Другий лист до коринфян 1:1—24

1  Павло, який з Божої волі став апостолом Христа Ісуса, і наш брат Тимофій+ до Божого збору в Кори́нфі, а також до всіх святих по цілій Аха́йї.+  Нехай з вами буде незаслужена доброта й мир від Бога, нашого Батька, і від Господа Ісуса Христа.  Нехай лине хвала Богові і Батькові нашого Господа Ісуса Христа+ — Батькові глибокого співчуття+ та Богові усілякої потіхи.+  Він потішає нас у всіх випробуваннях,+ щоб ми могли потішати+ тих, хто зносить різні випробування, ділячись з ними тією потіхою, яку самі отримуємо від Бога.+  Бо, так само як ми багато страждаємо задля Христа,+ через Христа ми отримуємо багато потіхи.  Тож якщо ми зносимо випробування, то робимо це заради вашої потіхи й спасіння. А якщо ми отримуємо потіху, то для того, щоб ви були потішені, і це допомагає вам вистояти в таких же стражданнях, які зносимо ми.+  Тому надії, які ми пов’язуємо з вами, не марні, адже ми знаємо: якщо ви разом з нами страждаєте, то разом з нами отримаєте й потіху.+  Брати, хочемо, щоб ви знали про лихо, яке трапилося з нами в провінції Азія.+ Там ми зазнали величезних утисків — це було понад наші сили, і ми навіть сумнівались, чи взагалі залишимося живими.+  Правду кажучи, ми думали, що отримали смертний вирок. Усе це сталося для того, щоб ми покладались не на себе, а на Бога,+ який воскрешає з мертвих. 10  Він врятував і ще рятуватиме нас від смертельної загрози; ми впевнені, що він рятуватиме нас і далі.+ 11  Ви також можете допомогти, палко молячись за нас.+ Тоді багато хто дякуватиме за нас — за ласку, яку ми отримаємо завдяки молитвам багатьох.+ 12  Адже ми хвалимось ось чим: з чистим сумлінням можемо сказати, що, живучи в цьому світі, ми поводились — особливо з вами — зі святістю й щирістю, яку маємо від Бога, і керувались не людською мудрістю,+ а Божою незаслуженою добротою. 13  По суті, ми не пишемо вам нічого, крім того, що ви можете прочитати і зрозуміти, і я сподіваюсь, що ви будете розуміти це повністю. 14  Певною мірою ви вже розумієте, що можете нами хвалитися, так само як ми будемо хвалитись вами в день нашого Господа Ісуса.+ 15  Будучи в цьому впевнений, я хотів спершу прийти до вас,+ щоб потім ви мали другу нагоду відчути радість. 16  Бо я збирався відвідати вас по дорозі в Македонію, а повертаючись звідти, зупинитись у вас ще раз. Потім ви відправили б мене до Юдеї.+ 17  Коли я мав такий намір, хіба я ставився до нього легковажно? Хіба я планую щось так, як це роблять люди, і говорю: «Так, так», а потім: «Ні, ні»? 18  Бо, так само як можна покладатися на Бога, ви можете вірити, що, кажучи «так», ми не маємо на увазі «ні». 19  Син Божий, Ісус Христос, про якого ми, тобто я, Силуа́н і Тимофій,+ проповідували вам, не був «так» і при цьому «ні». У його випадку «так» було «так». 20  І, хоч би скільки було Божих обіцянок, завдяки йому вони стали «так».+ Тому й «амінь» ми говоримо на славу Богові+ саме через нього. 21  А той, хто нас помазав і запевняє, що як ви, так і ми належимо Христу,— це сам Бог.+ 22  Також він поставив на нас печатку+ і на знак того, що має настати, дав у наші серця дух.+ 23  Тож нехай Бог буде свідком проти мене: я досі не прийшов у Кори́нф тільки тому, що пошкодував вас. 24  Це не означає, що ми пануємо над вашою вірою.+ Швидше ми ваші співпрацівники, які сприяють вашій радості, а стоїте ви завдяки своїй вірі.

