Грецьке слово ана́стасіс буквально означає «підняття; вставання». Воно часто вживається в Грецьких Писаннях, коли йдеться про воскресіння мертвих. В Єврейських Писаннях, а саме в словах з Осії 13:14, які цитує апостол Павло (1Кр 15:54, 55), говориться про те, що зі смертю буде покінчено і могила (євр. шео́л; грец. га́дес) буде позбавлена влади. Єврейське слово шео́л у різних перекладах Біблії передається як «могила» або «яма»; про мертвих говориться, що вони «сходять» або «йдуть» туди (Бт 37:35; 1Цр 2:6; Ек 9:10). Те, як слово шео́л (а також його грецький відповідник га́дес) використовується в Біблії, показує, що воно стосується не окремого місця поховання, а спільної могили людства (Єз 32:21, прим.; 32:22—32; Об 20:13, прим.; див. ГАДЕС; ШЕОЛ). Позбавити шео́л влади означає звільнити людей, які в ньому перебувають, а отже, спустошити його. Для цього їх потрібно воскресити, тобто підняти з могили, повернути з безжиттєвого стану.

Через Ісуса Христа. З вищезгаданого видно, що вчення про воскресіння з’являється уже в Єврейських Писаннях. Однак лише Ісус Христос «за допомогою доброї новини пролив світло на життя й нетлінність» (2Тм 1:10). Ісус сказав: «Я — дорога, і правда, і життя. Ніхто не приходить до Батька, якщо не через мене» (Ів 14:6). Завдяки добрій новині про Ісуса Христа стало зрозуміло, як люди зможуть отримати вічне життя, а дехто навіть нетління. Апостол Павло засвідчив, що надія на воскресіння має тверде підґрунтя, сказавши: «Якщо ж ми проповідуємо, що Христос воскрес з мертвих, чому дехто з вас говорить, що воскресіння мертвих немає? Якщо воскресіння мертвих і справді немає, то й Христос не воскрес. А якщо Христос не воскрес, то проповідування наше, без сумніву, даремне і ваша віра також даремна. Крім того, виходить, ми є неправдивими Божими свідками, бо свідчили проти Бога, кажучи, що він воскресив Христа, якого він не воскрешав, якщо мертві дійсно не воскреснуть... Якщо ж Христос не воскрес, то віра ваша марна, а ви далі залишаєтесь у своїх гріхах... Однак Христос дійсно воскрес з мертвих. Він перший плід з тих, хто заснув смертним сном. Бо, оскільки смерть прийшла через одного чоловіка, воскресіння з мертвих теж прийде через одного чоловіка» (1Кр 15:12—21).

Коли Ісус жив на землі, він воскресив кількох людей (Лк 7:11—15; 8:49—56; Ів 11:38—44). Тільки через Ісуса Христа можна отримати воскресіння і вічне життя (Ів 5:26).

Незмінний намір Бога. У розмові з садукеями, які не вірили у воскресіння, Ісус вказав на те, що писання Мойсея (які садукеї мали і в які, за їхніми ж словами, вірили) підтверджують реальність воскресіння. Ісус дав зрозуміти, що Єгова, який назвав себе «Богом Авраама, Богом Ісака і Богом Якова» (хоча вони вже давно померли), вважав цих чоловіків живими, оскільки він, будучи «Богом не мертвих, а живих», мав намір їх воскресити. Завдяки своїй силі Єгова «оживляє мертвих і говорить про те, чого немає, так, наче воно є». Апостол Павло навів цю думку, коли писав про віру Авраама (Мт 22:23, 31—33; Рм 4:17).

Бог може воскресити померлих. Для Того, хто мав силу створити людину на свій образ, дав їй досконале тіло і здатність повною мірою розкрити закладені в ній дивовижні риси, зовсім не важко когось воскресити. Якщо вчені, використовуючи створені Богом закони, навчилися зберігати, а пізніше відтворювати зображення зі звуком, то тим більше величний Володар усесвіту спроможний воскресити людину, відтворивши ту саму особистість у новому тілі. Говорячи про те, що Сара в похилому віці зможе народити дитину, ангел сказав: «Хіба є щось неможливе для Єгови?» (Бт 18:14; Єр 32:17, 27).

Чому з’явилась потреба у воскресінні. На самому початку не було необхідності у воскресінні. Воно не входило у початковий намір Бога, адже смерть не була передбачена як щось природне для людей. Бог хотів, щоб земля наповнилася людьми, які живуть вічно, а не тими, хто старіє і зрештою помирає. Його створіння було досконале, тобто не мало пороків, недоліків і хвороб (Пв 32:4). Єгова благословив першу людську пару і наказав розмножуватися й наповнювати землю; про хвороби і смерть зовсім не йшлося (Бт 1:28). Бог не обмежив тривалість людського життя, а сказав Адаму, що до смерті призведе непослух. З цього видно, що якби люди залишилися слухняними, то жили б вічно. Але вони виявили непослух, тому втратили Боже схвалення і його благословення та стягнули на себе прокляття (Бт 2:17; 3:17—19).

Отже, люди почали помирати через гріх Адама (Рм 5:12). Оскільки Адам став грішним, а тому недосконалим, його нащадки не змогли успадкувати від нього вічне життя; вони навіть не мали надії на таке життя. Як сказав Ісус, погане дерево не може приносити добрі плоди (Мт 7:17, 18; Йв 14:1, 2). Тож, аби Адамові нащадки, які хочуть слухатися Бога, змогли жити вічно, Єгова додав до свого наміру воскресіння.

Мета воскресіння. Воскресіння свідчить не лише про безмежну силу і мудрість Єгови, але й про його любов і милосердя. Також воно доводить, що Бог зберігає життя своїх служителів (1См 2:6). Оскільки Бог має силу воскрешати, він допускає ситуації, в яких його служителі випробовуються аж до смерті. Так він може дати відповідь на закиди Сатани, який стверджував: «Шкіра за шкіру! За життя своє людина віддасть усе, що має» (Йв 2:4). Деколи Єгова навіть дозволяє Сатані, який марно намагається довести свою правоту, перейти всі межі і вбити декого з Божих служителів (Мт 24:9; Об 2:10; 6:11). Той факт, що служителі Єгови залишаються вірними навіть перед лицем смерті, показує, що вони служать йому не заради якоїсь вигоди, а з любові (Об 12:11). Це також свідчить про те, що вони визнають його Всемогутнім Правителем усесвіту, Богом любові, і вірять, що він може їх воскресити. Вони доводять, що цілковито віддані Єгові, причому не з корисливих спонук, а тому, що цінують його чудові риси. (Див., наприклад, висловлювання деяких Божих служителів, записані в Рм 11:33—36; Об 4:11; 7:12.) Крім того, за допомогою воскресіння Єгова виконає свій намір щодо землі, про який повідомив Адаму (Бт 1:28).

