Другий лист до коринфян 5:1—21

5  Крім того, ми знаємо, що наш земний дім, теперішній намет, зруйнується+ і ми отримаємо будівлю від Бога — нерукотворний+ вічний дім на небі.  А в теперішньому домі ми стогнемо і прагнемо вдягти дім, приготований для нас на небі,+  щоб, одягнувши його, нам не виявитися нагими.  Перебуваючи в теперішньому наметі, ми стогнемо під тягарем. Це не означає, що ми хочемо скинути з себе цей намет. Ми просто прагнемо одягнути інший,+ аби смертне було поглинуте життям.+  А приготував нас до цього Бог,+ давши нам свій дух на знак того, що має настати.+  Тож ми ніколи не втрачаємо мужності й знаємо, що поки живемо* в тілі, то не перебуваємо з Господом.+  Адже ми ходимо вірою,+ а не тим, що бачимо.+  І все ж ми не втрачаємо мужності й хотіли б не бути вже в тілі, а оселитися з Господом.+  Тому немає значення, де ми живемо, з ним чи без нього, наша мета — завжди йому догоджати. 10  Адже всі ми повинні стати* перед судовим престолом Христа, щоб кожному було відплачено згідно з тим, що він робив у тілі — добро чи зло.+ 11  Отож, розуміючи, що нам треба мати страх перед Господом, ми переконливо навчаємо інших, і Бог добре знає нас. Сподіваюсь, що й ви* добре знаєте нас. 12  Ми не починаємо себе знову рекомендувати. Ми просто даємо вам підстави похвалитися нами. Тоді ви матимете що відповісти людям, котрі вихваляються тим, що зовні,+ а не тим, що є в серці. 13  Якщо ми не мали здорового глузду,+ то для Бога. А якщо ми при своєму розумі, то для вас. 14  Нас спонукує Христова любов,+ бо ми дійшли такого висновку: якщо один помер за всіх,+ то й усі померли. 15  А помер він за всіх, щоб усі, хто живе, жили вже не для себе,+ а для того, хто за них помер і воскрес. 16  Отже, відтепер ми не дивимось на жодну людину з тілесного погляду.+ Навіть якщо раніше ми дивилися на Христа з тілесного погляду, то тепер, звичайно, не дивимось.+ 17  Тож якщо хтось перебуває в єдності з Христом, то є новим створінням.+ На зміну старому прийшло нове. 18  І все це від Бога, який через Христа примирив нас із собою+ та доручив нам служіння, пов’язане з примиренням.+ 19  Іншими словами, Бог через Христа примиряє із собою світ+ і не залічує людям їхніх проступків.+ І цю звістку примирення Бог доручив нам.+ 20  Отже, ми — посли+ замість Христа,+ так, ніби Бог через нас звертається до людей із закликом. І замість Христа ми благаємо: «Примиріться з Богом». 21  Того, хто не вчинив гріха,+ він заради нас зробив жертвою за гріх. І завдяки йому ми стаємо праведними в Божих очах.+

Примітки

Букв. «поки наш дім».
Або «бути виявленими».
Букв. «ваше сумління».

Коментарі

Ми... прагнемо одягнути інший. Павло та інші помазані християни прагнули воскреснути в небі як безсмертні духовні істоти (2Кр 5:2). Вони отримали від Бога надію жити в небі, але це зовсім не означало, що вони хочуть померти. Порівнюючи їхні земні тіла до намету, Павло сказав: «Це не означає, що ми хочемо скинути з себе цей намет». (Див. коментар до 2Кр 5:1.) Тобто вони не чекали смерті, яка б звільнила їх від фізичних немочей, а також від обов’язків і труднощів, пов’язаних з їхнім служінням. (Див. коментар до 2Кр 5:3.) Павлові слова «ми... прагнемо одягнути інший» показують, що помазані християни хочуть жити в небі. Вони мають велике бажання служити Єгові вічно разом з Христом Ісусом (1Кр 15:42—44, 53, 54; Флп 1:20—24; 2Пт 1:4; 1Ів 3:2, 3; Об 20:6).

