Євангеліє від Матвія 27:1—66

27  Коли настав ранок, усі старші священики й старійшини народу почали радитись, як вбити Ісуса.+  Його зв’язали, а тоді відвели й віддали наміснику Пилату.+  А коли Юда, зрадник Ісуса, побачив, що того засудили, його почало мучити сумління. Тож він повернув 30 срібняків старшим священикам та старійшинам+  і сказав: «Згрішив я, бо зрадив невинну людину*!» Вони ж відповіли: «А нам що до того? Дивись сам*».  І він, кинувши срібняки в храмі, пішов звідти і повісився.+  А старші священики взяли срібняки та сказали: «Їх не можна класти у священну скарбницю, бо це плата за кров».  І, порадившись, вони купили за них гончарське поле, щоб ховати чужинців.  Тому воно й донині називається Поле Крові.+  Тоді сповнилися слова, сказані через пророка Єремı́ю: «І вони взяли 30 срібняків+ — ціну, яку встановили за цього чоловіка, за того, чию ціну встановили деякі сини Ізра́їля,— 10  і дали їх за гончарське поле, як і наказав мені Єгова».+ 11  Коли Ісус став перед намісником, той запитав: «Ти Цар юдейський?» Ісус відповів: «Ти сам це кажеш».+ 12  А коли його звинувачували старші священики й старійшини, він нічого не відповідав.+ 13  Тож Пилат запитав: «Хіба ти не чуєш, скільки обвинувачень вони висувають проти тебе?» 14  Однак Ісус не відповів Пилату ані слова, тому той дуже здивувався. 15  А намісник мав звичай у свята* звільняти для людей в’язня, якого вони хотіли.+ 16  У той час у в’язниці тримали одного відомого злочинця, на ім’я Вара́вва.+ 17  І, коли всі зібралися, Пилат запитав: «Кого хочете, щоб я звільнив для вас: Вара́вву чи Ісуса, званого Христом?» 18  Бо Пилат знав, що вони видали його із заздрості. 19  Крім того, коли він сидів на судовому місці, дружина послала йому звістку: «Нічого не роби тому праведному чоловікові, бо сьогодні я дуже настраждалась через нього уві сні». 20  Але старші священики й старійшини вмовили людей з натовпу, щоб вони просили відпустити Вара́вву,+ а Ісуса вбити.+ 21  І намісник запитав їх: «Кого з цих двох відпустити вам?» — «Вара́вву»,— відповіли вони. 22  Пилат сказав до них: «А що мені робити з Ісусом, так званим Христом?» І всі закричали: «На стовп його*+ 23  Пилат запитав: «Що ж поганого він зробив?» Але вони ще сильніше кричали: «На стовп його!»+ 24  Пилат, побачивши, що йому нічого не вдалося і що здіймається неабияке замішання, узяв води та помив руки перед натовпом, кажучи: «Я не винний у крові цього чоловіка*. Дивіться самі*». 25  У відповідь весь народ закричав: «Нехай його кров буде на нас і на наших дітях».+ 26  Тоді Пилат звільнив їм Вара́вву, а Ісуса наказав висікти+ і стратити на стовпі.+ 27  Після того воїни намісника повели Ісуса в намісницьку резиденцію і зібрали довкола нього весь загін.+ 28  Там вони роздягли Ісуса, накинули на нього багряну накидку+ 29  і, сплівши терновий вінок, надягли йому на голову, а в праву руку дали очеретину. І, припадаючи навколішки, вони глузували з нього й говорили: «Вітаємо тебе, Царю юдейський!» 30  Також вони плювали на нього+ і, забравши очеретину, били нею по голові. 31  Зрештою, наглузувавшись, вони здерли з Ісуса накидку, надягли на нього його вбрання і повели, щоб прибити до стовпа.+ 32  Як вони виходили, то зустріли кіреня́нина Си́мона, якого змусили нести* Ісусів стовп мук.+ 33  Прийшовши на місце за назвою Голго́фа, тобто Місце Черепа,+ 34  вони дали Ісусу вина, змішаного з жовчю.+ Але він, скуштувавши, не захотів його пити. 35  Коли ж вони прибили Ісуса до стовпа, то розділили його вбрання між собою, кинувши жеребок,+ 36  а потім сіли там, щоб стерегти Ісуса. 37  І над його головою повісили табличку зі звинуваченням: «Це Ісус, Цар юдейський».+ 38  Поряд з ним на стовпах було страчено двох розбійників: одного праворуч, а другого ліворуч.+ 39  А ті, хто проходив повз Ісуса, хитали головою+ і зневажливо говорили:+ 40  «Гей ти! Ти ж збирався зруйнувати храм і за три дні+ відбудувати його! То врятуй себе! Якщо ти Божий син, то зійди зі стовпа мук!»+ 41  Так само старші священики з книжниками й старійшинами почали глузувати з нього:+ 42  «Інших він рятував, а себе врятувати не може! Він же Цар Ізра́їля,+ то нехай тепер зійде зі стовпа мук, і ми повіримо в нього. 43  Він покладався на Бога, тож нехай Бог і врятує його, якщо він потрібен Йому,+ бо він казав: “Я Божий Син”».+ 44  Так само й розбійники, що були поряд з ним на стовпах, ганьбили його.+ 45  І цілий край* огорнула темрява, яка тривала від шостої години аж до дев’ятої.+ 46  А приблизно о дев’ятій годині Ісус скрикнув: «Елı́, Елı́, лама́ сабахтанı́?» — тобто: «Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув?»+ 47  Почувши це, декотрі з тих, що там стояли, почали говорити: «Цей чоловік кличе Іллю».+ 48  І один з них відразу побіг, узяв губку, вмочив її в кисле вино і, настромивши на очеретину, дав йому пити.+ 49  А інші говорили: «Облиш його! Подивимося, чи прийде Ілля, щоб його врятувати». 50  Тоді Ісус ще раз голосно скрикнув і віддав дух.+ 51  У ту ж мить завіса святині+ роздерлась надвоє,+ згори донизу,+ й затряслася земля та порозколювалися скелі. 52  І порозкривалися гробниці, з яких попіднімало багато тіл святих людей, що поснули смертним сном 53  (після його воскресіння люди, які виходили з-посеред гробниць, увійшли у святе місто), і багато хто побачив їх. 54  А сотник і воїни, які стерегли Ісуса, побачивши землетрус та все, що сталося, дуже перелякались і сказали: «Він справді був Сином Божим*».+ 55  За всім цим здалека спостерігало чимало жінок, які від Галілеї супроводжували Ісуса і прислуговували йому.+ 56  Серед них були Марія Магдалина, Марія — мати Якова і Йо́сія, а також мати Зеведе́євих синів.+ 57  Під вечір прийшов один багатий чоловік з Аримате́ї, на ім’я Йосип, який теж був Ісусовим учнем.+ 58  Він пішов до Пилата і попросив дозволу забрати Ісусове тіло.+ Тоді Пилат наказав віддати його.+ 59  Йосип забрав тіло, обгорнув його в чисте тонке полотно з льону+ 60  й поклав у свою нову гробницю,+ висічену в скелі. І, приваливши до входу гробниці великий камінь, він пішов звідти. 61  А Марія Магдалина та інша Марія залишилися сидіти біля могили.+ 62  Наступного дня після Приготування+ старші священики та фарисеї зібралися разом перед Пилатом 63  і сказали: «Пане, ми пригадали, що той самозванець, коли ще був живий, говорив: “Через три дні я воскресну”.+ 64  Тож накажи стерегти його могилу аж до третього дня, щоб часом його учні не прийшли і не викрали тіло,+ а потім не сказали: “Він воскрес з мертвих!” І цей останній обман буде гірший від першого». 65  Та Пилат їм відповів: «Можете взяти варту. Ідіть стережіть, як знаєте». 66  Тоді вони пішли і, щоб могила надійно охоронялася, опечатали камінь і поставили варту.

