Євангеліє від Івана 5:1—47

5  Після того настало юдейське свято,+ тож Ісус пішов в Єрусалим.  В Єрусалимі, біля Овечої брами,+ є купальня з п’ятьма колонадами, що єврейською називається Бетза́та.  Там лежало дуже багато хворих, сліпих, кульгавих та калік із сухими* кінцівками.  ——  Серед них був чоловік, який хворів уже 38 років.  Побачивши, що цей чоловік лежить там, і знаючи, як довго він хворіє, Ісус запитав: «Хочеш стати здоровим?»+  На це хворий відповів: «Пане, немає кому опустити мене в купальню, коли вода збурюється. А коли я сам починаю спускатись туди, хтось інший мене випереджує».  Тоді Ісус сказав: «Вставай! Бери свою підстилку і йди».+  І чоловік зараз же став здоровим, взяв підстилку та почав ходити. Це сталося в суботу.+ 10  Тож юдеї сказали зціленому: «Сьогодні субота, і тобі не дозволяється носити підстилку».+ 11  У відповідь чоловік сказав: «Той, хто зцілив мене, промовив: “Візьми свою підстилку та йди”». 12  Вони ж запитали: «А хто сказав тобі: “Візьми її та йди”?» 13  Проте зцілений не знав, хто це був, бо Ісус загубився в натовпі. 14  Згодом Ісус зустрів цього чоловіка у храмі й промовив: «Тепер ти здоровий. Тож більше не гріши, аби з тобою не трапилося чогось гіршого». 15  А чоловік пішов і розказав юдеям, що його зцілив Ісус. 16  Тому юдеї переслідували Ісуса, оскільки він виконував такі діла в суботу.+ 17  Однак Ісус сказав їм: «Мій Батько досі працює, тому працюю і я».+ 18  Через це юдеї почали ще завзятіше шукати можливості його вбити, бо вважали, що він не лише порушує закон про суботу, але й прирівнює себе до Бога, називаючи його своїм Батьком.+ 19  А Ісус їм сказав: «Щиру правду кажу вам: Син нічого не може робити від себе, а лише те, що, як він бачить, робить Батько.+ Бо, що робить Батько, те подібно робить і Син. 20  Адже Батько любить* Сина+ та показує йому все, що робить сам; і він покаже йому ще більші діла, щоб ви здивувались.+ 21  Бо, як Батько воскрешає та оживляє мертвих,+ так і Син оживляє тих, кого хоче.+ 22  Сам Батько не судить нікого — увесь суд він доручив Синові,+ 23  щоб усі шанували Сина, як шанують Батька. Хто ж не шанує Сина, той не шанує і Батька, який його послав.+ 24  Щиру правду кажу вам: хто чує мій голос та вірить у того, хто мене послав, той має вічне життя,+ і він не підлягає судові, а перейшов від смерті до життя.+ 25  Щиру правду кажу вам: надходить година,— і вже надійшла,— коли мертві почують голос Божого Сина, і ті, хто прислу́хався, будуть жити. 26  Бо, як Батько має в собі життя,+ так і Сину він дав можливість мати в собі життя.+ 27  До того ж Син отримав від Батька владу судити,+ оскільки він є Сином людським.+ 28  Не дивуйтесь цьому, бо надходить година, коли всі, хто перебуває в пам’ятних гробницях, почують його голос+ 29  і вийдуть: хто чинив добро — для воскресіння життя, а хто чинив зло — для воскресіння суду.+ 30  Я нічого не можу робити від себе. Я суджу згідно з тим, що чую, і мій суд праведний,+ оскільки я прагну виконувати не власну волю, а волю того, хто мене послав.+ 31  Якщо лише я свідчу про себе, моє свідчення неправдиве.+ 32  Однак про мене свідчить ще хтось, і я знаю, що його свідчення правдиве.+ 33  Ви послали людей до Івана, і він засвідчив правду.+ 34  Я не потребую свідчення від людини, але говорю все це для вашого спасіння. 35  Цей чоловік був світильником, що палає і сяє, проте недовго ви хотіли тішитись його світлом.+ 36  У мене ж є свідчення більше, ніж Іванове, бо вже самі діла, які доручив мені мій Батько,— діла, які я виконую,— свідчать, що мене послав Батько.+ 37  Свідчення про мене дав і сам Батько, який мене послав.+ Ви ж ані голосу його ніколи не чули, ані образу його не бачили,+ 38  і його слово у вас не перебуває, оскільки ви не вірите в того, кого він послав. 39  Ви досліджуєте Писання,+ бо думаєте, що завдяки їм отримаєте вічне життя, і саме вони свідчать про мене.+ 40  А ви все одно не бажаєте прийти до мене,+ аби отримати життя. 41  Я не хочу слави від людей, 42  але я добре знаю, що ви не маєте любові до Бога. 43  Я прийшов від імені свого Батька, ви ж мене не приймаєте. Якби хтось прийшов від свого імені, його ви прийняли б. 44  Як же ви можете вірити мені, якщо радо приймаєте славу один від одного,+ але слави від єдиного Бога не шукаєте?+ 45  Не думайте, що я буду засуджувати вас перед Батьком; вас є кому засуджувати — це Мойсей,+ на якого ви покладаєте надію. 46  Якби ви вірили Мойсею, то повірили б і мені, бо він писав про мене.+ 47  Але коли ви не вірите в те, що написав він, як же тоді повірите моїм словам?»+