Примітки

Коментарі

Перший лист до коринфян. Назви біблійних книг, очевидно, не були частиною тексту оригіналу. Як видно зі стародавніх рукописів, їх додали пізніше, безсумнівно, для того, щоб чітко розрізняти книги. Папірусний кодекс P46 свідчить про те, що переписувачі розрізняли біблійні книги за назвами. Цей кодекс, який багато вчених датують приблизно 200 роком н. е., є найдавнішою відомою на сьогодні збіркою листів Павла і складається з дев’яти листів. На початку першого натхненого листа до коринфян в цьому кодексі міститься назва Прос корı́нтіус а («До коринфян 1»). (Див. медіагалерею, «Перший лист Павла до коринфян».) Така сама назва трапляється в інших стародавніх рукописах, наприклад, у Ватиканському і Сінайському кодексах (обидва датуються IV століттям н. е.). В цих кодексах назва вживається двічі: на початку листа і в кінці.

Другий лист до коринфян. Назви біблійних книг, очевидно, не були частиною тексту оригіналу. Як видно зі стародавніх рукописів, їх додали пізніше, безсумнівно, для того, щоб чітко розрізняти книги. (Див. коментар до назви книги 1 Коринфян.)

Апостолом. Грецький іменник апо́столос походить від дієслова апосте́лло, яке означає «відсилати; відправляти» (Мт 10:5; Лк 11:49; 14:32). Його основне значення — «посланець» — чітко видно з Ісусових слів в Ів 13:16. Павло був покликаний стати апостолом для інших народів, тобто неюдеїв; Ісус Христос особисто призначив його апостолом після свого воскресіння (Дії 9:1—22; 22:6—21; 26:12—23). Павло доводив своє апостольство, посилаючись на те, що бачив воскреслого Господа Ісуса Христа (1Кр 9:1, 2) і виконував чуда (2Кр 12:12). Іншим доказом його апостольства було те, що через нього охрещені учні отримували святий дух (Дії 19:5, 6). Павло часто згадував, що є апостолом, але ніколи не зараховував себе до «дванадцятьох» (1Кр 15:5, 8—10; Рм 11:13; Гл 2:6—9; 2Тм 1:1, 11).

Святими. У Грецьких Писаннях «святими» часто названо Христових духовних братів у зборах (Дії 9:13; 26:10; Рм 12:13; 2Кр 1:1; 13:13). Слово «святі» вживається щодо тих, з ким Бог зав’язує особливі стосунки на підставі нової угоди, яка стала чинною завдяки «крові вічної угоди» — пролитій крові Ісуса (Єв 10:29; 13:20). Завдяки цьому Бог освячує і очищає їх, і вони стають «святими». Бог вважає їх святими з моменту освячення під час їхнього життя на землі, а не після смерті. Тож Біблія не дає підстав особам чи організаціям зараховувати людей до «святих». Петро говорить, що служителі Бога мають бути святі, оскільки Бог святий (1Пт 1:15, 16; Лв 20:7, 26). Слово «святі» стосується всіх, хто перебуває в єдності з Христом і разом з ним успадкує Царство. Понад п’ять століть до того, як Христові послідовники були названі «святими», Бог виявив, що люди, названі «святими Всевишнього», правитимуть з Христом у Царстві (Дн 7:13, 14, 18, 27).

Ахайї. У Грецьких Писаннях назва Ахайя стосується римської провінції у південній Греції. Столицею провінції було місто Коринф. У 27 році до н. е., коли Цезар Август реорганізував дві грецькі провінції — Македонію та Ахайю, Ахайєю став називатись півострів Пелопоннес і частина материкової Греції. Провінція Ахайя підпорядковувалася римському сенату і нею керував проконсул в Коринфі, столиці провінції (2Кр 1:1). У Грецьких Писаннях також згадуються інші міста у провінції Ахайя — Афіни і Кенхрея (Дії 18:1, 18; Рм 16:1). Ахайю часто згадували разом з Македонією — провінцією, яка межувала з нею на півночі (Дії 19:21; Рм 15:26; 1Фс 1:7, 8; див. додаток Б13).

