Ахайї. У Грецьких Писаннях назва Ахайя стосується римської провінції у південній Греції. Столицею провінції було місто Коринф. У 27 році до н. е., коли Цезар Август реорганізував дві грецькі провінції — Македонію та Ахайю, Ахайєю став називатись півострів Пелопоннес і частина материкової Греції. Провінція Ахайя підпорядковувалася римському сенату і нею керував проконсул в Коринфі, столиці провінції (2Кр 1:1). У Грецьких Писаннях також згадуються інші міста у провінції Ахайя — Афіни і Кенхрея (Дії 18:1, 18; Рм 16:1). Ахайю часто згадували разом з Македонією — провінцією, яка межувала з нею на півночі (Дії 19:21; Рм 15:26; 1Фс 1:7, 8; див. додаток Б13).

Коринф. Одне з найвідоміших античних міст Стародавньої Греції, що лежало приблизно за 5 км на південний захід від сучасного міста. Коринф став дуже багатим і відомим здебільшого завдяки своєму розташуванню на перешийку між центральною частиною Греції та південним півостровом Пелопоннес. Це місто контролювало торгові шляхи між північною та південною Грецією. Через нього також проходили морські шляхи між східною і західною частиною Середземного моря (подорож через перешийок морем чи суходолом була безпечніша, ніж подорож довкола Греції). Ахайя, як римляни називали Грецію (без Македонії), стала сенатською провінцією, а Коринф — її столицею за правління Цезаря Августа. (Див. коментар до Дії 18:12.) У Коринфі оселилось багато юдеїв; вони збудували синагогу і навернули на свою віру декотрих греків (Дії 18:4). Про те, що в цьому давньому місті жили юдеї, свідчать праці Філона (письменник I століття), а також напис на мармуровій перемичці, знайденій біля воріт, що виходили на порт Лехей. Цей напис, зроблений давньогрецькою, містить такі слова: «[Сіна]ґоґе́ Хебр[а́йон]», що означає «синагога євреїв». Дехто датує знайдену перемичку часами Павла, але більшість вчених вважає, що вона належить до пізніших часів. (Див. додаток Б13.)

Акила. Цього вірного християнина та його віддану дружину Прискиллу (Приску) названо «співпрацівниками» Павла (Рм 16:3). У Грецьких Писаннях про них згадується шість разів (Дії 18:18, 26; 1Кр 16:19; 2Тм 4:19), і кожного разу вони згадуються разом. Ім’я Прискилла — це зменшувальна форма імені Приска. Коротше ім’я міститься в листах Павла, а довше використовує Лука. Вживання різних форм римських імен було поширеним у ті часи. Акила і Прискилла оселилися в Коринфі після того, як у 49 або на початку 50 року н. е. імператор Клавдій видав наказ, щоб юдеї покинули Рим. Восени 50 року н. е. у Коринф прибув Павло. Він працював разом з цим подружжям, виготовляючи намети. Безсумнівно, Акила та Прискилла допомагали Павлові зміцнювати новоутворений коринфський збір. Акила був родом з Понту, регіону на півночі Малої Азії вздовж узбережжя Чорного моря. (Див. додаток Б13.)

Виготовляв намети. Грецьким словом скенопойо́с, що перекладене цим висловом, названо ремесло Павла, Акили і Прискилли. Висловлювались різні погляди щодо того, яке саме ремесло малося на увазі (виготовлення наметів, гобеленів чи канатів). Однак багато вчених вважає, що це слово, найімовірніше, передає думку про виготовлення наметів. Павло походив з Тарса, що в Кілікії. Ця місцевість славилась кілікіумом — тканиною з козячої шерсті, з якої виготовляли намети (Дії 21:39). У I столітті н. е. юдеї вважали своїм обов’язком навчити синів якогось ремесла, навіть якщо планувалось, що ті будуть здобувати вищу освіту. Тож Павло, мабуть, навчився виготовляти намети ще в юності. Робота була нелегкою, адже кажуть, що тканина кілікіум була груба і цупка, тому її було важко різати і шити.

