У Септуагінті взаємозамінно вживаються грецькі слова екклесı́а, що означає «громада» чи «збір», і сінаґоґе́, що означає «збирання разом». З часом словом «синагога» стали називати місце або будівлю, де проводились зібрання. Проте воно не повністю втратило своє початкове значення. Наприклад, Велика Синагога — це не велика будівля, а громада авторитетних вчених, що, як вважається, визначили канон Єврейських Писань для палестинських юдеїв. Імовірно, Велика Синагога існувала від часів Ездри або Неемії до часів Великого Синедріону, тобто приблизно до III ст. до н. е. Яків вживає слово сінаґоґе́ стосовно християнського зібрання (Як 2:2).

В Об’явлення 2:9; 3:9 «синагогою» названо громаду людей під владою Сатани. Крім того, в Біблії згадується про «Синагогу вільновідпущених» (Дії 6:9; див. ВІЛЬНОВІДПУЩЕНИЙ, ВІЛЬНИЙ).

Точно не відомо, коли з’явилися синагоги, але припускають, що це сталося під час 70-річного вавилонського полону, коли не було храму, або невдовзі після того, як юдеї повернулися з полону і священик Ездра наголосив, що народ має знати Закон.

Коли Ісус Христос жив на землі, синагоги були в кожному палестинському місті — великому і малому, а великі міста мали не одну синагогу. В Єрусалимі їх було багато. Біблія навіть говорить, що одну з синагог для юдеїв побудував римський сотник (Лк 7:2, 5, 9). Добре збережені руїни синагоги знайшли під час розкопок в Телль-Хумі (Кефар-Нахумі), де, імовірно, лежав стародавній Капернаум. Цю двоповерхову будівлю датують кінцем II — початком V ст. н. е., але її звели на місці іншої синагоги, яку датують I ст. н. е. Часткові розкопки показали, що первісна синагога була 24,2 м завдовжки і 18,5 м завширшки.

У стародавніх синагогах завжди було місце для зберігання сувоїв з Писанням. Очевидно, спочатку існував звичай, за яким сувої заради безпеки зберігались поза головною спорудою або в окремому приміщенні. Пізніше сувої зберігали в переносно́му ковчезі (скрині), який під час зібрання ставили на призначене для нього місце. Згодом ковчег став архітектурним елементом синагоги — його встановлювали біля стіни чи вбудовували в неї. Біля ковчега були місця для начальників синагоги та поважних гостей, які сиділи лицем до громади (Мт 23:6). Традиційно посередині синагоги було підвищення, з якого читали Закон. З трьох сторін довкола нього стояли лави для присутніх; жінки, ймовірно, сиділи окремо. Великої уваги приділялося розташуванню синагоги: її старалися будувати так, щоб присутні могли дивитися в напрямку Єрусалима (пор. Дн 6:10).

Як проходили зібрання в синагозі. Синагоги були місцем для навчання, а не для принесення жертв. Жертви приносили тільки в храмі. На зібраннях в синагозі співали хвалебні пісні, молилися, декламували і читали Писання, а також пояснювали його, навчали або виголошували проповіді. Співали в основному Псалми. Молитви частково були взяті з Писань, але згодом вони перетворились на ритуал, стали довгими, і їх часто проказували напоказ (Мр 12:40; Лк 20:47).

Під час зібрань читали молитву Шма (Шема), яка була свого роду символом віри юдеїв. Свою назву вона отримала за першим словом уривка з Писань, з якого була взята: «Слухай [Шема́], Ізраїлю: Єгова, наш Бог,— один Єгова» (Пв 6:4). Найважливішою частиною зібрань було читання Тори, або П’ятикнижжя, кожного понеділка, четверга та суботи. У багатьох синагогах Закон прочитували за один рік, а в деяких — за три роки. Оскільки читанню Тори відводилось таке важливе місце, учень Яків міг сказати керівному органу християн у Єрусалимі: «З давніх часів по всіх містах є люди, які проповідують Мойсея, адже щосуботи його писання читаються уголос по синагогах» (Дії 15:21). В Мішні (Мегілла 4:1, 2) також згадується про звичай читати і пояснювати уривки пророчих книг, кожен з яких називали гафтара. Коли Ісус прийшов у синагогу свого рідного міста Назарет, йому подали сувій, в якому містилась гафтара; згідно зі звичаєм, він прочитав цей уривок, а потім пояснив його (Лк 4:17—21).

