Лист до Тита. Назви біблійних книг, очевидно, не були частиною тексту оригіналу. Як видно зі стародавніх рукописів, їх додали пізніше, безсумнівно, для того, щоб чітко розрізняти книги. Наприклад, у Сінайському кодексі — відомому рукописі, датованому IV століттям н. е., в кінці листа міститься назва «До Тита». В інших ранніх рукописах вживаються подібні назви.

Павло. Або «Від Павла». Вступні слова Павла, які закінчуються у вірші 4, були написані стилем, типовим для листів давнього часу. Зазвичай спочатку згадувалось, хто написав листа і кому, а далі йшли слова привітання (Тит 1:4). У порівнянні зі вступами в інших листах Павла цей вступ досить довгий (у грецькому тексті це одне довге речення від вірша 1 до вірша 4). Павло не лише вказує своє ім’я, але й пише про своє апостольське служіння та проповідування. І хоча він адресує цей лист одній особі — своєму співпрацівнику Титу, такий довгий, дещо офіційний вступ може вказувати на те, що лист потрібно було зачитати й іншим. (Див. коментар до Тит 3:15; пор. коментар до Рм 1:1.)

Божий раб. Хоча раби займали найнижче становище у суспільстві, цей вислів зовсім не є принизливим. (Див. коментар до 1Фс 1:9.) Павло, вірний християнин, вважав за честь бути рабом Всевишнього Бога та його Сина. (Див. коментар до Рм 1:1.) Яків, Ісусів брат по матері, також назвав себе «рабом Бога і рабом Господа Ісуса Христа» (Як 1:1; пор. 1Пт 2:16; Об 7:3). Подібно і Марія, почувши від ангела Єгови про своє завдання, відповіла: «Я раба Єгови!». (Див. коментар до Лк 1:38.)

Апостолом. Див. коментар до Рм 1:1.

Точне знання правди. Павло пов’язує точне знання з відданістю Богу і надією (Тит 1:2; 2:11, 12; щоб дізнатись про значення грецького слова, перекладеного як «точне знання», див. коментар до Еф 4:13).

Відданістю Богу. Див. коментар до 1Тм 4:7.

Надія на вічне життя, давно обіцяне. Павло говорить тут про одну з обіцянок, яку Бог дав дуже «давно». (Пор. коментар до 2Тм 1:9.) Можливо, він має на увазі той час, коли в Єгови з’явився намір подарувати людям «вічне життя» на землі. Або ж він говорить про час, коли Єгова вперше сказав про свій намір щодо людей (Бт 1:27, 28; 2:17). Бог не змінив свого початкового наміру, коли проголосив вирок бунтівникам в Едемі (Пс 37:29). Тоді він передрік, що особливе «потомство» розчавить Сатану, і з написаних пізніше біблійних книг видно, що до цього «потомства» входитимуть люди, які будуть жити вічно в небі (Бт 3:15; пор. Дн 7:13, 14, 27; Лк 22:28—30). Саме таку «надію на вічне життя» в небі мали Павло та інші помазані християни. (Див. коментар до Еф 3:11.)

Богом, який не може говорити неправду. Єгова є «Богом правди», і якби він говорив неправду, це суперечило б самій його сутності (Пс 31:5). Він здійснює всі свої наміри за допомогою свого святого духу, який Ісус назвав «духом правди» (Ів 15:26; 16:13). Єгова зовсім не такий, як недосконалі люди,— «Бог не людина, він не говорить неправди» (Чс 23:19). Крім того, Єгова є повною протилежністю Сатани, який є «брехуном і батьком брехні» (Ів 8:44). Отже, суть Павлових слів така: оскільки Бог не може говорити неправду, його обіцянки заслуговують цілковитої довіри (Єв 6:18).

Нашого Спасителя, Бога. Див. коментар до 1Тм 1:1.

