Євангеліє від Івана 20:1—31

20  Першого дня тижня, рано-вранці,+ коли ще було темно, Марія Магдалина прийшла до гробниці й побачила, що камінь уже відкочений.+  Тож вона побігла до Си́мона Петра та іншого учня, якого Ісус особливо любив*,+ і сказала: «Хтось забрав Господа з гробниці,+ і ми не знаємо, де його поклали».  Тоді Петро і цей учень вирушили до гробниці.  Вони побігли разом, але інший учень, випередивши Петра, прибіг до гробниці першим.  Заглянувши в неї, він побачив лляне полотно, котре там лежало,+ але всередину не зайшов.  За ним прибіг Си́мон Петро і ввійшов у гробницю. Він теж побачив полотно  та хустку, якою була обмотана Ісусова голова, тільки вона лежала не разом з пов’язками, а згорнена окремо, в іншому місці.  Тоді інший учень, який першим прибіг до гробниці, теж увійшов всередину і, побачивши все це, повірив.  Але на той час вони ще не розуміли сказаного в Писанні, що Ісус має воскреснути з мертвих.+ 10  Тож учні розійшлися по своїх домах. 11  Однак Марія і далі стояла біля гробниці та плакала. Нахилившись, вона заглянула в неї 12  і побачила двох ангелів+ у білому, які сиділи там, де лежало Ісусове тіло,— один в головах, а другий в ногах. 13  Вони запитали її: «Жінко, чому ти плачеш?» Вона відповіла: «Хтось забрав мого Господа, і я не знаю, куди його поклали». 14  Сказавши це, Марія повернулась і побачила Ісуса, який стояв поряд, але не впізнала його.+ 15  Ісус запитав: «Жінко, чому ти плачеш? Кого ти шукаєш?» А вона, думаючи, що це садівник, відізвалася: «Пане, якщо це ти виніс його, то скажи, куди його поклав, і я заберу». 16  Тоді Ісус сказав: «Маріє!» А вона, обернувшись, вигукнула єврейською: «Раббунı́!» (що означає «учителю»). 17  Ісус же промовив до неї: «Не тримайся за мене, бо я ще не пішов до Батька. Піди до моїх братів+ і скажи їм: “Я йду до Батька+ свого й Батька вашого, до Бога свого+ й Бога вашого”». 18  Тож Марія Магдалина прийшла до учнів з цією новиною, говорячи: «Я бачила Господа!» — і переказала всі його слова.+ 19  У той же день, перший день тижня, ввечері, учні зібралися разом. Їм з’явився Ісус, хоча зі страху перед юдеями вони були за зачиненими дверима. Він став серед них і привітався: «Мир вам!»+ 20  після чого показав свої руки та бік.+ Побачивши Господа, учні дуже зраділи.+ 21  Тоді Ісус знову сказав: «Мир вам!+ Як Батько послав мене,+ так і я посилаю вас».+ 22  Потім, дмухнувши на них, він сказав: «Прийміть святий дух.+ 23  Якщо ви простите комусь гріхи, вони простяться, а якщо не простите, то не простяться». 24  А Хома,+ один з дванадцятьох,+ званий Близнюком, не був з ними, коли з’явився Ісус. 25  Тож решта учнів сказали йому: «Ми бачили Господа!» На це він відповів: «Поки я сам не побачу на його руках відбитка* від цвяхів і не вкладу туди палець, поки не торкнуся рукою рани на його боці,+ нізащо не повірю».+ 26  Через вісім днів учні знову зібралися в домі; цього разу Хома вже був з ними. І, хоча двері були зачинені, Ісус увійшов, став серед них і сказав: «Мир вам!»+ 27  Далі він звернувся до Хоми: «Вклади сюди палець і подивися на мої руки. Вклади свою руку в мій бік. Перестань сумніватися* і повір». 28  Хома ж вигукнув: «Мій Господи, мій Боже!»+ 29  Проте Ісус сказав йому: «Ти повірив лише після того, як побачив мене? Щасливі ті, хто не бачив, але вірить».+ 30  Крім того, Ісус виконав перед своїми учнями багато інших чуд, але про них у цьому сувої не згадується.+ 31  А все, що тут записано, записано для того, аби ви повірили, що Ісус — це Христос, Божий Син, і, маючи віру, завдяки його імені отримали життя.+

Примітки

Або «до якого Ісус відчував прив’язаність».
Або «сліду».
Букв. «бути безвірним».