Після читання та пояснення Тори і гафтари виділявся час для навчання і виголошення проповідей. В Біблії говориться, що Ісус навчав і проповідував у синагогах по всій Галілеї. Лука повідомляє, що одного разу після «читання Закону і Пророків» Павла та Варнаву попросили сказати «якесь слово заохочення», виголосити проповідь (Мт 4:23; Дії 13:15, 16).

Проповідування Павла. Після П’ятидесятниці 33 р. н. е. і утворення християнського збору апостоли, а зокрема Павло, часто проповідували в синагогах. Коли Павло приходив у якесь місто, він зазвичай ішов спочатку в синагогу і проповідував юдеям, даючи їм можливість першими почути добру новину про Царство, а тоді вже йшов до людей з інших народів. Іноді він проповідував у синагозі навіть не одну, а кілька субот. В Ефесі Павло навчав у синагозі впродовж трьох місяців, а коли йому почали протидіяти, він взяв з собою учнів, які повірили, і приблизно два роки виголошував промови у школі Тиранна (Дії 13:14; 17:1, 2, 10, 17; 18:4, 19; 19:8—10).

Павло не проводив християнських зібрань у юдейських синагогах. Він також не запроваджував недільних богослужінь, адже проповідував юдеям не в неділю, а в суботу, коли вони збирались у синагогах.

Спільні особливості синагоги та християнського збору. Першим християнам з юдеїв було неважко організувати впорядковані зібрання для вивчення Біблії. Ці зібрання проводились за зразком богослужінь у синагозі, до яких вони були призвичаєні. Зібрання у синагозі і зібрання християн мали багато спільного. Як у юдейській синагозі, так і в християнському зборі не було окремого класу духівництва, тобто священиків, за якими закріплювалось виключне право промовляти до громади. В синагозі читати і пояснювати Писання міг кожен вірний юдей. У християнському зборі всі могли брати участь у зібранні і спонукувати до любові й добрих діл, але все відбувалося за встановленим порядком (Єв 10:23—25). В юдейській синагозі жінкам не дозволялося навчати чи мати владу над чоловіками; так само було і в християнському зборі. У 14-му розділі Першого листа до коринфян містяться вказівки щодо проведення християнських зібрань, з яких видно, що ці зібрання були подібні до зібрань у синагозі (1Кр 14:31—35; 1Тм 2:11, 12).

У синагогах були начальники і наглядачі — наглядачі призначалися і в християнських зборах (Мр 5:22; Лк 13:14; Дії 20:28; Рм 12:8). І так само, як у синагозі, в християнському зборі призначалися служителі, або помічники. З членів синагоги вибирався чоловік, якого називали посланцем синагоги. Хоча в християнському зборі першого століття не було точного відповідника цього становища, Ісус у звістках до семи зборів Малої Азії застосовує до окремих людей слово «ангел», яке перекладається як «посланець» (Лк 4:20; 1Тм 3:8—10; Об 2:1, 8, 12, 18; 3:1, 7, 14).

Є ще кілька спільних особливостей синагоги і християнського збору. Місцеві синагоги визнавали владу Синедріону, який був у Єрусалимі. Так само християнські збори визнавали владу керівного органу в Єрусалимі, що чітко видно з 15-го розділу книги Дії. Ані в синагозі, ані в християн не було обов’язкових грошових зборів, але збиралися пожертви для потреб громади, її служителів і для бідних (2Кр 9:1—5).

І в синагозі, і в зборі розглядалися судові справи. У синагозі слухали і вирішували нескладні справи юдеїв. Апостол Павло говорив, що коли серед християн виникають суперечки, то їм треба звертатися до зрілих чоловіків у зборі, а не до світських суддів (1Кр 6:1—3). Проте в синагозі застосовувалось тілесне покарання, а в християнському зборі покарання обмежувалось докором. У синагозі найсуворішою карою було відлучення від громади; таке ж покарання застосовувалось у християнському зборі до тих, хто порушував християнські норми,— їх вилучали зі збору, тобто позбавляли спілкування з членами збору (1Кр 5:1—8, 11—13; пор. ВИЛУЧЕННЯ; ЗБІР, ГРОМАДА).

Ісус передрік, що його послідовників бичуватимуть у синагогах (Мт 10:17; 23:34; Мр 13:9), а також відлучатимуть від синагоги (Ів 16:2). Деякі юдейські начальники повірили в Ісуса, але не визнавали його через страх бути вилученими з громади (Ів 12:42). За свідчення про Ісуса чоловік, якого Ісус зцілив від вродженої сліпоти, був відлучений від синагоги (Ів 9:1, 34).