Титові. Християнин грецького походження, який тісно співпрацював з апостолом Павлом. Приблизно в 49 році н. е. Павло взяв з собою Тита в Єрусалим, де було вирішено питання про обрізання (Дії 15:1, 2; Гл 2:3 і коментар). Через кілька років (бл. 55 р. н. е.) Павло послав його у Коринф, щоб допомогти зібрати кошти для нужденних християн в Юдеї і, можливо, для того, щоб дізнатись, як християни в Коринфі відреагували на його перший лист. Звістка, яку приніс Тит, потішила Павла, і він написав свого другого листа до коринфян, а Тит, очевидно, доставив цього листа у Коринф (2Кр 2:13 і коментар; 2Кр 7:6, 7, 13—16; 8:1—6, 16, 17, 23; 12:17, 18). Мабуть, між 61 і 64 роками н. е. Павло залишив Тита на Криті, щоб той «виправив недоліки і... призначав старійшин» (Тит 1:5). Пізніше Павло попросив Тита прийти до нього в Нікополь (Тит 3:12). Під час другого ув’язнення Павла в Римі (бл. 65 р. н. е.) Тит пішов у Далмацію. (Див. коментар до 2Тм 4:10.) Він, найімовірніше, зробив це зі згоди Павла, а можливо, навіть за його вказівкою. Тит, безсумнівно, був вірним християнином, великою підтримкою для Павла і справжнім благословенням для зборів, у яких служив.

Щирій дитині. У своїх листах Павло вживає ці сердечні слова лише щодо Тита і Тимофія (1Тм 1:2 і коментар). Точно невідомо, але, можливо, саме Павло познайомив Тита з доброю новиною. Хоч би як там було, Павло вважав Тита своєю духовною дитиною. Вони розвинули таку міцну дружбу, коли разом служили на благо зборів (2Кр 8:23). На момент написання цього листа Павло і Тит були знайомі щонайменше 12 років.

Нехай з тобою буде незаслужена доброта й мир. Див. коментар до Рм 1:7.

Христа Ісуса, нашого Спасителя. У попередньому вірші Бога названо «нашим Спасителем», тому дехто робить висновок, що Ісус та Бог — це та сама особа. Але варто зазначити, що в цьому вірші «Бог, наш Батько» і «Христос Ісус, наш Спаситель» згадуються окремо. Ісуса також можна назвати «нашим Спасителем», оскільки саме через нього Бог рятує людство від гріха і смерті. В Єв 2:10 Павло пише, що Ісус є «Керівником, завдяки якому... отримують спасіння». Юда у своєму листі називає Єгову «єдиним Богом, нашим Спасителем, через Ісуса Христа, Господа нашого», показуючи, що Бог і Христос співпрацюють, щоб дати людям спасіння (Юд 25). Отже, Павлові слова жодним чином не означають, що «Христос Ісус» і «Бог, наш Батько» — це та сама особа. (Див. коментар до 1Тм 1:1.)

Криті. Це один з найбільших островів у Середземному морі. Він розташований на південному краю Егейського моря, приблизно за 100 км на південний схід від материкової частини Греції. Довжина острова становить приблизно 250 км, а максимальна ширина — 56 км. Уздовж Криту пропливав корабель, на якому Павло прямував у Рим, щоб уперше стати перед судом (Дії 27:7—9, 12, 13, 21). Так виглядає, що після свого першого ув’язнення в Римі Павло повернувся на Крит, цього разу заради служіння. Покидаючи острів, він залишив там Тита, щоб той продовжив розпочату працю. (Див. додаток Б13; медіагалерею, «Дії апостолів. Подорож Павла в Рим і його перше ув’язнення в Римі»; «Павлові подорожі після 61 р. н. е.».)

