Євангеліє від Луки 20:1—47

20  Якось Ісус навчав народ у храмі і звіщав добру новину. До нього підійшли старші священики, книжники й старійшини  і запитали: «Скажи нам, якою владою ти чиниш все це? І хто дав тобі таку владу?»+  Він же сказав: «І я вас про щось запитаю, а ви дайте мені відповідь.  Звідки Іван отримав владу хрестити*: з неба чи від людей*  І вони почали розмірковувати між собою: «Якщо скажемо: “З неба”, він запитає: “Чому ж ви йому не повірили?”  А якщо скажемо: “Від людей”, весь народ поб’є нас камінням, бо люди переконані, що Іван був пророком».+  Тож вони відповіли, що не знають звідки.  Ісус промовив: «І я вам не скажу, якою владою чиню все це».  Потім він навів людям такий приклад: «Один чоловік посадив виноградник+ і здав його виноградарям, а сам надовго вирушив в іншу країну.+ 10  У відповідну пору він послав до виноградарів свого раба, щоб вони дали йому частину врожаю. Але виноградарі побили його й відіслали ні з чим.+ 11  Він послав до них іншого раба. Проте й цього вони побили, принизили* і відіслали ні з чим. 12  Потім він послав третього, але вони й цьому завдали ран і викинули його геть. 13  Тоді власник винограднику сказав: “Що мені робити? Пошлю я тепер свого улюбленого сина.+ Думаю, до нього вони поставляться з повагою”. 14  Однак, побачивши його, виноградарі почали змовлятися: “Це спадкоємець. Убиймо його, щоб спадщина стала нашою”. 15  Тож вони викинули його з винограднику і вбили.+ Що ж тепер зробить з ними власник? 16  Прийде і вб’є цих виноградарів, а виноградник здасть іншим». Почувши це, вони сказали: «Нехай таке ніколи не станеться!» 17  Проте він подивився їм у вічі й запитав: «А що тоді означає написане: “Камінь, який відкинули будівельники, став головним наріжним каменем”?+ 18  Кожен, хто впаде на цей камінь, розіб’ється.+ А на кого цей камінь упаде, того розчавить». 19  Коли книжники й старші священики зрозуміли, що цей приклад був саме про них, вони захотіли відразу схопити його, але побоялись народу.+ 20  І, уважно поспостерігавши за Ісусом, вони підіслали таємно найнятих людей, які мали вдавати з себе праведних і зловити його на слові,+ щоб потім передати в руки уряду й намісника*. 21  Тож ті запитали його: «Учителю, ми знаємо, що ти правильно говориш і навчаєш. Також ти безсторонній і завжди навчаєш Божої дороги згідно з правдою. 22  Скажи, чи дозволено* платити кесарю податки?» 23  Однак він розпізнав їхню підступність і сказав: 24  «Покажіть мені дена́рій. Чиє тут зображення та ім’я?» Ті відповіли: «Кесареве*». 25  Тоді він сказав: «Віддавайте кесареве* кесарю*,+ а Боже — Богові».+ 26  Вони не змогли зловити його на слові перед людьми і, здивовані його відповіддю, більше нічого не сказали. 27  Потім до нього підійшли декотрі із садукеїв, які говорять, що немає воскресіння,+ і запитали:+ 28  «Учителю, Мойсей написав нам: “Коли чоловік помре бездітним, залишивши дружину, то його брат повинен одружитися з нею і продовжити рід свого брата”.+ 29  Отож було семеро братів. Перший одружився й помер бездітним. 30  Подібно другий, 31  третій, і так всі семеро брали її за жінку, однак усі померли, не залишивши після себе дітей. 32  Зрештою померла й сама жінка. 33  Отже, коли настане воскресіння, кому із сімох вона буде дружиною? Адже з нею були одружені всі семеро». 34  У відповідь Ісус сказав їм: «Діти цього віку одружуються, 35  але ті, кого буде визнано гідними отримати життя в прийдешньому віці й воскреснути з мертвих, не одружуються.+ 36  І померти вони вже не можуть, бо вони подібні до ангелів і, будучи дітьми воскресіння, є дітьми Божими. 37  А те, що померлі воскресають, навіть Мойсей виявив у розповіді про терновий кущ,+ коли назвав Єгову “Богом Авраама, Богом Ісака і Богом Якова”.+ 38  Він Бог не мертвих, а живих, бо для нього всі вони живі».+ 39  На це декотрі книжники сказали йому: «Учителю, ти добре відповів». 40  І після цього вони більше не наважувалися про щось його питати. 41  Тоді він запитав: «Чому говорять, що Христос — просто Давидів син?+ 42  Адже сам Давид говорить у книзі Псалмів: “Сказав Єгова моєму Господу: «Сиди праворуч від мене, 43  поки не покладу твоїх ворогів тобі під ноги*»”.+ 44  А якщо Давид називає його Господом, як же тоді він Давидів син?» 45  І, коли весь народ слухав Ісуса, він сказав своїм учням: 46  «Стережіться книжників, яким подобається ходити у довгому вбранні, які люблять, щоб їх вітали на ринкових площах, і які прагнуть мати передні місця в синагогах і найпочесніші місця на бенкетах.+ 47  Вони пожирають доми* вдів і довго моляться напоказ*. Вони отримають суворіший* присуд».

