Євангеліє від Марка 14:1—72

14  А через два дні мала настати Пасха+ та Свято прісного хліба.+ Тим часом старші священики й книжники шукали нагоди підступно* схопити* Ісуса та вбити його,+  але казали: «Тільки не у свято, щоб народ не збунтувався».  Коли ж він, будучи у Віфа́нії, їв* у домі Си́мона прокаженого, прийшла жінка з алебастровою пляшечкою, яка була наповнена пахучою олією — дуже дорогим щирим нардом. Вона відбила шийку пляшечки і почала виливати олію Ісусові на голову.+  Декотрі присутні з обуренням говорили між собою: «Нащо марнувати таку олію?  Її можна було б продати більше ніж за 300 дена́ріїв,+ а гроші роздати бідним!» Тож вони були дуже незадоволені* жінкою.  Але Ісус сказав: «Чому ви непокоїте цю жінку? Залишіть її в спокої. Вона зробила для мене добре діло.+  Адже бідні завжди з вами,+ і ви можете робити їм добро, коли тільки забажаєте, а я з вами буду не завжди.+  Вона зробила те, що могла: намастила моє тіло пахучою олією, наперед приготувавши до поховання.+  Правду кажу вам: хоч би де по цілому світі проповідувалася добра новина,+ розповідатимуть і про вчинок цієї жінки на згадку про неї».+ 10  Потім Юда Іскаріо́т, один з дванадцятьох, пішов до старших священиків, щоб зрадити Ісуса і видати їм.+ 11  Священики ж, почувши про це, втішилися й пообіцяли йому срібняків.+ Відтоді Юда почав шукати нагоди видати Ісуса. 12  А в перший день Свята прісного хліба,+ коли за звичаєм приносили пасхальну жертву,+ учні запитали Ісуса: «Де нам приготувати для тебе пасхальну вечерю?»+ 13  Тоді він вибрав двох учнів і сказав їм: «Ідіть у місто. Коли побачите там чоловіка, який нестиме глек з водою, підіть за ним.+ 14  Він має ввійти до одного дому. Зустрівши господаря, скажіть йому: “Учитель запитує: «Де гостьова кімната, в якій я міг би спожити з учнями пасхальну вечерю?»” 15  Він покаже вам велику горішню кімнату, в якій є все необхідне. Там і приготуйте усе для нас». 16  Учні пішли до міста, і там все було так, як він говорив. Тож вони приготували все для пасхальної вечері. 17  Коли звечоріло, він прийшов туди разом з дванадцятьма.+ 18  А як вони сиділи за столом та їли, Ісус промовив: «Правду кажу вам: один з вас — із тих, хто їсть зі мною,— зрадить мене».+ 19  І вони зажурились та один за одним почали питати його: «Це ж не я, правда?» 20  Тоді він відповів: «Це один з дванадцятьох — той, хто вмочає зі мною хліб у миску.+ 21  Син людський іде від вас, як і написано про нього, але горе людині, яка зраджує Сина людського!+ Ліпше б їй було взагалі не родитися».+ 22  Коли вони ще їли, Ісус взяв хліб і, помолившись, поламав його, дав їм і сказав: «Візьміть, це означає моє тіло».+ 23  Після того він узяв чашу, склав подяку й також дав їм, і всі пили з неї,+ 24  а Ісус промовив: «Це означає мою “кров+ угоди”,+ яка проллється за багатьох.+ 25  Правду кажу вам: я більше не буду пити від плоду виноградної лози аж до того дня, коли питиму молоде вино в Божому Царстві».+ 26  Коли ж вони закінчили, то, заспівавши хвалебні пісні, пішли на Оливкову гору.+ 27  Тоді Ісус сказав їм: «Усі ви спіткнетеся, бо написано: “Я вражу пастиря+ — і вівці розпорошаться”.+ 28  Проте коли я воскресну, то піду до Галілеї і там чекатиму на вас».+ 29  Але Петро промовив: «Навіть якщо всі спіткнуться, я не спіткнусь».+ 30  На це Ісус сказав: «Правду кажу тобі: сьогодні, цієї ж ночі, перш ніж двічі проспіває півень, ти тричі зречешся мене».+ 31  Але Петро наполягав: «Навіть якщо мені доведеться померти з тобою, нізащо не зречуся». І всі інші говорили так само.+ 32  Потім прийшли вони до місця, яке називається Гефсима́нія. Там Ісус сказав учням: «Посидьте тут, поки я помолюся».+ 33  Тоді він узяв із собою Петра, Якова та Івана і пішов.+ Ісуса охопила гнітюча журба* і сильна тривога. 34  Він сказав їм: «Я дуже засмучений,+ аж до смерті. Залишайтеся тут і пильнуйте».+ 35  Пройшовши трохи далі, він упав на землю і почав молитися й просити, щоб, коли можливо, та година його оминула. 36  Він благав: «А́вва, Батьку,+ для тебе все можливо; забери від мене цю чашу. Але нехай буде не те, чого хочу я, а чого хочеш ти».