Необхідна умова для щастя людини. Воскресіння — вияв незаслуженої доброти Бога — вкрай необхідне для щастя людей. Без воскресіння неможливо усунути всю шкоду, страждання та утиски, яких людський рід зазнає через недосконалість і хвороби, а також через війни, вбивства та інші прояви жорстокості, до якої вдаються люди під впливом Сатани Диявола. Не можна бути абсолютно щасливим, якщо не вірити у воскресіння. Апостол Павло висловився про це так: «Якщо ми надіємось на Христа тільки в цьому житті, то ми найнещасніші з усіх людей» (1Кр 15:19).

Коли було дано надію на воскресіння? Після того як Адам згрішив і прирік себе та своїх нащадків на смерть, Бог сказав змієві: «Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою, між потомством твоїм і потомством її. Воно розчавить тобі голову, а ти пораниш його в п’яту» (Бт 3:15).

Той, через кого з’явилася смерть, буде знищений. Своїм противникам з-поміж юдеїв Ісус сказав: «Ваш батько — Диявол, і ви хочете виконувати бажання свого батька. Він був убивцею ще від початку і в правді не встояв, бо правди в ньому немає» (Ів 8:44). З цих слів видно, що через змія насправді говорив Диявол і що він був убивцею відтоді, як став на шлях брехні і підступності. Пізніше у видінні Христос виявив Івану, що Сатана Диявол називається також «змієм стародавнім» (Об 12:9). Спонукавши Адама повстати проти Бога, Сатана здобув владу над Адамовими нащадками. Він справляє вплив на все людство. Але в першому пророцтві, яке записане в Буття 3:15, Єгова дав надію, що цей Змій буде знищений. (Пор. Рм 16:20.) Сатані буде розчавлено голову, а всі його діла будуть розладнані, або знищені (1Ів 3:8). Щоб сповнилося це пророцтво, необхідно покінчити зі смертю, яка ввійшла у світ через Адама, а значить, і воскресити тих його нащадків, які опинилися в шеолі (гадесі) через успадкований від нього гріх (1Кр 15:26).

Воскресіння і обіцяна свобода. Апостол Павло описав ситуацію, яка склалася після гріхопадіння, і пояснив, з якою метою Бог її допустив: «Створіння було підкорене марноті [всі люди народжуються в гріху і всі помирають] не з власної волі [Адамові діти були народжені у світі, де вже існували такі умови; вони не мали впливу на те, що зробив Адам; це був не їхній вибір], а через того, хто [Бога, який за своєю мудрістю] його підкорив. Проте він також дав надію, що й саме́ створіння стане вільним від неволі тління та отримає славну свободу дітей Божих» (Рм 8:20, 21; Пс 51:5). Для того щоб відчути на собі сповнення надії на славну свободу, мертві мають воскреснути; вони мають звільнитися від смерті й могили. Отже, пообіцявши, що «потомство» розчавить змієві голову, Бог дав людству чудову надію. (Див. ПОТОМСТВО.)

Чому Авраам вірив у воскресіння. З біблійної оповіді про Авраама, який збирався принести свого сина Ісака в жертву, видно, що він вірив у те, що Бог має і силу, і бажання воскресити померлих. Як зазначено в Євреїв 11:17—19, «йому було повернено сина з рук смерті, що послужило прикладом» (Бт 22:1—3, 10—13). Авраам мав підстави вірити у воскресіння з огляду на Божу обіцянку про «потомство» (Бт 3:15). Крім того, Авраам і Сарра вже відчули на собі щось подібне до воскресіння, коли відновилась їхня репродуктивна здатність (Бт 18:9—11; 21:1, 2, 12; Рм 4:19—21). Йов мав подібну віру. Під час суворих випробувань він сказав: «О, якби ти сховав мене у могилі... визначив для мене час і про мене згадав! Якщо людина помре, то чи буде вона жити знову?.. Ти покличеш — і я відповім, ти жадатимеш побачити діло своїх рук» (Йв 14:13—15).

Випадки воскресіння до того, як було заплачено викуп. Перші випадки воскресіння були тим чи іншим чином пов’язані з пророками Іллею та Єлисеєм (1Цр 17:17—24; 2Цр 4:32—37; 13:20, 21). Однак люди, які тоді воскресли, згодом знову померли; померли й ті, кого під час свого земного служіння воскрешав Ісус, а також ті, кого воскрешали апостоли. Отже, воскресіння не обов’язково означає вічне життя.

Ісус воскресив свого друга Лазаря. Тож Лазар, очевидно, був живий у П’ятидесятницю 33 р. н. е., коли перші християни з небесним покликанням (Єв 3:1) були помазані і народжені святим духом (Дії 2:1—4, 33, 38). Воскресіння Лазаря було подібне до воскресіння тих, кого повернули до життя Ілля і Єлисей. Але воно, ймовірно, дало йому нагоду пізніше отримати таке ж воскресіння, яким воскрес Христос,— нагоду, якої за інших обставин він би не мав. Який же це величний вияв любові з боку Ісуса! (Ів 11:38—44).

«Ліпше воскресіння». У давнину були вірні Божі служителі, про яких апостол Павло сказав: «Жінки завдяки воскресінню отримували своїх померлих. Інші зазнавали катувань, бо не погоджувались отримати визволення ціною якогось викупу, адже вони хотіли мати ліпше воскресіння» (Єв 11:35). Ці люди вірили у воскресіння і знали, що життя, яке вони мали у той час, було не найціннішим. На них та багатьох інших людей чекало «ліпше воскресіння». Воно мало настати пізніше, після того як Ісус воскрес і з’явився перед Батьком у небі з ціною своєї викупної жертви. Ісус викупив право на життя для людства, завдяки чому стане його «Вічним батьком» (Єв 9:11, 12, 24; Іс 9:6). Він є «життєдайним духом» (1Кр 15:45). У нього є «ключі від смерті й могили [гадесу; шеолу]» (Об 1:18). Оскільки тепер Ісус має владу давати людям вічне життя, у визначений Богом час він здійснить «ліпше воскресіння» — ліпше в тому розумінні, що воскреслі зможуть жити вічно і смерть вже не буде неминучою. Якщо вони залишатимуться слухняними Богу, їхнє життя не припиниться.

