Кані. Назва цього міста, ймовірно, походить від єврейського слова кане́, що означає «очерет; тростина», тож її можна перекласти як «місце очерету». Це місто згадує тільки Іван. Він завжди називає його Каною галілейською (Ів 2:11; 4:46; 21:2), мабуть, для того, щоб відрізнити від Кани (єврейською Кана́) у наділі племені Асира (ІсН 19:24, 28). Багато вчених вважає, що Кана галілейська розташовувалась там, де тепер Хірбет-Кана, руїни стародавнього села на вершині пагорба, що на північному краю долини Бет-Нетофа (рівнини Ель-Баттуф). Хірбет-Кана лежить приблизно за 13 км на північ від Назарета. Арабською мовою це місце і досі називають Кана-ель-Джеліль, тобто Кана галілейська. Поблизу лежить болотиста рівнина, поросла очеретом, тож Кана отримала свою назву не випадково. Серед руїн знайдено залишки стародавніх водозборів, а також рештки будівлі, що, як вважається, була синагогою (датується кінцем I століття або II століттям н. е.). Також там були знайдені черепки (уламки глиняного посуду) і монети, які, ймовірно, датуються I століттям н. е. За церковною традицією, Кана галілейська — це сучасне місто Кафр-Канна, що лежить за 6,5 км на північний схід від Назарета. Можливо, ця традиція виникла тому, що паломникам легко дістатися до цього міста з Назарета. Однак з мовного погляду назви Кафр-Кана і Кана галілейська, очевидно, не пов’язані між собою.

Жінко. Ісус звертався так не тільки до своєї матері, але й до інших жінок (Ів 4:21), і таке звертання в багатьох ситуаціях, очевидно, вважалося цілком прийнятним (Мт 15:28). Воно не сприймалося як грубе, зневажливе чи принизливе. Ангели і воскреслий Ісус зверталися так до Марії Магдалини, коли вона плакала біля Ісусової гробниці; їхні слова в цій ситуації не могли бути суворими чи зневажливими (Ів 20:13, 15). Ісус так само звернувся до своєї матері, коли висів на стовпі мук і, спонуканий любов’ю, доручив своєму улюбленому учневі, апостолу Івану, подбати про неї (Ів 19:26). Своїм вчинком Ісус виконав Закон, який вимагав шанувати батька і матір (Вх 20:12; Пв 5:16; Мт 15:4). Кілька довідкових праць підтверджують думку, що звертання «жінко» могло передавати повагу і теплоту.

Що нам з тобою до того? Сказавши Ісусу: «Вони більше не мають вина» (Ів 2:3), Марія, без сумніву, хотіла, щоб Ісус якось вирішив цю проблему. Цікаво, що на той момент він ще не здійснив жодного чуда. У своїй відповіді Ісус використав семітську ідіому, яка буквально перекладається так: «Що мені й тобі?» Це запитання виражає незгоду з тим, про що йшлося раніше і, залежно від контексту, може мати різні значення. Хоча деколи згадана ідіома вказує на ворожість і роздратування (Мт 8:29; Мр 1:24; 5:7; Лк 4:34; 8:28), у цьому вірші вона виражає м’яко висловлену незгоду. (Приклади подібного вживання цієї ідіоми можна знайти в Єврейських Писаннях, зокрема у 2См 16:9, 10, прим. і 1Цр 17:18, прим.) З наступних слів Ісуса видно, чому він не поспішав щось робити: «Моя година ще не прийшла». Все ж з Ісусової відповіді Марія, мабуть, зрозуміла, що він не проти допомогти, і про це свідчать її слова у 5-му вірші.

Міри рідини. На думку багатьох вчених, міра рідини, згадана у цьому вірші (грецькою метрете́с), дорівнювала єврейському бату. На основі фрагментів глеків, на яких міститься напис «бат» стародавніми єврейськими літерами, деякі вчені роблять висновок, що бат дорівнював приблизно 22 л (1Цр 7:26; Езд 7:22; Єз 45:14). Якщо це так, то кожна посудина для води могла вміщати від 44 до 66 л, а шість посудин разом — приблизно від 260 до 390 л. Однак інші вчені переконані, що тут ідеться про грецьку міру рідини, яка могла дорівнювати 40 л. (Див. додаток Б14.)

Стало початком його чуд. Перетворення води на добре вино було першим чудом, яке здійснив Ісус. Цю подію описав тільки Іван.

Пасха. Очевидно, стосується Пасхи 32 року н. е.— третьої Пасхи за часу Ісусового служіння на землі. (Див. коментарі до Ів 2:13; 5:1; 11:55 і додаток А7.)

