Євангеліє від Івана 11:1—57

11  В одному селі захворів чоловік, на ім’я Лазар. Це було у Віфа́нії,+ де жили Марія та її сестра Марта.+  Це та сама Марія, яка вилила на Господа пахучу олію і витерла йому ноги своїм волоссям,+ а Лазар, який захворів, був її братом.  Тож сестри послали Ісусові звістку: «Господи, твій любий друг хворий».+  Почувши це, Ісус промовив: «Ця хвороба не на смерть, а на Божу славу,+ щоб через неї прославився Божий Син».  Ісус любив Марту, її сестру та Лазаря.  Але, почувши, що Лазар хворий, він ще два дні залишався в тому місці, де був.  Потім він звернувся до учнів: «Ходімо знову в Юдею».  Учні ж сказали: «Учителю*,+ зовсім недавно юдеї хотіли закидати тебе камінням,+ а ти знову туди йдеш?»  Ісус відповів: «Хіба день триває не 12 годин?+ Хто ходить удень, той ні об що не спіткнеться, оскільки бачить світло цього світу. 10  А хто ходить уночі, той обов’язково спіткнеться, бо в ньому світла немає». 11  Після тих слів він додав: «Наш друг Лазар заснув,+ і я йду розбудити його». 12  Учні сказали: «Господи, якщо він спить, то одужає*». 13  Але Ісус мав на увазі його смерть, хоча вони подумали, що він говорить про звичайний сон. 14  Тоді Ісус прямо сказав: «Лазар помер,+ 15  і я радий, що мене там не було, бо тепер ваша віра стане ще міцнішою. Тож ходімо до нього». 16  А Хома, званий Близнюком, звернувся до інших учнів: «Ходімо і ми, щоб померти разом з ним».+ 17  Коли Ісус прийшов, то довідався, що Лазар вже чотири дні лежить у гробниці. 18  Віфа́нія була недалеко від Єрусалима, приблизно за 3 кілометри, 19  і багато юдеїв прийшло до Марти й Марії, щоб потішити їх після смерті брата. 20  Коли Марта почула, що йде Ісус, то вийшла йому назустріч, а Марія+ залишилася вдома. 21  І Марта сказала Ісусу: «Господи, якби ти був тут, мій брат не помер би. 22  Але навіть тепер я впевнена, що Бог дасть тобі все, чого ти попросиш у нього». 23  Ісус же промовив: «Твій брат воскресне». 24  А Марта сказала: «Знаю, він воскресне, коли настане воскресіння+ в останній день». 25  На це Ісус відповів: «Я — воскресіння і життя.+ Хто виявляє, що вірить у мене, той, навіть якщо й помре, оживе. 26  І кожен, хто живе та вірить у мене, ніколи не помре.+ Віриш у це?» 27  Вона промовила: «Так, Господи, я вірю, що ти Христос, Божий Син, який мав прийти у світ». 28  Після цих слів вона пішла та покликала свою сестру Марію, шепнувши їй: «Вчитель+ тут. Він тебе кличе». 29  Коли Марія почула це, то швиденько встала й побігла до Ісуса. 30  На той час Ісус ще не ввійшов у село, а був там, де його зустріла Марта. 31  Коли юдеї, котрі потішали Марію вдома, побачили, що вона швидко встала й вибігла, то пішли за нею. Вони думали, що Марія йде до гробниці+ оплакувати брата. 32  А вона прийшла туди, де був Ісус, і, побачивши його, впала йому до ніг та сказала: «Господи, якби ти був тут, мій брат не помер би». 33  Коли ж Ісус побачив, як вона плаче і як плачуть юдеї, котрі були з нею, то й сам тяжко зітхнув і стривожився. 34  Він запитав: «Куди ви його поклали?» — «Ходімо, Господи, і сам побачиш»,— відповіли йому. 35  І з очей Ісуса покотилися сльози.+ 36  Побачивши це, юдеї почали говорити: «Дивіться, як сильно він любив його!» 37  Однак дехто казав: «Невже той, хто відкрив очі сліпому,+ не міг зробити так, щоб цей чоловік не помер?» 38  Знову тяжко зітхнувши, Ісус підійшов до гробниці,— а це була печера, привалена каменем,— 39  і наказав: «Відкотіть камінь». Тоді Марта, сестра померлого, сказала Ісусу: «Господи, тіло вже, напевно, смердить, бо минуло чотири дні». 40  Ісус її запитав: «Хіба я тобі не говорив, що коли будеш вірити, то побачиш Божу славу?»+ 41  Тож камінь відкотили. А Ісус підвів очі до неба+ і промовив: «Батьку, дякую, що ти почув мене. 42  Звичайно, я знаю, що ти завжди мене чуєш, але сказав це заради людей, які стоять довкола, аби вони повірили, що ти послав мене».+ 43  Після цих слів Ісус вигукнув: «Лазарю, вийди!»+ 44  І чоловік, що був мертвий, вийшов: його руки і ноги були обмотані пов’язками, а лице — обв’язане хустиною. Тоді Ісус сказав: «Звільніть його, нехай іде». 45  Побачивши, що́ зробив Ісус, багато юдеїв, котрі прийшли до Марії, повірили в нього.+ 46  Інші ж пішли до фарисеїв і розповіли їм усе, що зробив Ісус. 47  Отже, старші священики й фарисеї зібрали Синедріо́н і сказали: «Що ж нам робити? Адже цей чоловік виконує багато чуд!+ 48  Якщо ми його не зупинимо, то всі в нього повірять, а потім прийдуть ри́мляни та захоплять і наш храм, і наш народ». 49  Тоді один з них, на ім’я Кайя́фа,+ який був того року первосвящеником, звернувся до них: «Ви нічого не знаєте 50  і не зрозуміли: для вас ліпше, щоб один помер за народ, аніж щоб увесь народ загинув».+ 51  А сказав він це не від себе. Того року він був первосвящеником, тому виголосив пророцтво, що Ісус має померти за народ. 52  Ісус мав померти не лише за народ, але й для того, щоб зібрати разом і об’єднати розпорошених дітей Бога.+ 53  Тож фарисеї змовились убити його і відтоді шукали можливості це зробити.+ 54  Тому Ісус вже не з’являвся юдеям відкрито. Він пішов до міста Єфре́ма,+ у місцевість поблизу пустелі,+ і там залишався зі своїми учнями. 55  Коли наближалась юдейська Пасха,+ багато людей з сіл поприходили в Єрусалим ще перед святом, щоб очиститися згідно з обрядом. 56  Люди шукали Ісуса і, стоячи в храмі, запитували одне одного: «Як ви думаєте, невже він взагалі не прийде на свято?» 57  А старші священики та фарисеї дали такий наказ: якщо хтось дізнається, де Ісус, то має повідомити про це, щоб вони могли його схопити*.