Небесне воскресіння. Ісуса Христа названо «первістком з мертвих» (Кл 1:18). Він був першим, хто воскрес для вічного життя. Ісус воскрес «в дусі», він отримав небесне життя (1Пт 3:18). Більш того, його життя набуло вищої форми і він зайняв вище становище, ніж те, яке мав у небесах до приходу на землю. Йому було подаровано безсмертя і нетління, які не може мати жодне створіння з плоті і крові. Ісус був «піднесений вище від небес» і став другим в усесвіті після Бога Єгови (Єв 7:26; 1Тм 6:14—16; Флп 2:9—11; Дії 2:34; 1Кр 15:27). Його воскресив сам Єгова (Дії 3:15; 5:30; Рм 4:24; 10:9).

Однак протягом 40 днів після свого воскресіння Ісус за різних обставин і в різних фізичних тілах з’являвся своїм учням, подібно як у давнину людям з’являлися ангели. Так само як і ангели, Ісус міг за бажанням матеріалізуватися, тобто сформувати собі фізичне тіло, і дематеріалізуватися. Він використовував цю здатність, аби люди побачили, що він справді воскрес (Мт 28:8—10, 16—20; Лк 24:13—32, 36—43; Ів 20:14—29; Бт 18:1, 2; 19:1; ІсН 5:13—15; Сд 6:11, 12; 13:3, 13). Те, що Ісуса неодноразово бачили учні,— в одному випадку аж понад 500 осіб,— є беззаперечним доказом його воскресіння (1Кр 15:3—8). Ісусове воскресіння, яке було надійно засвідчене, дає «усім людям гарантію» того, що майбутній день розплати, або суду, обов’язково настане (Дії 17:31).

Воскресіння Христових «братів». Воскресіння, яким воскрес Христос, обіцяне також тим його послідовникам, які є «покликаними, вибраними й вірними»,— його «братам», що народжені духом як «Божі діти» (Об 17:14; Рм 6:5; 8:15, 16; Єв 2:11). Апостол Петро сказав своїм одновірцям: «Хай лине хвала Богу і Батькові нашого Господа Ісуса Христа, бо він виявив велике милосердя: народив нас знову і через воскресіння Ісуса Христа з мертвих дав живу надію, а також спадщину нетлінну, неопоганену й нев’янучу. Вона зберігається в небі для вас» (1Пт 1:3, 4).

Про цю надію Петро також написав: «[Бог] наділив нас цінними та величними обіцянками, щоб через них ви прилучилися до Божої природи» (2Пт 1:4). Помазаним християнам доведеться змінитися: залишити людську природу і набути Божу, завдяки чому вони зможуть поділяти Христову славу. Вони мають померти «такою ж смертю», як Христос,— зберігши непорочність і назавжди покинувши людське життя,— а тоді воскреснути, отримавши безсмертне, нетлінне тіло, як у Христа (Рм 6:3—5; 1Кр 15:50—57; 2Кр 5:1—3). Апостол Павло на прикладі того, як проростає посіяне зерно, пояснив, що Бог дає воскреслим «таке тіло, яке забажає», тобто воскресає не тіло (1Кр 15:35—40), а особа — з тілом, придатним для середовища, в якому Бог її воскрешає.

Ісус Христос віддав своє людське життя як викупну жертву за людство. Під натхненням письменник Листа до євреїв застосував 40-й Псалом до Христа і написав, що, «приходячи у світ» як Месія, Ісус сказав: «Жертви й приношення ти не захотів, але приготував мені тіло» (Єв 10:5). Сам Ісус промовив: «Цей хліб — моє тіло, і я дам його, щоб світ отримав життя» (Ів 6:51). Значить, при воскресінні Христос не міг отримати своє тіло назад, іншими словами, не міг забрати назад ту жертву, яку він приніс Богові за людство. Крім того, Христос більше не мав жити на землі. Його «дім» — у небі, з Батьком, який є дух, а не плоть (Ів 14:3; 4:24). Тож Ісус отримав славетне, безсмертне і нетлінне тіло, бо «він — віддзеркалення слави Бога, точне відображення його сутності, і він підтримує все могутнім словом. Очистивши нас від гріхів, він сів на височині праворуч від Величного. Він успадкував ім’я, славетніше від імен ангелів [які теж є могутніми духовними істотами], і став набагато вищим від них» (Єв 1:3, 4; 10:12, 13).

Вірні брати Христа, які приєднуються до нього в небесах, теж назавжди покидають життя на землі. Апостол Павло пояснив, що їм потрібні нові, змінені тіла, створені за новим зразком і пристосовані до нового середовища. Він написав: «Наше громадянство на небесах, звідки ми палко чекаємо спасителя, Господа Ісуса Христа. Завдяки великій силі, якою він може все собі підкорити, він змінить наше слабке тіло, щоб воно було подібним до його славного тіла» (Флп 3:20, 21).

Коли відбувається небесне воскресіння. Небесне воскресіння Христових співспадкоємців почалося після того, як Христос повернувся як Цар, щоб у першу чергу звернути увагу на своїх духовних братів. Самого Христа Біблія називає «першим плодом з тих, хто заснув смертним сном». Далі Павло пише, що кожен воскресає по черзі: «Христос — перший плід, а потім, під час його присутності, ті, хто йому належить» (1Кр 15:20, 23). Вони є «Божим домом», який з’явився в П’ятидесятницю 33 р. н. е., і суд над ними триває протягом їхнього християнського життя (1Пт 4:17). Ці християни є «свого роду першими плодами» (Як 1:18; Об 14:4). Ісуса Христа можна прирівняти до першого снопа ячменю, який ізраїльтяни приносили 16 нісана («Христос — перший плід»), а його духовних братів («свого роду перші плоди») — до перших плодів пшениці, які приносили у П’ятидесятницю, на 50-й день після 16 нісана (Лв 23:4—12, 15—20).

Оскільки суд над помазанцями здійснюється за їхнього життя, то, коли Христос повертається, настає час дати їм нагороду. Саме це обіцяв Христос 11 вірним апостолам у вечір перед своєю смертю: «Я йду приготувати вам місце... [Я] повернуся й прийму вас до себе, щоб ви були там, де я» (Ів 14:2, 3; Лк 19:12—23; пор. 2Тм 4:1, 8; Об 11:17, 18).

