Завзято проголошуйте добру новину

«Духом палайте, служіть Господеві» (РИМЛЯН 12:11).

1, 2. Який склад розуму намагаються зберігати християнські проповідники доброї новини?

МОЛОДИЙ чоловік просто в захваті від нової роботи. Надійшов перший день праці, і він з нетерпінням чекає вказівок свого роботодавця. Він горить бажанням приступити до першого завдання і прагне поставитись до нього з усією серйозністю. Юнак хоче виконати свою роботу якнайліпше.

² Ми як християни також можемо вважати себе новачками. Оскільки ми надіємось жити вічно, то, так би мовити, тільки почали працювати для Єгови. Звичайно, у нашого Творця є для нас у запасі ще багато-багато завдань, отже нам буде що робити цілу вічність. Але найперше отримане нами доручення — це проголошування доброї новини про його Царство (1 Солунян 2:4). Що ми думаємо про це дане Богом завдання? Подібно до молодого чоловіка, згаданого на початку, ми бажаємо виконувати цю працю настільки добре, наскільки можемо, і робити це з ревністю, з радістю, одним словом — завзято!

3. Що необхідно для того, аби бути успішним служителем доброї новини?

³ Слід визнати, що зберігати такий позитивний склад думок зовсім не легко. Окрім служіння у нас є чимало інших обов’язків, і деякі з них можуть забирати дуже багато сил — як фізичних, так і емоційних. Зазвичай нам удається виконувати ці обов’язки, а одночасно приділяти належну увагу служінню. Однак таке життя може бути постійною боротьбою (Марка 8:34). Як підкреслив колись Ісус, аби бути успішними християнами, необхідно докладати чималих зусиль (Луки 13:24).

4. Як щоденні клопоти можуть вплинути на наш духовний світогляд?

⁴ Маючи стільки обов’язків, неважко почутися пригніченими та обтяженими. «Життєві клопоти» можуть заглушити наш запал та позбавити належного ставлення до теократичної діяльності (Луки 21:34, 35; Марка 4:18, 19). Через недосконалу людську природу ми можемо покинути «свою першу любов» (Об’явлення 2:1—4). Деякі аспекти служіння Єгові можуть стати свого роду рутиною. Тож як за допомогою Біблії отримати необхідне підбадьорення, аби ми й надалі були сповнені ревності до служіння?

Неначе «огонь той палючий» у наших серцях

5, 6. Як апостол Павло ставився до привілею проповідування?

⁵ Служіння, яке нам доручив Єгова, настільки цінне, що ми просто не можемо дозволити йому стати для нас чимось звичайним. Для апостола Павла проповідування доброї новини було величезним привілеєм; він навіть уважав себе недостойним такої честі. Ось що він казав: «Мені, найменшому від усіх святих, дана була оця благодать,— благовістити поганам недосліджене багатство Христове, та висвітлити, що то є зарядження таємниці, яка від віків захована в Бозі, Який створив усе» (Ефесян 3:8, 9).

⁶ Павло залишив чудовий приклад позитивного ставлення до служіння. У своєму листі до Римлян він написав: «Я прагну проповідувати Добру Звістку». Він не соромився доброї новини (Римлян 1:15, 16, СМ).  У Павла був правильний підхід, і він прагнув виконувати своє служіння.

7. Проти чого застерігає Павло у своєму листі до Римлян?

⁷ Апостол Павло розумів, наскільки важливо зберігати такий ревний підхід. Він заохочував християн у Римі: «У ревності не лінуйтеся, духом палайте, служіть Господеві» (Римлян 12:11). Грецьке слово, перекладене тут як «лінуватись», несе в собі думку про «млявість, ледарство». Хоча в служінні ми, мабуть, і не лінуємось, однак кожному з нас треба бути насторожі та вміти розпізнавати ранні симптоми духовної млявості, щоб, помітивши їх, зробити відповідні зміни у своєму складі розуму (Приповістей 22:3).

8. а) Що стало неначе «огонь той палючий» у серці Єремії й чому? б) Чого ми можемо навчитися з досвіду Єремії?