+ 37  Він повернувся до учнів і, побачивши, що вони сплять, сказав Петрові: «Си́моне, ти спиш? Невже ти не в силі попильнувати й годину?+ 38  Пильнуйте й безупинно моліться, щоб не впасти в спокусу.+ Звичайно, дух бадьорий*, але плоть слабка».+ 39  І він вдруге відійшов та почав молитися, промовляючи те саме.+ 40  Коли він повернувся знову, вони, як і раніше, спали, бо їхні повіки обважніли. І вони не знали, що йому відповісти. 41  А як Ісус повернувся втретє, то сказав їм: «У такий час ви спите й відпочиваєте?! Досить! Надійшла година!+ Сина людського зраджують і віддають у руки грішників! 42  Вставайте, ходімо. Мій зрадник уже близько».+ 43  І зараз же, коли він ще говорив, прийшов Юда, один з дванадцятьох, а з ним натовп людей з мечами та палицями, яких послали старші священики, книжники і старійшини.+ 44  Зрадник домовився з ними наперед про знак, кажучи: «Той, кого я поцілую,— це він. Схопіть його і відведіть під вартою*». 45  Отже, він підійшов прямо до Ісуса і, сказавши: «Учителю!» — поцілував його. 46  Тоді Ісуса схопили і взяли під варту. 47  Побачивши це, один з чоловіків, які стояли поряд, вихопив меча і, вдаривши ним, відсік праве вухо рабові первосвященика.+ 48  Ісус же звернувся до натовпу: «Хіба я розбійник, що ви прийшли арештувати мене з мечами й палицями?+ 49  Я день у день був з вами, навчаючи в храмі,+ та ви не брали мене під варту. Але так і мають сповнитися Писання».+ 50  Тоді всі його учні покинули його та втекли.+ 51  А один юнак, який накинув на голе тіло лише вбрання з тонкого лляного полотна, пішов слідом за ним. Коли ж його спробували схопити, 52  він залишив свій одяг і втік роздягнений. 53  А Ісуса повели до первосвященика,+ в якого зібралися всі старші священики, старійшини й книжники.+ 54  Петро ж ішов за ним на безпечній відстані аж до подвір’я первосвященика і, ввійшовши туди, сів зі слугами коло яскравого вогнища, щоб погрітися.+ 55  Старші священики і весь Синедріо́н шукали, хто б міг дати свідчення проти Ісуса, бо хотіли стратити його, але ніяк не знаходили.+ 56  Багато хто давав неправдиві свідчення проти нього,+ але їхні свідчення не узгоджувались між собою. 57  Також дехто вставав і давав неправдиві свідчення проти нього, говорячи: 58  «Ми чули, як він казав: “Я зруйную цей рукотворний храм і за три дні збудую інший, нерукотворний”».+ 59  Але навіть у цьому їхні свідчення не узгоджувались. 60  Тоді первосвященик встав і запитав Ісуса: «Ти нічого не хочеш сказати у відповідь? Чуєш, що́ вони свідчать проти тебе?»+ 61  Але він мовчав і нічого не відповідав.+ Первосвященик знову запитав: «Ти Христос, Син Благословенного?» 62  Ісус відповів: «Я. І ви побачите Сина людського,+ який сидітиме праворуч+ від Сильного і йтиме з небесними хмарами».+ 63  Почувши це, первосвященик роздер свій одяг і сказав: «Навіщо нам ще свідки?+ 64  Ви чули ці богозневажні слова. Яке ваше рішення*?» І всі вони визнали Ісуса винним та сказали, що він заслуговує смерті.+ 65  Потім декотрі стали плювати на нього,+ закривати йому обличчя, бити його кулаками й казати: «Пророкуй!» І судова варта вивела його, б’ючи по щоках.+ 66  Петро в той час був унизу, на подвір’ї. Коли туди прийшла одна зі служниць первосвященика+ 67  і побачила Петра, який грівся коло вогнища, то стала пильно придивлятися до нього, а тоді сказала: «Ти теж був з тим назаря́нином, з тим Ісусом». 68  Але він заперечив: «Я не знаю його і не розумію*, про що ти говориш»,— і вийшов до входу. 69  Там служниця, побачивши його, знову почала говорити до людей, які стояли поряд: «Це один з них».+ 70  Однак він і цього разу все заперечував. Через деякий час люди, які стояли поряд, знову почали казати Петру: «Ти дійсно один з них, ти ж галілея́нин». 71  Але він став присягатися і клястися: «Я не знаю того чоловіка, про якого ви говорите!» 72  І в ту ж мить півень проспівав удруге,+ а Петро згадав Ісусові слова: «Перш ніж двічі проспіває півень, ти тричі зречешся мене».+ Тоді він не витримав і почав плакати.

