Євангеліє від Луки 23:1—56

23  Потім всі вони встали й повели Ісуса до Пилата.+  Там вони почали звинувачувати його:+ «Ми виявили, що цей чоловік баламутить наш народ, забороняє платити податки цезарю+ і говорить, що є Христом, царем».+  А Пилат запитав його: «Ти Цар юдейський?» Той відповів: «Ти сам це кажеш».+  Тоді Пилат звернувся до старших священиків і натовпу: «Бачу, що він не вчинив жодного злочину».+  Але вони наполягали: «Своїм навчанням він по всій Юдеї підбурює народ до бунту. Він почав у Галілеї і дійшов аж сюди».  Коли Пилат почув це, то запитав, чи Ісус є галілея́нином.  З’ясувавши, що той походив з області, яка була під наглядом Ірода,+ Пилат відіслав його до Ірода, бо він у ті дні також перебував в Єрусалимі.  Коли Ісуса привели, Ірод надзвичайно зрадів. Він вже давно хотів побачити Ісуса, адже багато про нього чув+ і сподівався, що той виконає в нього на очах якесь чудо.  Тож він почав ставити Ісусу багато запитань, але той нічого не відповідав.+ 10  А старші священики й книжники один за одним вставали й запекло звинувачували його. 11  Тоді Ірод разом зі своїми воїнами почав зневажати Ісуса+ і глузувати з нього,+ одягнувши його в розкішне* вбрання, а потім відіслав його назад до Пилата.+ 12  У той самий день Ірод та Пилат стали друзями, хоча колись між ними була ворожнеча. 13  Після того Пилат скликав старших священиків, начальників та народ 14  і сказав: «Ви привели до мене цього чоловіка, який нібито підбурює людей до повстання, і я допитав його перед вами, але не побачив того, в чому ви його звинувачуєте.+ 15  Не побачив цього також Ірод, бо відіслав його назад до нас; тож чоловік цей не скоїв нічого, за що заслуговував би смерті. 16  Тому я покараю його+ і відпущу». 17  —— 18  Проте вся юрба закричала: «Розправся з ним*, а нам відпусти Вара́вву!»+ 19  (Чоловіка ж цього кинули у в’язницю за піднятий у місті заколот і за вбивство.) 20  І знову Пилат звернувся до них, бо хотів відпустити Ісуса.+ 21  Тоді вони почали вигукувати: «На стовп його! На стовп!*»+ 22  І він промовив утретє: «За що? Що поганого зробив цей чоловік? Я не побачив нічого, за що він заслуговував би смерті.+ Тому я покараю його і відпущу». 23  Однак вони наполегливо, на весь голос, вимагали його стратити*, і їхні крики взяли верх.+ 24  Тож Пилат вирішив задовольнити їхню вимогу. 25  Він відпустив чоловіка, котрого кинули до в’язниці за заколот та вбивство і котрого вони вимагали звільнити, а Ісуса, за їхньою волею, віддав на страту. 26  І дорогою, ведучи Ісуса, вони схопили одного кіреня́нина, на ім’я Си́мон, який ішов із села, і поклали на нього стовп мук, щоб він ніс його за Ісусом.+ 27  А за Ісусом ішло багато людей. Серед них були жінки, які з горя били себе в груди та оплакували його. 28  Але Ісус обернувся до жінок і сказав: «Дочки єрусалимські, перестаньте плакати за мною. Плачте за собою та своїми дітьми,+ 29  бо ось приходять дні, коли люди говоритимуть: “Щасливі неплідні й ті, які не народжували і не годували грудьми!”+ 30  Тоді вони звернуться до гір: “Упадіть на нас!” — і до пагорбів: “Накрийте нас!”+ 31  Якщо вони так роблять, коли дерево зелене, то що станеться, коли воно засохне?» 32  Разом з ним на страту вели ще двох чоловіків, злочинців.+ 33  Коли вони прийшли на місце, назване Черепом,+ Ісуса прибили до стовпа поряд з цими злочинцями: один був праворуч, а другий — ліворуч.+ 34  Ісус же говорив: «Батьку, прости їх, бо не знають, що роблять».+ Потім вони поділили його вбрання, кинувши жеребок.+ 35  А народ стояв і дивився. Начальники ж кепкували з Ісуса, кажучи: «Інших він рятував, хай тепер врятує себе, якщо він Христос, Божий Обранець».+ 36  Навіть воїни глузували з нього: підходили й подавали йому кисле вино,+ 37  кажучи: «Якщо ти Цар юдейський, врятуй себе». 38  І над ним була табличка: «Цар юдейський».+ 39  Тоді один зі злочинців, який висів поряд, почав зневажати Ісуса,+ кажучи: «Ти ж нібито Христос! То врятуй і себе, і нас!» 40  Але другий докорив йому: «Ти що, зовсім не боїшся Бога? Ти й сам отримав такий же вирок. 41  Ми заслужили це і розплачуємося за все, що наробили. Наш вирок справедливий. А він не зробив нічого поганого». 42  І потім сказав: «Ісусе, згадай про мене, коли прийдеш у своє Царство».+ 43  Ісус же відповів йому: «Правду говорю тобі сьогодні: ти будеш зі мною в Раю».+ 44  А приблизно о шостій годині цілий край* огорнула темрява, яка тривала аж до дев’ятої,+ 45  бо сонячне світло померкло. І завіса святині+ роздерлась навпіл.+ 46  Тоді Ісус голосно скрикнув: «Батьку, у твої руки ввіряю свій дух».+ Промовивши це, він помер.+ 47  Коли ж сотник побачив, що́ відбулося, то став прославляти Бога й казати: «Цей чоловік дійсно був праведний».+ 48  І коли всі люди, які зібрались на це видовище, побачили, що сталося, то, повертаючись додому, вони били себе в груди. 49  Усі, хто знав його, стояли на відстані. Стояли також і дивилися на це жінки, які йшли за ним з Галілеї.+ 50  Там був один добрий і праведний чоловік, на ім’я Йосип, член Ради.+ 51  (Цей чоловік не віддав свого голосу на підтримку їхнього задуму й дій.) Він походив з юдейського міста Аримате́ї і чекав Божого Царства. 52  Тож Йосип увійшов до Пилата й попросив дозволу забрати Ісусове тіло. 53  І він зняв тіло,+ загорнув його в тонке лляне полотно та поклав у висічену в скелі гробницю,+ де ще нікого не ховали. 54  Тоді був день Приготування,+ і надходила субота.+ 55  А жінки, які прийшли з Ісусом із Галілеї, також вирушили туди, подивились на гробницю і на те, як поклали Ісусове тіло.+ 56  Після того вони повернулися, щоб приготувати прянощі та пахучу олію. У суботу вони, звичайно ж, відпочивали+ згідно із заповіддю.

