Євангеліє від Івана 19:1—42

19  Тоді за Пилатовим наказом Ісуса висікли бичем.+  А воїни сплели терновий вінок, надягли Ісусові на голову та одягли його в пурпур.+  Потім вони один за одним підходили й говорили: «Вітаємо тебе, Царю юдейський!» — і били його по щоках.+  Тоді Пилат знову вийшов та звернувся до натовпу: «Послухайте! Я виводжу його до вас, аби ви знали, що я не бачу за ним жодної вини».+  Тож Ісус вийшов у пурпурному одязі та з терновим вінком на голові. Пилат сказав людям: «Подивіться, оце чоловік!»  Побачивши його, старші священики й охоронці почали кричати: «На стовп його! На стовп!*»+ Пилат же промовив: «То заберіть його і самі стратьте*, бо я не бачу за ним жодної вини».+  На це юдеї сказали: «Ми маємо закон, згідно з яким він повинен померти,+ бо видавав себе за Божого сина».+  Пилат, почувши ці слова, злякався ще більше.  Він знову ввійшов у намісницьку резиденцію і запитав Ісуса: «Звідки ти?» Однак Ісус нічого не відповів.+ 10  Тож Пилат сказав до нього: «Не хочеш зі мною говорити? Невже ти не знаєш, що я маю владу тебе відпустити і маю владу тебе стратити* 11  Ісус же відповів: «Ти не мав би наді мною жодної влади, якби не отримав згори.+ Тому той, хто мене тобі видав, має більший гріх». 12  Через це Пилат і далі шукав можливості відпустити Ісуса, але юдеї кричали: «Якщо відпустиш його, ти не друг цезарю. Адже кожен, хто видає себе за царя, говорить проти* цезаря».+ 13  Почувши це, Пилат вивів Ісуса надвір і сів на судове місце, яке було на Кам’яному помості, що єврейською називався Габбата́. 14  Був день Приготування+ перед Пасхою, близько шостої години. І Пилат знову звернувся до юдеїв: «Подивіться! Ось ваш цар!» 15  Але вони закричали: «Геть його! Геть! На стовп його*!» Тож Пилат запитав: «Хочете, щоб я стратив вашого царя?» На це старші священики відповіли: «Ми не маємо іншого царя, крім цезаря!» 16  Тоді Пилат віддав їм Ісуса, щоб його стратили на стовпі.+ Отже, Ісуса взяли під варту. 17  Несучи свій стовп мук, він прийшов на місце, яке називається Місце Черепа,+ а єврейською — Голго́фа.+ 18  Там його прибили до стовпа.+ Поряд з Ісусом на стовпах були ще двоє чоловіків, по обидва боки від нього, а він був посередині.+ 19  Крім того, Пилат зробив табличку й повісив на стовпі мук. На ній було написано: «Ісус назаря́нин, Цар юдейський».+ 20  Оскільки Ісуса прибили до стовпа недалеко від міста, цей напис, зроблений єврейською, латинською і грецькою, могло читати багато юдеїв. 21  Однак юдейські старші священики сказали до Пилата: «Напиши не “Цар юдейський”, а що це він сказав: “Я Цар юдейський”». 22  У відповідь Пилат сказав: «Що написав, те написав». 23  Коли ж воїни прибили Ісуса до стовпа, вони поділили його вбрання* на чотири частини — кожному по частині. Взяли вони і його спідній одяг, але оскільки він був без шва, витканий згори донизу, 24  вони сказали один одному: «Не роздираймо його. Ліпше киньмо жеребок, і побачимо, кому він припаде».+ Це сталось, аби виконалося Писання: «Вони поділили між собою моє вбрання й кинули жеребок, щоб вирішити, кому припаде мій одяг».+ Воїни саме так і зробили. 25  А біля Ісусового стовпа мук стояла його мати+ зі своєю сестрою; були там також Марія, дружина Кло́пи, і Марія Магдалина.+ 26  Тож Ісус, побачивши свою матір і свого улюбленого учня,+ який стояв поряд, сказав їй: «Жінко, ось твій син!» 27  А учневі Ісус сказав: «Ось твоя мати!» Відразу після того цей учень взяв її до себе. 28  Потім, знаючи, що все вже виконалося, Ісус, аби сповнилось Писання, сказав: «Пити».+ 29  Там стояв глек, наповнений кислим вином. Тож ним добре змочили губку, настромили її на стебло гісопу та піднесли до його вуст.+ 30  Скуштувавши цього вина, Ісус вигукнув: «Здійснилось!»+ Потім він схилив голову і віддав дух.+ 31  Оскільки був день Приготування,+ то, аби тіла́ не залишалися на стовпах+ у суботу (бо той суботній день був великий),+ юдеї попросили Пилата, щоб чоловікам на стовпах поламали ноги й познімали їхні тіла. 32  Тоді воїни прийшли та зламали ноги обом чоловікам, які були на стовпах поряд з Ісусом. 33  Але, підійшовши до Ісуса, вони побачили, що він уже мертвий, і тому не зламали йому ніг. 34  Проте один воїн проколов йому списом бік,+ і з рани відразу ж потекла кров з водою. 35  А той, хто бачив, як усе відбувалося, засвідчив це, і його свідчення правдиве; він знає, що говорить правду, аби ви також вірили.+ 36  Все це сталося, щоб виконалося Писання: «Жодна кістка його не буде зламана».+ 37  А в іншому уривку Писання говориться: «Вони будуть дивитися на того, кого прокололи».+ 38  Після цього Йосип з Аримате́ї, який був Ісусовим учнем, але через страх перед юдеями+ тримав це в таємниці, попросив у Пилата дозволу забрати Ісусове тіло. Пилат погодився, і Йосип пішов та забрав його.+ 39  Никоди́м,+ який уперше відвідав Ісуса вночі, також прийшов і приніс суміш мирри та алое вагою приблизно 100 фунтів.+ 40  Отже, вони взяли Ісусове тіло та обмотали лляним полотном з прянощами+ згідно з поховальним звичаєм юдеїв.+ 41  У місці, де його стратили*, був сад, а в ньому — нова гробниця,+ в яку ще нікого не клали. 42  Тож, оскільки в юдеїв був день Приготування+ і гробниця була поряд, Ісуса поклали в неї.