Примітки

Або «паралізованими».
Або «відчуває прив’язаність до».

Коментарі

Пасха. Ісус почав проповідувати після свого хрещення восени 29 року н. е., отже згадка про Пасху на самому початку його служіння, очевидно, стосується Пасхи, яка відзначалася навесні 30 року н. е. (Див. коментар до Лк 3:1 і додаток А7.) Порівняння чотирьох Євангелій показує, що протягом служіння Ісуса на землі Пасха відзначалася чотири рази, а це говорить про те, що його служіння тривало три з половиною роки. В Євангеліях від Матвія, Марка і Луки (ці Євангелія часто називають синоптичними) згадується лише остання Пасха, яку Ісус відзначив перед своєю смертю. В Євангелії від Івана конкретно згадуються три випадки святкування Пасхи (Ів 2:13; 6:4; 11:55), а четвертий, цілком імовірно, мається на увазі в Ів 5:1, де згадується «юдейське свято». Це показує, наскільки важливо порівнювати Євангелія, щоб отримати повнішу картину життя Ісуса. (Див. коментарі до Ів 5:1; 6:4; 11:55.)

Юдейське свято. Хоча Іван не уточнює, про яке свято йдеться, існують вагомі підстави вважати, що це Пасха 31 року н. е. Іван описував події переважно в хронологічному порядку. Це свято згадується після того, як Ісус сказав, що «до жнив залишилося ще чотири місяці» (Ів 4:35). Жнива, зокрема збирання ячменю, починались приблизно в час Пасхи (14 нісана). Тож, очевидно, Ісус промовив слова про жнива за чотири місяці до Пасхи — мабуть у місяці кіслеві (листопад — грудень). Між кіслевом і нісаном відзначалися два інших свята, Свято присвячення і Пурим. Однак для відзначання цих свят ізраїльтяни не мусили йти в Єрусалим. Отже, «юдейське свято» — це, найімовірніше, Пасха, на яку Ісус мав прийти в Єрусалим, дотримуючись Божого закону, даного Ізраїлю (Пв 16:16). Після згадки про це свято Іван описує лише кілька подій, що відбулися до наступної Пасхи (Ів 6:4), але, як видно з таблиці в додатку А7, Іван розповідає про Ісусове служіння стисло і не згадує того, про що вже написали три інші письменники Євангелій. З огляду на те, як багато подій описано в трьох інших Євангеліях, можна зробити висновок, що між святкуваннями Пасхи, згаданими в Ів 2:13 та Ів 6:4, була ще одна Пасха. (Див. додаток А7 і коментар до Ів 2:13.)

