Лист до філіппійців 3:1—21

3  Наостанку, брати мої, нехай єдність з Господом і далі приносить вам радість.+ Мені неважко писати вам про те саме, і для вас це служитиме захистом.  Стережіться псів! Стережіться тих, хто заподіює шкоду! Стережіться тих, хто калічить тіло!+  Бо справжнє обрı́зання маємо ми,+ оскільки виконуємо священне служіння за допомогою Божого духу, хвалимося Христом Ісусом+ і не покладаємося на тіло,  хоч я, як ніхто інший, маю всі підстави покладатися на тіло. Якщо ж хтось вважає, що має підстави покладатися на тіло, то тим більше я.  Адже я обрізаний восьмого дня,+ походжу з ізра́їльського народу, з племені Веніями́на, мої батьки — євреї.+ Коли говорити про закон, я був фарисеєм,+  коли говорити про ревність, я був гонителем збору,+ коли говорити про праведність, яка ґрунтується на законі, то в цьому я показав себе бездоганним.  Однак те, що для мене було надбанням, я вважаю втратою* заради Христа.+  Більше того, я все вважаю втратою, оскільки знання про Христа Ісуса, мого Господа, є набагато ціннішим. Заради Христа я погодився з втратою всього і вважаю це купою сміття, щоб моїм надбанням був Христос  і щоб досягти єдності з ним, ставши праведним не завдяки дотриманню Закону, а завдяки вірі+ в Христа.+ Така праведність походить від Бога і ґрунтується на вірі.+ 10  Моя мета — пізнати його і силу його воскресіння,+ а також розділити з ним його страждання, погодившись на таку ж смерть, як він,+ 11  аби, якщо це можливо, я зміг отримати раннє воскресіння з мертвих.+ 12  Не говорю, що я вже отримав бажане чи став досконалим. Я лише докладаю зусиль,+ щоб здобути те, заради чого мене обрав* Христос Ісус.+ 13  Брати, я не вважаю, що вже здобув бажане. Але скажу одне: забуваючи те, що позаду,+ і тягнучись до того, що попереду,+ 14  я намагаюсь досягти мети — отримати нагороду+ небесного покликання,+ яке Бог дає через Христа Ісуса. 15  Тож нехай кожен з нас, хто є зрілим,+ має такий склад розуму. Коли ж ви маєте про щось іншу думку, Бог виявить, який склад розуму у вас повинен бути. 16  Зрештою, залежно від того, який ми зробили поступ, продовжуймо йти тим самим шляхом. 17  Брати, усі разом наслідуйте мене.+ Придивляйтесь до тих, хто живе за прикладом, який ми вам подали. 18  Адже багато людей — про них я вже не раз згадував, а тепер роблю це зі слізьми на очах — поводяться як вороги Христового стовпа мук. 19  Їхній кінець — знищення, їхній бог — шлунок,+ вони гордяться тим, чого мали б соромитися. Вони думають тільки про земне.+ 20  А наше громадянство+ на небесах,+ звідки ми палко чекаємо спасителя, Господа Ісуса Христа.+ 21  Завдяки великій силі, якою він може все собі підкорити,+ він змінить наше слабке тіло, щоб воно було подібним до його славного тіла.+

Примітки

Або, можливо, «охоче покинув».
Букв. «схопив».

Коментарі

Завжди радійте, служачи Господу. Павло знову заохочує філіппійців радіти. (Див. коментар до Флп 3:1.) У цьому контексті титул «Господь» може стосуватися як Бога Єгови, так і Ісуса Христа, але це заохочення Павла дуже нагадує заохочення в Єврейських Писаннях, де говориться про Єгову (Пс 32:11; 97:12).

Нехай єдність з Господом і далі приносить вам радість. У Листі до філіппійців Павло кілька разів пише про свою радість і заохочує одновірців радіти (Флп 1:18; 2:17, 18, 28, 29; 4:1, 4, 10). Це вражає, бо Павло написав цього листа, очевидно, перебуваючи під домашнім арештом. Вислів «єдність з Господом» — це переклад грецького вислову, який буквально означає «в Господі» і може передавати думку «в єдності з Господом» або «через Господа». Титул «Господь» може стосуватися як Бога Єгови, так і Ісуса Христа, але це заохочення Павла дуже нагадує заохочення в Єврейських Писаннях, в яких говориться про Єгову (Пс 32:11; 97:12; див. «Вступ до Філіппійців» і коментар до Флп 4:4).

