Повна, необмежена влада правителя, царя, імператора чи іншої особи; влада, що, по суті, визначає систему управління в державі.

В Єврейських Писаннях часто трапляється слово Адона́й і 285 разів — вислів Адона́й Йегвı́. Слово Адона́й — це форма множини слова адо́н, що означає «господар, пан». Інша форма множини, адонı́м, зазвичай стосується людей і перекладається як «господарі» або «пани». Але слово Адона́й (без додаткового суфікса) в Писаннях завжди застосовується до Бога, і множина в цьому випадку позначає велич і вищість. Перекладачі найчастіше передають це слово як «Господь». Коли воно з’являється разом з іменем Бога (Адона́й Йегвı́), наприклад у Псалмі 73:28, цей вислів перекладається як «Владика, Господь» (Ог.), «Господь Бог» (Хом., Кул., Дерк.), «Всевладний Господь Єгова» (НС).

Грецьке слово деспо́тес означає того, хто має найвищу владу, тобто абсолютне право власності і повну свободу дій (Vine’s Expository Dictionary of Old and New Testament Words. 1981. Vol. 3. P. 18, 46). Воно перекладається як «господар», «пан», «власник», а коли стосується Бога, наприклад в Луки 2:29, Дії 4:24, Об’явлення 6:10,— як «Владика» (Ог., Хом., Кул.), «Господь» і «Володар» (СМ), «Всевладний Господь» (НС).

Отже, хоча в єврейському і грецькому текстах немає окремого слова зі значенням «всевладний», слова Адона́й і деспо́тес містять думку про верховну владу, коли стосуються Бога Єгови, і вказують на його становище найвищого Правителя.

Верховна влада Єгови. Бог Єгова є Всевладним Правителем усесвіту, тому що він створив усе, він єдиний, хто заслуговує поклоніння і має найбільшу силу (Бт 17:1; Вх 6:3; Об 16:14). Єгова — Володар усього, Джерело всієї сили і влади, Верховний Правитель (Пс 24:1; Іс 40:21—23; Об 4:11; 11:15). Псалмоспівець говорив про нього: «Єгова міцно утвердив престол свій на небесах, і царство його панує над усім» (Пс 103:19; 145:13). Звертаючись до Бога, Ісусові послідовники молились: «Всевладний Господи! Ти створив небо, землю» (Дії 4:24). В Ізраїлі всі три гілки влади — судова, законодавча і виконавча — були в руках Бога. Пророк Ісая сказав: «Єгова — наш Суддя, Єгова — наш Законодавець, Єгова — наш Цар, він той, хто нас врятує» (Іс 33:22). Яскравий опис Єгови як Всевладного Бога міститься у словах Мойсея в Повторення Закону 10:17.

Оскільки Єгова займає становище Всевладного Правителя, він має право наділяти інших владою. Давид був призначений царем Ізраїля, і Біблія говорить про царство Давида так, ніби це було його царство. Але Давид визнавав, що Всевладним Правителем є Єгова, кажучи: «Тобі, Єгово, належить велич, могутність, краса, слава і величність, адже все, що на небі і на землі,— твоє. Тобі, Єгово, належить царство, ти — Голова над усіма» (1Хр 29:11).

Земні правителі. Правителі народів землі не мають абсолютної влади і правлять лише з дозволу Всевладного Господа Єгови. Це не означає, що політичні уряди отримали свою владу від Бога, що це він дав їм їхні повноваження. Як видно з Об’явлення 13:1, 2, дикий звір з 7 головами і 10 рогами отримав «силу, престол і велику владу» від Дракона, тобто Сатани Диявола (Об 12:9; див. ЗВІРІ СИМВОЛІЧНІ).

