Дії апостолів 18:1—28

18  Після того Павло покинув Афіни і прийшов у Кори́нф.  Там він зустрів одного юдея, на ім’я Аки́ла,+ і його дружину Приски́ллу. Аки́ла був родом з По́нту і недавно прибув з Італії, бо Клавдій наказав усім юдеям покинути Рим. Тож Павло пішов до них,  і оскільки він мав таке ж ремесло, як і вони,— виготовляв намети,— то зупинився в їхньому домі та працював разом з ними.+  По суботах Павло виголошував промову в синагозі+ та переконував юдеїв і греків.  Коли з Македонії прибули Си́ла+ і Тимофій,+ Павло із за́палом віддався проповідуванню Божого слова: він свідчив юдеям і доводив, що Ісус — це Христос.+  Але оскільки ті й далі противились йому і зневажливо про нього говорили, він обтрусив свій одяг+ та сказав: «Нехай кров ваша буде на ваших головах.+ Я чистий+ і тепер піду до людей з інших народів».+  Тож Павло пішов звідти у дім одного богобоязливого чоловіка, Ти́ція Ю́ста, який жив поруч із синагогою.  Проте Крисп,+ начальник синагоги, і його домашні повірили в Господа. Повірило і охрестилось також багато коринфя́н, які слухали цю звістку.  А Господь вночі сказав Павлові у видінні: «Не бійся. Говори і не вмовкай, 10  бо я з тобою.+ Ніхто не нападе на тебе і не заподіє тобі шкоди, тому що в цьому місті я маю багато людей». 11  І він залишався там рік і шість місяців, навчаючи коринфя́н Божого слова. 12  Коли в Аха́йї проконсулом був Галліо́н, юдеї зібралися разом проти Павла, схопили його і повели до судового місця, 13  кажучи: «Цей чоловік переконує людей, що Богу треба поклонятись інакше, ніж говориться в законі».+ 14  Павло не встиг і слова сказати, як Галліо́н звернувся до юдеїв: «Послухайте, юдеї! Якби дійсно трапилось щось недобре чи якийсь важкий злочин, то я мав би причину вас вислухати. 15  Але якщо це лише суперечки про слова́, імена і про ваш закон,+ то вирішуйте самі. Я не хочу бути суддею в таких питаннях». 16  Сказавши це, він прогнав їх геть від судового місця. 17  Тож усі вони накинулися на Состе́на,+ начальника синагоги, і почали бити його перед судовим місцем, але Галліо́н не втручався. 18  Павло пробув там ще досить багато днів, потім попрощався з братами і відплив разом з Приски́ллою та Аки́лою до Сирії. В Кенхре́ї+ він підстриг волосся на голові, бо дав обітницю. 19  Прибувши в Ефе́с, він їх залишив та пішов у синагогу і там вів розмови з юдеями, наводячи їм потрібні докази.+ 20  І, хоча вони впрошували його побути довше, він не погодився, 21  а попрощався з ними і сказав: «Якщо на це буде воля Єгови, я повернусь до вас». З Ефе́са він поплив 22  до Кеса́рії.+ Потім він пішов привітатися зі збором, а тоді попрямував до Антіо́хії.+ 23  Пробувши там якийсь час, Павло знову вирушив у дорогу і, переходячи землями Гала́тії та Фри́гії,+ відвідував різні міста і зміцнював усіх учнів.+ 24  А до Ефе́са прийшов один юдей, на ім’я Аполло́с,+ родом з Александрії. Цей чоловік був красномовний і добре знав Писання. 25  Він був навчений про дорогу Єгови і, палаючи духом, точно говорив та навчав про Ісуса, хоча знав лише про хрещення, яке проповідував Іван.+ 26  Тож Аполло́с почав сміливо говорити в синагозі. Коли Приски́лла та Аки́ла+ почули його, то взяли до себе і точніше розповіли йому про Божу дорогу. 27  Оскільки ж він захотів піти до Аха́йї, брати написали учням і заохотили їх привітно його прийняти. Прибувши туди, він дуже допоміг тим, хто повірив завдяки Божій незаслуженій доброті, 28  бо з великим за́палом у присутності інших переконливо доводив, що юдеї помиляються, і показував з Писань, що Ісус — це Христос.+

Примітки

Коментарі

Ахайї. У Грецьких Писаннях назва Ахайя стосується римської провінції у південній Греції. Столицею провінції було місто Коринф. У 27 році до н. е., коли Цезар Август реорганізував дві грецькі провінції — Македонію та Ахайю, Ахайєю став називатись півострів Пелопоннес і частина материкової Греції. Провінція Ахайя підпорядковувалася римському сенату і нею керував проконсул в Коринфі, столиці провінції (2Кр 1:1). У Грецьких Писаннях також згадуються інші міста у провінції Ахайя — Афіни і Кенхрея (Дії 18:1, 18; Рм 16:1). Ахайю часто згадували разом з Македонією — провінцією, яка межувала з нею на півночі (Дії 19:21; Рм 15:26; 1Фс 1:7, 8; див. додаток Б13).