Справжнє обрізання маємо ми. Цей вислів можна буквально перекласти як «ми є обрізанням». Тут Павло говорить про християн як групу, що має саме те обрізання, яке тепер вимагає і схвалює Бог,— «обрізання серця». (Див. коментар до Рм 2:29.) Мабуть, це продовження гри слів з попереднього вірша. (Див. коментар до Флп 3:2.)

Стережіться. У цьому вірші Павло тричі повторює грецьке дієслово, перекладене тут як «стережіться». Кожного разу після нього йдуть слова, які починаються з тої самої грецької приголосної. (Див. англ. видання «Грецькі Писання. Підрядковий переклад Царства».) Завдяки такому літературному прийому слова Павла звучали динамічніше і переконливіше. Крім того, спочатку він трьома висловами описує групу людей, які наражали віру філіппійців на небезпеку, а потім, у наступному вірші, трьома висловами описує вірних християн.

Псів. Тут Павло використовує слово «пси» в переносному значенні і застерігає філіппійців від фальшивих вчителів, багато з яких були прихильниками юдаїзму. За Мойсеєвим законом собаки вважалися нечистими тваринами, і в Біблії слово «пси» часто має негативний відтінок (Лв 11:27; див. коментар до Мт 7:6). У містах пси зазвичай їли те, що знаходили, а це викликало огиду в людей, особливо в тих, хто дотримувався принципів Мойсеєвого закону (Вх 22:31; 1Цр 14:11; 21:19; Пр 26:11). У Єврейських Писаннях вороги вірних служителів Єгови деколи прирівнюються до псів (Пс 22:16; 59:5, 6). Павло, називаючи фальшивих вчителів псами, хоче показати, що вони нечисті і не мають права поширювати християнські вчення.

Тих, хто калічить тіло. Ці слова стосуються прихильників обрізання. Павло використовує вислів «ті, хто калічить тіло» (букв. «зрізання»), очевидно, щоб зберегти гру слів у цьому виразі та виразі «справжнє обрізання» (букв. «різання довкола») з наступного вірша. (Див. коментар до Флп 3:3.)

Не давайте святого псам і не кидайте перлів свиням. За Мойсеєвим законом свині і собаки вважалися нечистими тваринами (Лв 11:7, 27). Дозволялося викидати собакам м’ясо тварини, розірваної диким звіром (Вх 22:31). Але за юдейською традицією заборонялося давати собакам «святе м’ясо», тобто м’ясо тваринних жертв. У Мт 7:6 слова «пси» і «свині» вжиті у переносному значенні і вказують на людей, які не цінують духовних скарбів. Подібно до свиней, які не здатні збагнути цінність перлів, люди, які не цінують духовних багатств, можуть завдати шкоди тим, хто ними ділиться.

Обрı́зання... на серці. Слово «обрізання» використовується в переносному значенні і в Єврейських, і в Грецьких Писаннях. (Див. глосарій, «Обрізання».) Бог вимагав, щоб навіть ізраїльтяни, які вже були буквально обрізані, зробили «обрізання... на серці». Якщо перекласти буквально Пв 10:16 і 30:6 (див. прим.), то Мойсей сказав ізраїльтянам: «Обріжте крайню плоть своїх сердець» і «Єгова, ваш Бог, обріже ваші серця і серця ваших нащадків». Те саме нагадував цьому свавільному народу пророк Єремія (Єр 4:4). Вислів «обрізати серце» означає очистити його, тобто позбутися думок, бажань та спонук, які не подобаються Єгові, є нечистими в його очах і роблять серце несприйнятливим. Подібно «необрізаним» названо вухо, яке несприйнятливе або нечутливе до вказівок Єгови (Єр 6:10, прим.; див. коментар до Дії 7:51).

Тих, хто калічить тіло. Ці слова стосуються прихильників обрізання. Павло використовує вислів «ті, хто калічить тіло» (букв. «зрізання»), очевидно, щоб зберегти гру слів у цьому виразі та виразі «справжнє обрізання» (букв. «різання довкола») з наступного вірша. (Див. коментар до Флп 3:3.)

Справжнє обрізання маємо ми. Цей вислів можна буквально перекласти як «ми є обрізанням». Тут Павло говорить про християн як групу, що має саме те обрізання, яке тепер вимагає і схвалює Бог,— «обрізання серця». (Див. коментар до Рм 2:29.) Мабуть, це продовження гри слів з попереднього вірша. (Див. коментар до Флп 3:2.)