Виголошував промову. Або «вів розмови, наводячи потрібні докази». Грецьке дієслово діале́ґомай означає «обговорювати; розмовляти». Воно може стосуватись виголошення навчальної промови, а також залучення аудиторії до обговорення, обміну думками. Те саме грецьке слово використовується в Дії 17:2, 17; 18:19; 19:8, 9; 20:7, 9.

Із за́палом віддався проповідуванню Божого слова. Або «був цілковито поглинутий проповідуванням слова». Цей вислів вказує на те, що відтоді Павло почав присвячувати весь свій час проповідуванню.

Обтрусили порох зі своїх ніг та пішли в Іконію. Павло і Варнава виконали Ісусову вказівку, записану в Мт 10:14; Мр 6:11; Лк 9:5. Коли набожні юдеї проходили через язичницьку місцевість, то, перш ніж стати на юдейську землю, вони обтрушували «нечистий» порох зі своїх сандалій. Однак Ісус, даючи вищезгадану вказівку, очевидно, надавав цьому жесту іншого значення. Таким жестом учні мали показати, що знімають з себе відповідальність за наслідки, яких мешканці міста зазна́ють у результаті Божого суду. Коли Павло був у Коринфі і зробив щось подібне — обтрусив свій одяг, то пояснив: «Нехай кров ваша буде на ваших головах. Я чистий». (Див. коментар до Дії 18:6.)

Він обтрусив свій одяг. Цей жест означав, що Павло знімав з себе відповідальність за юдеїв у Коринфі, які відкидали життєдайну звістку про Христа. Павло виконав свій обов’язок і більше не був відповідальним за їхнє життя. (Див. коментар до вислову нехай кров ваша буде на ваших головах у цьому вірші.) Про цей звичай вже згадувалось у Писаннях. Коли Неемія говорив з юдеями, які повернулись до Єрусалима, він витрусив складки свого одягу на знак того, що Бог відкине людину, яка не виконає обіцянки (Не 5:13). Коли Павло був у пісідійській Антіохії, то зробив щось подібне — «обтруси[в] порох зі своїх ніг» на свідчення проти своїх переслідувачів у тому місті. (Див. коментарі до Дії 13:51; Лк 9:5.)

Нехай кров ваша буде на ваших головах. Цими словами Павло показує, що не є відповідальним за наслідки, яких юдеї зазна́ють за те, що відкинули звістку про Ісуса, Месію. Подібні вислови у Єврейських Писаннях означають, що людина сама була винна у своїй смерті і заслужила її своїми вчинками (ІсН 2:19; 2См 1:16; 1Цр 2:37; Єз 33:2—4; див. коментар до Мт 27:25). Павло додає: «Я чистий», тобто «Я невинний [«не несу відповідальності»]». (Див. коментар до Дії 20:26.)

Обтрусіть порох зі своїх ніг. Коли набожні юдеї проходили через язичницьку місцевість, то, перш ніж стати на юдейську землю, вони обтрушували «нечистий» порох зі своїх сандалій. Однак Ісус, даючи вищезгадану вказівку, очевидно, надавав цьому жесту іншого значення. Таким жестом учні мали показати, що знімають з себе відповідальність за наслідки, яких мешканці міста зазна́ють у результаті Божого суду. Подібні вислови трапляються в Мт 10:14 і Мр 6:11, але Марко і Лука додають: «Це буде свідченням проти них». Павло і Варнава послухались цієї вказівки, коли були в пісідійському місті Антіохії (Дії 13:51). А коли Павло був у Коринфі і зробив щось подібне — обтрусив свій одяг, то пояснив: «Нехай кров ваша буде на ваших головах. Я чистий» (Дії 18:6).

Нехай його кров буде на нас і на наших дітях. Тобто «ми і наші нащадки беремо на себе відповідальність за його смерть».