Наш земний дім, теперішній намет. Тут Павло використовує метафору, порівнюючи фізичне тіло помазаного духом християнина з буквальним наметом. Розкладний намет — це щось тимчасове і досить неміцне. Подібно і земні тіла помазаних християн — смертні, тлінні і тимчасові. Але ці християни з нетерпінням чекають «будівлю від Бога», тобто духовне тіло, яке буде вічним і нетлінним (1Кр 15:50—53; пор. 2Пт 1:13, 14; див. коментар до 2Кр 5:4).

Зруйнується. Або «розпадеться». Оскільки Павло тут порівнює фізичне тіло з буквальним наметом, грецьке слово каталı́о можна також перекласти як «буде розібраний; буде знятий».

Наш земний дім, теперішній намет. Тут Павло використовує метафору, порівнюючи фізичне тіло помазаного духом християнина з буквальним наметом. Розкладний намет — це щось тимчасове і досить неміцне. Подібно і земні тіла помазаних християн — смертні, тлінні і тимчасові. Але ці християни з нетерпінням чекають «будівлю від Бога», тобто духовне тіло, яке буде вічним і нетлінним (1Кр 15:50—53; пор. 2Пт 1:13, 14; див. коментар до 2Кр 5:4).

Домі. Або «житлі». Грецьке слово ойкете́ріон вживається лише тут і в Юд 6, де воно перекладено як «місце проживання».

Дім, приготований для нас на небі. Або «наше житло, що з неба; наше небесне житло». (Див. коментар до 2Кр 5:1.)

Ми... прагнемо одягнути інший. Павло та інші помазані християни прагнули воскреснути в небі як безсмертні духовні істоти (2Кр 5:2). Вони отримали від Бога надію жити в небі, але це зовсім не означало, що вони хочуть померти. Порівнюючи їхні земні тіла до намету, Павло сказав: «Це не означає, що ми хочемо скинути з себе цей намет». (Див. коментар до 2Кр 5:1.) Тобто вони не чекали смерті, яка б звільнила їх від фізичних немочей, а також від обов’язків і труднощів, пов’язаних з їхнім служінням. (Див. коментар до 2Кр 5:3.) Павлові слова «ми... прагнемо одягнути інший» показують, що помазані християни хочуть жити в небі. Вони мають велике бажання служити Єгові вічно разом з Христом Ісусом (1Кр 15:42—44, 53, 54; Флп 1:20—24; 2Пт 1:4; 1Ів 3:2, 3; Об 20:6).

Нам не виявитися нагими. Павло знав, що він та інші помазані християни, які помруть до присутності Христа, деякий час будуть «нагими», тобто без одягу. Цей образний вислів означає, що вони не житимуть взагалі — ані у фізичному, ані у духовному тілі, вони будуть спати смертним сном в могилі. Але якщо такі християни протягом свого життя на землі були вірними, то не залишаться «нагими», або мертвими, назавжди. Бог дає їм гарантію того, що вони воскреснуть у майбутньому. Тоді вони зможуть «одягнути» духовне тіло та «оселитися з Господом» (2Кр 5:1—8; див. коментар до 2Кр 5:4).

Наш земний дім, теперішній намет. Тут Павло використовує метафору, порівнюючи фізичне тіло помазаного духом християнина з буквальним наметом. Розкладний намет — це щось тимчасове і досить неміцне. Подібно і земні тіла помазаних християн — смертні, тлінні і тимчасові. Але ці християни з нетерпінням чекають «будівлю від Бога», тобто духовне тіло, яке буде вічним і нетлінним (1Кр 15:50—53; пор. 2Пт 1:13, 14; див. коментар до 2Кр 5:4).

Нам не виявитися нагими. Павло знав, що він та інші помазані християни, які помруть до присутності Христа, деякий час будуть «нагими», тобто без одягу. Цей образний вислів означає, що вони не житимуть взагалі — ані у фізичному, ані у духовному тілі, вони будуть спати смертним сном в могилі. Але якщо такі християни протягом свого життя на землі були вірними, то не залишаться «нагими», або мертвими, назавжди. Бог дає їм гарантію того, що вони воскреснуть у майбутньому. Тоді вони зможуть «одягнути» духовне тіло та «оселитися з Господом» (2Кр 5:1—8; див. коментар до 2Кр 5:4).