Виконуємо священне служіння. Або «служимо (поклоняємось)». Основне значення грецького дієслова латре́уо — «служити». В Біблії воно вживається стосовно служіння Богу або акту поклоніння йому (Мт 4:10; Лк 2:37; Дії 7:7; Рм 1:9; 2Тм 1:3; Єв 9:14; Об 22:3).

Я... маю всі підстави покладатися на тіло. Вживаючи слово «тіло», Павло говорить про переваги, які він мав з людського, або фізичного, погляду. Деякі з них він наводить у Флп 3:5, 6.

Надбанням... втратою. Говорячи про так звані переваги у своєму житті, Павло вживає тут слова «надбання» і «втрата», які належали до ділової термінології. Павло виховувався в сім’ї фарисеїв (Флп 3:5, 6). Він з народження мав римське громадянство і користувався всіма перевагами та правами, які воно надавало (Дії 22:28). Він навчався у Гамаліїла, а отже отримав хорошу освіту. Крім того, Павло вільно володів грецькою та єврейською мовами. У нього були всі шанси стати видатною особою в юдаїзмі (Дії 21:37, 40; 22:3). Але Павло вважав всі ці переваги та можливості втратою і відмовився від них заради того, щоб стати вірним послідовником Христа. Рішення Павла узгоджувалося з порадою, яку Ісус дав своїм послідовникам: ретельно зважити, що́ насправді є для них надбанням, а що — втратою (Мт 16:26).

Євреї... Ізраїльтяни... Потомки Авраама. Можливо, Павло розповідає про своє походження, тому що його критики в Коринфі вихвалялися своїм юдейським корінням. По-перше, Павло згадує, що він єврей, бо, очевидно, хоче підкреслити, що належить до народу, прабатьками якого були такі відомі люди, як Авраам і Мойсей (Бт 14:13; Вх 2:11; Флп 3:4, 5). Крім того, цим він, можливо, хоче показати, що знає єврейську мову (Дії 21:40—22:2; 26:14, 15). По-друге, Павло говорить, що він ізраїльтянин — саме так іноді називали юдеїв (Дії 13:16; Рм 9:3, 4). І, по-третє, Павло прямо каже, що він нащадок Авраама. Так він підкреслює, що належить до тих, хто мав успадкувати обіцянки, які Бог дав Аврааму (Бт 22:17, 18). А втім, Павло не надавав цим чинникам надто великого значення (Флп 3:7, 8).

З племені Веніямина. У цьому вірші, а також у Рм 11:1 Павло говорить, що походить з племені Веніямина. Це один з фактів, які він наводить на доказ того, що має юдейське коріння. Плем’я Веніямина було видатним серед племен Ізраїля. Ось що про нащадків Веніямина пророкував патріарх Яків перед своєю смертю: «Веніямин роздиратиме здобич, як вовк. Вранці він їстиме те, що вполював, а ввечері ділитиме здобич» (Бт 49:27). З цього племені справді походило багато могутніх і безстрашних воїнів, які бились, наче вовки, захищаючи народ Єгови. Деякі веніяминівці виконали це пророцтво «вранці», тобто на світанку ізраїльського царства, яке заснував Єгова, а інші — «ввечері», коли сонце, образно кажучи, зайшло над тим царством (1См 9:15—17; 1Хр 12:2; Ес 2:5—7). Павло теж був безстрашним воїном. Він вів духовну війну і боровся з фальшивими вченнями та звичаями, а також навчив інших християн вести таку війну (Еф 6:11—17).

Мої батьки — євреї. Тут і в 2Кр 11:22 Павло наголошує на своєму юдейському корінні. (Див. коментар.) По суті, він каже, що є справжнім євреєм і в його роді не було жодного неюдея. Можливо, Павло згадує про це, тому що фальшиві вчителі піддавали сумніву його походження і вихвалялися своїм юдейським корінням. А втім, Павло підкреслює, що ці чинники для нього неважливі. (Див. коментарі до Флп 3:7, 8.)

Коли говорити про закон, я був фарисеєм. Павло пише тут про своє минуле в юдаїзмі. Очевидно, він має на увазі, що виховувався в сім’ї, яка належала до фарисеїв — однієї з течій юдаїзму. (Див. коментар до Дії 23:6.) Серед християн теж були колишні фарисеї. У Дії 15:5 (див. коментар) про них сказано, що вони «належали до фарисейської секти».

Які раніше належали до фарисейської секти. Очевидно, цих християн вирізняли за колишньою приналежністю до фарисеїв. (Пор. коментар до Дії 23:6.)