Єврейською. Письменники Грецьких Писань під Божим натхненням використовували слово «єврейською» на позначення мови, якою розмовляли юдеї (Ів 19:13, 17, 20; Дії 21:40; 22:2; Об 9:11; 16:16) і якою воскреслий та прославлений Ісус звернувся до Савла з Тарса (Дії 26:14, 15). У Дії 6:1 письменник розрізняє «єврейськомовних» і «грекомовних юдеїв». Хоча деякі вчені стверджують, що у вищезгаданих віршах слово, перекладене як «єврейською», потрібно перекладати як «арамейською», є вагомі підстави вважати, що йдеться саме про єврейську мову. Лука пише, що Павло звернувся «єврейською» до людей в Єрусалимі, а вони, як відомо, досліджували Закон Мойсея, записаний єврейською. Крім того, більша частина рукописів чи їхніх фрагментів, знайдених біля Мертвого моря (серед них біблійні і небіблійні тексти), написана єврейською мовою, а це означає, що єврейська була мовою повсякденного вжитку. Невелика кількість знайдених фрагментів, які написані арамейською мовою, свідчить про те, що люди теж послуговувались цією мовою. Тож дуже малоймовірно, що коли біблійні письменники вживають слово «єврейська», то насправді мають на увазі арамейську або сирійську мову (Дії 21:40; 22:2; пор. Дії 26:14). Єврейські Писання розрізняли «арамейську мову» і «мову юдеїв», як це видно з 2Цр 18:26. Описуючи події з цього біблійного уривка, юдейський історик І століття Йосиф Флавій зазначає, що це були різні мови («Юдейські старожитності», кн. 10, розд. 1, абз. 2). Арамейська і єврейська мови мають подібні слова, і деякі єврейські слова, можливо, запозичені з арамейської. Однак немає підстав вважати, що письменники Грецьких Писань писали про єврейську мову, маючи на увазі арамейську.

Бетзата. Ця єврейська назва означає «дім оливки [або оливок]». У деяких рукописах купальня називається «Віфезда», що, можливо, означає «дім милосердя». А ще в інших рукописах міститься назва «Віфсаїда», яка означає «дім мисливця [або рибалки]». Багато вчених віддають перевагу назві «Бетзата».

У деяких рукописах в кінці вірша 3 і у вірші 4 міститься такий уривок або його частина: «... які чекали, коли вода збуриться. 4 Бо ангел Господа [або «Єгови»] часами спускався до купальні і збурював воду; і хто перший входив у воду, коли вона збурювалась, той ставав здоровим, хоч би яку мав хворобу». Однак цих слів немає в найдавніших авторитетних рукописах, і, найімовірніше, їх не було в оригінальному тексті Євангелія від Івана. (Див. додаток А3.) Деякі переклади Грецьких Писань єврейською мовою (в додатку В4 вони позначені як J9, 22, 23) замість вислову «ангел Господа» вживають «ангел Єгови».

Лежало дуже багато хворих. Вважалося, що в купальні можна було зцілитись, якщо ввійти у воду, коли вона збурюється (Ів 5:7). Тому навколо неї збиралися люди, які хотіли зцілитися. У Біблії не говориться, що Божий ангел здійснював чуда в цій купальні. (Див. коментар до Ів 5:4.) Однак вона каже, що там здійснив чудо Ісус. Варто зазначити, що хворий чоловік був зцілений вмить, йому не треба було входити у воду.

