Риса, яка виражається у щирій турботі про когось; чуйне, дружнє ставлення до людей. У Грецьких Писаннях словом «доброта» найчастіше перекладається грецьке слово хресто́тес. Бог Єгова завжди першим виявляє доброту і подає найкращий приклад того, як у різних ситуаціях виявляти цю рису. Він виявляє доброту навіть до невдячних і неправедних, спонукуючи їх до каяття (Лк 6:35; Рм 2:4; 11:22; Тит 3:4, 5). У свою чергу християнам, що взяли на себе зручне (букв. «добре», грец. хресто́с) ярмо Христа (Мт 11:30), радиться одягнутися в доброту (Кл 3:12; Еф 4:32) і розвивати плід Божого духу, до якого входить доброта (Гл 5:22). Завдяки цьому вони рекомендують себе як Божі служителі (2Кр 6:4—6). «Любов... добра» (1Кр 13:4).

Доброта (або «поміркованість»; букв. «поступливість», грец. епіейкı́а) є однією з видатних рис Ісуса Христа (2Кр 10:1). Коли люди виявляють доброту, це може свідчити про звичайну гостинність чи сердечність, але не обов’язково про побожність. Наприклад, «величезну доброту» (букв. «людинолюбство», грец. філантропı́а) виявили жителі Мальти до апостола Павла (Дії 28:1, 2; пор. Дії 27:1, 3).

Незаслужена доброта. Грецьке слово ха́ріс вживається у Грецьких Писаннях понад 150 разів і перекладається по-різному, залежно від контексту. Але в усіх випадках зберігається основне значення цього слова — «те, чим догоджають» і «те, що приємне» (1Пт 2:19, 20; Лк 4:22). У деяких випадках ха́ріс перекладається як «щедрий дар» (1Кр 16:3; 2Кр 8:19) і «щедрість» (2Кр 8:4, 6). Крім того, це слово може передавати думку про честь, або заслуги, вдячність за винятково добрий вчинок (Лк 6:32—34; Рм 6:17; 1Кр 10:30; 15:57; 2Кр 2:14; 8:16; 9:15; 1Тм 1:12; 2Тм 1:3).

У більшості перекладів Біблії українською мовою ха́ріс перекладається як «благодать». Але слово «благодать» не завжди передає читачеві справжній сенс грецького слова. Наприклад, в Івана 1:14 у перекладі І. Огієнка говориться: «Слово сталося тілом... повне благодаті та правди». Як у цьому випадку розуміти слово «благодать»? Чи це «прихильність», «дари», «щастя» чи щось інше?

У своїй праці вчений Р. Тренч говорить, що ха́ріс означає «ласку, яку щедро виявляють, не вимагаючи і не очікуючи нічого взамін; тож це слово добре підходить для передачі нового відтінку значення [який з’являється у Грецьких Писаннях]... для підкреслення думки про милість, яку Бог виявляє людям з власної нічим не обмеженої волі. Арістотель, даючи визначення [слову ха́ріс], підкреслює те саме значення: цю рису виявляють добровільно, не очікуючи нічого взамін, і єдиною спонукою виявляти її є щедрість та великодушність» (Trench R. C. Synonyms of the New Testament. London, 1961. P. 158). Дж. Теєр у своєму лексиконі зазначає: «Слово [ха́ріс] містить думку про доброту, завдяки якій людина отримує те, чого не заслуговує... Письменники Н[ового] З[аповіту] використовують [ха́ріс] здебільшого тоді, коли мова йде про доброту, завдяки якій Бог виявляє ласку навіть тим, хто її не заслуговує, прощає грішникам їхні провини і пропонує їм отримати вічне спасіння через Христа» (Thayer J. H. A Greek-English Lexicon of the New Testament. 1889. P. 666). Слово ха́ріс тісно пов’язане з іншим грецьким словом, ха́рісма, стосовно якого Вільям Барклі написав: «[Ха́рісма] передає думку передусім про безкоштовний і незаслужений дар, про те, що дається людині не за її працю чи заслуги» (Barclay W. A New Testament Wordbook. London, 1956. P. 29). (Пор. 2Кр 1:11, Int.)

Коли ха́ріс вживається в такому значенні, тобто стосується доброти, завдяки якій людина отримує те, чого не заслуговує,— а саме таку доброту виявляє Єгова,— то українською мовою добре передає думку вираз «незаслужена доброта» (Дії 15:40; 18:27; 1Пт 4:10; 5:10, 12).

Працівник за свою роботу отримує платню. Він по праву очікує на неї, ця платня — наче борг, який йому мають виплатити, а не дар чи вияв незаслуженої доброти (Рм 4:4). Проте якщо засуджені до смерті грішники (а всі ми є такими від народження) звільняються від покарання і визнаються праведними, це справді доброта, якої вони нічим не заслужили (Рм 3:23, 24; 5:17). Якщо вважати, що євреї, які від народження були під Закон-угодою, заслуговували на смерть більше, ніж інші, оскільки ця угода підкреслювала їхню гріховність, то слід пам’ятати, що їм була виявлена більша незаслужена доброта, тобто вони першими отримали можливість спастися (Рм 5:20, 21; 1:16).

Особливим виявом незаслуженої доброти Бога було те, що людство отримало «визволення на основі викупу» через кров Ісуса Христа, улюбленого Сина Єгови (Еф 1:7; 2:4—7). Ця незаслужена доброта несе спасіння усіляким людям (Тит 2:11), і саме про це говорили пророки (1Пт 1:10). Тож логічним є хід думок і доводи Павла: «Якщо... через незаслужену доброту, то вже не завдяки ділам, бо тоді незаслужена доброта не була б уже незаслуженою» (Рм 11:6).

Павло частіше, ніж інші письменники Біблії, згадує про Божу незаслужену доброту — понад 90 разів у своїх 14 листах. Він згадує незаслужену доброту Бога чи Ісуса на початку всіх своїх листів, окрім Листа до євреїв, а також в кінці кожного листа без винятку. Інші біблійні письменники теж згадують про незаслужену доброту в початкових і завершальних словах своїх книг (1Пт 1:2; 2Пт 1:2; 3:18; 2Ів 3; Об 1:4; 22:21).

У Павла були вагомі підстави звертати увагу на незаслужену доброту Єгови. Він пояснює: «Хоча раніше я був богозневажником, гонителем і зухвалою людиною, мені було виявлено милосердя, бо я поводився так через незнання і брак віри. Але я повною мірою отримав незаслужену доброту нашого Господа, а також віру і любов, яку маю завдяки стосункам з Христом Ісусом» (1Тм 1:13, 14; 1Кр 15:10). Павло не відкидав незаслуженої доброти, як це робили деякі люди (Юд 4), він з радістю і вдячністю прийняв її, а також заохочував інших не випускати з уваги мети, з якою Бог виявив до них незаслужену доброту (Дії 20:24; Гл 2:21; 2Кр 6:1).