Примітки

Або «Страть його на стовпі! Страть на стовпі!»
Або «стратьте на стовпі».
Або «стратити на стовпі».
Або «противиться».
Або «страть його на стовпі».
Або «верхній одяг».
Або «стратили на стовпі».

Коментарі

Висікли бичем. Перед тим як стратити засудженого на стовпі, його зазвичай бичували. Пилат поступився юдеям, які вимагали стратити Ісуса і звільнити Варавву. За Пилатовим наказом Ісуса «висікли бичем» (Мт 20:19; 27:26). Найжахливішим знаряддям для бичування був бич, який латинською називали фляґе́ллюм. Це знаряддя складалося з держака, до якого кріпилися кілька шнурів або шкіряних ремінців з вузлами. Деколи до ремінців прив’язували гострі шматочки костей або металу, щоб завдавати ще болючіших ударів.

Вінок. Окрім того, що насмішники одягли Ісуса в пурпур (як сказано раніше в цьому вірші), вони наділили його «царськими» символами влади: на голову одягли терновий вінок, немов корону, і, згідно з Мт 27:29, дали «очеретину», немов скіпетр.

Ісуса одягли в пурпур. Це було зроблено, щоб поглузувати з Ісуса і посміятися з того, що він претендував на царську владу. В оповіді Матвія (27:28) сказано, що воїни накинули на Ісуса «багряну накидку» — одяг, який носили царі, управителі (магістрати) і воєначальники. А в оповідях Марка та Івана (19:2) говориться, що це був пурпурний одяг. У давнину пурпуром називали будь-який колір, в якому поєднуються червоний і синій. Крім того, на сприйняття кольору могли вплинути кут зору спостерігача, освітлення і тло. Той факт, що письменники Євангелій називають колір накидки по-різному, вказує на те, що вони не копіювали розповіді один одного.

Вінок. Див. коментар до Мр 15:17.

Одягли його в пурпур. Див. коментар до Мр 15:17.

Вітаємо. Або «славимо». Букв. «радій». Вони славили його, немов цезаря, очевидно, щоб посміятися з того, що він претендував на царську владу.

Вітаємо. Див. коментар до Мт 27:29.

Подивіться, оце чоловік! Пилат помічає, що, хоча Ісус побитий і весь у ранах, він зберігає гідність та незворушний спокій. Тому в словах Пилата відчувається не лише жаль, але й глибока повага до Ісуса. Переклад Пилатових слів латинською мовою, який міститься у Вульгаті,— е́кце го́мо — став темою багатьох творів мистецтва. Ті, хто чув слова Пилата і знав Єврейські Писання, можливо, пригадали пророцтво про Месію із Зх 6:12: «Ось [або «подивіться»] чоловік, чиє ім’я — Пагін».

Ми маємо закон. Розуміючи, що звинувачення в політичному злочині не приносить бажаних результатів, юдеї звинувачують Ісуса в релігійному злочині — у богозневазі. Це звинувачення звучало в Синедріоні кілька годин тому, але Пилат чує його вперше.

Народиться знову. Ісус пояснив Никодиму, що людина може побачити Боже Царство, тільки якщо народиться вдруге. Як видно з відповіді Никодима у вірші 4, він подумав, що людина повинна народитися вдруге буквально. Однак далі Ісус пояснив, що народитися вдруге означає «народит[ися] від... духу» (Ів 3:5). Ті, хто мав «стати Божими дітьми», народились «не від людських батьків, не за тілесним бажанням, тобто за бажанням батьків, а за волею Бога» (Ів 1:12, 13). Подібні вислови вживаються в 1Пт 1:3, 23. Хоча у більшості перекладів Біблії вживається вислів «народитися знову», ряд перекладів містить вислів «народитися згори», який є одним з можливих варіантів, адже вжите в оригіналі грецьке слово а́нотен здебільшого означає «згори» (Ів 3:31; 19:11; Як 1:17; 3:15, 17). Обидва варіанти передають думку про те, що кожен, хто увійде в Царство, має бути народжений вдруге, тобто «від Бога» або, іншими словами, згори (1Ів 3:9). Однак з огляду на те, що відповів Никодим, згадане тут грецьке слово також означає «знову; наново».

Згори. Або «з неба». Грецьке слово а́нотен перекладається як «згори» тут і в Як 1:17; 3:15, 17. Те саме слово вживається в Ів 3:3, 7, де його також можна перекласти як «знову (наново)» або «згори». (Див. коментар до Ів 3:3.)

Той. Ісус мав на увазі не якусь одну людину, наприклад Юду Іскаріота. Мабуть, Ісус говорив про всіх, хто був винен у його вбивстві: Юду, «старших священиків і весь Синедріон» та навіть «людей з натовпу», які під впливом релігійних провідників вимагали звільнити Варавву (Мт 26:59—65; 27:1, 2, 20—22; Ів 18:30, 35).

Кесарю. Або «цезарю; імператору». Під час земного служіння Ісуса імператором Риму був Тиберій, але слово «кесар» (або «цезар») вказувало не лише на імператора. Воно могло стосуватися римської світської влади (тобто держави), а також її представників, яких апостол Павло називає «тими, хто посідає вищу владу», а апостол Петро — «царем» і його «намісниками» (Рм 13:1—7; 1Пт 2:13—17; Тит 3:1; див. глосарій, «Цезар»).