Тож Бог допустив, щоб різні людські уряди з’являлися і зникали. Проте один могутній цар, який на власному досвіді переконався, що Єгова є Верховним Правителем, визнав: «Його правління — правління вічне і царство його — з покоління в покоління. У порівнянні з ним усі мешканці землі — ніщо. З небесним військом і з жителями землі він поводиться за своєю волею. І ніхто не може його стримати чи сказати йому: “Що ти робиш?!”» (Дн 4:34, 35).

Поки Бог допускає існування людських урядів, християни мають дотримуватися наказу апостола Павла: «Нехай кожна людина підкоряється тим, хто посідає вищу владу, бо вся влада від Бога і та відносна влада, яку вони мають, саме від нього». Далі апостол пояснює, що коли правителі, або «ті, хто посідає вищу владу», карають злочинців, то вони, виливаючи гнів «на тих, хто чинить зло», по суті, виступають в ролі Божих слуг (хоча й не поклоняються Богу) (Рм 13:1—6).

Коли в Писанні говориться, що відносна влада цих правителів від Бога, це не означає, що він створив або підтримує різні форми людського правління. Однак Єгова може втручатися в діяльність правителів, аби виконати свою волю щодо своїх служителів на землі. Мойсей сказав: «Коли Всевишній давав спадок народам, коли розселяв синів Адама, то встановив кордони для народів за кількістю Ізраїлевих синів» (Пв 32:8).

Правління Божого Сина. Після того як останній цар був скинений з «трону Єгови» в Єрусалимі (1Хр 29:23), пророк Даниїл побачив видіння про те, як в майбутньому Божий Син буде призначений Царем. З цього видіння стає зрозуміло, яке становище займає Єгова, «Давній днями», коли він дає правління своєму Синові. В Біблії говориться: «У нічних видіннях я побачив, як із небесними хмарами йшов хтось подібний на сина людського. Йому було дозволено підійти до Давнього днями, і його підвели до Нього. І дано було йому правління, славу й царство, щоб люди всіх народів, націй і мов служили йому. Його правління — правління вічне, воно не припиниться, і царство його не буде знищене» (Дн 7:13, 14). Якщо порівняти ці слова зі словами в Матвія 26:63, 64, то не залишається жодних сумнівів, що «син людський» з Даниїлового видіння — це Ісус Христос. Саме він підійшов до Єгови і отримав царську владу. (Пор. Пс 2:8, 9; Мт 28:18.)

Бунт проти верховної влади Єгови. Зло існує майже стільки, скільки, за біблійною хронологією, на землі живуть люди. Всі люди вмирають, також стає дедалі більше гріхів та переступів проти Бога (Рм 5:12, 15, 16). Біблія показує, що Бог дав людям досконалий початок. Тож виникають питання: як з’явилися гріх, недосконалість і зло? І чому Всемогутній Бог дозволив, щоб усе це існувало впродовж багатьох століть? Відповіді пов’язані з тим, що проти верховної влади Єгови було піднято бунт, і в результаті цього виникло вкрай важливе спірне питання, яке стосується всього людства.

Чого Бог очікує від тих, хто йому служить. Упродовж століть Бог Єгова довів словом й ділом, що він є Богом любові і незаслуженої доброти, що він завжди поводиться справедливо і здійснює досконале правосуддя, а також виявляє милосердя до тих, хто хоче йому служити (Вх 34:6, 7; Пс 89:14; див. МИЛОСЕРДЯ; ПРАВЕДНІСТЬ). Він добрий навіть до невдячних і неправедних (Мт 5:45; Лк 6:35; Рм 5:8). Йому подобається здійснювати свою верховну владу з любов’ю (Єр 9:24).

