Словом «віра» перекладається грецьке слово пı́стіс, основне значення якого — впевненість, довір’я, тверда переконаність. У деяких контекстах це грецьке слово може також означати «вірність» (1Фс 3:7).

У Біблії говориться: «Віра — це обґрунтоване сподівання того, на що надіються, чіткий вияв того, що реальне, хоча й невидиме» (Єв 11:1). Висловом «обґрунтоване сподівання» перекладено грецьке слово гіпо́стасіс. Цей термін часто вживався ще у давніх ділових документах, написаних на папірусі. Він використовувався, коли потрібно було підтвердити право володіння чимось і гарантувати отримання чогось у майбутньому. З огляду на це вчені Дж. Моултон і Дж. Мілліган пропонують такий варіант перекладу: «Віра — це документ, який підтверджує право власності на те, що сподіваються отримати» (Moulton J., Milligan G. Vocabulary of the Greek Testament. 1963. P. 660). Грецьке слово е́ленхос, перекладене як «чіткий вияв», передає думку про наведення доказів стосовно того, що, на перший погляд, суперечить дійсності. Ці докази виявляють те, що не було зрозуміле раніше, і спростовують те, що здавалося дійсністю. Той «чіткий вияв», тобто підстава для впевненості, настільки переконливий і очевидний, що він прирівнюється до віри.

Отже, віра — це основа для надії і підстава бути впевненими в існуванні того, чого не бачимо. Іноді це слово стосується правдивої християнської віри, тобто всіх істин, яких навчав Ісус Христос і його натхнені святим духом учні (Ів 18:37; Гл 1:7—9; Дії 6:7; 1Тм 5:8). Основою християнської віри є усе Боже Слово, в тому числі Єврейські Писання, на які часто посилався Ісус і письменники Грецьких Писань, щоб підтвердити свої слова.

Віра ґрунтується на чітких доказах. Видимі творива підтверджують існування невидимого Творця (Рм 1:20). Події, які відбувалися під час життя і служіння Ісуса Христа на землі, засвідчують, що він був Божим Сином (Мт 27:54; див. ІСУС ХРИСТОС). Те, як Бог дбає про свої земні створіння, вселяє впевненість, що він обов’язково подбає про своїх служителів (Мт 6:26, 30, 33). А випадки, які показують, що він дає і відновлює життя, беззаперечно підтверджують, що надія на воскресіння є реальною (Дії 17:31; 1Кр 15:3—8, 20, 21). Крім того, надійність Божого Слова і точне сповнення його пророцтв переконують, що всі обіцянки Бога виконаються (ІсН 23:14). Ці приклади показують, що віра з’являється після розгляду доказів (Рм 10:17; пор. Ів 4:7—30, 39—42; Дії 14:8—10).

Тож віра — це не легковірність. Навіть людина, яка глузує з віри, все одно вірить близьким і надійним друзям. Вчений вірить в основоположні істини тої галузі науки, яку вивчає. Свої експерименти він проводить на основі минулих відкриттів і сподівається зробити нові, спираючись на те, що вже доведено. Подібно й фермер підготовляє ґрунт і сіє насіння, сподіваючись, що, як і в минулі роки, завдяки достатній кількості води і тепла воно проросте і дасть урожай. Отже, віра в незмінність законів природи, які керують усесвітом, по суті, дозволяє людям щось робити і складати плани на майбутнє. Про цю незмінність згадує мудрий чоловік, який написав книгу Екклезіаста: «Сонце сходить, і сонце заходить та поспішає до місця, звідки знову зійде. Вітер віє на південь, а тоді по колу летить на північ. Він кружляє і кружляє, вітер постійно рухається по колу. Всі потоки течуть у море, але море не переповнюється. Звідки потоки витікають, туди й вертаються, щоб знову текти» (Ек 1:5—7).

У Єврейських Писаннях слово ама́н та інші близькоспоріднені слова передають думку про довготривалість, надійність, вірність і непорушність (Пв 28:59; 1См 2:35; 2См 7:16; Пс 37:3). Один споріднений з цим словом іменник (еме́т), основне значення якого «правда», може також означати «вірність» чи «надійність» (Пс 31:5, прим.; 2См 15:20; пор. Не 7:2, NW, прим.). Відоме слово «амінь» (євр. аме́н) теж походить від ама́н. (Див. АМІНЬ.)