Коринф. Одне з найвідоміших античних міст стародавньої Греції, що лежало приблизно за 5 км на південний захід від сучасного міста. Коринф став дуже багатим і відомим здебільшого завдяки своєму розташуванню на перешийку між центральною частиною Греції та південним півостровом Пелопоннесом. Це місто контролювало торгові шляхи між північною та південною Грецією. Через нього також проходили морські шляхи між східною і західною частиною Середземного моря (подорож через перешийок морем чи суходолом була безпечніша, ніж подорож довкола Греції). Ахайя, як римляни називали Грецію (без Македонії), стала сенатською провінцією, а Коринф — її столицею за правління Цезаря Августа. (Див. коментар до Дії 18:12.) У Коринфі оселилось багато євреїв; вони збудували синагогу і навернули на свою віру декотрих греків (Дії 18:4). Про те, що в цьому давньому місті жили євреї, свідчать праці Філона (письменник I століття), а також напис на мармуровій перемичці, знайденій біля воріт, що виходили на порт Лехей. Цей напис, зроблений давньогрецькою, містить такі слова: «[Сіна]ґоґе́ Хебр[а́йон]», що означає «синагога євреїв». Дехто датує знайдену перемичку часами Павла, але більшість вчених вважає, що вона належить до пізніших часів. (Див. додаток Б13.)

Акила. Цього вірного християнина та його віддану дружину Прискиллу (Приску) названо «співпрацівниками» Павла (Рм 16:3). У Грецьких Писаннях про них згадується шість разів (Дії 18:18, 26; 1Кр 16:19; 2Тм 4:19), і кожного разу вони згадуються разом. Ім’я Прискилла — це зменшувальна форма імені Приска. Коротше ім’я міститься в листах Павла, а довше використовує Лука. Вживання різних форм римських імен було поширеним у ті часи. Акила і Прискилла оселилися в Коринфі після того, як у 49 або на початку 50 року н. е. імператор Клавдій видав наказ, щоб юдеї покинули Рим. Восени 50 року н. е. у Коринф прибув Павло. Він працював разом з цим подружжям, виготовляючи намети. Безсумнівно, Акила та Прискилла допомагали Павлові зміцнювати новоутворений коринфський збір. Акила був родом з Понту, регіону на півночі Малої Азії вздовж узбережжя Чорного моря. (Див. додаток Б13.)

Виготовляв намети. Грецьким словом скенопойо́с, що перекладене цим висловом, названо ремесло Павла, Акили і Прискилли. Висловлювались різні погляди щодо того, яке саме ремесло малося на увазі (виготовлення наметів, гобеленів чи канатів). Однак багато вчених вважає, що це слово, найімовірніше, передає думку про виготовлення наметів. Павло походив з Тарса, що в Кілікії. Ця місцевість славилась кілікіумом — тканиною з козячої шерсті, з якої виготовляли намети (Дії 21:39). У I столітті н. е. юдеї вважали своїм обов’язком навчити синів якогось ремесла, навіть якщо планувалось, що ті будуть здобувати вищу освіту. Тож Павло, мабуть, навчився виготовляти намети ще в юності. Робота була нелегкою, адже кажуть, що тканина кілікіум була груба і цупка, тому її було важко різати і шити.

Виголошував промову. Або «вів розмови, наводячи потрібні докази». Грецьке дієслово діале́ґомай означає «обговорювати; розмовляти». Воно може стосуватись виголошення навчальної промови, а також залучення аудиторії до обговорення, обміну думками. Те саме грецьке слово використовується в Дії 17:2, 17; 18:19; 19:8, 9; 20:7, 9.

Із за́палом віддався проповідуванню Божого слова. Або «був цілковито поглинутий проповідуванням слова». Цей вислів вказує на те, що відтоді Павло почав присвячувати весь свій час проповідуванню.