Примітки

Або «Раббı́».
Або «врятується».
Або «арештувати».

Коментарі

Лазар. Очевидно, грецька форма єврейського імені Елеазар, що означає «Бог допоміг».

У Віфанію. Село, яке лежало на південно-східному схилі Оливкової гори, приблизно за 3 км від Єрусалима (Ів 11:18). Там жили Марта, Марія і Лазар; Ісус часто зупинявся в їхньому домі, коли приходив у Юдею (Ів 11:1). Сьогодні на місці Віфанії розташоване селище, назва якого з арабської перекладається як «місце Лазаря».

Лазар. Див. коментар до Лк 16:20.

У Віфанії. Див. коментар до Мт 21:17.

Юдеї. Якраз перед тим Ісус сказав своїм учням: «Ходімо знову в Юдею». Тож слово «юдеї» в цьому вірші стосується мешканців Юдеї, які хотіли закидати Ісуса камінням (Ів 10:31, 33).

Не померла, вона просто спить. У Біблії смерть часто порівнюється зі сном (Пс 13:3; Ів 11:11—14; Дії 7:60; 1Кр 7:39; 15:51; 1Фс 4:13). Ісус мав намір воскресити дівчинку. Тож, промовивши ці слова, він, мабуть, хотів показати, що повернути людину до життя так само можливо, як розбудити від глибокого сну. Силу воскресити дівчинку Ісус отримав від свого Батька, «який оживляє мертвих і говорить про те, чого немає, так, наче воно є» (Рм 4:17).

