Що таке перелюб

СЛОВО перелюб у Біблії здебільшого стосується добровільних статевих зносин одруженої особи з особою протилежної статі, яка не є її подружнім партнером. У Мойсеєвому Законі це стосувалося також зносин між будь-яким чоловіком та заміжньою чи зарученою жінкою. Єврейським коренем вислову «вчиняти перелюб» є наʼа́ф; його грецький відповідник — моіхеу́о (Єзекіїля 16:32, примітка в НС; Матвія 5:32, примітка в НС).

У деяких примітивних громадах дозволяються вільні зносини в межах свого племені, проте безладне статеве життя за межами племені вважається перелюбом. В одній праці про історію перелюбу говориться: «Ним займаються в усіх частинах світу, і, хоча багато суспільств вважають його вартим осуду, він був дуже поширений у всіх культурах та за всіх часів» («Funk & Wagnalls Standard Dictionary of Folklore, Mythology and Legend», 1949 рік, т. 1, стор. 15). Про поширеність перелюбу в стародавньому Єгипті засвідчують різні письмові документи; одна єгиптянка, дружина Потіфара, запропонувала Йосипу вступити з нею у статеві стосунки (Буття 39:7, 10). Як у минулому, так і сьогодні перелюб, як правило, був і є заборонений, але за нього рідко коли карають.

Закон Єгови відокремив Ізраїль і підняв моральний статус подружнього й сімейного життя на значно вищий рівень, ніж це було серед сусідніх народів. У сьомій із Десяти Заповідей недвозначно й чітко говорилося: «Не чини перелюбу» (Вихід 20:14; Повторення Закону 5:18; Луки 18:20). Поряд з іншими формами неморальної поведінки було заборонено втручатися перелюбом в приватну сферу іншого чоловіка.

Під Законом Мойсея за перелюб накладалося суворе покарання — смерть для обидвох винуватців. «Коли буде знайдений хто, що лежить із заміжньою жінкою, то помруть вони обоє». Навіть коли заручена жінка вступала в зносини з чоловіком, який не був її нареченим, вважалося, що вона вчинила перелюб (Повторення Закону 22:22—24). Якщо чоловік підозрював свою дружину в перелюбі, вона мала пройти особливе випробування (Числа 5:11—31).

Хоча християн не зобов’язує Мойсеїв Закон, вони також повинні утримуватися від перелюбу. ‘Бо заповідь: «Не чини перелюбу» міститься в цьому слові: «Люби свого ближнього, як самого себе!»’. Тут немає місця лицемірству (Римлян 13:9; 2:22). Навчаючи біблійних засад, Ісус підняв норми моралі для християн на ще вищий рівень. Він витлумачив питання перелюбу, кажучи, що перелюб — це не тільки статеві зносини чоловіка з жінкою, яка не є йому дружиною. Він сказав: «Кожен, хто на жінку подивиться із пожадливістю, той уже вчинив із нею перелюб у серці своїм». Такі чоловіки залучаються до розряду тих, чиї «очі наповнені перелюбом» (Матвія 5:27, 28; 2 Петра 2:14).

Ісус також повідомив, що коли чоловік або дружина отримає розлучення, за винятком розлучення на основі розпусти (грец. порне́іа), то новий шлюб будь-кого з них є перелюбним. Навіть неодружений чоловік, взявши таку розлучену жінку собі за дружину, був би винний у перелюбі (Матвія 5:32, Дерк.;  19:9, СМ; Марка 10:11, 12, Дерк.; Луки 16:18; Римлян 7:2, 3).

Перелюб — це гріх проти Бога (Буття 39:9). Єгова судитиме винних у перелюбі, і ніякі особи, які продовжують займатися цим, «Царства Божого не вспадкують» (Малахії 3:5; 1 Коринтян 6:9, 10; Євреїв 13:4). Наскільки ж правдиві слова приповістки: «Хто чинить перелюб, не має той розуму,— він знищує душу свою» (Приповістей 6:32—35).

Як людина може стати винною в духовному перелюбі?

У духовному розумінні перелюб вказує на невірність Єгові тих, які зв’язані з ним угодою. Отже, природний Ізраїль, що перебував під Закон-угодою, був винний у духовному перелюбі, оскільки тримався звичаїв фальшивої релігії, які містили в собі обряди поклоніння статевим органам і якими виявлялося зневагу до сьомої заповіді (Єремії 3:8, 9; 5:7, 8; 9:1; 13:27; 23:10; Осії 7:4). З тих самих міркувань Ісус засуджував тогочасних євреїв, називаючи їх перелюбним родом (Матвія 12:39; Марка 8:38). Так само й сьогодні, якщо присвячені Єгові християни, з котрими укладено нову угоду, оскверняються теперішньою системою речей, вони, по суті, вчиняють духовний перелюб (Якова 4:4).