Друг цезарю. Цей почесний титул часто присвоювався намісникам провінцій Римської імперії. Але в цьому випадку юдейські провідники, очевидно, використали його в широкому розумінні, натякаючи, що Пилата можуть звинуватити в державній зраді. На той час цезарем був Тиберій — імператор, відомий тим, що страчував кожного, кого підозрював у зраді, навіть високопосадовців. Наприклад, Луцій Елій Сеян, командир преторіанської гвардії, мав титул «друг цезаря». Він був другою особою в імперії після Тиберія. Впливовий Сеян прихильно ставився до Пилата і, поки перебував при владі, захищав і підтримував його. Однак у 31 році н. е. імператор Тиберій змінив своє ставлення до Сеяна: звинуватив його в заколоті і наказав стратити його самого і багатьох його прибічників. Усе це відбулось незадовго до того, як Ісус постав перед Пилатом. Тож життя Пилата могло опинитись під загрозою, якби садукеї поскаржились імператору і звинуватили його в тому, що він «не друг цезарю». Пилат, у якого і так були напружені стосунки з юдеями, не хотів ускладнювати ситуацію, а тим більше не хотів, щоб його звинуватили в державній зраді. Тож страх перед підозріливим імператором, ймовірно, змусив Пилата свідомо винести смертний вирок Ісусу, невинній людині.

Цезарю. Див. коментар до Мт 22:17.

Судовому місці. Зазвичай це було підвищення просто неба, де засідали чиновники. З цього місця вони могли звертатися до великої кількості людей і оголошувати свої рішення.

Єврейською. Письменники Грецьких Писань під Божим натхненням використовували слово «єврейською» на позначення мови, якою розмовляли юдеї (Ів 19:13, 17, 20; Дії 21:40; 22:2; Об 9:11; 16:16) і якою воскреслий та прославлений Ісус звернувся до Савла з Тарса (Дії 26:14, 15). У Дії 6:1 письменник розрізняє «єврейськомовних» і «грекомовних юдеїв». Хоча деякі вчені стверджують, що у вищезгаданих віршах слово, перекладене як «єврейською», потрібно перекладати як «арамейською», є вагомі підстави вважати, що йдеться саме про єврейську мову. Лука пише, що Павло звернувся «єврейською» до людей в Єрусалимі, а вони, як відомо, досліджували Закон Мойсея, записаний єврейською. Крім того, більша частина рукописів чи їхніх фрагментів, знайдених біля Мертвого моря (серед них біблійні і небіблійні тексти), написана єврейською мовою, а це означає, що єврейська була мовою повсякденного вжитку. Невелика кількість знайдених фрагментів, які написані арамейською мовою, свідчить про те, що люди теж послуговувались цією мовою. Тож дуже малоймовірно, що коли біблійні письменники вживають слово «єврейська», то насправді мають на увазі арамейську або сирійську мову (Дії 21:40; 22:2; пор. Дії 26:14). Єврейські Писання розрізняли «арамейську мову» і «мову юдеїв», як це видно з 2Цр 18:26. Описуючи події з цього біблійного уривка, юдейський історик І століття Йосиф Флавій зазначає, що це були різні мови («Юдейські старожитності», кн. 10, розд. 1, абз. 2). Арамейська і єврейська мови мають подібні слова, і деякі єврейські слова, можливо, запозичені з арамейської. Однак немає підстав вважати, що письменники Грецьких Писань писали про єврейську мову, маючи на увазі арамейську.

Судове місце. Див. коментар до Мт 27:19.

Кам’яному помості. Місце, яке єврейською називалось Габбата́. Походження назви невідоме; можливо, вона означає «пагорб; підвищення; відкритий майданчик». Грецька назва Літо́стротон (Кам’яний поміст) може вказувати на звичайний чи оздоблений кам’яний поміст. Деякі вчені вважають, що він був вимощений у вигляді мозаїки. Можливо, це була площа перед палацом Ірода Великого, хоча дехто припускає, що Кам’яний поміст розташовувався в іншому місці. Сьогодні неможливо визначити його точне місцезнаходження.

Єврейською. Див. коментар до Ів 5:2.

Приготування. Оскільки Марко писав своє Євангеліє в першу чергу для неєвреїв, він пояснює, що Приготування було днем перед суботою; цього пояснення немає в інших Євангеліях (Мт 27:62; Лк 23:54; Ів 19:31). В цей день юдеї готувалися до суботи: займались приготуванням їжі і закінчували всю іншу роботу, з якою не можна було чекати до завершення суботи. У цьому випадку день Приготування припав на 14 нісана. (Див. глосарій.)

Той суботній день був великий. Наступний день після Пасхи, тобто 15 нісана, завжди вважався суботнім днем, хоч би на який день тижня він припадав (Лв 23:5—7). Якщо ж цей день збігався зі щотижневою суботою (сьомий день єврейського тижня, що тривав від заходу сонця в п’ятницю до заходу сонця в суботу), то його називали «великим» суботнім днем. Таким суботнім днем був наступний день після смерті Ісуса, яка сталася в п’ятницю. В період з 31 до 33 року н. е. лише в 33 році н. е. 14 нісана припадало на п’ятницю. Цей факт дозволяє зробити висновок, що Ісус помер 14 нісана 33 року н. е.