«Весілля Ягняти». Помазанців як групу названо (майбутньою) «нареченою» Христа (Об 21:9); вони заручені з ним і, щоб взяти участь у «весіллі Ягняти», мають воскреснути на небі (2Кр 11:2; Об 19:7, 8). Апостол Павло з нетерпінням чекав свого небесного воскресіння (2Тм 4:8). Під час «присутності» Христа дехто з його духовних братів ще живе на землі. І, хоча вони «запрошені на весільну вечерю Ягняти», у першу чергу Христос звертає увагу на тих, хто вже помер, і воскрешає їх (Об 19:9). Це добре пояснено в 1 Фессалонікійців 4:15, 16: «На підставі слова Єгови ми говоримо, що ті з нас, хто буде живий під час присутності Господа, аж ніяк не випередять тих, хто заснув смертним сном. Бо сам Господь зійде з неба з наказом, з голосом архангела та з Божою сурмою, і мертві, що перебувають в єдності з Христом, воскреснуть першими».

Павло додає: «Потім ті, хто залишатиметься живим, будуть разом з ними забрані в хмарах, щоб у повітрі зустрітися з Господом, і з того часу ми завжди перебуватимемо з ним» (1Фс 4:17). Отже, позосталі із «запрошених на весільну вечерю Ягняти», зберігши вірність і завершивши свій життєвий шлях на землі, після смерті відразу воскресають, щоб на небі приєднатися до інших членів символічної нареченої. Вони не засинають «смертним сном», тобто не залишаються мертвими довго, як апостоли. Натомість після смерті вони змінюються «умить, як оком змигнути, під час останньої сурми». Павло написав: «Бо сурма подасть звук — і мертві воскреснуть нетлінними, і ми змінимося» (1Кр 15:51, 52). Однак «весілля Ягняти», очевидно, настане лише після суду над «Вавилоном Великим» (Об, розд. 18). В Об’явлення описано знищення цієї «великої повії», а після цього говориться: «Тож радіймо й тішмося та віддаваймо йому славу, адже настало весілля Ягняти і його майбутня дружина вже готова до шлюбу» (Об 19:7). Це весілля відбудеться тоді, коли всі 144 000 вірних помазанців отримають остаточне схвалення та «печатку» і воскреснуть у небі.

Перше воскресіння. В Об’явлення 20:5, 6 воскресіння тих, хто буде правити з Христом, названо «першим воскресінням». Апостол Павло називає його також «раннім воскресінням [букв. «із-воскресінням»] з мертвих» (Флп 3:11, НС, Ro, Int). Щодо вислову, який вжив Павло, в одній праці говориться: «Очевидно, Павло тут має на увазі лише воскресіння віруючих і тому двічі вживає екс [озн. «з; із»] (тен ексанастасін тен ек некрон). Цим висловом Павло не заперечує загального воскресіння, а наголошує на воскресінні віруючих» (Robertson A. T. Word Pictures in the New Testament. 1931. Vol. IV. P. 454). В іншій праці до Філіппійців 3:11 міститься такий коментар: «“Воскресіння з мертвих”, або, як показує контекст, перше воскресіння (Об. 20:5), коли під час приходу Господа першими воскреснуть ті, хто помер у Ньому (1 Фес. 4:16), а живі будуть підхоплені, щоб зустрітися з Ним у хмарах (1 Фес. 4:17); порівняйте Луки 20:35. Перше воскресіння стосується лише правдивих віруючих, і, очевидно, після нього в певний момент настане друге — воскресіння невіруючих... Ніщо не вказує на те, що тут ідеться лише про моральне воскресіння (як вважав Коккеюс)» (Ellicott’s Commentaries, Critical and Grammatical, on the Epistles of Saint Paul. 1865. Vol. II. P. 87). Одне з основних значень слова ексана́стасіс — «вставати зранку з ліжка», тож воно цілком доречно вказує на раннє воскресіння, яке ще названо «першим воскресінням». У перекладі Ротергама Філіппійців 3:11 передано так: «Якщо якимось чином я зможу досягти раннього воскресіння з-поміж мертвих».

Земне воскресіння. Коли Ісус висів на стовпі, злочинець, який висів поряд з ним, сказав, що Ісус не заслуговує на покарання, а тоді попросив: «Ісусе, згадай про мене, коли прийдеш у своє Царство». Ісус відповів йому: «Правду говорю тобі сьогодні: ти будеш зі мною в Раю» (Лк 23:42, 43). По суті, Ісус сказав: «У цей похмурий день, коли мої слова про те, що я буду царем, здаються неправдою, ти виявив віру. Тож коли я прийду у своє Царство, то обов’язково згадаю про тебе». (Див. РАЙ.) Щоб Ісусові слова сповнились, той злочинець має воскреснути. А втім, він не був вірним послідовником Ісуса Христа. Цей чоловік скоїв злочин, за який заслуговував смертної кари (Лк 23:40, 41). Тому він не міг мати надію на «перше воскресіння». Крім того, він помер за 40 днів до того, як Ісус піднявся на небо, а отже, ще до П’ятидесятниці (яка відбулася через 10 днів після вознесіння Христа), коли Бог через Ісуса помазав перших християн, які мали воскреснути до життя на небі (Дії 1:3; 2:1—4, 33).

Все ж Ісус сказав, що той злочинець буде в Раю (грец. пара́дейсос, озн. «парк; сад»). У грецькій Септуагінті словом пара́дейсос передано єврейське слово ґан («сад»), яке вживається, наприклад, у Буття 2:8. Рай, у якому буде злочинець,— це не «Божий рай», обіцяний «переможцеві» (Об 2:7), адже злочинець не переміг світ, як це зробив Ісус Христос (Ів 16:33). Отже, злочинець не буде в небесному Царстві (Лк 22:28—30). Він стане підданим цього Царства, коли учасники «першого воскресіння» сидітимуть на престолах і правитимуть з Христом 1000 років (Об 20:4, 6).

«Воскресіння праведних і неправедних». Апостол Павло, звертаючись до групи юдеїв, які теж вірили у воскресіння, сказав, що «буде воскресіння праведних і неправедних» (Дії 24:15).

Біблія чітко пояснює, які люди є «праведними». Перш за все праведними визнано тих, хто отримає небесне воскресіння (Рм 8:28—30).

Вірних Божих служителів давнини, скажімо Авраама, Біблія теж називає праведними (Бт 15:6; Як 2:21). Багато з них згадується в 11-му розділі Євреїв, де сказано: «Усі вони, хоча й отримали завдяки вірі свідчення, що Бог їх схвалює, не дочекалися сповнення обіцянки, оскільки Бог передбачив дати нам [християнам, помазаним святим духом, як апостол Павло] щось ліпше, і вони не могли досягти досконалості без нас» (Єв 11:39, 40). Отже, ці вірні Божі служителі стануть досконалими після того, як досконалості досягнуть учасники «першого воскресіння».