Купою сміття. Грецьке слово, перекладене тут як «купа сміття», вживається в Грецьких Писаннях лише в цьому вірші і може також перекладатися як «відходи», «мотлох» або навіть «кал». Цим Павло яскраво показує, наскільки змінилося його ставлення до можливостей і досягнень, які він так цінував, коли ще не був християнином. (Див. коментар до Флп 3:5.) З його слів видно, що він був рішуче налаштований ніколи не озиратися і не шкодувати про своє рішення відмовитися від усього цього. Те, що колись було для нього таким важливим, стало в його очах сміттям, бо воно не може зрівнятися з «набагато ціннішим» «знанням про Христа Ісуса».

Я фарисей. Деякі присутні були знайомі з Павлом (Дії 22:5). Фарисеї у Синедріоні знали, що він став ревним християнином, і розуміли, що він не видавав себе за того, ким не був. Коли Павло сказав, що є сином фарисеїв, він лише визнав, що має спільну з ними духовну спадщину. Як видно з контексту, слова Павла навряд чи слід розуміти буквально. Він відніс себе до фарисеїв тому, що вони, на відміну від садукеїв, вірили у воскресіння. Так він використав те, що в них було спільне. Очевидно, Павло сподівався, що, порушивши спірне питання, спонукає деяких членів Синедріону стати на його бік; і це спрацювало (Дії 23:7—9). Павлові слова з Дії 23:6 також узгоджуються з тим, що він пізніше сказав, виступаючи на свій захист перед царем Агріппою (Дії 26:5). У листі до християн у Філіппах, написаному в Римі, Павло знову згадує про своє походження і про те, що колись був фарисеєм (Флп 3:5). Варто зазначити, що в Дії 15:5 про деяких християн також говориться як про тих, хто раніше належав до фарисейської секти. (Див. коментар до Дії 15:5.)

Надбанням... втратою. Говорячи про так звані переваги у своєму житті, Павло вживає тут слова «надбання» і «втрата», які належали до ділової термінології. Павло виховувався в сім’ї фарисеїв (Флп 3:5, 6). Він з народження мав римське громадянство і користувався всіма перевагами та правами, які воно надавало (Дії 22:28). Він навчався у Гамаліїла, а отже отримав хорошу освіту. Крім того, Павло вільно володів грецькою та єврейською мовами. У нього були всі шанси стати видатною особою в юдаїзмі (Дії 21:37, 40; 22:3). Але Павло вважав всі ці переваги та можливості втратою і відмовився від них заради того, щоб стати вірним послідовником Христа. Рішення Павла узгоджувалося з порадою, яку Ісус дав своїм послідовникам: ретельно зважити, що́ насправді є для них надбанням, а що — втратою (Мт 16:26).

Купою сміття. Грецьке слово, перекладене тут як «купа сміття», вживається в Грецьких Писаннях лише в цьому вірші і може також перекладатися як «відходи», «мотлох» або навіть «кал». Цим Павло яскраво показує, наскільки змінилося його ставлення до можливостей і досягнень, які він так цінував, коли ще не був християнином. (Див. коментар до Флп 3:5.) З його слів видно, що він був рішуче налаштований ніколи не озиратися і не шкодувати про своє рішення відмовитися від усього цього. Те, що колись було для нього таким важливим, стало в його очах сміттям, бо воно не може зрівнятися з «набагато ціннішим» «знанням про Христа Ісуса».

Коли говорити про закон, я був фарисеєм. Павло пише тут про своє минуле в юдаїзмі. Очевидно, він має на увазі, що виховувався в сім’ї, яка належала до фарисеїв — однієї з течій юдаїзму. (Див. коментар до Дії 23:6.) Серед християн теж були колишні фарисеї. У Дії 15:5 (див. коментар) про них сказано, що вони «належали до фарисейської секти».

Визнається праведною. У Грецьких Писаннях грецьке дієслово дікайо́о і споріднені іменники діка́йома та діка́йосіс, які традиційно перекладаються як «виправдовувати» і «виправдання», передають думку про те, що з людини знімають будь-які звинувачення, визнають її невинною, а отже, проголошують праведною і ставляться до неї як до праведної. (Див. коментар до Рм 3:24.) Деякі християни в зборах Галатії перебували під впливом прихильників юдаїзму, які намагалися встановити власну праведність на підставі вчинків, яких вимагав Мойсеїв закон (Гл 5:4; див. коментар до Гл 1:6). Але Павло наголосив, що людина може стати праведною в Божих очах лише завдяки вірі в Ісуса Христа. Ісус віддав своє досконале життя в жертву, і завдяки цьому в Бога з’явилася підстава визнати праведними тих, хто вірить в Христа (Рм 3:19—24; 10:3, 4; Гл 3:10—12, 24).

