Дії апостолів 28:1—31

28  Коли ми опинились у безпечному місці, то довідалися, що цей острів називається Мальта.+  Люди, які розмовляли чужою мовою, поставились до нас з величезною добротою. Вони розклали багаття й щиро прийняли всіх нас, бо йшов дощ і було холодно.+  Коли ж Павло назбирав оберемок хмизу і поклав у багаття, то від жару звідти вилізла гадюка і вп’ялася йому в руку.  Місцеві люди побачили, що отруйна змія звисає з його руки, і заговорили між собою: «Цей чоловік явно вбивця, і, хоча він врятувався на морі, Справедливість не допустила, щоб він жив».  Але він струсив змію у вогонь, зовсім не постраждавши.  Вони ж думали, що він спухне або відразу впаде мертвим. Прочекавши досить довго і побачивши, що нічого з ним не сталося, вони змінили свою думку й почали говорити, що він бог.+  А неподалік того місця були володіння Пу́блія, головної людини на острові. Він нас гостинно прийняв і три дні опікувався нами.  У той час батько Пу́блія лежав у гарячці, хворий на дизентерію. Павло пішов до нього і, помолившись, поклав на нього руки та зцілив його.+  Після цього інші острів’яни, які були хворі, також почали приходити до Павла, і він їх зціляв.+ 10  Вони вшанували нас багатьма подарунками, а коли ми відпливали, дали в дорогу все необхідне. 11  Через три місяці ми відпливли александрійським кораблем, який простояв зиму на острові; на носі цього корабля була прикраса «Сини Зевса». 12  Зайшовши в порт у Сираку́зах, ми залишилися там на три дні, 13  а звідти попливли далі і прибули в Ре́гій. Через день подув південний вітер, і ми вже на другий день дісталися до Путео́лі. 14  Там ми знайшли братів, і вони впросили нас залишитися в них на сім днів, а потім ми вирушили до Рима. 15  Тамтешні брати, почувши про нас, пішли нам назустріч аж до А́ппієвого ринку і Трьох Заїздів. Побачивши їх, Павло подякував Богові та підбадьорився.+ 16  Коли зрештою ми прибули в Рим, Павлові дозволили там жити самому під охороною воїна. 17  А через три дні Павло скли́кав впливових юдеїв. Коли вони зібралися, він промовив: «Брати, хоча я не зробив нічого проти свого народу чи проти звичаїв наших прабатьків,+ мене з Єрусалима віддали як в’язня в руки ри́млян.+ 18  А ті, провівши допит,+ хотіли звільнити мене, бо я не вчинив нічого, за що заслуговував би смерті.+ 19  Оскільки юдеї виступали проти мого звільнення, я був змушений вимагати суду цезаря.+ Але я зробив це зовсім не тому, що хотів у чомусь звинуватити свій народ. 20  Саме з цієї причини я прагнув побачитися і поговорити з вами, бо я закутий у цей ланцюг за надію Ізра́їля».+ 21  Вони ж сказали йому: «Ми не отримували про тебе жодних листів з Юдеї. І брати, які приходили сюди, не говорили про тебе нічого поганого. 22  Але ми згідні: варто послухати, що́ ти про це думаєш, бо нам відомо, як скрізь виступають проти+ цієї секти».+ 23  Тоді у визначений день вони знову прийшли до нього додому; цього разу їх було значно більше. І він з ранку до вечора пояснював їм суть справи: давав ґрунтовне свідчення про Боже Царство і наводив переконливі докази про Ісуса+ як із Закону Мойсея,+ так і з Пророків.+ 24  Тож декотрі повірили його словам, а інші ні. 25  Оскільки вони не згоджувались між собою, то стали розходитися. А Павло промовив: «Святий дух добре сказав вашим прабатькам через пророка Ісаю: 26  “Піди до цього народу і скажи: «Ви будете чути, але так і не зрозумієте, будете дивитися, але так і не побачите.+ 27  Адже серце тих людей огрубіло*, вухами вони чують, але не відгукуються, а очі свої вони заплющили, щоб нічого не бачити і нічого не чути, щоб серцем не розуміти, щоб не навернутися і щоб я їх не зцілив»”.+ 28  Тож знайте, що новину про спасіння, яке дає Бог, послано іншим народам,+ і вони неодмінно прислу́хаються до неї».+ 29  —— 30  Отже, цілих два роки Павло жив у будинку, який винаймав.+ Він гостинно приймав усіх, хто приходив до нього, 31  проповідував їм про Боже Царство+ і навчав про Господа Ісуса Христа з усією сміливістю+ і без перешкод.