Ми... прагнемо одягнути інший. Павло та інші помазані християни прагнули воскреснути в небі як безсмертні духовні істоти (2Кр 5:2). Вони отримали від Бога надію жити в небі, але це зовсім не означало, що вони хочуть померти. Порівнюючи їхні земні тіла до намету, Павло сказав: «Це не означає, що ми хочемо скинути з себе цей намет». (Див. коментар до 2Кр 5:1.) Тобто вони не чекали смерті, яка б звільнила їх від фізичних немочей, а також від обов’язків і труднощів, пов’язаних з їхнім служінням. (Див. коментар до 2Кр 5:3.) Павлові слова «ми... прагнемо одягнути інший» показують, що помазані християни хочуть жити в небі. Вони мають велике бажання служити Єгові вічно разом з Христом Ісусом (1Кр 15:42—44, 53, 54; Флп 1:20—24; 2Пт 1:4; 1Ів 3:2, 3; Об 20:6).

На знак того, що має настати. Або «як перший внесок (завдаток); як гарантію того, що має настати». У Грецьких Писаннях слово аррабо́н вживається тричі і кожного разу пов’язане з тим, що Бог помазує християн духом, тобто своїм святим духом, або діючою силою (2Кр 5:5; Еф 1:13, 14). Ця особлива дія святого духу — наче перший внесок, чи завдаток, того, що має настати. Завдяки цьому знаку помазані духом християни цілком впевнені у своїй надії. У їхню повну плату, або нагороду, входить те, що вони одягнуться в нетлінне небесне тіло (2Кр 5:1—5), а також отримають дар безсмертя (1Кр 15:48—54).

На знак того, що має настати. Або «як перший внесок (завдаток); як гарантію того, що має настати». (Див. коментар до 2Кр 1:22.)

Ходимо вірою, а не тим, що бачимо. У Біблії слово «ходити» часто має переносне значення — «жити; поводитись; обирати певний життєвий шлях». Тож вислів «ходимо вірою» передає думку про те, що людина на своєму життєвому шляху керується вірою в Бога і довір’ям до нього та до всього, що він сказав. Тут цей вислів протиставляється вислову «ходимо...тим, що бачимо», тобто життєвому шляху, на якому людина керується лише тим, що видиме, якимись зовнішніми ознаками. В цьому контексті Павло говорить про помазаних духом християн. Хоча вони не могли буквально бачити свою небесну нагороду, їхня віра мала міцну основу. Усі християни на своєму життєвому шляху повинні керуватися вірою.

Судовим престолом Христа. У Рм 14:10 Павло говорив про «судовий престол Бога». Але Єгова здійснює суд через свого Сина (Ів 5:22, 27), тому тут цей престол названо «судовим престолом Христа». У часи ранніх християн судовий престол (грецькою бе́ма) зазвичай був підвищенням просто неба, до якого вели сходи. Там засідали чиновники, які зверталися до народу й оголошували свої рішення (Мт 27:19; Ів 19:13; Дії 12:21; 18:12; 25:6, 10). Павлові слова про судовий престол, можливо, нагадали коринфянам про величне судове місце в Коринфі. (Див. глосарій, «Судове місце», і медіагалерею, «Судове місце в Коринфі».)

Зло. Або «щось негідне». Грецьке слово, перекладене тут як «зло» або «щось негідне»,— це фа́улос. В деяких контекстах воно може передавати думку про моральне зіпсуття. Павло пояснює, що люди стоять перед вибором — робити добро чи зло, тобто жити за Божими нормами чи нехтувати ними.

Судовим престолом Христа. У Рм 14:10 Павло говорив про «судовий престол Бога». Але Єгова здійснює суд через свого Сина (Ів 5:22, 27), тому тут цей престол названо «судовим престолом Христа». У часи ранніх християн судовий престол (грецькою бе́ма) зазвичай був підвищенням просто неба, до якого вели сходи. Там засідали чиновники, які зверталися до народу й оголошували свої рішення (Мт 27:19; Ів 19:13; Дії 12:21; 18:12; 25:6, 10). Павлові слова про судовий престол, можливо, нагадали коринфянам про величне судове місце в Коринфі. (Див. глосарій, «Судове місце», і медіагалерею, «Судове місце в Коринфі».)