Я чистий від крові всіх людей. Павло був переконаний, що, оскільки він не припиняв проповідувати добру новину про Царство, Бог не вважатиме його винним у пролитті крові. Павло не приховував життєдайної звістки (Дії 18:6; пор. Єз 33:6—8). Він передавав учням в Ефесі «всю волю Бога», бо не хотів, щоб хтось втратив життя у Божий день суду (Дії 20:27). Інші причини, з яких Бог може вважати християнина винним у пролитті крові: якщо християнин скоїть убивство; сюди ж входить активна чи пасивна підтримка будь-якої організації, винної у пролитті крові (наприклад, Вавилона Великого [Об 17:6; 18:2, 4] чи інших організацій, які проливають невинну кров [Об 16:5, 6; пор. Іс 26:20, 21]), і якщо християнин будь-яким чином споживатиме кров (Дії 15:20).

Що поклонялися Богу. Перекладене цим висловом грецьке слово се́бомай означає «поклонятися; шанувати; благоговіти». Його ще можна передати як «богобоязливі; віддані». (Див. коментар до Дії 13:50.) Сирійська Пешітта передає це слово як «що боялися Бога». В одному перекладі Грецьких Писань єврейською мовою (в додатку В4 він позначений як J¹⁸) тут вживається Боже ім’я, і цей вислів можна перекласти як «що боялися Єгови».

Єгова відкрив її серце. Лідію названо богобоязливою жінкою; це свідчить про те, що вона належала до юдейських прозелітів (Дії 13:43). У суботу вона разом з іншими жінками прийшла на місце молитви, що було біля річки за межами Філіпп (Дії 16:13). Імовірно, у Філіппах жило мало юдеїв і не було синагоги. Можливо, Лідія познайомилася з поклонінням Єгові у своєму рідному місті Тіатири, де мешкала велика юдейська громада і була синагога. Бог Єгова, якому поклонялась ця жінка, помітив, як уважно вона слухала Павла. (Див. додаток В3, вступ і Дії 16:14.)

Пішов звідти. Тобто Павло пішов із синагоги у дім Тиція Юста, де продовжив проповідувати. Павло й далі жив у Коринфі в Акили і Прискилли, а осередком його проповідницької праці, очевидно, став дім Юста (Дії 18:3).

Тиція Юста. Віруючий з Коринфа, якого названо богобоязливим чоловіком; це свідчить про те, що він був юдейським прозелітом. (Див. коментарі до Дії 13:43; 16:14.)

Проконсула. Титул намісника римської провінції, яка підпорядковувалася сенату. Деякі провінції, як-от Юдея, мали статус імператорських, тобто підпорядковувалися безпосередньо імператору. І саме імператор призначав намісників у таких провінціях. У 22 році до н. е. Кіпр став сенатською провінцією, тому ним керував проконсул. На монеті, знайденій на Кіпрі, з одного боку зображено голову Клавдія і вказано його титул латинською мовою, а з другого — напис грецькою: «За Комінія Прокла, проконсула кіпріотів». (Див. глосарій.)

Ахайї. У Грецьких Писаннях назва Ахайя стосується римської провінції у південній Греції. Столицею провінції було місто Коринф. У 27 році до н. е., коли Цезар Август реорганізував дві грецькі провінції — Македонію та Ахайю, Ахайєю став називатись півострів Пелопоннес і частина материкової Греції. Провінція Ахайя підпорядковувалася римському сенату і нею керував проконсул в Коринфі, столиці провінції (2Кр 1:1). У Грецьких Писаннях також згадуються інші міста у провінції Ахайя — Афіни і Кенхрея (Дії 18:1, 18; Рм 16:1). Ахайю часто згадували разом з Македонією — провінцією, яка межувала з нею на півночі (Дії 19:21; Рм 15:26; 1Фс 1:7, 8; див. додаток Б13).

Проконсулом. Тобто намісником римської сенатської провінції. Галліон названий проконсулом провінції Ахайя. Лука правильно використовує титул «проконсул». Ахайя була сенатською провінцією з 27 року до н. е. до 15 року н. е., а також після 44 року н. е. (Див. коментар до Дії 13:7.) Знайдений у Дельфах напис, що містить згадку про проконсула Галліона, не лише підтверджує точність оповіді Луки, а й допомагає визначити, коли Галліон перебував на цій посаді.

