Перший лист до коринфян 9:1—27

9  Хіба я не вільний? Хіба я не апостол?+ Хіба я не бачив Ісуса, нашого Господа?+ Хіба ви не плід праці, яку я виконую для Господа?  Навіть якщо для інших я не апостол, то для вас, звичайно ж, апостол! Бо ви — печатка, яка підтверджує, що я справді апостол для Господа.+  Тим, хто мене судить, скажу на свій захист таке:  хіба ми не маємо права* їсти й пити?  Хіба не маємо права брати з собою віруючу дружину,+ як це робить решта апостолів, а також брати́ Господа+ й Ки́фа?+  І чи тільки Варна́ва+ і я не маємо права не заробляти собі на життя?  Хто служить у війську за власний рахунок? Хто садить виноградник і не їсть його плодів?+ Або хто пасе отару і не п’є молока, яке вона дає?  Чи я говорю, дивлячись на це з людського погляду? Але хіба Закон не говорить так само?  Бо в Законі Мойсея написано: «Не зав’язуй рота бику, коли він молотить зерно».+ Хіба це про биків піклується Бог? 10  Чи він все-таки говорить це задля нас? Так, це було написано задля нашого добра, бо і орач, і молотник повинні працювати з надією, що отримають свою частку. 11  Ми посіяли серед вас духовне, то хіба буде несправедливо, якщо пожнемо від вас матеріальне?+ 12  Якщо інші мають право використовувати вас, хіба ми не маємо на це ще більшого права? Але ми не скористалися цим правом*,+ натомість усе зносимо, аби не створити жодних перешкод у поширенні доброї новини про Христа.+ 13  Хіба ви не знаєте, що чоловіки, які виконують священні обов’язки, їдять те, що належить храму, а ті, хто постійно служить при жертовнику, мають частку із жертовника?+ 14  Тому Господь наказував, аби ті, хто звіщає добру новину, за рахунок неї і жили.+ 15  Проте я жодного разу цим не скористався.+ І я написав вам не для того, щоб зробити це тепер, бо мені було б ліпше померти, ніж... Ніхто не забере в мене підстави для того, щоб хвалитися!+ 16  Якщо ж я проголошую добру новину, це не причина хвалитися, це мій обов’язок.+ І горе мені, якщо я не проголошую доброї новини!+ 17  Якщо я роблю це добровільно, то маю нагороду, і навіть якщо проти власної волі, то так чи інакше мені доручено обов’язки управителя.+ 18  Тож у чому моя нагорода? У тому, що я можу звіщати добру новину безплатно, не зловживаючи владою*, яку маю як проповідник доброї новини. 19  Бо, хоча я ні від кого не залежу, я став рабом для всіх, щоб придбати якомога більше людей. 20  Для юдеїв я став юдеєм, щоб придбати юдеїв,+ для тих, хто під законом,— тим, хто під законом (хоча сам я не під законом), щоб придбати і їх.+ 21  Для людей без закону я став тим, хто без закону+ (хоча я не живу без закону Бога, оскільки перебуваю під законом Христа),+ щоб придбати тих, хто без закону. 22  Для слабих я став слабим, щоб придбати слабих.+ Я став усім для усіляких людей, щоб всіма можливими способами врятувати хоча б декотрих. 23  Але роблю все це задля доброї новини, щоб ділитися нею з іншими.+ 24  Хіба ви не знаєте, що в забігу біжать усі учасники, але нагороду отримує лише один? Тож біжіть так, щоб отримати нагороду.+ 25  Кожен учасник змагань у всьому виявляє самовладання. Однак він робить це, щоб отримати вінок тлінний,+ а ми — нетлінний.+ 26  Тому я біжу не так, ніби не маю мети,+ і скеровую удари не так, ніби б’ю повітря.+ 27  Але я бичую своє тіло+ і поневолюю його, немов раба, щоб, проповідуючи іншим, самому часом не втратити схвалення*.

Примітки

Букв. «влади».
Букв. «владою».
Або «правами».
Або «не стати непридатним».