Страх перед Господом. В цьому контексті «Господь», очевидно, стосується Ісуса Христа. У попередньому вірші Павло говорить, що «всі ми повинні стати перед судовим престолом Христа». (Див. коментар до 2Кр 5:10.) Ще Ісая пророкував, що Ісус буде виконувати роль Судді (Іс 11:3, 4). «Страх перед Господом» можна розвинути завдяки глибокій любові та повазі до Єгови, який призначив Ісуса Суддею (Ів 5:22, 27).

Бог добре знає нас... ви добре знаєте нас. Або «ми виявлені Богу... ми виявлені перед вами». Павло був переконаний, що Бог знав, якою людиною був він сам і якими були його товариші. Тут Павло висловлює своє сподівання, що коринфяни теж розуміють, що ці брати керуються добрими спонуками і поводяться правильно.

Людям, котрі вихваляються тим, що зовні. Грецьке дієслово кауха́омай, що перекладається як «вихвалятися», часто передає думку про самолюбство і гордість. Воно вживається кілька разів у листах Павла до коринфян. З Біблії видно, що жодна людина не має підстав вихвалятися собою або своїми досягненнями (Єр 9:23, 24). Апостол Павло дає членам збору конкретну пораду і пояснює, що немає жодних підстав вихвалятися якоюсь людиною; хвалитися можна лише Богом Єговою і тим, що він для них зробив (1Кр 1:28, 29, 31; 4:6, 7; 2Кр 10:17).

Якщо ми не мали здорового глузду, то для Бога. Павло тут вживає грецьке дієслово, яке буквально означає «виходити з себе; бути не в собі». Можливо, він каже це, тому що трохи далі у своєму листі вихваляється, захищаючись від своїх критиків, які стверджували, що він непридатний бути апостолом (2Кр 11:16—18, 23). Хоча Павло був цілком придатним для такого служіння, йому було ніяково вихвалятися. Він хвалився не через гордість, а робив це «для Бога», бо хотів обстояти правду і захистити збір від згубного впливу. Насправді Павло був при своєму розумі, він мав урівноважений погляд на себе. (Пор. Дії 26:24, 25; Рм 12:3.) Така врівноваженість принесла велику користь тим, кого він навчав, тож він міг по праву сказати, що це для вас.

Обов’язок. Павло отримав завдання проповідувати і вважав своїм обов’язком виконувати цю працю (Дії 9:15—17; Гл 1:15, 16). Грецьке слово, перекладене як «обов’язок», також перекладається як «вагома причина» (Рм 13:5). Павло далі говорить: «Горе мені, якщо я не проголошую доброї новини!» Кажучи «горе мені», він хоче показати, як би він почувався, якби нехтував своїм обов’язком. По суті, його життя залежало від того, чи буде він вірно виконувати своє завдання. (Пор. Єз 33:7—9, 18; Дії 20:26.) Коли Павло писав цей уривок, можливо, він мав на думці слова Єремії та Амоса (Єр 20:9; Ам 3:8). Проте його головною спонукою у проповідуванні була любов, а не лише почуття обов’язку (2Кр 5:14, 20; Флп 1:16).

Нас спонукує. Грецьке дієслово буквально означає «тримати разом» і може передавати думку «постійно тримати когось або щось під контролем»; «закликати»; «наполягати». Любов, яку Христос виявив, віддавши за нас своє життя, надзвичайно велика, і чим більше ми усвідомлюємо це, тим глибше вона зворушує наше серце. Саме в цьому розумінні Христова любов, так би мовити, тримала Павла під контролем. Вона спонукувала його відкидати самолюбні прагнення і скеровувати всі сили на те, щоб служити Богу і ближнім — як у зборі, так і за його межами. (Пор. коментар до 1Кр 9:16.)

Христова любов. Або «любов до Христа». Грецький вислів можна зрозуміти або як «любов, яку Христос виявляє до нас», або як «любов, яку ми виявляємо до Христа». На думку декого, тут можливі обидва значення. Але контекст показує, що Павло наголошує на любові, яку виявив Христос (2Кр 5:15).

Людина. Букв. «тіло». Грецьке слово саркс тут вказує на людину, істоту з фізичним тілом і кров’ю. (Див. коментарі до Ів 3:6; 17:2.)