Павло... і наш брат Тимофій. Або «від Павла... і нашого брата Тимофія». Цей лист до коринфян написав Павло, але він згадує Тимофія у вступних словах. На час написання цього листа (бл. 55 р. н. е.) Тимофій, очевидно, був з Павлом у Македонії (Дії 19:22). Павло називає Тимофія «нашим братом», маючи на увазі їхню духовну спорідненість.

Апостолом. Див. коментар до Рм 1:1.

Святих. Див. коментар до Рм 1:7.

Ахайї. Див. коментар до Дії 18:12.

Вітаємо! Грецьке слово ха́йро, яке буквально означає «радіти», вживається тут у вступних словах листа і передає думку про найкращі побажання. Початок цього листа про обрізання, адресованого всім зборам, був типовим для тих часів. Зазвичай спочатку згадувалось, хто написав листа і кому, а далі йшли звичні слова привітання. (Див. коментар до Дії 23:26.) З усіх листів Грецьких Писань лише лист Якова, так само як цей лист від керівного органу I століття, містить грецьке слово ха́йро у словах привітання (Як 1:1). Учень Яків брав участь у написанні листа від керівного органу, а це служить додатковим доказом, що автор листа Якова і Яків, який відіграв визначну роль під час зустрічі, описаної в 15-му розділі книги Дії,— одна й та сама особа.

Іди з миром. Ця ідіома часто трапляється і в Грецьких, і в Єврейських Писаннях і означає «нехай у тебе все буде добре» (Лк 7:50; 8:48; Як 2:16; пор. 1См 1:17; 20:42; 25:35; 29:7; 2См 15:9; 2Цр 5:19). Єврейське слово шало́м, що зазвичай перекладається як «мир», має широке значення. Це слово вказує на відсутність збройної боротьби і неспокою (Сд 4:17; 1См 7:14; Ек 3:8); воно може передавати думку про здоров’я і безпеку (1См 25:6; 2Хр 15:5; Йв 5:24; також прим.), добробут (Ес 10:3, прим.) і дружбу (Пс 41:9). Грецьке слово ейре́не («мир») теж має широке значення, як і єврейське шало́м, і може, окрім відсутності конфлікту, стосуватися благополуччя, спасіння і згоди.

Нехай з вами буде незаслужена доброта й мир. Павло використовує таке вітання в 11 своїх листах (Рм 1:7; 1Кр 1:3; Гл 1:3; Еф 1:2; Флп 1:2; Кл 1:2; 1Фс 1:1; 2Фс 1:2; Тит 1:4; Флм 3). Подібним вітанням він починає свої листи до Тимофія, але додає слово «милосердя» (1Тм 1:2; 2Тм 1:2). Вчені зазначають, що замість звичного в таких контекстах слова «вітаю» (грецькою ха́йрейн), Павло часто вживає співзвучне йому грецьке слово (ха́ріс), яким виражає своє побажання, щоб збори повною мірою відчували «незаслужену доброту», або «ласку». (Див. коментар до Дії 15:23.) Вжите далі слово «мир» нагадує про традиційне єврейське вітання — шало́м. (Див. коментар до Мр 5:34.) Згадуючи про «незаслужену доброту й мир», Павло, очевидно, підкреслює те, які стосунки християни можуть мати з Богом Єговою на підставі викупу. Коли Павло вказує на джерело незаслуженої доброти і миру, то говорить про Бога, нашого Батька, і про Господа Ісуса Христа як про двох окремих осіб.

