Дари, які Бог дає людям, є виявом його незаслуженої доброти. Слово ха́рісма (букв. «дар від щирого серця») трапляється у Грецьких Писаннях 17 разів і передає думку про дар, в якому виявляється «незаслужена доброта» (ха́ріс) Бога (Рм 6:23; 1Кр 12:4; 2Тм 1:6; 1Пт 4:10). Тому дари від Єгови потрібно використовувати для того, щоб прославляти його і допомагати іншим, а не задля власної вигоди (1Пт 4:10, 11). Оскільки дари від Бога людина отримала даром, то зобов’язана давати їх теж даром (Мт 10:8).

«Кожен добрий дар, кожен досконалий дарунок походить згори» (Як 1:17). Єгова дуже щедрий і дарує сонячне світло та дощ як праведним, так і неправедним. Він «дає усім людям життя, і дихання, і все інше». Божі дари, зокрема їжа, напої і насолода від тяжкої праці, дані нам для задоволення (Мт 5:45; Дії 17:24, 25; Ек 3:12, 13; 5:19; 1Тм 6:17). Дарами від Єгови є також шлюб і безшлюбність, і користуватися ними потрібно в межах його вимог. Оскільки неодружена особа має більше можливостей служити Богові без відволікання, безшлюбність є ліпшим даром (Пр 18:22; Мт 19:11, 12; 1Кр 7:7, 17, 32—38; Єв 13:4).

Викупна жертва. Незаслужена доброта Єгови, яка виявилася в тому, що він віддав свого Сина як викуп,— це безцінний дар, і ті, хто виявляє віру в Ісусову жертву, можуть отримати дар вічного життя (Рм 6:23; Ів 3:16). Божий «невимовний дар», очевидно, охоплює всю віддану любов і великодушність, яку Єгова виявляє до своїх служителів через Ісуса Христа (2Кр 9:15; пор. Рм 5:15—17).

Святий дух. Ще одним даром від Бога є святий дух. З його допомогою Божі служителі можуть уникати ганебних учинків плоті і розвивати плід духу, зокрема такі риси, як любов, радість, мир, терпеливість, доброту, великодушність, віру, лагідність і самовладання (Дії 2:38; Рм 8:2—10; Гл 5:16—25). Дух Єгови постійно керує християнами і наділяє їх силою, яка перевершує людську. Завдяки цьому вони можуть виконувати завдання від Бога, незважаючи на будь-які утиски (Ів 16:13; 2Кр 4:7—10). Ісус запевнив своїх послідовників, що святий дух усього їх навчить, нагадає їм усе, чого він навчав, і допоможе говорити на свій захист навіть перед представниками влади (Ів 14:26; Мр 13:9—11).

Мудрість і знання. Справжня мудрість і знання є дарами від Бога. Він хоче, щоб його служителі, подібно до Соломона, просили про них у своїх молитвах (Як 1:5; 2Хр 1:8—12). Усе ж, щоб здобути знання, потрібно старанно вивчати Слово Бога, яке він подарував людям (Пр 2:1—6; 2Тм 2:15; 3:15). Але цього недостатньо. Справжню мудрість і знання можна отримати тільки через Ісуса Христа і за допомогою святого духу (1Кр 2:10—16; Кл 2:3).

Божа мудрість дає захист і керівництво на всіх життєвих шляхах (Ек 7:12; Пр 4:5—7). Вона разюче відрізняється від мудрості цього світу, яка є безглуздям в очах Єгови і може заподіяти шкоду, адже спонукує людей ігнорувати його (1Кр 1:18—21). «А мудрість, що згори, передусім чиста, потім мирна, поміркована, готова слухатися, повна милосердя і добрих плодів, безстороння, нелицемірна» (Як 3:17).

Точне знання волі Єгови допомагає «визначати, що є важливішим», не давати іншим підстав для спотикання та «поводитися гідно перед Єговою і в усьому йому догоджати» (Флп 1:9—11; Кл 1:9, 10). Крім того, таке знання допомагає християнину бути діяльним у служінні Богові (2Пт 1:5—8). Мова йде не просто про поверхове знання фактів. Цей дар від Бога охоплює розуміння фактів і вміння використовувати їх, щоб «відповідати кожній людині» (Кл 4:6).

Дари служіння і «люди, які стали дарами». Доручення в земній частині Божої організації є справжніми дарами від Єгови (Чс 18:7; Рм 12:6—8; Еф 3:2, 7). Чоловіки, які завдяки Божій незаслуженій доброті отримали такі доручення, названі «людьми, які стали дарами». Ісус Христос, як Божий представник і голова збору, дав їх, аби кожен у зборі був міцним і зростав духовно (Еф 4:8, 11, 12). Щоб вірно виконувати свої обов’язки на благо інших, той, хто має цей дар, мусить постійно працювати над ним і стерегтися, щоб не занедбати його (1Тм 4:14; 2Тм 1:6). Покладаючись на допомогу Єгови і докладаючи зусиль, аби повною мірою використовувати свої здібності й долати перешкоди, кожен може розвинути необхідні навички для виконання будь-якого завдання від Єгови (Флп 4:13).

