а в деяких — за три роки. Також читали і пояснювали уривки пророчих книг. Після читання виділявся час для виголошення проповідей. Саме після такого читання в синагозі Антіохії (в Пісідії) Павла попросили сказати слова заохочення для тих, хто зібрався. (Див. коментар до Лк 4:16.)

Тривало приблизно 450 років. Свою розповідь про історію ізраїльтян Павло почав з визначного моменту — з часу, коли Бог «вибрав [їхніх] прабатьків» (Дії 13:17). Очевидно, Павло мав на увазі народження Ісака, обіцяного потомка (Бт 17:19; 21:1—3; 22:17, 18). Поки Сара (Сарра) була бездітною, залишалось відкритим питання, кого Бог визнає цим потомком, але народження Ісака дало на нього відповідь (Бт 11:30). Павло продовжує розповідати про діла, які Бог здійснював заради свого вибраного народу, аж поки не почав призначати їм суддів, і так було до часу пророка Самуїла. Тож період, що тривав «приблизно 450 років», очевидно, почався 1918 року до н. е., коли народився Ісак, і завершився 1467 року до н. е., тобто через 46 років після виходу ізраїльтян з Єгипту в 1513 році до н. е. Достовірність цих підрахунків також підтверджується тим фактом, що Ізраїль 40 років блукав пустелею і 6 років завойовував Ханаан (Чс 9:1; 13:1, 2, 6; Пв 2:7; ІсН 14:6, 7, 10).

Потомства. Або «нащадків». Букв. «насіння». (Див. додаток А2.)

Стовпа. Або «дерева». (Див. коментар до Дії 5:30.)

Гробницю. Або «пам’ятну гробницю». (Див. глосарій, «Пам’ятна гробниця».)

Служив Богу. Або «виконував волю (намір) Бога». (Див. коментар до Дії 20:27.)

Що поклонялися Богу. Перекладене цим висловом грецьке слово се́бомай означає «поклонятися; шанувати; благоговіти». Його ще можна передати як «богобоязливі; віддані». (Див. коментар до Дії 13:50.) Сирійська Пешітта передає це слово як «що боялися Бога». В одному перекладі Грецьких Писань єврейською мовою (в додатку В4 він позначений як J¹⁸) тут вживається Боже ім’я, і цей вислів можна перекласти як «що боялися Єгови».

Божій незаслуженій доброті. Оскільки в минулому Павло йшов проти Ісуса і переслідував його послідовників (Дії 9:3—5), у нього були всі підстави наголошувати на незаслуженій доброті Єгови. (Див. глосарій, «Незаслужена доброта».) Павло усвідомлював, що лише завдяки Божій незаслуженій доброті може виконувати своє служіння (1Кр 15:10; 1Тм 1:13, 14). Під час зустрічі зі старійшинами в Ефесі він двічі говорить про цю рису (Дії 20:24, 32). Павло частіше, ніж інші письменники Біблії, згадує про «незаслужену доброту» — понад 90 разів у своїх 14 листах. Він згадує незаслужену доброту Бога чи Ісуса на початку всіх своїх листів, окрім Листа до євреїв, а також в кінці кожного листа без винятку.

Слово Єгови. Див. коментар до Дії 8:25 і додаток В3, вступ і Дії 13:44.

Єгова дав нам такий наказ. Далі наводиться цитата з Іс 49:6, де з контексту єврейського оригіналу чітко видно, що ці слова належать Єгові (Іс 49:5; пор. Іс 42:6). Сповнення цього пророцтва включає працю, яку виконував Божий Слуга, Ісус Христос, та Христові послідовники (Іс 42:1; див. коментар до Лк 2:32 і додаток В3, вступ і Дії 13:47).