Коментарі

Першого дня тижня. Тобто 16 нісана. Першим днем тижня євреї вважали день, який наставав після суботи.

Першого дня тижня. Див. коментар до Мт 28:1.

Гробниці. Або «пам’ятної гробниці». (Див. глосарій, «Пам’ятна гробниця».)

Той, якого Ісус особливо любив. Тобто улюблений учень Ісуса. Це перша з п’яти згадок про учня, «якого Ісус любив [або «особливо любив»]», чи про «улюбленого учня» (Ів 19:26; 20:2; 21:7, 20). Вважається, що ним був апостол Іван, син Зеведея, брат Якова (Мт 4:21; Мр 1:19; Лк 5:10). Існує кілька підстав для такого погляду. По-перше, апостол Іван у Євангелії не згадує свого імені, а говорить про себе тільки як про сина Зеведея (Ів 21:2). По-друге, зі слів в Ів 21:20—24 видно, що той самий «учень, якого Ісус любив» написав це Євангеліє. І, по-третє, Ісус сказав про цього апостола: «Якщо я хочу, аби він залишався, аж поки не прийду, що тобі до цього?» Це означає, що згаданий учень мав жити значно довше, ніж Петро та інші апостоли, і саме Іван пережив усіх апостолів. (Див. коментарі до назви книги Івана та Ів 1:6; 21:20.)

Ще один учень. Очевидно, йдеться про апостола Івана. Адже коли Іван говорить про себе у своєму Євангелії, то ніколи не згадує свого імені. (Див. коментарі до Ів 13:23; 19:26; 20:2; 21:7; 21:20.) Крім того, Іван і Петро згадуються разом в Ів 20:2—8, де розповідається про час після воскресіння Ісуса. Біблія не пояснює, звідки Іван, учень з Галілеї, знав первосвященика, але завдяки знайомству з домашніми первосвященика він сам ввійшов у двір і провів туди Петра (Ів 18:16).

Батько любить Сина. Тут Ісус описує теплі почуття, єдність і дружбу, які існували між ним та його Батьком ще від початку творіння (Пр 8:30). Записуючи Ісусові слова, Іван використав грецьке дієслово філе́о («любити; відчувати прив’язаність»). Це дієслово часто передає думку про дуже тісні стосунки, як-от між близькими друзями. Наприклад, воно вживається, коли говориться про дружбу Ісуса і Лазаря (Ів 11:3, 36). Крім того, цим словом описуються стосунки між батьками і дітьми (Мт 10:37). Те саме грецьке дієслово філе́о використовується для опису глибокої, сердечної прихильності Єгови до послідовників свого Сина, а також для опису теплих почуттів, які учні мали до Ісуса (Ів 16:27).

Любить вас. Грецьке дієслово філе́о перекладається як «любити», «дорожити» і «цілувати» (Мт 23:6; Ів 12:25; Мр 14:44). Це грецьке дієслово може передавати думку про дуже тісні стосунки, як-от між близькими друзями. Коли Ісус підійшов до могили Лазаря, з його «очей... покотилися сльози»; побачивши це, люди сказали: «Дивіться, як сильно він любив [форма грецького дієслова філе́о] його!» (Ів 11:35, 36). Цим грецьким словом також описуються теплі стосунки, які можуть існувати між батьками і дітьми (Мт 10:37). Як видно з цього вірша, те саме грецьке слово використовується для опису глибокої, сердечної прихильності Єгови до послідовників свого Сина, а також для опису теплих почуттів, які учні мали до Ісуса. В Ів 5:20 словом філе́о описано глибоку прихильність, яку Батько відчуває до Сина.