Праведним... завдяки вірі в Христа. Див. коментар до Гл 2:16.

Охрестилися в його смерть. Або «занурилися в його смерть». Павло використовує тут грецьке слово баптı́зо (означає «заглиблювати; занурювати»). Після свого хрещення у воді 29 року н. е. Ісус почав проходити ще одне хрещення — він став на шлях саможертовного життя, як видно з Мр 10:38. (Див. коментар.) Це хрещення тривало впродовж усього його служіння. Воно завершилося, коли він був страчений 14 нісана 33 року н. е. і через три дні воскрес. У розмові зі своїми послідовниками Ісус дав зрозуміти, що вони охрестяться тим самим хрещенням, що і він (Мр 10:39). Помазані духом християни, які є частиною тіла Христа, «охре[щують]ся в його смерть» в тому розумінні, що, подібно до Ісуса, починають вести саможертовне життя, наприклад відмовляються від надії жити вічно на землі. Це хрещення триває все їхнє життя, впродовж якого вони зберігають непорочність у випробуваннях. Воно завершується, коли вони помирають і воскресають як духовні особи до життя на небі (Рм 6:4, 5).

Погодившись на таку ж смерть, як він. Помазані духом християни погоджуються на таку ж смерть, якою помер Ісус, у тому значенні, що охоче йдуть на жертви, наприклад, відмовляються від перспективи жити вічно на землі. Крім того, все своє життя вони зберігають непорочність у випробуваннях; вони розділяють страждання Христа, і декому з них навіть доводиться щодня дивитися смерті у вічі. Ведучи такий спосіб життя, вони помирають, зберігши непорочність, і цим наслідують Ісуса, який теж до самої смерті залишався непорочним. Після смерті ці християни воскресають як духовні особи до життя в небі (Мр 10:38, 39; Рм 6:4, 5; див. коментар до Рм 6:3).

Раннє воскресіння. Багато перекладів Біблії використовують тут лише слово «воскресіння». Але Павло вживає не звичайне грецьке слово ана́стасіс («воскресіння»), а спільнокореневе слово ексана́стасіс (букв. «із воскресіння», англ. видання «Грецькі Писання. Підрядковий переклад Царства»), яке в Грецьких Писаннях трапляється лише в цьому вірші. Саме тому немало біблеїстів вважають, що це слово стосується особливого виду воскресіння. У класичній грецькій літературі воно мало вузьке значення і вживалося, коли хтось вставав рано-вранці. Використавши таке слово, Павло, очевидно, мав на увазі воскресіння, яке в потоці часу має відбутися раніше (1Кр 15:23; 1Фс 4:16), перед загальним воскресінням тих, хто житиме на землі (Ів 5:28, 29; Дії 24:15). Це раннє воскресіння також названо «першим воскресінням» і стосується воскресіння помазаних духом послідовників Христа, які житимуть у небі (Об 20:4—6).

Христос Ісус. Хоча деякі рукописи не містять слова «Ісус», але аналіз різних рукописів дає вагомі підстави вживати варіант «Христос Ісус».

Коли говорити про закон, я був фарисеєм. Павло пише тут про своє минуле в юдаїзмі. Очевидно, він має на увазі, що виховувався в сім’ї, яка належала до фарисеїв — однієї з течій юдаїзму. (Див. коментар до Дії 23:6.) Серед християн теж були колишні фарисеї. У Дії 15:5 (див. коментар) про них сказано, що вони «належали до фарисейської секти».

Купою сміття. Грецьке слово, перекладене тут як «купа сміття», вживається в Грецьких Писаннях лише в цьому вірші і може також перекладатися як «відходи», «мотлох» або навіть «кал». Цим Павло яскраво показує, наскільки змінилося його ставлення до можливостей і досягнень, які він так цінував, коли ще не був християнином. (Див. коментар до Флп 3:5.) З його слів видно, що він був рішуче налаштований ніколи не озиратися і не шкодувати про своє рішення відмовитися від усього цього. Те, що колись було для нього таким важливим, стало в його очах сміттям, бо воно не може зрівнятися з «набагато ціннішим» «знанням про Христа Ісуса».

