Впевненість у можливості здійснення чогось бажаного; сподівання; те (той), на що (на кого) надіються, покладаються, джерело обіцянки. Єврейські слова, що перекладаються як «надія», походять від кореневого дієслова кава́, основне значення якого — «чекати», палко чогось сподіваючись (Бт 49:18). У Грецьких Писаннях думка про надію, сподівання чогось доброго, передається грецьким словом елпı́с.

Без Бога справжньої надії не існує. Справжня надія, про яку говориться в Біблії,— це не просто бажання, адже воно може бути безпідставним і нездійсненним. Також це не просто очікування чогось, бо те, чого очікують, не завжди є бажаним. З Біблії видно, що у цьому світі немає справжньої, обґрунтованої надії. Кожну людину чекає смерть, і, не знаючи про дар, який був даний згори, люди не мають надії на майбутнє. Соломон показав, що без Божого втручання люди перебувають у безвиході, сказавши: «Марнота марнот!.. Усе марне» (Ек 12:8; 9:2, 3).

Вірний патріарх Йов сказав, що навіть для дерева є надія, адже воно знову може пустити пагони, а от людина помирає назавжди. Однак після цього він дав зрозуміти, що ситуація є такою, якщо не враховувати допомоги від Бога; Йов висловив надію на те, що Бог про нього згадає (Йв 14:7—15). Апостол Павло писав одновірцям, що, оскільки вони надіються на воскресіння, їм не слід «сумува[т]и, як інші люди, котрі не мають надії» (1Фс 4:13). Звертаючись до християн з інших народів, Павло зазначив, що, перш ніж дізнатися про спасіння, яке Бог дав через Христа, вони були відчужені від народу, з яким Бог у минулому мав особливі стосунки; будучи людьми з інших народів, вони «у цьому світі... не мали надії та перебували без Бога» (Еф 2:12).

Люди, які не надіються на Бога і не вірять у його обіцянку воскресити померлих, висловлюються подібно до непокірних мешканців Єрусалима. Замість того щоб покаятися і сумувати через те, що Бог постановив знищити їхнє місто, вони віддавалися плотським насолодам, кажучи: «Їжмо та пиймо, бо завтра помремо» (Іс 22:13). Апостол Павло застерігав християн, щоб вони не переймали поглядів людей, у яких немає надії (1Кр 15:32, 33).

Недоречні надії. Павло не заперечував, що люди в цьому світі мають і доречні надії, іноді навіть дуже похвальні. Натомість він показав, що без Бога людські надії в кінцевому підсумку марні.

Але крім звичайних, нормальних людських надій, бувають також неправильні надії. Є надії, за якими стоять лихі спонуки. І, хоча деколи здається, що такі надії здійснюються, насправді це лише тимчасово, адже прислів’я каже: «Сподівання праведних приносить радість, а надія неправедних згине» (Пр 10:28). До того ж, «коли неправедний помирає, зникає його надія, зникають також усі сподівання досягнути чогось власною силою» (Пр 11:7). Той, хто має егоїстичні надії або надії, пов’язані з матеріалізмом, брехнею або ще чимось неправильним, неодмінно зазнає розчарування. Те саме чекає і тих, хто покладається на силу та обіцянки людей.

Джерело надії. Бог Єгова є Джерелом справжньої надії, він спроможний виконати всі свої обіцянки і здійснити надії тих, хто йому довіряє. Виявивши незаслужену доброту, він дав людству «потіху та непохитну надію» (2Фс 2:16). З давніх-давен він був надією для праведних людей. У Єврейських Писаннях його названо «надією Ізраїля» і «надією [ізраїльських] прабатьків» (Єр 14:8; 17:13; 50:7), і там багато говориться про надію на Бога, довіру до нього і впевненість у ньому. Єгова виявляв до ізраїльтян віддану любов, і, хоча за свій непослух вони мали піти у вигнання, він промовив: «Я добре знаю, що я задумав для вас... Я задумав для вас мир, а не лихо, щоб дати вам майбутнє і надію» (Єр 29:11). Завдяки Божій обіцянці вірні ізраїльтяни зберігали віру і надію навіть під час вавилонського вигнання. Таких людей, як Єзекіїль і Даниїл, зміцняли слова Єгови: «Ти маєш надію на майбутнє... твої сини повернуться додому» (Єр 31:17). Ця надія сповнилась у 537 р. до н. е., коли останок вірних юдеїв повернувся з вигнання, щоб відбудувати Єрусалим і його храм (Езд 1:1—6).