Коментарі

Апостолом. Грецький іменник апо́столос походить від дієслова апосте́лло, яке означає «відсилати; відправляти» (Мт 10:5; Лк 11:49; 14:32). Його основне значення — «посланець» — чітко видно з Ісусових слів в Ів 13:16. Павло був покликаний стати апостолом для інших народів, тобто неєвреїв; Ісус Христос особисто призначив його апостолом після свого воскресіння (Дії 9:1—22; 22:6—21; 26:12—23). Павло доводив своє апостольство, посилаючись на те, що бачив воскреслого Господа Ісуса Христа (1Кр 9:1, 2) і виконував чуда (2Кр 12:12). Іншим доказом його апостольства було те, що через нього охрещені учні отримували святий дух (Дії 19:5, 6). Павло часто згадував, що є апостолом, але ніколи не зараховував себе до «дванадцятьох» (1Кр 15:5, 8—10; Рм 11:13; Гл 2:6—9; 2Тм 1:1, 11).

Апостол. Див. коментар до Рм 1:1.

Симон, якого називають Петром. Згідно з Біблією, він мав п’ять імен: 1) грецьке ім’я Симеон, яке подібне до єврейської форми цього імені; 2) грецьке Симон (і Симеон, і Симон походять від єврейського дієслова, що означає «чути; слухати»); 3) Петро (грецьке ім’я, яке означає «камінь; кусок скелі» і яким у Біблії названий тільки він); 4) Кифа, семітський відповідник імені Петро (можливо, споріднене з єврейським словом кефı́м [«скелі»], вжитим у Йв 30:6; Єр 4:29); 5) подвійне ім’я Симон Петро (Дії 15:14; Ів 1:42; Мт 16:16).

Кифин. Кифа — семітське ім’я апостола Симона Петра. Це ім’я (грецькою Кефа́с) дав Симону Ісус, коли познайомився з ним. Можливо, воно споріднене з єврейським іменником кефı́м («скелі»), вжитим у Йв 30:6 і Єр 4:29. В Ів 1:42 Іван пояснює, що це ім’я «перекладається як “Петро”» (грецьке ім’я Пе́трос має подібне значення — «камінь; кусок скелі»). Ім’я Кифа згадується лише в Ів 1:42 і у двох листах Павла — 1 Коринфян і Галатів (1Кр 1:12; 3:22; 9:5; 15:5; Гл 1:18; 2:9, 11, 14; див. коментарі до Мт 10:2; Ів 1:42).

Симонова теща. Тобто теща Петра, якого ще називали Кифою (Ів 1:42). Це твердження узгоджується зі словами Павла у 1Кр 9:5, де Кифа згадується як одружений чоловік. Очевидно, теща Петра жила в домі, який належав йому та його брату Андрію (Мр 1:29—31; див. коментар до Мт 10:2, де згадуються різні імена цього апостола).

Віруючу дружину. Або «дружину, яка є сестрою», тобто дружину, яка є християнкою. Жінки в християнському зборі вважаються духовними сестрами (Рм 16:1; 1Кр 7:15; Як 2:15).

Кифа. Одне з імен апостола Петра. (Див. коментарі до Мт 10:2; 1Кр 1:12.) Тут Кифа згадується як одружений чоловік. З Євангелій видно, що його теща жила в домі, який належав йому та його брату Андрію (Мт 8:14; Мр 1:29—31; див. коментар до Лк 4:38). З цих слів Павла ми дізнаємось, що Кифу іноді супроводжувала дружина, коли він виконував своє служіння. Дружини інших апостолів та Ісусових братів по матері теж супроводжували своїх чоловіків.

Тим, що отримуєте для прожитку. Або «своєю платнею». Тут вжито військовий термін, що стосується платні воїна. Часто в цю платню входила їжа та необхідне для прожитку. Єврейські воїни, які приходили до Івана, ймовірно, служили свого роду поліцейськими; вони, серед усього іншого, здійснювали нагляд за стягуванням мита чи інших податків. Іван недарма дав воїнам таку пораду. Більшість з них отримували низьку платню і, очевидно, зловживали своїм становищем задля збільшення прибутку. Той самий грецький термін перекладено як «за власний рахунок» у 1Кр 9:7, де Павло у переносному значенні говорить про християн як про «воїнів» і про платню, якої вони по праву заслуговують.