Обтрусили порох зі своїх ніг та пішли в Іконію. Павло і Варнава виконали Ісусову вказівку, записану в Мт 10:14; Мр 6:11; Лк 9:5. Коли набожні юдеї проходили через язичницьку місцевість, то, перш ніж стати на єврейську землю, вони обтрушували «нечистий» порох зі своїх сандалій. Однак Ісус, даючи вищезгадану вказівку, очевидно, надавав цьому жесту іншого значення. Таким жестом учні мали показати, що знімають з себе відповідальність за наслідки, яких мешканці міста зазна́ють у результаті Божого суду. Коли Павло був у Коринфі і зробив щось подібне — обтрусив свій одяг, то пояснив: «Нехай кров ваша буде на ваших головах. Я чистий». (Див. коментар до Дії 18:6.)

Обтрусіть порох зі своїх ніг. Коли набожні юдеї проходили через язичницьку місцевість, то, перш ніж стати на єврейську землю, вони обтрушували «нечистий» порох зі своїх сандалій. Однак Ісус, даючи вищезгадану вказівку, очевидно, надавав цьому жесту іншого значення. Таким жестом учні мали показати, що знімають з себе відповідальність за наслідки, яких мешканці міста зазна́ють у результаті Божого суду. Подібні вислови трапляються в Мт 10:14 і Мр 6:11, але Марко і Лука додають: «Це буде свідченням проти них». Павло і Варнава послухались цієї вказівки, коли були в пісідійському місті Антіохії (Дії 13:51). А коли Павло був у Коринфі і зробив щось подібне — обтрусив свій одяг, то пояснив: «Нехай кров ваша буде на ваших головах. Я чистий» (Дії 18:6).

Нехай його кров буде на нас і на наших дітях. Тобто «ми і наші нащадки беремо на себе відповідальність за його смерть».

Я чистий від крові всіх людей. Павло був переконаний, що, оскільки він не припиняв проповідувати добру новину про Царство, Бог не вважатиме його винним у пролитті крові. Павло не приховував життєдайної звістки (Дії 18:6; пор. Єз 33:6—8). Він передавав учням в Ефесі «всю волю Бога», бо не хотів, щоб хтось втратив життя у Божий день суду (Дії 20:27). Інші причини, з яких Бог може вважати християнина винним у пролитті крові: якщо християнин скоїть убивство; сюди ж входить активна чи пасивна підтримка будь-якої організації, винної у пролитті крові (наприклад, Вавилона Великого [Об 17:6; 18:2, 4] чи інших організацій, які проливають невинну кров [Об 16:5, 6; пор. Іс 26:20, 21]), і якщо християнин будь-яким чином споживатиме кров (Дії 15:20).

Він обтрусив свій одяг. Цей жест означав, що Павло знімав з себе відповідальність за євреїв у Коринфі, які відкидали життєдайну звістку про Христа. Павло виконав свій обов’язок і більше не був відповідальним за їхнє життя. (Див. коментар до вислову нехай кров ваша буде на ваших головах у цьому вірші.) Про цей звичай вже згадувалось у Писаннях. Коли Неемія говорив з юдеями, які повернулись до Єрусалима, він витрусив складки свого одягу на знак того, що Бог відкине людину, яка не виконає обіцянки (Не 5:13). Коли Павло був у пісідійській Антіохії, то зробив щось подібне — «обтруси[в] порох зі своїх ніг» на свідчення проти своїх переслідувачів у тому місті. (Див. коментарі до Дії 13:51; Лк 9:5.)

Нехай кров ваша буде на ваших головах. Цими словами Павло показує, що не є відповідальним за наслідки, яких юдеї зазна́ють за те, що відкинули звістку про Ісуса, Месію. Подібні вислови у Єврейських Писаннях означають, що людина сама була винна у своїй смерті і заслужила її своїми вчинками (ІсН 2:19; 2См 1:16; 1Цр 2:37; Єз 33:2—4; див. коментар до Мт 27:25). Павло додає: «Я чистий», тобто «Я невинний [«не несу відповідальності»]». (Див. коментар до Дії 20:26.)

Що поклонялися Богу. Перекладене цим висловом грецьке слово се́бомай означає «поклонятися; шанувати; благоговіти». Його ще можна передати як «богобоязливі; віддані». (Див. коментар до Дії 13:50.) Сирійська Пешітта передає це слово як «що боялися Бога». В одному перекладі Грецьких Писань єврейською мовою (в додатку В4 він позначений як J18) тут вживається Боже ім’я, і цей вислів можна перекласти як «що боялися Єгови».