Третя година. Тобто приблизно 09:00. Дехто вважає, що ця оповідь суперечить словам в Ів 19:14—16, де говориться, що Пилат віддав Ісуса на страту «близько шостої години». Хоча Біблія детально не пояснює цієї розбіжності, варто розглянути деякі факти. Євангелія загалом однаково вказують час подій, які відбулися в останній день життя Ісуса на землі. В усіх чотирьох розповідях згадується, що священики і старійшини зібралися на світанку, а тоді відвели Ісуса до римського намісника Понтія Пилата (Мт 27:1, 2; Мр 15:1; Лк 22:66—23:1; Ів 18:28). Матвій, Марко і Лука повідомляють, що, коли Ісус вже був на стовпі, край огорнула темрява, яка тривала «від шостої години... до дев’ятої» (Мт 27:45, 46; Мр 15:33, 34; Лк 23:44). Один з фактів, який проливає світло на час страти Ісуса,— це те, що бичування іноді вважалося частиною процесу страти. Деколи бичування було настільки жорстоким, що жертва помирала від нього. У випадку Ісуса бичування було досить суворим. Це видно з того, що він не зміг сам донести свій стовп мук до місця страти, це зробив за нього інший чоловік (Лк 23:26; Ів 19:17). Якщо бичування вважалося початком страти, то минув якийсь час, перш ніж Ісуса прибили до стовпа мук. Слова з Мт 27:26 і Мр 15:15, де бичування і страта на стовпі згадуються разом, можуть вказувати на те, що це вважалося одним процесом. Отже, різні люди, мабуть, по-різному дивилися на те, коли почався процес страти. Мабуть, Пилат вважав, що початком страти було прибиття до стовпа, і це може пояснювати, чому він здивувався, що Ісус так скоро помер (Мр 15:44). Також вартим уваги є те, що письменники Євангелій часто відображали загальноприйняту систему поділу дня (так само, як і ночі) на чотири частини, кожна з яких тривала три години. Такий поділ дня пояснює, чому в Євангеліях часто згадується третя, шоста і дев’ята години (їх рахували від сходу сонця приблизно о 06:00) (Мт 20:1—5; Ів 4:6; Дії 2:15; 3:1; 10:3, 9, 30). До того ж люди загалом не мали точних годинників, тож, вказуючи час, нерідко додавали слово «близько», як-от в Ів 19:14 (Мт 27:46; Лк 23:44; Ів 4:6; Дії 10:3, 9). Якщо підсумувати: Марко міг мати на увазі і бичування, і страту на стовпі, а Іван — лише страту на стовпі. Обидва письменники могли називати не конкретний час події, а найближчу до неї тригодинну частину дня, це видно з того, що Іван вжив у своїй оповіді слово «близько». Усі ці факти допомагають зрозуміти, чому в оповідях вказано різний час. Зрештою, те, що Іван, який написав свою оповідь на кілька десятиліть пізніше від Марка, навів інший час, показує, що він не копіював його розповіді.

День Приготування. Так називали день перед щотижневою суботою. В цей день юдеї готувалися до суботи. (Див. коментар до Мр 15:42.) У Євангелії від Івана сказано, що це був день перед Пасхою. Ідеться про ранок 14 нісана, у той день Ісуса судили і стратили. Пасха почалася напередодні ввечері, і, як видно з інших Євангелій, того вечора Ісус та апостоли споживали пасхальну вечерю (Мт 26:18—20; Мр 14:14—17; Лк 22:15). Ісус ретельно дотримувався всіх вимог Закону, у тому числі вимоги святкувати Пасху 14 нісана (Вх 12:6; Лв 23:5). У 33 році н. е. день 14 нісана вважався Приготуванням перед Пасхою в тому розумінні, що він був приготуванням перед семиденним Святом прісного хліба, яке починалось наступного дня. Оскільки ці свята йшли одне за одним, іноді весь період називали «Пасхою» (Лк 22:1). Наступний день після 14 нісана завжди вважався суботнім днем, хоч би на який день тижня він припадав (Лв 23:5—7). У 33 році н. е. день 15 нісана збігся зі щотижневою суботою, тому цей день був «великим», тобто подвійним, суботнім днем. (Див. коментар до Ів 19:31.)

Близько шостої години. Тобто приблизно о 12:00. (Може здаватись, що оповідь Івана суперечить оповіді Марка, за словами якого Ісуса прибили до стовпа о «третій годині». За поясненням цієї відмінності див. коментар до Мр 15:25.)

Стовп мук. Або «стовп, на якому страчують». (Див. глосарій, «Стовп», «Стовп мук», а також коментарі до Мт 10:38 і 16:24, де «стовп мук» вжито у переносному значенні.)

Єврейською. Письменники Грецьких Писань під Божим натхненням використовували слово «єврейською» на позначення мови, якою розмовляли юдеї (Ів 19:13, 17, 20; Дії 21:40; 22:2; Об 9:11; 16:16) і якою воскреслий та прославлений Ісус звернувся до Савла з Тарса (Дії 26:14, 15). У Дії 6:1 письменник розрізняє «єврейськомовних» і «грекомовних юдеїв». Хоча деякі вчені стверджують, що у вищезгаданих віршах слово, перекладене як «єврейською», потрібно перекладати як «арамейською», є вагомі підстави вважати, що йдеться саме про єврейську мову. Лука пише, що Павло звернувся «єврейською» до людей в Єрусалимі, а вони, як відомо, досліджували Закон Мойсея, записаний єврейською. Крім того, більша частина рукописів чи їхніх фрагментів, знайдених біля Мертвого моря (серед них біблійні і небіблійні тексти), написана єврейською мовою, а це означає, що єврейська була мовою повсякденного вжитку. Невелика кількість знайдених фрагментів, які написані арамейською мовою, свідчить про те, що люди теж послуговувались цією мовою. Тож дуже малоймовірно, що коли біблійні письменники вживають слово «єврейська», то насправді мають на увазі арамейську або сирійську мову (Дії 21:40; 22:2; пор. Дії 26:14). Єврейські Писання розрізняли «арамейську мову» і «мову юдеїв», як це видно з 2Цр 18:26. Описуючи події з цього біблійного уривка, юдейський історик І століття Йосиф Флавій зазначає, що це були різні мови («Юдейські старожитності», кн. 10, розд. 1, абз. 2). Арамейська і єврейська мови мають подібні слова, і деякі єврейські слова, можливо, запозичені з арамейської. Однак немає підстав вважати, що письменники Грецьких Писань писали про єврейську мову, маючи на увазі арамейську.

Несучи свій стовп мук. Згідно з оповіддю Івана, Ісус сам ніс стовп мук. Однак в інших Євангеліях (Мт 27:32; Мр 15:21; Лк 23:26) говориться, що кіренянина Симона змусили нести Ісусів стовп на місце страти. Часто Іван описує події дуже стисло і не повторює того, що вже згадано в інших Євангеліях. Тому Іван опускає цю подробицю про Симона.

Стовп мук. Див. коментар до Мт 27:32.