За власний рахунок. Букв. «платню». Тут Павло використовує грецький термін, що стосується матеріальних засобів, які воїни отримували для прожитку. (Див. коментар до Лк 3:14.) У цьому контексті Павло вживає цей термін в переносному значенні, аби показати, що старанні християнські «воїни» заслуговують на скромну матеріальну допомогу.

Хіба це про биків піклується Бог? Павло ставить це риторичне запитання, щоб пояснити свою думку. Він щойно процитував наказ із Мойсеєвого закону: «Не зав’язуй рота бику, коли він молотить зерно» (Пв 25:4). Подібно як бик може їсти зерно, яке молотить, так і християнин, котрий ділиться з іншими духовними цінностями, заслуговує на матеріальну підтримку. Говорячи про наказ з Пв 25:4, Павло далі каже: «Це було написано задля нашого добра» (1Кр 9:10). Він не має на увазі, що християни можуть нехтувати Божим принципом, який забороняє немилосердне поводження з тваринами. Насправді він хоче сказати, що якщо цей принцип стосується тварин, які працюють, то тим більше він стосується людей, особливо тих, хто трудиться в служінні Богу.

Обов’язок. Павло отримав завдання проповідувати і вважав своїм обов’язком виконувати цю працю (Дії 9:15—17; Гл 1:15, 16). Грецьке слово, перекладене як «обов’язок», також перекладається як «вагома причина» (Рм 13:5). Павло далі говорить: «Горе мені, якщо я не проголошую доброї новини!» Кажучи «горе мені», він хоче показати, як би він почувався, якби нехтував своїм обов’язком. По суті, його життя залежало від того, чи буде він вірно виконувати своє завдання. (Пор. Єз 33:7—9, 18; Дії 20:26.) Коли Павло писав цей уривок, можливо, він мав на думці слова Єремії та Амоса (Єр 20:9; Ам 3:8). Проте його головною спонукою у проповідуванні була любов, а не лише почуття обов’язку (2Кр 5:14, 20; Флп 1:16).

Для юдеїв я став юдеєм. Оскільки Павло був за походженням юдеєм і хотів робити «все... задля доброї новини», він міг ефективно допомагати смиренним юдеям прийняти Ісуса як Месію (1Кр 9:23). Наприклад, Павло «зробив [Тимофію] обрізання задля місцевих юдеїв». Він вирішив це зробити — і Тимофій погодився, хоча християни не були зобов’язані обрізатися (Дії 16:1—3).

Для людей без закону я став тим, хто без закону. Вислів «люди без закону» стосується язичників, тобто тих, хто не був юдеєм і не перебував під Мойсеєвим законом. Коли Павло проповідував грекам в Афінах, він взяв до уваги їхні погляди і говорив про невідомого Бога; він навіть цитував їхніх поетів (Дії 17:22—34).

Для слабих я став слабим. Хоча Павло говорив переконливо, він брав до уваги чутливе сумління деяких юдеїв та язичників у зборі, і тому можна сказати, що він «став слабим» для слабих (Рм 14:1, 13, 19; 15:1).

Роблю все це задля доброї новини. Цими словами Павло підсумував, як у проповідуванні він пристосовує свій підхід до різних людей, щоб уміло донести їм добру новину (1Кр 9:19—23). Однак він навіть не допускав думки про те, щоб «розбавля[ти] Боже слово» чи вдаватися «до підступності», тобто хитрості, аби здобути учнів (2Кр 4:2).

В забігу біжать усі учасники. Спортивні змагання були невід’ємною частиною грецької культури, тому Павло часто згадував про них у своїх прикладах (1Кр 9:24—27; Флп 3:14; 2Тм 2:5; 4:7, 8; Єв 12:1, 2). Християни в Коринфі добре знали про змагання в Істмійських іграх, які проходили неподалік їхнього міста кожні два роки. Можливо, Павло був у Коринфі, коли відбувалися Істмійські ігри 51 року н. е. Важливішими за ці ігри були лише Олімпійські ігри, які проходили в Олімпії (Греція). Учасники цих ігор брали участь у забігах на різну дистанцію. Згадуючи у своїх прикладах про бігунів та учасників кулачних боїв, Павло навчав про важливість самовладання, цілеспрямованості і витривалості (1Кр 9:26).