Єгова відкрив її серце. Лідію названо богобоязливою жінкою; це свідчить про те, що вона належала до юдейських прозелітів (Дії 13:43). У суботу вона разом з іншими жінками прийшла на місце молитви, що було біля річки за межами Філіпп (Дії 16:13). Імовірно, у Філіппах жило мало юдеїв і не було синагоги. Можливо, Лідія познайомилася з поклонінням Єгові у своєму рідному місті Тіатири, де мешкала велика єврейська громада і була синагога. Бог Єгова, якому поклонялась ця жінка, помітив, як уважно вона слухала Павла. (Див. додаток В3, вступ і Дії 16:14.)

Пішов звідти. Тобто Павло пішов із синагоги у дім Тиція Юста, де продовжив проповідувати. Павло й далі жив у Коринфі в Акили і Прискилли, а осередком його проповідницької праці, очевидно, став дім Юста (Дії 18:3).

Тиція Юста. Віруючий з Коринфа, якого названо богобоязливим чоловіком; це свідчить про те, що він був юдейським прозелітом. (Див. коментарі до Дії 13:43; 16:14.)

Проконсула. Титул намісника римської провінції, яка підпорядковувалася сенату. Деякі провінції, як-от Юдея, мали статус імператорських, тобто підпорядковувалися безпосередньо імператору. І саме імператор призначав намісників у таких провінціях. У 22 році до н. е. Кіпр став сенатською провінцією, тому ним керував проконсул. На монеті, знайденій на Кіпрі, з одного боку зображено голову Клавдія і вказано його титул латинською мовою, а з другого — напис грецькою: «За Комінія Прокла, проконсула кіпріотів». (Див. глосарій.)

Ахайї. У Грецьких Писаннях назва Ахайя стосується римської провінції у південній Греції. Столицею провінції було місто Коринф. У 27 році до н. е., коли Цезар Август реорганізував дві грецькі провінції — Македонію та Ахайю, Ахайєю став називатись півострів Пелопоннес і частина материкової Греції. Провінція Ахайя підпорядковувалася римському сенату і нею керував проконсул в Коринфі, столиці провінції (2Кр 1:1). У Грецьких Писаннях також згадуються інші міста у провінції Ахайя — Афіни і Кенхрея (Дії 18:1, 18; Рм 16:1). Ахайю часто згадували разом з Македонією — провінцією, яка межувала з нею на півночі (Дії 19:21; Рм 15:26; 1Фс 1:7, 8; див. додаток Б13).

Проконсулом. Тобто намісником римської сенатської провінції. Галліон названий проконсулом провінції Ахайя. Лука правильно використовує титул «проконсул». Ахайя була сенатською провінцією з 27 року до н. е. до 15 року н. е., а також після 44 року н. е. (Див. коментар до Дії 13:7.) Знайдений у Дельфах напис, що містить згадку про проконсула Галліона, не лише підтверджує точність оповіді Луки, а й допомагає визначити, коли Галліон перебував на цій посаді.

Кенхреї. Кенхрея — це один з коринфських портів на вузькому перешийку з боку затоки Саронікос, розташований приблизно за 11 км від Коринфа. В цей порт прибували кораблі з різних регіонів на схід від Греції, а в Лехей — порт на протилежному боці перешийка — кораблі із заходу, у тому числі з Італії. В тій місцевості, недалеко від сучасного села Кехріє, збереглися руїни будівель та хвилерізів. Згідно з Рм 16:1, в Кенхреї був християнський збір. (Див. додаток Б13.)

Воля Єгови. Словом «воля» перекладено грецьке слово те́лема. У Грецьких Писаннях воно найчастіше стосується волі Бога (Мт 7:21; 12:50; Мр 3:35; Рм 12:2; 1Кр 1:1; Єв 10:36; 1Пт 2:15; 4:2; 1Ів 2:17). У Септуагінті грецьке слово те́лема часто використовується для перекладу єврейського вислову, який передає думку про волю Бога (або те, що йому до вподоби), і вживається в уривках з Божим ім’ям (Пс 40:8, 9 [39:9, 10, LXX]; 103:21 [102:21, LXX]; 143:9—11 [142:9—11, LXX]; Іс 44:24, 28; Єр 9:24 [9:23, LXX]; Мл 1:10). Як видно з Мт 26:42, Ісус висловив подібну думку, коли сказав у молитві до свого Батька: «Нехай буде твоя воля». (Див. додаток В3, вступ і Дії 21:14.)