Плоті. У Біблії грецьке слово саркс, перекладене тут як «плоть», вживається в різних значеннях. Іноді воно вказує на людину, істоту з фізичним тілом і кров’ю, і не містить думки про гріх та недосконалість (Ів 1:14; 3:6; 17:2). Однак у багатьох контекстах, наприклад, в цьому вірші, воно підкреслює гріховність і недосконалість людей. У попередніх розділах Павло пов’язує вислів «жили, керуючись плотськими бажаннями» з висловом «грішні похоті», які «діяли в [їхніх] тілах» (Рм 6:19; 7:5, 18, 25). В наступних віршах (Рм 8:5—13) Павло протиставляє грішну плоть і дух, тобто Божий святий дух. (Щоб дізнатись про інші значення слова саркс, див. коментар до Рм 1:3; Рм 2:28.)

З тілесного погляду. Або «з людського погляду». Букв. «за тілом». Вжите тут грецьке слово саркс, що перекладається як «тіло», в широкому розумінні стосується обмежень, які мають люди, в тому числі обмежень їхнього мислення і їхніх досягнень. (Див. коментарі до Рм 3:20; 8:4.) Павло мав на увазі, що християни не повинні були оцінювати одні одних за становищем, статками, расою, походженням чи подібними мірками. Оскільки Христос помер за всіх, такі «тілесні» розбіжності не мали жодного значення. Важливими були лише духовні узи між одновірцями (Мт 12:47—50).

Тепер, звичайно, не дивимось. Деякі християни спочатку дивилися на Ісуса з тілесного, тобто людського, погляду, сподіваючись, що він прийшов відновити на землі царство Ізраїля, але потім вони перестали так думати (Ів 6:15, 26). Вони усвідомили, що Ісус віддав своє фізичне тіло як викуп і тепер є життєдайним духом (1Кр 15:45; 2Кр 5:15).

В єдності з Христом. Букв. «в Христі». Кожен помазаний духом християнин перебуває в єдності з Ісусом Христом (Ів 17:21; 1Кр 12:27). Ці особливі стосунки з’являються, коли Єгова приводить людину до свого Сина і дає їй можливість народитися завдяки святому духу (Ів 3:3—8; 6:44).

Є новим створінням. Кожен помазаний християнин є новим створінням, тобто він — народжений духом Божий син, який має надію правити з Христом в небесному Царстві (Гл 4:6, 7). Хоча після завершення шостого дня творення Бог більше не створював нічого матеріального (Бт 2:2, 3), він продовжує творити нові духовні речі.

Прийшло нове. Під час свого хрещення Ісус був помазаний, і можна було сказати, що він — народжений духом Божий син, який отримав можливість повернутися на небо. Тож Ісус став першим «новим створінням» Бога. Крім того, Ісус та його помазані співправителі як група утворюють християнський збір, який також є новим духовним створінням (1Пт 2:9).

Примирилися з Богом. Грецьке дієслово каталла́ссо двічі вживається в цьому вірші і двічі в 2Кр 5:18, 19. Його основне значення — «змінювати; обмінювати». Також воно набуло значення «змінити ворожість на дружні стосунки». Коли йдеться про стосунки людей і Бога, воно передає думку про відновлення втраченого миру і дружби. Павло використав це дієслово, коли дав пораду жінці, яка живе окремо від свого чоловіка: «Нехай... помириться з [чоловіком]» (1Кр 7:11). Споріднене дієслово діалла́ссомай трапляється в Мт 5:24, де Ісус говорить «примири[ти]ся з братом», перш ніж складати приношення на жертовнику. (Див. коментар до Мт 5:24.) Людям необхідно примиритися з Богом, оскільки перший чоловік Адам виявив непослух і передав усім своїм нащадкам гріх та недосконалість. Як наслідок, люди стали ворогами Бога; тепер вони відчужені від нього, адже Бог, дотримуючись своїх норм, не може дивитись крізь пальці на гріх (Рм 5:12; 8:7, 8).