У деяких рукописах в кінці вірша 3 і у вірші 4 міститься такий уривок або його частина: «... які чекали, коли вода збуриться. 4 Бо ангел Господа [або «Єгови»] часами спускався до купальні і збурював воду; і хто перший входив у воду, коли вона збурювалась, той ставав здоровим, хоч би яку мав хворобу». Однак цих слів немає в найдавніших авторитетних рукописах, і, найімовірніше, їх не було в оригінальному тексті Євангелія від Івана. (Див. додаток А3.) Деякі переклади Грецьких Писань єврейською мовою (в додатку В4 вони позначені як J9, 22, 23) замість вислову «ангел Господа» вживають «ангел Єгови».

Підстилку. Або «ліжко». У згаданих в Біблії краях люди зазвичай спали на простій підстилці з соломи або очерету. Щоб було зручніше, зверху, мабуть, клали ковдру або щось інше. Таку підстилку було легко скрутити і сховати. Використане у цьому вірші грецьке слово кра́баттос, очевидно, стосується ліжка нужденної людини. В оповіді з Мр 2:4—12 те саме грецьке слово вказує на ноші, на яких принесли паралізованого чоловіка.

Юдеї. У Євангелії від Івана це слово має різні значення, залежно від контексту. Воно може стосуватися єврейського народу, мешканців Юдеї або мешканців Єрусалима чи його околиць. Також це слово може вказувати на євреїв, які ревно обстоювали людські традиції, пов’язані з Мойсеєвим законом, і які вороже ставилися до Ісуса. У цьому вірші слово «юдеї», можливо, стосується юдейської влади, тобто релігійних провідників, або вживається в ширшому значенні і вказує на інших юдеїв, які ревно дотримувались традицій.

Більше не гріши. Слова Ісуса не означають, що хвороба, від якої чоловік страждав 38 років, була наслідком якогось його гріха. Насправді причиною страждань чоловіка була успадкована недосконалість (Ів 5:5—9; пор. Ів 9:1—3). Виявивши йому милосердя і зціливши його, Ісус радить йому іти дорогою спасіння і свідомо не грішити, бо це призведе до чогось гіршого, ніж хвороба,— до знищення назавжди (Єв 10:26, 27).

Переслідували. Грецьке дієслово, вжите у формі імперфекта, вказує на те, що юдеї (можливо, юдейські провідники або юдеї, які ревно дотримувались людських традицій, пов’язаних з Мойсеєвим законом) почали переслідувати Ісуса і далі продовжували це робити.

Прирівнює себе до Бога. Ісус називав Бога своїм Батьком, але ніколи не заявляв, що є рівним Богові (Ів 5:17). Насправді це юдеї звинувачували Ісуса в тому, що він, називаючи Бога своїм Батьком, прирівнює себе до Бога. Це звинувачення було безпідставним, так само як звинувачення в тому, що Ісус порушував закон про суботу. Ісус чітко показує, що юдеї неправі, коли у віршах 19—24 говорить, що нічого не може робити від себе. Цілком очевидно, що Ісус не заявляв, що є рівним Богові (Ів 14:28).

Від себе. Тобто самостійно. Ісус є Головним Представником Бога; він завжди слухається голосу Єгови і говорить те, що Єгова йому наказує.

Батько любить Сина. Тут Ісус описує теплі почуття, єдність і дружбу, які існували між ним та його Батьком ще від початку творіння (Пр 8:30). Записуючи Ісусові слова, Іван використав грецьке дієслово філе́о («любити; відчувати прив’язаність»). Це дієслово часто передає думку про дуже тісні стосунки, як-от між близькими друзями. Наприклад, воно вживається, коли говориться про дружбу Ісуса і Лазаря (Ів 11:3, 36). Крім того, цим словом описуються стосунки між батьками і дітьми (Мт 10:37). Те саме грецьке дієслово філе́о використовується для опису глибокої, сердечної прихильності Єгови до послідовників свого Сина, а також для опису теплих почуттів, які учні мали до Ісуса (Ів 16:27).