Примітки

Або «обманом; хитрощами».
Або «арештувати».
Або «напівлежав за столом».
Або «сердито говорили з; сварили».
Або «збентеження».
Або «охочий».
Або «під надійною охороною».
Або «що ви про це думаєте; як вам здається».
Або «я не знаю і не розумію».

Коментарі

Пасха. Грецьке слово па́сха походить від єврейського пе́сах, утвореного від дієслова паса́х, що означає «проходити повз; оминати». Це свято було запроваджене в останній вечір перед виходом ізраїльтян з Єгипту. Його відзначали на згадку про звільнення ізраїльтян з єгипетського рабства і про те, що Єгова «оминув» доми ізраїльтян, коли знищував єгипетських первістків (Вх 12:14, 24—47; див. глосарій).

Коли ж він, будучи у Віфанії. Події, описані в Мр 14:3—9, очевидно, відбулися після заходу сонця, коли почалося 9 нісана. На це вказує паралельна оповідь з Євангелія від Івана, де сказано, що Ісус прийшов у Віфанію, коли «до Пасхи залишалося шість днів» (Ів 12:1). Мабуть, він прийшов незадовго до або на початку суботи 8 нісана (яка почалася із заходом сонця), тобто за день до вечері в домі Симона (Ів 12:2—11; див. додатки A7 і Б12).

Потім. Те, що описано у віршах 10 і 11, відбулося 12 нісана — того самого дня, коли відбулися події, описані в Мр 14:1, 2. (Див. додатки A7, Б12 і коментарі до Мр 14:​1, 3.)

А через. Події, описані в Мр 14:1, 2, відбулися 12 нісана. Як сказано у вірші, Пасха (14 нісана; див. коментар до Мт 26:2) і Свято прісного хліба (15—21 нісана; див. глосарій) мали настати через два дні. (Див. додатки A7, Б12, Б15 і коментарі до Мр 14:​3, 10.)

Прокажений. Людина, яка має серйозне шкірне захворювання. У Біблії слово «проказа» стосується не лише хвороби, знаної під цією назвою сьогодні, а й інших інфекційних шкірних хвороб. Хворий на проказу жив як вигнанець, поки не одужував (Лв 13:2, прим., 45, 46; див. глосарій, «Проказа; прокажений»).

Жінка. Згідно з Ів 12:3, це була Марія, сестра Марти і Лазаря.

Намастила моє тіло пахучою олією. Цей великодушний вчинок жінки (див. коментар до Мт 26:7) був спонуканий любов’ю до Ісуса і вдячністю. Ісус пояснив, що вона, сама того не усвідомлюючи, підготувала його тіло до поховання, адже пахучі олії та мазі часто застосовували в таких цілях (2Хр 16:14).

Коли ж він, будучи у Віфанії. Події, описані в Мр 14:3—9, очевидно, відбулися після заходу сонця, коли почалося 9 нісана. На це вказує паралельна оповідь з Євангелія від Івана, де сказано, що Ісус прийшов у Віфанію, коли «до Пасхи залишалося шість днів» (Ів 12:1). Мабуть, він прийшов незадовго до або на початку суботи 8 нісана (яка почалася із заходом сонця), тобто за день до вечері в домі Симона (Ів 12:2—11; див. додатки A7 і Б12).

Симона прокаженого. Цей Симон згадується лише тут і в паралельній оповіді в Мт 26:6. Мабуть, це був колишній прокажений, якого зцілив Ісус. (Див. коментар до Мт 8:2 і глосарій, «Проказа; прокажений».)

Жінка. Див. коментар до Мт 26:7.

Алебастровою пляшечкою. Див. глосарій, «Алебастр».

Пахучою олією. Іван вказує, що вага олії становила 1 фунт (приблизно 327 г). В оповідях Марка та Івана говориться, що вона коштувала «більше ніж... 300 денаріїв» (Мр 14:5; Ів 12:3—5), а це був приблизно річний заробіток звичайного робітника. Вважається, що цю пахучу олію виготовляли з ароматичної рослини Nardostachys jatamansi, яка росте у Гімалаях. Нардову олію часто розбавляли і навіть підробляли, але як Марко, так і Іван згадують, що на Ісуса було вилито щирий нард. (Див. глосарій, «Нард».)

Виливати олію Ісусові на голову. За словами Матвія і Марка, жінка вилила олію Ісусу на голову (Мт 26:7). Іван, який написав своє Євангеліє через кілька десятиліть, згадує, що вона вилила її також на його ноги (Ів 12:3). Ісус пояснив, що цим добрим вчинком вона немовби приготувала його до поховання. (Див. коментар до Мр 14:8.)

Пахучою олією. Іван вказує, що вага олії становила 1 фунт (приблизно 327 г). В оповідях Марка та Івана говориться, що вона коштувала «більше ніж... 300 денаріїв» (Мр 14:5; Ів 12:3—5), а це був приблизно річний заробіток звичайного робітника. Вважається, що цю пахучу олію виготовляли з ароматичної рослини Nardostachys jatamansi, яка росте у Гімалаях. Нардову олію часто розбавляли і навіть підробляли, але як Марко, так і Іван згадують, що на Ісуса було вилито щирий нард. (Див. глосарій, «Нард».)

300 денаріїв. Матвій у своїй розповіді просто говорить «за великі гроші» (Мт 26:9), але Марко та Іван говорять конкретніше. (Див. коментар до Мр 14:3; глосарій, «Денарій»; і додаток Б14.)

Жінка. Згідно з Ів 12:3, це була Марія, сестра Марти і Лазаря.