Примітки

Букв. «кров».
Або «це твоя проблема!»
Або «кожного свята».
Або «страть його на стовпі».
Або «не винний у цій крові».
Або «ви відповідальні за це».
Або «послужити, несучи; послужити, піднявши».
Букв. «землю».
Або, можливо, «сином Бога; сином бога».

Коментарі

Старійшин. Букв. «чоловіків похилого віку». У Біблії грецьке слово пресбı́терос стосується передусім тих, хто посідає відповідальне становище або наділений певними обов’язками у громаді чи народі. Коли це слово передає думку про вік людини (як-от в Лк 15:25 і Дії 2:17), то може вказувати не лише на похилий вік, а й на те, що хтось старший від когось іншого. В цьому вірші слово пресбı́терос означає провідників єврейського народу, які часто згадуються разом зі старшими священиками і книжниками. Чоловіки з цих трьох груп входили до складу Синедріону (Мт 21:23; 26:3, 47, 57; 27:1, 41; 28:12; див. глосарій, «Старійшина; старший чоловік»).

Старійшини. Див. коментар до Мт 16:21.

Наміснику Пилату. Римський правитель (префект) Юдеї, призначений імператором Тиберієм у 26 році н. е. Він правив приблизно 10 років. Про Пилата згадує не тільки Біблія, але й світські джерела. Наприклад, римський історик Тацит писав, що за правління Тиберія Пилат наказав стратити Христа. У стародавньому римському театрі в Кесарії (Ізраїль) було знайдено напис латинською мовою: «Понтій Пилат, префект Юдеї». (Див. додаток Б10, у якому позначено територію, де правив Понтій Пилат.)