Примітки

Або «стало товстим (несприйнятливим)».

Коментарі

Морю Адрії. За днів Павла ця назва стосувалась не лише Адріатичного моря. Грецький географ Страбон сказав, що назва походить від міста Атрія, розташованого біля гирла річки По; сьогодні це місце відоме як Венеціанська затока («Географія», кн. 5, розд. 1, абз. 8). Сучасне італійське місто Адрія лежить неподалік узбережжя. Очевидно, назва Адрія почала використовуватись щодо вод у тій місцевості і зрештою — щодо Адріатичного, Іонійського та частини Середземного моря на схід від Сицилії (і Мальти) і на захід від Криту. (Див. додаток Б13.)

Мальта. У грецькому тексті вжито слово Мелı́те, яке століттями вважали назвою сучасного острова Мальта. Сильні вітри погнали корабель, на якому плив Павло, з Кніда, що на південному заході Малої Азії, на південь, нижче від Криту (Дії 27:7, 12, 13, 21). В Дії 27:27 сказано, що корабель «і далі кидало туди-сюди по морю Адрії». Під цим морем за днів Павла малося на увазі не лише сучасне Адріатичне море, а й Іонійське море, а також води, що на схід від Сицилії і на захід від Криту, тобто морська територія поблизу сучасної Мальти. (Див. коментар до Дії 27:27.) Сильний вітер, за назвою Евракілон (Дії 27:14), очевидно, гнав судно на захід, і воно розбилося біля острова Мальта, на південь від Сицилії. Упродовж років деякі вчені висували припущення, що біблійна назва Мелı́те стосувалась інших островів. Одні вважали, що це острів неподалік Корфу біля західного узбережжя Греції. Інші говорили, що, оскільки вжито грецьке слово Мелı́те, йдеться про Меліту Іллірійську, острів, який тепер називається Млет; він лежить біля берегів Хорватії в Адріатичному морі. Проте, як видно з біблійного опису маршруту, малоймовірно, що корабель міг розвернутися і попливти на північ аж до Корфу чи Млету. (Див. додаток Б13.)

Чужинцям. Або «не грекам». В деяких перекладах Біблії грецьке слово ба́рбарос передане як «варвари». Повторення «бар бар» у цьому грецькому слові вказувало на уривчасту, нерозбірливу мову, бурмотіння. Тож спочатку греки називали цим словом іноземців, які розмовляли іншою мовою. У той час грецьке слово не було зневажливим і не вказувало на далеких від цивілізації, неосвічених, грубих людей. Слово ба́рбарос вживали, щоб показати, що йдеться не про греків, а про людей з інших культур. Деякі єврейські автори, в тому числі Йосиф Флавій, застосовують це слово до себе. По суті, навіть римляни називали себе варварами, поки не перейняли грецьку культуру. Саме в такому нейтральному значенні Павло використав грецьке слово ба́рбарос, коли, маючи на увазі всіх людей, сказав: «Як грекам, так і чужинцям».

Люди, які розмовляли чужою мовою. Або «місцеві жителі». В деяких давніших перекладах Біблії грецьке слово ба́рбарос передане як «варвари». Повторення «бар бар» у цьому грецькому слові вказувало на уривчасту, нерозбірливу мову, бурмотіння. Тож спочатку греки називали цим словом іноземців, які розмовляли іншою мовою. У той час грецьке слово не було зневажливим і не вказувало на далеких від цивілізації, неосвічених, грубих людей. Слово ба́рбарос вживали, щоб показати, що йдеться не про греків, а про людей з інших культур. Деякі єврейські автори, в тому числі Йосиф Флавій, застосовують це слово до себе («Юдейські старожитності», кн. 14, розд. 10, абз. 1; «Проти Апіона», кн. 1, абз. 11). По суті, навіть римляни називали себе варварами, поки не перейняли грецьку культуру. Тому це слово тут вжите щодо мешканців Мальти. Очевидно, їхня рідна мова, можливо пунічна (карфагенська), сильно відрізнялася від грецької. (Див. коментар до Рм 1:14.)

