Цього світу. Або «цього віку». (Див. коментар до вислову цей вік у 1Кр 1:20.)

Мудрістю Божою, що виявляється у священній таємниці. Божа мудрість виявилась у тому, як Бог задумав покласти край наслідкам бунту в Едемі і встановити мир та єдність у всесвіті. (Див. глосарій, «Священна таємниця».) Проголошення «священної таємниці» (грецькою місте́ріон; див. коментар до Мт 13:11) почалося тоді, коли Єгова висловив пророцтво, записане в Буття 3:15. Ключовою фігурою «священної таємниці» Єгови є Ісус Христос (Еф 1:9, 10; Кл 2:2). Ця священна таємниця пов’язана з тим, що Ісус є обіцяним потомством, або Месією, і його роллю в Божому Царстві (Мт 13:11); з тим, що будуть вибрані помазанці — з юдеїв і язичників, щоб стати співспадкоємцями з Христом і правити з ним у Царстві (Лк 22:29, 30; Рм 11:25; Еф 3:3—6; Кл 1:26, 27); і з тим, яку особливу роль відіграватиме цей збір 144 000 помазанців, «куплених з-поміж людей як перші плоди для Бога та Ягняти» (Об 14:1, 4). Усі ці грані священної таємниці можуть розуміти лише ті, хто старанно досліджує Писання.

Мудрістю прихованою. Як показав Павло, «мудрість Божа, що виявляється у священній таємниці» є «мудрістю прихованою», тобто вона прихована від «правителів цього світу» (1Кр 2:8). Бог через свій дух розкриває цю таємницю своїм служителям, щоб вони проголошували її іншим.

Віків. Тут вживається грецьке слово айо́н, основне значення якого «вік». Воно може стосуватися ситуації, що склалась у певний період, або особливих ознак і обставин, що характеризують якийсь період. У цьому контексті це слово стосується різних віків, тобто різних систем, які виникли упродовж людської історії, починаючи з бунту в Едемі. (Див. глосарій, «Вік», і коментар до 1Кр 10:11.)

Не стратили б. Або «не стратили б на стовпі; не прибили б до стовпа». (Див. коментар до Мт 20:19 і глосарій, «Стовп», «Стовп мук».)

Око не бачило, вухо не чуло. Ці слова не є дослівною цитатою з Єврейських Писань. Павло, мабуть, поєднав думки з Іс 52:15 і 64:4. Ні Павло, ні Ісая не мали на увазі майбутніх благословень, які Єгова приготував для свого народу. Павло пов’язує слова Ісаї з благословеннями, якими втішалися християни вже в I столітті; серед цих благословень було духовне просвітлення і розуміння «Божих глибин» (1Кр 2:10). Люди, які не цікавляться духовним, не цінують таких благословень. Їхнє око не бачить, тобто не може зрозуміти, духовних істин, і їхнє вухо не чує, тобто не може збагнути, усього цього. Знання «про те, що́ Бог приготував для тих, хто любить його» взагалі не торкається сердець цих людей. Але Бог через свій дух виявляє ці дорогоцінні істини чоловікам і жінкам, котрі, подібно до Павла, присвятилися йому.

Дух світу. Павло говорить тут про погляди і схильності, які панують у світі, тобто серед людей, відчужених від Бога Єгови. Оскільки весь світ перебуває під впливом Сатани, для духу світу притаманний егоїзм, неморальність і зневага до Єгови та його праведних норм (Еф 2:1—3; 1Ів 5:19). Дух світу діє всупереч духу, що походить від Бога, тобто Божому святому духу. (Щоб дізнатись, яке значення у Біблії має слово «дух», див. глосарій, «Дух».)

Плотська людина. Вислів «плотська людина» тут стосується не лише фізичної людини з плоті і крові. «Плотська людина» протиставляється «духовній людині» у вірші 15, тож йдеться про людину, яка взагалі не цікавиться духовними речами і не цінує їх. Грецьке слово псіхіко́с, перекладене тут як «плотська», походить від слова псіхе́, яке в цьому перекладі іноді передається словом «душа». У Біблії псіхе́ зазвичай стосується чогось матеріального, видимого, смертного. (Див. глосарій, «Душа».) Отже, «плотська людина» — це людина, яка настільки зосередилась на плотських чи матеріальних бажаннях, що вони витіснили духовні справи з її життя. (Див. коментар до 1Кр 2:15.)

Духовна людина. Букв. «(той, хто) духовний». Павло протиставляє духовну людину «плотській людині», про яку згадується в попередньому вірші. (Див. коментар до 1Кр 2:14.) Люди з духовним складом розуму цінують духовні речі і піддаються впливу Божого духу. Для них Бог є реальним, і вони намагаються його наслідувати (Еф 5:1). Духовна людина прагне мати погляд Бога на різні питання і відповідати його вимогам. Вона чітко бачить, тобто має свої судження, що плотська людина йде неправильним шляхом.

Хто пізнав розум Єгови..? Відповідь на це риторичне питання очевидна: «Звичайно, ніхто». (Пор. Рм 11:33, 34, де Павло цитує той самий вірш, тобто Іс 40:13.) Далі Павло каже: «Ми ж маємо розум Христа». Люди не здатні повністю збагнути всі думки Єгови. Але християни можуть краще пізнати Бога, пізнаючи «розум Христа» і намагаючись наслідувати його мислення, адже Христос є «образом невидимого Бога» (Кл 1:15; див. коментар до вислову ми ж маємо розум Христа в цьому вірші). По суті, чим ліпше християнин знає розум Христа, тим ліпше він знає розум Бога.

Розум Єгови. Це цитата з Іс 40:13, де в єврейському тексті міститься вислів «дух Єгови». Однак Павло, очевидно, цитує з Септуагінти, де вживається слово «розум» (грецькою нус), а не «дух». Хоча доступні на сьогодні рукописи Септуагінти і Грецьких Писань використовують вислів «розум Господа», є вагомі підстави вважати, що Боже ім’я містилося у відповідних рукописах, якими користувалися в I столітті н. е. (Див. додаток А5, В1 і В2.)

Єгови. Це цитата з Іс 40:13, де в оригіналі вживається Боже ім’я у вигляді чотирьох єврейських приголосних יהוה (транслітеруються як ЙГВГ). (Див. додаток В1 і В2.)

Ми ж маємо розум Христа. Християнин може мати «розум Христа», пізнаючи мислення Ісуса. Така людина розмірковує над всіма гранями особистості Христа, переймає його мислення і наслідує його приклад смирення і послуху (1Пт 2:21). Тоді мислення християнина буде віддзеркалювати мислення Христа, а «розум Христа» є віддзеркаленням мислення Єгови (Еф 4:23; Ів 14:9).