Місце Черепа. Грецьким висловом Кранı́у То́пон перекладено єврейську назву «Голгофа». (Див. коментар до слова Голгофа в цьому вірші. Щоб дізнатись, яке значення у Грецьких Писаннях має слово єврейською, див. коментар до Ів 5:2.)

Голгофа. Походить від єврейського слова, яке означає «череп». (Пор. Сд 9:53; 2Цр 9:35; 1Хр 10:10, де єврейське слово ґулґо́лет перекладене як «череп».) За днів Ісуса це було місце за мурами Єрусалима. Хоча його точне розташування невідоме, прийнято вважати, що на місці Голгофи сьогодні стоїть храм Гробу Господнього. (Див. додаток Б12.) В Біблії прямо не говориться, що Голгофа була на пагорбі, проте згадується, що дехто спостерігав за стратою здалека (Мр 15:40; Лк 23:49).

Стовпі мук. Або «стовпі, на якому страчують». (Див. глосарій, «Стовп»; «Стовп мук».)

Єврейською. Письменники Грецьких Писань під Божим натхненням використовували слово «єврейською» на позначення мови, якою розмовляли юдеї (Ів 19:13, 17, 20; Дії 21:40; 22:2; Об 9:11; 16:16) і якою воскреслий та прославлений Ісус звернувся до Савла з Тарса (Дії 26:14, 15). У Дії 6:1 письменник розрізняє «єврейськомовних» і «грекомовних юдеїв». Хоча деякі вчені стверджують, що у вищезгаданих віршах слово, перекладене як «єврейською», потрібно перекладати як «арамейською», є вагомі підстави вважати, що йдеться саме про єврейську мову. Лука пише, що Павло звернувся «єврейською» до людей в Єрусалимі, а вони, як відомо, досліджували Закон Мойсея, записаний єврейською. Крім того, більша частина рукописів чи їхніх фрагментів, знайдених біля Мертвого моря (серед них біблійні і небіблійні тексти), написана єврейською мовою, а це означає, що єврейська була мовою повсякденного вжитку. Невелика кількість знайдених фрагментів, які написані арамейською мовою, свідчить про те, що люди теж послуговувались цією мовою. Тож дуже малоймовірно, що коли біблійні письменники вживають слово «єврейська», то насправді мають на увазі арамейську або сирійську мову (Дії 21:40; 22:2; пор. Дії 26:14). Єврейські Писання розрізняли «арамейську мову» і «мову юдеїв», як це видно з 2Цр 18:26. Описуючи події з цього біблійного уривка, юдейський історик І століття Йосиф Флавій зазначає, що це були різні мови («Юдейські старожитності», кн. 10, розд. 1, абз. 2). Арамейська і єврейська мови мають подібні слова, і деякі єврейські слова, можливо, запозичені з арамейської. Однак немає підстав вважати, що письменники Грецьких Писань писали про єврейську мову, маючи на увазі арамейську.

Єврейською. Див. коментар до Ів 5:2.

Латинською. Це єдина згадка про латинську мову в натхненому тексті Біблії. За часів Ісуса латинська була офіційною мовою представників римської влади в Ізраїлі. Цією мовою не розмовляли прості люди, але нею робили офіційні написи. Ймовірно, з огляду на багатомовне середовище табличка з Пилатовими звинуваченнями, яку, згідно з Ів 19:19, прибили над головою Ісуса Христа під час його страти, містила напис офіційною латинською мовою, а також єврейською і грецькою (койне). У Грецьких Писаннях вживаються деякі слова і вислови, що походять з латинської мови. (Див. глосарій, «Латинська мова»; «Вступ до Марка».)

Розділили його вбрання між собою. З тексту оригіналу видно, що тут мова йде про верхній одяг. В Ів 19:23, 24 містяться додаткові деталі, яких немає в Євангеліях від Матвія, Марка і Луки. Якщо порівняти розповіді в чотирьох Євангеліях, можна зробити висновок, що римські воїни кидали жеребок не лише стосовно верхнього одягу, але й нижнього. Воїни поділили верхній одяг «на чотири частини — кожному по частині» і кинули жеребок, щоб побачити, кому яка дістанеться. Спідній одяг вони не ділили, а кинули жеребок. Кидання жеребка відносно одягу Месії виконало пророцтво з Пс 22:18. Мабуть, було прийнято, що кати забирали собі одяг своїх жертв. Перед стратою зі злочинців знімали одяг та забирали їхні речі, завдаючи їм ще більшого приниження.

Поділили його вбрання. Див. коментар до Мт 27:35.

Саломія. Імовірно, походить від єврейського слова, що означає «мир». Саломія була ученицею Ісуса. Порівнявши Мт 27:56 з Мр 3:17 і 15:40, можна дійти висновку, що Саломія — це матір апостолів Якова та Івана: Матвій згадує «матір Зеведеєвих синів», а Марко називає її «Саломією». Також, як видно з Ів 19:25, Саломія, можливо, була рідною сестрою Марії, матері Ісуса. В такому разі Яків та Іван доводились Ісусу двоюрідними братами. Крім того, оповіді в Мт 27:55, 56; Мр 15:41 і Лк 8:3 вказують на те, що Саломія була серед жінок, які супроводжували Ісуса і прислуговували йому, використовуючи своє майно.

Його мати зі своєю сестрою. Див. коментар до Мр 15:40.

Клопи. У Біблії це ім’я вживається лише в цьому вірші. Багато вчених вважає, що Клопа — це Алфей, згаданий в Мт 10:3; Мр 3:18; Лк 6:15 і Дії 1:13. Як видно з інших біблійних прикладів, людина часто могла мати два імені, які вживалися взаємозамінно. (Пор. Мт 9:9; 10:2, 3; Мр 2:14.)