Надіятись на нагороду доречно. Служителі Бога надіються отримати нагороду, але це не є виявом егоїзму. Щоб мати правильний погляд на Бога і розуміти, який він, людині потрібно знати, що віддана любов і щедрість є частиною його особистості. Необхідно не лише вірити, що Бог є, але також що він «винагороджує тих, хто його наполегливо шукає» (Єв 11:6). Надія допомагає християнам зберігати рівновагу і продовжувати служіння Єгові з думкою про те, що він задовольнить їхні основні потреби. Апостол Павло підкреслив це за допомогою принципів, висвітлених у Законі. Процитувавши слова з Повторення Закону 25:4: «Не зав’язуй рота бику, коли він молотить зерно», Павло додав: «Це було написано задля нашого добра, бо і орач, і молотник повинні працювати з надією, що отримають свою частку» (1Кр 9:9, 10).

Потрібна для віри. Надія також вкрай важлива для віри і є її підґрунтям (Єв 11:1). Віра у свою чергу робить надію яснішою і міцнішою. Щоб підбадьорити християн, апостол Павло згадав чудовий приклад Авраама. Хоча Авраам і його дружина, Сарра, з людського погляду не мали надії народити дитину, про них написано: «Коли здавалося, що вже немає жодної надії, Авраам усе ж надіявся і вірив, що стане батьком багатьох народів, як було сказано: “Таким численним буде твоє потомство”». Авраам знав, що його тіло і тіло Сарри, якщо говорити про здатність зачати дитину, було «омертвілим». Все ж його віра не ослабла. Чому? «Пам’ятаючи Божу обіцянку, Авраам мав віру і тому не похитнувся. Він зміцнився завдяки своїй вірі» (Рм 4:18—20).

Далі апостол показав, що приклад віри і надії, який залишив Авраам, стосується і християн. Він підсумував: «Радіймо надією одержати славу від Бога... Надія не веде до розчарування. Адже Божа любов наповнює наші серця через святий дух, який ми отримали» (Рм 5:2, 5).

Християнська надія. Надія християн і навіть цілого людства нерозривно пов’язана з Ісусом Христом. Можливість отримати вічне життя в небі або на землі з’явилась лише тоді, коли Христос Ісус «за допомогою доброї новини пролив світло на життя й нетлінність» (2Тм 1:10). Помазаним братам Христа сказано, що вони мають небесну надію завдяки великому милосердю Бога, який «народив [їх] знову і через воскресіння Ісуса Христа з мертвих дав живу надію» (1Пт 1:3, 4; Кл 1:5, 27; Тит 1:1, 2; 3:6, 7). Ця щаслива надія збудеться «під час виявлення Ісуса Христа» (1Пт 1:13, 21; Тит 2:13). Тому апостол Павло називає Христа «нашою надією» (1Тм 1:1).

У надії на вічне життя й нетління, яку мають «ті, хто отримав небесне покликання» (Єв 3:1), міцна основа; на цю надію можна цілковито покладатися. Вона підкріплена двома речами, в яких Бог не може говорити неправду,— його обіцянкою та клятвою, і пов’язана з Христом, який тепер має безсмертя і перебуває в небі. Тому Біблія каже, що «ця надія — немов якір для душі, певна й міцна. Вона входить за завісу [як первосвященик входив у Найсвятіше в День примирення], куди заради нас увійшов наш попередник, Ісус, який назавжди став первосвящеником на подобу Мелхиседека» (Єв 6:17—20).

Потрібно розвивати і підтримувати. Біблія неодноразово наголошує на тому, що християнам дуже важливо триматися «однієї надії» (Еф 4:4). Для цього потрібно бути наполегливим, мати свободу мови і «хвалитися» надією (Єв 3:6; 6:11). Розвинути надію допомагає витривалість під час лиха, адже така витривалість приносить схвалення в очах Бога, який є джерелом надії (Рм 5:2—5). Надія згадується разом з вірою і любов’ю як одна з трьох рис, що мали характеризувати християнський збір після зникнення чудесних дарів духу, які існували в першому столітті (1Кр 13:13).

