Словами «небо» і «небеса» перекладається єврейське шама́йім, яке завжди стоїть у множині. Судячи з усього, воно передає думку про щось високе, піднесене або величне (Пс 103:11; Пр 25:3; Іс 55:9). Грецькою «небо» — урано́с. Етимологія цього слова точно не відома.

Буквальні небеса. Коли в Біблії йдеться про буквальне небо, то, залежно від контексту, може матися на увазі або весь небесний простір, або окрема його частина.

Атмосфера. Слова «небо» і «небеса» можуть означати земну атмосферу, в різних шарах якої утворюється роса та іній (Бт 27:28; Йв 38:29), літають птахи (Пв 4:17; Пр 30:19; Мт 6:26), дме вітер (Пс 78:26), спалахують блискавки (Лк 17:24) і формуються хмари, з яких падають дощ, сніг та град (ІсН 10:11; 1Цр 18:45; Іс 55:10; Дії 14:17). Іноді під «небом» мається на увазі видимий над поверхнею землі повітряний простір у формі купола (Мт 16:1—3; Дії 1:10, 11).

Атмосфера власне і є тим «простором [євр. ракı́а]», який утворився під час другого дня творення, описаного в Буття 1:6—8. Те саме значення слово «небо» має в Буття 2:4; Вихід 20:11; 31:17, де розповідається про створення «неба і землі». (Див. ПРОСТІР.)

Бог створив «простір», тобто атмосферу, відділивши води, що були на поверхні землі, від інших вод, які в результаті опинилися над «простором». Цей факт проливає світло на слова з Буття 7:11, де сказано, що під час Потопу за днів Ноя «відкрились усі джерела величезних водних глибин та небесні отвори». (Пор. Пр 8:27, 28.) Очевидно, води, що були над простором, ринули на землю не лише дощем, але й потужними потоками, що текли наче зі спеціальних отворів у небі. Коли ці величезні водні запаси вичерпались, «небесні отвори», так би мовити, «закрилися» (Бт 8:2).

Космос. Буквальне небо охоплює не лише земну атмосферу, а й космічний простір разом з усім «небесним військом», тобто небесними тілами, такими як Сонце, Місяць, зірки та сузір’я (Пв 4:19; Іс 13:10; 1Кр 15:40, 41; Єв 11:12). Перший вірш Біблії показує, що зоряне небо було створене ще до того, як земля була підготовлена для життя на ній (Бт 1:1). Космос, так само як і атмосфера, є ділом «пальців» Єгови і звіщає про його славу (Пс 8:3; 19:1—6). Усі небесні тіла підкоряються встановленим Богом «законам, які керують небом». Хоча сучасні астрономи володіють новітнім обладнанням та глибокими математичними знаннями, вони все одно не можуть повністю збагнути ці закони (Йв 38:33; Єр 33:25). Їхні відкриття підтверджують, що людина не спроможна виміряти небеса чи порахувати зірки (Єр 31:37; 33:22; див. ЗІРКА). Але Бог їх порахував і дав їм імена (Пс 147:4; Іс 40:26).

«Піднебесся», «край неба», «кінці неба». Під словом «піднебесся» мається на увазі простір в атмосфері, де літають птахи, як-от орел (Об 8:13; 14:6; 19:17). Дещо подібну думку передає вислів «між небом і землею» (1Хр 21:16; 2См 18:9, прим.). Слова про те, що завойовники Вавилону прийдуть «з крайнеба», мабуть, означають, що вони мали прийти з далеких країв, наче від самої лінії горизонту (де візуально небо стикається з землею і встає та сідає сонце) (Іс 13:5; пор. Пс 19:4—6). Вислів «з чотирьох кінців неба», очевидно, стосується чотирьох сторін світу, тобто всієї землі (Єр 49:36; пор. Дн 8:8; 11:4; Мт 24:31; Мр 13:27). Небо оточує землю з усіх боків, тому те, що Єгова оглядає «все під небесами», означає, що він бачить все на землі (Йв 28:24).