Бог, який сам виявляє любов, хоче, щоб його розумні створіння служили йому через те, що люблять його і цінують його чудові риси. Вони мають любити, по-перше, Бога і, по-друге, свого ближнього (Мт 22:37—39). Вони мають любити верховну владу Єгови, охоче підкорятися їй і визнавати, що його влада ліпша за будь-яку іншу (Пс 84:10). Це повинні бути ті, хто, навіть маючи нагоду бути незалежними, вибере підкорення верховній владі Бога, оскільки вони переконані, що його правління набагато мудріше, справедливіше і краще за правління будь-кого іншого (Іс 55:8—11; Єр 10:23; Рм 7:18). Такі особи служать Єгові не зі страху перед його всемогутністю чи з егоїстичних спонук, а тому, що люблять його праведність, справедливість і мудрість, а також здобули знання про його велич і віддану любов (Пс 97:10; 119:104, 128, 163). Вони поділяють почуття апостола Павла, який сказав: «О глибино Божого багатства, мудрості і знання! Які ж нез’ясовні присуди його та незбагненні шляхи його! Бо “хто пізнав розум Єгови і хто може дати йому пораду?” Або “хто йому першим щось дав, щоб він мусив повернути?” Усе від нього, через нього і для нього. Йому нехай вічно лине слава. Амінь» (Рм 11:33—36).

Такі особи пізнали Бога. По-справжньому знати Єгову означає любити його і віддано підтримувати його верховну владу. Апостол Іван написав: «Кожен, хто перебуває в єдності з ним, не ходить у гріху; жодна людина, яка ходить у гріху, не бачила його і його не пізнала» і «Хто не любить, той не пізнав Бога, оскільки Бог є любов» (1Ів 3:6; 4:8). Ісус знав свого Батька ліпше, ніж будь-хто інший. Він сказав: «Мій Батько передав мені все, і ніхто не знає усього про Сина — тільки Батько. Так само ніхто не знає усього про Батька — тільки Син і кожен, кому Син хоче відкрити його» (Мт 11:27).

Ті, хто не розвинув любові та вдячності. З цього випливає, що бунт проти верховної влади Єгови підняв той, хто, хоча й користувався благами Божого правління, не цінував і не поглиблював своїх знань про Бога, а отже, не розвивав до нього любові. Це був ангел, духовне створіння Бога. Коли Єгова створив на землі першу людську пару, Адама і Єву, цей ангел побачив можливість підняти бунт проти Божої верховної влади. Спочатку він спонукав Єву, а потім Адама до того, щоб вони перестали підкорятися верховній владі Бога. Він сподівався встановити власне правління, яке б протистояло Божому.

Єва, до якої звернувся бунтівний ангел, безумовно, не була вдячною своєму Творцю і не скористалась можливістю пізнавати його. Вона послухалася голосу нижчого від себе створіння — змія, яким насправді послуговувався бунтівний ангел. В Біблії не сказано, що Єва здивувалася, коли змій почав розмовляти з нею. Однак в ній говориться, що «змій був найобережнішим з усіх тварин, яких створив Бог Єгова» (Бт 3:1). Невідомо, чи змій з’їв заборонений плід з «дерева знання добра і зла», щоб створити враження, ніби завдяки цьому він став мудрим і здатним говорити. Бунтівний ангел, який звернувся до Єви через змія, запропонував, як їй здавалося, можливість стати незалежною — бути «як Бог», тобто «знати, що є добром, а що злом»; також він переконав її, що вона не помре (Бт 2:17; 3:4, 5; 2Кр 11:3).

Коли в сім’ї Адама стався бунт, він так само не виявив вдячності і любові до того, хто його створив і хто дбав про нього; опинившись перед випробуванням, він не виявив відданості своєму Богові, а піддався вмовлянням Єви. Очевидно, Адам втратив віру в Бога і в його здатність давати своїм відданим служителям все, чого вони потребують. (Порівняйте з тим, що Єгова сказав Давиду після його гріха з Вірсавією, 2См 12:7—9.) Крім того, судячи зі слів Адама, він навіть обурився, коли Єгова вказав на його гріх: «Це жінка, яку ти мені дав, це вона дала мені плід з дерева, тому я їв» (Бт 3:12). Адам, на відміну від Єви, не повірив брехні Змія, що вони не помруть; все ж і Адам, і Єва свідомо вибрали шлях незалежності, збунтувавшись проти Бога (1Тм 2:14).