Крім того, в 7-му розділі книги Об’явлення йде мова про «великий натовп людей», які не належать до числа 144 000 тих, хто отримав «печатку»; вони не мають «даного наперед як знак» святого духу і не народжені духом (Еф 1:13, 14; 2Кр 5:5). Про них говориться як про тих, хто «пережив велике лихо», з чого видно, що збирання «великого натовпу людей» відбувається в останні дні, незадовго до цього лиха. Ці люди є праведними, адже мають віру; вони одягнені у біле вбрання, випране в крові Ягняти (Об 7:1, 9—17). Як група, вони не потребуватимуть воскресіння, але деякі вірні люди з цієї групи, котрі помруть перед великим лихом, воскреснуть у визначений Богом час.

Однак у шеолі (гадесі) — спільній могилі людства — і в «морі», яке для декого стало могилою, спочиває і багато «неправедних». Суд над ними, а також над «праведними», які воскреснуть на землі, описано в Об’явлення 20:12, 13. Там сказано: «Крім того, я побачив мертвих, видатних і простих, які стояли перед престолом, а також розгорнені сувої. Тоді розгорнувся ще один сувій — сувій життя. Мертвих було суджено за їхніми вчинками згідно з тим, що записано в сувоях. Море віддало мертвих, що в ньому, і смерть та могила віддали мертвих, що в них, і ті були суджені — кожен згідно зі своїми вчинками».

Коли відбудеться земне воскресіння? Варто звернути увагу, що цей суд згадується в Біблії у зв’язку з подіями, які відбуваються під час Тисячолітнього царювання Христа і його співцарів та співсвящеників. Вони, як сказав апостол Павло, «судитимуть світ» (1Кр 6:2). Над «видатними і простими» — людьми з усіх верств суспільства — буде здійснено справедливий суд. Вони будуть суджені «згідно з тим, що записано в сувоях», які розкриються у той час. Ці сувої не можуть бути записами про їхнє минуле життя чи нормами, згідно з якими їх судитимуть за вчинки, скоєні в минулому. Адже «плата за гріх — смерть» і ці люди своєю смертю вже заплатили за колишні гріхи (Рм 6:7, 23). Однак воскресіння дасть їм нагоду показати, як вони ставляться до Бога і чи бажають прийняти викупну жертву Ісуса Христа, яка була заплачена за всіх (Мт 20:28; Ів 3:16). Хоча колишні гріхи їм не зараховуються, вони потребуватимуть викупу, щоб дійти до досконалості. Їм необхідно буде відмовитися від колишнього способу життя і мислення та узгодити свої думки з волею Бога та його постановами щодо землі і її мешканців. Тож у «сувоях», очевидно, буде викладена воля Бога і його закони, яких вони муситимуть слухатися під час Судного дня. Їхня віра і слухняність стануть підставою для суду і для того, щоб їхні імена були назавжди записані в «сувій життя».

Воскресіння для життя і воскресіння для суду. Ісус дав людям таке підбадьорливе запевнення: «Надходить година,— і вже надійшла,— коли мертві почують голос Божого Сина, і ті, хто прислу́хався, будуть жити... Не дивуйтесь цьому, бо надходить година, коли всі, хто перебуває в пам’ятних гробницях, почують його голос і вийдуть: хто чинив добро — для воскресіння життя, а хто чинив зло — для воскресіння суду» (Ів 5:25—29).

Обвинувальний вирок. У цих віршах словом «суд» перекладено грецьке слово крı́сіс. Один словник так пояснює значення цього слова в Грецьких Писаннях: «I. Суд... II. Суд, правосуддя. Матв. 23:23. Пор. 12:20... III. Обвинувальний вирок, засудження, осуд. Марка 3:29. Ів. 5:24, 29... IV. Підстава для осуду чи покарання. Ів. 3:19. V. Юдейський судовий орган... Матв. 5:21, 22» (Parkhurst J. A Greek and English Lexicon to the New Testament. London, 1845. P. 342).

Якби Ісус говорив про суд, результатом якого могло бути виправдання і життя, то не було б необхідності протиставляти «воскресіння суду» і «воскресіння життя». Тож контекст вказує на те, що тут під словом «суд» Ісус мав на увазі осуд.

«Мертві», які чули Ісуса під час його служіння на землі. Як видно зі слів Ісуса, деякі «мертві» чули його голос. Петро вжив подібну символічну мову, коли сказав: «З цієї причини добра новина звіщалась і мертвим, щоб у Божих очах вони були живими і жили згідно з духом, навіть якщо люди, які мислять по-тілесному, їх засуджують» (1Пт 4:6). Використання тут слова «мертві» цілком доречне, адже ті, хто чув Христа, були «мертвими через свої проступки й гріхи». Повіривши в добру новину, вони ожили духовно (Еф 2:1; пор. Мт 8:22; 1Тм 5:6).

Івана 5:29 стосується закінчення періоду суду. Однак щоб зрозуміти, якого часу стосуються Ісусові слова про «воскресіння життя» і «воскресіння суду», дуже важливо взяти до уваги те, що він сказав раніше в тому ж уривку, коли говорив про живих, які були духовно мертвими (пояснено у підзаголовку «Перехід від смерті до життя»): «Надходить година,— і вже надійшла,— коли мертві почують голос Божого Сина, і ті, хто прислу́хався [букв. «ті, хто почув»], будуть жити» (Ів 5:25, Int). Ісус говорив не про тих, хто просто чув його голос, а про «тих, хто почув», тобто прийняв почуте як правду. У Біблії слова «чути» і «слухати» часто вживаються в значенні «прислуха́тися» або «слухатися». (Див. СЛУХНЯНІСТЬ.) Слухняні люди будуть жити. (Пор. вживання того самого грец. слова аку́о [озн. «чути» або «слухати»] в Ів 6:60; 8:43, 47; 10:3, 27.) Вони суджені не на підставі того, що вони робили перед тим, як почули голос Ісуса, а на підставі того, що робили після.

Отже, про тих, «хто чинив добро», і тих, «хто чинив зло», Ісус, очевидно, говорив з подібної часової позиції — так, наче вже був у кінці періоду суду й озирався в минуле та оцінював учинки воскреслих, які вони робили після того, як їм було дано можливість послухатися «того, що записано в сувоях». Лише в кінці періоду суду стане ясно, хто чинив добро, а хто зло. Ті, «хто чинив добро» («згідно з тим, що записано в сувоях»), отримають в нагороду життя, а ті, «хто чинив зло»,— обвинувальний вирок. Тож воскресіння виявиться або воскресінням життя, або воскресінням осуду.