Підбадьорює. Або «настійно заохочує». Цим дієсловом перекладено грецький іменник пара́клесіс, який буквально означає «заклик стати поруч» і часто передає думку про «заохочення; підбадьорення» (Дії 13:15; Флп 2:1) і «потіху» (Рм 15:4; 2Кр 1:3, 4; 2Фс 2:16). Як видно з альтернативного варіанту перекладу, це слово і споріднене дієслово паракале́о, вжите в цьому вірші, можуть також містити думку про «настійне заохочення», і саме так вони перекладаються в деяких контекстах (1Фс 2:3; 1Тм 4:13; Єв 12:5). Те, що ці грецькі слова мають усі три значення — настійне заохочення, потіха і підбадьорення, показує, що християнин ніколи не має бути суворим чи різким, коли заохочує інших до чогось.

Батькові глибокого співчуття. Грецький іменник ойктірмо́с, перекладений як «глибоке співчуття», тут передає думку про милосердя і почуття жалю до інших. Павло називає Бога Батьком, тобто Джерелом, глибокого співчуття, тому що ця риса походить саме від нього і є невід’ємною частиною його особистості. Такі глибокі почуття спонукують його на ділі виявляти милосердя до своїх вірних служителів, які зазнають страждань.

Богові усілякої потіхи. Грецький іменник пара́клесіс, перекладений тут як «потіха», буквально означає «заклик стати поруч». Він передає думку про те, що хтось стоїть біля людини, допомагає їй та підтримує її, коли вона зносить труднощі або почувається пригніченою. (Див. коментар до Рм 12:8.) Дехто вважає, що Павлові слова про потіху від Бога перегукуються з Іс 40:1, де пророк написав: «“Утішайте, утішайте мій народ!”— каже ваш Бог». (Див. також Іс 51:12.) Крім того, споріднене грецьке слово пара́клетос, яке в Ів 14:26 перекладене як «помічник», стосується святого духу Єгови. Бог використовує свою могутню діючу силу, щоб потішати і допомагати в ситуаціях, які з людського погляду здаються безнадійними (Дії 9:31; Еф 3:16).

Богові усілякої потіхи. Грецький іменник пара́клесіс, перекладений тут як «потіха», буквально означає «заклик стати поруч». Він передає думку про те, що хтось стоїть біля людини, допомагає їй та підтримує її, коли вона зносить труднощі або почувається пригніченою. (Див. коментар до Рм 12:8.) Дехто вважає, що Павлові слова про потіху від Бога перегукуються з Іс 40:1, де пророк написав: «“Утішайте, утішайте мій народ!”— каже ваш Бог». (Див. також Іс 51:12.) Крім того, споріднене грецьке слово пара́клетос, яке в Ів 14:26 перекладене як «помічник», стосується святого духу Єгови. Бог використовує свою могутню діючу силу, щоб потішати і допомагати в ситуаціях, які з людського погляду здаються безнадійними (Дії 9:31; Еф 3:16).

Потішає. Або «підбадьорює». (Див. коментар до 2Кр 1:3.)

Випробуваннях. Або «лихах; труднощах». Основне значення вжитого тут грецького слова — це горе, утиски чи біль внаслідок складних обставин. Воно часто вживається, коли йдеться про утиски під час переслідувань (Мт 24:9; Дії 11:19; 20:23; 2Кр 1:8; Єв 10:33; Об 1:9). Це може бути ув’язнення або смерть через те, що людина залишається вірною Богу (Об 2:10). Але причиною різного роду випробувань можуть стати й інші труднощі, наприклад голод (Дії 7:11), бідність чи проблеми, з якими стикаються сироти і вдови (Як 1:27), а навіть шлюб та сімейне життя (1Кр 7:28).

Випробуваннях. Або «лихах; труднощах». Основне значення вжитого тут грецького слова — це горе, утиски чи біль внаслідок складних обставин. Воно часто вживається, коли йдеться про утиски під час переслідувань (Мт 24:9; Дії 11:19; 20:23; 2Кр 1:8; Єв 10:33; Об 1:9). Це може бути ув’язнення або смерть через те, що людина залишається вірною Богу (Об 2:10). Але причиною різного роду випробувань можуть стати й інші труднощі, наприклад голод (Дії 7:11), бідність чи проблеми, з якими стикаються сироти і вдови (Як 1:27), а навіть шлюб та сімейне життя (1Кр 7:28).