Щоб ти виправив. Коли Павло покинув Крит, він доручив Титу нелегке завдання. Той мав виправити недоліки, які були в зборах на Криті. Як видно з цього листа, потрібно було зробити ще багато важливої роботи. Павло дав Титу вказівки, як поводитися з тими, хто не хотів співпрацювати, хто зневажливо ставився до порад Тита або навіть поширював сектантство (Тит 1:9; 2:15; 3:10, 11).

Призначав старійшин. Як видно з цих слів, Павло доручив Титу призначати, тобто уповноважувати, в кожному зборі чоловіків, аби ті брали провід (Єв 13:7, 17). Щоб стати старійшиною, християнин мав відповідати вимогам, які Павло під натхненням Єгови записав у подальших віршах (Тит 1:6—9; див. також 1Тм 3:1—7). Тит, а також інші роз’їзні наглядачі, як-от Павло, Варнава і, мабуть, Тимофій, були уповноважені призначати старійшин у різних зборах. (Див. коментар до Дії 14:23.)

З міста до міста. У давнину Крит був відомий своїми численними містами. Ще сотні років до Павла грецький поет Гомер писав про «Крит стоградний» («Іліада», пісня 2, рядок 649). Точно невідомо, скільки міст було на цьому острові в I столітті н. е. Вислів «з міста до міста» вказує на те, що Павло хотів, аби Тит подорожував по всьому острову і призначав старійшин, щоб ті були вчителями і пастирями у зборах (Тит 1:6—9).

Бездоганний. Подібні вислови Павло вжив у своєму першому листі до Тимофія (1Тм 3:10; див. коментар до 1Тм 3:2).

Чоловік однієї дружини. Див. коментар до 1Тм 3:2.

У кого віруючі діти. Якщо християнин хоче служити старійшиною, то повинен бути добрим головою у своїй сім’ї. Подібну думку Павло висловлює у 1Тм 3:4. (Див. коментар.) Але тут він додає, що діти старійшини мають бути «віруючими». Це не означає, що батько-християнин повинен змушувати своїх дітей стати віруючими, адже це суперечить біблійним принципам, які дають право на свободу вибору (Пв 30:15, 16, 19). Християнин відповідатиме вимогам для старійшин, якщо інші будуть бачити, що він в межах розумного зробив усе, аби допомогти своїм дітям стати віруючими. Він має старанно дотримуватися настанов, які Єгова дає батькам щодо виховання дітей (Пв 6:6, 7; див. коментарі до Еф 6:4; Кл 3:21).

Розгулі. Грецьке слово, перекладене тут як «розгул», також може означати «буйна поведінка». Воно часто стосується непоміркованого, марнотратного або неморального способу життя (1Пт 4:4). Спільнокореневе грецьке слово вживається у прикладі Ісуса про блудного сина, який пішов з дому і почав «жи[ти] розгульно», промарнувавши свій спадок з повіями (Лк 15:13 і коментар, 30).

Бунтарстві. Згідно з одним довідником, грецьке слово, яке вживає тут Павло, стосується «відмови підкорятися владі, недисциплінованості, неслухняності». Якщо християнин допускає, щоб його діти бунтувалися і були неконтрольовані, він не відповідає вимогам для наглядачів.

Божий управитель. Тут Павло називає «наглядача» у зборі «управителем», або домоправителем. Слово «управитель» стосується того, хто управляє, або наглядає за майном пана і дбає про його домашніх. У своєму першому листі до Тимофія, де Павло теж пише про вимоги до наглядачів, він називає християнський збір «Божою сім’єю» (1Тм 3:15). Говорячи, що наглядач є «Божим управителем», Павло наголошує, що старійшини мають служити тим, хто належить до цієї сім’ї. Наприклад, вони мають брати провід у навчанні як у зборі, так і за його межами. Ці управителі несуть відповідальність перед своїм паном, Богом, за те, як виконують свої обов’язки. (Див. коментарі до Лк 12:42; 1Кр 4:1.)

Має бути бездоганним. Див. коментар до 1Тм 3:2.