Той, якого Ісус особливо любив. Тобто улюблений учень Ісуса. Це перша з п’яти згадок про учня, «якого Ісус любив [або «особливо любив»]», чи про «улюбленого учня» (Ів 19:26; 20:2; 21:7, 20). Вважається, що ним був апостол Іван, син Зеведея, брат Якова (Мт 4:21; Мр 1:19; Лк 5:10). Існує кілька підстав для такого погляду. По-перше, апостол Іван у Євангелії не згадує свого імені, а говорить про себе тільки як про сина Зеведея (Ів 21:2). По-друге, зі слів в Ів 21:20—24 видно, що той самий «учень, якого Ісус любив» написав це Євангеліє. І, по-третє, Ісус сказав про цього апостола: «Якщо я хочу, аби він залишався, аж поки не прийду, що тобі до цього?» Це означає, що згаданий учень мав жити значно довше, ніж Петро та інші апостоли, і саме Іван пережив усіх апостолів. (Див. коментарі до назви книги Івана та Ів 1:6; 21:20.)

Свого улюбленого учня. Тобто учня, якого Ісус особливо любив. Це друга з п’яти згадок про учня, «якого Ісус особливо любив» (Ів 13:23; 20:2; 21:7, 20). Вважається, що ним був апостол Іван. (Див. коментар до Ів 13:23.)

Той, якого Ісус особливо любив. Тобто улюблений учень Ісуса. Це перша з п’яти згадок про учня, «якого Ісус любив [або «особливо любив»]», чи про «улюбленого учня» (Ів 19:26; 20:2; 21:7, 20). Вважається, що ним був апостол Іван, син Зеведея, брат Якова (Мт 4:21; Мр 1:19; Лк 5:10). Існує кілька підстав для такого погляду. По-перше, апостол Іван у Євангелії не згадує свого імені, а говорить про себе тільки як про сина Зеведея (Ів 21:2). По-друге, зі слів в Ів 21:20—24 видно, що той самий «учень, якого Ісус любив» написав це Євангеліє. І, по-третє, Ісус сказав про цього апостола: «Якщо я хочу, аби він залишався, аж поки не прийду, що тобі до цього?» Це означає, що згаданий учень мав жити значно довше, ніж Петро та інші апостоли, і саме Іван пережив усіх апостолів. (Див. коментарі до назви книги Івана та Ів 1:6; 21:20.)

Учневі Ісус сказав: «Ось твоя мати!» Ісус любив свою матір, Марію, і переживав за неї (на той час вона, очевидно, була вдовою), тому попросив свого улюбленого апостола Івана про неї подбати. (Див. коментар до Ів 13:23.) Безумовно, він хвилювався не лише про фізичні і матеріальні потреби Марії, а передусім про духовні. Апостол Іван був вірним послідовником Ісуса, а от про рідних братів Ісуса невідомо, чи вони на той час вже були віруючими (Мт 12:46—50; Ів 7:5).

Кисле вино. Або «винний оцет». Очевидно, мова йде про слабке, терпке або кисле вино, яке латинською називали аце́тум («оцет») або по́ска, якщо воно було розбавлене водою. Це був дешевий напій, який бідні люди (в тому числі римські воїни) вживали, щоб втамувати спрагу. Грецьке слово о́ксос також вживається у Септуагінті в Пс 69:21, де міститься пророцтво про те, що Месії дадуть пити «оцет».

Кислим вином. Див. коментар до Мт 27:48.

Стебло гісопу. У Грецьких Писаннях грецьке слово гı́ссопос, яке зазвичай перекладається як «гісоп», трапляється лише двічі — тут і в Єв 9:19. Думки вчених розходяться стосовно того, про яку рослину йдеться в Ів 19:29. Дехто твердить, що це та сама рослина, яка зазвичай називається «гісопом» в Єврейських Писаннях; багато хто вважає, що мається на увазі материнка (Origanum maru; Origanum syriacum) (Лв 14:2—7; Чс 19:6, 18; Пс 51:7). В Єгипті ізраїльтяни вмочували цей гісоп у кров пасхальної жертви і кропили нею верхній та два бокових одвірки своїх дверей (Вх 12:21, 22). Тому дехто припускає, що цю рослину нескладно було знайти під час страти Ісуса, оскільки це був період святкування Пасхи. Інші твердять, що стебло материнки недостатньо міцне, щоб втримати змочену вином губку, і недостатньо довге, щоб дотягнутися ним до уст Ісуса. Але також існує погляд, що згаданий тут гісоп — це пучок материнки, який причепили до очеретини і піднесли до Ісусових уст. Це узгоджується з паралельними оповідями в Мт 27:48 та Мр 15:36, де сказано, що губку, вмочену в кисле вино, настромили на «очеретину».

Віддав дух. Або «віддав останній подих; перестав дихати». Слово «дух» (грецькою пне́ума) тут може означати «дихання» або «життєва сила». Це підтверджується тим, що в паралельних оповідях в Мр 15:37 і Лк 23:46 вжите грецьке слово екпне́о (букв. «видихати»), яке перекладено там як «помер», або, як видно з альтернативного варіанта у коментарях до цих віршів, «віддав останній подих». Дехто стверджує, що грецьке слово, перекладене як «віддав», вказує на те, що Ісус свідомо припинив боротися за життя, адже все здійснилось. Він добровільно «пішов на смерть» (Іс 53:12; Ів 10:11).

Приготування. Так називали день перед щотижневою суботою. В цей день юдеї готувалися до суботи: займались приготуванням їжі і закінчували всю іншу роботу, з якою не можна було чекати до завершення суботи. У цьому випадку день Приготування припав на 14 нісана (Мр 15:42; див. глосарій). Згідно з Мойсеєвим законом, мертві тіла «не ма[ли] залишатися на стовпі цілу ніч», їх потрібно було поховати «в той же день» (Пв 21:22, 23; пор. ІсН 8:29; 10:26, 27).