Почало мучити сумління. Так перекладено грецьке слово метаме́ломай, яке може мати позитивний відтінок (у Мт 21:29 і 2Кр 7:8 передане як «пошкодувати» і «жалкувати»), однак ніщо не вказує на те, що Юда по-справжньому розкаявся у скоєному. Коли мова йде про розкаяння перед Богом, у Біблії вживається інше слово, метаное́о Мт 3:2; 4:17; Лк 15:7; Дії 3:19 перекладене як «каятися»), яке вказує на зміну погляду, складу розуму чи наміру. Юда знову пішов до чоловіків, з якими склав змову, і зрештою наклав на себе руки, а це свідчить про те, що він не змінив свого хибного мислення.

Невинну. У деяких стародавніх рукописах — «праведну». (Пор. Мт 23:35.)

В храмі. Вжите тут грецьке слово нао́с може стосуватися не лише самої будівлі храму, а й цілого храмового комплексу, в тому числі подвір’їв.

Повісився. Описуючи смерть Юди, Лука в Дії 1:18 повідомляє, що той впав і його тіло розірвалося. Схоже, що Матвій описує те, як Юда вчинив самогубство, а Лука описує результат. З цих двох оповідей можна дійти висновку, що Юда повісився над урвищем, але в якийсь момент обірвалась мотузка або зламалась гілка, він впав на каміння, і його тіло розірвалося. З огляду на рельєф місцевості навколо Єрусалима такий хід подій цілком можливий.

Священну скарбницю. Можливо, йдеться про частину храму, яку в Ів 8:20 названо «скарбницею». Вона, очевидно, розташовувалася на подвір’ї жінок, де було 13 скриньок для дарів. (Див. додаток Б11.) Вважається, що в храмі також була головна скарбниця, куди приносили гроші зі скриньок для дарів.

Плата за кров. Або «криваві гроші», тобто гроші, отримані за пролиття крові.

Вони купили за них. Лише Матвій згадує, що за 30 срібняків старші священики купили земельну ділянку. У Дії 1:18, 19 говориться, що поле придбав Юда. Мабуть, так сказано тому, що старші священики купили це поле за гроші, які він повернув.

Гончарське поле. З IV століття н. е. вважається, що це поле розташовувалось на південному схилі долини Гіннома, неподалік долини Кедрон. Мабуть, на цьому полі гончарі займалися своїм ремеслом. Як видно з Мт 27:8 і Дії 1:19, його стали називати «Полем Крові», або Акелдама́. (Див. додаток Б12.)

Чужинців. Тобто язичників або юдеїв з інших регіонів.

Донині. Це слово показує, що між згаданими подіями і написанням книги Матвія минув певний час. Євангеліє від Матвія, ймовірно, було написане в 41 році н. е.

Щоб сповнилися слова, які Єгова промовив через пророка. Матвій багато разів вживає подібні фрази у своєму Євангелії, очевидно, для того, щоб наголосити своїм читачам-юдеям на ролі Ісуса як обіцяного Месії (Мт 2:15, 23; 4:14; 8:17; 12:17; 13:35; 21:4; 26:56; 27:9).

Сповнилися слова, сказані через пророка Єремію. Цитату, наведену після цих слів, очевидно, взято з Зх 11:12, 13, але Матвій її перефразовує і під Божим натхненням пов’язує з подіями, які сповнили це пророцтво. За днів Матвія книга Єремії була першою у збірці пророчих книг, тому іменем Єремії могли називати цілу збірку, в тому числі книгу Захарія. (Див. коментар до Мт 1:22.)

Сповнилися слова, сказані через пророка Єремію. Цитату, наведену після цих слів, очевидно, взято з Зх 11:12, 13, але Матвій її перефразовує і під Божим натхненням пов’язує з подіями, які сповнили це пророцтво. За днів Матвія книга Єремії була першою у збірці пророчих книг, тому іменем Єремії могли називати цілу збірку, в тому числі книгу Захарія. (Див. коментар до Мт 1:22.)

Єгова. У цій цитаті з Єврейських Писань (див. коментар до Мт 27:9) в оригіналі вживається Боже ім’я у вигляді чотирьох єврейських приголосних יהוה (транслітеруються як ЙГВГ). (Див. додаток В.)

Ти сам це сказав. Вжита тут єврейська ідіома використовувалася, щоб підтвердити правдивість слів того, хто ставив запитання. Запитання Юди ще можна перекласти так: «Учителю, хіба це я?» Своєю відповіддю Ісус, очевидно, показав, що Юда сам визнав відповідальність за цю зраду. Невдовзі після цього Юда пішов. Як видно з Ів 13:21—30, це сталося перед тим, як Ісус запровадив відзначання Господньої Вечері. В оповіді Матвія наступна згадка про Юду міститься в Мт 26:47, де розповідається, як він приходить з натовпом людей у Гефсиманський сад.

Ти сам це сказав. Цими словами Ісус не ухилився від відповіді на запитання Кайяфи, адже визнавав право первосвященика вимагати від нього свідчення під присягою (Мт 26:63). Цей вислів, очевидно, був єврейською ідіомою, яку вживали, щоб погодитися зі сказаним. Це підтверджує паралельна оповідь Марка, де говориться, що у відповідь Ісус сказав: «Я» (Мр 14:62; див. коментарі до Мт 26:25; 27:11).

