Дії апостолів 23:1—35

23  Павло, пильно подивившись на Синедріо́н, промовив: «Брати! Увесь цей час я жив з абсолютно чистим сумлінням перед Богом».+  Почувши це, первосвященик Ана́ній наказав тим, хто стояв поряд, ударити його по устах.+  Тоді Павло сказав йому: «А тебе, побілена стіно, вдарить сам Бог. Ти збираєшся судити мене за Законом і водночас порушуєш його, наказуючи мене бити?»  На це чоловіки, що стояли поряд, сказали: «Як ти можеш ображати Божого первосвященика?»  Павло відповів: «Брати, я не знав, що він первосвященик. Адже написано: “Не говори зі зневагою про правителя свого народу”».+  Знаючи, що одні були садукеями, а інші — фарисеями, Павло вигукнув до Синедріо́ну: «Брати, я фарисей,+ син фарисеїв, і судять мене за надію на воскресіння мертвих».  Через його слова між фарисеями та садукеями виникла незгода, і вони розділилися.  Бо садукеї говорять, що немає ні воскресіння, ні ангелів, ні духів, а фарисеї визнають*, що все це існує.+  Тож здійнявся сильний крик, і декотрі книжники з-посеред фарисеїв повставали й почали запекло сперечатися, кажучи: «Ми не знаходимо в цьому чоловікові нічого поганого, а якщо з ним говорив дух чи ангел, то...»+ 10  Коли ж суперечка сильно розпалилася, воєначальник, боячись, що Павла можуть роздерти на шматки, наказав воїнам зійти вниз, забрати його від них і відвести в казарму. 11  А наступної ночі Господь став коло Павла і сказав: «Будь відважним!+ Бо, як ти ґрунтовно свідчив про мене в Єрусалимі, так повинен свідчити і в Римі».+ 12  Коли настав день, юдеї вчинили змову+ і зв’язали себе клятвою, що не будуть ні їсти, ні пити, поки не вб’ють Павла. 13  Цю змову, скріплену присягою, склало понад 40 чоловіків. 14  Вони пішли до старших священиків і старійшин та сказали: «Ми зв’язали себе клятвою, що нічого не будемо їсти, поки не вб’ємо Павла. 15  А тепер ви разом із Синедріо́ном скажіть воєначальнику привести його до вас начебто для того, щоб докладніше розібратися в його справі. І, як тільки він наблизиться, ми його вб’ємо». 16  Однак син Павлової сестри, почувши, що вони хочуть влаштувати засідку на Павла, пішов у казарму і повідомив йому про це. 17  Тоді Павло покликав одного сотника і сказав йому: «Відведіть цього юнака до воєначальника, бо він має щось йому розповісти». 18  Тож сотник відвів хлопця до воєначальника і сказав: «В’язень, на ім’я Павло, покликав мене і попросив привести цього юнака до тебе, бо він має щось тобі розповісти». 19  Взявши хлопця за руку, воєначальник відвів його вбік і наодинці запитав: «Що ти хотів мені сказати?» 20  Той відповів: «Юдеї склали таку змову: завтра вони попросять тебе привести Павла до Синедріо́ну начебто для того, щоб детальніше розібратися в його справі.+ 21  Але ти не піддавайся на їхні вмовляння, бо на нього чатує понад 40 чоловіків, які зв’язали себе клятвою, що не будуть ні їсти, ні пити, поки його не вб’ють.+ І вони вже готові, тільки чекають твого дозволу». 22  Тож воєначальник відпустив юнака, наказавши: «Дивись, не говори нікому, що ти все це мені розповів». 23  Потім, покликавши двох сотників, він сказав: «Зберіть 200 воїнів, 70 вершників та 200 списоносців. Нехай вони будуть готові о третій годині вечора вирушити прямо в Кеса́рію. 24  Крім того, візьміть коней, щоб безпечно відвезти Павла до намісника Фелікса».+ 25  І він написав такого листа: 26  «Клавдій Лı́сій Високошановному наміснику Феліксу. Вітаю тебе! 27  Цього чоловіка схопили юдеї і вже збиралися його вбити, але тут я швидко з’явився зі своїми воїнами та врятував його,+ бо дізнався, що він ри́млянин.+ 28  Прагнучи довідатися, у чому його звинувачують, я привів його в їхній Синедріо́н.+ 29  Тоді я зрозумів, що його звинувачують лише в питаннях, пов’язаних з їхнім Законом,+ і він не винен ні в чому, за що заслуговував би смерті чи в’язничних кайданів.+ 30  Проте оскільки мені стало відомо, що проти цього чоловіка готується змова,+ я негайно посилаю його до тебе, а обвинувачам накажу розповісти тобі все, що вони мають проти нього». 31  Отже, згідно з наказом воїни привели Павла+ вночі до Антипатри́ди 32  і наступного дня, відправивши його з вершниками, самі повернулися в казарму. 33  А вершники в’їхали в Кеса́рію, передали листа наміснику та представили йому Павла. 34  Прочитавши листа, намісник запитав Павла, з якої той провінції, і вияснив, що він походить з Кілікı́ї.+ 35  Потім намісник сказав: «Я почекаю, поки прибудуть твої обвинувачі, і після цього уважно вислухаю твою справу»,+ — і наказав тримати його під вартою в палаці Ірода.