Він заснув смертним сном. У Біблії слова «спати» і «заснути» можуть вказувати як на буквальний сон (Мт 28:13; Лк 22:45; Ів 11:12; Дії 12:6), так і на сон смерті (Ів 11:11; Дії 7:60; 13:36; 1Кр 7:39; 15:6, 51; 2Пт 3:4). Коли ці слова стосуються смерті, перекладачі часто передають їх як «заснути смертним сном» або просто «померти», і завдяки цьому читач добре розуміє, про що йдеться. У переносному значенні слово «заснути» вживається в Біблії щодо людей, які помирають через успадкований від Адама гріх. (Див. коментарі до Мр 5:39; Ів 11:11.)

Заснув. У Біблії смерть часто порівнюється зі сном (Пс 13:3; Мр 5:39; Дії 7:60; 1Кр 7:39; 15:51; 1Фс 4:13). Ісус мав намір воскресити Лазаря. Тож, промовивши ці слова, він, мабуть, хотів показати, що так само, як людину можна розбудити від глибокого сну, її можна повернути до життя. Силу воскресити Лазаря Ісус отримав від свого Батька, «який оживляє мертвих і говорить про те, чого немає, так, наче воно є» (Рм 4:17; див. коментарі до Мр 5:39; Дії 7:60).

Хома. Грецьке ім’я походить від арамейського слова, яке означає «близнюк». Апостола Хому називали теж іншим грецьким іменем — Дı́дімос (в деяких перекладах Біблії — Дідим або Дідимус), яке також означає Близнюк.

Вже чотири дні лежить у гробниці. Коли Лазар серйозно захворів, його сестри відразу послали про це звістку Ісусові (Ів 11:1—3). Ісус перебував у поблизькій місцевості, з якої треба було два дні йти до Віфанії; Лазар, очевидно, помер тоді, коли Ісусові донесли звістку про його хворобу (Ів 10:40). Ісус «ще два дні залишався в тому місці, де був», а потім вирушив до Віфанії (Ів 11:6, 7). Ісус пробув два дні в тій місцевості й два дні йшов до Віфанії. Тому він прийшов до могили Лазаря через чотири дні після його смерті. Вже до того Ісус воскресив щонайменше двох людей. Доньку начальника синагоги він воскресив відразу, коли вона померла. А сина вдови через декілька годин після смерті (Лк 7:11—17; 8:49—55; пор. Мт 11:5). Але Ісус ще не воскрешав нікого, хто був мертвий вже чотири дні і чиє тіло почало розкладатися (Ів 11:39). Серед юдеїв було поширене фальшиве вірування, що душа залишалася з мертвим тілом три дні і тільки тоді покидала його. Навіть ті, хто вірив у це, могли переконатись, що у випадку Лазаря Ісус зробив надзвичайне чудо (Ів 12:9, 10, 17).

Гробниці. Або «пам’ятній гробниці». (Див. глосарій, «Пам’ятна гробниця».)

Приблизно за 3 кілометри. Букв. «приблизно за 15 стадіїв». Грецьким словом ста́діон називали міру довжини, яка дорівнювала 185 м, тобто 1/8 римської милі. (Див. додаток Б14.)

Щоб воскресив їх в останній день. Ісус чотири рази говорить про те, що воскрешатиме людей в останній день (Ів 6:40, 44, 54). В Ів 11:24 Марта також згадує про «воскресіння в останній день». (Пор. Дн 12:13; див. коментар до Ів 11:24.) В Ів 12:48 «останній день» пов’язується з часом суду, який, очевидно, відповідає Тисячолітньому правлінню Христа, коли він судитиме людей, у тому числі воскреслих (Об 20:4—6).

Знаю, він воскресне. Марта думала, що Ісус говорить про майбутнє воскресіння — воскресіння в останній день. (Див. коментар до Ів 6:39.) Вона глибоко вірила у це вчення. Деякі юдейські релігійні провідники, яких називали садукеями, заперечували воскресіння, хоча це вчення містилося у натхнених Богом Писаннях (Дн 12:13; Мр 12:18). А фарисеї вірили у безсмертя душі. Однак Марта знала, що Ісус навчав про надію на воскресіння і навіть воскресив кількох людей, щоправда, ніхто з них не був мертвий так довго, як Лазар.