Ісус звернувся до Симона Петра. Ця розмова відбулася невдовзі після того, як Петро тричі зрікся Ісуса. Ісус тричі запитав Петра про те, що той відчуває до нього, і після третього запитання «Петро зажурився» (Ів 21:17). В Ів 21:15—17 вживаються два різних грецьких дієслова — аґапа́о і філе́о, які українською перекладено як «любити». Ісус тричі запитав Петра, чи він любить його, а Петро тричі дав ствердну відповідь. Кожного разу, коли Петро запевняв Ісуса у своїй любові, Ісус звертав його увагу на те, що ця любов має спонукувати його духовно годувати і пасти тих, кого Ісус назвав своїми ягнятами, або «овечками» (Ів 21:16, 17; 1Пт 5:1—3). Ісус дав Петрові можливість три рази підтвердити свою любов, а тоді довірив йому обов’язок піклуватися про овечок. Так Ісус чітко показав, що простив Петра за те, що той тричі зрікся його.

Іншого учня, якого Ісус особливо любив. Тобто улюбленого учня Ісуса. Це третя з п’яти згадок про учня, «якого Ісус любив [або «особливо любив»]», чи про «улюбленого учня» (Ів 13:23; 19:26; 20:2; 21:7, 20). Вважається, що ним був апостол Іван. (Див. коментарі до Ів 13:23; 18:15.) У чотирьох інших випадках вживається грецьке слово аґапа́о. А в цьому вірші використано синонім, грецьке слово філе́о, яке в цьому перекладі часто передається як «любити; відчувати прив’язаність до» (Мт 10:37; Ів 11:36; 16:27; 21:15—17; 1Кр 16:22; Тит 3:15; Об 3:19; див. коментарі до Ів 5:20; 16:27; 21:15).

В Писанні. Мабуть, йдеться про Пс 16:10 або Іс 53:10. Деякі пророцтва про Месію на той час були незрозумілі навіть для Ісусових учнів. Особливо це стосувалося пророцтв про те, що Месію відкинуть, що він страждатиме, помре і воскресне (Іс 53:3, 5, 12; Мт 16:21—23; 17:22, 23; Лк 24:21; Ів 12:34).

Єврейською. Письменники Грецьких Писань під Божим натхненням використовували слово «єврейською» на позначення мови, якою розмовляли юдеї (Ів 19:13, 17, 20; Дії 21:40; 22:2; Об 9:11; 16:16) і якою воскреслий та прославлений Ісус звернувся до Савла з Тарса (Дії 26:14, 15). У Дії 6:1 письменник розрізняє «єврейськомовних» і «грекомовних юдеїв». Хоча деякі вчені стверджують, що у вищезгаданих віршах слово, перекладене як «єврейською», потрібно перекладати як «арамейською», є вагомі підстави вважати, що йдеться саме про єврейську мову. Лука пише, що Павло звернувся «єврейською» до людей в Єрусалимі, а вони, як відомо, досліджували Закон Мойсея, записаний єврейською. Крім того, більша частина рукописів чи їхніх фрагментів, знайдених біля Мертвого моря (серед них біблійні і небіблійні тексти), написана єврейською мовою, а це означає, що єврейська була мовою повсякденного вжитку. Невелика кількість знайдених фрагментів, які написані арамейською мовою, свідчить про те, що люди теж послуговувались цією мовою. Тож дуже малоймовірно, що коли біблійні письменники вживають слово «єврейська», то насправді мають на увазі арамейську або сирійську мову (Дії 21:40; 22:2; пор. Дії 26:14). Єврейські Писання розрізняли «арамейську мову» і «мову юдеїв», як це видно з 2Цр 18:26. Описуючи події з цього біблійного уривка, юдейський історик І століття Йосиф Флавій зазначає, що це були різні мови («Юдейські старожитності», кн. 10, розд. 1, абз. 2). Арамейська і єврейська мови мають подібні слова, і деякі єврейські слова, можливо, запозичені з арамейської. Однак немає підстав вважати, що письменники Грецьких Писань писали про єврейську мову, маючи на увазі арамейську.

Єврейською. Див. коментар до Ів 5:2.

Раббуні! Слово семітського походження, яке означає «мій учитель». Дехто вважає, що спочатку титул «Раббуні» був більш шанобливим і теплим, ніж титул «Раббі». Однак у цьому вірші та в Ів 1:38 Іван перекладає обидва титули як учитель. На той час, коли Іван писав своє Євангеліє, займенниковий суфікс 1-ї особи однини (, що означає «мій») у цьому слові, очевидно, втратив своє значення.