Примітки

Або «привселюдно звіщають».

Коментарі

Я жив. Або «я поводився». Форма грецького дієслова політе́уомай може перекладатись як «поводився як громадянин» («Грецькі Писання. Підрядковий переклад Царства», англ.). Павло показує, що поводився як сумлінний громадянин, який дотримується законів своєї країни. Римські громадяни зазвичай брали активну участь в державних справах, оскільки громадянство давало їм високий соціальний статус і права, а також накладало певні обов’язки (Дії 22:25—30). Коли Павло тут говорить про те, як поводився перед Богом, то, ймовірно, має на увазі, що він був передусім громадянином Божого Царства (Флп 3:20; пор. вживання тої самої форми дієслова у Флп 1:27, прим.).

Які раніше належали до фарисейської секти. Очевидно, цих християн вирізняли за колишньою приналежністю до фарисеїв. (Пор. коментар до Дії 23:6.)

Я фарисей. Деякі присутні були знайомі з Павлом (Дії 22:5). Фарисеї у Синедріоні знали, що він став ревним християнином, і розуміли, що він не видавав себе за того, ким не був. Коли Павло сказав, що є сином фарисеїв, він лише визнав, що має спільну з ними духовну спадщину. Як видно з контексту, слова Павла навряд чи слід розуміти буквально. Він відніс себе до фарисеїв тому, що вони, на відміну від садукеїв, вірили у воскресіння. Так він використав те, що в них було спільне. Очевидно, Павло сподівався, що, порушивши спірне питання, спонукає деяких членів Синедріону стати на його бік; і це спрацювало (Дії 23:7—9). Павлові слова з Дії 23:6 також узгоджуються з тим, що він пізніше сказав, виступаючи на свій захист перед царем Агріппою (Дії 26:5). У листі до християн у Філіппах, написаному в Римі, Павло знову згадує про своє походження і про те, що колись був фарисеєм (Флп 3:5). Варто зазначити, що в Дії 15:5 про деяких християн також говориться як про тих, хто раніше належав до фарисейської секти. (Див. коментар до Дії 15:5.)

Зв’язали себе клятвою. Або «зобов’язались під прокляттям». Грецьке слово анатематı́зо, очевидно, вказує на те, що було дано клятву, яка тягнула за собою покарання — прокляття, якщо клятва була неправдива або її не було виконано.

Зв’язали себе клятвою. Або «зобов’язались під прокляттям». Грецьке слово анатематı́зо, очевидно, вказує на те, що було дано клятву, яка тягнула за собою покарання — прокляття, якщо клятва була неправдива або її не було виконано.

Старійшин. Букв. «чоловіків похилого віку». У Біблії грецьке слово пресбı́терос стосується передусім тих, хто посідає відповідальне становище або наділений певними обов’язками у громаді чи народі. Коли це слово передає думку про вік людини (як-от в Лк 15:25 і Дії 2:17), то може вказувати не лише на похилий вік, а й на те, що хтось старший від когось іншого. В цьому вірші слово пресбı́терос означає провідників юдейського народу, які часто згадуються разом зі старшими священиками і книжниками. Чоловіки з цих трьох груп входили до складу Синедріону (Мт 21:23; 26:3, 47, 57; 27:1, 41; 28:12; див. глосарій, «Старійшина; старший чоловік»).

Старійшин. Тут стосується провідників юдейського народу, котрі часто згадуються разом зі старшими священиками та книжниками. (Див. коментар до Мт 16:21.)

Зв’язали себе клятвою. Або «зв’язали себе присягою». (Див. коментар до Дії 23:12.)

Зв’язали себе клятвою. Або «зобов’язались під прокляттям». Грецьке слово анатематı́зо, очевидно, вказує на те, що було дано клятву, яка тягнула за собою покарання — прокляття, якщо клятва була неправдива або її не було виконано.

Зв’язали себе клятвою. Або «зв’язали себе присягою». (Див. коментар до Дії 23:12.)

Ввечері. У цьому вірші йдеться про поширену серед греків і римлян систему поділу, за якою ніч ділили на чотири частини (сторо́жі). Кожна з них тривала приблизно три години, перша починалася о 18:00, а остання закінчувалася о 06:00. (Див. також наступний коментар у цьому вірші.) У давнину євреї ділили ніч на три сторожі, по чотири години в кожній (Вх 14:24; Сд 7:19), але в часи Ісуса загальноприйнятою була римська система. Вислів «ввечері» у цьому вірші стосується першої нічної сторожі, тобто періоду від заходу сонця до приблизно 21:00. (Див. коментар до Мт 14:25.)