«Хмарне небо». Ще одне єврейське слово, ша́хак, можна перекласти як «хмарне небо» або «хмари» (Пв 33:26; Пр 3:20; Іс 45:8). Також воно може означати видимий над землею купол — блакитний удень і чорний та всіяний зірками вночі (Пс 89:37). У більшості випадків, коли вживається слово ша́хак, йдеться просто про щось дуже високе і не уточнюється, яке саме «небо» мається на увазі (Пс 57:10; 108:4). Корінь цього слова означає щось сильно подрібнене або розтерте (2См 22:43), як видно з Ісаї 40:15, де ша́хак перекладено як «порох». Це значення дуже доречне з огляду на те, як формуються хмари і чим зумовлений блакитний колір неба. Якщо говорити про хмари, то тепле повітря, піднявшись угору, охолоджується до так званої точки роси. Тоді водяна пара конденсується і утворюється водяний пил. (Пор. Йв 36:27, 28; див. ХМАРА.) А небо ми бачимо блакитним тому, що сонячне світло розсіюється через частинки пилу, молекули водяної пари і певною мірою через молекули таких газів нашої атмосфери, як кисень, азот і вуглекислий газ. Тож можна сказати, що, створивши атмосферу, Бог ніби «викував небо, тверде, мов металеве дзеркало» і таким чином встановив чітку межу для блакитного небесного купола (Йв 37:18, прим.).

Частинки, що містяться в атмосфері, утримуються довкола Землі завдяки силі гравітації, яка не дає їм відлетіти в космос (Бт 1:6—8). Вони відбивають сонячне світло, подібно до дзеркала. Через це небо з землі виглядає світлим. Без атмосфери воно було б просто чорним і на ньому лише виблискували б небесні тіла. (Таку картину можна спостерігати з Місяця, який не має атмосфери.) За словами космонавтів, атмосфера Землі виглядає з космосу як сяючий круг.

«Небо небес». Вважається, що вислів «небо небес» (або «небеса небес») стосується найвищих небес і охоплює увесь безкрайній небесний простір, що простягається в усіх напрямках довкола Землі (Пв 10:14; Не 9:6).

Побудувавши храм в Єрусалимі, Соломон сказав, що небо і навіть «небо небес» не може вмістити Бога (1Цр 8:27). Єгова створив небеса і перебуває набагато вище за них, «його ім’я вище за всі інші, велич його вища від землі і неба» (Пс 148:13). Він може виміряти буквальне небо так само легко, як людина вимірює якийсь предмет своєю п’яддю, тобто розтягнутими великим і вказівним пальцями (Іс 40:12). Соломонові слова не означають, що Бог не має якогось конкретного місця перебування або що він всюдисущий, тобто буквально присутній скрізь і в усьому. Це підтверджують інші слова Соломона про те, що Єгова чує молитви «з неба, своєї оселі» — з духовної сфери (1Цр 8:30, 39).

Тож буквальне значення слова «небо» є дуже широким. Це слово може стосуватися як найвіддаленіших куточків Усесвіту, так і просто чогось, що перебуває неймовірно високо. Наприклад, про мореплавців, які потрапили в шторм, сказано, що вони «то піднімаються аж до неба, то опускаються на глибину» (Пс 107:26). Також будівничі Вавилонської вежі хотіли, щоб вона «сягала до неба», тобто стала таким собі хмарочосом (Бт 11:4; пор. Єр 51:53). А в пророцтві з Амоса 9:2 сказано, що люди не втечуть від Божого суду, навіть «якщо вони піднімуться аж до небес». Тут, очевидно, мається на увазі, що люди шукатимуть порятунку високо в горах.

Духовне небо. Вищенаведені слова єврейською та грецькою можуть також вживатися стосовно духовних небес. Як уже пояснювалось, Бог Єгова є Духом і не живе в буквальному небі. Однак Біблія каже, що він «Високий і Величний» і перебуває «на височині» (Іс 57:15). А оскільки єврейське слово, що перекладається як «небеса», якраз передає думку про щось високе або величне, воно добре пасує для опису Божої «величної оселі, святої і славетної» (Іс 63:15; Пс 33:13, 14; 115:3). Як Творець буквального неба (Бт 14:19; Пс 33:6), Єгова є також його Володарем (Пс 115:15, 16). Він може чинити в небесах усе, що йому до вподоби, в тому числі різні чуда (Пс 135:6).