Приклади віри давнини. Кожен з «великої хмари свідків», про яку говорив Павло (Єв 12:1), мав вагомі підстави для віри. Наприклад, Авель, безсумнівно, знав, що, згідно з Божою обіцянкою, має з’явитись «потомство» і розчавити «змієві» голову. Він на власні очі бачив, як виконується вирок, який Єгова проголосив в Едемі його батькам. За межами Едему Адам і його сім’я здобували хліб у поті чола, бо земля була проклята і родила терни й будяки. Авель, мабуть, бачив, як Єва прагнула бути зі своїм чоловіком, а він панував над нею. Мати Авеля, очевидно, жалілася на біль, який приносила їй вагітність. Крім того, вхід в Едем охороняли херувими і палаючий меч (Бт 3:14—19, 24). Усе це було «чітким виявом», який давав підставу Авелеві вірити, що визволення прийде через обіцяне «потомство». Тому віра спонукала Авеля принести Богові жертву, і вона виявилась ціннішою за ту, яку приніс Каїн (Єв 11:1, 4).

Авраам також мав вагомі підстави для віри. Він вірив у воскресіння, оскільки в нього з Саррою чудом відновилися дітородні функції, що в певному розумінні можна назвати воскресінням. У результаті такого чуда народився Ісак, і завдяки цьому Авраамів рід продовжився через Сарру. Коли Авраам отримав наказ принести Ісака в жертву, він вірив, що Бог воскресить його сина. Його віра ґрунтувалась на такій Божій обіцянці: «Обіцяне тобі потомство прийде через Ісака» (Бт 21:12; Єв 11:11, 12, 17—19).

Люди, які приходили або яких приносили до Ісуса, щоб він їх зцілив, теж мали підстави для справжньої віри. Навіть якщо вони не бачили Ісусових чуд на власні очі, то принаймні чули про них. На основі побаченого чи почутого вони робили висновок, що Ісус може зцілити і їх. Крім того, з Божого Слова вони знали про чуда, які здійснювали пророки в минулому. Тож, слухаючи Ісуса, одні думали, що він «Пророк», а інші — що він «Христос». Саме тому Ісус іноді казав зціленим людям: «Твоя віра зцілила тебе». Якби вони не вірили в Ісуса, то не приходили б до нього і не були б зцілені (Ів 7:40, 41; Мт 9:22; Лк 17:19).

Велика віра сотника, який благав Ісуса зцілити свого слугу, теж ґрунтувалась на доказах. Спираючись на них, він дійшов висновку, що Ісусові достатньо сказати слово і слуга буде зцілений (Мт 8:5—10, 13). Однак слід зазначити, що Ісус зціляв усіх, хто приходив до нього. Він не вимагав, щоб залежно від хвороби люди виявляли більше чи менше віри, і не було таких хворих, яких Ісус не міг би зцілити, через те що їхня віра була недостатньо сильною. Ісус зціляв для того, щоб дати свідчення і зміцнити віру людей. У своїх рідних краях, де більшість людей не вірили в нього, Ісус не виконував багато чуд — не тому, що не міг, а тому, що вони були негідні цього і не хотіли його слухати (Мт 13:58).

Християнська віра. Щоб мати схвалення Бога і бути праведним в його очах, потрібно виявляти віру в Ісуса Христа (Гл 2:16). Єгова відкидає людей, які не розвивають такої віри (Ів 3:36; пор. Єв 11:6).

Не всі люди мають віру, бо вона є складовою плоду Божого духу (2Фс 3:2; Гл 5:22). Віра християнина повинна постійно зростати (2Фс 1:3). Тому прохання Ісусових учнів: «Додай нам віри» — було доречним. У відповідь на це прохання Ісус дав їм усе необхідне: поглибив їхнє розуміння і надав їм більше доказів, щоб їхня віра могла рости (Лк 17:5).

Християнин керується вірою усе своє життя, і завдяки їй він долає схожі на гори перешкоди, які заважають служити Богові (2Кр 5:7; Мт 21:21, 22). Крім того, він повинен доводити свою віру вчинками, але не зобов’язаний виконувати те, що вимагав Мойсеїв закон (Як 2:21—26; Рм 3:20). Віра зміцнюється під час випробувань. Віра — наче щит, який захищає християнина у духовній війні, вона допомагає подолати Диявола і здобути перемогу над світом (1Пт 1:6, 7; Еф 6:16; 1Пт 5:9; 1Ів 5:4).

Але до своєї віри не слід ставитись легковажно, адже її можна втратити, а брак віри — це «гріх, який легко нас обплутує». Щоб віра залишалась міцною, треба наполегливо за неї боротися: не піддаватись людям, які можуть схилити до аморальності, опиратися вчинкам плоті, уникати пастки матеріалізму, відкидати філософії і людські традиції, які руйнують віру, а понад усе — пильно придивлятись до «Ісуса — Керівника і Вдосконалювача нашої віри» (Єв 12:1, 2; Юд 3, 4; Гл 5:19—21; 1Тм 6:9, 10; Кл 2:8).