Добротою. Або «людяно». Грецьке слово філантропı́а буквально означає «любов (доброзичливе ставлення) до людей». Воно містить думку про щирий інтерес та гостинність, спонукану бажанням подбати про потреби і зручності інших. Як видно з цієї оповіді, цю рису здатні виявляти навіть ті, хто ще не знає Єгови. Подібний приклад записано в Дії 27:3, де споріднене слово філантро́пос передає думку про ставлення сотника Юлія до Павла. В Тит 3:4 грецьке слово філантропı́а стосується почуттів Єгови і перекладене як «любов до людей».

Гадюка. В наш час на Мальті немає гадюк. Проте, як видно з цієї розповіді, у I столітті вони були добре відомі мешканцям острова. Упродовж століть на острові змінилось природне середовище і зросла кількість населення, що могло спричинити зникнення цих плазунів.

Справедливість. Цим словом перекладене грецьке слово дı́ке. Воно може стосуватись богині, яка уособлювала справедливу відплату, або поняття справедливості загалом. У грецькій міфології Діке була богинею справедливості. Вважалося, що вона наглядає за людськими справами і доповідає Зевсу про випадки несправедливості, щоб винні були покарані. Мешканці Мальти, мабуть, вважали, що, хоча Павло врятувався під час корабельної аварії, тепер його спіткала справедлива відплата згори і він покараний укусом змії.

Сини Зевса. Згідно з грецькою і римською міфологією, «синами Зевса» (грецькою Діо́скурой) були близнюки Кастор і Поллукс, сини бога Зевса (Юпітера) і спартанської цариці Леди. Вважалося, що вони, серед іншого, є покровителями моряків і можуть захистити під час небезпек на морі. Згадка про цю прикрасу на носі корабля зайвий раз підтверджує, що оповідь була написана очевидцем.

У Сиракузах. Це місто з чудовою гаванню існує й сьогодні і розташоване на південно-східному узбережжі острова Сицилія. За словами грецького історика Фукідіда, Сиракузи були засновані коринфянами в 734 році до н. е. У цьому місті народилося кілька видатних постатей стародавніх часів, наприклад математик Архімед. У 212 році до н. е. це місто захопили римляни. (Див. додаток Б13.)

Путеолі. Сучасна назва — Поццуолі. Цей головний порт лежав на південний схід від Рима і приблизно за 10 км на південний захід від Неаполя. Донині збереглися руїни стародавнього хвилеріза, або молу. Йосиф Флавій згадує давню назву цього міста — Дікеархея — і говорить, що в ньому жили євреї («Юдейські старожитності», кн. 17, розд. 12, абз. 1). Павло прибув у Путеолі приблизно 59 року н. е. (цей порт лежав на шляху до Рима, де апостол мав стати перед судом цезаря). Корабель прибув з портового міста Регій (сьогодні відоме як Реджо-ді-Калабрія), що лежало приблизно за 320 км на південний схід від Путеолі, на півдні Італії, навпроти Сицилії. Брати з Путеолі вмовили Павла та його супутників залишитися в них на тиждень (Дії 28:14). Це вказує на те, що, хоча Павло був в’язнем, він мав певну свободу. (Див. додаток Б13.)