Тому в багатьох віршах слова «небо» та «небеса» означають самого Бога і його верховну владу. Престол Бога — на небесах, тобто в духовній сфері, над якою він теж править (Пс 103:19—21; 2Хр 20:6; Мт 23:22; Дії 7:49). Зі свого виняткового, піднесеного становища Всевишній Бог, можна сказати, дивиться вниз на буквальне небо та землю (Пс 14:2; 102:19; 113:6), а також промовляє звідти, відповідає на прохання і виголошує присуди (1Цр 8:49; Пс 2:4—6; 76:8; Мт 3:17). Тож Біблія каже, що Єзекія та Ісая, зіткнувшись зі смертельною загрозою, «молилися... і просили допомоги в Бога, який на небі [букв. «в небес»]» (2Хр 32:20; пор. 2Хр 30:27). Ісус теж використав слово «небо», маючи на увазі Бога, коли питав релігійних провідників, звідки було Іванове хрещення — «з неба чи від людей» (Мт 21:25; пор. Ів 3:27). Блудний син визнав, що згрішив «проти неба» і проти свого батька (Лк 15:18, 21). З огляду на вищесказане вислів «небесне Царство» означає не лише те, що воно є в духовному небі та править звідти, але й те, що воно є «Божим Царством» (Дн 2:44; Мт 4:17; 21:43; 2Тм 4:18).

Оскільки Бог перебуває в небі, то і люди, і ангели піднімали руки або зводили до неба очі, коли просили, щоб він почав діяти (Вх 9:22, 23; 10:21, 22), клялися (Дн 12:7) або молилися (1Цр 8:22, 23; Пл 3:41; Мт 14:19; Ів 17:1). В Повторення Закону 32:40 Єгова каже: «Я піднімаю руку до неба і клянусь». Судячи з Євреїв 6:13, ці слова означають, що Єгова клянеться собою. (Пор. Іс 45:23.)

Місце проживання ангелів. Духовні небеса є також «місцем проживання» Божих ангелів, нематеріальних істот (Юд 6; Бт 28:12, 13; Мт 18:10; 24:36). Вислів «небесне військо» часто стосується небесних тіл, а іноді — ангелів (1Цр 22:19; пор. Пс 103:20, 21; Дн 7:10; Лк 2:13; Об 19:14). Тому під «небом» можуть матися на увазі і ангели, «збір святих» (Пс 89:5—7; пор. Лк 15:7, 10; Об 12:12).

Символ правління. Як ми побачили, «небо» може стосуватися Бога Єгови як Всевладного Правителя. Це добре видно з того, що Даниїл сказав Навуходоносору. За словами пророка, те, що станеться з цим вавилонським правителем, змусить його зрозуміти, що «правлять небеса», тобто «Всевишній є Правителем людських царств» (Дн 4:25, 26).

Все ж слово «небо» може означати не лише Всевишнього Правителя, але й інших правителів, які займають високе становище і стоять над своїми підданими. Навуходоносора, який представляв усю династію вавилонських царів, в Ісаї 14:12 порівняно до зірки і названо «блискучим, сином ранкової зорі». Коли в 607 р. до н. е. Вавилон завоював Єрусалим, ця династія поставила свій престол «над зорями Божими». «Зорі» — це, очевидно, юдейські царі з лінії Давида (наприклад, в Об 22:16 Ісуса Христа, спадкоємця Давидового престолу, названо «яскравою ранковою зорею»; пор. Чс 24:17). Поваливши встановлений Богом престол Давида, вавилонські царі, так би мовити, піднеслися аж до неба (Іс 14:13, 14). Велич і масштаби їхнього правління у сні Навуходоносора були представлені високим деревом, яке «досягло небес» (Дн 4:20—22).

Нові небеса і нова земля. Зв’язок між «небесами» і правлінням важливо враховувати, щоб зрозуміти вислів «нові небеса і нова земля», який вживається в Ісаї 65:17; 66:22 і цитується в 2 Петра 3:13. Стосовно цього в енциклопедії Мак-Клінтока і Стронга зазначається: «В Ісаї 65:17 нові небеса і нова земля означають новий уряд, нове царство, новий народ» (M’Clintock J., Strong J. Cyclopaedia of Biblical, Theological and Ecclesiastical Literature. 1891. Vol. IV. P. 122).