Життя... суду. Тут і в Ів 5:24 «суд» протиставляється «життю» і «вічному життю» і стосується смертного вироку (2Пт 2:9; 3:7; див. коментар до Ів 5:24). У Грецьких Писаннях слово крı́сіс, перекладене як «суд», зазвичай вказує на обвинувальний вирок. Як видно з контексту та інших біблійних віршів, вирок, про який говорить Ісус, буде винесено не на підставі того, що людина робила до своєї смерті, а на підставі того, що вона робитиме після воскресіння. В Рм 6:7 сказано, що «той, хто помер, звільнився від гріха». Кожна воскресла людина покаже своєю поведінкою, слухняна вона чи ні, і залежно від цього її чекатиме або вічне життя, або «суд», тобто смертний вирок.

Мертві нехай ховають своїх мертвих. Як видно з коментаря до Лк 9:59, батько чоловіка, з яким розмовляє Ісус, не помер, а, ймовірно, хворіє або є похилого віку. Отже, Ісус, по суті, говорить: «Нехай духовно мертві ховають своїх мертвих». Тобто чоловік не має відкладати своє рішення стати послідовником Ісуса, оскільки інші родичі, очевидно, можуть дбати про його батька, поки той не помре. Якщо чоловік піде за Ісусом, то обере шлях, який веде до вічного життя, і не буде серед тих, хто духовно мертвий в Божих очах. З Ісусової відповіді видно, що, аби залишатись духовно живим, необхідно ставити Боже Царство на перше місце у своєму житті й усюди про нього звіщати.

Мертві. Ісус сказав, що година, тобто час, коли мертві «почують [його] голос», вже надійшла, тож він міг мати на увазі тільки живих людей, які успадкували гріх від Адама і, як наслідок, засуджені на смерть (Рм 5:12). З погляду Бога людство не має права на життя, оскільки «плата» за гріх — смерть (Рм 6:23). Однак той, хто чує «голос» Ісуса і слухається його, може, так би мовити, «перей[ти] від смерті до життя». (Див. коментар до Ів 5:24.) Слова «чути» і «слухати» часто вживаються в Біблії у значенні «зважати на» або «слухатися».

Судові. Грецьке слово крı́сіс, перекладене тут як «суд», може мати різні відтінки значення. Зрозуміти значення слова допомагає контекст. Наприклад, це слово може вказувати на здійснення суду (Ів 5:22), на справедливість (Мт 23:23; Лк 11:42) або на суд як орган (Мт 5:21). Воно також може стосуватися рішення суду — як позитивного, так і негативного, але в більшості випадків у Грецьких Писаннях передає думку про обвинувальний вирок. У цьому вірші слово «суд» вживається паралельно зі словом смерть і протиставляється життю і вічному життю, тому стосується смертного вироку (2Пт 2:9; 3:7; див. коментар до Ів 5:29).

Перейшов від смерті до життя. Мабуть, Ісус говорить про людей, які були духовно мертвими, але, почувши його слова, повірили у нього і полишили грішну поведінку (Еф 2:1, 2, 4—6). Такі люди перейшли «від смерті до життя» в тому розумінні, що вже не є засудженими на смерть, а завдяки своїй вірі в Бога отримали надію на вічне життя. Очевидно, Ісус теж говорив про мертвих у духовному розумінні, коли розмовляв з юдеєм, який хотів піти додому й поховати свого батька. Ісус сказав йому: «Мертві нехай ховають своїх мертвих» (Лк 9:60; див. коментарі до Лк 9:60; Ів 5:25).

Перейшов від смерті до життя. Мабуть, Ісус говорить про людей, які були духовно мертвими, але, почувши його слова, повірили у нього і полишили грішну поведінку (Еф 2:1, 2, 4—6). Такі люди перейшли «від смерті до життя» в тому розумінні, що вже не є засудженими на смерть, а завдяки своїй вірі в Бога отримали надію на вічне життя. Очевидно, Ісус теж говорив про мертвих у духовному розумінні, коли розмовляв з юдеєм, який хотів піти додому й поховати свого батька. Ісус сказав йому: «Мертві нехай ховають своїх мертвих» (Лк 9:60; див. коментарі до Лк 9:60; Ів 5:25).