Має в собі життя. Або «має в собі дар життя». Ісус має «в собі життя» в тому значенні, що його Батько, Бог Єгова, наділив його силою, яку раніше мав тільки Бог. Завдяки цій силі Ісус здатний допомогти людям отримати Боже схвалення, а отже, і життя. Також він здатний давати життя померлим, тобто воскрешати їх. Приблизно через рік після того, як Ісус сказав слова, записані в цьому вірші, він зазначив, що його послідовники також можуть мати в собі життя. (Щоб дізнатися про те, в якому значенні послідовники Ісуса можуть мати «в собі життя», див. коментар до Ів 6:53.)

Я — воскресіння і життя. Ісусова смерть і воскресіння відкрили померлим можливість повернутися до життя. Після воскресіння Ісуса Єгова наділив його владою не лише воскрешати померлих, а й давати їм вічне життя. (Див. коментар до Ів 5:26.) В Об 1:18 Ісус говорить, що він є «той, що живе» і має «ключі від смерті й могили». Тому Ісус — надія для живих і померлих. Він пообіцяв відкрити гробниці і повернути мертвих до життя. Частина воскреслих житиме в небі і буде його співправителями у небесному уряді, а частина житиме на новій землі під правлінням цього уряду (Ів 5:28, 29).

Ніколи не помре. Коли Ісус говорив, що хтось не помре, або буде жити вічно, він, безперечно, не мав на увазі, що люди, які його тоді слухали, ніколи не помруть. Він наголошував, що віра в нього може дати вічне життя. Такий висновок підтверджують слова, які Ісус сказав раніше і які записані в 6-му розділі Івана, де Ісус пов’язує віру з можливістю отримати вічне життя (Ів 6:39—44, 54).

Гробниці. Або «пам’ятної гробниці». (Див. глосарій, «Пам’ятна гробниця».)

З очей... покотилися сльози. Цим висловом перекладене грецьке дієслово дакрı́о, споріднене з грецьким іменником, що перекладається як «сльози» і вживається в Лк 7:38; Дії 20:19, 31; Єв 5:7; Об 7:17; 21:4. Це слово передає думку не стільки про голосний плач, як про сльози, що котяться з очей. У Грецьких Писаннях це слово вживається лише в цьому вірші; в Ів 11:33 (див. коментар), де говориться про плач Марії та юдеїв, використовується інше слово. Ісус знав, що воскресить Лазаря, але сильно засмутився, побачивши, як горюють його близькі друзі. Любов і співчуття спонукали Ісуса плакати разом з іншими, не стримуючи сліз. З цієї розповіді видно, що Ісус дуже співчуває тим, у кого смерть забрала близьку людину.

Плаче. Або «ридає». Грецьке слово часто стосується голосного плачу. Те саме дієслово вживається щодо Ісуса у розповіді про те, як він передрік майбутнє знищення Єрусалима (Лк 19:41).

Сам тяжко зітхнув. Букв. «застогнав у дусі». Слово «дух» (грецькою пне́ума) тут, очевидно, стосується спонукальної сили, яка походить із символічного серця людини і спонукує її говорити або поводитися певним чином. (Див. глосарій, «Дух».)

Тяжко зітхнув і стривожився. Вжиті в оригіналі два грецькі слова передають думку про те, що Ісуса в той момент охопили дуже глибокі почуття. Грецьке дієслово, перекладене як «тяжко зітхнув» (ембріма́омай), переважно передає думку про сильні почуття, але в цьому контексті воно вказує на те, що Ісус був настільки зворушений, що тяжко зітхнув. Грецьке слово, перекладене як «стривожився» (тара́ссо), буквально означає «збурення». На думку одного вченого, у цьому контексті воно означає «викликати у когось внутрішнє хвилювання; завдавати сильного болю чи викликати жаль». Те саме дієслово вживається в Ів 13:21, щоб описати, що відчував Ісус, коли думав про Юдину зраду. (Див. коментар до Ів 11:35.)

Плаче. Або «ридає». Грецьке слово часто стосується голосного плачу. Те саме дієслово вживається щодо Ісуса у розповіді про те, як він передрік майбутнє знищення Єрусалима (Лк 19:41).