Ти Цар юдейський? Жоден цар у Римській імперії не міг правити без дозволу цезаря. Тому, допитуючи Ісуса, Пилат зосереджується на питанні про його царювання.

Ти сам це кажеш. Цими словами Ісус, очевидно, дає ствердну відповідь на запитання Пилата. (Пор. коментарі до Мт 26:25, 64.) Хоча Ісус визнав перед Пилатом, що дійсно є царем, його становище відрізнялося від того, яке мав на увазі Пилат. Ісус сказав: «Моє Царство не належить до цього світу», тож воно не становило загрози для Риму (Ів 18:33—37).

Звичай... звільняти для людей в’язня. Згадка про це є в усіх чотирьох Євангеліях (Мр 15:6—15; Лк 23:16—25; Ів 18:39, 40). Цей звичай не ґрунтується на Єврейських Писаннях і не згадується в них. Однак він існував у юдеїв за днів Ісуса. Римлянам також був знайомий цей звичай, адже існують докази того, що вони відпускали в’язнів, щоб догодити натовпам.

Судовому місці. Зазвичай це було підвищення просто неба, де засідали чиновники. З цього місця вони могли звертатися до великої кількості людей і оголошувати свої рішення.

Уві сні. Цей сон, очевидно, походив від Бога. З усіх письменників Євангелій лише Матвій згадує про цей випадок у своїй натхненій оповіді.

Помив руки. Символічний жест, яким заявляли про свою невинність і знімали з себе відповідальність. Цей юдейський звичай згадується в Пв 21:6, 7 і Пс 26:6.

Нехай його кров буде на нас і на наших дітях. Тобто «ми і наші нащадки беремо на себе відповідальність за його смерть».

Висікти. Римляни використовували для бичування жахливе знаряддя, яке мало латинську назву фляґе́ллюм (від неї пішло вжите тут грецьке дієслово фраґелло́о, «сікти; шмагати»). Це знаряддя складалося з держака, до якого кріпилися кілька шнурів або шкіряних ремінців з вузлами. Деколи до ремінців прив’язували гострі шматочки костей або металу, щоб завдавати ще болючіших ударів. Бичування таким знаряддям лишало забиті рани, роздирало тіло жертви і навіть могло призвести до смерті.

Намісницьку резиденцію. Грецьким словом прайто́ріон (походить від латинського прето́ріум) називали офіційну резиденцію римських намісників. У Єрусалимі такою резиденцією, очевидно, був палац, побудований Іродом Великим, який розташовувався у північно-західній частині верхнього міста, тобто на півдні Єрусалима. (Щодо місця розташування див. додаток Б12, «палац намісника».) Пилат перебував у Єрусалимі тільки під час особливих подій, наприклад у свята, оскільки в ті дні в місті могли бути заворушення. Його постійна резиденція розташовувалась у Кесарії.

Багряну накидку. Такі накидки, або мантії, носили царі, управителі (магістрати) і воєначальники. У Мр 15:17 та в Ів 19:2 говориться, що це був пурпурний одяг. У давнину пурпуром називали будь-який колір, в якому поєднуються червоний і синій. Крім того, на сприйняття кольору могли вплинути кут зору спостерігача, освітлення і тло. Той факт, що письменники Євангелій називають колір накидки по-різному, вказує на те, що вони не копіювали розповіді один одного.

Впавши навколішки. На стародавньому Близькому Сході так виражали повагу, особливо коли зверталися з проханням до людини, яка займала вище становище.

Вінок... очеретину. Окрім того, що насмішники накинули на Ісуса багряну накидку (Мт 27:28), вони наділили його «царськими» символами влади: на голову одягли терновий вінок, немов корону, і дали очеретину, немов скіпетр.

Припадаючи навколішки. Навколішки зазвичай ставали перед особою, яка посідала вище становище, і так виявляли їй пошану. Тож це був ще один спосіб, яким воїни глузували з Ісуса. (Див. коментар до Мт 17:14.)

Вітаємо. Або «славимо». Букв. «радій». Вони славили його, немов цезаря, очевидно, щоб посміятися з того, що він претендував на царську владу.

Змусить тебе пройти. Або «змусить тебе послужити». Римська влада могла вимагати від громадян виконання певних повинностей. Наприклад, вона могла змусити людей виконувати різні роботи або ж використати їхніх тварин чи будь-яке майно в державних інтересах. Так сталося з кіренянином Симоном, якого римські солдати «змусили нести» Ісусів стовп мук (Мт 27:32).

Стовпа мук. Або «стовпа, на якому страчують». Це перший випадок вживання грецького слова стауро́с. В класичній грецькій мові основне значення цього слова — «прямий вертикальний стовп; паля». В переносному значенні воно іноді вказувало на страждання, ганьбу, муки і навіть смерть, яких могла зазнати людина, ставши послідовником Ісуса. (Див. глосарій.)