Примітки

Або «заглиблювати; занурювати».
Або «чи це було чимось людським».
Або «зганьбили; зневажили».
Букв. «владі намісника».
Або «правильно».
Або «цезареве».
Або «цезареве».
Або «цезарю».
Букв. «як підніжок для твоїх ніг».
Або «майно».
Або «задля виправдання».
Або «важчий».

Коментарі

Старших священиків. Коли грецьке слово вживається в однині, то перекладається як «первосвященик» і стосується головного представника народу перед Богом. Тут це слово вжите в множині і стосується впливових священиків, у тому числі первосвящеників, зміщених зі становища, і, можливо, голів 24 священицьких груп.

Книжників. Спочатку так називали переписувачів Єврейських Писань, а за днів Ісуса — знавців та вчителів Закону.

Старійшин. Букв. «чоловіків похилого віку». У Біблії грецьке слово пресбı́терос стосується передусім тих, хто посідає відповідальне становище або наділений певними обов’язками у громаді чи народі. Коли це слово передає думку про вік людини (як-от в Лк 15:25 і Дії 2:17), то може вказувати не лише на похилий вік, а й на те, що хтось старший від когось іншого. В цьому вірші слово пресбı́терос означає провідників єврейського народу, які часто згадуються разом зі старшими священиками і книжниками. Чоловіки з цих трьох груп входили до складу Синедріону (Мт 21:23; 26:3, 47, 57; 27:1, 41; 28:12; див. глосарій, «Старійшина; старший чоловік»).

Старші священики. Див. коментар до Мт 2:4.

Книжники. Див. коментар до Мт 2:4.

Старійшини. Див. коментар до Мт 16:21.

Приклади. Або «притчі». Грецьке слово параболе́, яке буквально означає «те, що розміщується поруч (разом)», може вказувати на притчу, прислів’я чи приклад. Коли Ісус пояснював якусь істину, він часто «розміщував її поруч», або порівнював її, з чимось схожим (Мр 4:30). Його приклади були короткими; зазвичай це були видумані історії, з яких людина могла почерпнути моральну чи духовну істину.

Здав його. Це було поширеним явищем в Ізраїлі у першому сторіччі. В цьому випадку господар виконав багато підготовчих робіт, тому мав усі підстави сподіватися прибутку.

Приклад. Або «притчу». (Див. коментар до Мт 13:3.)

Здав його. Див. коментар до Мт 21:33.