Примітки

Або «яскраве; блискуче».
Букв. «забери його геть».
Або «Страть його на стовпі! Страть на стовпі!»
Або «стратити на стовпі».
Букв. «землю».

Коментарі

Кесарю. Або «цезарю; імператору». Під час земного служіння Ісуса імператором Риму був Тиберій, але слово «кесар» (або «цезар») вказувало не лише на імператора. Воно могло стосуватися римської світської влади (тобто держави), а також її представників, яких апостол Павло називає «тими, хто посідає вищу владу», а апостол Петро — «царем» і його «намісниками» (Рм 13:1—7; 1Пт 2:13—17; Тит 3:1; див. глосарій, «Цезар»).

Цезарю. Див. коментар до Мт 22:17.

Ти сам це кажеш. Цими словами Ісус, очевидно, дає ствердну відповідь на запитання Пилата. (Пор. коментарі до Мт 26:25, 64.) Хоча Ісус визнав перед Пилатом, що дійсно є царем, його становище відрізнялося від того, яке мав на увазі Пилат. Ісус сказав: «Моє Царство не належить до цього світу», тож воно не становило загрози для Риму (Ів 18:33—37).

Ти Цар юдейський? У всіх чотирьох Євангеліях це запитання Пилата звучить однаково (Мт 27:11; Мр 15:2; Лк 23:3; Ів 18:33). Жоден цар у Римській імперії не міг правити без дозволу цезаря. Тому, допитуючи Ісуса, Пилат зосереджується на питанні про його царювання.

Ти сам це кажеш. Див. коментар до Мт 27:11.