Мертві. Ісус сказав, що година, тобто час, коли мертві «почують [його] голос», вже надійшла, тож він міг мати на увазі тільки живих людей, які успадкували гріх від Адама і, як наслідок, засуджені на смерть (Рм 5:12). З погляду Бога людство не має права на життя, оскільки «плата» за гріх — смерть (Рм 6:23). Однак той, хто чує «голос» Ісуса і слухається його, може, так би мовити, «перей[ти] від смерті до життя». (Див. коментар до Ів 5:24.) Слова «чути» і «слухати» часто вживаються в Біблії у значенні «зважати на» або «слухатися».

В собі життя. В Ів 5:26 Ісус говорить, що, як Батько має «в собі життя», так і йому дана можливість мати «в собі життя». (Див. коментар до Ів 5:26.) Тепер, приблизно через рік, Ісус використовує той самий вислів, говорячи про своїх послідовників. Він показує, що мати «в собі життя» може означати отримати «вічне життя» (Ів 6:54). У цьому вірші вислів «в собі життя» вказує не на силу наділяти життям, а, ймовірно, на можливість отримати справжнє повноцінне життя. Помазані християни отримують його, коли воскресають до безсмертного життя на небі. А вірні християни з земною надією отримають справжнє життя, пройшовши остаточне випробування відразу після Тисячолітнього правління Христа (1Кр 15:52, 53; Об 20:5, 7—10).

Має в собі життя. Або «має в собі дар життя». Ісус має «в собі життя» в тому значенні, що його Батько, Бог Єгова, наділив його силою, яку раніше мав тільки Бог. Завдяки цій силі Ісус здатний допомогти людям отримати Боже схвалення, а отже, і життя. Також він здатний давати життя померлим, тобто воскрешати їх. Приблизно через рік після того, як Ісус сказав слова, записані в цьому вірші, він зазначив, що його послідовники також можуть мати в собі життя. (Щоб дізнатися про те, в якому значенні послідовники Ісуса можуть мати «в собі життя», див. коментар до Ів 6:53.)

Син... людський. Або «Син людини». Цей вислів вживається в Євангеліях близько 80 разів. Так Ісус називає самого себе, очевидно, для того щоб підкреслити, що він дійсно був людиною, народженою від жінки, і що був подібним до Адама, завдяки чому міг викупити людство від гріха і смерті (Рм 5:12, 14, 15). Вислів «Син людський» також показує, що Ісус є Месією, тобто Христом (Дн 7:13, 14; див. глосарій).

Сином людським. Див. коментар до Мт 8:20.

Пам’ятних гробницях. Цим висловом перекладено грецьке слово мнеме́йон, що походить від дієслова мімне́скомай («пам’ятати; нагадувати (собі)») і стосується гробниці або могили. Отже, це слово передає думку про те, що померлу людину пам’ятають. У цьому вірші воно означає, що її пам’ятає Бог. Цей відтінок значення допомагає краще зрозуміти слова, які сказав злочинець, що висів на стовпі поряд з Ісусом, і які записав в своєму Євангелії Лука: «Згадай [форма дієслова мімне́скомай] про мене, коли прийдеш у своє Царство» (Лк 23:42).

Воскресіння. Грецьке слово ана́стасіс буквально означає «підняття; вставання». Воно вживається в Грецьких Писаннях приблизно 40 разів і стосується воскресіння мертвих (Мт 22:31; Дії 4:2; 24:15; 1Кр 15:12, 13). У Септуагінті в Іс 26:19 вживається дієслово, споріднене зі словом ана́стасіс; ним перекладене єврейське дієслово зі значенням «жити; оживати» у вислові «померлі твої оживуть». (Див. глосарій.)