Особливості і користь. Надія вкрай необхідна для християн. Вона пов’язана з радістю, миром і силою святого духу (Рм 15:13). Надія дозволяє зі свободою мови просити в Бога його незаслуженої доброти і милосердя (2Кр 3:12). Завдяки надії християнин залишається стійким і радісним незалежно від обставин (Рм 12:12; 1Фс 1:3). Як шолом захищав голову воїна, так надія на спасіння захищає здатність мислити і допомагає християнину зберігати непорочність (1Фс 5:8). Надія зміцняє. Це видно з того, що помазані християни, які ще перебувають на землі і не отримали нагороди небесного життя, завдяки твердій надії продовжують терпеливо, з витривалістю чекати нагороди попри важкі випробування і труднощі (Рм 8:24, 25).

Надія спонукує християнина триматися чистого способу життя, бо він знає, що Бог і Христос, від яких залежить його надія, є чистими. Тому він не може сподіватися, що буде подібним до Бога і отримає нагороду, якщо його вчинки нечисті чи неправедні (1Ів 3:2, 3). Надія нерозривно пов’язана з найвеличнішою рисою, любов’ю, адже той, хто по-справжньому любить Бога, плекатиме надію на те, що всі його обіцянки сповняться. Така людина надіється на краще також у всьому, що стосується її одновірців, бо любить їх і вірить у їхню щирість (1Кр 13:4, 7; 1Фс 2:19).

Перевершує надію, яку давав Закон. Ще до того, як був даний Закон, вірні прабатьки ізраїльського народу надіялись на Бога (Дії 26:6, 7; Бт 22:18; Мих 7:20; 2Тм 1:3). Вони прагнули побачити, як Бог наділить їх вічним життям. Коли з’явився Закон, здавалося, що саме через нього ця надія буде сповнена. Але Закон натомість викривав гріховність людей перед Богом і, виявляючи переступи, засуджував їх усіх на смерть (Гл 3:19; Рм 7:7—11). Закон сам по собі не був поганим, він був святим, і саме його святість і праведність виявляли недосконалість тих, хто перебував під ним (Рм 7:12). Як передрікали пророки, Бог мав запровадити «ліпшу надію» через Ісуса Христа, скасувавши Закон і дозволивши тим, хто вірить у Христа, наблизитись до Нього (Єв 7:18, 19; 11:40; пор. Єр 31:31—34).

Надія для всього людства. Незаслужена доброта Бога виявилась також у тому, що прекрасна надія, яку він дав духовним братам Ісуса Христа,— надія бути співспадкоємцями небесного покликання (Єв 3:1),— тісно пов’язана з надією для всіх людей, які прагнуть служити Богові. Після того як апостол Павло написав про надію тих, хто сподівається стати небесними «Божими синами» і співспадкоємцями Христа, він додав: «Все створіння з нетерпінням чекає на виявлення Божих синів. Бо створіння було підкорене марноті не з власної волі, а через того, хто його підкорив. Проте він також дав надію, що й саме́ створіння стане вільним від неволі тління та отримає славну свободу дітей Божих» (Рм 8:14, 17, 19—21).

Згідно зі словами Павла, записаними в Римлян 8:20, 21, Бог Єгова одразу не знищив прабатька людей, Адама, за його гріх, а допустив, щоб людство народилося від недосконалого батька і стикнулося з марнотою не через власну провину, а через успадковану недосконалість. Однак Бог не залишив людей без надії; зі своєї доброти він дав надію через обіцяне «потомство» (Бт 3:15; 22:18), тобто Ісуса Христа (Гл 3:16). Даниїл передрік, коли Месія мав прийти вперше (Дн 9:24—27). Проповідування Івана Хрестителя розпалило очікування ізраїльського народу (Мт 3:1, 2; Лк 3:15). Ісус сповнив дану Богом надію, коли виконав своє служіння, помер і воскрес. А втім, велична надія людей загалом — і мертвих, і живих — пов’язана з Царством Христа, в якому він і його співспадкоємці служать як небесні царі й священики. Ті, хто виявляє віру, зрештою звільняться від тління, яке є наслідком недосконалості і гріха, та остаточно стануть «дітьми Божими». Їхню надію підкріплює той факт, що понад 1900 років тому Бог воскресив свого Сина (Дії 17:31; 23:6; 24:15).

Бог Єгова дав своє Слово, Біблію, в якій містяться повчання і приклади, щоб усі люди мали надію (Рм 15:4; 1Кр 10:11; 2Тм 3:16, 17). Той, хто має таку надію, зобов’язаний розповідати про неї іншим. Роблячи так, він врятує і себе, і того, хто його слухає (1Пт 3:15; 1Тм 4:16).