Подібно як «земля» може означати людське суспільство (Пс 96:1; див. ЗЕМЛЯ), «небеса» можуть бути символом уряду або влади, яка править над цією «землею». Пророцтво Ісаї, в якому містилась обіцянка про «нові небеса і нову землю», спочатку стосувалося повернення ізраїльського народу з вавилонського вигнання. Щоб уможливити це повернення, Бог використав Кіра Великого. На батьківщині ізраїльтяни почали підпорядковуватися новому устрою. Зоровавель (нащадок Давида) був намісником, а Ісус — первосвящеником. Тож, відповідно до Божого наміру, народом керував новий уряд, або «нові небеса», який правив з Єрусалима (2Хр 36:23; Ог 1:1, 14). Так сповнилися слова з Ісаї 65:18, і Єрусалим та його народ стали джерелом втіхи й радості.

Однак, процитувавши цю обіцянку Єгови, Петро показав, що вона виконається ще раз у майбутньому (2Пт 3:13). З огляду на 4-й вірш можна зробити висновок, що друге сповнення пов’язане з присутністю Ісуса Христа, а отже, «нові небеса і нова земля» символізують Боже Месіанське Царство та його слухняних підданих. Коли Ісус воскрес, вознісся і сів праворуч від Бога, він був «піднесений вище від небес» (Єв 7:26), тобто отримав становище «набагато вище від усякого уряду, влади, сили, панування... не тільки в цьому віці, але й у прийдешньому» (Еф 1:19—21; Мт 28:18).

Християн, які отримали «небесне покликання» (Єв 3:1), Бог призначив «спадкоємцями» разом з Христом, через якого він задумав зібрати «все, що на небі і що на землі». «Все, що на небі» — це ті, хто має небесне покликання. Вони першими повинні бути зібрані в Христі, щоб перебувати в єдності з Богом (Еф 1:8—11). Їхня спадщина «зберігається в небі» (1Пт 1:3, 4; Кл 1:5; пор. Ів 14:2, 3). Вони «записані на небесах» і мають небесне «громадянство» (Єв 12:20—23; Флп 3:20). Також з них складається «Новий Єрусалим, що сходив з неба від Бога» у видінні, яке отримав Іван (Об 21:2, 9, 10; пор. Еф 5:24—27). На початку видіння сказано, що воно стосується «нового неба та нової землі» (Об 21:1), і далі, зокрема в 3-му та 4-му віршах, розкривається значення цих символів. «Нове небо» — це Христос і його «наречена», «Новий Єрусалим», а «нова земля» — це люди, які їм підкоряються і насолоджуються благословеннями їхнього правління.

Третє небо. У 2 Коринфян 12:2—4 апостол Павло розповідає про чоловіка, який «був раптово забраний на третє небо» і «у рай». В Біблії не згадується нікого, з ким би таке сталося, тому апостол, скоріш за все, має на увазі себе. Дехто намагається пов’язати Павлові слова з давнім рабинським віруванням у те, що небеса поділені на окремі рівні і загалом існує аж «сім небес». Однак Боже Слово цього не підтверджує. Як уже пояснювалось, у Біблії, залежно від контексту, під небом може матися на увазі земна атмосфера, космос, духовне небо або щось інше. Але в ній ніде не говориться, що небо поділене на якісь рівні. Отож, говорячи про «третє небо», Павло, ймовірно, вказував на величну форму правління — на Месіанське Царство. Зверніть увагу, що в Ісаї 6:3; Єзекіїля 21:27; Івана 21:15—17; Об’явлення 4:8 певні слова та вислови повторюються тричі, очевидно з метою наголошення.