Такий спосіб викладу думок (коли майбутні події описуються як такі, що вже сталися, і розглядаються в ретроспективі) використовується в Біблії неодноразово. Адже Бог сказав про себе: «Я кажу від початку, яким буде кінець, віддавна передрікаю те, що не сталося ще» (Іс 46:10). Такий же підхід використав Юда, коли писав про розбещених людей, які прокралися у збір: «Горе їм, бо вони пішли стежкою Каїна, заради винагороди пустилися хибним шляхом Валаама і, подібно до Корея, загинули через бунтівну мову!» (Юд 11). Подібним чином у Біблії викладені і деякі пророцтва. (Пор. Іс 40:1, 2; 46:1; Єр 48:1—4.)

Отже, в Івана 5:29 події описуються не з того ж погляду, що в Дії 24:15, де Павло говорить про воскресіння «праведних і неправедних». Він говорить про воскресіння тих, хто був праведним або неправедним у Божих очах упродовж свого життя до того, як помер. Це ті, «хто перебуває в пам’ятних гробницях» (Ів 5:28; див. ПАМ’ЯТНА ГРОБНИЦЯ). А в Івана 5:29 Ісус говорить про період після того, як ці люди вийдуть з пам’ятних гробниць, тобто після того, як вони своїми вчинками під час правління Ісуса Христа і його співцарів та співсвящеників покажуть, що є слухняними (і отримають в нагороду вічне «життя») або ж неслухняними (чим заслуговуватимуть Божого «суду [осуду]»).

Душа повертається з шеолу. Ізраїльський цар Давид написав: «Я постійно бачив перед собою Господа; бо він завжди праворуч від мене, щоб я не похитнуся. ...більш того, моє тіло спочине в надії, бо ти не залишиш моєї душі в пеклі [шеолі] і не допустиш, щоб твій Святий побачив тління» (Пс 15:8—10, LXX, Bagster [16:8—11, НС]). У П’ятидесятницю 33 р. н. е. апостол Петро застосував цей псалом до Ісуса Христа, коли доводив юдеям, що Христос воскрес (Дії 2:25—31). Отже, як Єврейські, так і Грецькі Писання показують, що воскресла «душа» Ісуса Христа. Він «був умертвлений у тілі, але оживлений в дусі» (1Пт 3:18). За словами апостола Павла, «плоть і кров не можуть успадкувати Божого Царства» (1Кр 15:50). Плоть, тобто тіло людини, може мати життя лише тоді, коли має кров, бо життя — в крові, тобто кров необхідна для життя плотських створінь (Бт 9:4).

З Біблії видно, що душа — це не якась нематеріальна частина людини, яка може існувати окремо від тіла. Помирає тіло — помирає душа. Навіть про Ісуса Христа було написано, що він «вилив свою душу на смерть». Його душа була в шеолі; у той час він не існував як жива істота (Іс 53:12, прим.; Дії 2:27; пор. Єз 18:4; див. ДУША). Тож під час воскресіння не відбувається возз’єднання душі і тіла. Однак кожна істота — чи небесна, чи земна — має тіло. Тому, щоб знову стати живою істотою, воскреслий мусить мати тіло — чи то фізичне, чи духовне. Біблія каже: «Якщо є тіло фізичне, то є і духовне» (1Кр 15:44).

Чи повертається людині під час воскресіння старе тіло? Чи, може, тіло воскреслого є точною копією того тіла, яке він мав на момент смерті? Якщо говорити про воскресіння Христових помазаних братів до небесного життя, то з Біблії видно, що відповідь на обидва запитання — ні. Павло написав: «А втім, хтось може сказати: “Як воскреснуть мертві? В якому тілі вони встануть?” Нерозумна людино! Те, що ти сієш, не оживе, якщо спочатку не помре. І сієш ти не тіло, що вже розвинулось, а голе зерно — чи пшеничне, чи ще якесь. Але Бог дає йому таке тіло, яке забажає, причому кожному зерняті своє тіло» (1Кр 15:35—38).

Ті, хто воскресає до небесного життя, отримують духовне тіло, оскільки Бог вирішив дати їм таке тіло, яке відповідає небесному середовищу. А яке тіло Бог дасть тим, кого вирішить воскресити до життя на землі? Не те саме тіло, що було в них раніше. Воно не складатиметься з тих самих атомів. Коли померлого ховають, його тіло розкладається на хімічні елементи, які можуть засвоїтися рослинами. Ці рослини можуть споживати люди. Так атоми, з яких складалася людина, опиняються в організмі багатьох інших людей. Звичайно, одні й ті самі атоми не можуть бути одночасно і у воскреслій людині, і в інших людях.

Також тіло воскреслого не мусить бути точною копією того тіла, яке він мав на момент смерті. Якщо людина перед смертю зазнала каліцтва, чи вона після воскресіння матиме покалічене тіло? Це було б нелогічно, адже в такому разі дехто, мабуть, був би неспроможний почути і виконати «те, що записано в сувоях» (Об 20:12). Припустімо, людина померла від крововтрати. Чи вона воскресне без крові? Ні, адже без крові в земному тілі не може бути життя (Лв 17:11, 14). Людина отримає таке тіло, яке забажає Бог. А оскільки Божа воля полягає в тому, щоб воскреслі дотримувалися записаного в сувоях, їм потрібне здорове, повноцінне тіло. (Наприклад, Ісус воскресив Лазаря в неушкодженому, здоровому тілі, хоча його тіло вже почало розкладатися [Ів 11:39].) Лише в такому разі буде справедливо і доречно вважати людину відповідальною за свої вчинки протягом періоду суду. Однак людина не воскресне відразу досконалою, їй потрібно буде виявити віру у викупну жертву, а також прийняти допомогу первосвященика, Христа, і його «священства царського» (1Пт 2:9; Об 5:10; 20:6).

Перехід «від смерті до життя». Якось Ісус згадав про людей, які мають «вічне життя» завдяки тому, що чують його голос, вірять у нього та виявляють слухняність, а також вірять у Батька, який його послав. Про таких людей Ісус сказав, що вони «не підляга[ють] судові, а перейш[ли] від смерті до життя. ...Надходить година,— і вже надійшла,— коли мертві почують голос Божого Сина, і ті, хто прислу́хався, будуть жити» (Ів 5:24, 25).