Ірода. Йдеться про Ірода Антипу, сина Ірода Великого. Антипа був обласним правителем (тетрархом) Галілеї і Переї. Тільки Лука згадує про те, що Ісуса повели до Ірода (Лк 3:1; див. глосарій).

Багряну накидку. Такі накидки, або мантії, носили царі, управителі (магістрати) і воєначальники. У Мр 15:17 та в Ів 19:2 говориться, що це був пурпурний одяг. У давнину пурпуром називали будь-який колір, в якому поєднуються червоний і синій. Крім того, на сприйняття кольору могли вплинути кут зору спостерігача, освітлення і тло. Той факт, що письменники Євангелій називають колір накидки по-різному, вказує на те, що вони не копіювали розповіді один одного.

Ісуса одягли в пурпур. Це було зроблено, щоб поглузувати з Ісуса і посміятися з того, що він претендував на царську владу. В оповіді Матвія (27:28) сказано, що воїни накинули на Ісуса «багряну накидку» — одяг, який носили царі, управителі (магістрати) і воєначальники. А в оповідях Марка та Івана (19:2) говориться, що це був пурпурний одяг. У давнину пурпуром називали будь-який колір, в якому поєднуються червоний і синій. Крім того, на сприйняття кольору могли вплинути кут зору спостерігача, освітлення і тло. Той факт, що письменники Євангелій називають колір накидки по-різному, вказує на те, що вони не копіювали розповіді один одного.

Розкішне вбрання. Можливо, Ірод Антипа, який формально вважався юдеєм і був обласним правителем Галілеї та Переї, вдягнув Ісуса у власне розкішне вбрання, мабуть біле царське вбрання. Ірод виставив на посміховисько того, кого вважав самозваним юдейським Царем, а після того відіслав його до Пилата. Грецьке слово есте́с, перекладене тут словом «вбрання», здебільшого означало пишно оздоблений одяг. В такому одязі з’являлися ангели (Лк 24:4; див. також Як 2:2, 3). Те саме грецьке слово вживається щодо царських «шат», які одягнув Ірод Агріппа I (Дії 12:21). Грецьке слово лампро́с, перекладене тут як «розкішне», походить від слова, що означає «блищати». Коли словом лампро́с описується одяг, воно передає думку про гарний якісний одяг, а іноді — про блискучий або білий одяг. Очевидно, вбрання, згадане в цьому вірші,— це не багряна накидка (ще названа пурпурним одягом), в яку пізніше воїни Пилата одягли Ісуса в намісницькій резиденції (Мт 27:27, 28, 31; Ів 19:1, 2, 5; див. коментарі до Мт 27:28; Мр 15:17). Ірод, Пилат і римські воїни вдягали Ісуса у два різні вбрання, очевидно, з однаковою метою: поглузувати з Ісуса як з так званого юдейського Царя (Ів 19:3).

У деяких рукописах тут сказано: «А він повинен був їм відпускати одного чоловіка на кожне свято», однак цих слів немає в низці давніх авторитетних рукописів і, очевидно, вони не були частиною оригінального тексту Євангелія від Луки. Кілька рукописів додають ці слова після вірша 19. Подібні слова містяться в інших віршах — Мт 27:15 і Мр 15:6, щодо достовірності яких немає жодних сумнівів. Вважається, що переписувачі додали ці слова в цьому вірші Євангелія від Луки як пояснення, взявши за основу паралельні оповіді з Євангелій від Матвія і Марка.

Звичай... звільняти для людей в’язня. Згадка про це є в усіх чотирьох Євангеліях (Мр 15:6—15; Лк 23:16—25; Ів 18:39, 40). Цей звичай не ґрунтується на Єврейських Писаннях і не згадується в них. Однак він існував у юдеїв за днів Ісуса. Римлянам також був знайомий цей звичай, адже існують докази того, що вони відпускали в’язнів, щоб догодити натовпам.

Звичай звільняти... одного в’язня. Згадка про це є в усіх чотирьох Євангеліях (Мт 27:15—23; Лк 23:16—25; Ів 18:39, 40). Цей звичай не ґрунтується на Єврейських Писаннях і не згадується в них. Однак він існував у юдеїв за днів Ісуса. Римлянам також був знайомий цей звичай, адже існують докази того, що вони відпускали в’язнів, щоб догодити натовпам.