Намастила моє тіло пахучою олією. Цей великодушний вчинок жінки (див. коментар до Мт 26:7) був спонуканий любов’ю до Ісуса і вдячністю. Ісус пояснив, що вона, сама того не усвідомлюючи, підготувала його тіло до поховання, адже пахучі олії та мазі часто застосовували в таких цілях (2Хр 16:14).

Правду. В оригіналі вжито грецьке слово аме́н, яке є транслітерацією єврейського аме́н і означає «нехай буде так» або «безперечно». Ісус часто використовував це слово, перш ніж висловити якесь твердження, обіцянку чи пророцтво, і таким чином підкреслював цілковиту правдивість і надійність своїх слів. Ні в Біблії, ні в іншій релігійній літературі немає доказів того, що хтось, крім Ісуса, так використовував слово аме́н. У Євангелії від Івана часто вживається вислів аме́н аме́н, що перекладається як «щиру правду [кажу]». (Див. коментар до Ів 1:51.)

Поміж усіма народами. Цей вислів підкреслює масштаби проповідницької праці і показує, що учні мали проповідувати не лише своїм співвітчизникам, євреям. Грецьке слово е́тнос, яке перекладається як «народ», в широкому значенні стосується групи людей, що об’єднана спільним походженням і мовою. Народ або етнічна група зазвичай живе в межах певних географічних кордонів.

Правду. Див. коментар до Мт 5:18.

Хоч би де по цілому світі проповідувалася. Тут, подібно як у пророцтві, записаному в Мр 13:10, Ісус передрікає, що добру новину будуть проповідувати по цілому світі, розповідаючи і про вчинок цієї відданої жінки. Бог надихнув трьох письменників Євангелій написати про те, що вона зробила (Мт 26:12, 13; Ів 12:7; див. коментар до Мр 13:10).

А через. Події, описані в Мр 14:1, 2, відбулися 12 нісана. Як сказано у вірші, Пасха (14 нісана; див. коментар до Мт 26:2) і Свято прісного хліба (15—21 нісана; див. глосарій) мали настати через два дні. (Див. додатки A7, Б12, Б15 і коментарі до Мр 14:​3, 10.)

Коли ж він, будучи у Віфанії. Події, описані в Мр 14:3—9, очевидно, відбулися після заходу сонця, коли почалося 9 нісана. На це вказує паралельна оповідь з Євангелія від Івана, де сказано, що Ісус прийшов у Віфанію, коли «до Пасхи залишалося шість днів» (Ів 12:1). Мабуть, він прийшов незадовго до або на початку суботи 8 нісана (яка почалася із заходом сонця), тобто за день до вечері в домі Симона (Ів 12:2—11; див. додатки A7 і Б12).

Іскаріот. Можливо, означає «чоловік з Керіота». Юдин батько Симон також названий «Іскаріотом» (Ів 6:71). Загалом вважається, що це слово вказує на те, що Симон і Юда походили з юдейського міста Керіот-Хецрона (ІсН 15:25). Якщо це так, то з 12 апостолів Юда був єдиним, хто походив з Юдеї, інші ж були галілеянами.

Потім. Те, що описано у віршах 10 і 11, відбулося 12 нісана — того самого дня, коли відбулися події, описані в Мр 14:1, 2. (Див. додатки A7, Б12 і коментарі до Мр 14:​1, 3.)

Іскаріот. Див. коментар до Мт 10:4.

Срібняків. Букв. «срібла», тобто срібла, яке використовували як гроші. Згідно з Мт 26:15, йдеться про «30 срібняків». З усіх письменників Євангелій лише Матвій згадує, за яку суму було зраджено Ісуса. Очевидно, мова йде про 30 срібних шекелів (такі шекелі карбували в Тирі). Ця сума, мабуть, вказує на те, як сильно старші священики зневажали Ісуса, адже за Законом це була ціна раба (Вх 21:32). Подібно, коли пророк Захарій попросив у невірних ізраїльтян плату за служіння, яке він виконував серед Божого народу, вони відважили йому «30 срібняків», а це, ймовірно, вказує на те, що вони вважали його не ціннішим за раба (Зх 11:12, 13).

В перший день Свята прісного хліба. Свято прісного хліба починалося 15 нісана, наступного дня після Пасхи (її святкували 14 нісана), і тривало сім днів. (Див. додаток Б15.) Але за часів Ісуса Пасху так тісно пов’язували з цим святом, що всі вісім днів (14 нісана включно) деколи називали «Святом прісного хліба» (Лк 22:1). У цьому контексті фразу «в перший день» можна також перекласти як «за день до». (Пор. Ів 1:15, 30, де грецьке слово про́тос, «перший», у подібній конструкції перекладено як «до»: «Існував ще до [про́тос] мене».) Отже, текст оригіналу, так само як і єврейська традиція, дозволяє дійти висновку, що учні поставили Ісусу запитання 13 нісана. Учні зробили приготування до Пасхи вдень, 13 нісана, а святкували її, «коли звечоріло», на початку 14 нісана (Мр 14:16, 17).