Адам не міг сказати: «Мене випробовує Бог». В його випадку виявився правдивим принцип: «Кожен випробовується, коли його захоплює та зваблює власне прагнення. Тоді прагнення, ставши здатним родити, породжує гріх, а вчинений гріх несе смерть» (Як 1:13—15). Отже, троє бунтарів — ангел, Єва і Адам, скориставшись свободою волі, яку дав їм Бог, свідомо відмовилися від своєї безгрішності і вибрали шлях гріха. (Див. ГРІХ; ДОСКОНАЛІСТЬ.)

Суть спірного питання. Що було поставлено під сумнів? На кого звів наклеп бунтівний ангел, якого пізніше було названо Сатаною Дияволом і до якого приєднався Адам? Чи ставився під сумнів факт, що Єгова найвищий над усіма, що йому належить верховна влада? Чи його верховна влада була під загрозою? Ні, адже Єгова має найбільшу силу і владу, яких його не може позбавити ніхто на небі чи на землі (Рм 9:19). Під сумнів було поставлено правомірність і справедливість верховної влади Бога — чи він здійснює свою верховну владу достойно, справедливо і в інтересах своїх підданих. Це видно зі слів, які Сатана промовив до Єви: «Чи Бог дійсно сказав вам їсти плоди не з усіх дерев у саду?» Змій натякав, що Бог вчинив щось неймовірне — надто обмежив першу пару, приховуючи те, на що вони мають повне право (Бт 3:1).

Що символізувало «дерево знання добра і зла»?

З’ївши плід з «дерева знання добра і зла», Адам і Єва тим самим збунтувалися проти Бога. Оскільки Творець є Всевладним Правителем, він мав повне право встановити закон стосовно цього дерева; Адам був створінням, тобто залежним від Бога, і мусив це визнавати. Щоб у всесвіті панував мир і гармонія, всі розумні створіння мали визнавати і підтримувати верховну владу Творця. Адам міг показати, що усвідомлює це, якби дотримувався заборони не їсти плоду з дерева знання добра і зла. Як майбутній батько всього людства, він мав бути слухняним і відданим навіть у найменшому. Цієї ситуації стосувався принцип: «Хто вірний у найменшому, той і у великому вірний, а хто неправедний у найменшому, той неправедний і у великому» (Лк 16:10). Адам був здатний виявляти досконалу слухняність. Очевидно, в самих плодах дерева не було нічого поганого. (Згідно з Біблією, заборона стосувалася плодів справжнього дерева, а не статевих стосунків, адже Бог дав наказ першій парі «наповню[вати] землю», Бт 1:28.) Те, що символізувало це дерево, пояснюється у примітці до Буття 2:17 в «Єрусалимській Біблії» (JB):

«Право на таке знання Бог залишив за собою, і людина посягнула на нього, коли згрішила ([Бт] 3:5, 22). Тож ідеться не про всезнання, яким грішна людина не володіє, і не про здатність розрізняти добро і зло, адже людина мала її ще до гріхопадіння і Бог просто не міг не наділити розумних істот такою здатністю. Йдеться про здатність самостійно вирішувати, що є добром, а що злом, і відповідно до цього діяти, про право на повну моральну незалежність, вимагаючи якого людина показала, що відмовляється визнавати себе створеною істотою. Перший гріх був посяганням на верховну владу Бога, гріхом гордині».

