Другий лист до коринфян 2:1—17

2  Щодо мого наміру прийти до вас знову, то я не хочу приходити засмученим.  Бо якщо я завдам смутку вам, то хто мене підбадьорить? Ті, хто і сам сумний?  Я писав вам для того, щоб, прийшовши, не засмутитись через тих, за кого мав би радіти.+ Адже я впевнений: те, що приносить радість мені, приносить радість і вам.  Бо коли я писав вам, то робив це з нестерпним болем, великою тугою на серці та слізьми на очах. Проте я писав не для того, щоб вас засмутити,+ а щоб ви знали, як сильно я вас люблю.  Коли ж хтось і завдав комусь смутку,+ то не мені — не хотів би перебільшувати, але певною мірою всім вам.  Йому достатньо докору, який він отримав від більшості братів.+  Тепер же вам ліпше з готовністю простити й потішити цього чоловіка,+ щоб його не охопив надмірний смуток.+  Тож настійно вас заохочую: запевніть його у своїй любові.+  Той лист я написав також для того, щоб переконатися, чи в усьому ви слухняні. 10  Якщо ви щось комусь прощаєте, прощаю і я. По суті, якщо я щось комусь і прощав, то — Христос цьому свідок — робив це заради вас, 11  щоб Сатана+ нас не перехитрив, бо його задуми нам відомі.+ 12  Коли я прибув до Троа́ди,+ щоб звіщати добру новину про Христа, і переді мною відчинились двері в служінні Господу, 13  то я* був дуже занепокоєний, бо не знайшов Ти́та,+ свого брата. Тому я попрощався з братами і вирушив до Македонії.+ 14  Нехай лине подяка Богові, який завжди веде нас у тріумфальному поході разом з Христом і всюди через нас поширює пахощі знання про себе. 15  Адже ми для Бога — приємні пахощі новини про Христа; і їх відчувають як ті, хто на шляху до спасіння, так і ті, хто на шляху до знищення. 16  Для останніх ми запах смерті,+ що веде до смерті, а для перших — пахощі життя, що ведуть до життя. І хто відповідно підготовлений для такого служіння? 17  Ми. Бо, на відміну від багатьох, ми не торгуємо Божим словом,+ а, будучи послідовниками Христа, говоримо з усією щирістю, як ті, кого послав Бог, і Бог цьому свідок.

Примітки

Букв. «мій дух».

Коментарі

Докору. Або «покарання». У своєму першому натхненому листі до коринфян Павло дав наказ, щоб чоловіка, який чинив розпусту і не каявся, вилучили зі збору (1Кр 5:1, 7, 11—13). Такий крок приніс добрі результати. Це захистило збір від згубного впливу, а грішнику допомогло щиро покаятися. Вчинки цього чоловіка свідчили про каяття, тож Павло тепер говорить, що «достатньо докору, який [грішник] отримав від більшості братів» і що його потрібно знову прийняти у збір. Це узгоджується з тим, як діє Єгова, караючи свій народ «до належної міри» (Єр 30:11).

Охопив. Або «поглинув». Вжите тут грецьке слово може буквально означати «поглинути» або «пожерти» (Єв 11:29; 1Пт 5:8). Згідно з одним словником, вислів «охопив надмірний смуток» означає, що «хтось відчуває такий сильний жаль, що впадає у відчай... такий глибокий сум, що опускаються руки».

Запевніть його у своїй любові. Грецьке слово, перекладене тут як «запевніть»,— це юридичний термін, який означає «затверджувати; робити чинним». (У Гл 3:15 — «стає чинною».) Християни в Коринфі мали довести, що їхня любов справжня, тобто своїм ставленням і ділами показати розкаяному грішнику, що вони дуже раді його поверненню в збір. Відновивши добрі стосунки з цим чоловіком, вони запевнять його в своїй любові, іншими словами, затвердять її. Не слід сподіватися, що він відчує їхню любов автоматично. Її потрібно довести на ділі.