Кенхреї. Кенхрея — це один з коринфських портів на вузькому перешийку з боку затоки Саронікос, розташований приблизно за 11 км від Коринфа. В цей порт прибували кораблі з різних регіонів на схід від Греції, а в Лехей — порт на протилежному боці перешийка — кораблі із заходу, у тому числі з Італії. В тій місцевості, недалеко від сучасного села Кехріє, збереглися руїни будівель та хвилерізів. Згідно з Рм 16:1, в Кенхреї був християнський збір. (Див. додаток Б13.)

Якщо на це буде воля Єгови. Вислів, що наголошує на тому, як важливо брати до уваги Божу волю, коли ми щось робимо чи плануємо. Апостол Павло постійно пам’ятав про цей принцип (Дії 18:21; 1Кр 16:7; Єв 6:3). Учень Яків також заохочував своїх читачів казати: «Якщо Єгова захоче, то будемо живі й зробимо те чи інше» (Як 4:15). Яків не мав на увазі, що християни повинні завжди говорити цей вислів уголос, вживати його шаблонно або приписувати йому якусь чудодійну силу. Натомість християнам потрібно намагатися зрозуміти Божу волю і поводитися згідно з нею.

Воля Єгови. Словом «воля» перекладено грецьке слово те́лема. У Грецьких Писаннях воно найчастіше стосується волі Бога (Мт 7:21; 12:50; Мр 3:35; Рм 12:2; 1Кр 1:1; Єв 10:36; 1Пт 2:15; 4:2; 1Ів 2:17). У Септуагінті грецьке слово те́лема часто використовується для перекладу єврейського вислову, який передає думку про волю Бога (або те, що йому до вподоби), і вживається в уривках з Божим ім’ям (Пс 40:8, 9 [39:9, 10, LXX]; 103:21 [102:21, LXX]; 143:9—11 [142:9—11, LXX]; Іс 44:24, 28; Єр 9:24 [9:23, LXX]; Мл 1:10). Як видно з Мт 26:42, Ісус висловив подібну думку, коли сказав у молитві до свого Батька: «Нехай буде твоя воля». (Див. додаток В3, вступ і Дії 21:14.)

Якщо на це буде воля Єгови. Вислів, що наголошує на тому, як важливо брати до уваги Божу волю, коли щось робимо чи плануємо. Цей принцип добре пам’ятав апостол Павло (1Кр 4:19; 16:7; Єв 6:3). Учень Яків також заохочував своїх читачів казати: «Якщо Єгова захоче, то будемо живі й зробимо те чи інше» (Як 4:15). Звичайно, такі вислови не можуть бути шаблонними. Той, хто каже: «Якщо на це буде воля Єгови», має намагатись поводитися згідно з Божою волею. Необов’язково завжди говорити цей вислів вголос. Часто він може бути проказаний в серці. (Див. коментарі до Дії 21:14; 1Кр 4:19; Як 4:15 і додаток В3, вступ і Дії 18:21.)

Він пішов. Букв. «він піднявся». Хоча у грецькому тексті Єрусалим не згадується, Павло, очевидно, вирушив саме в це місто. Єрусалим розташовувався на висоті приблизно 750 м над рівнем моря. По суті, грецьке дієслово анаба́йно (означає «підніматись») часто вживається тоді, коли говориться, що хтось прямував до Єрусалима (Мт 20:17; Мр 10:32; Лк 18:31; 19:28; Ів 2:13; 5:1; 11:55; Дії 11:2; 21:12; 24:11; 25:1, 9; Гл 2:1). Крім того, в цьому вірші вживається дієслово катаба́йно (означає «спускатися»), яке іноді вживається, коли згадується, що хтось ішов з Єрусалима (Мр 3:22; Лк 10:30, 31; Дії 24:1, 22; 25:7).