В забігу біжать усі учасники. Спортивні змагання були невід’ємною частиною грецької культури, тому Павло часто згадував про них у своїх прикладах (1Кр 9:24—27; Флп 3:14; 2Тм 2:5; 4:7, 8; Єв 12:1, 2). Християни в Коринфі добре знали про змагання в Істмійських іграх, які проходили неподалік їхнього міста кожні два роки. Можливо, Павло був у Коринфі, коли відбувалися Істмійські ігри 51 року н. е. Важливішими за ці ігри були лише Олімпійські ігри, які проходили в Олімпії (Греція). Учасники цих ігор брали участь у забігах на різну дистанцію. Згадуючи у своїх прикладах про бігунів та учасників кулачних боїв, Павло навчав про важливість самовладання, цілеспрямованості і витривалості (1Кр 9:26).

Забуваючи те, що позаду. Грецьке слово, перекладене тут як «забувати», може означати «не звертати уваги». Звичайно, «те, що позаду» не стерлося з пам’яті Павла, адже він щойно про це писав. (Див. коментар до Флп 3:5.) Але, ставши християнином, він зосередився на тому, що було попереду, подібно як бігун зосереджується на частині забігу, яка ще залишилася. (Див. коментар до вислову тягнучись до того, що попереду у цьому вірші.) Таке рішення Павла допомагало йому забувати «те, що позаду», тобто не звертати уваги на переваги та можливості, які в нього були, коли він ревно обстоював юдаїзм. Він свідомо не роздумував про все це, оскільки воно перестало бути для нього важливим. (Див. коментар до Флп 3:8.)

Тягнучись до того, що попереду. З цих слів можна зробити висновок, що Павло порівнює себе з бігуном, можливо, з учасником грецьких ігор. (Див. коментарі до 1Кр 9:24.) У греко-римському суспільстві митці часто створювали статуї бігунів або зображали їх на вазах, і такий образ був добре відомий. Під час забігу спортсмен не зосереджувався на тому, що було позаду, бо це тільки сповільнило б його. Щось подібне про бігуна писав Лукіан, грецький письменник другого століття: «Як тільки падає мотузка, яка стримує учасників забігу, добрий бігун думає лише про те, щоб бігти вперед, всі його думки зосереджені на фініші, і, прагнучи одержати перемогу, він покладається тільки на власні ноги». Бігун спрямовував всі зусилля, щоб досягти своєї мети — фінішної лінії. Так само і Павло зосереджувався не на світських прагненнях, які залишив позаду, а на майбутній нагороді. (Див. коментар до Флп 3:14.)

Нагороду небесного покликання. Павло усвідомлював, що, подібно до інших помазаних християн, має надію правити з Христом у небі як співправитель у Месіанському Царстві (2Тм 2:12; Об 20:6). Тож, «небесне покликання», по суті, є запрошенням належати до цього Царства. Але «ті, хто отримав небесне покликання [або «запрошення», прим.]» (Єв 3:1, 2), отримають згадану Павлом «нагороду» лише в тому випадку, якщо будуть «триматися свого покликання та вибрання» (2Пт 1:10) і доведуть, що є «вірними» цьому покликанню (Об 17:14). (Див. коментар до Флп 3:20.)

Забігу. Словом «забіг» тут перекладено грецьке слово ста́діон, яке могло означати і міру довжини (стадій), і споруду (стадіон). Тобто це грецьке слово могло стосуватися буквального стадіону, де проходили забіги та інші змагання, а також відстані чи самого забігу. В цьому контексті Павло говорить про забіг. В різних місцевостях грецький ста́діон мав різну довжину. У Коринфі він дорівнював близько 165 м, а римський стадій — приблизно 185 м. (Див. додаток Б14.)

Наше громадянство. Місто Філіппи було римською колонією, і його мешканці мали багато привілеїв. (Див. коментарі до Дії 16:12, 21.) Деякі християни зі збору в Філіппах, можливо, мали певний вид римського громадянства, яке вважалося дуже цінним. Те, чи хтось мав громадянство, чи ні, відігравало ключову роль у суспільстві. Але тут Павло говорить про громадянство на небесах, яке має незрівнянно більше переваг (Еф 2:19). Він закликає помазаних християн зосереджуватися не на земних речах (Флп 3:19), а на громадянстві, яке чекає їх у небі (Див. коментар до Флп 1:27.)