Божих служителів звинувачено в егоїзмі. Про ще одну грань спірного питання можна дізнатися зі слів, які Сатана сказав Богу про вірного служителя Йова. Сатана заявив: «Хіба Йов боїться тебе просто так? Чи ж ти не огородив його, і дім його, і все, що він має? Працю рук його ти поблагословив, і стада його поширились по землі. Але якщо ти простягнеш свою руку й уразиш все, що він має, то він точно прокляне тебе прямо в лице». Сатана навіть сказав: «Шкіра за шкіру! За життя своє людина віддасть усе, що має» (Йв 1:9—11; 2:4). Так Сатана звинуватив Йова в тому, що він слухається Бога і служить йому не від щирого серця, а лише з егоїстичних спонук, заради вигоди. Отже, Сатана звів наклеп на Бога, стверджуючи, що він не має права володарювати, а також звів наклеп на Божих служителів, поставивши під сумнів їхню відданість його верховній владі. По суті, Сатана заявив, що жодна людина на землі не буде віддано підтримувати Божу верховну владу, якщо Бог дозволить йому випробувати людей.

Єгова дозволив, щоб спірне питання було розглянуто. Однак він зробив це не тому, що був невпевнений у справедливості своєї верховної влади. Йому не треба було доводити щось самому собі. Бог дав час на з’ясування цього питання тому, що любить свої розумні створіння. Єгова дозволив, щоб Сатана піддав людей випробуванню на очах усіх розумних істот. Крім того, Бог дав своїм створінням унікальну можливість довести, що Диявол брехун, і очистити від ганьби не лише Боже ім’я, але й своє власне. Єгова дозволив Сатані, який розвинув егоїстичне мислення, «керуватися перекрученим розумом». Розмова з Євою показала суперечливість його мислення (Рм 1:28). Очевидно, звинувачуючи Бога в несправедливому здійсненні верховної влади, Сатана водночас розраховував на Божу справедливість: він, мабуть, вважав, що коли доведе своє звинувачення проти Божих створінь, то Єгова буде зобов’язаний залишити його живим.

Вирішення спірного питання життєво важливе. Вирішення спірного питання щодо Божої верховної влади було вкрай важливим для всіх живих створінь. Адже завдяки цьому відпала б потреба з’ясовувати подібні питання, якби вони виникли в майбутньому. Очевидно, що Єгова хотів, аби його розумні створіння знали і розуміли всі деталі, пов’язані зі спірним питанням. Спосіб дій Бога запевняє у тому, що він не змінюється, і це викликає повагу до його влади; його правління стає ще бажанішим та реальнішим для тих, хто хоче йому підкорятися. (Пор. Мл 3:6.)

Моральний характер спірного питання. Спірне питання полягає не в тому, хто сильніший; воно має передусім моральний характер. Проте іноді люди ставлять під сумнів силу Єгови і навіть саме його існування, оскільки Єгова невидимий, а Сатана докладає всіх зусиль, щоб засліплювати їхні розуми (1Ів 5:19; Об 12:9). Люди неправильно розуміють причину Божої терпеливості та доброти і стають ще затятішими бунтівниками (Ек 8:11; 2Пт 3:9). Тож ті, хто хоче служити Богу, не поступаючись своєю непорочністю, мають виявляти віру і бути готовими зносити страждання (Єв 11:6, 35—38). Однак Єгова має намір зробити так, щоб про його верховну владу та ім’я знали усі. Він сказав фараону в Єгипті: «Ось для чого я залишив тебе при житті: щоб показати тобі свою силу і щоб про моє ім’я розповідали по цілій землі» (Вх 9:16). Так само Бог допускає, щоб цей світ і його бог, Сатана Диявол, деякий час існували і чинили дедалі більше зла, але він призначив день їхнього знищення (2Кр 4:4; 2Пт 3:7). У пророчій молитві псалмоспівця говориться: «Хай люди знають, що ти, чиє ім’я Єгова, тільки ти Всевишній над усією землею» (Пс 83:18). Єгова поклявся: «Переді мною схилиться кожне коліно, кожен язик поклянеться у вірності. “Лише в Єгови,— скажуть,— справжня праведність і сила”» (Іс 45:23, 24).