⁸ Коли ми знеохочені, великою поміччю може бути також Божий дух. Пророка Єремію, наприклад, одного разу охопило таке почуття знеохочення, що він хотів відмовитись від служіння пророком. Він навіть сказав: «Не буду Його [Єгову] споминати, і не буду вже Йменням Його говорити». Але чи свідчило це про серйозний брак духовності у того Божого слуги? Ні. Власне міцна духовність Єремії, його любов до Єгови та ревність до правди додали йому сили, аби й далі служити пророком. Він пояснює: «Стало це [слово Єгови] в серці моїм, як огонь той палючий, замкнений у костях моїх,— і я  змучивсь тримати його й більш не можу» (Єремії 20:9). Те, що вірні Божі слуги час від часу відчувають знеохочення, цілком природно. Однак коли такі особи звертаються до Єгови за допомогою, він бачить їхні серця, і якщо, так само, як Єремія, вони мають Боже слово в своєму серці, то Він щедро зіллє на них свій святий дух (Луки 11:9—13; Дії 15:8).

«Духа не вгашайте!»

9. Чим ми можемо завадити святому духу діяти на нашу користь?

⁹ Апостол Павло закликав солунян: «Духа не вгашайте!» (1 Солунян 5:19). І справді, якщо наші вчинки та погляди йтимуть усупереч Божим принципам, ми можемо перешкодити святому духу діяти на нашу користь (Ефесян 4:30). Сьогоднішні християни мають доручення проповідувати добру новину. І ми високо цінуємо цей привілей. Нас зовсім не дивує, що особи, котрі не знають Бога, ставляться до нашої проповідницької праці з презирством. Але якщо християнин свідомо занедбує служіння, то може загасити вогонь Божого спонукального духу.

10. а) Як на наше служіння можуть вплинути погляди інших? б) Який гідний погляд на служіння показано в 2 Коринтян 2:17?

¹⁰ На думку деяких осіб з-поза християнського збору, наше служіння — це просте розповсюдження літератури. Інші можуть дійти помилкового висновку, нібито ми ходимо від дому до дому лише заради пожертв. Якщо ми дозволимо подібним негативним поглядам вплинути на наш склад розуму, це може погано відбитися на ефективності служіння. Не дозволяймо такому мисленню впливати на нас; натомість дивімося на служіння так, як на нього дивляться Єгова та Ісус. Апостол Павло висловив такий гідний погляд, проголосивши: «Ми не такі, як багато-хто, що Боже Слово фальшують, але ми провіщаємо, як із щирости, як від Бога, перед Богом, у Христі» (2 Коринтян 2:17).

11. Що допомагало першим християнам залишатися ревними навіть під час переслідувань і як їхній приклад має впливати на нас?

¹¹ Невдовзі після смерті Ісуса для його учнів у Єрусалимі почався період гонінь. Їм погрожували й наказували припинити проповідувати. Однак, за біблійним повідомленням,  вони «переповнилися всі Святим Духом,— і зачали говорити Слово Боже з сміливістю» (Дії 4:17, 21, 31). Павлові слова до Тимофія, записані багато років після того, показують, який позитивний склад розуму повинні зберігати християни. Павло сказав: «Не дав нам Бог духа страху, але сили, і любови, і здорового розуму. Тож, не соромся засвідчення Господа нашого, ні мене, Його в’язня, але страждай з Євангелією за силою Бога» (2 Тимофія 1:7, 8).

Що ми винні своїм ближнім?

12. З якої головної причини ми проповідуємо добру новину?

¹² Аби виявляти належний підхід до служіння, потрібно мати правильні спонуки. Чому ми проповідуємо? На головну причину вказав псалмоспівець: «Святі Твої Тебе [Єгово] благословлятимуть, про славу Царства Твого звіщатимуть, про могутність Твою говоритимуть, щоб людським синам об’явити про могутність Його та про славу величчя Царства Його» (Псалом 145:10—12). Отже, ми проповідуємо для того, щоб прилюдно вихваляти Єгову та освячувати його ім’я на очах цілого людства. Навіть якщо нас мало хто слухає, то все одно, вірно проповідуючи звістку спасіння, ми приносимо честь Єгові.

13. Що спонукує нас розповідати іншим про надію спасіння?