За вашим звичаєм я маю... звільнити для вас якусь людину. Про звичай звільняти в’язня також згадується в Мт 27:15 і Мр 15:6. Це, очевидно, був юдейський звичай, бо Пилат сказав юдеям: «За вашим звичаєм». Хоча цей звичай не ґрунтується на Єврейських Писаннях і не згадується в них, однак він існував у юдеїв за днів Ісуса. Римлянам також був знайомий цей звичай, адже існують докази того, що вони відпускали в’язнів, щоб догодити натовпам.

Нам відпусти Варавву. Цей випадок, описаний в Лк 23:16—25, згадується в усіх чотирьох Євангеліях (Мт 27:15—23; Мр 15:6—15; Ів 18:39, 40). Однак в розповідях Матвія, Марка та Івана говориться, що намісник мав звичай відпускати в’язня у свято. (Див. коментарі до Мт 27:15; Мр 15:6; Ів 18:39.)

Кіренянина. Місто Кірена розташовувалося неподалік північного узбережжя Африки, на південний захід від острова Крит. (Див. додаток Б13.) Імовірно, Симон народився в Кірені, а згодом переселився в Ізраїль.

Стовп мук. Або «стовп, на якому страчують». (Див. глосарій, «Стовп», «Стовп мук»; див. також Лк 9:23; 14:27, де «стовп мук» вжито у переносному значенні.)

Коли дерево зелене... коли воно засохне. Мабуть, дерево, про яке говорить Ісус,— це юдейський народ. Воно поки що зелене, оскільки серед народу все ще перебуває Ісус та юдеї, які в нього повірили. Однак невдовзі Ісуса стратять, а вірні юдеї будуть помазані святим духом і належатимуть до духовного Ізраїля (Рм 2:28, 29; Гл 6:16). Тоді буквальний народ Ізраїля стане духовно мертвим і нагадуватиме дерево, що повністю засохло (Мт 21:43).

Злочинців. Вжите тут грецьке слово каку́рґос буквально означає «той, хто чинить зло». У паралельних оповідях, в Мт 27:38, 44 і Мр 15:27, цих чоловіків названо «розбійниками», грецькою лесте́с. Це слово може стосуватися пограбування, яке супроводжується насильством. Іноді воно вживалося стосовно грабіжників і повстанців. Слово лесте́с також вжите щодо Варавви (Ів 18:40), якого, згідно з Лк 23:19, кинули у в’язницю за «заколот» і «вбивство».

Голгофа. Походить від єврейського слова, яке означає «череп». (Див. Ів 19:17; пор. Сд 9:53, де єврейське слово ґулґо́лет перекладене як «череп».) За днів Ісуса це було місце за мурами Єрусалима, однак його точне розташування невідоме. (Див. додаток Б12.) В Біблії прямо не говориться, що Голгофа була на пагорбі, проте згадується, що дехто спостерігав за стратою здалека (Мр 15:40; Лк 23:49).

Місце Черепа. Грецьким висловом Кранı́у То́пон перекладено єврейську назву «Голгофа». (Див. коментар до слова Голгофа в цьому вірші. Щоб дізнатись, яке значення у Грецьких Писаннях має слово єврейською, див. коментар до Ів 5:2.)

Голгофа. Походить від єврейського слова, яке означає «череп». (Пор. Сд 9:53; 2Цр 9:35; 1Хр 10:10, де єврейське слово ґулґо́лет перекладене як «череп».) За днів Ісуса це було місце за мурами Єрусалима. Хоча його точне розташування невідоме, прийнято вважати, що на місці Голгофи сьогодні стоїть храм Гробу Господнього. (Див. додаток Б12.) В Біблії прямо не говориться, що Голгофа була на пагорбі, проте згадується, що дехто спостерігав за стратою здалека (Мр 15:40; Лк 23:49).

Черепом. Грецьким словом Кранı́он перекладено єврейську назву «Голгофа». (Див. коментарі до Мт 27:33; Ів 19:17.)