Сатана нас не перехитрив. Або «Сатана нас не обманув (не використав)». На той момент, коли Павло написав 1 Коринфян, збір у Коринфі вже потрапив під згубний вплив Сатани. Збір був поблажливим до грішника, оскільки дозволяв йому і далі грішити і не зважав на те, що його поведінка стягує ганьбу на Боже ім’я. Павло докорив за це коринфянам (1Кр 5:1—5). Але чоловік вже щиро розкаявся. Якби збір впав в іншу крайність і не хотів його пробачити, Сатана перехитрив би коринфян іншим способом. Збір став би черствим і немилосердним — таким, як Сатана, і це сильно знеохотило б того, хто розкаявся.

Його задуми нам відомі. В оригіналі Павло вживає подвійне заперечення: «Ми не в незнанні про його задуми». Цей словесний зворот називається літотою, тобто надмірним применшенням, яке використовується, щоб підсилити заперечення. (Приклад літоти можна побачити в Дії 21:39, де Тарс названо «не якимось там невідомим містом» для того, щоб показати, наскільки важливим було це місто.) Ось чому в деяких перекладах вживаються вислови, які, подібно до оригіналу, підкреслюють цю думку: «Задуми його нам добре відомі» і «Ми прекрасно знаємо про його задуми».

Задуми. Або «наміри; плани». Вжите тут грецьке слово но́ема походить від слова нус, що означає «розум». Однак в цьому вірші воно стосується злих планів Сатани, тобто його задумів. Усю свою хитрість Сатана скеровує на те, щоб християни перестали служити Богу. Але про методи Сатани можна дізнатися з Євангелій, а також з біблійних розповідей, написаних раніше, як-от з книги Йова (Йв 1:7—12; Мт 4:3—10; Лк 22:31; Ів 8:44). Трохи далі у своєму листі Павло написав, що Єву «підступно спокусив змій» і що «Сатана видає себе за ангела світла» (2Кр 11:3, 14). Саме тому Павло написав, що задуми Сатани нам відомі. На думку декого, тут Павло вжив гру слів, яку можна перекласти «ми розуміємо його розум», тобто його підступне мислення.

Я був дуже занепокоєний, бо не знайшов Тита. Павло написав 1 Коринфян в Ефесі. Цей лист містив багато відвертих порад. Трохи згодом апостол послав у Коринф Тита, щоб той допоміг зібрати пожертви для нужденних братів в Юдеї (2Кр 8:1—6). Павло сподівався, що через деякий час зустріне Тита в Троаді, але, не знайшовши його там, сказав: «Я був дуже занепокоєний». Можливо, Павло непокоївся, бо не міг дізнатися від Тита, як коринфяни відреагували на його відвертий лист. Павло щиро ділиться з християнами у Коринфі своїми почуттями, бо дуже їх любить. Тож Павло «вирушив до Македонії» і там зустрівся з Титом, який потішив його доброю звісткою. Павло відчув полегшення і радість, дізнавшись, що збір добре відгукнувся на його поради (2Кр 7:5—7; див. коментар до 2Кр 7:5).

Зазнавали різних утисків. Перебуваючи в Ефесі, Павло написав перший натхнений лист до коринфських християн, а також послав у Коринф Тита, щоб допомогти збору. Після цього Павло з нетерпінням чекав на повернення Тита, тому що хотів почути, як коринфяни відреагували на його лист, але не відразу зміг зустрітися з ним. У 2Кр 2:12, 13 Павло написав, що він «був дуже занепокоєний, бо не знайшов Тита». (Див. коментар до 2Кр 2:13.) Тут, у 2Кр 7:5, Павло пояснює, що після приходу в Македонію він став тривожитися ще більше, адже в служінні стикнувся із запеклою протидією. Він каже, що зовні була боротьба — жорстоке переслідування, яке загрожувало його життю (2Кр 1:8). Крім того, всередині він мав побоювання, тобто переживання про збори, зокрема про збір в Коринфі. Коли Тит зрештою повернувся і розказав Павлові про позитивну реакцію коринфян на його лист, Павло і його товариші відчули як фізичне, так і емоційне полегшення (2Кр 7:6).