Надовго. Тільки Лука згадує цю деталь у прикладі про жорстоких виноградарів. (Пор. паралельні оповіді в Мт 21:33 і Мр 12:1.)

Головним наріжним каменем. Або «найважливішим каменем». Вжитий тут грецький вислів, а також єврейський вислів у Пс 118:22 буквально означають «голова рогу». Хоча цю фразу розуміють по-різному, вона, очевидно, стосується каменя, який клали зверху на місці з’єднання двох стін, щоб надати конструкції міцності. Ісус процитував це пророцтво і застосував його до себе, показавши, що саме він є «головним наріжним каменем». Наче верхній камінь у будівлі, що відігравав визначну роль, Ісус Христос увінчує духовний храм — збір помазаних християн.

Головним наріжним каменем. Див. коментар до Мт 21:42.

Кесарю. Або «цезарю; імператору». Під час земного служіння Ісуса імператором Риму був Тиберій, але слово «кесар» (або «цезар») вказувало не лише на імператора. Воно могло стосуватися римської світської влади (тобто держави), а також її представників, яких апостол Павло називає «тими, хто посідає вищу владу», а апостол Петро — «царем» і його «намісниками» (Рм 13:1—7; 1Пт 2:13—17; Тит 3:1; див. глосарій, «Цезар»).

Кесарю. Див. коментар до Мт 22:17.

Зображення та ім’я. На лицьовому боці денарія, поширеного в ті часи, було зображено увінчану лавровим вінком голову римського імператора Тиберія, який правив з 14 по 37 рік н. е. Також там містився напис латинською мовою: «Тиберій Цезар Август, син божественного Августа». (Див. також додаток Б14.)

Денарій. Римська срібна монета, на якій з одного боку був зображений Цезар. Цією монетою юдеї сплачували римлянам «подушний податок» (Мт 22:17; Лк 20:22). За днів Ісуса сільськогосподарський робітник зазвичай отримував 1 денарій за 12-годинний робочий день; у Грецьких Писаннях денарій згадується часто, і його можна використати для обчислення інших грошових одиниць (Мт 20:2; Мр 6:37; 14:5; Об 6:6). В Ізраїлі в обігу були різні мідні та срібні монети, в тому числі срібні монети, які карбували в Тирі і якими сплачували храмовий податок. Але для сплати податків римлянам, очевидно, використовувалися срібні денарії із зображенням Цезаря. (Див. глосарій і додаток Б14.)

Зображення та ім’я. Див. коментар до Мт 22:20.

Віддавайте. Або «повертайте». Кесар (цезар) карбував монети, тому мав право вимагати якусь їх частину назад. Але він не мав права вимагати, щоб людина присвятила йому своє життя. Це Бог дав людям «життя, і дихання, і все інше» (Дії 17:25). Тож людина може віддати чи присвятити своє життя лише Богу — тому, хто має право вимагати цілковитої відданості.

Боже — Богові. Стосується поклоніння від щирого серця, любові від усієї душі, цілковитої відданості і послуху (Мт 4:10; 22:37, 38; Дії 5:29; Рм 14:8).

Віддавайте. Див. коментар до Мт 22:21.

Кесареве кесарю. Тут (а також у паралельних оповідях в Мт 22:21 і Мр 12:17) міститься єдина записана в Біблії Ісусова згадка про римського імператора. «Кесареве» включає в себе плату за послуги, які надає світська влада, а також пошану і відносне підкорення, які треба виявляти представникам влади (Рм 13:1—7).

Боже — Богові. Див. коментар до Мт 22:21.

Садукеїв. Це єдина згадка про садукеїв у Євангелії від Луки. (Див. глосарій.) Їхня назва (грецькою саддука́йос), ймовірно, пов’язана з Садоком (в Септуагінті часто подається як Садду́к). Він став первосвящеником за днів Соломона, і його нащадки, очевидно, служили священиками впродовж століть (1Цр 2:35).