Нагороду небесного покликання. Павло усвідомлював, що, подібно до інших помазаних християн, має надію правити з Христом у небі як співправитель у Месіанському Царстві (2Тм 2:12; Об 20:6). Тож, «небесне покликання», по суті, є запрошенням належати до цього Царства. Але «ті, хто отримав небесне покликання [або «запрошення», прим.]» (Єв 3:1, 2), отримають згадану Павлом «нагороду» лише в тому випадку, якщо будуть «триматися свого покликання та вибрання» (2Пт 1:10) і доведуть, що є «вірними» цьому покликанню (Об 17:14). (Див. коментар до Флп 3:20.)

Продовжуймо йти тим самим шляхом. Основне значення вжитого тут грецького дієслова, перекладеного як «йти тим самим шляхом»,— «бути в строю, в ряді». У давнину його вживали у військовому контексті, коли описували організований і згуртований рух воїнів в першому ряді війська. Згодом це дієслово набуло переносного значення «дотримуватися; діяти у згоді з» нормами або «триматися» певної поведінки. Очевидно, Павло говорить про те, що це має бути постійний рух уперед. Християни у Філіппах мали продовжувати йти християнським шляхом, тобто дотримуватися істин і норм поведінки, про які дізналися. В усіх інших випадках це грецьке дієслово перекладається по-різному, залежно від контексту: «поводишся правильно» (Дії 21:24); «наслідують» (Рм 4:12); «вести» (Гл 5:25); «поводиться» (Гл 6:16).

Вороги Христового стовпа мук. Цей вислів стосується тих, хто колись навернувся на християнство, але потім перестав бути християнином і почав жити в своє задоволення та грішити. По суті, вони стали ворогами правдивого поклоніння (Флп 3:19). Тут вислів «стовп мук» (грецькою стауро́с) вказує на Ісусову смерть на стовпі. (Див. глосарій, «Стовп»; «Стовп мук».) Ісус пішов на таку смерть заради того, щоб людство звільнилося від рабства гріха, могло примиритись з Богом і мати з ним добрі стосунки. Але «вороги Христового стовпа мук» своїми ділами показували, що не цінують благословень, які стають можливими завдяки Ісусовій смерті (Єв 10:29).

Кінець. Або «остаточний кінець; повний кінець». «Ворогів Христового стовпа мук» чекає кінець, тобто «знищення» (Флп 3:18).

Їхній бог — шлунок. Грецьке слово койлı́а буквально означає «живіт», «шлунок» або «нутрощі». Тут воно вживається в переносному значенні і стосується ненаситних плотських бажань. (Див. коментар до Рм 16:18.) За днів Павла у деяких п’єсах, які ставили у грецьких театрах, згадували про «бога живота», а персонажі говорили, що живіт був їхнім «найбільшим божеством». Римський філософ Сенека, сучасник Павла, критикував тих, хто був «рабом свого живота». У Флп 3:18 Павло згадує про людей, які потурали плотським прагненням, і, очевидно, для них це було важливішим, ніж служіння Єгові. Дехто, мабуть, їв і пив стільки, що це можна було назвати обжерливістю і пияцтвом (Пр 23:20, 21; пор. Пв 21:18—21). Ймовірно, були й ті, хто вирішив скористатися можливостями, які відкрилися перед ними, і це стало для них важливішим від служіння Єгові. На думку деяких вчених, Павло мав на увазі тих, хто скрупульозно дотримувався юдейських законів щодо їжі. Вони настільки зосередилися на виконанні цих законів, що їжа стала для них найважливішою, по суті, стала їхнім богом.

Прагнень. Або «животів». Грецьке слово койлı́а буквально означає «шлунок» або «нутрощі». Тут і у Флп 3:19 воно вживається в переносному значенні і стосується ненаситних плотських прагнень. Павло пояснює, що люди, які стають рабами «власних прагнень», не можуть бути рабами «нашого Господа Христа». У Флп 3:19 говориться про людей, для яких їхній «шлунок», тобто плотські прагнення, є їхнім богом.

Наше громадянство. Місто Філіппи було римською колонією, і його мешканці мали багато привілеїв. (Див. коментарі до Дії 16:12, 21.) Деякі християни зі збору в Філіппах, можливо, мали певний вид римського громадянства, яке вважалося дуже цінним. Те, чи хтось мав громадянство, чи ні, відігравало ключову роль у суспільстві. Але тут Павло говорить про громадянство на небесах, яке має незрівнянно більше переваг (Еф 2:19). Він закликає помазаних християн зосереджуватися не на земних речах (Флп 3:19), а на громадянстві, яке чекає їх у небі (Див. коментар до Флп 1:27.)