Той суботній день був великий. Наступний день після Пасхи, тобто 15 нісана, завжди вважався суботнім днем, хоч би на який день тижня він припадав (Лв 23:5—7). Якщо ж цей день збігався зі щотижневою суботою (сьомий день єврейського тижня, що тривав від заходу сонця в п’ятницю до заходу сонця в суботу), то його називали «великим» суботнім днем. Таким суботнім днем був наступний день після смерті Ісуса, яка сталася в п’ятницю. В період з 31 до 33 року н. е. лише в 33 році н. е. 14 нісана припадало на п’ятницю. Цей факт дозволяє зробити висновок, що Ісус помер 14 нісана 33 року н. е.

Поламали ноги. Латинською це жорстоке покарання називалося круріфра́ґіум. У цьому випадку до нього вдалися, очевидно, щоб пришвидшити смерть тих, хто висів на стовпі. Людині, яка висіла на стовпі, було важко дихати, тому що тіло всією вагою тиснуло на легені. Коли їй ламали ноги, вона не могла піднятися, щоб набрати повітря, і помирала від задухи.

Ягня Боже. Після того як Ісус охрестився, пішов у пустелю, де був спокушуваний Дияволом, і повернувся звідти, Іван Хреститель представив його як «Ягня Боже». Цей вислів трапляється лише тут і в Ів 1:36. (Див. додаток А7.) Порівняння Ісуса з ягням є дуже влучним. Зі сторінок Біблії видно, що ягнят складали в жертву. Такими жертвами Божі поклонники показували, що визнають свій грішний стан і прагнуть відновити стосунки з Богом. Це було тінню майбутньої жертви Ісуса, який мав віддати своє досконале життя за людство. Вислів «Ягня Боже» нагадує про ряд уривків з натхнених Писань. Іван Хреститель знав Єврейські Писання, тож міг мати на думці одну або кілька з описаних далі ситуацій: те, як Авраам склав у жертву барана замість свого сина Ісака (Бт 22:13); те, як ізраїльтяни різали пасхальне ягня у Єгипті перед визволенням з неволі (Вх 12:1—13); або ж те, що на Божому жертовнику в Єрусалимі кожного дня вранці і ввечері складали в жертву барана (Вх 29:38—42). А можливо, Іван пригадав пророцтво Ісаї, де того, кого Єгова назвав «мій слуга», «вели, наче вівцю на заріз» (Іс 52:13; 53:5, 7, 11). Коли апостол Павло писав свого першого листа до коринфян, він згадав про Ісуса як про «наше пасхальне ягня» (1Кр 5:7). Апостол Петро порівняв «дорогоцінну кров Христа» до «крові бездоганного та незаплямованого ягняти» (1Пт 1:19). У книзі Об’явлення прославлений Ісус понад 25 разів названий «Ягням» у переносному значенні. (Ось приклади: Об 5:8; 6:1; 7:9; 12:11; 13:8; 14:1; 15:3; 17:14; 19:7; 21:9; 22:1.)

Поламали ноги. Латинською це жорстоке покарання називалося круріфра́ґіум. У цьому випадку до нього вдалися, очевидно, щоб пришвидшити смерть тих, хто висів на стовпі. Людині, яка висіла на стовпі, було важко дихати, тому що тіло всією вагою тиснуло на легені. Коли їй ламали ноги, вона не могла піднятися, щоб набрати повітря, і помирала від задухи.

Жодна кістка його не буде зламана. Це цитата з Пс 34:20. Запроваджуючи Пасху, Єгова дав такий наказ про жертовну тварину (ягня чи козла), яку мали зарізати в той вечір: «Не можна ламати їй жодної кістки» (Вх 12:46; Чс 9:12). Павло назвав Ісуса «нашим пасхальним ягням»; згідно з пасхальним звичаєм, а також пророцтвом з Пс 34:20, жодна з кісток Ісуса не була зламана (1Кр 5:7; див. коментар до Ів 1:29). Так виконалося передречене, незважаючи на те що римські воїни, очевидно, мали звичай ламати ноги страченим на стовпі, щоб пришвидшити їхню смерть. (Див. коментар до Ів 19:31.) Воїни зламали ноги двом злочинцям, які висіли поряд з Ісусом, але не зламали ніг Ісусу, бо побачили, що він мертвий. Один воїн лише «проколов йому списом бік» (Ів 19:33, 34).

Йосип. З того, що письменники Євангелій говорять про Йосипа, можна більше дізнатись про їхню особистість. Матвій, який був збирачем податків, називає Йосипа «багатим чоловіком». Марко, який писав для римлян, говорить, що він був «шанованим членом Ради», який чекав Божого Царства. Співчутливий лікар Лука пише, що він був «добрим і праведним чоловіком», який не підтримав рішення Ради і не віддав свого голосу проти Ісуса. А Іван повідомляє, що цей чоловік був «Ісусовим учнем, але через страх перед юдеями тримав це в таємниці» (Мт 27:57—60; Мр 15:43—46; Лк 23:50—53; Ів 19:38—42).

З Ариматеї. Назва цього міста походить від єврейського слова, що означає «висота». В Лк 23:51 його названо «юдейським містом». (Див. додаток Б10.)

Юдеї. У Євангелії від Івана це слово має різні значення, залежно від контексту. В широкому значенні воно стосується єврейського народу, мешканців Юдеї або мешканців Єрусалима чи його околиць. Також це слово може вживатись у вужчому значенні і вказувати на євреїв, які ревно обстоювали людські традиції, що були пов’язані з Мойсеєвим законом, але часто суперечили духу Закону (Мт 15:3—6). Найвпливовішими з цих «юдеїв» були юдейські релігійні провідники, які вороже ставилися до Ісуса. З контексту цього та інших віршів 7-го розділу Івана видно, що мова йде про юдейську владу, тобто релігійних провідників (Ів 7:13, 15, 35а). (Див. глосарій, «Юдей».)

Йосип. Див. коментар до Мр 15:43.

З Ариматеї. Див. коментар до Мт 27:57.

Юдеями. Очевидно, йдеться про юдейську владу, тобто релігійних провідників. (Див. коментар до Ів 7:1.)