Прости їх. З контексту не видно, за кого просив Ісус, але, мабуть, він просив за натовп, який вимагав його страти; дехто з цих людей невдовзі після того розкаявся (Дії 2:36—38; 3:14, 15). Також він міг мати на увазі римських воїнів, які прибивали його до стовпа. Ці чоловіки не усвідомлювали всієї серйозності свого вчинку, бо не знали, ким Ісус був насправді. Але важко припустити, що Ісус просив Батька за старших священиків, які несли відповідальність за його смерть. Змовляючись його вбити, вони дуже добре знали, що роблять. Вони видали його із заздрості (Мт 27:18; Мр 15:10; Ів 11:45—53). Крім того, Ісус навряд чи просив Батька за злочинців, які висіли поряд, оскільки жоден з них не був винен у його смерті.

Ісус... роблять. Частина стародавніх рукописів опускає першу половину цього вірша. Проте оскільки ці слова містяться в деяких авторитетних стародавніх рукописах, їх вжито у «Перекладі нового світу» та багатьох інших перекладах Біблії.

Кисле вино. Або «винний оцет». Очевидно, мова йде про слабке, терпке або кисле вино, яке латинською називали аце́тум («оцет») або по́ска, якщо воно було розбавлене водою. Це був дешевий напій, який бідні люди (в тому числі римські воїни) вживали, щоб втамувати спрагу. Грецьке слово о́ксос також вживається у Септуагінті в Пс 69:21, де міститься пророцтво про те, що Месії дадуть пити «оцет».

Кисле вино. Див. коментар до Мт 27:48.

Над ним була табличка. Деякі рукописи додають слова, які можна перекласти як «(написана) грецькими, латинськими і єврейськими літерами». Однак ці слова не містяться у давніх авторитетних рукописах, тому вважається, що переписувачі додали їх, щоб узгодити текст з Ів 19:20.

Стовпі. Або «дереві». Грецьке слово ксı́лон (буквально «дерево») вживається тут як синонім грецького слова стауро́с (перекладається як «стовп мук») і описує знаряддя страти, до якого прибили Ісуса. У Грецьких Писаннях Лука, Павло і Петро вживають слово ксı́лон в цьому сенсі всього п’ять разів (Дії 5:30; 10:39; 13:29; Гл 3:13; 1Пт 2:24). У Септуагінті ксı́лон міститься в Пв 21:22, 23. Ним перекладено єврейське слово ец (означає «дерево; шматок дерева») у вислові «та повісять на стовпі». Коли Павло цитує ці слова в Гл 3:13, слово ксı́лон вживається у вислові «проклятий кожен, хто висить на стовпі». Це грецьке слово також трапляється в Септуагінті в Езд 6:11 (1 Ездри 6:31, LXX) як переклад арамейського слова а, відповідника єврейського ец. Там про порушників закону, виданого перським царем, сказано: «З його дому витягнуть балку, і його піднімуть та повісять на ній». Те, що біблійні письменники вживали слово ксı́лон як синонім слова стауро́с, є додатковим доказом того, що Ісуса стратили на прямому вертикальному стовпі без поперечної балки, бо саме таке значення передає в цьому контексті слово ксı́лон.

Висів. У грецькому тексті тут вжито не дієслово стауро́о («страчувати на стовпі»), а крема́ннімі («вішати»). У згадках про страту Ісуса це дієслово вживається разом з висловом епı́ ксı́лу («на стовпі або дереві») (Гл 3:13; див. коментар до Дії 5:30). В Септуагінті це дієслово часто вживається тоді, коли говориться, що когось повісили на стовпі або дереві (Бт 40:19; Пв 21:22; Ес 8:7).