Поводьтеся. Або «поводьтеся як громадяни». Павло використовує тут грецьке дієслово, яке є спільноконевим з грецькими словами, перекладеними як «громадянство» (Флп 3:20) і «громадянин» (Дії 21:39). Римські громадяни зазвичай брали активну участь в державних справах, оскільки громадянство давало їм високий соціальний статус і права, а також накладало певні обов’язки (Дії 22:25—30). Отже, коли Павло використовує форму цього дієслова, говорячи їм поводитись так, щоб бути гідними доброї новини про Христа, то має на увазі участь у християнській діяльності, особливо в проповідуванні цієї доброї новини. Оскільки мешканці Філіпп отримали від римської влади певний вид громадянства, християни у Філіппах, очевидно, розуміли, що громадянство вимагає активних дій. (Див. коментарі до Дії 23:1; Флп 3:20.)

Нам, римлянам. Місто Філіппи було римською колонією, і його мешканці мали багато привілеїв, у тому числі, ймовірно, обмежене римське громадянство. Це, мабуть, пояснює, чому мешканці Філіпп виявляли глибоку відданість Риму. (Див. коментар до Дії 16:12.)

Філіппи. Спочатку це місто називалось Креніда. Філіпп II (батько Александра Македонського) захопив це фракійське місто приблизно в середині IV століття до н. е. і назвав на свою честь. У цій місцевості були багаті родовища золота, і Філіпп почав карбувати золоті монети зі своїм ім’ям. Близько 168 року до н. е. римський консул Луцій Емілій Павло переміг Персея, останнього македонського царя, і захопив Філіппи та прилеглу територію. У 146 році до н. е. вся Македонія стала римською провінцією. У 42 році до н. е. на рівнині біля Філіпп відбулася битва, в якій Октавіан (Октавій) і Марк Антоній завдали поразки Бруту і Гаю Кассію Лонгіну, вбивцям Юлія Цезаря. На згадку про блискучу перемогу Октавіан зробив Філіппи римською колонією. Через декілька років, коли римський сенат проголосив Октавіана Цезарем Августом, він дав місту назву «Філіппи, колонія Августа Юлія» (латинською Colonia Augusta Julia Philippensis). (Див. додаток Б13.)

Змінить наше слабке тіло, щоб воно було подібним до його славного тіла. Павло говорить тут про зміну, якої мають зазнати помазані християни для того, щоб жити в духовній сфері як співспадкоємці з Господом Ісусом Христом. Будучи людьми, вони спочатку помирають, а потім Бог у визначений час воскрешає їх у зовсім іншому, новому, тілі (2Кр 5:1, 2). Після воскресіння вони мають нетлінне духовне тіло і безсмертя (1Кр 15:42—44, 53; див. коментар до 1Кр 15:38). Замість свого слабкого, тобто недосконалого, тіла вони отримують тіло, яке є «подібним» (букв. «стає таким, як») до славного тіла Христа (Рм 8:14—18; 1Ів 3:2).

Бог дає йому таке тіло. Тут Павло далі порівнює воскресіння помазаних духом християн до проростання насіння. (Див. коментар до 1Кр 15:36.) Він наводить приклад з маленьким пшеничним зернятком, яке зовсім не подібне на рослину, що з нього виросте. Саме́ зернятко «помирає», і на його місці з’являється рослина (1Кр 15:36, 37). Щось подібне відбувається з помазаними християнами: вони, будучи людьми, спочатку помирають, а потім Бог у визначений час воскрешає їх у зовсім іншому тілі (2Кр 5:1, 2; Флп 3:20, 21). Вони отримують духовне тіло, щоб жити в духовній сфері (1Кр 15:44; 1Ів 3:2).

Медіафайли

Римське громадянство
Римське громадянство

Тут зображено одну з двох бронзових табличок, на яких було вигравірувано документ, виданий у 79 році н. е. Цей документ давав право на римське громадянство моряку, який незабаром мав вийти на пенсію, його дружині та сину. Дві таблички були з’єднані, а також скріплені печатками. Дехто отримував римське громадянство в дорослому віці, а дехто — вже при народженні. (Див. коментар до Дії 22:28.) В будь-якому разі документи на громадянство були дуже цінні, адже в деяких ситуаціях людина мала довести своє громадянство, щоб скористатися правами, яке воно надавало. Павло також писав про набагато цінніше громадянство — громадянство «на небесах» (Флп 3:20).