Допомогу. Або «допомогу, щоб послужити». Це перший описаний в Біблії випадок, коли християни послали допомогу одновірцям в іншому куточку світу. Грецьке слово діаконı́а, яке часто перекладається як «служіння», також передає думку про матеріальну допомогу, як-от в Дії 12:25 і 2Кр 8:4. Те, як грецьке слово діаконı́а вживається у Грецьких Писаннях, показує, що християнське служіння має дві грані. Одна — це «служіння [форма слова діаконı́а], пов’язане з примиренням», тобто праця проповідування і навчання (2Кр 5:18—20; 1Тм 2:3—6). А друга, як видно з цього уривка,— служіння на благо одновірців. Павло писав: «Є... різні види служіння [форма множини слова діаконı́а], але Господь той самий» (1Кр 12:4—6, 11). Він показав, що всі ці грані християнського служіння є частиною нашого служіння Богу (Рм 12:1, 6—8).

Своє служіння. Коли Ісус був на землі, він дав своїм послідовникам завдання робити учнями людей з усіх народів (Мт 28:19, 20). Павло говорив про цю працю як про «служіння, пов’язане з примиренням». За його словами, «ми благаємо» відчужений від Бога світ: «Примиріться з Богом» (2Кр 5:18—20). Павло вкладав усі сили в служіння для інших народів, але водночас дуже прагнув, аби хоч хтось з юдеїв зробив кроки, необхідні для спасіння (Рм 11:14). Основне значення грецького слова діаконı́а — «служіння». Споріднене дієслово іноді використовується в Біблії, коли йдеться про людей, які надають різні особисті послуги, наприклад прислуговують при столах (Лк 4:39; 17:8; Ів 2:5). Тут воно стосується християнського служіння. Це особливе служіння, пов’язане з турботою про духовні потреби інших.

Бога, який... примирив нас із собою. Усім людям необхідно примиритися з Богом, оскільки перший чоловік Адам виявив непослух і передав усім своїм нащадкам гріх і недосконалість (Рм 5:12). Як наслідок, люди стали ворогами Бога і тепер вони відчужені від нього, адже Бог, дотримуючись своїх норм, не може дивитися крізь пальці на гріх (Рм 8:7, 8). Грецькі слова, перекладені як «примирити» і «примирення», передають думку про зміну чи обмін. У цьому контексті вони вказують на те, що ворожі стосунки з Богом змінилися на мирні і дружні. Тут Павло каже, що спочатку Бог примирив із собою «нас» (Павла, його товаришів і всіх помазаних духом християн) і зробив це через Христа, тобто завдяки Христовій викупній жертві. Далі Павло говорить, що Бог «доручив нам служіння, пов’язане з примиренням». (Див. коментар до Рм 5:10.)

Служіння, пов’язане з примиренням. Тобто служіння, мета якого допомогти людям «примири[т]ися з Богом через смерть його Сина» (Рм 5:10). Це служіння включає в себе проголошення важливої звістки, завдяки якій люди, відчужені від Бога, можуть розвинути з ним мирні стосунки і стати його друзями (2Кр 5:18—20; щоб дізнатись про значення грецького слова діаконı́а («служіння»), див. коментарі до Дії 11:29; Рм 11:13).

Бога, який... примирив нас із собою. Усім людям необхідно примиритися з Богом, оскільки перший чоловік Адам виявив непослух і передав усім своїм нащадкам гріх і недосконалість (Рм 5:12). Як наслідок, люди стали ворогами Бога і тепер вони відчужені від нього, адже Бог, дотримуючись своїх норм, не може дивитися крізь пальці на гріх (Рм 8:7, 8). Грецькі слова, перекладені як «примирити» і «примирення», передають думку про зміну чи обмін. У цьому контексті вони вказують на те, що ворожі стосунки з Богом змінилися на мирні і дружні. Тут Павло каже, що спочатку Бог примирив із собою «нас» (Павла, його товаришів і всіх помазаних духом християн) і зробив це через Христа, тобто завдяки Христовій викупній жертві. Далі Павло говорить, що Бог «доручив нам служіння, пов’язане з примиренням». (Див. коментар до Рм 5:10.)

Бог через Христа примиряє. У деяких перекладах ця фраза передана так: «Бог був у Христі, примиряючи». Але грецький прийменник ен, який буквально означає «у», має дуже широке значення і перекладається залежно від контексту. З попереднього вірша (2Кр 5:18) чітко видно, що «Бог... через [грецькою діа́] Христа примирив нас із собою». Тому доречно, що прийменник ен тут перекладений як «через».