¹³ Ми проповідуємо також тому, що любимо людей та не бажаємо нести на собі вину крові (Єзекіїля 33:8; Марка 6:34). Власне про це говорив Павло, згадуючи про людей поза християнським збором: «А гелленам і чужоземцям, розумним і немудрим — я боржник» (Римлян 1:14). Павло відчував, що має борг перед людьми, тобто що винен звіщати їм добру новину, оскільки Бог хоче, аби «усякі люди спаслися» (1 Тимофія 2:4, НС). Сьогодні ми відчуваємо таку ж любов до ближніх та маємо перед ними обов’язок. Єгова, спонуканий любов’ю до людства, послав на землю свого Сина, аби він віддав за людей своє життя (Івана 3:16). Це була величезна жертва. І ми наслідуємо Єгову у виявленні любові, коли присвячуємо свій час та зусилля проповідуванню іншим доброї новини про спасіння, яке стало можливим завдяки Ісусовій жертві.

14. Як Біблія описує світ поза християнським збором?

¹⁴ Для Свідків Єгови ближні — це потенційні члени християнського братства. Ми мусимо проповідувати зі сміливістю, але не плутаймо сміливість з войовничістю. Звичайно, говорячи про світ у цілому, Біблія вживає досить міцні висловлювання. Павло вживав слово «світ» у негативному сенсі, коли згадував «цьогосвітню мудрість» та «світські пожадливості» (1 Коринтян 3:19; Тита 2:12). Він також нагадав християнам в Ефесі, що коли вони жили «звичаєм цього світу», то були духовно «мертві» (Ефесян 2:1—3, Хом.). Ці та подібні висловлювання узгоджуються зі словами апостола Івана: «Ввесь світ лежить у злі» (1 Івана 5:19).

15. Яких учинків і слів щодо людей поза християнським збором ми уникаємо й чому?

¹⁵ Однак не забуваймо, що такі висловлювання стосуються не окремих людей, а світу в цілому — світу, відчуженого від Бога. Християни не беруть на себе відповідальність вирішувати наперед, як та чи інша особа відгукнеться на проповідувану звістку. У них немає жодних підстав називати інших «козлами». Не нам вирішувати, що станеться, коли Ісус прийде відділяти «овець» від «козлів» (Матвія 25:31—46). Суддею призначено Ісуса, а не нас. Крім того, як показує досвід, навіть такі особи, котрі були глибоко втягнуті у вкрай порочну поведінку, приймають біблійну звістку, змінюються і починають провадити морально чисте християнське життя. Тому хоч ми й не шукаємо товариства певних людей, проте не вагаймось розповідати їм при нагоді про надію на Царство. Біблія згадує осіб, котрі, будучи ще невіруючими, «були схильні до вічного життя». Згодом вони стали християнами (Дії 13:48, НС). Отже, поки ми не дамо людині свідчення,— можливо, навіть багато разів,— то не зможемо  довідатися, схильна вона до вічного життя чи ні. Пам’ятаючи про це, ми ставимось до людей, котрі ще не прийняли звістки про спасіння, «з повагою і лагідно», сподіваючись, що принаймні декотрі з них з часом відгукнуться на життєдайну звістку (2 Тимофія 2:25; 1 Петра 3:15, СМ).

16. Що є однією з причин, через яку ми бажаємо розвивати «мистецтво навчання»?

¹⁶ Якщо ми розвиватимемо свої вчительські здібності, це лише додасть нам завзятості в проголошуванні доброї новини. Для прикладу: спортивна гра (чи якесь інше захопливе заняття) може бути нецікавою для людини, котра не знає, як грати. Але для того, хто знається на цьому, таке заняття приноситиме справжнє задоволення. Подібно і з нами: християни, котрі розвивають «мистецтво навчання», отримують більшу радість від служіння (2 Тимофія 4:2, НС; Тита 1:9). Павло радив Тимофієві: «Силкуйся поставити себе перед Богом гідним, працівником бездоганним, що вірно навчає науки правди» (2 Тимофія 2:15). Як можна розвивати свої вчительські здібності?

17. Як ми можемо «розвинути палке прагнення» біблійних знань і як такі знання стануть нам у пригоді в служінні?