Не тримайся за мене. Грецьке дієслово га́птомай означає «торкатися» або «триматися». У деяких перекладах Ісусові слова передано так: «Не торкайся до мене». Однак Ісус не заперечував, аби Марія Магдалина просто торкнулася до нього, адже він дозволив іншим жінкам, які побачили його після воскресіння, «обійня[ти] його ноги» (Мт 28:9). Очевидно, Марія Магдалина боялась, що він ось-ось підніметься у небо. Через сильне бажання бути зі своїм Господом вона вхопилась за Ісуса і не відпускала його. Аби запевнити Марію, що він поки що не йде, Ісус наказав їй не триматися за нього, піти до його учнів і повідомити новину про його воскресіння.

Бога свого й Бога вашого. З цієї розмови, яка відбулась 16 нісана 33 року н. е. між Ісусом і Марією Магдалиною, чітко видно, що воскреслий Ісус вважав Батька своїм Богом, так само як Марія Магдалина вважала Ісусового Батька своїм Богом. Два дні перед тим, ще коли Ісус висів на стовпі мук, він вигукнув: «Боже мій, Боже мій»,— так він виконав пророцтво з Пс 22:1 і визнав свого Батька своїм Богом (Мт 27:46; Мр 15:34; Лк 23:46). У книзі Об’явлення Ісус також називає Батька «мій Бог» (Об 3:2, 12). Ці уривки підтверджують, що воскреслий, прославлений Ісус Христос поклоняється небесному Батьку як своєму Богові, так само як це роблять Ісусові учні.

Юдеї. У Євангелії від Івана це слово має різні значення, залежно від контексту. В широкому значенні воно стосується єврейського народу, мешканців Юдеї або мешканців Єрусалима чи його околиць. Також це слово може вживатись у вужчому значенні і вказувати на євреїв, які ревно обстоювали людські традиції, що були пов’язані з Мойсеєвим законом, але часто суперечили духу Закону (Мт 15:3—6). Найвпливовішими з цих «юдеїв» були юдейські релігійні провідники, які вороже ставилися до Ісуса. З контексту цього та інших віршів 7-го розділу Івана видно, що мова йде про юдейську владу, тобто релігійних провідників (Ів 7:13, 15, 35а). (Див. глосарій, «Юдей».)

Юдеями. Очевидно, йдеться про юдейську владу, тобто релігійних провідників. (Див. коментар до Ів 7:1.)

Хома. Грецьке ім’я походить від арамейського слова, яке означає «близнюк». Апостола Хому називали теж іншим грецьким іменем — Дı́дімос (в деяких перекладах Біблії — Дідим або Дідимус), яке також означає Близнюк.

Близнюком. Див. коментар до Ів 11:16.

Бога свого й Бога вашого. З цієї розмови, яка відбулась 16 нісана 33 року н. е. між Ісусом і Марією Магдалиною, чітко видно, що воскреслий Ісус вважав Батька своїм Богом, так само як Марія Магдалина вважала Ісусового Батька своїм Богом. Два дні перед тим, ще коли Ісус висів на стовпі мук, він вигукнув: «Боже мій, Боже мій»,— так він виконав пророцтво з Пс 22:1 і визнав свого Батька своїм Богом (Мт 27:46; Мр 15:34; Лк 23:46). У книзі Об’явлення Ісус також називає Батька «мій Бог» (Об 3:2, 12). Ці уривки підтверджують, що воскреслий, прославлений Ісус Христос поклоняється небесному Батьку як своєму Богові, так само як це роблять Ісусові учні.