Забігу. Словом «забіг» тут перекладено грецьке слово ста́діон, яке могло означати і міру довжини (стадій), і споруду (стадіон). Тобто це грецьке слово могло стосуватися буквального стадіону, де проходили забіги та інші змагання, а також відстані чи самого забігу. В цьому контексті Павло говорить про забіг. В різних місцевостях грецький ста́діон мав різну довжину. У Коринфі він дорівнював близько 165 м, а римський стадій — приблизно 185 м. (Див. додаток Б14.)

Нагороду отримує лише один. У стародавній Греції переможець спортивних змагань отримував у нагороду вінок, сплетений зазвичай з листя. Отримати вінок було великою честю. Його, очевидно, ставили на стадіоні в такому місці, щоб кожен учасник змагання міг бачити нагороду. Павло заохочував помазаних християн докладати всіх зусиль, щоб отримати нетлінний вінок безсмертного життя — нагороду, значно ліпшу, ніж вінок, який зів’яне. Щоб перемогти, кожен християнин повинен зосереджувати свій погляд на нагороді (1Кр 9:25; 15:53; 1Пт 1:3, 4; 5:4).

З усіх сил намагайтесь. Або «продовжуйте боротися за те, щоб». Ісус наголошує, що, аби увійти через вузькі двері, необхідні рішучі дії. З огляду на контекст, в якому вживається ця фраза, різні довідкові видання пропонують такі варіанти перекладу, як «докладайте максимум зусиль; докладайте всіх зусиль». Грецьке дієслово аґонı́зомай споріднене з іменником аґо́н, який часто стосується змагань атлетів. У Єв 12:1 цей іменник вживається у переносному значенні щодо християнського «забігу» за життя. Він також використовується в ширшому значенні і передає думку про «боротьбу» (Флп 1:30; Кл 2:1; 1Тм 6:12; 2Тм 4:7). Форми грецького дієслова, вжитого в Лк 13:24, також трапляються в інших біблійних віршах, де їх перекладено як «учасник змагань» (1Кр 9:25), «наполегливо» (Кл 1:29), «ревно» (Кл 4:12), «докладаємо всіх зусиль» (1Тм 4:10), «боротьба» (1Тм 6:12). Оскільки походження цього вислову пов’язане з атлетичними змаганнями, дехто вважає, що зусилля, яких заохочував докладати Ісус, можна прирівняти до зусиль атлета, який, напружуючи кожен м’яз, намагається здобути нагороду.

Кожен учасник змагань. Або «кожен атлет». В тексті оригіналу тут вживається грецьке дієслово, яке можна перекласти як «брати участь у змаганні», і воно споріднене з іменником, який часто використовували, коли йшлося про змагання атлетів. У Єв 12:1 цей іменник вживається у переносному значенні щодо християнського «забігу» за життя. Він також використовується в ширшому значенні і передає думку про «боротьбу» (Флп 1:30; Кл 2:1; 1Тм 6:12; 2Тм 4:7). Форми грецького дієслова, вжитого тут, в 1Кр 9:25, також трапляються в інших біблійних віршах, де їх перекладено як «з усіх сил намагайтесь» (Лк 13:24), «наполегливо» (Кл 1:29), «ревно» (Кл 4:12), «докладаємо всіх зусиль» (1Тм 4:10), «боротьба» (1Тм 6:12). (Див. коментар до Лк 13:24.)

Виявляє самовладання. Під час підготовки до змагань атлети багато в чому собі відмовляли. Наприклад, вони обмежували свій раціон, а дехто стримувався від вина. Історик Павсаній писав, що підготовка до Олімпійських ігор тривала десять місяців, і, як вважається, приблизно стільки ж тривала підготовка до інших великих змагань.