О третій годині вечора. Тобто приблизно о 21:00 (рахували починаючи від заходу сонця). У Грецьких Писаннях переважно згадуються проміжки часу, які називали «сторожами»; це була поширена серед греків та римлян система поділу часу (Мт 14:25; Мр 6:48; Лк 12:38). Лише в цьому вірші згадується конкретна «година» з 12-годиної нічної доби. (Пор. Дії 16:25, 33; див. коментар до Мр 13:35.)

Вітаємо! Грецьке слово ха́йро, яке буквально означає «радіти», вживається тут у вступних словах листа і передає думку про найкращі побажання. Початок цього листа про обрізання, адресованого всім зборам, був типовим для тих часів. Зазвичай спочатку згадувалось, хто написав листа і кому, а далі йшли звичні слова привітання. (Див. коментар до Дії 23:26.) З усіх листів Грецьких Писань лише лист Якова, так само як цей лист від керівного органу I століття, містить грецьке слово ха́йро у словах привітання (Як 1:1). Учень Яків брав участь у написанні листа від керівного органу, а це служить додатковим доказом, що автор листа Якова і Яків, який відіграв визначну роль під час зустрічі, описаної в 15-му розділі книги Дії,— одна й та сама особа.

Клавдій Лісій Високошановному наміснику Феліксу. Вітаю тебе! Такий вступ був типовим для листів у давні часи. Зазвичай спочатку згадувалось, хто написав листа і кому, а далі йшли звичні слова привітання, як-от вжите тут грецьке слово ха́йро, яке буквально означає «радіти» і передає думку про найкращі побажання. Це слово часто трапляється в рукописах небіблійних листів. У цьому контексті слово ха́йро доречно перекладено висловом «вітаю тебе». Подібні вступні слова вживаються також в Дії 15:23 і Як 1:1. (Див. коментар до Дії 15:23.)

Римлянин. Тобто римський громадянин. (Див. коментарі до Дії 16:37; 22:25.)

Римлянина. Тобто римського громадянина. Це другий з трьох записаних у Біблії випадків, коли Павло скористався своїм римським громадянством. Римська влада рідко втручалась у справи юдеїв. Однак у випадку Павла римляни втрутились — і не лише тому, що його візит у храм викликав заворушення, а й тому, що Павло був римським громадянином. Римське громадянство давало людині права, які визнавались по всій імперії. Наприклад, заборонялось зв’язувати і бити римського громадянина, якщо його вина не була доведена, тому що так обходились тільки з рабами. (Щоб дізнатись про два інші випадки, див. коментарі до Дії 16:37; 25:11.)

Нас, римлян. Тобто римських громадян. Павло й також, імовірно, Сила були римськими громадянами. За римськими законами громадяни мали право на справедливий суд і їх не можна було публічно карати, якщо їхню вину не було доведено. Людина, котра мала римське громадянство, користувалась певними правами і привілеями, які діяли на території цілої імперії. Громадянин Риму підкорявся законам римського права, а не законам провінційних міст. Коли проти нього висували обвинувачення, він міг погодитись, аби його справу розглядали згідно з місцевим законом, але все ще зберігав за собою право звернутися до римського суду. Якщо підсудному загрожувала смертна кара, він мав право апелювати до імператора. Наскільки відомо, апостол Павло, який запопадливо проповідував по всій Римській імперії, тричі скористався своїм римським громадянством. Вперше це сталося тоді, коли він сказав управителям міста Філіппи, що, побивши його, вони порушили його права. (Щоб дізнатись про два інші випадки, див. коментарі до Дії 22:25; 25:11.)

Намісницьку резиденцію. Грецьким словом прайто́ріон (походить від латинського прето́ріум) називали офіційну резиденцію римських намісників. У Єрусалимі такою резиденцією, очевидно, був палац, побудований Іродом Великим, який розташовувався у північно-західній частині верхнього міста, тобто на півдні Єрусалима. (Щодо місця розташування див. додаток Б12, «палац намісника».) Пилат перебував у Єрусалимі тільки під час особливих подій, наприклад у свята, оскільки в ті дні в місті могли бути заворушення. Його постійна резиденція розташовувалась у Кесарії.

Палаці. Або «преторії». У Євангеліях та книзі Дії грецьке слово прето́ріон (походить з латинської) стосується палацу або резиденції. Преторією називали намет римського воєначальника, тож згодом це слово стали вживати щодо резиденції намісника провінції. Тут це слово стосується палацу в Кесарії, збудованого Іродом Великим. В цей період, приблизно 56 року н. е., палац був резиденцією римського намісника. (Див. коментар до Мт 27:27.)

Медіафайли

Римські списи
Римські списи

Зазвича́й серед спорядження римських воїнів була́ метальна зброя, така, як пı́лум і спис. Пı́лум (1) [один] був призначений для того, щоб простромити ціль. Через велику вагу його можна було́ метнути тільки на коротку відстань, але він міг простромити обладунки або щит. Існують докази, що римські легіонери часто носили пı́лум. Простіші списи́ (2) [два] мали дерев’яний держак і наконечник з кованого заліза. Іноді піхотинці допомı́жних військ носили з собою один або більше таких списı́в. Невідомо, яким саме спи́сом прокололи Ісусів бік.