«Колишні небо і земля проминули». Описуючи побачене видіння, Іван каже, що «колишні небо і земля проминули» (Об 21:1; пор. Об 20:11). Грецькі Писання показують, що земні уряди та народи перебувають під владою Сатани (Мт 4:8, 9; Ів 12:31; 2Кр 4:3, 4; Об 12:9; 16:13, 14). Апостол Павло згадав «злі духовні сили у небесах» разом з їхніми урядами, владою та світовими правителями (Еф 6:12). Тож слова про те, що «колишнє небо» проминуло, означають кінець урядів, на які впливає Сатана і його демони. Подібна думка міститься в 2 Петра 3:7—12, де сказано, що «теперішні небеса... призначені для вогню», тобто будуть знищені. В Об’явлення 19:17—21 теж говориться про знищення політичної системи цього світу і тих, хто її підтримує. Там сказано, що символічний дикий звір вкинутий «у вогняне озеро, що палає сіркою». (Пор. Об 13:1, 2.) Якщо ж говорити про самого Диявола, то, згідно з Об’явлення 20:1—3, він буде вкинений «в безодню» на тисячу років, а потім «звільнений на короткий час».

Приниження того, що було піднесене. Іноді в Біблії говориться про скинення з неба або про те, що небо трясеться. Такі вислови передають думку про чиєсь приниження, адже небо представляє щось піднесене. Наприклад, Єгова «красу Ізраїля... скинув з неба на землю», коли дозволив знищити його. Ця краса, тобто саме царство, а також князі, які в ньому правили, була знищена вогнем (Пл 2:1—3). Пізніше подібна доля спіткала Вавилон, завойовника Ізраїля. «Небо» Вавилону затряслося, а його «земля» захиталась, коли мідійці і перси завоювали цю імперію. Її небесні боги виявились фальшивими і не змогли врятувати від падіння (Іс 13:1, 10—13).

Також було передречено, що велич Едому не врятує його від знищення, що меч Божого суду буде напоєний у його «небі» і жоден з тих, хто займає високе становище, не прийде йому на допомогу (Іс 34:4—7; пор. Ов 1—4, 8). Людей, які постійно вихваляються і зухвало говорять лихе, «так, нібито вони високо в небі», чекає загибель (Пс 73:8, 9, 18; пор. Об 13:5, 6). Мешканці Капернаума мали чим пишатися, оскільки під час служіння Ісус приділив цьому місту багато уваги. Але вони знехтували його могутніми ділами, тому він сказав: «Капернауме, думаєш, що піднімешся до неба? Упадеш ти в могилу» (Мт 11:23).

Небеса потемніють. Коли говориться, що небо або небесні світила потемніють, часто мається на увазі, що замість благополуччя й процвітання прийдуть нещастя і похмурі часи, подібно як іноді насуваються темні хмари, які не пропускають світла ні вдень, ні вночі. (Пор. Іс 50:2, 3, 10.) Схожа паралель між небом і похмурою перспективою проводиться у стародавньому арабському вислові: «Його небеса впали на землю». Ці слова означають, що людина втратила своє високе становище або достаток. Але в окремих випадках Бог, виливаючи свій гнів, послуговувався природними явищами так, що небеса темніли буквально (Вх 10:21—23; ІсН 10:12—14; Лк 23:44, 45).

Через пророка Йоіла Єгова проголосив, що такий день темряви спіткає Юду. Кульмінацією цього лиха стало знищення Юди Вавилоном (Йл 2:1, 2, 10, 30, 31; пор. Єр 4:23, 28). Тоді юдеї втратили будь-яку надію на допомогу небес. Як було передречено в Повторення Закону 28:65—67, вони жили в страху «вдень і вночі», і ні сонячне світло вранці, ні місячне ввечері не приносило їм полегшення. Через того самого пророка, Йоіла, Єгова попередив ворогів Юди, що їх спіткає таке ж лихо, коли він звершить над ними свій суд (Йл 3:12—16). Подібно Єзекіїль та Ісая передрікали, що небесні світила потемніють під час Божого суду над Єгиптом і Вавилоном (Єз 32:7, 8, 12; Іс 13:1, 10, 11).

Апостол Петро процитував пророцтво Йоіла в день П’ятидесятниці, закликаючи своїх слухачів: «Рятуйтесь від цього зіпсованого покоління» (Дії 2:1, 16—21, 40). Для людей того покоління, які не послухались Петра, темні часи настали менш ніж через 40 років, коли римляни взяли в облогу і зрештою знищили Єрусалим. Подібне пророцтво виголосив Ісус ще до П’ятидесятниці, причому він зазначив, що воно сповниться під час його присутності (Мт 24:29—31; Лк 21:25—27; пор. Об 6:12—17).