Дари духу. В I ст. н. е. хрещення святим духом супроводжувалось надприродними дарами. Вони були доказом того, що Єгова відкинув юдейський народ і обрав замість нього християнський збір, заснований його Сином (Єв 2:2—4). У день П’ятидесятниці учні, на яких було злито святий дух, отримали надприродні дари. Відтоді, як видно з Писань, дари духу завжди передавались в присутності хоча б одного з 12 апостолів або апостола Павла, якого Ісус також обрав особисто (Дії 2:1, 4, 14; 8:9—20; 10:44—46; 19:6). Очевидно, після смерті апостолів вже ніхто не міг отримати дари святого духу, а коли померли ті, хто отримав їх раніше, дари духу зникли.

Те, що хтось виконував діла, які здавались чудом, не було доказом Божого схвалення. І навпаки, якщо Божий служитель не здійснював чуд з допомогою святого духу, це не означало, що Єгова ним не послуговувався (Мт 7:21—23). Не всі християни першого століття могли здійснювати могутні діла, зціляти, говорити мовами і перекладати. Павло і, без сумніву, деякі інші християни завдяки незаслуженій доброті Єгови отримали по кілька дарів духу. Однак ці дари були характерною ознакою християнського збору в період його становлення і, як було передречено, з часом мали зникнути. Зрештою сам Ісус сказав, що його учнів можна буде розпізнати по любові одне до одного, а не по могутніх ділах (1Кр 12:29, 30; 13:2, 8—13; Ів 13:35).

Павло перерахував такі вияви святого духу: 1) слово мудрості, 2) слово знання, 3) віра, 4) дар зціляти, 5) дар виконувати могутні діла, 6) дар пророкувати, 7) здатність розпізнавати, які слова справді натхнені, 8) різні мови і 9) дар перекладати з інших мов. Кожен з цих дарів сприяв добробуту збору. Завдяки їм збір не лише збільшувався, але й зміцнювався духовно (1Кр 12:7—11; 14:24—26).

«Слово мудрості». Хоча мудрість можна здобути завдяки вивченню, застосуванню набутих знань і досвіду, «слово мудрості», очевидно, стосується надприродної здатності правильно застосовувати знання, щоб розв’язувати складні питання, які виникали у християнському зборі (1Кр 12:8). Павло «за даною йому мудрістю» писав листи, які стали частиною Божого натхненого Слова (2Пт 3:15, 16). Також з допомогою цього дару християни могли відстоювати свої переконання так, що їхні вороги були не в змозі їм заперечити (Дії 6:9, 10).

«Слово знання» та «віра». Усі члени християнського збору в I ст. н. е. мали основні знання про Єгову, його Сина, а також про волю Бога та його вимоги. Тож «слово знання» було надприродним — чимось більшим, ніж знання, яке могли мати всі християни. Подібно й «віра» як дар духу була, очевидно, надприродною вірою, яка допомагала деяким християнам долати подібні до гір перешкоди, що заважали віддано служити Богові (1Кр 12:8, 9; 13:2).

«Дар зціляти». Ідеться про надприродну здатність зціляти будь-яку фізичну недугу (Дії 5:15, 16; 9:33, 34; 28:8, 9). До П’ятидесятниці зціляв лише Ісус та його учні. Хоча деякі зцілені виявляли міцну віру, хворий не мусив якимось особливим чином демонструвати свою віру, щоб отримати зцілення. (Пор. Ів 5:5—9, 13.) Одного разу Ісус сказав своїм учням, що вони не змогли зцілити хворого на епілепсію хлопця не тому, що віри бракувало його батькові, а тому, що віри забракло їм самим (Мт 17:14—16, 18—20). Біблія не згадує жодного випадку, коли Ісус або його апостоли не змогли зцілити хвору людину через те, що вона мала слабку віру. Крім того, апостол Павло не використав цей дар, щоб зцілити Тимофія, в якого були проблеми зі шлунком, і не казав, що він хворіє через брак віри. Натомість він порадив Тимофію вживати трохи вина (1Тм 5:23; див. ВІРА; ЗЦІЛЕННЯ).

«Могутні діла». До могутніх діл, можливо, входила здатність воскрешати людей, виганяти демонів і навіть вражати противників сліпотою (1Кр 12:10). Такі чуда спонукували багатьох приєднатися до християнського збору (Дії 9:40, 42; 13:8—12; 19:11, 12, 20).

«Дар пророкувати». Цей дар перевершував дар говорити мовами, оскільки зміцнював збір. Більш того, дар пророкувати допомагав невіруючим зрозуміти, що Бог дійсно з християнами (1Кр 14:3—5, 24, 25). Усі в християнському зборі розповідали про сповнення пророцтв, записаних у Божому Слові (Дії 2:17, 18). Однак ті, хто отримав дар пророкувати, могли передрікати майбутні події. Наприклад, такий дар мав Агав (Дії 11:27, 28; див. ПРОРОК, Пророки в Грецьких Писаннях; ПРОРОЦТВО).