До кінців землі. Або «до найвіддаленіших куточків землі». Це пророцтво цитується з Іс 49:6, де у грецькій Септуагінті теж міститься цей вислів. Ісая передрік, що слуга Єгови буде «світлом для народів» і що спасіння, яке дає Бог, пошириться «аж до кінців землі». У промові в пісідійській Антіохії Павло і Варнава показали, що ці пророчі слова були наказом Єгови, згідно з яким послідовники Христа мали бути світлом для народів. Грецький вислів, перекладений тут як «до кінців землі», також вживається в Дії 1:8 (див. коментар), щоб показати масштаби праці свідчення про Ісуса, яку виконуватимуть його послідовники.

Слово Єгови. Див. коментар до Дії 8:25 і додаток В3, вступ і Дії 13:48.

Був схильний прийняти правду. Цим висловом описано язичників, які відгукнулись на проповідування Павла і Варнави в пісідійській Антіохії і стали віруючими. Грецьке слово, перекладене тут як «був схильний прийняти правду» (форма дієслова та́ссо), має багато значень, у тому числі «ставити; розташовувати; влаштовувати; призначати». Значення слова залежить від контексту. В Дії 13:46 деяких юдеїв з пісідійської Антіохії протиставляється язичникам, згаданим тут, у вірші 48. Попередньої суботи Павло, виголосивши зворушливу промову, дав ґрунтовне свідчення обом групам (Дії 13:16—41). Юдеї, за словами Павла і Варнави, відкинули «слово Боже» і своїм ставленням та вчинками показали, що вважають себе «недостойними вічного життя» (Дії 13:46). Реакція язичників була зовсім іншою. У розповіді сказано, що вони зраділи і стали прославляти слово Єгови. Тож у цьому контексті грецьке слово та́ссо показує, що завдяки своєму ставленню і складу розуму люди з інших народів, так би мовити, «поставили себе» серед тих, хто зможе отримати вічне життя. Тому грецьке слово доречно перекладене як «були схильні прийняти правду». В багатьох перекладах Біблії в Дії 13:48 вживаються такі вислови, як «були призначені; кому було призначено», тож складається враження, що Бог визначив наперед, що ці люди отримають вічне життя. Однак ні контекст вірша, ні загалом вся Біблія не підтримують погляду, що Бог заздалегідь вирішив язичникам з Антіохії дати вічне життя, а юдеям — не давати. Павло намагався переконати юдеїв прийняти добру новину, але вони її відкинули. Їхній вибір був свідомим і добровільним, а не визначеним наперед. Як пояснив Ісус, дехто своїми вчинками покаже, що не придатний для Божого Царства (Лк 9:62). В Антіохії язичники довели, що належать до тих, хто, як сказав Ісус, «достойні» доброї новини (Мт 10:11, 13).

Слово Єгови. Див. коментар до Дії 8:25 і додаток В3, вступ і Дії 13:49.

Богобоязливих. Або «які поклонялися Богу». Грецьке слово се́бомай може також перекладатись як «шанувати; благоговіти». У сирійській Пешітті це слово перекладається як «що боялися Бога». У деяких перекладах Грецьких Писань єврейською мовою (в додатку В4 вони позначені як J^{7, 8, 10, 18}) тут вживається Боже ім’я, і цей вислів можна перекласти як «що боялися Єгови».

Обтрусили порох зі своїх ніг та пішли в Іконію. Павло і Варнава виконали Ісусову вказівку, записану в Мт 10:14; Мр 6:11; Лк 9:5. Коли набожні юдеї проходили через язичницьку місцевість, то, перш ніж стати на юдейську землю, вони обтрушували «нечистий» порох зі своїх сандалій. Однак Ісус, даючи вищезгадану вказівку, очевидно, надавав цьому жесту іншого значення. Таким жестом учні мали показати, що знімають з себе відповідальність за наслідки, яких мешканці міста зазна́ють у результаті Божого суду. Коли Павло був у Коринфі і зробив щось подібне — обтрусив свій одяг, то пояснив: «Нехай кров ваша буде на ваших головах. Я чистий». (Див. коментар до Дії 18:6.)