Свавільним. Або «зосередженим лише на власних інтересах; пихатим». Свавільна людина робить усе по-своєму. Вона вперто тримається своєї думки і не зважає на погляди інших. Очевидно, що такий підхід заважає співпрацювати з іншими і брати до уваги їхні почуття. Якби такого християнина призначили старійшиною, він заподіяв би збору багато шкоди. (Пор. коментар до 1Тм 3:3.)

Дратівливим. Або «схильним до гніву; запальним». Дратівлива людина легко виходить з себе. Вона втрачає контроль над собою і часто реагує агресивно, створюючи напружену атмосферу і завдаючи великої шкоди (Пр 15:18; 22:24; 25:28; 29:22). На противагу цьому, християнин, який відповідає вимогам для старійшин, «поміркований» і «не сварливий» (1Тм 3:3). Він наслідує Єгову, який є «негнівливим» (Вх 34:6; Пс 86:15).

Не повинен... вдаватися до насилля. Див. коментар до 1Тм 3:3.

Жадібним до нечесної наживи. Див. коментар до 1Тм 3:8, де Павло вживає те саме грецьке слово; див. також коментар до 1Тм 3:3.

Натомість він має бути гостинним. Вживаючи слово «натомість», Павло показує, що далі мова піде про щось протилежне. Він переходить від негативних рис, через які християнин не може служити старійшиною, до позитивних, які в нього обов’язково мають бути. Отже, Павло показує, що брату, який хоче бути старійшиною, недостатньо просто уникати поганих рис. Він також повинен подавати приклад іншим, виявляючи добрі риси, як-от гостинність. (Див. коментар до 1Тм 3:2.)

Любити великодушність. Якщо християнин любить великодушність, то він любить усе, що Єгова вважає добром. Він помічає і цінує добро в інших людях і хвалить їх за це. Також йому подобається робити добро іншим, причому робити навіть більше, ніж очікується (Мт 20:4, 13—15; Дії 9:36; 1Тм 6:18; див. коментар до Гл 5:22).

Розсудливим. Див. коментар до 1Тм 3:2.

Відданим. Такий наглядач беззастережно відданий Єгові і вірно дотримується біблійних принципів. Він не покидає одновірців у часи випробувань і переслідування. Хоча вжите тут грецьке слово може передавати думку про «святий» і «побожний» (і саме так його передали в деяких перекладах), варіант «відданий» є цілком обґрунтованим. Наприклад, воно часто з’являється в Септуагінті як переклад єврейського слова, що означає «відданий» (2См 22:26; Пс 18:25; 97:10). В одному довіднику сказано, що це грецьке слово описує «чоловіка, який відданий Богу». (Див. коментар до 1Тм 2:8.)

Виявляти самовладання. Див. коментар до Гл 5:23.

Мистецтва навчати. Див. коментар до 2Тм 4:2.

Міцно триматися правдивого слова. Те, що старійшина дотримується Божого слова, видно з того, як він навчає і який спосіб життя веде. Навчаючи у зборі, він покладається не на власні ідеї, досвід чи ораторські здібності, а на «правдиве слово», або «надійну звістку», що міститься в Біблії (1Кр 4:6 і коментар). Це допомагає йому досягати сердець слухачів і спонукувати їх любити Єгову та служити йому (Єв 4:12). Крім того, якщо старійшина сам живе за біблійними принципами, яких навчає, то показує, що в ньому немає ані краплі лицемірства. Старійшина, який дотримується таких високих норм, сприяє єдності в зборі, завдяки чому збір буде справжнім «стовпом та опорою правди». (Див. коментарі до 1Тм 3:2, 15.)

Підбадьорювати. Або «настійно заохочувати». (Див. коментар до Рм 12:8.)

Бунтівливих людей. Тут Павло говорить в основному про декотрих юдеїв на Криті, які раніше навернулись на християнство. Вони вперто трималися юдейських традицій і законів про обрізання, які не були обов’язковими для послідовників Христа. Такі «бунтівливі люди» не поважали тих, хто наділений владою, та відкидали вказівки від апостолів і старійшин в Єрусалимі.