Скеровую удари. Павло тут порівнює себе з учасником кулачного бою, який намагається перемогти суперника. Навчений боєць скеровує свої удари так, щоб не бити повітря і не витрачати марно сили. Християнин теж повинен завжди мудро скеровувати свої зусилля, пам’ятаючи про кінцеву мету — нагороду вічного життя (Мт 7:24, 25; Як 1:22). Він переборює всі — в тому числі внутрішні — перешкоди і труднощі, які можуть призвести до поразки (1Кр 9:27; 1Тм 6:12).

Не мучила мене своїми проханнями. Або «не добивала мене». Букв. «не била мене під [тобто під око] до кінця». Вжите тут грецьке дієслово гіпопіа́зо означає «вдарити в обличчя; поставити під око синець». В цьому вірші воно, очевидно, вживається у переносному значенні і передає думку про те, що хтось постійно комусь набридає або позбавляє когось сил. Деякі вчені вважають, що це слово означає псувати чиюсь репутацію. У цьому вірші воно описує почуття судді, який спочатку не хотів винести справедливе рішення у відповідь на благання вдови, але потім зробив це через її наполегливість (Лк 18:1—4). Бог не порівнюється до неправедного судді, а протиставляється йому. Якщо цей неправедний суддя зрештою зробив те, що правильне, то тим більше це зробить Бог. Божі служителі, подібно до вдови, мають бути наполегливими, коли благають Єгову про допомогу. Бог, який є праведним, обов’язково відповість на їхні молитви і встановить справедливість (Лк 18:6, 7).

Бичую. Або «караю; суворо виховую». Грецьке слово, перекладене як «бичую», буквально означає «б’ю під [око]». Християнин має бути суворим до себе і виявляти самовладання — іноді до такої міри, наче він завдає собі болючих ударів під око. Така сувора самодисципліна допоможе йому «не втратити схвалення» в Божих очах. (Пор. коментар до Лк 18:5.)

Медіафайли

Намордник для бика
Намордник для бика

З цих фотографій, зроблених на початку XX століття, видно, що рільники під час молотьби надягали бикам намордники. Сам процес починався з того, що бики тягли молотильну дошку по розкладеному колоссю, аби відділити пшеницю від полови, і в наморднику вони не могли їсти. Але оскільки Єгова милосердно ставиться до тварин, в Мойсеєвому законі було заборонено одягати тварині намордник, коли вона молотила (Пв 25:4). Якби голодна тварина постійно бачила перед собою їжу, вона б страждала. На основі принципу, на якому ґрунтувався цей наказ, апостол Павло пояснив, що християнські служителі, які трудяться в служінні Богу, заслуговують належної пошани і матеріальної підтримки (1Кр 9:9—14; 1Тм 5:17, 18).

Павло проповідує на ринковій площі в Коринфі
Павло проповідує на ринковій площі в Коринфі

Стародавнє місто Коринф було розташоване на вузькому перешийку між центральною частиною Греції і півостровом Пелопоннес, що на півдні. Чимало людей перетинали цей перешийок, коли подорожували сушею або морем. У Коринфі жили представники різних народів і культур, тож Павло намагався знайти щось спільне з усілякими людьми, щоб якомога більше з них врятувалося (1Кр 9:22). Павло отримав видіння, в якому Господь сказав, що в Коринфі багато людей стануть його учнями, тому апостол залишався там півтора року (Дії 18:1, 9—11). Через кілька років, перебуваючи в Ефесі, Павло дізнався, що учні в Коринфі зіткнулися з великими труднощами. Вони були для нього як улюблені діти, тож він, щоб дати настанови і підбадьорити їх, написав під натхненням святого духу лист, відомий сьогодні як 1 Коринфян (1Кр 4:14).

«Вінок тлінний»
«Вінок тлінний»

У своєму першому листі до коринфян апостол Павло писав про атлетів, які докладали всіх зусиль, «щоб отримати вінок тлінний». Можливо, Павло мав на увазі нагороду, яку під час Істмійських ігор давали переможцям різних змагань. Ці ігри проходили неподалік від Коринфа. На час написання цього листа вінки, ймовірно, виготовляли із соснових гілок, а іноді з дикої селери. Обидві рослини швидко в’янули. Цей факт підкреслює разючу різницю між короткочасною славою атлетів і довговічною славою помазаних християн, які будуть правити разом з Христом (1Кр 9:25).