Потім ми вирушили до Рима. Відстань від Путеолі до Рима становила 245 км, і подорож могла зайняти близько тижня. Можливо, Павло та його товариші з Путеолі вирушили до Капії, а звідти — до Рима, подолавши 212 км Аппієвою дорогою (латинською Віа Аппіа). Ця дорога була названа на честь Аппія Клавдія Цека, римського державного діяча, котрий почав її будівництво в 312 році до н. е. Зрештою вона з’єднала Рим з портом Брундізій (сучасний Бриндізі), з якого відкривався шлях на схід. Значна частина дороги була вимощена камінням з вулканічної породи. Дорога на різних ділянках то звужувалася, то розширялась. Іноді вона була менше ніж 3 м завширшки, а іноді — більше ніж 6 м. Однак будівничі не відходили від основної вимоги: ширина дороги завжди мала бути такою, щоб на ній могли розминутися два вози чи екіпажі. На деяких ділянках виднілося Середземне море. Дорога йшла також через Понтійські болота. Один римський письменник, згадуючи цю багнисту ділянку, скаржився на сморід і хмари комарів. Уздовж дороги побудували канал. Подорожні могли рухатися каналом на човнах, коли затоплювало дорогу. На півночі від Понтійських боліт були Аппіїв ринок (приблизно за 65 кілометрів від Рима) і нічліг для подорожніх «Три Заїзди» (приблизно за 50 кілометрів від міста).

Аппієвого ринку. Або «Аппієвого форуму». Латинською А́ппіі Фо́рум. Ринок був розташований приблизно за 65 км на південний схід від Рима. Він був відомим місцем зупинки на знаменитій римській дорозі Віа Аппіа, що пролягала від Рима до Брундізія (сучасний Бриндізі) через Капую. І дорога, і ринок були названі на честь їхнього засновника — Аппія Клавдія Цека, який жив у IV столітті до н. е. Ті, хто подорожував з Рима, в кінці першого дня подорожі зазвичай зупинялися на Аппієвому ринку, тож він став жвавим центром торгівлі і ринковим містечком. Аппіїв ринок був важливою зупинкою також з огляду на те, що вздовж дороги йшов канал, який пролягав через Понтійські болота. Відомо, що подорожніх часто перевозили цим каналом вночі на баржах, які тягнули мули. Описуючи незручності цього відрізка дороги, римський поет Горацій скаржився на жаб та комарів і говорив, що Аппіїв ринок «переповнений моряками і скупими власниками заїздів» («Сатири», кн. 1, сат. 5, ряд. 1—6). Однак попри незручності брати, що прийшли сюди з Рима зустріти Павла і його товаришів, з радістю чекали на них, щоб супроводжувати їх на останньому етапі подорожі. Сьогодні на місці Аппієвого форуму, або Форо Аппіо, на Аппієвій дорозі лежить невелике поселення Борго Фаїті. (Див. додаток Б13.)

Трьох Заїздів. Або «Трьох Таверн». Латинською Трес табе́рнас. Це місце на Аппієвій дорозі згадується також в інших стародавніх працях. Воно розташовувалось приблизно за 50 км на південний схід від Рима і приблизно за 15 км від Аппієвого ринку. Сьогодні на місці Трьох Заїздів залишились руїни римських часів. (Див. додаток Б13.)

Цезаря. Або «імператора; кесаря». У той час римським імператором був Нерон. Він правив з 54 року н. е. до 68 року н. е., коли у віці 31 року вчинив самогубство. Усі згадки про цезаря в Дії 25—28 стосуються Нерона. (Див. коментарі до Мт 22:17; Дії 17:7 і глосарій.)

Цезаря. Див. коментар до Дії 26:32.

Секти. Грецьке слово га́йресіс (від нього походить українське слово «єресь»), очевидно, спочатку означало «вибір». У Септуагінті це слово вживається в Лв 22:18, де сказано, що ізраїльтяни складали приношення «за їхнім вибором». У Грецьких Писаннях воно стосується групи людей, які дотримуються власних ідей чи доктрин. Цей термін вживали стосовно послідовників двох головних течій юдаїзму — фарисеїв і садукеїв (Дії 5:17; 15:5; 26:5). Люди, які не були християнами, називали християнство «сектою» або «сектою назарян», можливо, через те що вважали його відгалуженням юдаїзму (Дії 24:5, 14; 28:22). Грецьким словом га́йресіс також називали групи, які виникали у християнському зборі. Ісус молився про те, щоб між його послідовниками була єдність, і наголошував, наскільки вона важлива (Ів 17:21). Апостоли теж намагалися зберегти єдність збору (1Кр 1:10; Юд 17—19). Якби члени збору відокремлювались від інших і створювали окремі групи, єдність була б порушена. Тому, коли словом га́йресіс називали окремі групи, воно мало негативний відтінок і означало групу, що відокремилась, секту. Якби між християнами не було єдності у віруваннях, це могло б призвести до гострих суперечок, незгод чи навіть ворожнечі. (Пор. Дії 23:7—10.) Тому сектантства, яке належить до «учинків плоті», слід було уникати (Гл 5:19—21; 1Кр 11:19; 2Пт 2:1).