Примиряє із собою світ. Світ, тобто людство, має примиритися з Богом, оскільки перший чоловік Адам виявив непослух і передав усім своїм нащадкам гріх і недосконалість. (Див. коментар до 2Кр 5:18.) Бог здійснює це примирення через Христа, тобто завдяки Ісусовій жертві примирення (Рм 5:10; 2Кр 5:21; Кл 1:21, 22). Тих, хто перебуває в єдності з Христом, Єгова призначив «послами» у ворожому світі і доручив їм «служіння, пов’язане з примиренням» (2Кр 5:18, 20).

Звістку примирення. Або «слово примирення». Звістка, яку Бог дав людям, тобто його слово, описується також іншими висловами, які підкреслюють глибину і різні грані цієї звістки, або слова. Окрім вжитого тут вислову «звістка примирення», в Біблії можна побачити такі вислови, як «слово [або «звістка»] про Царство» (Мт 13:19), «слово про це спасіння» (Дії 13:26), «слово правди» (Еф 1:13) і «слово праведності» (Єв 5:13). У цьому уривку Павло каже, що звістку примирення Бог доручив «нам» (тобто Павлу та усім помазаним духом християнам) і що він вдячний за можливість її проголошувати.

Ми — посли. Тут Павло називає себе і своїх співпрацівників «послами замість Христа». У біблійні часи посли та інші вісники виконували різні доручення. Наприклад, в конфліктних ситуаціях посли мали з’ясувати, чи можна уникнути війни, а якщо війна вже почалася, вони мали спробувати укласти мир (Іс 30:1—4; 33:7). За днів Павла якийсь народ, місто чи провінція Римської імперії могли відправити послів у Рим, щоб зміцнити дружні стосунки, заручитися підтримкою чи владнати якусь ситуацію. Грецьке дієслово пресбе́уо, яке означає «бути послом» або «виконувати обов’язки посла», у Грецьких Писаннях вживається двічі: в цьому вірші, а також в Еф 6:19, 20, де Павло каже, що він виконує обов’язки посла заради доброї новини. В Лк 14:32 і 19:14 споріднений іменник пресбе́йа перекладений як «посли». Ці два слова є спільнокореневими з грецьким словом пресбı́терос, що означає «старший чоловік; старійшина» (Мт 16:21; Дії 11:30).

Замість Христа. Або «від імені Христа». Після того як Христос воскрес і повернувся на небо, його вірні послідовники були призначені його представниками, тобто «послами замість Христа». Спочатку вони були послані до юдеїв, а потім — до інших народів, адже всі ці люди були відчужені від Єгови, Всевишнього Правителя. Ці помазані християни служать послами у світі, який не перебуває в мирі з Богом (Ів 14:30; 15:18, 19; Як 4:4). У Листі до ефесян, який Павло написав під час свого першого ув’язнення в Римі (бл. 59—61 рр. н. е.), він сказав про себе: «Я в ланцюгах виконую обов’язки посла» (Еф 6:20).

Того, хто не вчинив гріха. Йдеться про Ісуса, який ніколи не грішив. Але Єгова заради нас зробив [його] жертвою за гріх. За волею Єгови Ісус мав померти, ставши жертвою, або приношенням, за гріх, і заплатити за гріхи людства. (Пор. Лв 16:21; Іс 53:12; Гл 3:13; Єв 9:28.) Вислів «зробив жертвою за гріх» теж можна перекласти як «зробив гріхом». Апостол Іван написав про Ісуса: «Він є жертвою примирення за [або «жертвою, яка покриває; тим, чим можна умилостивити»] наші гріхи, і не тільки за наші, але й за гріхи цілого світу» (1Ів 2:2). Ізраїльтяни могли наближатися до Бога завдяки тваринним жертвам, але, на відміну від них, християни можуть наближатися до Бога завдяки чомусь набагато більшому — завдяки жертві Ісуса Христа (Ів 14:6; 1Пт 3:18).

Завдяки йому ми стаємо праведними в Божих очах. Тобто завдяки Ісусу ми можемо отримати Боже схвалення. Можливо, Павло мав на думці пророцтво Ісаї, де про Месіанського Слугу Єгови сказано, що він «приведе багатьох людей до праведності» (Іс 53:11).

Медіафайли