Якщо на це буде воля Єгови. Вислів, що наголошує на тому, як важливо брати до уваги Божу волю, коли ми щось робимо чи плануємо. Апостол Павло постійно пам’ятав про цей принцип (Дії 18:21; 1Кр 16:7; Єв 6:3). Учень Яків також заохочував своїх читачів казати: «Якщо Єгова захоче, то будемо живі й зробимо те чи інше» (Як 4:15). Яків не мав на увазі, що християни повинні завжди говорити цей вислів уголос, вживати його шаблонно або приписувати йому якусь чудодійну силу. Натомість християнам потрібно намагатися зрозуміти Божу волю і поводитися згідно з нею.

Якщо на це буде воля Єгови. Вислів, що наголошує на тому, як важливо брати до уваги Божу волю, коли щось робимо чи плануємо. Цей принцип добре пам’ятав апостол Павло (1Кр 4:19; 16:7; Єв 6:3). Учень Яків також заохочував своїх читачів казати: «Якщо Єгова захоче, то будемо живі й зробимо те чи інше» (Як 4:15). Звичайно, такі вислови не можуть бути шаблонними. Той, хто каже: «Якщо на це буде воля Єгови», має намагатись поводитися згідно з Божою волею. Необов’язково завжди говорити цей вислів вголос. Часто він може бути проказаний в серці. (Див. коментарі до Дії 21:14; 1Кр 4:19; Як 4:15 і додаток В3, вступ і Дії 18:21.)

Він пішов. Букв. «він піднявся». Хоча у грецькому тексті Єрусалим не згадується, Павло, очевидно, вирушив саме в це місто. Єрусалим розташовувався на висоті приблизно 750 м над рівнем моря. По суті, грецьке дієслово анаба́йно (означає «підніматись») часто вживається тоді, коли говориться, що хтось прямував до Єрусалима (Мт 20:17; Мр 10:32; Лк 18:31; 19:28; Ів 2:13; 5:1; 11:55; Дії 11:2; 21:12, 15; 24:11; 25:1, 9; Гл 2:1). Крім того, в цьому вірші вживається дієслово катаба́йно (означає «спускатися»), яке іноді вживається, коли згадується, що хтось ішов з Єрусалима (Мр 3:22; Лк 10:30, 31; Дії 24:1, 22; 25:7).

Аполлос. Християнин єврейського походження, який, очевидно, виростав у місті Александрія — столиці римської провінції Єгипет. Александрія була центром вищої освіти і славилась своєю бібліотекою. Це величезне місто Римської імперії поступалося лише Риму. В Александрії проживало багато юдеїв, і вона була одним з найважливіших культурних та освітніх центрів як для юдеїв, так і для греків. У цьому місті здійснили грецький переклад Єврейських Писань, відомий як Септуагінта. Можливо, походження Аполлоса пояснює, чому він добре знав [буквально «був сильний у»] Писання, тобто натхнені Єврейські Писання.

Дороги. Назва, що вживається у книзі Дії щодо способу життя християн і щодо раннього християнського збору. Можливо, вона виникла на основі Ів 14:6, де Ісус сказав: «Я — дорога». Про тих, хто став Ісусовим послідовником, говорили, що вони належали до «цієї Дороги», тобто своїм життям показували, що наслідують приклад Ісуса (Дії 19:9). Його життя зосереджувалось на поклонінні єдиному правдивому Богу, Єгові. Для християн таке життя також означало, що вони відводять важливу роль вірі в Ісуса Христа. Невдовзі після 44 року н. е. Ісусових учнів у сирійській Антіохії «за Божим провидінням... почали називати християнами» (Дії 11:26). Однак навіть після того, як було вжито цю назву, Лука говорить про збір як про «цю Дорогу» (Дії 19:23; 22:4; 24:22; див. коментарі до Дії 18:25; 19:23).

Єгови. Це цитата з Іс 40:3, де в оригіналі вживається Боже ім’я у вигляді чотирьох єврейських приголосних יהוה (транслітеруються як ЙГВГ). (Див. додаток В.) Матвій показує, що пророцтво Ісаї стосується Івана Хрестителя, який підготував дорогу для Ісуса як Божого представника. Іван Хреститель сам застосовує до себе це пророцтво, як видно з Євангелія від Івана (Ів 1:23).