Воскресіння. Грецьке слово ана́стасіс буквально означає «підняття; вставання». Воно вживається в Грецьких Писаннях приблизно 40 разів і стосується воскресіння мертвих (Мт 22:23, 31; Лк 20:33; Дії 4:2; 24:15; 1Кр 15:12, 13). У Септуагінті в Іс 26:19 вживається дієслово, споріднене зі словом ана́стасіс; ним перекладене єврейське дієслово зі значенням «жити; оживати» у вислові «померлі твої оживуть». (Див. глосарій.)

З його вдовою одружився другий. В давнину у євреїв існував такий звичай: коли чоловік помирав, не залишивши після себе сина, його брат мав одружитися з вдовою, щоб вона народила спадкоємця і продовжила рід покійного чоловіка (Бт 38:8). Цей звичай, який згодом увійшов до Мойсеєвого закону, був відомий як левірат (Пв 25:5, 6). Левіратні шлюби укладали і за часів Ісуса, як це видно зі слів садукеїв у цьому вірші. Закон дозволяв родичу померлого відмовитися від левіратного шлюбу, але, відмовившись «продовжити рід свого брата», чоловік стягував на себе ганьбу (Пв 25:7—10; Рт 4:7, 8).

Брали її за жінку. Див. коментар до Мр 12:21.

Цьому віці. Тут вживається грецьке слово айо́н. Воно стосується не просто якогось проміжку часу, а епохи, яка характеризується певними ознаками чи обставинами. Ісус говорить, що зневажливі слова проти святого духу не будуть прощені ані в цьому безбожному віці, коли править Сатана (2Кр 4:4; Еф 2:2; Тит 2:12), ані в прийдешньому, коли правитиме Бог і люди матимуть «вічне життя» (Лк 18:29, 30; див. глосарій.)

В прийдешньому віці. Тут вживається грецьке слово айо́н. Воно стосується не просто якогось проміжку часу, а епохи, яка характеризується певними ознаками чи обставинами. У цьому контексті Ісус має на увазі прийдешню епоху, коли правитиме Боже Царство і люди матимуть вічне життя (Лк 18:29, 30; див. глосарій, «Вік»).

Діти. Або «люди». Букв. «сини». У цьому контексті грецьке слово вживається в ширшому значенні і стосується не тільки чоловіків, а й жінок. Такий висновок можна зробити з кінцевих слів вірша. У тексті оригіналу замість слова одружуються стоять два дієслова, одне з яких вживалося лише щодо жінок. Вислів «діти цього віку», очевидно, є ідіомою і передає думку про людей, мислення і спосіб життя яких віддзеркалюють риси, притаманні теперішньому віку.

Цього віку. Тут вживається грецьке слово айо́н. Воно стосується не просто якогось проміжку часу, а епохи, яка характеризується певними ознаками чи обставинами. У цьому контексті воно вказує на теперішній вік. (Див. коментар до Мт 12:32; Мр 10:30 і глосарій, «Вік».)

Цьому віці. Тут вживається грецьке слово айо́н. Воно стосується не просто якогось проміжку часу, а епохи, яка характеризується певними ознаками чи обставинами. Ісус говорить, що зневажливі слова проти святого духу не будуть прощені ані в цьому безбожному віці, коли править Сатана (2Кр 4:4; Еф 2:2; Тит 2:12), ані в прийдешньому, коли правитиме Бог і люди матимуть «вічне життя» (Лк 18:29, 30; див. глосарій.)

В прийдешньому віці. Тут вживається грецьке слово айо́н. Воно стосується не просто якогось проміжку часу, а епохи, яка характеризується певними ознаками чи обставинами. У цьому контексті Ісус має на увазі прийдешню епоху, коли правитиме Боже Царство і люди матимуть вічне життя (Лк 18:29, 30; див. глосарій, «Вік»).