Пасха. Ісус почав проповідувати після свого хрещення восени 29 року н. е., отже згадка про Пасху на самому початку його служіння, очевидно, стосується Пасхи, яка відзначалася навесні 30 року н. е. (Див. коментар до Лк 3:1 і додаток А7.) Порівняння чотирьох Євангелій показує, що протягом служіння Ісуса на землі Пасха відзначалася чотири рази, а це говорить про те, що його служіння тривало три з половиною роки. В Євангеліях від Матвія, Марка і Луки (ці Євангелія часто називають синоптичними) згадується лише остання Пасха, яку Ісус відзначив перед своєю смертю. В Євангелії від Івана конкретно згадуються три випадки святкування Пасхи (Ів 2:13; 6:4; 11:55), а четвертий, цілком імовірно, мається на увазі в Ів 5:1, де згадується «юдейське свято». Це показує, наскільки важливо порівнювати Євангелія, щоб отримати повнішу картину життя Ісуса. (Див. коментарі до Ів 5:1; 6:4; 11:55.)

Пасха. Тобто Пасха 33 року н. е. Це, очевидно, четверта Пасха, про яку згадується у Євангелії від Івана. (Див. коментарі до Ів 2:13; 5:1; 6:4.)

Юдейське свято. Хоча Іван не уточнює, про яке свято йдеться, існують вагомі підстави вважати, що це Пасха 31 року н. е. Іван описував події переважно в хронологічному порядку. Це свято згадується після того, як Ісус сказав, що «до жнив залишилося ще чотири місяці» (Ів 4:35). Жнива, зокрема збирання ячменю, починались приблизно в час Пасхи (14 нісана). Тож, очевидно, Ісус промовив слова про жнива за чотири місяці до Пасхи — мабуть у місяці кіслеві (листопад — грудень). Між кіслевом і нісаном відзначалися два інших свята, Свято присвячення і Пурим. Однак для відзначання цих свят ізраїльтяни не мусили йти в Єрусалим. Отже, «юдейське свято» — це, найімовірніше, Пасха, на яку Ісус мав прийти в Єрусалим, дотримуючись Божого закону, даного Ізраїлю (Пв 16:16). Після згадки про це свято Іван описує лише кілька подій, що відбулися до наступної Пасхи (Ів 6:4), але, як видно з таблиці в додатку А7, Іван розповідає про Ісусове служіння стисло і не згадує того, про що вже написали три інші письменники Євангелій. З огляду на те, як багато подій описано в трьох інших Євангеліях, можна зробити висновок, що між святкуваннями Пасхи, згаданими в Ів 2:13 та Ів 6:4, була ще одна Пасха. (Див. додаток А7 і коментар до Ів 2:13.)

У 15-й рік правління цезаря Тиберія. Цезар Август помер 17 серпня 14 року н. е. (за григоріанським календарем). 15 вересня Тиберій дозволив римському сенату проголосити його імператором. Якщо рахувати від смерті Августа, то 15-й рік правління цезаря Тиберія тривав з серпня 28 року н. е. до серпня 29 року н. е., а якщо рахувати від офіційного проголошення Тиберія імператором, то з вересня 28 року н. е. до вересня 29 року н. е. Іван, очевидно, почав своє служіння навесні 29 року н. е., а це відповідає 15-му року правління Тиберія. На той час Івану, мабуть, було близько 30 років — саме в такому віці священики-левіти починали своє служіння в храмі (Чс 4:2, 3). Згідно з Лк 3:21—23, коли Ісус охрестився в Івана і «розпочав свою працю», він також «мав приблизно 30 років». Ісус помер навесні, в місяці нісані, тож це означає, що своє служіння, яке тривало три з половиною роки, він розпочав восени, приблизно в місяці етанімі (вересень — жовтень). Іван, очевидно, був на шість місяців старший від Ісуса і розпочав своє служіння на шість місяців раніше від нього (Лк, розд. 1). Саме тому можна зробити висновок, що Іван почав своє служіння навесні 29 року н. е. (Див. коментарі до Лк 3:23; Ів 2:13.)

У храмі. Очевидно, мається на увазі подвір’я язичників. (Див. додаток Б11.)

Людей, які продавали биків, овець і голубів. Згідно з Божим Законом, ізраїльтяни мали приносити жертви в храмі. Ті, хто не місцевий, потребували їжі під час свого перебування в Єрусалимі. Деякі ізраїльтяни приходили здалека, тому брали з собою гроші, виручені від продажу своїх тварин і плодів урожаю. Закон дозволяв їм купувати в Єрусалимі худобу, овець, козлів і голубів для приношень, а також все необхідне на час проживання в місті (Пв 14:23—26). З часом торговці організували продаж тварин і птахів для жертвоприношень прямо на території храмового комплексу. (Див. коментар до вислову у храмі в цьому вірші.) Очевидно, дехто з них обманював людей, завищуючи ціни.

Міняльників. В обігу було багато видів монет, але, ймовірно, лише один використовувався для сплати щорічного храмового податку та купівлі тварин, яких приносили у жертву. Тому, коли юдеї приходили в Єрусалим, вони мали обміняти свої гроші на ті, які приймали в храмі. Очевидно, Ісус вважав, що міняльники беруть непомірну плату за обмін і що їхні вчинки — це здирництво.