«Здатність розпізнавати, які слова справді натхнені». Очевидно, цей дар включав здатність розпізнавати, який вислів був натхнений Богом, а який походив з іншого джерела (1Кр 12:10). Цей дар допомагав тим, хто його отримав, не піддаватися обману та міцно стояти у правді, а також захищав збір від лжепророків (1Ів 4:1; пор. 2Кр 11:3, 4).

«Мови». Дар говорити різними мовами християни отримали в П’ятидесятницю 33 р. н. е., коли на них було вилито святий дух. Завдяки цьому приблизно 120 учнів, що зібралися в горішній кімнаті (можливо, в будинку неподалік від храму), могли розповідати про «величні Божі діла» юдеям і прозелітам, які прибули на свято в Єрусалим з далеких країв. Це стало сповненням пророцтва Йоіла і доказом того, що Бог почав послуговуватися новосформованим християнським збором замість єврейського народу. Щоб одержати дар святого духу, юдеї та прозеліти мали покаятися і охреститися в ім’я Ісуса Христа (Дії 1:13—15; 2:1—47).

Дар розмовляти різними мовами допомагав християнам першого століття проповідувати людям, які говорили іншими мовами. Це було знаком для невіруючих. Але в листі до християн у Коринфі Павло написав, щоб під час зібрань мовами говорили не всі, інакше прості й невіруючі люди, які б прийшли на зібрання, могли нічого не зрозуміти і подумати, що християни божевільні. Стосовно тих, хто говорить мовами, він також порадив: «Нехай таких буде тільки двоє, щонайбільше троє, і нехай вони говорять по черзі». Якщо ж не було перекладача, такі люди мали мовчати у зборі й говорити лише собі та Богові (1Кр 14:22—33). Без перекладу говоріння мовами не зміцнювало б інших, адже ніхто не міг би зрозуміти почутого (1Кр 14:2, 4).

Той, хто говорив якоюсь мовою, але не міг перекладати, сам не розумів своїх слів. Також його не розуміли люди, які не знали цієї мови. Тому Павло заохочував тих, хто мав дар говорити мовами, молитися, щоб вони могли перекладати свої слова і так зміцнювати всіх слухачів. З огляду на це стає зрозумілим, чому Павло під натхненням назвав говоріння мовами меншим даром і зазначив, що у зборі він ліпше скаже п’ять зрозумілих слів, ніж десять тисяч слів іншою мовою (1Кр 14:11, 13—19).

«Дар перекладати з інших мов». Завдяки цьому дару людина могла перекладати з мови, якої вона не знала (1Кр 12:10). Дар перекладати доповнював дар говоріння мовами, адже, розуміючи почуте, всі у зборі зміцнялися (1Кр 14:5).

Інші вияви святого духу. Говорячи про ролі, які відіграють окремі частини тіла Христа, Павло перераховує деякі вияви духу: «Бог призначив усіх у зборі так: спочатку апостоли, тоді пророки, потім вчителі, після цього ті, хто виконує могутні діла, тоді ті, хто має дар зціляти, за ними ті, хто надає допомогу, потім ті, хто має здібності керувати, а тоді ті, хто говорить різними мовами» (1Кр 12:27, 28). До «тих, хто надавав допомогу», можливо, належали християни, які були призначені допомагати нужденним одновірцям. Наприклад, сімом чоловікам, «сповненим духу та мудрості», доручили розподіляти їжу серед бідних вдів у єрусалимському зборі (Дії 6:1—6). «Здібності керувати» допомагали виконувати завдання Ісуса робити людей учнями (Мт 28:19, 20). Місіонерська праця, у тому числі заснування нових зборів і організація їхньої діяльності, потребували вмілого керівництва. Варто зауважити, що, згадуючи свою співпрацю з Богом на духовному будівництві, Павло назвав себе «мудрим керівником робіт» (1Кр 3:10, прим.).

Здатність контролювати дари духу. Очевидно, ті, хто отримав дари духу, могли використовувати їх лише тоді, коли на них впливав дух Єгови. Це видно з оповіді про те, що сталося з Павлом під час його перебування в Кесарії. Він зупинився в домі Пилипа, який «мав чотирьох неодружених дочок, які пророкували». Але арешт Павла передрекла не одна з них. Це зробив пророк Агав, який прийшов з Юдеї (Дії 21:8—11). Під час християнського зібрання пророк міг отримати об’явлення, в той час як говорив інший пророк. Проте такі особи мали контроль над своїми дарами і, коли на них сходив святий дух, могли стримувати себе й мовчати, поки не з’являлася можливість говорити. Таким чином у зборі пророкували, говорили мовами і перекладали по черзі, щоб усі могли отримувати настанови (1Кр 14:26—33).