Цієї секти. Див. коментар до Дії 24:5.

Свідчити. Або «для свідчення». Грецький іменник «свідчення» (мартірı́а) з’являється у Євангелії від Івана вдвічі частіше, ніж у трьох інших Євангеліях разом взятих. Споріднене дієслово, що зазвичай перекладається як «свідчити» (мартіре́о), трапляється у Євангелії від Івана 39 разів, а в інших Євангеліях лише 2 рази (Мт 23:31; Лк 4:22, «говорити»). Це грецьке дієслово настільки часто вживається щодо Івана Хрестителя, що дехто вважає, що його можна було б назвати «Іваном Свідком» (Ів 1:8, 15, 32, 34; 3:26; 5:33; див. коментар до Ів 1:19). У Євангелії від Івана це дієслово також нерідко вживається стосовно Ісусового служіння (Ів 8:14, 17, 18). Вартими уваги є слова Ісуса, промовлені до Понтія Пилата: «Я для того народився і прийшов у світ, щоб свідчити про правду» (Ів 18:37). У книзі Об’явлення, яку написав Іван, Ісуса названо «Свідком вірним» та «свідком вірним і правдивим» (Об 1:5; 3:14).

Моїми свідками. Як вірні євреї, перші учні Ісуса вже були свідками Єгови і свідчили, що Єгова — єдиний правдивий Бог (Іс 43:10—12; 44:8). Однак тепер вони мали бути не тільки свідками Єгови, але також Ісуса. Перед учнями лежало завдання звіщати про надзвичайно важливу роль Ісуса в освяченні імені Єгови через Його Месіанське Царство, нову грань наміру Єгови. У книзі Дії слова «свідчення; свідок» (ма́ртіс), «свідчити» (мартіре́о), «давати ґрунтовне свідчення» (діамартı́ромай) та споріднені з ними слова трапляються частіше, ніж в інших книгах, за винятком Євангелія від Івана. (Див. коментар до Ів 1:7.) Те, як важливо бути свідком і ґрунтовно свідчити про Божі наміри — у тому числі про його Царство та визначну роль Ісуса, є провідною темою книги Дії (Дії 2:32, 40; 3:15; 4:33; 5:32; 8:25; 10:39; 13:31; 18:5; 20:21, 24; 22:20; 23:11; 26:16; 28:23). Деякі християни I століття свідчили про історичні факти з життя Ісуса, про його смерть і воскресіння як очевидці (Дії 1:21, 22; 10:40, 41). А ті, хто повірив в Ісуса пізніше, свідчили про значення його життя, смерті та воскресіння (Дії 22:15; див. коментар до Ів 18:37).

Давав ґрунтовне свідчення про Боже Царство. У книзі Дії слова «свідчення; свідок» (ма́ртіс), «свідчити» (мартіре́о), «давати ґрунтовне свідчення» (діамартı́ромай) та споріднені з ними слова трапляються частіше, ніж в інших книгах, за винятком Євангелія від Івана. (Див. коментарі до Ів 1:7; Дії 1:8.) Те, як важливо бути свідком і ґрунтовно свідчити про Божі наміри — у тому числі про його Царство та визначну роль Ісуса, є провідною темою книги Дії (Дії 2:32, 40; 3:15; 4:33; 5:32; 8:25; 10:39; 13:31; 18:5; 20:21, 24; 22:20; 23:11; 26:16).