Веде нас у тріумфальному поході. Грецьке слово тріамбе́уо, що означає «вести у тріумфальному поході», вживається в Біблії лише двічі і обидва рази в прикладах, хоча і з дещо різним значенням (2Кр 2:14; Кл 2:15). Тріумфальний похід у Римі був урочистим парадом, який проводили, щоб подякувати богам і прославити переможного полководця. На згадку про такі походи створювалися скульптури і зображення, а також випускалися монети. Крім того, ці події були темою літературних творів і театральних вистав. Зображення тріумфального походу, який відбувся у червні 71 року н. е., можна побачити на рельєфах Арки Тита в Римі. На них видно воїнів, які несуть священний посуд зі зруйнованого храму в Єрусалимі.

Поширює пахощі. Або «робить пахощі відчутними». Це частина метафори, яка, очевидно, пов’язана зі звичаєм спалювати пахощі під час переможної процесії, тобто тріумфального походу. Павло порівнює поширення знання про Бога з поширенням пахощів.

Приємні пахощі новини про Христа. Грецьке слово еуодı́а, перекладене тут як «приємні пахощі», вживається також в Еф 5:2 і Флп 4:18, де воно поєднано з грецьким словом осме́ (означає «аромат; запах») і теж перекладається як «приємні пахощі». В Септуагінті ці два слова часто вживаються для перекладу єврейського виразу, що означає «приємні пахощі», коли йдеться про жертви Богові (Бт 8:21; Вх 29:18). У цьому і попередньому віршах Павло говорить про тріумфальний похід і порівнює аромат пахощів під час цього походу до приємних пахощів новини про Христа. Ці «пахощі» викликають в людей різну реакцію, яка залежить від того, чи приймають вони звістку про Христа, чи ні.

Запах. Або «пахощі». Грецьке слово осме́ у цьому вірші вживається двічі: у висловах «запах смерті» і «пахощі життя». Це слово може стосуватися як приємного запаху, або аромату (Ів 12:3; 2Кр 2:14, 16; Еф 5:2; Флп 4:18), так і неприємного. У Септуагінті в Іс 34:3 воно вживається у фразі «сморід... трупів». Тут, у 2Кр 2:16, в обидвох висловах йдеться про той самий символічний запах, і він пов’язаний зі звісткою, яку проголошують Ісусові учні. Під час буквального тріумфального походу полонених проводили перед натовпом і на завершення процесії їх страчували. Для них пахощі означали «запах смерті». Як видно з прикладу Павла, те, чи пахощі були приємними, чи неприємними для людей, залежало від їхньої реакції на звістку. Для тих, хто приймав звістку, вона була «пахощами життя», а для тих, хто відкидав її,— «запахом смерті».

Для такого служіння. Тобто для служіння, про яке Павло говорить у попередніх віршах. Тому він запитує, хто є відповідно підготовленим, щоб бути правдивим служителем Бога і всюди поширювати пахощі знання про Нього.

Ми. Це відповідь на запитання в кінці вірша 16. Павло не був зухвалим, кажучи, що він і його співпрацівники підготовлені для такого служіння. Він прямо каже, що вони говорять як ті, кого послав Бог, іншими словами, визнають, що мають таку підготовку лише завдяки Богу. Крім того, вони служать з усією щирістю, тобто з чистих спонук (2Кр 3:4—6).

Ми не торгуємо Божим словом. Або «ми не заробляємо на Божій звістці; ми не отримуємо прибутку з Божої звістки». На відміну від фальшивих учителів, Павло, апостоли та інші учні проповідували чисту звістку від Бога зі щирих спонук. Грецьке дієслово капеле́уо, що означає «торгувати», спочатку вживалося щодо роздрібних торговців або господарів заїжджих дворів, але згодом набуло ще й негативного відтінку і почало стосуватися тих, хто обманює і наживається на інших. Споріднене грецьке слово використовується в Септуагінті в Іс 1:22 у вислові «твої торговці вином [трактирники] розбавляють вино водою». У греко-римському суспільстві вино перед споживанням зазвичай розбавляли водою. Щоб заробити більше грошей, хтось розбавляв вино великою кількістю води. Тож, на думку декотрих вчених, Павло мав на увазі саме таких нечесних виноторговців. Ця метафора також використовувалася у грецькій літературі, коли йшлося про мандрівних філософів, які ділилися своїми вченнями за гроші. Говорячи про багатьох, які торгували Божим словом, Павло, очевидно, мав на увазі фальшивих служителів, які додавали до Слова Єгови людські філософії, традиції і фальшиві релігійні вчення. Вони, так би мовити, розбавляли звістку від Бога, спотворюючи її запах і смак, і вона вже не могла приносити стільки радості (Пс 104:15; див. коментар до 2Кр 4:2).