Випробування. Або «лиха». (Див. коментар до 2Кр 1:4.)

Я боровся зі звірами в Ефесі. Римляни часто кидали злочинців на поталу диким звірам на арені. Хоча деякі вчені вважають, що таке покарання не застосовували до римських громадян (а Павло був римським громадянином), існують історичні докази того, що декотрих римських громадян кидали до звірів або змушували боротися з ними. Слова Павла з 2 Коринфян, можливо, стосуються випадку, коли він зустрівся на арені зі справжніми дикими звірами (2Кр 1:8—10). Якщо це дійсно так, то, очевидно, Павло врятувався лише завдяки Божому втручанню. (Пор. Дн 6:22.) Тож тут, можливо, описана одна з тих ситуацій, коли Павло, виконуючи своє служіння, «опинявся перед лицем смерті» (2Кр 11:23). Але деякі вчені припускають, що в цьому вірші Павло вживає образну мову і дикі звірі — це запеклі противники, з якими він стикнувся в Ефесі (Дії 19:23—41).

Лихо, яке трапилося з нами в провінції Азія. У Біблії не сказано, про яку саме ситуацію говорив Павло. Це могло бути заворушення в Ефесі, описане в Дії 19:23—41. Або ж це міг бути випадок, коли Павло «боровся зі звірами в Ефесі», про що згадується в 1Кр 15:32. (Див. коментар.) В обох ситуаціях Павло ризикував життям (2Кр 1:9).

Палкої молитви. Або «щирої молитви; благання». Грецьке дієслово де́омай вказує на звертання зі щирою молитвою, в якій висловлюються глибокі почуття. Споріднений іменник де́есіс, перекладений як «палка молитва», означає «смиренна і палка мольба». У Грецьких Писаннях цей іменник вживається лише стосовно звертань до Бога. Навіть Ісус «із сильним голосінням та слізьми звертався з палкими молитвами й проханнями до того, хто міг врятувати його від смерті» (Єв 5:7). Вислів «палкі молитви» у формі множини показує, що Ісус звертався з благаннями до Єгови не один раз. Наприклад, у Гефсиманському саду Ісус палко молився знову і знову (Мт 26:36—44; Лк 22:32).

Палко молячись за нас. Або «благаючи за нас». Грецький іменник де́есіс, перекладений тут як «палко молячись», означає «смиренна і палка мольба». У Грецьких Писаннях цей іменник вживається лише стосовно звертань до Бога. У Біблії часто згадується про те, наскільки важливо молитися за одновірців — чи то особисто, чи то разом з іншими (Як 5:14—20; пор. Бт 20:7, 17; 2Фс 3:1, 2; Єв 13:18, 19). Єгова чує щирі, палкі молитви, які узгоджуються з його волею, і відповідає на них (Пс 10:17; Іс 30:19; Ів 9:31; 1Ів 5:14, 15). Палка молитва може вплинути на те, що Бог зробить і коли. (Див. коментар до Дії 4:31.)

Завдяки молитвам багатьох. Або «завдяки багатьом молитовним обличчям». У цьому контексті вжито грецький вислів, який дослівно означає «з багатьох облич» і може передавати думку про людей, які моляться Богу, піднімаючи голову до неба. Павло також каже, що, коли Бог відповість на молитви християн за нього, це спонукає їх дякувати Богові. Для нього важливішим було прославлення Єгови, а не власний добробут.

Людською мудрістю. Тобто мудрістю цього світу. (Пор. 1Кр 3:19.)

Того, що ви можете прочитати. Або, можливо, «того, що ви вже добре знаєте». Вжите тут грецьке слово анаґіно́ско дослівно означає «добре знати». Але коли воно вживається стосовно чогось написаного, то має значення «розпізнавати» і найчастіше перекладається як «читати» або «читати уголос». Це слово стосується як особистого, так і прилюдного читання уривків з Писань (Мт 12:3; Лк 4:16; Дії 8:28; 13:27).