Буквальні небеса існуватимуть вічно. Теманянин Еліфаз промовив: «Таж Бог своїм ангелам не довіряє, і навіть небеса в його очах нечисті». Однак потім Єгова сказав Еліфазу: «Запалав мій гнів на тебе і двох твоїх приятелів, бо ви не говорили про мене правди, як мій слуга Йов» (Йв 15:1, 15; 42:7). У Вихід 24:10 небо згадується як символ чистоти. Тож Біблія не дає жодної підстави вважати, що Бог коли-небудь його знищить.

Те, що небо ніколи не зникне, видно з біблійних образних висловів. Воно згадується, коли мова йде про щось вічне, як-от мир і праведність під правлінням Божого Сина, який успадкує престол Давида (Пс 72:5—7; Лк 1:32, 33). Тому уривки, в яких говориться, що небеса «щезнуть», «зносяться, наче вбрання» і будуть замінені (наприклад, Пс 102:25, 26), не слід сприймати буквально.

В Луки 21:33 Ісус каже: «Небо і земля проминуть, але слова мої нізащо не проминуть». Інші біблійні вірші показують, що небо і земля існуватимуть вічно (Бт 9:16; Пс 104:5; Ек 1:4).Тому можливо, що Ісус мав на увазі символічні небеса і землю, які в Об’явлення 21:1 названо «колишніми небом і землею». (Пор. Мт 24:35.)

Псалом 102:25—27 наголошує на тому, що Бог вічний і нетлінний, тимчасом як його творіння, небо та земля, такими не є, тобто вони могли б бути знищені, якби він цього забажав. На відміну від Творця, жодне матеріальне творіння не може існувати саме по собі. Воно мусить постійно відновлюватися, щоб не зникнути і не втратити свого первозданного вигляду, як це видно на прикладі землі. На те, що буквальне небо залежить від волі Бога і його підтримки, вказує Псалом 148. У ньому згадуються Божі творіння, серед яких сонце, місяць та зірки, а в 6-му вірші говориться, що Бог «дбає, щоб вони були утверджені повік-віків. Він дав постанову, яка буде непорушною».

Слова з Псалма 102:25, 26 стосуються Бога Єгови. Однак апостол Павло процитував їх, коли писав про Ісуса Христа. Це пояснюється тим, що саме через нього, свого єдинородного Сина, Бог створив матеріальний усесвіт. Павло підкреслив різницю між Сином, який існуватиме завжди, і матеріальним творивом, яке Бог, якщо забажає, може згорнути, «як накидку», і усунути (Єв 1:1, 2, 8, 10—12; пор. 1Пт 2:3, NW, прим.).

Поетичні та образні вислови. Для існування життя на землі вкрай важливими є сонячне світло, дощ, роса, вітер та інші атмосферні явища, тому небеса в Біблії поетично названо «багатими коморами» Єгови (Пв 28:11, 12; 33:13, 14). Бог відкриває «двері небесні», щоб благословляти своїх служителів, наприклад у минулому він давав з неба манну, «небесне зерно» (Пс 78:23, 24; Ів 6:31). Хмари Біблія прирівнює до «глеків з водою» у верхніх кімнатах цих комор. У книзі Єремії сказано, що Єгова «посилає з дощем блискавки». У цьому місці текст оригіналу можна також перекласти висловом «робить отвори для дощу». Коли водяна пара під впливом певних чинників, наприклад гір чи навіть Божого втручання, конденсується і випадає у вигляді дощу, то може здаватися, що в небі відкрилися якісь «отвори» (Йв 38:37; Єр 10:12, 13, прим.; 1Цр 18:41—45). У деяких випадках через відсутність Божого благословення небо над ханаанським краєм «закривалося» і не пропускало ані краплинки. Тоді воно виглядало твердим, наче вилитим з заліза, і набувало кольору міді. Такий колір пояснюється тим, що в атмосфері містилося багато пилу, який розсіював блакитне світло, через що переважали червоні хвилі. Подібне явище спостерігається під час заходу сонця, коли його промені проходять через товщий шар атмосфери (Лв 26:19; Пв 11:16, 17; 28:23, 24; 1Цр 8:35, 36).