Єгови. Це цитата з Іс 40:3, де в оригіналі вживається Боже ім’я у вигляді чотирьох єврейських приголосних יהוה (транслітеруються як ЙГВГ). (Див. додаток В.) Марко показує, що це пророцтво стосується Івана Хрестителя (Мр 1:4), який підготував дорогу для Ісуса як Божого представника. (Див. коментарі до Мт 3:3; Ів 1:23.)

Єгови. Це цитата з Іс 40:3, де в оригіналі вживається Боже ім’я у вигляді чотирьох єврейських приголосних יהוה (транслітеруються як ЙГВГ). (Див. додаток В.) Лука показує, що пророцтво стосується Івана Хрестителя. Іван підготує дорогу для Єгови в тому розумінні, що стане попередником Ісуса, який представлятиме свого Батька і прийде в Його ім’я (Ів 5:43; 8:29). Іван Хреститель сам застосовує до себе це пророцтво, як видно з Євангелія від Івана (Ів 1:23).

Єгови. Це цитата з Іс 40:3, де в оригіналі вживається Боже ім’я у вигляді чотирьох єврейських приголосних יהוה (транслітеруються як ЙГВГ). (Див. додатки А5 і В.) У своїх Євангеліях Матвій, Марко і Лука показують, що пророцтво Ісаї стосується Івана Хрестителя. В цьому вірші Іван Хреститель сам застосовує до себе це пророцтво. Іван вирівняє дорогу для Єгови в тому розумінні, що стане попередником Ісуса, який представлятиме свого Батька і прийде в Його ім’я (Ів 5:43; 8:29).

Цю Дорогу. Як видно з коментаря до Дії 9:2, вислів «ця Дорога» вживався щодо раннього християнського збору. Правдиве християнство не є формальним поклонінням про людське око. Спосіб життя людини має свідчити про те, що вона поклоняється Богу й підкоряється святому духу (Ів 4:23, 24). У сирійській Пешітті вживається вислів «Божа дорога», у латинській Вульгаті (за редакцією Климента) — «Господня дорога», а в деяких перекладах Грецьких Писань єврейською мовою (в додатку В4 вони позначені як J17, 18) вживається Боже ім’я, і цей вислів можна перекласти як «дорога Єгови».

Дух спонукав Ісуса піти. Або «діюча сила спонукала Ісуса піти». Тут грецьке слово пне́ума стосується Божого духу, який може діяти як рушійна сила, спонукуючи особу робити щось згідно з волею Бога (Лк 4:1; див. глосарій, «Дух»).

Навчений. Дієслово катехе́о буквально означає «звучати вниз» і може передавати думку про усне навчання. Коли учень знову й знову чує істини з Божого Слова, вони закарбовуються в його розумі та серці, і він у свою чергу може стати добрим вчителем для інших. (Пор. Гл 6:6, де те саме грецьке слово вживається двічі.)

Дорогу Єгови. У наступному вірші вживається подібний вислів — «Божа дорога». Християнське життя зосереджене на поклонінні єдиному правдивому Богу, Єгові, і на вірі в його Сина, Ісуса Христа. У книзі Дії таке життя названо «цією Дорогою» (Дії 19:9, 23; 22:4; 24:22; див. коментар до Дії 9:2). Також у Євангеліях чотири рази вживається вислів «дорога для Єгови», який є частиною цитати з Іс 40:3. (Див. коментарі до Мт 3:3; Мр 1:3; Лк 3:4; Ів 1:23.) В Іс 40:3 у єврейському тексті оригіналу вживається тетраграма. Вислів «дорога Єгови» також трапляється в Сд 2:22; Єр 5:4, 5. (Див. коментар до Дії 19:23 і додаток В3, вступ і Дії 18:25.)