Повністю. Букв. «до кінця». Вжита в цьому контексті грецька ідіома, очевидно, означає «повністю; цілком». Але дехто вважає, що тут ці слова слід розуміти буквально і вони стосуються кінця якогось часового проміжку, тобто Павло сподівався, що християни будуть мати правильне розуміння весь час, «до кінця».

Я збирався відвідати вас по дорозі в Македонію. Коли під час своєї третьої місіонерської подорожі Павло перебував в Ефесі (55 р. н. е.), він планував перетнути Егейське море і дістатися до Коринфа, а вже звідти піти в Македонію. Після цього він, як і писав раніше (1Кр 16:3), хотів піти в Єрусалим і по дорозі знову відвідати коринфський збір, очевидно, для того, щоб забрати пожертви для братів у Єрусалимі. Хоча Павло мав такий намір, у нього були вагомі підстави змінити свої плани. (Див. коментар до 2Кр 1:17.)

Щоб потім ви мали другу нагоду відчути радість. Павло вперше відвідав Коринф під час своєї другої місіонерської подорожі. Це було в 50 році н. е. Він заснував у Коринфі збір і пробув там рік і шість місяців (Дії 18:9—11). Він хотів відвідати Коринф вдруге, коли був в Ефесі під час своєї третьої місіонерської подорожі, але йому це не вдалося (1Кр 16:5; 2Кр 1:16, 23). Можливо, Павло мав на увазі саме цей планований візит, коли писав про «другу нагоду відчути радість». Або ж, згідно з наступним віршем, він міг говорити про свій намір двічі відвідати Коринф — по дорозі в Македонію і назад. (Див. коментар до 2Кр 1:16.)

Радість. Чимало грецьких рукописів у цьому вірші містять слово ха́ріс, яке означає «незаслужена доброта; ласка; пожиток; благодать», а не грецьке слово хара́ («радість»). Тож останню частину вірша можна перекласти «щоб потім ви двічі отримали пожиток» або «щоб мали ви благодать удруге». І саме так ця думка звучить у деяких українських перекладах Біблії.

Хіба я ставився до нього легковажно? Ймовірно, в листі, написаному раніше за 1 Коринфян (див. коментар до 1Кр 5:9), Павло повідомив християнам у Коринфі, що планує відвідати їх по дорозі в Македонію. Пізніше, у першому натхненому листі до коринфян, він написав, що змінив свій маршрут і відвідає їх аж після візиту до Македонії (1Кр 16:5, 6). Можливо, саме через це декотрі — очевидно, «преславні апостоли» в коринфському зборі (2Кр 11:5) — звинувачували його в тому, що він не дотримується обіцянок. На свій захист Павло сказав, що не ставився до свого наміру легковажно. Грецьке слово, перекладене як «легковажно», передає думку про несерйозність та описує ненадійну і безвідповідальну людину, яка з легкістю змінює свої рішення. Але Павло таким не був. Він планував не так, як це роблять люди з плотським мисленням, тобто не керувався егоїстичними спонуками чи недосконалими людськими міркуваннями. В нього була вагома підстава відкласти свій візит. У 2Кр 1:23 він сказав, що змінив свій намір, бо «пошкодував» коринфян. Павло хотів дати їм достатньо часу, щоб вони застосували поради з його листа, адже тоді його наступний візит приніс би значно більше підбадьорення.

Я збирався відвідати вас по дорозі в Македонію. Коли під час своєї третьої місіонерської подорожі Павло перебував в Ефесі (55 р. н. е.), він планував перетнути Егейське море і дістатися до Коринфа, а вже звідти піти в Македонію. Після цього він, як і писав раніше (1Кр 16:3), хотів піти в Єрусалим і по дорозі знову відвідати коринфський збір, очевидно, для того, щоб забрати пожертви для братів у Єрусалимі. Хоча Павло мав такий намір, у нього були вагомі підстави змінити свої плани. (Див. коментар до 2Кр 1:17.)