Стовп мук. Або «стовп, на якому страчують». В класичній грецькій мові основне значення вжитого тут слова стауро́с — «прямий вертикальний стовп; паля». В переносному значенні воно іноді вказувало на страждання, ганьбу, муки і навіть смерть, яких могла зазнати людина, ставши послідовником Христа. (Див. глосарій.)

Кіренянина. Місто Кірена розташовувалося неподалік північного узбережжя Африки, на південний захід від острова Крит. (Див. додаток Б13.)

Змусили нести. Див. коментар до Мт 5:41.

Стовп мук. Або «стовп, на якому страчують». (Див. глосарій, «Стовп», «Стовп мук», а також коментарі до Мт 10:38 і 16:24, де «стовп мук» вжито у переносному значенні.)

Місце черепа. Грецьким висловом Кранı́у То́пос перекладено єврейську назву «Голгофа». (Див. Ів 19:17 і коментар до слова Голгофа в цьому вірші.)

Голгофа. Походить від єврейського слова, яке означає «череп». (Див. Ів 19:17; пор. Сд 9:53, де єврейське слово ґулґо́лет перекладене як «череп».) За днів Ісуса це було місце за мурами Єрусалима, однак його точне розташування невідоме. (Див. додаток Б12.) В Біблії прямо не говориться, що Голгофа була на пагорбі, проте згадується, що дехто спостерігав за стратою здалека (Мр 15:40; Лк 23:49).

Місце Черепа. Див. коментар до Мр 15:22.

З жовчю. Грецьке слово холе́ тут стосується гіркої рідини, отриманої з рослин, чи будь-якої іншої гіркої речовини. Показуючи, що ця подія була сповненням пророцтва, Матвій цитує Пс 69:21, де в Септуагінті цим грецьким словом перекладене єврейське слово «отрута». Очевидно, єрусалимські жінки приготували цей напій, змішавши вино з чимось гірким. Він мав послабити біль чоловіків, які зазнавали передсмертних мук, і римляни не були проти його використання. У паралельному вірші, Мр 15:23, сказано, що це було вино, «змішане з дурманною миррою», тож напій, мабуть, містив і мирру, і якусь гірку речовину.

Не захотів його пити. Очевидно, Ісус хотів зберігати тверезе мислення і бути при повній свідомості під час цього випробування віри.

Розділили його вбрання між собою. З тексту оригіналу видно, що тут мова йде про верхній одяг. В Ів 19:23, 24 містяться додаткові деталі, яких немає в Євангеліях від Матвія, Марка і Луки. Якщо порівняти розповіді в чотирьох Євангеліях, можна зробити висновок, що римські воїни кидали жеребок не лише стосовно верхнього одягу, але й нижнього. Воїни поділили верхній одяг «на чотири частини — кожному по частині» і кинули жеребок, щоб побачити, кому яка дістанеться. Спідній одяг вони не ділили, а кинули жеребок. Кидання жеребка відносно одягу Месії виконало пророцтво з Пс 22:18. Мабуть, було прийнято, що кати забирали собі одяг своїх жертв. Перед стратою зі злочинців знімали одяг та забирали їхні речі, завдаючи їм ще більшого приниження.

Кинувши жеребок. Див. глосарій, «Жеребки».

Розбійників. Або «грабіжників». Грецьке слово лесте́с може стосуватися пограбування, яке супроводжується насильством. Іноді воно вживалося стосовно повстанців. Те саме слово вжите щодо Варавви (Ів 18:40), якого, згідно з Лк 23:19, кинули у в’язницю за «заколот» і «вбивство». У паралельних віршах, Лк 23:32, 33, 39, щодо цих чоловіків вжите слово «злочинці» (грецькою каку́рґой, що буквально означає «ті, хто чинить зло»).

Хитали головою. Цим жестом, що зазвичай супроводжувався якимись словами, виражали зневагу і висміювали когось. Перехожі мимоволі виконали пророцтво, записане в Пс 22:7.

Стовп мук. Або «стовп, на якому страчують». (Див. глосарій, «Стовп», «Стовп мук», а також коментарі до Мт 10:38 і 16:24, де «стовп мук» вжито у переносному значенні.)

Стовпа мук. Або «стовпа, на якому страчують». (Див. коментар до Мт 27:32 і глосарій, «Стовп», «Стовп мук».)

Стовп мук. Або «стовп, на якому страчують». (Див. глосарій, «Стовп», «Стовп мук», а також коментарі до Мт 10:38 і 16:24, де «стовп мук» вжито у переносному значенні.)

Стовпа мук. Або «стовпа, на якому страчують». (Див. коментар до Мт 27:32 і глосарій, «Стовп», «Стовп мук».)

Темрява. У паралельній оповіді Лука додає, що «сонячне світло померкло» (Лк 23:44, 45). Ця темрява була чудом від Бога. Вона не була наслідком сонячного затемнення. Сонячне затемнення відбувається тільки в час нового місяця, а описані події відбувалися під час Пасхи, коли місяць повний. Крім того, ця темрява тривала три години, а найдовше сонячне затемнення триває менше ніж вісім хвилин.