Слово було богом. Або «Слово було божественним [чи «богоподібним»]». Вживаючи цей вислів, Іван вказує на характерну особливість або природу «Слова» (грецькою го ло́ґос; див. коментар до слова Слово у цьому вірші), тобто Ісуса Христа. Як первонароджений Божий Син, через якого Бог створив усе інше, Ісус займає особливе становище, тож його — Слово — справді можна назвати «богом; божественним; богоподібним; божественної природи». Багато перекладачів віддають перевагу варіанту «Слово було Богом», прирівнюючи Слово до Всемогутнього Бога. Однак Іван зовсім не мав на увазі, що «Слово» і Всемогутній Бог — одна особа. Для такого висновку існують вагомі підстави. По-перше, попередня частина речення і наступне речення чітко вказують на те, що «Слово» було «з Богом». Також у грецькому тексті слово тео́с тричі вживається у віршах 1 і 2: у першому і третьому випадку перед цим словом стоїть означений артикль, а в другому випадку артикля немає. Чимало вчених погоджуються з тим, що відсутність означеного артикля перед другим тео́с має істотне значення. В цьому контексті слово тео́с, перед яким стоїть артикль, вказує на Всемогутнього Бога. А тео́с без артикля у граматичній конструкції, що вжита у вірші, має кваліфікативне значення та описує природу «Слова». Тому ряд перекладів Біблії англійською, французькою, німецькою та іншими мовами передають цей вислів подібно до «Перекладу нового світу» і містять думку про те, що «Слово» було «богом; божественним; божественної природи; богоподібним». Такий погляд також віддзеркалюють стародавні переклади Євангелія від Івана саїдським і бохайрським діалектами коптської мови (ймовірно, зроблені у III і IV століттях н. е.). У них перше і друге слово тео́с в Ів 1:1 передано по-різному. Ці переклади підкреслюють природу «Слова», показуючи, що воно було подібним до Бога, і не роблять його рівним Батькові, всемогутньому Богу. З цим віршем узгоджуються слова з Кл 2:9, де сказано, що в Христі «з усією повнотою втілена Божа природа». А згідно з 2Пт 1:4, навіть Христові співспадкоємці мали «прилучи[т]ися до Божої природи». Крім того, у Септуагінті грецьке слово тео́с («Бог») зазвичай вживається як відповідник єврейських слів ел та елогı́м, основне значення яких — «Могутній; Сильний». Ці єврейські слова використовуються щодо всемогутнього Бога, інших богів, а також людей. (Див. коментар до Ів 10:34.) Те, що Слово назване «богом», або «могутнім», узгоджується з пророцтвом Іс 9:6, де передрікалося, що Месія буде названий «Могутнім богом» (не «Всемогутнім Богом») і що він стане «Вічним батьком» усіх, хто житиме під його правлінням. Ревність його Батька, «Єгови, Бога військ», здійснить це (Іс 9:7).

Мій Господи, мій Боже! Букв. «Господь мій і Бог [го тео́с] мій!» Деякі біблієзнавці вважають, що, хоча цей вигук здивування був звернений до Ісуса, насправді він стосувався Бога, його Батька. На думку інших, грецький текст оригіналу вказує на те, що ці слова стосувалися Ісуса. Навіть якщо це так, то значення вислову «мій Господи, мій Боже» можна зрозуміти, взявши до уваги все натхнене Писання. Оскільки контекст показує, що незадовго до того Ісус передав учням слова: «Я йду до Батька свого й Батька вашого, до Бога свого й Бога вашого», немає підстав стверджувати, що Хома вважав Ісуса Всемогутнім Богом. (Див. коментар до Ів 20:17.) Хома чув, як Ісус молився до свого «Батька» і називав його «єдиним правдивим Богом» (Ів 17:1—3). Отже, Хома міг звернутися до Ісуса словами «мій Боже» з кількох причин. Він міг вважати, що Ісус є «богом», хоча й не Всемогутнім Богом. (Див. коментар до Ів 1:1.) Або ж Хома звернувся до Ісуса подібно до того, як стародавні Божі служителі зверталися до ангелів Єгови. З оповідей у Єврейських Писаннях Хома знав, що іноді люди звертались до посланого Єговою ангела так, наче він був Богом Єговою, і навіть самі письменники оповідей називали так ангелів. (Пор. Бт 16:7—11, 13; 18:1—5, 22—33; 32:24—30; Сд 6:11—15; 13:20—22.) Отже, Хома міг використати вислів «мій Боже» у такому самому значенні — він визнав, що Ісус є представником і речником правдивого Бога.

Дехто стверджує, що означені артиклі перед грецькими словами, перекладеними як «Господь» і «Бог», вказують на те, що ці слова стосуються Всемогутнього Бога. Однак артиклі можуть вживатися тут лише через те, що цього вимагають правила граматики. У грецькій мові називний відмінок іменника з означеним артиклем іноді перебирає на себе функцію кличного відмінка. Приклади цього містяться в таких уривках: Лк 12:32; Кл 3:18—4:1 і 1Пт 3:7. Тож артиклі не відіграють вирішальної ролі у тому, як слід розуміти слова Хоми.

Медіафайли