В перший день Свята прісного хліба. Свято прісного хліба починалося 15 нісана, наступного дня після Пасхи (її святкували 14 нісана), і тривало сім днів. (Див. додаток Б15.) Але за часів Ісуса Пасху так тісно пов’язували з цим святом, що всі вісім днів (14 нісана включно) деколи називали «Святом прісного хліба» (Лк 22:1). В цьому вірші йдеться про 14 нісана, оскільки сказано, що це був день, коли за звичаєм приносили пасхальну жертву (Вх 12:6, 15, 17, 18; Лв 23:5; Пв 16:1—8). Події, описані у віршах 12—16, очевидно, відбулися пополудні 13 нісана під час приготувань до Пасхи, яку мали відзначати, «коли звечоріло», тобто на початку 14 нісана (Мр 14:17, 18; див. додаток Б12 і коментар до Мт 26:17).

Коли звечоріло. Тобто увечері на початку 14 нісана. (Див. додатки A7 і Б12.)

Вмочає зі мною. В ті часи люди зазвичай їли руками або брали їжу шматком хліба, що служив свого роду ложкою. Ця фраза також могла бути ідіомою, яка означала «разом споживати їжу». Споживання їжі з кимось вказувало на тісні взаємини. Якщо людина завдавала шкоди тому, з ким разом споживала їжу, це вважалося найпідступнішою зрадою (Пс 41:9; Ів 13:18).

Миску. Деякі стародавні рукописи передають це слово як «спільна миска», однак аналіз рукописів свідчить на користь варіанта, вжитого в цьому виданні.

Взяв хліб... поламав його. На стародавньому Близькому Сході випікали тонкий хліб, і якщо він був прісний, то легко ламався. У тому, що Ісус поламав хліб, немає жодного символічного значення, адже хліб зазвичай ділили саме так. (Див. коментар до Мт 14:19.)

Означає. Тут грецьке слово естı́н (буквально «є») вжито в значенні «означає; символізує; представляє». Для апостолів це було очевидним, адже на тій події Ісусове досконале тіло було перед ними, так само як і прісний хліб, який вони мали їсти. Отже, хліб не міг бути буквальним тілом Ісуса. Цікаво, що те саме грецьке слово вживається в Мт 12:7, де в багатьох перекладах воно передане як «означає».

Взяв хліб... поламав його. Див. коментар до Мт 26:26.

Помолившись. Букв. «поблагословивши». Це слово, очевидно, вказує на молитву хвали і подяки Богові.

Означає. Див. коментар до Мт 26:26.

Кров угоди. Нова угода — угода між Єговою і помазаними християнами — набула чинності на підставі крові Ісуса (Єв 8:10). Тут Ісус вжив той самий вислів, який Мойсей, посередник Закон-угоди з Ізраїлем, використав під час її укладення на горі Сінай (Вх 24:8; Єв 9:19—21). Подібно до того як Закон-угода між Богом та ізраїльським народом набрала сили завдяки крові козлів і биків, нова угода, яку Єгова уклав з духовним Ізраїлем, набрала сили завдяки Ісусовій крові. Ця угода стала чинною в П’ятидесятницю 33 року н. е. (Єв 9:14, 15).

Кров угоди. Див. коментар до Мт 26:28.

Молоде вино. Тобто вино з нового врожаю. У Біблії вино іноді символізує радість (Пс 104:15; Ек 10:19).

Молоде вино. Див. коментар до Мт 26:29.

Заспівавши хвалебні пісні. Або «заспівавши гімни (псалми)». Згідно з юдейською традицією, під час пасхальної вечері співали або читали напам’ять перші псалми з галелу (Пс 113, 114), а на її завершення — останні чотири (Пс 115—118). У цих чотирьох псалмах містяться деякі з месіанських пророцтв. Пс 118 починається і завершується словами: «Дякуйте Єгові, бо він добрий, його віддана любов вічна» (Пс 118:1, 29). Мабуть, це були останні слова хвали, які Ісус заспівав зі своїми вірними апостолами у ніч перед стратою.

Хвалебні пісні. Див. коментар до Мт 26:30.

Перед світанком. Букв. «коли співає півень». Відповідно до поширеної серед греків і римлян системи поділу так називали третю сторожу, тобто частину ночі від півночі до приблизно 03:00. (Див. попередній коментар до цього вірша.) Імовірно, це був час, коли співає півень (Мр 14:72). Загальновідомо, що в країнах на схід від Середземного моря час віддавна визначали за співом півнів. (Див. коментарі до Мт 26:34; Мр 14:30, 72.)

Перш ніж... проспіває півень. Ця фраза міститься в усіх чотирьох Євангеліях, але тільки Марко згадує, що півень мав проспівати двічі (Мт 26:34, 74, 75; Мр 14:72; Лк 22:34, 60, 61; Ів 13:38; 18:27). З Мішни видно, що за днів Ісуса в Єрусалимі тримали півнів, і це свідчить про правдивість біблійної оповіді. Півень заспівав, очевидно, рано-вранці. (Див. коментар до Мр 13:35.)