Коло третьої години. Тобто приблизно о 09:00. У I столітті н. е. юдеї ділили день на 12 годин і початком дня вважали схід сонця, тобто приблизно 06:00 (Ів 11:9). Тому третя година — це приблизно 09:00, шоста година — приблизно 12:00, а дев’ята — приблизно 15:00. Через те що люди не мали точних годинників, час якоїсь події зазвичай вказували лише приблизно (Ів 1:39; 4:6; 19:14; Дії 10:3, 9).

Коло третьої години. Тобто приблизно о 09:00. У I столітті н. е. юдеї ділили день на 12 годин і початком дня вважали схід сонця, тобто приблизно 06:00 (Ів 11:9). Тому третя година — це приблизно 09:00, шоста година — приблизно 12:00, а дев’ята — приблизно 15:00. Через те що люди не мали точних годинників, час якоїсь події зазвичай вказували лише приблизно (Ів 1:39; 4:6; 19:14; Дії 10:3, 9).

Темрява. Див. коментар до Мр 15:33.

Від шостої години. Тобто приблизно від 12:00. (Див. коментар до Мт 20:3.)

До дев’ятої. Тобто приблизно до 15:00. (Див. коментар до Мт 20:3.)

Елі, Елі, лама сабахтані? Дехто вважає, що це арамейські слова. Але, очевидно, вони належать до тогочасної єврейської мови, на яку арамейська справляла певний вплив. З грецької транслітерації цього вислову, вжитої у Євангеліях від Матвія і Марка, важко точно визначити мову.

Боже мій, Боже мій. Звернувшись до свого небесного Батька і визнавши його своїм Богом, Ісус виконав пророцтво з Пс 22:1. Ісусів передсмертний вигук, мабуть, нагадав тим, хто його чув, про інші месіанські пророцтва з Пс 22, а саме про те, що його зневажатимуть, над ним глузуватимуть, зранять його ноги і руки, а його вбрання розділять, кинувши жеребок (Пс 22:6—8, 16, 18).

Іллю. Походить від єврейського імені, що означає «мій Бог — Єгова».

Кисле вино. Або «винний оцет». Очевидно, мова йде про слабке, терпке або кисле вино, яке латинською називали аце́тум («оцет») або по́ска, якщо воно було розбавлене водою. Це був дешевий напій, який бідні люди (в тому числі римські воїни) вживали, щоб втамувати спрагу. Грецьке слово о́ксос також вживається у Септуагінті в Пс 69:21, де міститься пророцтво про те, що Месії дадуть пити «оцет».

Очеретину. Або «палицю». Іван у своїй розповіді називає її «стеблом гісопу» (Ів 19:29; див. глосарій, «Гісоп»).

Щоб його врятувати. Деякі стародавні рукописи додають: «Інший же взяв списа й проколов йому бік, і звідти потекла кров з водою». Але в інших авторитетних рукописах цих слів немає. Подібне твердження є в Ів 19:34, але, згідно з Ів 19:33, Ісус був уже мертвий, коли це сталося. Більшість вчених, у тому числі редактори грецького тексту Нестле — Аланда і тексту Об’єднаних біблійних товариств, вважають, що переписувачі пізніше додали ці слова з оповіді Івана в Євангеліє від Матвія. Навіть Весткотт і Горт, які у своєму виданні грецького тексту подали ці слова, взявши їх у подвійні квадратні дужки, зазначили, що це речення, «цілком імовірно, було додано переписувачами». З огляду на те, що текст цього вірша в різних рукописах книги Матвія дещо відрізняється, а стосовно Ів 19:33, 34 немає різночитань, найімовірніше, що в Євангелії від Івана події викладено в точному порядку, а саме: Ісус помер, і після цього римський воїн проколов йому списом бік. Тому в «Перекладі нового світу» в Мт 27:49 вищезгадане речення не міститься.

Віддав дух. Або «віддав останній подих; перестав дихати». Слово «дух» (грецькою пне́ума) тут може означати «дихання» або «життєва сила». Це підтверджується тим, що в паралельній оповіді в Мр 15:37 вжите грецьке слово екпне́о (буквально «видихати»), яке перекладено там як «помер», або, як сказано в коментарі, «віддав останній подих». Дехто стверджує, що грецьке слово, перекладене як «віддав», вказує на те, що Ісус свідомо припинив боротися за життя, адже все «здійснилось» (Ів 19:30). Він добровільно «пішов на смерть» (Іс 53:12; Ів 10:11).

Завіса. Йдеться про гарно оздоблену завісу в храмі, яка відділяла Святе від Найсвятішого. Згідно з юдейською традицією, ця важка завіса була приблизно 18 м завдовжки, 9 м завширшки і 7 см завтовшки. Роздерши завісу надвоє, Єгова показав не лише те, наскільки розгніваний на вбивць свого Сина, але й те, що тепер відкрилася можливість входити у саме небо (Євреїв 10:19, 20; див. глосарій).