В прийдешньому віці. Тут вживається грецьке слово айо́н. Воно стосується не просто якогось проміжку часу, а епохи, яка характеризується певними ознаками чи обставинами. У цьому контексті воно вказує на прийдешній вік під правлінням Бога, коли відбудеться воскресіння з мертвих. (Див. коментар до Мт 12:32; Мр 10:30 і глосарій, «Вік».)

Діти. Або «люди». Букв. «сини». У цьому контексті грецьке слово вживається в ширшому значенні і стосується не тільки чоловіків, а й жінок. Такий висновок можна зробити з кінцевих слів вірша. У тексті оригіналу замість слова одружуються стоять два дієслова, одне з яких вживалося лише щодо жінок. Вислів «діти цього віку», очевидно, є ідіомою і передає думку про людей, мислення і спосіб життя яких віддзеркалюють риси, притаманні теперішньому віку.

Дітьми. Букв. «синами». Грецьке слово, яке двічі використовується в цьому вірші, може в деяких контекстах мати ширше значення і вказувати не лише на осіб чоловічої статі. (Див. коментар до Лк 20:34.)

В книзі Мойсея. Садукеї вважали натхненими лише писання Мойсея. Вони відкидали Ісусове вчення про воскресіння, очевидно, вважаючи, що у П’ятикнижжі немає підстав для цього вчення. Ісус міг процитувати багато уривків з Писань, як-от Іс 26:19, Дн 12:13 і Ос 13:14, щоб показати, що мертві воскреснуть. Але знаючи, яким писанням довіряли садукеї, він навів як доказ слова Єгови, промовлені до Мойсея (Вх 3:2, 6).

Навіть Мойсей виявив. Див. коментар до Мр 12:26.

Коли назвав Єгову “Богом Авраама...” Або «коли сказав: “Єгова — Бог Авраама...”» Ісус тут пояснює, що Мойсей називав Єгову Богом патріархів, хоча вони вже давно померли. Цитата в цьому вірші взята з Вх 3:6, і з попередніх віршів (Вх 3:4, 5) видно, що ці слова належать Єгові. У Вх 3:6 Єгова каже Мойсею: «Я Бог твого батька, Бог Авраама, Бог Ісака і Бог Якова». На той час Авраам вже був мертвий 329 років, Ісак — 224 і Яків — 197. Але Єгова, сказавши, що є їхнім Богом, вжив теперішній, а не минулий час. Те, що ці слова цитуються з Єврейських Писань, є однією з підстав для вживання імені Єгова в основному тексті «Перекладу нового світу». (Див. додатки В1 і В3, вступ і Лк 20:37.)

Бо для нього всі вони живі. Або «з його погляду всі вони живі». Біблія показує, що люди, які живуть, але є відчуженими від Бога,— мертві з його погляду (Еф 2:1; 1Тм 5:6). Однак вірні Божі служителі, які померли, є досі живими для Єгови, адже його намір воскресити їх обов’язково сповниться (Рм 4:16, 17).

Єгова. Це цитата з Пс 110:1, де в оригіналі вживається Боже ім’я у вигляді чотирьох єврейських приголосних יהוה (транслітеруються як ЙГВГ). Проте, як показано у додатку А5, більшість перекладів Біблії не вживають імені Бога у Новому Завіті, тобто Грецьких Писаннях, навіть у цитатах, які взято з Єврейських Писань. У більшості Біблій використовується слово «Господь». Все ж, як видно з додатку В, деякі переклади Біблії використовують в основному тексті Грецьких Писань такі варіанти перекладу, як Єгова, Ягве, יהוה (тетраграма, транслітерується як ЙГВГ), ГОСПОДЬ і АДОНАЙ (їх пишуть великими літерами, аби показати, що ними замінили Боже ім’я). Деякі примірники «Біблії короля Якова» (англ.), видані у XVII столітті, містять варіант «ГОСПОДЬ» (великими літерами) в цьому вірші і трьох інших віршах Грецьких Писань, де цитується Пс 110:1 (Мт 22:44; Мр 12:36; Дії 2:34). Пізніші видання продовжили цю традицію. Оскільки слово «ГОСПОДЬ» вживається у Єврейських Писаннях цього перекладу для того, щоб показати, де в тексті оригіналу вживалося Боже ім’я, то можна зробити висновок, що вживання слова «ГОСПОДЬ» у Грецьких Писаннях показує, що, на думку перекладачів, воно стосується Єгови. Також варто зазначити, що «Нова Біблія короля Якова» (вперше видана 1979 року) використовує «ГОСПОДЬ» всюди, де це слово стосується Божого імені в цитатах з Єврейських Писань.