Базік. Згідно з одним довідником, це слово може стосуватися чоловіків, які були «пишномовними, але в їхніх словах було мало правди або її взагалі не було». Це були обманщики, чиїми жертвами ставали духовно слабкі та довірливі у зборі.

Ті, хто тримається обрізання. Йдеться про декотрих християн юдейського походження, які жили на Криті. Принаймні з I століття до н. е. на Криті існувала юдейська громада. Крім того, юдеї з Криту були серед тих, хто почув «про величні Божі діла» у день П’ятидесятниці 33 року н. е. (Дії 2:11). А тепер деякі християни юдейського походження, які жили на Криті, наполягали на необхідності обрізання, хоча 12—15 років до того (бл. 49 р. н. е.) святий дух допоміг керівному органу в Єрусалимі прийняти правильне рішення у цій справі. (Див. коментар до Гл 2:12.) Тит супроводжував Павла в Єрусалим на цю історичну зустріч (Дії 10:45; 15:1, 2, 7, 22—29; Гл 2:1, 3).

Закривати уста. Тут Павло вживає грецьке дієслово, яке, згідно з одним довідником, означає «“класти щось на уста” і контролювати немовби вуздечкою, намордником або чимось подібним». Дехто у зборі поширював фальшиві вчення і навіть «руйну[вав] цілі сім’ї». Призначені старійшини повинні були захищати отару Єгови від таких чоловіків і мусили, так би мовити, «закривати [їм] уста», не допускаючи, щоб розмови бунтарів поширювалися у зборі і зашкодили йому духовно. Старійшини могли змусити їх замовкнути, коли суворо їм докоряли і при необхідності вилучали кожного, хто неодноразово нехтував порадами і продовжував поширювати фальшиві вчення (Тит 1:9, 10, 13; 3:10, 11).

Їхній... пророк. Павло, очевидно, цитує Епіменіда, критського поета VI століття до н. е. Грецьке слово, перекладене тут як «пророк», мало широке значення та іноді використовувалося, коли мова йшла про речника або того, хто щось розтлумачує. По суті, декотрі письменники називали Епіменіда пророком, а дехто так само говорив про поета Гомера, філософа Діогена та інших. Звичайно, Павло не хоче сказати, що Епіменід — це натхнений Богом пророк (2Пт 1:21). Він просто цитує чоловіка, якого на Криті шанували і якому дозволили б говорити від імені своєї громади.

«Критяни — закоренілі брехуни, небезпечні звірі, ледачі ненажери». У стародавні часи критяни мали репутацію нечесних людей. Грецьке дієслово, яке буквально означає «поводитися [говорити] як критянин», іноді вживали у значенні «брехати» або «займатися шахрайством». Але Павлові слова не стосувалися вірних християн на Криті (Дії 2:5, 11, 33). Він має на увазі окремих критян, які становили загрозу місцевим зборам. У цьому контексті він говорить про «бунтівливих людей, базік і обманщиків», які обстоювали обрізання і руйнували сім’ї. (Див. коментарі до Тит 1:10.) Отже, Павло цитує ці відомі слова, бо вони дуже влучно описували деяких фальшивих християн.

Ледачі ненажери. Грецьке слово, перекладене як «ненажера», буквально означає «живіт», тому вказує на когось, хто зосереджується виключно на своїх бажаннях. Звичайно, такі люди були не лише на Криті. (Див. коментарі до Рм 16:18; Флп 3:19.) Під цими словами Павло, очевидно, має на увазі ледачих, пасивних людей, які хотіли задовольняти свої ненаситні бажання і при цьому нічого не робити.