З очей... покотилися сльози. Цим висловом перекладене грецьке дієслово дакрı́о, споріднене з грецьким іменником, що перекладається як «сльози» і вживається в Лк 7:38; Дії 20:19, 31; Єв 5:7; Об 7:17; 21:4. Це слово передає думку не стільки про голосний плач, як про сльози, що котяться з очей. У Грецьких Писаннях це слово вживається лише в цьому вірші; в Ів 11:33 (див. коментар), де говориться про плач Марії та юдеїв, використовується інше слово. Ісус знав, що воскресить Лазаря, але сильно засмутився, побачивши, як горюють його близькі друзі. Любов і співчуття спонукали Ісуса плакати разом з іншими, не стримуючи сліз. З цієї розповіді видно, що Ісус дуже співчуває тим, у кого смерть забрала близьку людину.

Гробниці. Або «пам’ятної гробниці». (Див. глосарій, «Пам’ятна гробниця».)

Тіло вже, напевно, смердить. Слова Марти показують, що юдейські поховальні звичаї не передбачали складного процесу бальзамування, метою якого було надовго зберегти тіло. Якби Лазаря бальзамували, то Марта б не боялася, що його тіло буде смердіти. Руки і ноги Лазаря були обмотані пов’язками, а «лице — обв’язане хустиною», але, найімовірніше, не для того, щоб зберегти тіло від розкладання (Ів 11:44).

Минуло чотири дні. Букв. «це четвертий». У грецькому тексті вжито тільки порядковий числівник, але з контексту зрозуміло, що йдеться про день. Очевидно, минуло три повних дні і частина четвертого.

Лазар. Очевидно, грецька форма єврейського імені Елеазар, що означає «Бог допоміг».

Лазарю. Див. коментар до Лк 16:20.

Лице — обв’язане хустиною. Готуючи тіло до поховання, юдеї обмотували його чистою лляною тканиною з прянощами. Однак це не було бальзамуванням, прийнятим у Єгипті (Бт 50:3; Мт 27:59; Мр 16:1; Ів 19:39, 40). Коли Лазар воскрес і вийшов з гробниці, його лице все ще було обв’язане хустиною. Грецьке слово суда́ріон, перекладене тут як «хустина», означає невеликий шматок тканини, який використовували як рушник, серветку чи хустку. Те саме грецьке слово вживається в Ів 20:7 у вислові «хустка, якою була обмотана Ісусова голова».

Наш храм. Букв. «наше місце». Йдеться про місце поклоніння, або святе місце, очевидно, про храм у Єрусалимі. (Пор. Дії 6:13, 14.)

Первосвящеником. За часів, коли Ізраїль був незалежною державою, первосвященик перебував на своїй посаді до кінця життя (Чс 35:25). Але під пануванням римлян первосвященик призначався чи знімався з посади за рішенням римських намісників. (Див. глосарій, «Первосвященик».) Кайяфа, призначений римлянами, був умілим дипломатом і зміг втриматися на своїй посаді довше, ніж його прямі попередники. Його було призначено первосвящеником приблизно у 18 році н. е., і він виконував ці обов’язки приблизно до 36 року н. е. Згадуючи, що Кайяфа був первосвящеником того року, тобто 33 року н. е., Іван, очевидно, хоче показати, що знаменний рік, коли відбулася страта Ісуса, припав на період перебування Кайяфи на посаді первосвященика. (Див. додаток Б12, де позначено можливе місце розташування дому Кайяфи.)

Єфрема. Місто Єфрем, за загальноприйнятою думкою,— це Єфраїн, який цар Юди Авія відвоював у царя Ізраїлю Єровоама (2Хр 13:19). Прийнято вважати, що сьогодні це село Ет-Тайїба, що лежить приблизно за 6 км на північний схід від Бетеля і 3 км на південний схід від імовірного місця розташування Ваал-Хацору (2См 13:23). Воно лежить поблизу пустелі, і якщо дивитись у південно-східному напрямку, то з нього відкривається вид на пустельні рівнини Єрихона і Мертве море. Як повідомляє юдейський історик Йосиф Флавій, римський полководець Веспасіан захопив Єфрем під час походу проти Єрусалима («Юдейська війна», кн. 4, розд. 9, абз. 9).