Судові. Грецьке слово крı́сіс, перекладене тут як «суд», може мати різні відтінки значення. Зрозуміти значення слова допомагає контекст. Наприклад, це слово може вказувати на здійснення суду (Ів 5:22), на справедливість (Мт 23:23; Лк 11:42) або на суд як орган (Мт 5:21). Воно також може стосуватися рішення суду — як позитивного, так і негативного, але в більшості випадків у Грецьких Писаннях передає думку про обвинувальний вирок. У цьому вірші слово «суд» вживається паралельно зі словом смерть і протиставляється життю і вічному життю, тому стосується смертного вироку (2Пт 2:9; 3:7; див. коментар до Ів 5:29).

Воскресіння. Див. коментар до Мт 22:23.

Життя... суду. Тут і в Ів 5:24 «суд» протиставляється «життю» і «вічному життю» і стосується смертного вироку (2Пт 2:9; 3:7; див. коментар до Ів 5:24). У Грецьких Писаннях слово крı́сіс, перекладене як «суд», зазвичай вказує на обвинувальний вирок. Як видно з контексту та інших біблійних віршів, вирок, про який говорить Ісус, буде винесено не на підставі того, що людина робила до своєї смерті, а на підставі того, що вона робитиме після воскресіння. В Рм 6:7 сказано, що «той, хто помер, звільнився від гріха». Кожна воскресла людина покаже своєю поведінкою, слухняна вона чи ні, і залежно від цього її чекатиме або вічне життя, або «суд», тобто смертний вирок.

Від себе. Тобто самостійно. Ісус є Головним Представником Бога; він завжди слухається голосу Єгови і говорить те, що Єгова йому наказує.

Згідно з тим, що чую. Тобто згідно з тим, що Ісус чує від Батька, який є Найвищим Суддею.

Ще хтось. Безсумнівно, йдеться про Батька (Ів 5:34, 37).

Писання. Це слово часто стосується натхнених Єврейських Писань в цілому. Юдеї, які уважно досліджували Писання, могли легко зрозуміти, що Ісус був Месією, якби порівняли його життя і вчення з тим, що передрікалося в Писаннях. Однак вони не хотіли неупереджено дослідити численні докази з Писань, які доводили, що Ісус — це обіцяний Месія. Вони думали, що завдяки Писанням отримають вічне життя, але відмовилися визнати, що Писання вказують на Ісуса як на єдиний шлях до життя (Пв 18:15; Лк 11:52; Ів 7:47, 48).

Вони. Тобто Писання, про які йдеться на початку вірша. Писання містили месіанські пророцтва, які показували, що саме завдяки Ісусу можна отримати «вічне життя».

Єдиного Бога. У деяких стародавніх рукописах міститься варіант, в якому немає слова «Бог» і який можна перекласти як «Єдиний». Однак інші давні авторитетні рукописи свідчать на користь варіанта, вжитого в основному тексті цього видання.

Медіафайли

Купальня Бетзата
Купальня Бетзата

Лише в Євангелії від Івана згадується купальня Бетзата, розташована «в Єрусалимі, біля Овечої брами» (Ів 5:2). Можливо, йдеться про Овечу браму, що згадувалась у Єврейських Писаннях і була на північно-східному розі міста (Не 3:1, 32; 12:39), а можливо, про браму, яку побудували пізніше, ніж згадану у Єврейських Писаннях. На північ від храмової гори археологи знайшли залишки великої купальні, яка, схоже, відповідає опису Івана. Розкопки показують, що купальня складалася з двох басейнів загальною площею приблизно 46 м на 92 м. Згідно з оповіддю в Євангелії, купальня мала «п’ять колонад» і там збиралося «дуже багато» хворих та калік (Ів 5:2, 3). Очевидно, одна з п’яти колонад була частиною стіни, яка відділяла північний та південний басейни, а інші чотири, можливо, стояли по зовнішньому периметру купальні.

1. Бетзата

2. Храмова гора