Дії апостолів 23:1—35

23  Павло, пильно подивившись на Синедріо́н, промовив: «Брати! Увесь цей час я жив з абсолютно чистим сумлінням перед Богом».+  Почувши це, первосвященик Ана́ній наказав тим, хто стояв поряд, ударити його по устах.+  Тоді Павло сказав йому: «А тебе, побілена стіно, вдарить сам Бог. Ти збираєшся судити мене за Законом і водночас порушуєш його, наказуючи мене бити?»  На це чоловіки, що стояли поряд, сказали: «Як ти можеш ображати Божого первосвященика?»  Павло відповів: «Брати, я не знав, що він первосвященик. Адже написано: “Не говори зі зневагою про правителя свого народу”».+  Знаючи, що одні були садукеями, а інші — фарисеями, Павло вигукнув до Синедріо́ну: «Брати, я фарисей,+ син фарисеїв, і судять мене за надію на воскресіння мертвих».  Через його слова між фарисеями та садукеями виникла незгода, і вони розділилися.  Бо садукеї говорять, що немає ні воскресіння, ні ангелів, ні духів, а фарисеї визнають*, що все це існує.+  Тож здійнявся сильний крик, і декотрі книжники з-посеред фарисеїв повставали й почали запекло сперечатися, кажучи: «Ми не знаходимо в цьому чоловікові нічого поганого, а якщо з ним говорив дух чи ангел, то...»+ 10  Коли ж суперечка сильно розпалилася, воєначальник, боячись, що Павла можуть роздерти на шматки, наказав воїнам зійти вниз, забрати його від них і відвести в казарму. 11  А наступної ночі Господь став коло Павла і сказав: «Будь відважним!+ Бо, як ти ґрунтовно свідчив про мене в Єрусалимі, так повинен свідчити і в Римі».+ 12  Коли настав день, юдеї вчинили змову+ і зв’язали себе клятвою, що не будуть ні їсти, ні пити, поки не вб’ють Павла. 13  Цю змову, скріплену присягою, склало понад 40 чоловіків. 14  Вони пішли до старших священиків і старійшин та сказали: «Ми зв’язали себе клятвою, що нічого не будемо їсти, поки не вб’ємо Павла. 15  А тепер ви разом із Синедріо́ном скажіть воєначальнику привести його до вас начебто для того, щоб докладніше розібратися в його справі. І, як тільки він наблизиться, ми його вб’ємо». 16  Однак син Павлової сестри, почувши, що вони хочуть влаштувати засідку на Павла, пішов у казарму і повідомив йому про це. 17  Тоді Павло покликав одного сотника і сказав йому: «Відведіть цього юнака до воєначальника, бо він має щось йому розповісти». 18  Тож сотник відвів хлопця до воєначальника і сказав: «В’язень, на ім’я Павло, покликав мене і попросив привести цього юнака до тебе, бо він має щось тобі розповісти». 19  Взявши хлопця за руку, воєначальник відвів його вбік і наодинці запитав: «Що ти хотів мені сказати?» 20  Той відповів: «Юдеї склали таку змову: завтра вони попросять тебе привести Павла до Синедріо́ну начебто для того, щоб детальніше розібратися в його справі.+ 21  Але ти не піддавайся на їхні вмовляння, бо на нього чатує понад 40 чоловіків, які зв’язали себе клятвою, що не будуть ні їсти, ні пити, поки його не вб’ють.+ І вони вже готові, тільки чекають твого дозволу». 22  Тож воєначальник відпустив юнака, наказавши: «Дивись, не говори нікому, що ти все це мені розповів». 23  Потім, покликавши двох сотників, він сказав: «Зберіть 200 воїнів, 70 вершників та 200 списоносців. Нехай вони будуть готові о третій годині вечора вирушити прямо в Кеса́рію. 24  Крім того, візьміть коней, щоб безпечно відвезти Павла до намісника Фелікса».+ 25  І він написав такого листа: 26  «Клавдій Лı́сій Високошановному наміснику Феліксу. Вітаю тебе! 27  Цього чоловіка схопили юдеї і вже збиралися його вбити, але тут я швидко з’явився зі своїми воїнами та врятував його,+ бо дізнався, що він ри́млянин.+ 28  Прагнучи довідатися, у чому його звинувачують, я привів його в їхній Синедріо́н.+ 29  Тоді я зрозумів, що його звинувачують лише в питаннях, пов’язаних з їхнім Законом,+ і він не винен ні в чому, за що заслуговував би смерті чи в’язничних кайданів.+ 30  Проте оскільки мені стало відомо, що проти цього чоловіка готується змова,+ я негайно посилаю його до тебе, а обвинувачам накажу розповісти тобі все, що вони мають проти нього». 31  Отже, згідно з наказом воїни привели Павла+ вночі до Антипатри́ди 32  і наступного дня, відправивши його з вершниками, самі повернулися в казарму. 33  А вершники в’їхали в Кеса́рію, передали листа наміснику та представили йому Павла. 34  Прочитавши листа, намісник запитав Павла, з якої той провінції, і вияснив, що він походить з Кілікı́ї.+ 35  Потім намісник сказав: «Я почекаю, поки прибудуть твої обвинувачі, і після цього уважно вислухаю твою справу»,+ — і наказав тримати його під вартою в палаці Ірода.