Аполлос. Християнин юдейського походження, який, очевидно, виростав у місті Александрія — столиці римської провінції Єгипет. Александрія була центром вищої освіти і славилась своєю бібліотекою. Це величезне місто Римської імперії поступалося лише Риму. В Александрії проживало багато юдеїв, і вона була одним з найважливіших культурних та освітніх центрів як для юдеїв, так і для греків. У цьому місті здійснили грецький переклад Єврейських Писань, відомий як Септуагінта. Можливо, походження Аполлоса пояснює, чому він добре знав [буквально «був сильний у»] Писання, тобто натхнені Єврейські Писання.

Єгови. Це цитата з Іс 40:3, де в оригіналі вживається Боже ім’я у вигляді чотирьох єврейських приголосних יהוה (транслітеруються як ЙГВГ). (Див. додаток В.) Марко показує, що це пророцтво стосується Івана Хрестителя (Мр 1:4), який підготував дорогу для Ісуса як Божого представника. (Див. коментарі до Мт 3:3; Ів 1:23.)

Єгови. Це цитата з Іс 40:3, де в оригіналі вживається Боже ім’я у вигляді чотирьох єврейських приголосних יהוה (транслітеруються як ЙГВГ). (Див. додатки А5 і В.) У своїх Євангеліях Матвій, Марко і Лука показують, що пророцтво Ісаї стосується Івана Хрестителя. В цьому вірші Іван Хреститель сам застосовує до себе це пророцтво. Іван вирівняє дорогу для Єгови в тому розумінні, що стане попередником Ісуса, який представлятиме свого Батька і прийде в Його ім’я (Ів 5:43; 8:29).

Цю Дорогу. Як видно з коментаря до Дії 9:2, вислів «ця Дорога» вживався щодо раннього християнського збору. Правдиве християнство не є формальним поклонінням про людське око. Спосіб життя людини має свідчити про те, що вона поклоняється Богу й підкоряється святому духу (Ів 4:23, 24). У сирійській Пешітті вживається вислів «Божа дорога», у латинській Вульгаті (за редакцією Климента) — «Господня дорога», а в деяких перекладах Грецьких Писань єврейською мовою (в додатку В4 вони позначені як J^{17, 18}) вживається Боже ім’я, і цей вислів можна перекласти як «дорога Єгови».

Дух спонукав Ісуса піти. Або «діюча сила спонукала Ісуса піти». Тут грецьке слово пне́ума стосується Божого духу, який може діяти як рушійна сила, спонукуючи особу робити щось згідно з волею Бога (Лк 4:1; див. глосарій, «Дух»).

Навчений. Дієслово катехе́о буквально означає «звучати вниз» і може передавати думку про усне навчання. Коли учень знову й знову чує істини з Божого Слова, вони закарбовуються в його розумі та серці, і він у свою чергу може стати добрим вчителем для інших. (Пор. Гл 6:6, де те саме грецьке слово вживається двічі.)

Дорогу Єгови. У наступному вірші вживається подібний вислів — «Божа дорога». Християнське життя зосереджене на поклонінні єдиному правдивому Богу, Єгові, і на вірі в його Сина, Ісуса Христа. У книзі Дії таке життя названо «цією Дорогою» (Дії 19:9, 23; 22:4; 24:22; див. коментар до Дії 9:2). Також у Євангеліях чотири рази вживається вислів «дорога для Єгови», який є частиною цитати з Іс 40:3. (Див. коментарі до Мт 3:3; Мр 1:3; Лк 3:4; Ів 1:23.) В Іс 40:3 у єврейському тексті оригіналу вживається тетраграма. Вислів «дорога Єгови» також трапляється в Сд 2:22; Єр 5:4, 5. (Див. коментар до Дії 19:23 і додаток В3, вступ і Дії 18:25.)

