Дії апостолів 6:1—15
Примітки
Коментарі
Грекомовні юдеї. Букв. «елліністи». Грецьке слово гелленісте́с не вживається ні в грецькій, ні в єврейській літературі елліністичного періоду, але контекст показує, що воно передає думку про «грекомовних юдеїв»; на користь цього розуміння також свідчить багато словників. У той час всі християни в Єрусалимі, у тому числі грекомовні, мали юдейське походження або були юдейськими прозелітами (Дії 10:28, 35, 44—48). У розповіді «грекомовні юдеї» протиставляються «єврейськомовним» (буквально «євреї», форма множини грецького слова ебра́йос). Тож «елліністами» були юдеї, які спілкувалися грецькою мовою і прийшли в Єрусалим з різних куточків Римської імперії, мабуть у тому числі з Десятимістя. На відміну від них, єврейськомовні юдеї, очевидно, походили з Юдеї та Галілеї. Ці дві групи християн юдейського походження, ймовірно, належали до різних культур. (Див. коментар до Дії 9:29.)
Єврейськомовних. Букв. «євреїв». Грецьке слово ебра́йос (форма однини) загалом стосується ізраїльтянина, єврея (2Кр 11:22; Флп 3:5). Проте в цьому контексті воно означає єврейськомовних християн юдейського походження, які протиставляються грекомовним християнам юдейського походження. (Див. коментар до вислову грекомовні юдеї в цьому вірші і коментар до Ів 5:2.)
При щоденному розподілі їжі. Або «при щоденному служінні». Грецьке слово діаконı́а, що часто перекладається як «служіння», тут стосується піклування про нужденних братів і сестер у зборі. (Див. коментар до Дії 6:2, де спільнокореневе дієслово діаконе́о перекладається як «розподіляти їжу»; див. також коментар до Лк 8:3.)
Неправильно. Букв. «не до вподоби». І Бог, і апостоли вважали, що було б неправильно занедбати «навчання Божого слова» (Дії 6:4).
Розподіляти їжу. Або «служити». Грецьке слово діаконе́о тут стосується турботи про матеріальні потреби тих нужденних одновірців, які заслуговують допомоги. (Див. коментар до Дії 6:1, де спільнокореневий іменник діаконı́а перекладено як «розподіл їжі»; див. також коментар до Лк 8:3.)
Гідних поваги чоловіків. Або «чоловіків, про яких добре відгукуються; чоловіків з доброю репутацією». Висловом «гідні поваги» перекладено пасивну форму грецького дієслова мартіре́о (означає «свідчити»). Потрібні були зрілі чоловіки, адже вони мали не лише розподіляти їжу, але й розпоряджатися грошима, купувати продукти та вести точні записи. Ті, кого обрали, були сповнені духу та мудрості, і їхнє життя свідчило про те, що вони підкоряються Божому духу та виявляють мудрість від Бога. Склалася непроста ситуація: у зборі вже існували проблеми і розбіжності в поглядах, тож були потрібні досвідчені чоловіки, які виявляли глибоку проникливість і розважливість. Одним з них був Степан. Як видно з його виступу перед Синедріоном, він справді мав усі необхідні риси (Дії 7:2—53).
Навчанню Божого слова. Словом «навчання» перекладено грецьке слово діаконı́а, яке означає «служіння» і вживається в Дії 6:1 і 6:4. Тож очевидно, що в цьому уривку йдеться про два види служіння — неупереджений розподіл їжі серед нужденних і обов’язок давати духовну їжу з Божого Слова. Апостоли розуміли, що було б неправильно повністю зосередитись на розподілі фізичної їжі, а не на тому, щоб давати духовну поживу збору. Їхнім основним служінням було завдання молитовно вивчати і досліджувати Боже Слово, навчати його інших і виконувати пастирську працю. Звичайно, вони знали, що обов’язок дбати про фізичні потреби нужденних вдів був важливою частиною християнського служіння. Згодом Єгова натхнув Якова написати, що ті, хто хоче, аби їхнє поклоніння схвалював Бог, повинні «піклуватися сиротами і вдовами, коли вони зносять лихо» (Як 1:27). Водночас апостоли усвідомлювали, що найважливіше — піклуватись про духовні потреби всіх учнів, у тому числі цих вдів.
Степана... Пилипа, Прохора, Никанора, Тимона, Пармена і Николу. Ці семеро чоловіків мали грецькі імена. Цілком імовірно, що з усіх чоловіків єрусалимського збору, які були придатні для цього завдання, апостоли вибрали грекомовних юдеїв або прозелітів. Однак Николу названо новонаверненим з Антіохії, а це може вказувати на те, що він єдиний серед них був неюдеєм. Стосовно грецьких імен інших чоловіків, то такі імена були поширеними навіть серед юдеїв за народженням. Очевидно, апостоли, які виконували роль керівного органу, вибрали саме цих чоловіків тому, що взяли до уваги почуття грекомовних юдеїв (Дії 6:1—6).