Це свідчення правдиве. У попередньому вірші Павло, очевидно, цитує критського пророка Епіменіда, який висловив загальноприйняту думку. Павло не має на увазі, що ці слова стосуються всіх критян без винятку. Він просто застерігає Тита, що декотрі люди у зборах виявляють дух бунтарства і, мабуть, поводяться так, як сказав Епіменід. (Див. коментар до Тит 1:12.)

Й далі докоряй їм суворо. Декотрі християни у зборах на Криті своїми словами суперечили здоровим християнським вченням. Вони навчали власних поглядів, навіть «руйну[вали] цілі сім’ї» (Тит 1:9—11). Тому Павло заохочує Тита й далі докоряти будь-кому, хто прийняв такі фальшиві вчення і почав виявляти негативні риси. Павло радить робити це «суворо» не в тому значенні, що Тит має бути різким чи нетактовним. (Пор. 2Тм 2:24.) Вирішуючи такі ситуації, Тит мав висловлюватися дуже чітко, бути рішучим і безстрашним (Тит 2:15). У той же час він повинен був пам’ятати, що його мета — зробити все, «щоб вони були здорові у вірі». Він мусив захищати збір і зупинити поширення відступництва. (Див. коментарі до 1Тм 5:20; 2Тм 3:16.)

Байки. Грецьке слово мı́тос, яке означає «легенда, казка, байка... вигадка, міф», тут стосується історій, яких було дуже багато в юдаїзмі. Хоча юдеї мали багатий спадок правдивих історій, записаних у натхнених Єврейських Писаннях, вони відвернулися «від правди», вигадали власні неправдиві історії та поширювали їх. (Див. коментарі до 1Тм 1:4; 4:7.)

Заповіді тих. Або «накази людей». Ці слова перегукуються з Іс 29:13. Ісус застосував слова Ісаї до юдейських релігійних провідників того часу, кажучи: «Вони... видають людські заповіді за Божі вчення» (Мт 15:9; Мр 7:7). Павло, можливо, мав на увазі деякі поширені в юдаїзмі обмеження, встановлені людьми. Лжевчителі нав’язували такі правила, заявляючи, що вони допомагають вести побожне життя. Насправді ж ці правила суперечили «здоровому вченню», завдяки якому християни могли залишатися «здоровими у вірі» (Тит 1:9, 13; пор. Кл 2:20—22; 1Тм 4:3—5).

Правди. Павло має на увазі всі християнські вчення, які були виявлені на той час. (Див. коментар до Гл 2:5.)

Для чистих людей усе чисте. Християни, чиє мислення і вчинки узгоджуються з нормами Бога, є «чистими людьми». Вони знають, що Бог вважає морально і духовно чистим, а що засуджує у своєму натхненому Слові (Мр 7:21—23; Гл 5:19—21). Вони мають перед Богом «чисте серце» і «чисте сумління» (1Тм 1:5; 3:9; 2Тм 1:3; Мр 7:15). Кажучи «усе», Павло має на увазі те, що Бог не засуджує. Він протиставляє «чистих людей» «безвірним» людям, сумління яких опоганене і для яких «ніщо не чисте».

Вони привселюдно звіщають, що знають Бога. Лжевчителі у зборах на Криті стверджували, що знають Бога і поклоняються йому. Але знати Бога означає слухатися його наказів і триматись його доріг (Пс 25:4, 5; 1Ів 2:3, 4). Своїми вчинками, тобто поведінкою і способом життя, ці люди чітко показували, що насправді не слухаються Бога і не знають його. Бог вважав таке лицемірство огидним. (Пор. Пр 17:15.)

Непридатними для жодного доброго діла. Грецьке слово, перекладене тут як «непридатний», означає «не такий, як має бути; який не має схвалення» (Рм 1:28; 2Тм 3:8). Буквально воно передає думку про те, що хтось або щось «не проходить випробування». В наступних віршах (Тит 2:1—3:8) Павло пояснює, яких добрих діл Бог очікує від тих, хто справді хоче догоджати йому.