Бич з мотузок. Грецьке слово схойнı́он, яке перекладається як «мотузка», може стосуватися шнура, сплетеного з очерету, комишу або іншого матеріалу. Коли Ісус бичем з мотузок повиганяв з храму овець і биків, торговці, звичайно, пішли вслід за своїми тваринами. В наступному вірші, де Ісус наказує тим, хто торгував голубами, піти геть з храму, бич не згадується, а це вказує на те, що Ісус не використовував бич, виганяючи торговців. Так чи інакше ті, хто наживався на правдивому поклонінні, були змушені залишити територію храму.

Повиганяв з храму їх усіх разом з вівцями й биками. Коли Ісус був на землі, він двічі очищав Єрусалимський храм від торговців. Тут описаний перший випадок, який стався у період святкування Пасхи 30 року н. е., коли Ісус вперше відвідав Єрусалим як помазаний духом Божий Син. (Див. додаток А7.) Вдруге Ісус очистив храм 10 нісана 33 року н. е. Цей випадок описаний у Євангеліях від Матвія (21:12, 13), Марка (11:15—18) і Луки (19:45, 46). (Див. додаток А7.)

Міняльникам грошей. Див. коментар до Мт 21:12.

Дім торгівлі. Або «базар; місце для комерційних справ». Грецький вислів о́йкон емпорı́у, перекладений як «дім торгівлі», означає «місце, де ведуть комерційні справи; ринок». В Грецьких Писаннях цей вислів вживається лише у цьому вірші. Продаж тварин для жертвоприношень, який організували на території храму, був одним з основних джерел доходу заможної і впливової родини старшого священика Анни.

Ревність до твого дому. В цьому вірші грецьке слово зе́лос, перекладене як «ревність», передає думку про позитивну рису — велике, палке зацікавлення, якому притаманна відданість. Слова з Писань, які пригадали учні, містяться у Пс 69:9, де єврейський іменник кіна́, перекладений як «ревність», може означати «вимога, щоб хтось був цілковито відданим; нетерпимість до суперництва». Коли Ісус побачив, що на території храму ведеться торгівля, він справедливо обурився і ревність спонукала його до дій.

Зруйнуйте цей храм, і я за три дні його відбудую. Лише Іван записав ці слова Ісуса. Юдеї думали, що він говорить про храм, побудований Іродом. Під час суду над Ісусом вороги згадали і перекрутили ці слова (Мт 26:61; 27:40; Мр 14:58). Як видно з Ів 2:21, Ісус використав образну мову; він порівняв свою майбутню смерть і воскресіння зі знищенням і відбудовою храму. Хоча Ісус сказав: «Я... його відбудую», Писання чітко показують, що Ісуса воскресив Бог (Дії 10:40; Рм 8:11; Єв 13:20). Після того як Ісус помер і на третій день воскрес (Мт 16:21; Лк 24:7, 21, 46), він отримав тіло, яке не було створене людьми, як храм в Єрусалимі; це було духовне тіло, створене його Батьком (Дії 2:24; 1Пт 3:18). Це не єдиний випадок у Писаннях, коли люди порівнюються до храму. У пророцтвах говорилося, що Месія стане «головним наріжним каменем» (Пс 118:22; Іс 28:16, 17; Дії 4:10, 11), Павло і Петро також порівнювали Ісуса і його послідовників до храму (1Кр 3:16, 17; 6:19; Еф 2:20; 1Пт 2:6, 7).

Цей храм будували 46 років. Юдеї мали на увазі відбудову храму, яку здійснив цар Ірод. Перший храм, побудований в Єрусалимі Соломоном, був знищений вавилонянами у 607 році до н. е. Юдеї відбудували його під керівництвом Зоровавеля після повернення з вавилонської неволі (Езд 6:13—15; Ог 2:2—4). Йосиф Флавій пише, що Ірод почав відбудовувати храм у 18-й рік свого царювання («Юдейські старожитності», кн. 15, розд. 11, абз. 1). Якщо взяти до уваги систему, за якою юдеї рахували роки правління своїх царів, цей рік може припадати на 18—17 рік до н. е. Різні роботи у храмі, як-от деякі добудови, були завершені за шість років до знищення храму у 70 році н. е.

Храм... своє тіло. Ці слова Івана показують, що Ісус використав образну мову, порівнявши свою майбутню смерть і воскресіння зі знищенням і відбудовою храму.

Сам бачив серце кожного. Ісус міг розпізнавати думки, міркування і спонуки людей. Про це пророкував Ісая, коли написав, що на Месію «зійде дух Єгови», і він судитиме про людей не лише на основі того, «що бачать його очі» (Іс 11:2, 3; Мт 9:4; див. коментар до Мр 2:8.)

Своїм духом. Або «в собі (у своєму розумі)». Тут грецьке слово пне́ума, очевидно, стосується Ісусової проникливості. В Іс 11:2, 3 сказано, що на Месію «зійде дух Єгови», і він судитиме про людей не лише на основі того, «що бачать його очі». Тож Ісус міг розпізнавати думки, міркування і спонуки інших (Ів 2:24, 25).