Новину про спасіння, яке дає Бог. Або «це спасіння від Бога; те, як Бог спасає». Грецьке слово соте́ріон може стосуватися не лише самого спасіння, а й того, як Бог дає спасіння (Лк 2:30; 3:6; також прим.). В ширшому розумінні воно стосується звістки про те, як Бог дасть спасіння людям.

У деяких грецьких рукописах пізнішого часу та деяких стародавніх перекладах іншими мовами додано слова: «І коли він промовив це, юдеї розійшлися, сильно сперечаючись між собою». Однак ці слова не містяться в найдавніших і найавторитетніших рукописах, тож, очевидно, вони не є частиною оригінального тексту книги Дії. (Див. додаток А3.)

Цілих два роки Павло жив у будинку. Упродовж цих двох років Павло написав листи до ефесян (Еф 4:1; 6:20), філіппійців (Флп 1:7, 12—14), колоссян (Кл 4:18), Филимона (Флм 9) і, мабуть, також до євреїв. Очевидно, перебування Павла під домашнім арештом закінчилось близько 61 року н. е., коли він постав перед судом — можливо, перед імператором Нероном або одним з його представників — і був визнаний невинним. Після звільнення Павло, звичайно ж, залишався активним у служінні. Можливо, в цей період він, як і планував, побував в Іспанії (Рм 15:28). Близько 95 року н. е. Климент Римський зазначив, що Павло дійшов «до кордону Заходу», тобто до кордону Римської імперії. З Павлових листів, які він написав після звільнення (1 і 2 Тимофія і Тита), ми дізнаємось, що він, мабуть, побував в Ефесі, на Криті, в Македонії, Мілеті, Нікополі і Троаді (1Тм 1:3; 2Тм 4:13; Тит 1:5; 3:12). Дехто припускає, що в грецькому місті Нікополі Павла знову арештували, і приблизно 65 року н. е. він опинився в тюрмі у Римі. Однак тепер Нерон був безжалісним. Згідно зі словами римського історика Тацита, після спустошливої пожежі в Римі, яка сталася за рік до того, Нерон звинуватив у підпалі християн і почав жорстокі переслідування. У Другому листі до Тимофія Павло, знаючи, що невдовзі його стратять, попросив Тимофія і Марка негайно прийти до нього. В цей час Лука та Онисифор виявили велику мужність: вони ризикували своїм життям, щоб відвідати Павла і підтримати його (2Тм 1:16, 17; 4:6—9, 11). Павло був страчений, ймовірно, близько 65 року н. е. Своїм життям і навіть смертю цей апостол довів, що ґрунтовно свідчив про «усе, що Ісус робив та чого навчав від самого початку» (Дії 1:1).

Проповідував. Основне значення грецького слова — «публічно проголошувати, бути глашатаєм». Це слово підкреслює спосіб проголошення: зазвичай мається на увазі привселюдне проголошення, а не промова, звернена до обмеженої кількості людей. Темою проповідування було Боже Царство. У книзі Дії вислів «Боже Царство» вживається шість разів. Перший випадок вживання — Дії 1:3, де розповідається, як Ісус розповідав про це Царство упродовж 40 днів після свого воскресіння і до підняття на небо. Боже Царство також було головною темою проповідування апостолів (Дії 8:12; 14:22; 19:8; 28:23).

З усією сміливістю. Або «з усією безстрашністю; з величезною свободою мови». Грецьке слово парресı́а також перекладається як «відвертість» (Дії 4:13). Цей іменник і споріднене дієслово парресіа́зомай, що часто передається як «говорити сміливо (зі сміливістю)», трапляються в книзі Дії кілька разів. Від початку й до кінця своєї розповіді Лука підкреслює, що, проповідуючи, ранні християни виявляли сміливість (Дії 4:29, 31; 9:27, 28; 13:46; 14:3; 18:26; 19:8; 26:26).

Без перешкод. Або «вільно». Книга Дії завершується на позитивній ноті. Павло продовжував проповідувати і відкрито навчати, навіть перебуваючи під домашнім арештом. Ніщо не могло спинити поширення звістки про Царство у Римі. Це дуже вдале закінчення книги Дії. У ній описано, як завдяки святому духу християни в I столітті змогли розпочати найбільшу в історії проповідницьку кампанію і поширювати добру новину про Боже Царство «навіть у найвіддаленіших куточках землі» (Дії 1:8).