Гефсиманія. Це був сад, який, очевидно, розташовувався на Оливковій горі, на схід від Єрусалима, за долиною Кедрон. Можливо, у саду була оливкова давильня, адже його назва походить від єврейського чи арамейського вислову ґат шемане́, що означає «оливкова давильня». Хоча точне місце розташування Гефсиманії невідоме, за традицією цей сад лежав біля підніжжя Оливкової гори, поблизу роздоріжжя на її західному схилі. (Див. додаток Б12.)

Гефсиманія. Див. коментар до Мт 26:36.

Я. Або «моя душа». Грецьке слово псіхе́, яке традиційно перекладають як «душа», у цьому вірші стосується всього єства людини. Тож вислів «моя душа» можна також перекласти як «усе моє єство» або просто «я». (Див. глосарій, «Душа».)

Пильнуйте. Основне значення грецького слова — «не засинати; не спати», але в багатьох контекстах воно означає «бути насторожі; пильнувати». Матвій вживає його в Мт 24:43; 25:13; 26:38, 40, 41. З Мт 24:44 видно, що він пов’язує це слово з необхідністю бути готовим. (Див. коментар до Мт 26:38.)

Пильнуйте. Букв. «не спіть». Суть прикладу про 10 дівчат полягає в тому, щоб заохотити не спати духовно. (Див. коментарі до Мт 24:42; 26:38.)

Пильнуйте. Основне значення грецького слова — «не засинати; не спати», але в багатьох контекстах воно означає «бути насторожі; пильнувати». Марко вживає його також у Мр 13:34, 37; 14:34, 37, 38. (Див. коментарі до Мт 24:42; 26:38; Мр 14:34.)

Я. Див. коментар до Мт 26:38.

Пильнуйте. Букв. «не спіть». Раніше Ісус вже наголошував на тому, що учням не можна спати духовно, адже вони не знають, в який день чи годину він прийде. (Див. коментарі до Мт 24:42; 25:13; Мр 13:35.) Він повторює це заохочення тут і в Мр 14:38, пов’язуючи необхідність духовно пильнувати з необхідністю наполегливо молитися. Подібні заохочення містяться і в інших книгах Грецьких Писань, а це показує, що правдивим християнам вкрай важливо бути духовно пильними (1Кр 16:13; Кл 4:2; 1Фс 5:6; 1Пт 5:8; Об 16:15).

Упав на землю. Або «кинувся на землю». У паралельній оповіді в Мт 26:39 говориться, що Ісус «упав ниць». У Біблії згадується, що люди молилися в різних позах, зокрема стоячи або навколішках. Але коли людина, звертаючись до Бога в палкій молитві, лягала на землю обличчям вниз — це, мабуть, була найсмиренніша поза.

Пити чашу. У Біблії слово «чаша» часто вживається у символічному значенні і вказує на Божу волю стосовно людини, призначену їй «частку» (Пс 11:6, прим.; 16:5; 23:5). «Пити чашу» тут означає підкоритися Божій волі. В цьому випадку «чаша» включала не тільки страждання і страту Ісуса на основі фальшивих звинувачень у богозневазі, але також його воскресіння до безсмертного життя на небі.

Авва. В тексті оригіналу — це грецька транслітерація слова, що має єврейське або арамейське походження і в Грецьких Писаннях трапляється тричі (Рм 8:15; Гл 4:6). Це слово буквально означає «батько». Воно поєднує в собі теплоту, характерну для слова «тато», і пошану, властиву слову «батько». Це було одне з перших слів, які вчилася вимовляти дитина. Проте, як видно зі стародавніх єврейських і арамейських творів, його міг використовувати і дорослий син у звертанні до свого батька. Тож це слово містило думку про ніжну прив’язаність і не було титулом. Те, що Ісус використав його, показує, наскільки близькими і теплими були його стосунки з Батьком.

Батьку. В усіх трьох випадках вживання слова Авва за ним відразу йде його грецький еквівалент го пате́р, який буквально означає «батько» і передається як «Батьку».

Забери від мене цю чашу. У Біблії слово «чаша» часто вживається у символічному значенні і вказує на Божу волю стосовно людини, призначену їй «частку». (Див. коментар до Мт 20:22.) Ісус знав, що його звинуватять у богозневазі і спробі вчинити заколот, тому дуже переживав, що його смерть стягне ганьбу на Бога. Тож він молився про те, щоб Батько забрав від нього цю «чашу».

Дух. Тут це слово стосується спонукальної сили, яка походить із символічного серця людини і спонукує її говорити або поводитися певним чином. (Див. глосарій.)

Плоть. У Біблії це слово часто вказує на грішну, недосконалу людину.

Їхні повіки обважніли. Тут вжито грецьку ідіому, яка означає «бути дуже сонним». Цей вислів ще можна перекласти як «їхні очі злипалися».

Поцілував його. Або «з теплотою поцілував його». В тексті оригіналу тут вжито форму дієслова «цілувати» (використаного в Мр 14:44), яка вказує на інтенсивність дії. Привітавши Ісуса так тепло і дружньо, Юда показав усю глибину своєї зрадливості і лицемірства.