Палаючи духом. Букв. «кипів духом». Грецьке слово, перекладене як «палати», буквально означає «кипіти». Однак тут воно вжите у переносному сенсі і вказує на величезну ревність і за́пал. У цьому вислові грецьке слово пне́ума, перекладене як «дух», очевидно, стосується Божого святого духу, який може діяти як рушійна сила, спонукуючи особу робити щось згідно з волею Бога. (Див. коментар до Мр 1:12.) Однак це слово може також стосуватись спонукальної сили, яка походить із символічного серця людини і спонукує її говорити або поводитись певним чином. Тож в цьому вірші, імовірно, поєднуються обидві думки: на людину впливає Божий дух, і вона з ревністю і запалом робить те, що правильне. Проте дехто вважає, що в цьому контексті грецький вислів є ідіомою, яка передає думку про велику ревність та охочий дух. Якщо такий погляд правильний, то це пояснює, як Аполлос міг говорити, «палаючи духом», хоча й не знав про хрещення в ім’я Ісуса. В будь-якому разі Божий дух відіграв важливу роль у тому, що Аполлос виявив ревність до того, що правильне, та охоче сприйняв точне пояснення вчень. (Див. глосарій, «Дух».)

Хрещення, яке проповідував Іван. Це хрещення було прилюдним виявом каяття людини у гріхах проти Закону, який Єгова дав Мойсею, Закону, якого погодились дотримуватися євреї (Вх 24:7, 8). Однак після П’ятидесятниці 33 року н. е., коли Закон втратив чинність, це хрещення відійшло у минуле (Рм 10:4; Гл 3:13; Еф 2:13—15; Кл 2:13, 14). Відтоді єдиним хрещенням, яке схвалював Єгова, було хрещення, про яке Ісус говорив своїм учням (Мт 28:19, 20). Описані в цій розповіді події відбувались приблизно 52 року н. е.

Божій. Хоча у грецькому тексті немає цього слова (там стоїть означений артикль), багато вчених вважає, що саме воно мається на увазі. Коли в книзі Дії згадується вислів «незаслужена доброта», то найчастіше йдеться про незаслужену доброту Бога (Дії 11:23; 13:43; 14:26; 20:24, 32.)

Медіафайли

Синагога в місті Остія
Синагога в місті Остія

На цій фотографії показано руїни синагоги в місті Остія, яке служило портом Рима. Хоча будівлю ремонтували і перебудовували, вважається, що спочатку це була синагога, зведена в другій половині І століття н. е. Наявність синагоги свідчить про те, що юдеї жили в околицях Рима впродовж тривалого часу. Хоча приблизно в 49 чи в 50 році н. е. імператор Клавдій вигнав юдеїв з Рима, можливо, юдейські громади залишалися в тій місцевості (Дії 18:1, 2). Після смерті Клавдія 54 року н. е. багато юдеїв повернулися до Рима. Коли Павло писав свого листа до християн в Римі приблизно 56 року н. е., в тамтешньому зборі були і юдеї, і язичники. Це пояснює, чому Павло обговорював питання, які стосувалися обох груп, і давав поради, як їм жити в єдності (Рм 1:15, 16).

1. Рим

2. Остія

Імператор Клавдій
Імператор Клавдій

Римський імператор Клавдій двічі згадується у книзі Дії (Дії 11:28; 18:2). Він став наступником свого племінника Калігули, який правив з 37 по 41 рік н. е. і про якого не говориться в Біблії. Клавдій був четвертим імператором Риму і правив з 41 по 54 рік н. е. Приблизно у 49 чи 50 році н. е. Клавдій наказав всім юдеям покинути Рим. Слухаючись цього наказу, Прискилла і Акила переселилися в Коринф, де зустріли апостола Павла. Вважається, що четверта дружина Клавдія отруїла його у 54 році н. е. Наступним імператором став Нерон.

Напис, що містить згадку про Галліона
Напис, що містить згадку про Галліона

В цьому написі, знайденому в Дельфах (Греція) і датованому приблизно серединою I століття н. е., згадується проконсул Галліон (його ім’я виділено). У Дії 18:12 правильно сказано, що Галліон був проконсулом в Ахайї у той час, коли юдеї привели апостола Павла до нього на суд у Коринфі.

Судове місце в Коринфі
Судове місце в Коринфі

На фотографії зображені руїни «судового місця», або беми, в Коринфі. Це було велике підвищення, з якого зверталися до народу. Судове місце розташовувалось майже в центрі коринфської агори — великої громадської площі. З цього місця управителі (магістрати) оголошували судові рішення. Судове місце було зроблене з білого та блакитного мармуру і прикрашене багатим різьбленням. До нього прилягали кімнати для очікування, які були вистелені мозаїчною підлогою і мали лавки. Тут зображено, як могло виглядати судове місце в Коринфі у I столітті н. е. Вважається, що сюди юдеї привели Павла на суд до проконсула Галліона.