Антіохії. Це місто, про яке в Біблії вперше згадується у цьому вірші, лежало приблизно за 500 км на північ від Єрусалима. Антіохія стала столицею римської провінції Сирія у 64 році до н. е. У I столітті н. е. вона була одним з найбільших міст Римської імперії, поступаючись лише Риму та Александрії. Сирійська Антіохія вражала красою і відігравала величезну роль у політичному, економічному та культурному житті імперії, однак стала також відома своїм моральним зіпсуттям. В Антіохії жило багато юдеїв і, за деякими джерелами, чимало грекомовних людей навернулись на юдаїзм. Одним з таких прозелітів був Никола, який пізніше став християнином. В Антіохії впродовж року навчали Варнава і апостол Павло, і з цього міста Павло вирушав у свої місіонерські подорожі. Саме в Антіохії Христових послідовників «за Божим провидінням... вперше почали називати християнами». (Див. коментарі до Дії 11:26.) Цю Антіохію не слід плутати з Антіохією в Пісідії, згаданою в Дії 13:14. (Див. коментар до Дії 13:14 і додаток Б13.)
Поклали на них руки. У Єврейських Писаннях звичай покладати руки на людей або тварин мав різні значення (Бт 48:14; Лв 16:21; 24:14). У випадку з людьми це, зазвичай, вказувало на те, що вони отримали особливе визнання або ж вибрані для особливого завдання (Чс 8:10). Наприклад, Мойсей поклав руки на Ісуса Навина, визнаючи його своїм наступником. Завдяки цьому Ісус Навин був «сповнений духом мудрості» і зміг стати добрим провідником Ізраїля (Пв 34:9). У розповіді, записаній тут, в Дії 6:6, апостоли поклали руки на чоловіків, яких призначили на відповідальні становища. Апостоли зробили це, помолившись, а це означає, що вони просили Божого керівництва. У Біблії згадується, що рада старійшин поклала руки на Тимофія, тим самим призначивши його для особливого служіння (1Тм 4:14). Тимофій також був уповноважений призначати інших, покладаючи на них руки, але перед тим він мав уважно розглянути їхню придатність для служіння (1Тм 5:22).
Чуда. Або «передвістя». (Див. коментар до Дії 2:19.)
Синагоги вільновідпущених. За часу римського правління «вільновідпущеним» був той, кого звільнили з рабства. Дехто припускає, що до цієї синагоги належали юдеї, котрих римляни взяли в полон, а згодом звільнили. А інші вважають, що йдеться про рабів, які після звільнення з рабства стали юдейськими прозелітами.
Старійшин. Див. коментар до Мт 16:21.
Назарянин. Див. коментар до Мр 10:47.
Подібним до лиця ангела. І єврейське, і грецьке слово, що перекладається як «ангел», означає «посланець». (Див. коментар до Ів 1:51.) Оскільки ангели передають звістки від Бога, у них є всі підстави бути безстрашними і спокійними, впевненими у Божій підтримці. Вираз обличчя Степана був подібним до виразу обличчя Божого посланця. На ньому не було й тіні вини. Степан залишався спокійним, і вираз його обличчя свідчив про впевненість у підтримці Єгови, «Бога слави» (Дії 7:2).
Медіафайли

Показаний тут напис, відомий як напис Феодота, вирізьблено на вапняковій плиті 72 см завдовжки і 42 см завширшки. Його знайшли на початку ХХ століття на пагорбі Офел у Єрусалимі. У тексті, написаному грецькою, згадується про Феодота, священика, який «збудував синагогу для читання Закону і для навчання заповідей». Напис датується часом перед знищенням Єрусалима у 70 році н. е. Він підтверджує те, що в І столітті н. е. в Єрусалимі жили грекомовні юдеї (Дії 6:1). Дехто вважає, що згадана синагога була «так званою Синагогою вільновідпущених» (Дії 6:9). У написі також говориться, що Феодот, як і його батько та дідусь, мав титул архісіна́ґоґос («начальник синагоги»); цей титул неодноразово згадується у Грецьких Писаннях (Мр 5:35; Лк 8:49; Дії 13:15; 18:8, 17). Крім того, в написі сказано, що Феодот побудував приміщення для тих, хто прибував з інших країв. В цих приміщеннях, очевидно, зупинялися юдеї, які приходили в Єрусалим, особливо на щорічні свята (Дії 2:5).

На фото зображено місто Антак’я в сучасній Туреччині. Колись тут розташовувалось стародавнє місто Антіохія, столиця римської провінції Сирія. Вважається, що в I столітті н. е. Антіохія була одним з найбільших міст Римської імперії, поступаючись лише Риму та Александрії. За деякими твердженнями, її населення становило 250 000 мешканців або навіть більше. Після вбивства Степана в Єрусалимі почалося переслідування Ісусових послідовників, тож декотрі з них прийшли в Антіохію. Там вони проповідували грекомовним людям, багато з яких прийняли добру новину (Дії 11:19—21). Згодом Павло зупинявся в Антіохії в перервах між місіонерськими подорожами. «Саме в Антіохії за Божим провидінням учнів вперше почали називати християнами» (Дії 11:26). Сирійську Антіохію не слід плутати з іншою Антіохією, що в Пісідії (центральна Туреччина), про яку згадано в Дії 13:14; 14:19, 21 та 2Тм 3:11.