Святині. Грецьке слово нао́с тут стосується самої будівлі храму, в якій були Святе і Найсвятіше.

Гробниці. Або «пам’ятні гробниці». (Див. глосарій, «Пам’ятна гробниця».)

Попіднімало. Грецьке дієслово еґе́йро, яке означає «піднімати», може стосуватися воскресіння, але часто вживається і в інших контекстах. Наприклад, воно може означати «витягати» з ями або «вставати» з землі (Матвія 12:11; 17:7; Луки 1:69, прим.). Матвій говорить, що «попіднімало» не «святих людей», а їхні «тіла». Очевидно, відбувся настільки сильний землетрус, що розкрилися гробниці і з них викинуло тіла людей.

Святого міста. Мається на увазі Єрусалим. Його часто називали святим містом, оскільки там був храм Єгови (Не 11:1; Іс 52:1).

Після його воскресіння. Тобто воскресіння Ісуса. Інформація, поміщена в дужках, стосується подій, що відбулися пізніше.

Люди, які виходили. Або «ті, хто вийшов». Слово «тіло» в грецькій мові — середнього роду, а «людина» — чоловічого. Оскільки грецьке дієслово «виходили» вимагає підмета чоловічого роду у формі множини, то мова йде про людей, а не про тіла, згадані у вірші 52. Цими людьми, очевидно, були перехожі, які побачили мертві тіла, викинуті внаслідок землетрусу (вірш 51), і увійшли в місто та розповіли про побачене.

Святе місто. Тобто Єрусалим. (Див. коментар до Мт 4:5.)

Сотник. Або «центуріон», тобто командир римського військового підрозділу, що налічував приблизно 100 воїнів. Цей високопоставлений воєначальник міг бути присутній, коли Пилат судив Ісуса, і чути, як юдеї говорили, що Ісус називав себе Божим Сином (Мт 27:27; Ів 19:7).

Магадан. Сьогодні поблизу Галілейського моря немає місцевості за назвою Магадан. На думку деяких вчених, Магаданом названо Магдалу. Вважається, що Магдала — це сучасний Хірбет-Мадждал (Мігдал), розташований приблизно за 6 км на північний захід від Тіверії. У паралельній оповіді (Мр 8:10) цю місцевість названо Далманута. (Див. додаток Б10.)

Марія, звана Магдалиною. Ця жінка, яку часто звали Марією Магдалиною, вперше згадується тут, у розповіді про другий рік Ісусового проповідницького служіння. Ім’я Магдалина (означає «що належить до Магдали»), очевидно, походить від назви міста Магдала, яке лежало на західному березі Галілейського моря, на півдорозі між Капернаумом і Тиберіадою. Дехто вважає, що Марія була родом з Магдали або жила там. Марія Магдалина переважно згадується в розповідях про смерть та воскресіння Ісуса (Мт 27:55, 56, 61; Мр 15:40; Лк 24:10; Ів 19:25).

Зеведеєм. Можливо, Зеведей був дядьком Ісуса — чоловіком Саломії, яка була сестрою Ісусової матері, Марії. В такому разі Іван та Яків були двоюрідними братами Ісуса. (Див. коментар до Мр 15:40.)

Мати Зеведеєвих синів. Тобто мати апостолів Якова та Івана. Згідно з оповіддю Марка, до Ісуса підійшли Яків та Іван (Мр 10:35). Очевидно, це було їхнє прохання, але вони звернулися з ним через свою матір Саломію — можливо, Ісусову тітку (Мт 27:55, 56; Мр 15:40, 41; Ів 19:25).

Марія Магдалина. Ім’я Магдалина (означає «що належить до Магдали»), очевидно, походить від назви міста Магдала, яке лежало на західному березі Галілейського моря, на півдорозі між Капернаумом і Тиберіадою. Дехто вважає, що Марія була родом з Магдали або жила там. (Див. коментарі до Мт 15:39; Лк 8:2.)

Якова. Його ще називали «Яковом Меншим» (Мр 15:40).

Йосія. Деякі стародавні рукописи замість імені «Йосій» містять ім’я «Йосип». У паралельній оповіді в Мр 15:40 більшість рукописів вживають ім’я «Йосій».

Мати Зеведеєвих синів. Тобто мати апостолів Якова та Івана. (Див. коментарі до Мт 4:21; 20:20.)

З Ариматеї. Назва цього міста походить від єврейського слова, що означає «висота». В Лк 23:51 його названо «юдейським містом». (Див. додаток Б10.)

Йосип. З того, що письменники Євангелій говорять про Йосипа, можна більше дізнатись про їхню особистість. Матвій, який був збирачем податків, називає Йосипа «багатим чоловіком». Марко, який писав для римлян, говорить, що він був «шанованим членом Ради», який чекав Божого Царства. Співчутливий лікар Лука пише, що він був «добрим і праведним чоловіком», який не підтримав рішення Ради і не віддав свого голосу проти Ісуса. А Іван повідомляє, що цей чоловік був «Ісусовим учнем, але через страх перед юдеями тримав це в таємниці» (Мр 15:43—46; Лк 23:50—53; Ів 19:38—42).