Говорячи про тих, хто «перейшов від смерті до життя», Ісус не мав на увазі людей, які буквально померли і були в могилі. Коли він промовляв вищенаведені слова, в очах Бога, Судді всіх, ціле людство було засуджене на смерть. Тож Ісус, очевидно, говорив про людей, які були мертвими духовно. Імовірно, духовну смерть він мав на увазі і тоді, коли звертався до юдея, який хотів спершу піти й поховати свого батька: «Йди за мною, а мертві нехай ховають своїх мертвих» (Мт 8:21, 22).

Ті, що стали правдивими християнами, колись були духовно мертвими, як і решта людей у світі. Апостол Павло нагадав про це одному збору, сказавши: «Бог оживив вас, мертвих через свої проступки й гріхи, в яких ви колись жили, як прийнято у світі в цей вік... Але Бог, щедрий на милосердя, через свою велику любов до нас оживив нас разом з Христом, коли ми були мертвими через проступки,— а врятовані ви завдяки незаслуженій доброті. Крім того, нас, учнів Христа Ісуса, він воскресив разом з ним і посадив з ним у небесах» (Еф 2:1, 2, 4—6).

Отже, Єгова зняв з них свій осуд, оскільки вони перестали чинити «проступки й гріхи» проти нього і повірили в Христа. Бог підняв їх з духовної смерті і дав їм надію на вічне життя (1Пт 4:3—6). Апостол Іван описує цей перехід від смерті (яка настала через проступки і гріхи) до духовного життя такими словами: «Не дивуйтесь, брати, що світ вас ненавидить. Ми знаємо, що перейшли від смерті до життя, бо любимо братів» (1Ів 3:13, 14).

Вияв незаслуженої доброти Бога. Воскресіння — це справді вияв незаслуженої доброти Бога Єгови, адже він не зобов’язаний воскрешати людей. Любов до людства спонукала Бога віддати свого єдинородного Сина, щоб мільйони чи навіть мільярди людей, які померли, так і не пізнавши Бога, отримали нагоду здобути знання про нього і полюбити його, а ті, хто вже любить його і служить йому,— мали надію, яка допомогла б їм залишитись вірними аж до смерті (Ів 3:16). Апостол Павло потішив одновірців у Фессалоніках цією надією, пишучи про членів їхнього збору, які померли з надією на небесне воскресіння: «Брати, ми не хочемо, щоб ви залишались у незнанні щодо тих, хто спить смертним сном, не хочемо, щоб сумували, як інші люди, котрі не мають надії. Бо якщо ми віримо, що Ісус помер і воскрес, то також віримо, що Бог приведе разом з ним і тих, хто заснув смертним сном, будучи в єдності з Ісусом» (1Фс 4:13, 14).

Те саме можна сказати і про вірних Богові людей, які померли з надією жити на землі під правлінням Божого Месіанського Царства, а також про тих, хто помер, не отримавши знання про Бога. Християнам не варто сумувати за ними так, як люди, котрі не мають надії. Коли шеол (гадес) відкриється, ті, хто перебуває в ньому, вийдуть. У Біблії згадується багато людей, які пішли в шеол; серед них жителі Стародавнього Єгипту, Ассирії, Еламу, Мешеху, Тувалу, Едому і Сидона (Єз 32:18—31). Ісус показав, що принаймні дехто з нерозкаяних жителів Віфсаїди, Хоразіна і Капернаума оживе у Судний день. Через колишнє мислення їм, скоріш за все, буде дуже нелегко покаятися, все ж у них буде така нагода (Мт 11:20—24; Лк 10:13—15).

Викуп застосовується до всіх, за кого він заплачений. Віддавши свого Сина, щоб кожен, хто вірить у нього, отримав вічне життя, Бог показав, наскільки велична і глибока його любов і незаслужена доброта. Тому викуп поширюється не тільки на тих, кому він дарує небесне покликання (Ів 3:16). Якби викупна жертва Ісуса Христа застосовувалася лише до членів небесного Царства, то це означало б, що вона не застосована повною мірою. Мета, заради якої Бог дав цю жертву, не була б досягнута повністю, адже, згідно з Божим наміром, Царство мусить мати земних підданих. Ісус Христос є Первосвящеником не лише для священиків, які служать під його керівництвом, але й для усього людства, яке житиме під правлінням Христа і його священиків та співцарів (Об 20:4, 6). Христос «подібно до нас [своїх духовних братів] був випробуваний у всьому, проте залишився безгрішним». Тому він може співчувати слабкостям людей, які сумлінно служать Богові; його священики та співцарі були випробувані, так само як він (Єв 4:15, 16; 1Пт 4:12, 13). Заради кого ж вони служитимуть священиками впродовж Тисячолітнього правління і періоду суду, як не заради мешканців землі, в тому числі воскреслих?

Божі служителі з нетерпінням чекають воскресіння. Бог визначив конкретний час, коли воно відбуватиметься. Завдяки воскресінню буде остаточно доведено, що терпеливість Єгови була доречною, а його мудрість просто неперевершена (Ек 3:1—8). Бог та його Син можуть і хочуть воскресити людей і у визначений час обов’язково це зроблять.

Єгова з радістю чекає воскресіння. Без сумніву, Єгова та його Син, Ісус Христос, з великою радістю чекають часу, коли померлі воскреснуть. Ісус показав свою готовність допомагати людям, коли у відповідь на благання прокаженого: «Якщо ти лише захочеш, то зможеш мене очистити» — пройнявся жалем, простягнув руку, доторкнувся до нього і сказав: «Хочу! Будь чистим». «Проказа тут же зійшла з чоловіка, і той став чистим». Цей зворушливий випадок, який свідчить про віддану любов Христа до людей, був записаний у трьох Євангеліях (Мр 1:40—42; Мт 8:2, 3; Лк 5:12, 13). Про любов Єгови і його бажання допомагати людям нагадують слова вірного Божого служителя, на ім’я Йов: «Якщо людина помре, то чи буде вона жити знову?.. Ти покличеш — і я відповім, ти жадатимеш побачити діло своїх рук» (Йв 14:14, 15).

Дехто не воскресне. Хоча Ісусова викупна жертва була принесена за людство в цілому, сам Ісус дав зрозуміти, що викуп поширюється не на всіх людей. Він сказав: «Син людський прийшов не для того, щоб йому служили, а щоб послужити і віддати своє життя як викуп за багатьох» (Мт 20:28). Бог Єгова має право не застосовувати викуп до тих, кого вважає не гідним цього. Христова жертва покриває гріхи, які людина робить через те, що є нащадком грішного Адама. Але до цих гріхів вона може додати ще й навмисні, якщо свідомо стає на гріховний шлях. У такому разі людина може померти за гріх, на який викуп не поширюється.