Кого стосувалося спірне питання. Кого торкнулося спірне питання? Оскільки людина піддалася гріху і оскільки згрішив ангел, спірне питання також торкнулося духовних створінь Бога, у тому числі Божого єдинородного Сина, найближчої для Бога Єгови особи. Цей Син, який завжди робив те, що до вподоби Батькові, мабуть, дуже прагнув виправдати верховну владу Єгови (Ів 8:29; Єв 1:9). Бог дав йому таку можливість, пославши його на землю, де він народився як дитина чоловічої статі від незайманої дівчини Марії (Лк 1:35). Він був досконалим і лишався досконалим все життя, зберігши бездоганність аж до ганебної смерті (Єв 7:26). Перед смертю він сказав: «Тепер настав суд над цим світом, і тепер правитель цього світу буде вигнаний геть», а також «Надходить правитель цього світу, і він не має наді мною влади» (Ів 12:31; 14:30). Сатана зазнав поразки: він не зміг підкорити Ісуса Христа своїй волі і зламати його непорочність, тому був засуджений і мав бути вигнаний геть. Ісус «світ переміг» (Ів 16:33).

Ісус Христос доводить правомірність верховної влади Єгови. Тож Ісус Христос повністю довів, що Диявол — брехун, і дав вичерпну відповідь на питання, чи людина залишиться вірною Богу перед лицем будь-яких труднощів і випробувань. Саме тому Всевладний Бог доручив Ісусу здійснити його наміри і покласти край злу в усьому всесвіті, у тому числі знищити Диявола. Ісус виконає це доручення, і всі живі схилять перед ним коліна, відкрито визнавши, що «Ісус Христос — це Господь на славу Бога, нашого Батька» (Флп 2:5—11; Єв 2:14; 1Ів 3:8).

Правлячи від імені Батька, Син використає дану йому владу, щоб покінчити з усіма урядами та всією владою і силою, які протистоять верховній владі Єгови. Апостол Павло пояснює, що після цього Ісус Христос зробить те, що стане найбільшим виявом поваги до верховної влади Єгови: «Коли... усе буде підкорене Сину, тоді й сам Син підкориться тому, хто йому все підкорив, щоб Бог був усім для всіх» (1Кр 15:24—28).

Як видно з книги Об’явлення, впродовж свого Тисячолітнього правління Христос усуне будь-яку владу, що чинить опір верховній владі Єгови. Після закінчення цього періоду Диявол буде звільнений на короткий час. Він спробує знову підняти спірне питання, але цього разу матиме небагато часу, оскільки воно вже буде вирішене. Сатана і ті, хто піде за ним, будуть знищені назавжди (Об 20:7—10).

Інші служителі Єгови підтримують його верховну владу. Хоча Христос своєю вірністю повністю довів правоту Бога в спірному питанні, іншим також було дозволено взяти участь у його вирішенні (Пр 27:11). Про те, що стало можливим завдяки Христу — його непорочному життєвому шляху, який закінчився жертовною смертю, апостол Павло написав: «Через один праведний вчинок усілякі люди можуть бути визнані праведними і отримати життя» (Рм 5:18). Христос був призначений Головою «тіла», тобто збору (Кл 1:18); члени цього збору, як і його Голова, зберігають непорочність аж до смерті. Ісус радіє, що вони разом з ним будуть співспадкоємцями і співцарями у Царстві (Лк 22:28—30; Рм 6:3—5; 8:17; Об 20:4, 6). Вірні служителі Бога, які жили в давнину і чекали сповнення Божих обіцянок, залишались непорочними, хоча й були недосконалими (Єв 11:13—16). Подібно зроблять і багато інших людей, які зрештою схилять коліна на знак того, що всім серцем визнають справедливість і правомірність верховної влади Єгови. Тоді сповняться пророчі слова псалмоспівця: «Нехай усе, що дихає, вихваляє Яг! Вихваляйте Яг!» (Пс 150:6).