Наведені думки допомагають краще зрозуміти образ, змальований в Осії 2:21—23. Передрікши плачевні наслідки невірності Ізраїля, Єгова також сказав, що для цього народу прийде час відродження і благословень. Він промовив: «Того дня я відповім... небесам, а вони дадуть відповідь землі. Земля ж відповість збіжжю, молодому вину та олії, а ті дадуть відповідь Єзреїлу». Очевидно, мова тут іде про благання ізраїльтян, щоб Єгова благословив їх і дав урожай. Згадані творіння представлені як живі істоти, які можуть відповісти на прохання. Ізраїльтяни просять у Бога збіжжя, вина та олії, які у свою чергу просять у землі води та поживних речовин. Щоб дати їх, земля просить сонячного світла, дощу і роси з неба, а небо (яке раніше було «закритим», бо Єгова не давав свого благословення) може задовольнити це прохання, тільки якщо Єгова почує свій народ і виявить йому ласку, запустивши цей життєдайний цикл. Пророцтво запевняє, що він так і зробить.

У 2 Самуїла 22:8—15 Давид використовує образ бурі, щоб описати, як Бог заступається за нього і рятує його від ворогів. Ця буря настільки сильна, що через неї «основи небес затремтіли», небо нахилилося, а хмари стали важкими й темними. Порівняйте це з описом буквальної бурі у Вихід 19:16—18, а також з поетичними висловами в Ісаї 64:1, 2.

Біблія часто каже, що Єгова, «Батько небесних світил» (Як 1:17), напнув небеса, наче тканину для намету (Пс 104:1, 2; Іс 45:12). І блакитне небо вдень, і зоряне небо вночі з погляду земного спостерігача виглядають як велетенський округлий балдахін. В Ісаї 40:22 небеса порівнюються до «прозорого полотна», а не до грубої тканини для наметів. Це порівняння підкреслює, наскільки витонченим є небесний балдахін. У ясну ніч тисячі зірок і справді утворюють прекрасне мереживо, розтягнуте на чорному оксамиті. І навіть величезна галактика Молочний Шлях, в якій розташована наша сонячна система, з землі виглядає як прозора мереживна тканина.

З вищенаведеного видно, що для того, аби зрозуміти значення образних висловів, завжди потрібно брати до уваги контекст. Наприклад, коли Мойсей сказав ізраїльтянам, що бере за свідків «небо і землю», він, очевидно, мав на увазі не буквальні небо і землю, а розумних істот, які їх населяють (Пв 4:25, 26; 30:19; пор. Еф 1:9, 10; Флп 2:9, 10; Об 13:6). Те саме стосується Єремії 51:48, де сказано, що небеса і земля радісно вигукуватимуть через падіння Вавилону. (Пор. Об 18:5; 19:1—3.) Подібно і в Ісаї 45:8 слова: «Нехай дощами хмари виллють праведність» — стосуються духовних небес. В інших уривках маються на увазі буквальні небеса, але про них образно сказано, що вони радіють або радісно вигукують. У Псалмі 96:11—13 говориться, що небеса, а з ними земля, море та поля радітимуть і тішитимуться, коли Єгова прийде судити землю. (Пор. Іс 44:23.) Буквальне небо прославляє свого Творця, так само як майстерно виготовлений виріб прославляє свого автора. Небо свідчить про силу, мудрість і велич Єгови (Пс 19:1—4; 69:34).