Я написав вам у листі. З цих слів можна чітко зрозуміти, що Павло говорить про лист, який написав коринфянам раніше. Цей лист не дійшов до наших днів, очевидно, тому, що Бог його не зберіг. Мабуть, інформація в ньому була важлива лише для тих, кому він був написаний. (Див. коментар до 1Кр 1:2.)

Хіба я ставився до нього легковажно? Ймовірно, в листі, написаному раніше за 1 Коринфян (див. коментар до 1Кр 5:9), Павло повідомив християнам у Коринфі, що планує відвідати їх по дорозі в Македонію. Пізніше, у першому натхненому листі до коринфян, він написав, що змінив свій маршрут і відвідає їх аж після візиту до Македонії (1Кр 16:5, 6). Можливо, саме через це декотрі — очевидно, «преславні апостоли» в коринфському зборі (2Кр 11:5) — звинувачували його в тому, що він не дотримується обіцянок. На свій захист Павло сказав, що не ставився до свого наміру легковажно. Грецьке слово, перекладене як «легковажно», передає думку про несерйозність та описує ненадійну і безвідповідальну людину, яка з легкістю змінює свої рішення. Але Павло таким не був. Він планував не так, як це роблять люди з плотським мисленням, тобто не керувався егоїстичними спонуками чи недосконалими людськими міркуваннями. В нього була вагома підстава відкласти свій візит. У 2Кр 1:23 він сказав, що змінив свій намір, бо «пошкодував» коринфян. Павло хотів дати їм достатньо часу, щоб вони застосували поради з його листа, адже тоді його наступний візит приніс би значно більше підбадьорення.

Хіба я ставився до нього легковажно? Ймовірно, в листі, написаному раніше за 1 Коринфян (див. коментар до 1Кр 5:9), Павло повідомив християнам у Коринфі, що планує відвідати їх по дорозі в Македонію. Пізніше, у першому натхненому листі до коринфян, він написав, що змінив свій маршрут і відвідає їх аж після візиту до Македонії (1Кр 16:5, 6). Можливо, саме через це декотрі — очевидно, «преславні апостоли» в коринфському зборі (2Кр 11:5) — звинувачували його в тому, що він не дотримується обіцянок. На свій захист Павло сказав, що не ставився до свого наміру легковажно. Грецьке слово, перекладене як «легковажно», передає думку про несерйозність та описує ненадійну і безвідповідальну людину, яка з легкістю змінює свої рішення. Але Павло таким не був. Він планував не так, як це роблять люди з плотським мисленням, тобто не керувався егоїстичними спонуками чи недосконалими людськими міркуваннями. В нього була вагома підстава відкласти свій візит. У 2Кр 1:23 він сказав, що змінив свій намір, бо «пошкодував» коринфян. Павло хотів дати їм достатньо часу, щоб вони застосували поради з його листа, адже тоді його наступний візит приніс би значно більше підбадьорення.

Кажучи «так», ми не маємо на увазі «ні». Або «кажучи “так” і “ні” одночасно». Букв. «так і ні». (Див. коментар до 2Кр 1:17.)

Силуан. Про цього співпрацівника Павло згадує також в 1Фс 1:1 та 2Фс 1:1, а Петро — в 1Пт 5:12. У книзі Дії його названо Силою. Як видно з оповіді Луки, він був одним з тих, хто в I столітті брав провід у християнському зборі в Єрусалимі; також він був пророком і супроводжував Павла під час його другої місіонерської подорожі. Очевидно, Силуан мав римське громадянство, і, можливо, тому тут вжито його римське ім’я (Дії 15:22, 27, 40; 16:19, 37; 17:14; 18:5).

На твої слова подяки сказати «амінь». Грецьке слово аме́н є транслітерацією єврейського слова аме́н, що означає «нехай буде так» або «безперечно». Як видно з різних біблійних уривків, в кінці спільної молитви присутні казали «амінь» (1Хр 16:36; Не 5:13; 8:6). Зі слів Павла зрозуміло, що християни, очевидно, теж так робили і разом казали «амінь» в кінці молитви. Але Павло не зазначив, чи «амінь» промовляли вголос, чи подумки. (Див. глосарій, «Амінь», і коментар до Рм 1:25.)