¹⁷ По-перше, необхідно продовжувати набувати точне знання. Апостол Петро заохочує нас: «Немов новонароджені немовлята, жадайте [«розвиньте палке прагнення», НС] щирого духовного молока, щоб ним вирости вам на спасіння» (1 Петра 2:2). Здорове немовля прагне молока інстинктивно. Однак християнину, можливо, доведеться «розвинути палке прагнення» біблійних знань. Цього можна досягти, виробивши в собі добрі звички, пов’язані з вивченням та читанням (Приповістей 2:1—6). Якщо ми бажаємо стати вмілими вчителями Божого Слова, потрібні зусилля й самодисципліна, але такі старання будуть щедро винагороджені. Та насолода, яку дасть дослідження Божого Слова, допоможе нам палати Божим духом і з завзяттям ділитися з іншими тим, чого дізнаємось самі.

18. Як християнські зібрання можуть допомогти нам вірно навчати науки правди?

¹⁸ Християнські зібрання теж дуже допомагають нам вчитися вміло послуговуватись Божим Словом. Коли під час публічних промов чи інших біблійних обговорень зачитуються вірші зі Святого Письма, варто слідкувати у власних Бібліях. Ми також виявлятимемо мудрість, уважно слухаючи пункти на зібраннях, зокрема ті, які безпосередньо стосуються нашої проповідницької праці. Нам ніколи не слід недооцінювати вартості сценок і відволікатися під час їхніх показів. І тут знову-таки потрібна самодисципліна й зосередженість (1 Тимофія 4:16). Християнські зібрання будують нашу віру, допомагають розвинути палке прагнення Божого Слова та навчають нас бути завзятими вісниками доброї новини.

Можемо розраховувати на підтримку Єгови

19. Чому конче необхідно брати регулярну участь у проповідницькій праці?

¹⁹ Християни, котрі ‘палають духом’ і прагнуть із завзяттям проголошувати добру  новину, намагаються регулярно брати участь у служінні (Ефесян 5:15, 16). Звичайно, у кожного з нас свої обставини і не всі можуть приділяти цій рятівній праці однакову кількість часу (Галатів 6:4, 5). Однак важливішим, мабуть, є не те, скільки часу ми проводимо у проповідницькій праці, а те, як часто ми розповідаємо іншим про свою надію (2 Тимофія 4:1, 2). Чим більше ми будемо проповідувати, тим глибше усвідомимо важливість цієї праці (Римлян 10:14, 15). Якщо ми регулярно розмовлятимемо зі щирими людьми, котрі зітхають і стогнуть через події у світі, але не мають надії, то в наших серцях ще більше поглибиться співчуття (Єзекіїля 9:4; Римлян 8:22).

20, 21. а) Яку працю ми ще маємо виконувати? б) Як Єгова підтримує наші зусилля?

²⁰ Єгова довірив нам добру новину. Це перше доручення, котре ми отримали як його «співробітники» (1 Коринтян 3:6—9). Ми бажаємо виконувати це дане Богом завдання із завзяттям, від душі, наскільки нам лише дозволяють обставини (Марка 12:30; Римлян 12:1). У світі є ще багато духовно спраглих, схильних до вічного життя людей. На нас чекає ще багато праці, але якщо ми повністю виконуємо своє служіння, то маємо всі підстави розраховувати на підтримку Єгови (2 Тимофія 4:5, НС).

²¹ Бог Єгова пропонує нам свій дух і дає «меч духовний», своє Слово. З такою допомогою ми можемо відкривати уста, аби «зо сміливістю провіщати таємницю Євангелії» (Ефесян 6:17—20). Нехай і про нас можна буде сказати те саме, що апостол Павло написав колись християнам у Солуні: «Наша Євангелія не була для вас тільки у слові, а й у силі, і в Дусі Святім, і з великим упевненням» (1 Солунян 1:5). Тож проголошуймо добру новину із завзяттям!

Короткий перегляд

• Що може статися з нашою ревністю в служінні через життєві клопоти?

• В якому розумінні бажання проголошувати добру новину має бути в наших серцях, неначе «огонь той палючий»?

• Яких негативних думок щодо служіння нам потрібно уникати?

• Як нам у цілому слід ставитись до осіб, котрі не поділяють наших переконань?

• Як Єгова допомагає нам зберігати ревність у проповідницькій праці?

[Запитання для вивчення]

[Ілюстрації на сторінці 9]

Християни наслідують ревність Павла та Єремії.

[Ілюстрації на сторінці 10]

До завзятої участі в служінні нас спонукує любов до Бога і ближніх.