Не розбавляємо Божого слова. У Грецьких Писаннях це єдиний випадок вживання грецького дієслова, перекладеного як «розбавляємо». Але споріднений іменник вживається у Рм 1:29 («обману»), 2Кр 12:16 («підступністю») та 1Фс 2:3 (перекладений дієсловом «обманути»). Основне значення вислову «розбавляти Боже слово» — це «псувати, перекручувати і неправильно тлумачити Боже слово». Також це може означати, що Божу звістку змішують з чимось зовсім чужим або менш цінним, наприклад з людськими філософіями чи особистими поглядами. Павло не розбавляв Божого слова, щоб зробити його привабливішим для тих юдеїв і греків, яких він навчав, тобто не підмішував до чистої правди з Божого слова їхніх вірувань. Він не пом’якшував правду, щоб зробити її приємнішою для світу, чию мудрість Бог вважав безглуздям (1Кр 1:21; див. коментар до 2Кр 2:17).

Медіафайли

Арка Тита в Римі
Арка Тита в Римі

На фотографії зліва показано тріумфальну арку, розташовану на Форумі (Рим, Італія). Її збудували на честь перемоги, яку здобув римський генерал Тит над Єрусалимом і Юдеєю в 70 році н. е. У червні 71 року н. е. Тит і його батько, імператор Веспасіан, святкували цю перемогу в столиці Римської імперії. Тит став імператором після смерті свого батька в 79 році н. е. Через два роки Тит раптово помер, і незабаром в його честь збудували цю арку. На обох стінах прольоту висічені барельєфи, на яких зображено тріумфальний похід Тита. Спочатку ця арка була розмальована яскравими фарбами. На одній стіні (1) зображено, як римські воїни несуть священні речі з храму в Єрусалимі. Серед трофеїв виділяється світильник з сімома гілками, стіл для хлібів представлення і священні сурми. На іншій стіні (2) зображений Тит-переможець на колісниці, в яку запряжена четвірка коней. Ці барельєфи показують, як виглядали тріумфальні походи, згадані у двох листах апостола Павла (2Кр 2:14; Кл 2:15). Християни, до яких звертався Павло, без сумніву, добре знали про тріумфальні походи римлян. В ті часи такі публічні події відбувалися з дозволу римського імператора або членів його родини. Арка Тита підтверджує сповнення Ісусового пророцтва про те, що місто Єрусалим захоплять і його мешканців візьмуть у полон (Лк 21:24).

Тріумфальний похід
Тріумфальний похід

В Римі в епоху республіки сенат вшановував переможного полководця, дозволяючи йому відсвяткувати перемогу особливим походом. У такому поході зазвичай брали участь музиканти, а за ними йшли чоловіки, які вели тварин, призначених для жертвоприношень. Потім можна було побачити захоплену на війні здобич. Далі вели полонених царів, князів, полководців та їхні сім’ї. За ними йшли інші переможені вороги, заковані в кайдани, а після них — ті, хто мав їх стратити. В кінці їхав сам полководець на пишно оздобленій колісниці. На згадку про такі походи створювалися скульптури і зображення, а також випускалися монети. Крім того, ці події були темою літературних творів і театральних вистав. Апостол Павло згадав про «тріумфальний похід» у двох прикладах (2Кр 2:14; Кл 2:15). Грецьке слово тріамбе́уо, що означає «вести у тріумфальному поході», вживається в Біблії лише двічі.