Никодим. Він був фарисеєм і начальником юдеїв, тобто членом Синедріону. (Див. глосарій, «Синедріон».) Ім’я Никодим, яке означає «завойовник народу», було поширеним серед греків, і деякі юдеї теж мали таке ім’я. Никодим згадується лише в Євангелії від Івана (Ів 3:4, 9; 7:50; 19:39); в Ів 3:10 Ісус називає його «вчителем Ізраїля». (Див. коментар до Ів 19:39.)

Никодим. Лише Іван згадує, що Никодим разом з Йосипом з Ариматеї готував Ісусове тіло до поховання. (Див. коментар до Ів 3:1.)

Суміш. У деяких рукописах — «згорток». Однак давні авторитетні рукописи свідчать на користь варіанта, вжитого в основному тексті.

Мирри. Див. глосарій.

Алое. Вид дерев, з яких добувають пахучу речовину, що в біблійні часи використовувалась як парфуми (Пс 45:8; Пр 7:17; Псн 4:14). Алое, принесене Никодимом, мабуть, було тією самою пахучою речовиною алоевого дерева, про яку згадується в Єврейських Писаннях. Алое у вигляді порошку використовувалося разом з миррою для приготування тіла до поховання, можливо для того, щоб перебити запах, який утворюється під час розкладання тіла. На думку більшості дослідників, згадане в Біблії алоеве дерево — це Aquilaria agallocha. Його ще називають орлиним деревом, і сьогодні воно росте переважно в Індії та сусідніх районах. Це дерево іноді сягає аж 30 м заввишки. Серцевина стовбура і гілок насичена смолою та пахучою олією, з якої виготовляють дорогі парфуми. Деревина набуває найінтенсивнішого аромату, коли починає гнити, тому деколи стовбур закопують в землю, щоб пришвидшити цей процес. Пізніше деревину дрібно розтирають і продають у вигляді порошку. Деякі вчені кажуть, що алое в цьому вірші — це рослина з родини асфоделієвих, яка тепер носить ботанічну назву алое вера (Aloe vera) і використовується не як ароматична речовина, а як лікувальний засіб.

Фунтів. Грецьке слово лı́тра здебільшого вказувало на одиницю ваги, що дорівнювала римському фунту (латинською лı́бра). Цей фунт становив приблизно 327 г. Отже, згадана тут суміш важила приблизно 33 кг. (Див. додаток Б14.)

Гробницю. Або «пам’ятну гробницю». Це була печера, висічена у м’якій вапняковій породі, а не природна печера. Такі гробниці часто мали подібні до лав ніші, в які клали тіла померлих. (Див. глосарій, «Пам’ятна гробниця».)

Гробниця. Див. коментар до Мт 27:60.

Медіафайли

Цвях у п’ятковій кістці
Цвях у п’ятковій кістці

На цій фотографії зображено копію п’яткової кістки людини. Кістка пробита залізним цвяхом завдовжки 11,5 см. Оригінал, датований римською добою, було знайдено у 1968 році під час розкопок на півночі Єрусалима. Ця археологічна знахідка підтверджує, що під час страти людину, очевидно, прибивали до дерев’яного стовпа цвяхами. Можливо, римські воїни прибили Ісуса Христа до стовпа цвяхами, подібними до того, що зображений на фотографії. Кістка з цвяхом була знайдена в осуарії — кам’яній скрині, в якій зберігали кості померлого, після того як його тіло розкладалося. Це вказує на те, що після страти на стовпі людину могли поховати.

Гісоп, згаданий у Біблії
Гісоп, згаданий у Біблії

Єврейські та грецькі слова, які в багатьох біблійних перекладах передані словом «гісоп» (єврейською езо́в, грецькою гı́ссопос), можуть стосуватися кількох видів рослин. Тут зображено материнку (Origanum maru; Origanum syriacum), яка, на думку багатьох вчених, мається на увазі під єврейським словом езо́в. Ця поширена на Близькому Сході рослина належить до родини губоцвітих. За сприятливих умов вона виростає заввишки 50—100 см. В Біблії гісоп часто пов’язується з церемоніальною чистотою (Вх 12:21, 22; Лв 14:2—7; Чс 19:6, 9, 18; Пс 51:7). Грецькі Писання згадують про гісоп лише двічі. В Єв 9:19, де описано укладення старої угоди, очевидно, мається на увазі той самий гісоп, що і в Єврейських Писаннях. В Ів 19:29 сказано, що до Ісусових вуст піднесли губку, яку змочили в кислому вині і настромили на «стебло гісопу». Вчені розходяться в поглядах стосовно того, про яку рослину (грецькою гı́ссопос) йдеться в цьому вірші. Дехто вважає, що материнка не має такого довгого стебла, щоб його можна було піднести до Ісусових вуст, тому це слово стосується іншої рослини з довшим стеблом, наприклад дурри, різновиду сорго звичайного (Sorghum vulgare). Інші дослідники припускають, що навіть у цьому випадку гісопом була материнка і що пучок тієї рослини просто причепили до «очеретини», згаданої Матвієм і Марком (Мт 27:48; Мр 15:36).

Римські списи
Римські списи

Зазвичай серед спорядження римських воїнів була метальна зброя, така, як пілум і спис. Пілум (1) був призначений для того, щоб простромити ціль. Через велику вагу його можна було метнути тільки на коротку відстань, але він міг простромити обладунки або щит. Існують докази, що римські легіонери часто носили пілум. Простіші списи (2) мали дерев’яний держак і наконечник з кованого заліза. Іноді піхотинці допоміжних військ носили з собою один або більше таких списів. Невідомо, яким саме списом прокололи Ісусів бік.

Гробниця
Гробниця

Євреї зазвичай ховали мертвих у природних печерах або печерах, висічених у скелі. Як правило, гробниці були за межами міста, виняток становили тільки царські гробниці. Знайдені єврейські гробниці вирізняються простотою. Це, очевидно, пояснюється тим, що євреї не поклонялися померлим і не вірили в те, що після смерті людина продовжує свідоме існування у світі духів.