Правду говорю тобі сьогодні. У найдавніших доступних на сьогодні рукописах Грецьких Писань використовувалось грецьке письмо, що складалося лише з великих літер. В ньому не було проміжків і пунктуації, як у сучасних мовах. Хоча деякі переписувачі зрідка додавали в текст окремі знаки, які, мабуть, виконували роль пунктуаційних, вони робили це нечасто і непослідовно. Тому розділові знаки в сучасних перекладах Біблії розставлені з огляду на граматику грецької мови і контекст вірша. У цьому вірші грецька граматика дозволяє поставити кому (або двокрапку) як перед словом «сьогодні», так і після нього. Тож перекладачі ставили розділові знаки в словах Ісуса залежно від того, як розуміли зміст цих слів і біблійних вчень загалом. Академічні видання грецького тексту, як-от Весткотта — Горта, Нестле — Аланда і Об’єднаних біблійних товариств, містять кому перед словом «сьогодні». Однак варіант з комою після цього слова узгоджується з іншими твердженнями Ісуса, а також вченнями з Писань. Наприклад, Ісус казав, що помре і буде «в серці землі», тобто в могилі, до третього дня (Мт 12:40; Мр 10:34). І він не раз говорив своїм учням, що буде вбитий і воскресне на третій день (Лк 9:22; 18:33). Також Біблія каже, що Ісус воскрес як «перший плід з тих, хто заснув смертним сном» і що він піднявся на небо через 40 днів (1Кр 15:20; Ів 20:17; Дії 1:1—3, 9; Кл 1:18). Ісус воскрес не в той самий день, коли помер, а на третій день після смерті, тож очевидно, що злочинець не міг опинитися в Раю з Ісусом у той день, коли відбулася їхня розмова.

На користь цих аргументів свідчить датований V століттям н. е. сирійський переклад оповіді Луки, відомий як К’юртонський сирійський рукопис, де ці слова перекладено так: «Амінь, я кажу тобі сьогодні, що зі мною ти будеш в Едемському саду» (Burkitt F. C. The Curetonian Version of the Four Gospels. Cambridge, 1904. Vol. 1). Також варто зазначити, що грецькі письменники і богослови давнини і пізніших часів не мали єдиного погляду на те, як перекладати ці слова. Наприклад, Ісихій Єрусалимський, який жив у IV—V століттях н. е., писав стосовно Лк 23:43: «Дехто дійсно передає думку так: “Правду говорю тобі сьогодні”— і ставить кому, а тоді продовжує: “Ти будеш зі мною в Раю”» (за грецьким текстом Patrologiae Graecae. Vol. 93. Col. 1432, 1433). Теофілакт, який жив в XI—XII століттях н. е., згадував про тих, хто вважав, що «кома має стояти після слова “сьогодні”, щоб вислів звучав так: “Правду говорю тобі сьогодні”— а тоді продовжувався: “Ти будеш зі мною в Раю”» (Patrologiae Graecae. Vol. 123. Col. 1104). Щодо вживання слова «сьогодні» в Лк 23:43 Дж. Ламса у своїй праці зазначає: «У цьому вірші наголошується слово “сьогодні”, і він має звучати так: “Правду кажу тобі сьогодні, ти будеш зі мною в Раю”. Йдеться про день, коли було дано обіцянку, яка мала виконатись пізніше. Така манера висловлювання характерна для мови жителів Сходу і означає, що обіцянку дали в конкретний день і її обов’язково сповнять» (Lamsa G. M. Comments on the Teachings of Jesus From Aramaic and Unchanged Eastern Customs. P. 303, 304). Тому грецький вислів у Лк 23:43 може відображати спосіб наголошення думки, яким послуговувались семіти. В Єврейських Писаннях міститься чимало прикладів, коли слово «сьогодні» використовується у стійких зворотах в урочистій мові, наприклад в обітницях і наказах (Пв 4:26; 6:6; 7:11; 8:1, 19; 30:15; Зх 9:12). Розглянуті доводи показують, що, вживши слово «сьогодні», Ісус наголосив не на тому, коли злочинець буде з ним у Раю, а на тому, коли було дано обіцянку.

Ряд перекладів, як-от англійські переклади Дж. Ротергама і Дж. Ламси (видання 1933 року) та німецькі переклади Л. Райнхардта і В. Міхаеліса, підтримують думку, що наголошується час, коли обіцянку було дано, а не час, коли вона сповнилась. Ці переклади передають текст вірша подібно до «Перекладу нового світу».