Гробницю. Або «пам’ятну гробницю». Це була печера, висічена у м’якій вапняковій породі, а не природна печера. Такі гробниці часто мали подібні до лав ніші, в які клали тіла померлих. (Див. глосарій, «Пам’ятна гробниця».)

Великий камінь. Очевидно, це був плоский круглий камінь, адже в Мр 16:4 говориться, що він був «відкочений», коли Ісус воскрес. Він міг важити тонну або й більше.

Яків, Алфеїв син. Очевидно, той самий учень, якого в Мр 15:40 названо «Яковом Меншим». Прийнято вважати, що Алфей — це Клопа (Ів 19:25), а значить, чоловік «іншої Марії» (Мт 27:56; 28:1; Мр 15:40; 16:1; Лк 24:10). Алфей, про якого згадується у цьому вірші,— очевидно, не той Алфей, який був батьком Левія і який згадується в Мр 2:14.

Клопи. У Біблії це ім’я вживається лише в цьому вірші. Багато вчених вважає, що Клопа — це Алфей, згаданий в Мт 10:3; Мр 3:18; Лк 6:15 і Дії 1:13. Як видно з інших біблійних прикладів, людина часто могла мати два імені, які вживалися взаємозамінно. (Пор. Мт 9:9; 10:2, 3; Мр 2:14.)

Інша Марія. Тобто «Марія — мати Якова і Йосія», про яку говориться в Мт 27:56. Про неї також згадується в Мт 28:1; Мр 15:40, 47; 16:1; Лк 24:10; Ів 19:25. (Див. коментарі до Мр 3:18; Ів 19:25.)

Наступного дня. Тобто 15 нісана. День після 14 нісана завжди вважався суботою, або святим днем відпочинку, хоч би на який день тижня він припадав. Крім того, день 15 нісана 33 року збігся зі щотижневою суботою, тому цей день був «великим», тобто подвійним, суботнім днем (Ів 19:31; див. додаток Б12).

Приготування. Так називали день перед щотижневою суботою. В цей день юдеї готувалися до суботи: займались приготуванням їжі і закінчували всю іншу роботу, з якою не можна було чекати до завершення суботи. У цьому випадку день Приготування припав на 14 нісана (Мр 15:42; див. глосарій).

Три дні і три ночі. Інші біблійні оповіді показують, що цей вислів може означати неповні три дні і що неповний день міг вважатися цілим днем (Бт 42:17, 18; 1Цр 12:5, 12; Мт 27:62—66; 28:1—6).

Три дні. Тут цей вислів означає три неповних дні. Це видно з того, що Ісусову могилу просили «стерегти... аж до третього дня», а не до четвертого (Мт 27:64; див. коментар до Мт 12:40).

Цей останній обман буде гірший від першого. Очевидно, мається на увазі, що цей так званий «обман» — воскресіння Ісуса — буде гірший від першого, тобто Ісусового твердження, що він Месія. Вороги, мабуть, розуміли, що, якщо Ісус воскресне, це буде доказом того, що він є Месією.

Варту. Пилат, очевидно, надав групу римських воїнів (Мт 28:4, 11). Якби варта складалася з юдейських храмових вартових, юдеї не зверталися б до Пилата. До того ж священики пообіцяли залагодити справу з намісником, якщо він дізнається про те, що Ісусове тіло зникло (Мт 28:14).

Медіафайли

Напис з іменем Понтія Пилата
Напис з іменем Понтія Пилата

У 1961 році під час розкопок стародавнього римського театру в Кесарії (Ізраїль) археологи знайшли кам’яну плиту, використану повторно, на якій добре видно ім’я Пилата, написане латинськими літерами (тут зображено копію). Ім’я Пилата також неодноразово з’являється в інших історичних джерелах того часу.

Цвях у п’ятковій кістці
Цвях у п’ятковій кістці

На цій фотографії зображено копію п’яткової кістки людини. Кістка пробита залізним цвяхом завдовжки 11,5 см. Оригінал, датований римською добою, було знайдено у 1968 році під час розкопок на півночі Єрусалима. Ця археологічна знахідка підтверджує, що під час страти людину, очевидно, прибивали до дерев’яного стовпа цвяхами. Можливо, римські воїни прибили Ісуса Христа до стовпа цвяхами, подібними до того, що зображений на фотографії. Кістка з цвяхом була знайдена в осуарії — кам’яній скрині, в якій зберігали кості померлого, після того як його тіло розкладалося. Це вказує на те, що після страти на стовпі людину могли поховати.

Гробниця
Гробниця

Євреї зазвичай ховали мертвих у природних печерах або печерах, висічених у скелі. Як правило, гробниці були за межами міста, виняток становили тільки царські гробниці. Знайдені єврейські гробниці вирізняються простотою. Це, очевидно, пояснюється тим, що євреї не поклонялися померлим і не вірили в те, що після смерті людина продовжує свідоме існування у світі духів.