Примітки

Або «привселюдно звіщають».

Коментарі

Я жив. Або «я поводився». Форма грецького дієслова політе́уомай може перекладатись як «поводився як громадянин» (див. англ. видання «Грецькі Писання. Підрядковий переклад Царства»). Павло показує, що поводився як сумлінний громадянин, який дотримується законів своєї країни. Римські громадяни зазвичай брали активну участь в державних справах, оскільки пишалися своїм громадянством; громадянство накладало обов’язки і давало певні права (Дії 22:25—30). Коли Павло тут говорить про те, як поводився перед Богом, то, ймовірно, має на увазі, що він був передусім громадянином Божого Царства (Флп 3:20; пор. вживання тої самої форми дієслова у Флп 1:27, прим.).

Я фарисей. Деякі присутні були знайомі з Павлом (Дії 22:5). Фарисеї у Синедріоні знали, що він став ревним християнином, і розуміли, що він не видавав себе за того, ким не був. Коли Павло сказав, що є сином фарисеїв, він лише визнав, що має спільну з ними духовну спадщину. Як видно з контексту, слова Павла навряд чи слід розуміти буквально. Він відніс себе до фарисеїв тому, що вони, на відміну від садукеїв, вірили у воскресіння. Так він використав те, що в них було спільне. Очевидно, Павло сподівався, що, порушивши спірне питання, спонукає деяких членів Синедріону стати на його бік; і це спрацювало (Дії 23:7—9). Павлові слова з Дії 23:6 також узгоджуються з тим, що він пізніше сказав, виступаючи на свій захист перед царем Агріппою (Дії 26:5). У листі до християн у Філіппах, написаному в Римі, Павло знову згадує про своє походження і про те, що колись був фарисеєм (Флп 3:5). Варто зазначити, що в Дії 15:5 про деяких християн також говориться як про тих, хто раніше належав до фарисейської секти. (Див. коментар до Дії 15:5.)

Зв’язали себе клятвою. Або «зобов’язались під прокляттям». Грецьке слово анатематı́зо, очевидно, вказує на те, що було дано клятву, яка тягнула за собою покарання — прокляття, якщо клятва була неправдива або її не було виконано.

Старійшин. Тут стосується провідників єврейського народу, котрі часто згадуються разом зі старшими священиками та книжниками. (Див. коментар до Мт 16:21.)

Зв’язали себе клятвою. Або «зв’язали себе присягою». (Див. коментар до Дії 23:12.)

Зв’язали себе клятвою. Або «зв’язали себе присягою». (Див. коментар до Дії 23:12.)

О третій годині вечора. Тобто приблизно о 21:00 (рахували починаючи від заходу сонця). У Грецьких Писаннях переважно згадуються проміжки часу, які називали «сторожами»; це була поширена серед греків та римлян система поділу часу (Мт 14:25; Мр 6:48; Лк 12:38). Лише в цьому вірші згадується конкретна «година» з 12-годиної нічної доби. (Пор. Дії 16:25, 33; див. коментар до Мр 13:35.)

Клавдій Лісій Високошановному наміснику Феліксу. Вітаю тебе! Такий вступ був типовим для листів у давні часи. Зазвичай спочатку згадувалось, хто написав листа і кому, а далі йшли звичні слова привітання, як-от вжите тут грецьке слово ха́йро, яке буквально означає «радіти» і передає думку про найкращі побажання. Це слово часто трапляється в рукописах небіблійних листів. У цьому контексті слово ха́йро доречно перекладено висловом «вітаю тебе». Подібні вступні слова вживаються також в Дії 15:23 і Як 1:1. (Див. коментар до Дії 15:23.)

Римлянин. Тобто римський громадянин. (Див. коментарі до Дії 16:37; 22:25.)

Палаці. Або «преторії». У Євангеліях та книзі Дії грецьке слово прето́ріон (походить з латинської) стосується палацу або резиденції. Преторією називали намет римського воєначальника, тож згодом це слово стали вживати щодо резиденції намісника провінції. Тут це слово стосується палацу в Кесарії, збудованого Іродом Великим. В цей період, приблизно 56 року н. е., палац був резиденцією римського намісника. (Див. коментар до Мт 27:27.)

Медіафайли

Римські списи
Римські списи

Зазвичай серед спорядження римських воїнів була метальна зброя, така, як пілум і спис. Пілум (1) був призначений для того, щоб простромити ціль. Через велику вагу його можна було метнути тільки на коротку відстань, але він міг простромити обладунки або щит. Існують докази, що римські легіонери часто носили пілум. Простіші списи (2) мали дерев’яний держак і наконечник з кованого заліза. Іноді піхотинці носили з собою один або більше таких списів. Невідомо, яким саме списом прокололи Ісусів бік.