Раю. В тексті оригіналу вживається грецьке слово пара́дейсос, що подібне до єврейського слова парде́с (Не 2:8; Ек 2:5; Псн 4:13) та перського парідайза. Усі три слова передають думку про прекрасний парк або сад. Перекладачі Септуагінти використали грецьке слово пара́дейсос як відповідник єврейського слова ґан («сад») у вислові «сад в Едемі» в Бт 2:8. Деякі переклади Грецьких Писань єврейською мовою (в додатку В вони позначені як J17, 18, 22) передають Лк 23:43 так: «Ти будеш зі мною в Едемському саду». Ісус не пообіцяв злочинцю, який висів поряд, життя в «Божому раю», згаданому в Об 2:7, адже таку обіцянку він дав «переможцеві», тобто тим, хто правитиме разом з ним у небесному Царстві (Лк 22:28—30). Злочинець не переміг цього світу, як Ісус Христос, і не «народи[в]ся від води й духу» (Ів 3:5; 16:33). Він, очевидно, буде серед «неправедних», які воскреснуть і стануть земними підданими Царства, коли Христос правитиме над райською землею 1000 років (Дії 24:15; Об 20:4, 6).

Коло третьої години. Тобто приблизно о 09:00. У I столітті н. е. юдеї ділили день на 12 годин і початком дня вважали схід сонця, тобто приблизно 06:00 (Ів 11:9). Тому третя година — це приблизно 09:00, шоста година — приблизно 12:00, а дев’ята — приблизно 15:00. Через те що люди не мали точних годинників, час якоїсь події зазвичай вказували лише приблизно (Ів 1:39; 4:6; 19:14; Дії 10:3, 9).

Коло третьої години. Тобто приблизно о 09:00. У I столітті н. е. юдеї ділили день на 12 годин і початком дня вважали схід сонця, тобто приблизно 06:00 (Ів 11:9). Тому третя година — це приблизно 09:00, шоста година — приблизно 12:00, а дев’ята — приблизно 15:00. Через те що люди не мали точних годинників, час якоїсь події зазвичай вказували лише приблизно (Ів 1:39; 4:6; 19:14; Дії 10:3, 9).

Приблизно о шостій годині. Тобто приблизно о 12:00. (Див. коментар до Мт 20:3.)

Темрява. Ця темрява була чудом від Бога, а не наслідком сонячного затемнення, яке відбувається тільки в час нового місяця. Описані події відбувалися під час Пасхи, коли місяць повний. Крім того, ця темрява тривала три години, а найдовше сонячне затемнення триває менше ніж вісім хвилин. Тут, в оповіді Луки, міститься спостереження, що «сонячне світло померкло» (Лк 23:45).

До дев’ятої. Тобто приблизно до 15:00. (Див. коментар до Мт 20:3.)

Завіса. Йдеться про гарно оздоблену завісу в храмі, яка відділяла Святе від Найсвятішого. Згідно з юдейською традицією, ця важка завіса була приблизно 18 м завдовжки, 9 м завширшки і 7 см завтовшки. Роздерши завісу надвоє, Єгова показав не лише те, наскільки розгніваний на вбивць свого Сина, але й те, що тепер відкрилася можливість входити у саме небо (Євреїв 10:19, 20; див. глосарій).

Святині. Грецьке слово нао́с тут стосується самої будівлі храму, в якій були Святе і Найсвятіше.

Завіса. Див. коментар до Мт 27:51.

Святині. Див. коментар до Мт 27:51.

Віддав дух. Або «віддав останній подих; перестав дихати». Слово «дух» (грецькою пне́ума) тут може означати «дихання» або «життєва сила». Це підтверджується тим, що в паралельній оповіді в Мр 15:37 вжите грецьке слово екпне́о (буквально «видихати»), яке перекладено там як «помер», або, як сказано в коментарі, «віддав останній подих». Дехто стверджує, що грецьке слово, перекладене як «віддав», вказує на те, що Ісус свідомо припинив боротися за життя, адже все «здійснилось» (Ів 19:30). Він добровільно «пішов на смерть» (Іс 53:12; Ів 10:11).

Ввіряю свій дух. Тут Ісус цитує слова з Пс 31:5, де Давид благає, щоб Бог оберігав його дух, тобто життєву силу. Цими словами Ісус показав, що ввіряє Богу своє життя. Перед смертю Ісус ввірив свою життєву силу Єгові; тож його життя в майбутньому цілковито залежало від Бога. (Див. глосарій, «Дух».)