Вдаривши ним, відсік праве вухо рабові первосвященика. Усі чотири письменники Євангелій описують цей епізод, доповнюючи розповіді один одного (Мт 26:51; Мр 14:47; Лк 22:50). Тільки Лука, «улюблений лікар» (Кл 4:14), пише, що Ісус, «доторкнувшись до вуха, зцілив раба» (Лк 22:51). А Іван — єдиний, хто згадує, що Симон Петро вихопив меча і що раба, якому він відсік вухо, звали Малх. Очевидно, саме Іван був учнем, який «був знайомий з первосвящеником» та його домашніми (Ів 18:15, 16), тож цілком логічно, що у своєму Євангелії він називає ім’я пораненого чоловіка. Те, що Іван знав домашніх первосвященика, підтверджують слова з Ів 18:26, де Іван пояснює, що раб, який впізнав Петра, був «родичем того, кому Петро відсік вухо».

Один з чоловіків, які стояли поряд. У паралельній оповіді в Ів 18:10 сказано, що чоловіком, який вихопив меча, був Симон Петро і що раба первосвященика звали Малх. Розповіді в Луки (22:50) та Івана (18:10) також додають, що Петро відсік рабові «праве вухо».

Вдаривши ним, відсік праве вухо рабові первосвященика. Див. коментар до Ів 18:10.

Марка. Походить від латинського імені Ма́ркус. Марко — це римське ім’я Івана, згаданого в Дії 12:12. Його матір’ю була Марія, яка жила в Єрусалимі і належала до перших учнів Христа. Іван Марко був «двоюрідним братом Варнави» (Кл 4:10), з яким подорожував. Марко також подорожував з Павлом та іншими християнськими місіонерами першого століття (Дії 12:25; 13:5, 13; 2Тм 4:11). Хоча в самому Євангелії не говориться, хто його написав, письменники II і III століть н. е. вважали автором Марка.

Один юнак. Марко — єдиний, хто згадує про випадок, описаний у віршах 51 і 52. Цим юнаком міг бути сам письменник. Якщо це так, то Марко був принаймні знайомий з Ісусом. (Див. коментар до назви книги Марка.)

Нагий. Або «недостатньо вдягнений». Вжите в оригіналі грецьке слово може означати «легко вдягнений; лише в спідньому одязі» (Як 2:15, прим.).

Роздягнений. Див. коментар до Мт 25:36.

Первосвященика. За часів, коли Ізраїль був незалежною державою, первосвященик перебував на посаді до кінця свого життя (Чс 35:25). Але під пануванням римлян він призначався чи знімався з посади за рішенням римських намісників. Первосвящеником, який головував на суді над Ісусом, був Кайяфа (Мт 26:3, 57) — умілий дипломат, що зміг втриматися на своїй посаді довше, ніж його прямі попередники. Його було призначено первосвящеником приблизно у 18 році н. е., і він виконував ці обов’язки приблизно до 36 року н. е. (Див. глосарій, «Первосвященик»; див. додаток Б12, де позначено можливе місце розташування дому Кайяфи.)

Синедріон. Тобто юдейський верховний суд в Єрусалимі. Грецьке слово сіне́дріон буквально означає «спільне засідання». Хоча це загальне поняття, яке стосувалося будь-яких зборів чи засідань, в Ізраїлі воно могло стосуватися релігійного судового органу. (Див. коментар до Мт 5:22 і глосарій; див. додаток Б12, де позначено можливе місце розташування залу Синедріону.)

Синедріон. Див. коментар до Мт 26:59.

Їхні свідчення не узгоджувались. З усіх письменників Євангелій лише Марко згадує, що свідчення лжесвідків не узгоджувалися між собою.

Христос. В цьому вірші у грецькому тексті перед титулом «Христос» (означає «Помазанець») стоїть означений артикль. Таким чином підкреслюється, що Ісус — обіцяний Месія, той, хто був помазаний для виконання особливої ролі. (Див. коментарі до Мт 1:1; 2:4.)

Христос. Див. коментар до Мт 11:2.

Праворуч від Сильного. Букв. «праворуч сили». Перебувати по праву руку від правителя означало займати друге після нього становище (Пс 110:1; Дії 7:55, 56). У паралельній оповіді в Лк 22:69 вживається вислів «біля могутньої правої руки Бога». Ці вислови можуть вказувати на те, що, оскільки Ісус отримає високе становище, його буде наділено силою, тобто владою.

Праворуч від Сильного. Див. коментар до Мт 26:64.

Роздер свій одяг. Тут цей жест вказує на обурення. Кайяфа, очевидно, роздер одяг на грудях, щоб підкреслити свій удавано-благочестивий гнів, викликаний словами Ісуса.

Пророкуй... Хто вдарив тебе? Кажучи: «Пророкуй», люди, які били Ісуса, не просили його передректи майбутнє, а хотіли, щоб він завдяки божественному об’явленню виявив, хто його вдарив. З паралельних віршів — Мр 14:65 і Лк 22:64 — видно, що вони закривали Ісусові обличчя, і це пояснює, в чому полягала їхня насмішка.