Пасха. Ісус почав проповідувати після свого хрещення восени 29 року н. е., отже згадка про Пасху на самому початку його служіння, очевидно, стосується Пасхи, яка відзначалася навесні 30 року н. е. (Див. коментар до Лк 3:1 і додаток А7.) Порівняння чотирьох Євангелій показує, що протягом служіння Ісуса на землі Пасха відзначалася чотири рази, а це говорить про те, що його служіння тривало три з половиною роки. В Євангеліях від Матвія, Марка і Луки (ці Євангелія часто називають синоптичними) згадується лише остання Пасха, яку Ісус відзначив перед своєю смертю. В Євангелії від Івана конкретно згадуються три випадки святкування Пасхи (Ів 2:13; 6:4; 11:55), а четвертий, цілком імовірно, мається на увазі в Ів 5:1, де згадується «юдейське свято». Це показує, наскільки важливо порівнювати Євангелія, щоб отримати повнішу картину життя Ісуса. (Див. коментарі до Ів 5:1; 6:4; 11:55.)

Юдейське свято. Хоча Іван не уточнює, про яке свято йдеться, існують вагомі підстави вважати, що це Пасха 31 року н. е. Іван описував події переважно в хронологічному порядку. Це свято згадується після того, як Ісус сказав, що «до жнив залишилося ще чотири місяці» (Ів 4:35). Жнива, зокрема збирання ячменю, починались приблизно в час Пасхи (14 нісана). Тож, очевидно, Ісус промовив слова про жнива за чотири місяці до Пасхи — мабуть у місяці кіслеві (листопад — грудень). Між кіслевом і нісаном відзначалися два інших свята, Свято присвячення і Пурим. Однак для відзначання цих свят ізраїльтяни не мусили йти в Єрусалим. Отже, «юдейське свято» — це, найімовірніше, Пасха, на яку Ісус мав прийти в Єрусалим, дотримуючись Божого закону, даного Ізраїлю (Пв 16:16). Після згадки про це свято Іван описує лише кілька подій, що відбулися до наступної Пасхи (Ів 6:4), але, як видно з таблиці в додатку А7, Іван розповідає про Ісусове служіння стисло і не згадує того, про що вже написали три інші письменники Євангелій. З огляду на те, як багато подій описано в трьох інших Євангеліях, можна зробити висновок, що між святкуваннями Пасхи, згаданими в Ів 2:13 та Ів 6:4, була ще одна Пасха. (Див. додаток А7 і коментар до Ів 2:13.)

Пасха. Очевидно, стосується Пасхи 32 року н. е.— третьої Пасхи за часу Ісусового служіння на землі. (Див. коментарі до Ів 2:13; 5:1; 11:55 і додаток А7.)

Пасха. Тобто Пасха 33 року н. е. Це, очевидно, четверта Пасха, про яку згадується у Євангелії від Івана. (Див. коментарі до Ів 2:13; 5:1; 6:4.)

Медіафайли

Ісус воскрешає Лазаря
Ісус воскрешає Лазаря

Ісус наказує мертвому чоловікові: «Лазарю, вийди!» (Ів 11:43). У ту ж мить Лазар оживає. Він, хоча й обмотаний пов’язками, встає і йде. Його сестри, Марта і Марія, приголомшені, вони не можуть повірити своїм очам. Але це правда! Багато людей, які побачили це чудо, починають вірити в Ісуса. З цієї розповіді можна дізнатися про безкорисливу любов Ісуса, а також про те, які чуда він виконає у значно більших масштабах у новому світі (Ів 5:28). Воскресіння Лазаря описується лише в Євангелії від Івана.

Синедріон
Синедріон

Юдейський верховний суд, який називали Великим Синедріоном, складався з 71 [сімдесяти́ одного́] члена і збирався в Єрусалимі. (Дивіться глосарій, «Синедріон».) Згідно з Мı́шною, сидіння для членів Синедріону розташовувалися півко́лом в три ряди́. Постанови суду записували два пи́сарі. За основу цього́ зображення взято деякі архітектурні елементи знайденого в Єрусалимі залу, де, як вважається, Синедріон засідав у I столітті. (Дивіться додаток Б12, карту «Єрусалим та околиці».)

1. Первосвященик

2. Члени Синедріону

3. Обвинувачений

4. Пи́сарі