Вознесіння на небо. Одного разу, коли пророк Ілля був зі своїм наступником Єлисеєм, він «піднявся... у вихрі на небо» (2Цр 2:11, 12). Під небом тут мається на увазі земна атмосфера, в якій трапляються вихори, а не духовне небо, в якому перебуває Бог. Піднявшись, Ілля не помер. Після того випадку він прожив ще не один рік. І навіть після смерті Ілля не вознісся на небеса, адже під час свого земного служіння Ісус прямо сказав, що «жодна людина не піднімалась на небо» (Ів 3:13; див. ІЛЛЯ № 1, Єлисей стає наступником). Подібно в день П’ятидесятниці Петро висловився про Давида. Він сказав: «Давид на небо не піднявся» (Дії 2:34). Крім того, в Біблії немає жодного натяку на те, що Божі служителі плекали небесну надію до приходу Ісуса Христа. Першим, хто про неї навчав, був сам Ісус (Мт 19:21, 23—28; Лк 12:32; Ів 14:2, 3). Його учні повністю збагнули, що це за надія, лише після П’ятидесятниці 33 р. н. е. (Дії 1:6—8; 2:1—4, 29—36; Рм 8:16, 17).

Біблія показує, що Ісус Христос був першим, хто вознісся на небо, де з’явився перед Богом (1Кр 15:20; Єв 9:24). На небі Ісус віддав Богові плату за гріхи людства і таким чином відкрив шлях для помазаних християн (Ів 14:2, 3; Єв 6:19, 20; 10:19, 20). Щоб піднятись на небо, в духовну сферу, вони мусять під час воскресіння набути «образ небесного», тобто Христа, адже «плоть і кров» не можуть успадкувати небесне Царство (1Кр 15:42—50).

Як людина може бути «у небесах», залишаючись на землі?

У своєму листі до ефесян апостол Павло говорив про християн, які тоді ще жили на землі, так, ніби вони вже перебували на небесах. Він написав, що Бог воскресив їх і «посадив... у небесах» разом з Христом (Еф 1:3; 2:6). Контекст показує, що Єгова має такий погляд на помазаних християн тому, що призначив їх «спадкоємцями» небесної спадщини разом з його Сином. Хоча вони перебувають на землі, Бог, наділивши їх таким становищем, так би мовити, «підняв» їх, тобто звеличив (Еф 1:11, 18—20; 2:4—7, 22). Ці думки проливають світло на видіння, описане в Об’явлення 11:12. Також вони допомагають зрозуміти пророчу картину з Даниїла 8:9—12. Там говориться, що ріг, який, судячи з контексту, символізує певну політичну силу, «розрісся аж до небесного війська» і навіть скинув на землю декого з війська й декотрі зірки. У Даниїла 12:3 передречено, що в часі кінця Божі служителі на землі «сяятимуть, як зірки, повік-віків». Також у символічному значенні зірки згадуються в Об’явлення, розділах 1—3, де контекст чітко показує, що йдеться про тих, хто живе на землі і стикається з такими ж труднощами та спокусами, як і інші люди. Ці «зірки» дбають про збори і несуть за них відповідальність (Об 1:20; 2:1, 8, 12, 18; 3:1, 7, 14).

Шлях до небесного життя. Щоб отримати небесне життя, недостатньо лише вірити в Христову викупну жертву і виявляти цю віру, слухаючись Божих вказівок. Натхнені писання апостолів та інших учнів показують, що Бог через свого Сина має обов’язково покликати та вибрати людину (2Тм 1:9, 10; Мт 22:14; 1Пт 2:9). Таке запрошення передбачає кілька кроків, або дій, необхідних для того, щоб вона була гідною небесної спадщини. Багато з цих кроків робить Бог, а інші — той, кого покликано. Наприклад, потрібно, щоб християнин був визнаний праведним (Рм 3:23, 24, 28; 8:33, 34), народився від святого духу (Ів 1:12, 13; 3:3—6; Як 1:18), охрестився в смерть Христа (Рм 6:3, 4; Флп 3:8—11), отримав помазання (2Кр 1:21; 1Ів 2:20, 27) і був освячений (Ів 17:17). Той, хто вибраний і покликаний, має зберігати непорочність до самої смерті, довести свою вірність до кінця (2Тм 2:11—13; Об 2:10; 17:14), і тоді Єгова воскресить його в духовному тілі (Ів 6:39, 40; Рм 6:5; 1Кр 15:42—49; див. ВИЗНАВАТИ ПРАВЕДНИМ; ВОСКРЕСІННЯ; ОСВЯЧЕННЯ; ПОМАЗАННЯ, ПОМАЗАНЦІ).