Ану, пророкуй! Кажучи: «Пророкуй», люди, які били Ісуса, не просили його передректи майбутнє. З контексту видно, що вони закривали Ісусові обличчя. Тож вони хотіли, щоб Ісус завдяки божественному об’явленню виявив, хто його вдарив. (Див. коментар до Мт 26:68.)

Пророкуй! Кажучи: «Пророкуй», люди, які били Ісуса, не просили його передректи майбутнє. З контексту видно, що вони закривали Ісусові обличчя, а паралельний вірш, Мт 26:68, показує, що повністю слова насмішників звучали так: «Пророкуй нам, Христе. Хто вдарив тебе?» Тож вони хотіли, щоб Ісус завдяки божественному об’явленню виявив, хто його вдарив. (Див. коментарі до Мт 26:68; Лк 22:64.)

До сторожки біля брами. Так перекладено грецьке слово, буквальне значення якого — «брама». В оповіді Марка вживається слово, яке може означати «вхід», «прохід» або «вестибюль», і це показує, що йдеться не просто про браму (Мр 14:68). Очевидно, це був хол або прохід, що вів з подвір’я до брами, яка виходила на вулицю.

Входу. Або «проходу; вестибюля». (Див. коментар до Мт 26:71.)

Присягатися. Або «проклинати себе». Очевидно, Петро почав присягатися, накликаючи на себе прокляття, немовби кажучи: «Хай я буду проклятий, якщо обманюю і насправді знаю цього чоловіка».

Клястися. Піддавшись страху, Петро намагається переконати присутніх в правдивості своїх слів. Він клянеться, що не знає Ісуса, що говорить правду і готовий зазнати лиха, якщо це не так.

Присягатися. Див. коментар до Мт 26:74.

Клястися. Див. коментар до Мт 26:74.

Перед світанком. Букв. «коли співає півень». Відповідно до поширеної серед греків і римлян системи поділу так називали третю сторожу, тобто частину ночі від півночі до приблизно 03:00. (Див. попередній коментар до цього вірша.) Імовірно, це був час, коли співає півень (Мр 14:72). Загальновідомо, що в країнах на схід від Середземного моря час віддавна визначали за співом півнів. (Див. коментарі до Мт 26:34; Мр 14:30, 72.)

Півень проспівав. Про це говориться в усіх чотирьох Євангеліях, але тільки Марко згадує, що півень проспівав удруге (Мт 26:34, 74, 75; Мр 14:30; Лк 22:34, 60, 61; Ів 13:38; 18:27). З Мішни видно, що за днів Ісуса в Єрусалимі тримали півнів, і це свідчить про правдивість біблійної оповіді. Півень заспівав, очевидно, перед світанком. (Див. коментар до Мр 13:35.)

Медіафайли

Алебастрова пляшечка
Алебастрова пляшечка

Ці невеликі, схожі на вазу пляшечки для парфумів виготовляли з каменю, який видобували біля міста Алебастрон (Єгипет). Цей камінь є різновидом карбонату кальцію, і його назва походить від назви вищезгаданого міста. Пляшечка, зображена на фото, була знайдена в Єгипті і датується 150 роком до н. е. — 100 роком н. е. Іноді такі пляшечки виготовляли з дешевшого матеріалу, наприклад з гіпсу. Їх, як і алебастрові пляшечки, називали алабастрами, через те що вони використовувалися в подібних цілях. Однак посудини зі справжнього алебастру призначалися для дорогих мазей, олій і парфумів, подібних до тих, які було вилито на Ісуса,— один раз у Галілеї, в домі фарисея, а другий у Віфанії, в домі Симона прокаженого.

Пасхальна вечеря
Пасхальна вечеря

Пасхальна вечеря складалася із запеченого ягняти, жодна кістка якого не мала бути зламана (1), прісного хліба (2) і гірких трав (3) (Вх 12:5, 8; Чс 9:11). Згідно з Мішною, гіркими травами могли бути салат-латук, цикорій, хрінниця, ендивій і кульбаба. Гіркі трави, очевидно, нагадували ізраїльтянам про гірке рабство в Єгипті. Ісус використав прісний хліб як символ свого досконалого людського тіла (Мт 26:26). Апостол Павло назвав Ісуса «нашим пасхальним ягням» (1Кр 5:7). У I столітті під час пасхальної вечері також споживали вино (4). Ісус використав вино як символ своєї жертовної крові, яка мала невдовзі пролитися (Мт 26:27, 28).

Горішня кімната
Горішня кімната

У деяких будинках в Ізраїлі була горішня кімната. Туди можна було потрапити зсередини по драбині чи дерев’яних сходах або ззовні по зовнішніх кам’яних сходах чи драбині. У великій горішній кімнаті, подібній до зображеної на цьому малюнку, Ісус відсвяткував останню Пасху зі своїми учнями і започаткував Господню вечерю (Лк 22:12, 19, 20). У П’ятидесятницю 33 року н. е., коли приблизно на 120 учнів було вилито святий дух, вони, мабуть, перебували в горішній кімнаті одного з будинків у Єрусалимі (Дії 1:15; 2:1—4).