На ринкових площах. Або «на місцях, де збираються люди». Вжите тут грецьке слово аґора́ означало відкриту ділянку, яка була центром торгівлі і громадського життя у великих і маленьких містах стародавнього Близького Сходу і греко-римського світу.

Передні місця. Або «найкращі місця». Очевидно, начальники синагоги і поважні гості сиділи на виду у цілого збору біля скрині, в якій зберігалися сувої з Писаннями. Ці почесні місця, імовірно, тримали для таких видатних осіб.

На ринкових площах. Див. коментар до Мт 23:7.

Передні місця. Див. коментар до Мт 23:6.

Медіафайли

Передні місця у синагозі
Передні місця у синагозі

Ця анімація частково ґрунтується на знахідках руїн синагоги І століття у Гамлі — місті, що розташовувалось приблизно за 10 км на північний схід від Галілейського моря. Жодна синагога І століття не збереглася до нашого часу в первісному вигляді, тому не всі деталі відомі. Тут зображено деякі елементи, які, очевидно, були характерні для багатьох синагог того часу.

1. Передні, або найліпші, місця у синагозі розташовувались на підвищенні для промовця або біля цього підвищення.

2. Підвищення, з якого читали Закон, у різних синагогах розташовувалось у різних місцях.

3. Місця вздовж стіни були відведені для тих, хто мав високе становище у громаді. Всі інші могли сидіти на підстилках просто на підлозі. У синагозі в Гамлі, ймовірно, було чотири ряди сидінь.

4. Ковчег, або скриня, в якому зберігали святі сувої, міг бути біля задньої стіни.

Розподіл місць у синагозі постійно нагадував про те, що деякі люди мали вище становище, ніж інші. Становищу надавалося великої ваги, й Ісусові учні часто сперечалися про те, хто з них найбільший (Мт 18:1—4; 20:20, 21; Мр 9:33, 34; Лк 9:46—48).

Найпочесніші місця на бенкетах
Найпочесніші місця на бенкетах

У I столітті їжу переважно споживали напівлежачи за столом. Кожен спирався лівим ліктем на подушку, а правою рукою брав їжу. За греко-римським звичаєм у їдальні був низький стіл, довкола якого стояло три кушетки. Римляни називали таку їдальню триклінієм (латинська назва; походить від грецького слова, що означає «кімната з трьома кушетками»). Хоча зазвичай за столом розміщалося дев’ятеро людей — по троє на кушетці, часто використовували і довші кушетки, на яких поміщалося більше людей. Місця за столом розподілялися залежно від статусу присутніх. Одна з кушеток вважалася найменш почесним місцем (А), друга — більш почесним (Б), а третя — найпочеснішим (В). Місця на самій кушетці теж відрізнялися: той, хто сидів посередині, мав вище становище від того, хто сидів праворуч від нього, і нижче від того, хто сидів ліворуч. На бенкетах господар зазвичай займав місце ліворуч (1) на найменш почесній кушетці. Особливо почесним вважалося крайнє місце справа (2) на середній кушетці. Хоча точно не відомо, наскільки юдеї дотримувалися цього звичаю, цілком можливо, що Ісус мав його на увазі, коли навчав своїх учнів про важливість смирення.