Медіафайли

Будівництво римських доріг
Будівництво римських доріг

Розвинена система римських доріг допомагала першим християнам поширювати добру новину по всій імперії. Апостол Павло, безумовно, пройшов цими дорогами багато кілометрів (Кл 1:23). Тут схематично зображено типове будівництво римської дороги, вимощеної каменем. Спочатку позначали, де мала проходити дорога. Потім викопували канаву і закладали основу дороги — шари каміння, цементу і піску. Будівельники вимощували дорогу великими кам’яними плитами і встановлювали бордюрні камені, які фіксували дорожнє полотно. Будівельні матеріали і вигин дороги сприяли тому, що вода стікала з її поверхні. Через певні інтервали у бордюрі робили жолоби, щоб вода витікала в дренажні канави по боках дороги. Римські дороги побудовані настільки добре, що деякі з них збереглися до наших днів. Однак більшість доріг у Римській імперії не мали такої складної конструкції. Найпоширенішими були дороги, утрамбовані гравієм.

Місто Рим
Місто Рим

Рим, столиця Римської імперії, розташовувався на берегах річки Тибр на семи пагорбах. З розквітом імперії місто розбудовувалось. У середині I століття н. е. населення Рима, мабуть, складало один мільйон. В Римі була велика юдейська громада. Першими християнами в цьому місті, очевидно, були юдеї і прозеліти, які почули добру новину від Петра та інших учнів у Єрусалимі під час П’ятидесятниці 33 року н. е. Ці учні принесли з собою добру новину, коли повернулись у Рим (Дії 2:10). У своєму листі до римлян, написаному приблизно в 56 році н. е., апостол Павло сказав, що про віру цих учнів у Римі «говорять по цілому світі» (Рм 1:7, 8). У цьому відео показано, як могли виглядати деякі визначні місця Рима за днів апостола Павла.

1. Віа Аппіа

2. Великий цирк

3. Палатинський пагорб і палац Цезаря

4. Храм Цезаря

5. Театри

6. Пантеон

7. Річка Тибр

Аппієва дорога
Аппієва дорога

На фото видно частину Аппієвої дороги, або Віа Аппіа, яка досі існує в Італії. Хоча в Біблії про цю дорогу прямо не згадується, по ній, очевидно, проходив Павло, коли його вели в Рим. Найдавнішу ділянку цієї дороги побудували 312 року до н. е. Будівництво тривало, і приблизно у 244 році до н. е. Аппієва дорога вже простягалася від Риму до Брундізія. (Див. карту.) Щоб зустрітися з Павлом, брати з Рима вирушили на південь до Трьох Заїздів та Аппієвого ринку, що розташовувалися на Аппієвій дорозі (Дії 28:15). Аппіїв ринок лежав приблизно за 65 км від Рима, а Три Заїзди — приблизно за 50 км.

1. Рим

2. Три Заїзди

3. Аппіїв ринок

4. Аппієва дорога

5. Брундізій (тепер Бриндізі)

Імператор Нерон
Імператор Нерон

На цій золотій монеті, викарбуваній приблизно в 56—57 роках н. е., зображено бюст Нерона, який правив Римською імперією з 54 по 68 рік н. е. Нерон був тим цезарем, чийого суду вимагав Павло після несправедливого арешту в Єрусалимі і перебування в ув’язненні в Кесарії приблизно з 56 по 58 рік. Очевидно, після першого ув’язнення в Римі близько 59 року Павло був визнаний невинним і звільнений. Це сталося близько 61 року. У 64 році сильна пожежа знищила четверту частину Рима, і дехто звинувачував у цьому Нерона. Щоб відвести від себе підозри, Нерон зробив винними християн, викликавши цим хвилю жорстоких переслідувань. Імовірно, в цей час (65 рік) Павла ув’язнили в Римі вдруге, а потім стратили.