Помер. Грецьке слово екпне́о (буквально «видихати») тут можна також перекласти як «віддав останній подих». (Див. коментар до Мт 27:50.) Як чітко видно з Писання, Ісус не пішов до неба, коли його дух вийшов. Він помер. Сам Ісус передрік, що воскресне з мертвих лише «на третій день» (Мт 16:21; Лк 9:22). А слова з Дії 1:3, 9 показують, що на небо він піднявся через 40 днів після воскресіння.

Сотник. Або «центуріон», тобто командир римського військового підрозділу, що налічував приблизно 100 воїнів. Згідно з паралельними розповідями Матвія і Марка, він також визнав, що Ісус «був Сином Божим» (Мт 27:54; Мр 15:39).

Йосип. З того, що письменники Євангелій говорять про Йосипа, можна більше дізнатись про їхню особистість. Матвій, який був збирачем податків, називає Йосипа «багатим чоловіком». Марко, який писав для римлян, говорить, що він був «шанованим членом Ради», який чекав Божого Царства. Співчутливий лікар Лука пише, що він був «добрим і праведним чоловіком», який не підтримав рішення Ради і не віддав свого голосу проти Ісуса. А Іван повідомляє, що цей чоловік був «Ісусовим учнем, але через страх перед юдеями тримав це в таємниці» (Мт 27:57—60; Мр 15:43—46; Лк 23:50—53; Ів 19:38—42).

Синедріон. Тобто юдейський верховний суд в Єрусалимі. Грецьке слово сіне́дріон буквально означає «спільне засідання». Хоча це загальне поняття, яке стосувалося будь-яких зборів чи засідань, в Ізраїлі воно могло стосуватися релігійного судового органу. (Див. коментар до Мт 5:22 і глосарій; див. додаток Б12, де позначено можливе місце розташування залу Синедріону.)

Йосип. Див. коментар до Мр 15:43.

Член Ради. Або «радник», тобто член Синедріону, юдейського верховного суду в Єрусалимі. (Див. коментар до Мт 26:59 і глосарій, «Синедріон».)

З Ариматеї. Назва цього міста походить від єврейського слова, що означає «висота». В Лк 23:51 його названо «юдейським містом». (Див. додаток Б10.)

Ариматеї. Див. коментар до Мт 27:57.

Гробницю. Або «пам’ятну гробницю». Це була печера, висічена у м’якій вапняковій породі, а не природна печера. Такі гробниці часто мали подібні до лав ніші, в які клали тіла померлих. (Див. глосарій, «Пам’ятна гробниця».)

Гробницю. Див. коментар до Мт 27:60.

Приготування. Так називали день перед щотижневою суботою. В цей день юдеї готувалися до суботи: займались приготуванням їжі і закінчували всю іншу роботу, з якою не можна було чекати до завершення суботи. У цьому випадку день Приготування припав на 14 нісана (Мр 15:42; див. глосарій).

Приготування. Див. коментар до Мт 27:62.

Гробницю. Або «пам’ятну гробницю». (Див. глосарій, «Пам’ятна гробниця».)

Медіафайли

Цвях у п’ятковій кістці
Цвях у п’ятковій кістці

На цій фотографії зображено копію п’яткової кістки людини. Кістка пробита залізним цвяхом завдовжки 11,5 см. Оригінал, датований римською добою, було знайдено у 1968 році під час розкопок на півночі Єрусалима. Ця археологічна знахідка підтверджує, що під час страти людину, очевидно, прибивали до дерев’яного стовпа цвяхами. Можливо, римські воїни прибили Ісуса Христа до стовпа цвяхами, подібними до того, що зображений на фотографії. Кістка з цвяхом була знайдена в осуарії — кам’яній скрині, в якій зберігали кості померлого, після того як його тіло розкладалося. Це вказує на те, що після страти на стовпі людину могли поховати.

Гробниця
Гробниця

Євреї зазвичай ховали мертвих у природних печерах або печерах, висічених у скелі. Як правило, гробниці були за межами міста, виняток становили тільки царські гробниці. Знайдені єврейські гробниці вирізняються простотою. Це, очевидно, пояснюється тим, що євреї не поклонялися померлим і не вірили в те, що після смерті людина продовжує свідоме існування у світі духів.