Гріх проти святого духу. Ісус Христос сказав, що тому, хто грішить проти святого духу, «не буде прощено ані в цьому віці, ані в прийдешньому» (Мт 12:31, 32). Якщо Бог вирішує, що людина «в цьому віці» згрішила проти святого духу, то вона не воскресне. Воскрешати таку людину немає змісту, адже її гріхи ніколи не будуть прощені. Ісус засудив Юду Іскаріота, назвавши його «сином загибелі». Викуп на нього не поширюється, і, оскільки йому було присуджено загибель, він не воскресне (Ів 17:12).

Звертаючись до своїх противників, юдейських релігійних провідників, Ісус сказав: «Як ви утечете від засудження до геєни [що символізує знищення назавжди]?!» (Мт 23:33; див. ГЕЄНА). Іншими словами, якщо до своєї смерті ці люди не навернуться до Бога, то їх чекає остаточний обвинувальний вирок і в такому випадку воскресіння нічого б не змінило. Те саме, очевидно, стосується і «беззаконника» (2Фс 2:3, 8; див. БЕЗЗАКОННИК).

Павло говорив, що тих, хто пізнав правду і отримав святий дух, але пізніше відпав від віри, «неможливо знову привести до каяття. Адже вони самі знову прибивають до стовпа Божого Сина і виставляють його на привселюдну ганьбу». Викуп більше не може їм допомогти, тому вони не воскреснуть. Апостол порівняв їх до поля, на якому ростуть лише терни й будяки; від такого поля відмовляються і зрештою його випалюють. Цей приклад показує, яке майбутнє чекає на тих, хто відпав,— цілковите знищення (Єв 6:4—8).

Далі Павло пише: «Якщо, отримавши точне знання правди, ми свідомо ходимо в гріху, то вже не залишається жертви за гріхи, а лише якесь страшне очікування суду і палючий гнів, що готовий пожерти противників». Він пояснює: «Кожен, хто зневажає Закон Мойсея, помирає на підставі свідчення двох або трьох, і йому немає пощади. Тож подумайте, наскільки більшого покарання буде заслуговувати людина, яка потоптала Сина Божого та вважає чимось звичайним кров угоди — кров, котрою була освячена,— і яка зухвало зневажила дух незаслуженої доброти!.. Як же страшно потрапити в руки живого Бога!» Такі люди заслуговують більшого покарання, ніж порушники Закону Мойсея (які зазнавали смертної кари і потрапляли в шеол), адже йдуть у геєну, з якої немає воскресіння (Єв 10:26—31).

У листі до своїх одновірців апостол Петро зазначив, що над ними — «Божим домом» — відбувається суд. Процитувавши слова з Прислів’я 11:31 (LXX), він попередив їх про наслідки непослуху. Петро мав на увазі, що результатом суду, який здійснюється над ними, може стати осуд — знищення назавжди, про що писав і Павло (1Пт 4:17, 18).

Апостол Павло також сказав, що деякі люди «зазна́ють суду й покарання — будуть знищені назавжди — і зникнуть з-перед лиця Господа та його величної сили, коли він прийде, щоб прославитися разом зі своїми святими» (2Фс 1:9, 10). Тож такі люди не житимуть під час Тисячолітнього правління Христа. Вони не воскреснуть, адже «будуть знищені назавжди».

Воскресіння протягом 1000 років. Точна кількість людей, які жили на землі, невідома. Але якщо Єгова, наприклад, воскресить 20 мільярдів людей, то на землі буде достатньо місця і їжі для всіх. Сьогодні площа суші становить приблизно 148 000 000 кв. км, або 14 800 000 000 га. Навіть якщо використовувати лише половину цієї території, кожен мешканець матиме понад третину гектара землі. А чи зможе земля прогодувати таку кількість людей? Третини гектара більш ніж достатньо, щоб одна людина мала вдосталь їжі, особливо якщо Єгова зливатиме свої благословення і земля рясно родитиме, як це було у випадку стародавнього Ізраїля (1Цр 4:20; Єз 34:27).

Свого часу Продовольча і сільськогосподарська організація ООН зазначила, що, якби люди лише трохи покращили методи ведення сільського господарства, то навіть у країнах, що розвиваються, земля змогла б прогодувати в 9 разів більше людей, ніж, за тодішніми підрахунками вчених, мало жити там у 2000 році (Land, Food and People. Rome, 1984. P. 16, 17).

Але як подбати про мільярди людей, більшість з яких у минулому не знала Бога і ще має навчитися жити за його законами? Біблія каже, що «царська влада над світом належить нашому Господу і його Христу, і він царюватиме повік-віки» (Об 11:15). Крім того, у Біблії говориться, що, коли Єгова судить землю, «її мешканці навчаються праведності» (Іс 26:9). У відповідний час Бог виявить своїм служителям, як саме він здійснить те, що задумав (Ам 3:7).

Чи можливо за 1000 років воскресити мільярди людей і навчити їх?

За допомогою деяких цифр,— це не пророцтво, а лише умовні підрахунки,— можна побачити, що намір Єгови цілком реальний і здійсненний. Припустімо, що «великий натовп» праведних людей, який переживе «велике лихо» (Об 7:9, 14), налічуватиме 7 500 000 осіб (приблизно ¹⁄1000 населення землі в наш час). Уявімо, що впродовж 100 років вони будуть здобувати нові знання і оволодівати якоюсь частиною землі (Бт 1:28), а тоді Бог вирішить воскресити 3 відсотки від цієї кількості людей. У такому разі на кожного воскреслого припаде 33 людини, які вже матимуть знання і зможуть попіклуватися про нього. Якщо кожного року воскресатиме 3 відсотки від загальної кількості людей, то кожні 24 роки число воскреслих буде подвоюватися. Таким чином усі 20 мільярдів людей воскреснуть ще до того, як мине 400 років Христового Тисячолітнього правління. При цьому залишиться достатньо часу для навчання воскреслих і суду над ними, а порядку і гармонії на землі ніщо не буде загрожувати. Отже, всемогутній і мудрий Бог здатен повністю здійснити свій величний намір, не порушуючи законів і постанов, які він дав людству на самому початку, а лише доповнивши цей намір воскресінням, яке є виявом його незаслуженої доброти (Рм 11:33—36).