Завдяки йому вони стали «так». Тобто Божі обіцянки підтвердилися, виконалися завдяки Ісусу. Іншими словами, завдяки всьому, чого він навчав і що робив, сповнилися всі обіцянки, записані в Єврейських Писаннях. Те, що Ісус під час свого земного життя в усьому залишався непорочним, розвіяло будь-які сумніви у правдивості обіцянок Єгови.

«Амінь» ми говоримо... саме через нього. Слово «амінь» є транслітерацією єврейського слова, що означає «нехай буде так» або «безперечно». В Об 3:14 Ісус називає себе «Амінь», адже під час свого життя на землі він виконав усе, що було сказано про нього в пророцтвах. Також, оскільки Ісус залишився вірним до кінця і помер жертовною смертю, він є гарантією — або «амінь» — того, що всі слова Бога виконаються. Тож слово «амінь» в кінці молитви, з якою звертаються до Бога через Христа, має дуже глибоке значення. (Див. коментар до 1Кр 14:16.)

Він поставив... печатку. У біблійні часи печатку використовували як підпис, щоб засвідчити право власності, достовірність чогось або укладення угоди. Єгова, так би мовити, ставить на помазаних духом християнах печатку за допомогою свого святого духу, аби засвідчити, що вони належать йому і в майбутньому отримають небесне життя (Еф 1:13, 14).

На знак того, що має настати. Або «як перший внесок (завдаток); як гарантію того, що має настати». У Грецьких Писаннях слово аррабо́н вживається тричі і кожного разу пов’язане з тим, що Бог помазує християн духом, тобто своїм святим духом, або діючою силою (2Кр 5:5; Еф 1:13, 14). Ця особлива дія святого духу — наче перший внесок, чи завдаток, того, що має настати. Завдяки цьому знаку помазані духом християни цілком впевнені у своїй надії. У їхню повну плату, або нагороду, входить те, що вони одягнуться в нетлінне небесне тіло (2Кр 5:1—5), а також отримають дар безсмертя (1Кр 15:48—54).

Мене. Або «моєї душі». (Див. глосарій, «Душа».)

Це не означає, що ми пануємо над вашою вірою. Павло був переконаний, що його брати були вірними християнами і хотіли поводитися правильно. Вони залишалися непохитними завдяки своїй вірі, а не завдяки Павлу чи комусь іншому. Грецьке дієслово кіріе́уо, перекладене як «пануємо над», може означати, що хтось нав’язує свою волю або поводиться владно. Споріднене слово вжив також Петро, коли радив старійшинам «не пану[вати] над отарою, Божою власністю» (1Пт 5:2, 3). Хоча Павло був апостолом і мав певну владу, він усвідомлював, що це не давало йому права нав’язувати свою волю іншим. Крім того, зі слів «ми ваші співпрацівники, які сприяють вашій радості» видно, що Павло не вважав себе і своїх товаришів вищими від інших; навпаки, він показав, що вони слуги, які з усіх сил стараються допомогти коринфянам з радістю поклонятися Єгові.

Медіафайли

Відеовступ до 2 Коринфян
Відеовступ до 2 Коринфян
Другий лист Павла до коринфян
Другий лист Павла до коринфян

На фото зображено фрагмент папірусного кодексу, відомого як P46. Вважають, що він датується приблизно 200 р. н. е. До нашого часу збереглося 86 аркушів цього кодексу. На них записані дев’ять натхнених листів Павла в такому порядку: Римлян, Євреїв, 1 Коринфян, 2 Коринфян, Ефесян, Галатів, Філіппійців, Колоссян та 1 Фессалонікійців. На фото виділена назва «До коринфян 2». Цей папірусний кодекс служить доказом того, що переписувачі віддавна розрізняли біблійні книги за назвами. (Див. медіагалерею, «Перший лист Павла до коринфян».)