Порт у стародавній Кенхреї
Порт у стародавній Кенхреї

На фото зображено руїни порту стародавньої Кенхреї. Під час своєї другої місіонерської подорожі Павло, очевидно, сів у Кенхреї на корабель і вирушив до Ефеса (Дії 18:18). Кенхрея розташовувалася на вузькому перешийку з боку затоки Саронікос, приблизно за 11 км на схід від Коринфа, з яким вона була з’єднана військовими укріпленнями. У І столітті н. е. в Кенхрею, порт Коринфа, прибували кораблі з різних регіонів на схід від Греції, а в Лехей — порт на протилежному боці перешийка — кораблі із заходу, в тому числі з Італії.

Кесарія
Кесарія

1. Римський театр

2. Палац

3. Іподром

4. Язичницький храм

5. Гавань

У цьому відео показано не лише руїни Кесарії, але й 3D-реконструкцію основних споруд міста. Ірод Великий збудував Кесарію та її порт наприкінці I століття до н. е. Він назвав місто на честь Цезаря Августа. Кесарія розташовувалась на березі Середземного моря, приблизно за 87 км на північний захід від Єрусалима, і була важливим портовим містом. У місті був римський театр (1), палац, з трьох сторін оточений морем (2), іподром, або стадіон для проведення кінних перегонів (вважається, що він вміщав 30 000 глядачів) (3), та язичницький храм (4). Штучна гавань Кесарії (5) була справжнім інженерним дивом. Прісна вода надходила в Кесарію акведуком. Місто також мало власну каналізаційну систему. Апостол Павло та інші християни не раз подорожували в Кесарію кораблем (Дії 9:30; 18:21, 22; 21:7, 8, 16). У цьому місті Павло майже два роки перебував в ув’язненні (Дії 24:27). Проповідник Пилип прибув до Кесарії в кінці своєї проповідницької подорожі і, можливо, там оселився (Дії 8:40; 21:8). Корнилій, перший необрізаний язичник, який став християнином, жив у цьому місті (Дії 10:1, 24, 34, 35, 45—48). І, мабуть, у Кесарії Лука написав своє Євангеліє.

Дії апостолів. Третя місіонерська подорож Павла (Дії 18:23—21:17) бл. 52—56 рр. н. е.
Дії апостолів. Третя місіонерська подорож Павла (Дії 18:23—21:17) бл. 52—56 рр. н. е.

Опис подій подано в хронологічному порядку.

1. Павло вирушає з сирійської Антіохії в Галатію і Фригію та зміцнює учнів у зборах (Дії 18:23).

2. Павло йде вглиб краю і прибуває в Ефес; там дехто хреститься знову й отримує святий дух (Дії 19:1, 5—7).

3. Павло проповідує в синагозі в Ефесі, але деякі юдеї відмовляються вірити; він переходить до школи Тиранна, де починає щоденно виголошувати промови (Дії 19:8, 9).

4. Служіння Павла в Ефесі приносить добрі плоди (Дії 19:18—20).

5. В театрі в Ефесі виникає заворушення (Дії 19:29—34).

6. Павло вирушає з Ефеса до Македонії, а потім до Греції (Дії 20:1, 2).

7. Пробувши в Греції три місяці, Павло повертається до Македонії (Дії 20:3).

8. Павло прибуває з Філіпп у Троаду, де воскрешає Євтиха (Дії 20:5—11).

9. Товариші Павла дістаються до Асса кораблем, а сам Павло подорожує туди по суші (Дії 20:13, 14).

10. Павло і ті, хто з ним подорожує, прибувають кораблем у Мілет; там він зустрічається з ефеськими старійшинами і наставляє їх багатьма словами (Дії 20:14—20).

11. Павло молиться разом зі старійшинами і каже, що вони вже ніколи його не побачать; старійшини проводять його до корабля (Дії 20:36—38).

12. Покинувши Мілет, Павло і ті, хто з ним подорожує, беруть курс на Кос, а тоді на Родос і Патару, де сідають на корабель до Сирії; корабель огинає острів Кіпр з південно-західного боку і пришвартовується в Тирі (Дії 21:1—3).

13. В Тирі учні, керовані духом, постійно просять Павла не йти до Єрусалима (Дії 21:4, 5).

14. Павло прибуває в Кесарію; пророк Агав говорить йому про труднощі, які чекають його в Єрусалимі (Дії 21:8—11).

15. Попри небезпеку Павло приходить у Єрусалим (Дії 21:12—15, 17).