Палаючи духом. Букв. «кипів духом». Грецьке слово, перекладене як «палати», буквально означає «кипіти». Однак тут воно вжите у переносному сенсі і вказує на величезну ревність і за́пал. У цьому вислові грецьке слово пне́ума, перекладене як «дух», очевидно, стосується Божого святого духу, який може діяти як рушійна сила, спонукуючи особу робити щось згідно з волею Бога. (Див. коментар до Мр 1:12.) Однак це слово може також стосуватись спонукальної сили, яка походить із символічного серця людини і спонукує її говорити або поводитись певним чином. Тож в цьому вірші, імовірно, поєднуються обидві думки: на людину впливає Божий дух, і вона з ревністю і запалом робить те, що правильне. Проте дехто вважає, що в цьому контексті грецький вислів є ідіомою, яка передає думку про велику ревність та охочий дух. Якщо такий погляд правильний, то це пояснює, як Аполлос міг говорити, «палаючи духом», хоча й не знав про хрещення в ім’я Ісуса. В будь-якому разі Божий дух відіграв важливу роль у тому, що Аполлос виявив ревність до того, що правильне, та охоче сприйняв точне пояснення вчень. (Див. глосарій, «Дух».)

Хрещення, яке проповідував Іван. Це хрещення було прилюдним виявом каяття людини у гріхах проти Закону, який Єгова дав Мойсею, Закону, якого погодились дотримуватися юдеї (Вх 24:7, 8). Однак після П’ятидесятниці 33 року н. е., коли Закон втратив чинність, це хрещення відійшло у минуле (Рм 10:4; Гл 3:13; Еф 2:13—15; Кл 2:13, 14). Відтоді єдиним хрещенням, яке схвалював Єгова, було хрещення, про яке Ісус говорив своїм учням (Мт 28:19, 20). Описані в цій розповіді події відбувались приблизно 52 року н. е.

Єгови. Це цитата з Іс 40:3, де в оригіналі вживається Боже ім’я у вигляді чотирьох єврейських приголосних יהוה (транслітеруються як ЙГВГ). (Див. додаток В.) Лука показує, що пророцтво стосується Івана Хрестителя. Іван підготує дорогу для Єгови в тому розумінні, що стане попередником Ісуса, який представлятиме свого Батька і прийде в Його ім’я (Ів 5:43; 8:29). Іван Хреститель сам застосовує до себе це пророцтво, як видно з Євангелія від Івана (Ів 1:23).

Дороги. Назва, що вживається у книзі Дії щодо способу життя християн і щодо раннього християнського збору. Можливо, вона виникла на основі Ів 14:6, де Ісус сказав: «Я — дорога». Про тих, хто став Ісусовим послідовником, говорили, що вони належали до «цієї Дороги», тобто своїм життям показували, що наслідують приклад Ісуса (Дії 19:9). Його життя зосереджувалось на поклонінні єдиному правдивому Богу, Єгові. Для християн таке життя також означало, що вони відводять важливу роль вірі в Ісуса Христа. Невдовзі після 44 року н. е. Ісусових учнів у сирійській Антіохії «за Божим провидінням... почали називати християнами» (Дії 11:26). Однак навіть після того, як було вжито цю назву, Лука говорить про збір як про «цю Дорогу» (Дії 19:23; 22:4; 24:22; див. коментарі до Дії 18:25; 19:23).

Єгови. Це цитата з Іс 40:3, де в оригіналі вживається Боже ім’я у вигляді чотирьох єврейських приголосних יהוה (транслітеруються як ЙГВГ). (Див. додаток В.) Матвій показує, що пророцтво Ісаї стосується Івана Хрестителя, який підготував дорогу для Ісуса як Божого представника. Іван Хреститель сам застосовує до себе це пророцтво, як видно з Євангелія від Івана (Ів 1:23).

Божій. Хоча у грецькому тексті немає цього слова (там стоїть означений артикль), багато вчених вважає, що саме воно мається на увазі. Коли в книзі Дії згадується вислів «незаслужена доброта», то найчастіше йдеться про незаслужену доброту Бога (Дії 11:23; 13:43; 14:26; 20:24, 32.)