Відсутність гордості, пихатості. Це не слабкість, а склад розуму, який подобається Єгові.

У Єврейських Писаннях слово, перекладене як «смирення», походить від кореневого слова ана́, що означає «зазнавати страждань; бути впокореним; бути пригнобленим». Слова, утворені від цього кореня, перекладаються як «смирення», «сумирність», «страждання» тощо. Два інші єврейські дієслова, які передають думку про «смирення»,— це кана́ (букв. «підкоряти [себе]») і шафе́л (букв. «бути або ставати низьким»). У Грецьких Писаннях словами «смиренність» або «бути смиренним» перекладається слово тапейнофросı́не. Воно утворене зі слів тапейно́о, що означає «понижувати», і френ, що означає «розум».

Людина може розвивати смиренність, роздумуючи про свої взаємини з Богом і ближніми у світлі біблійних принципів і застосовуючи ці принципи у своєму житті. Єврейське слово гітраппе́с, перекладене як «впокорювати себе», буквально означає «втоптувати себе». Воно добре описує дію, до якої спонукує мудрий чоловік у книзі Прислів’я: «Сину мій, якщо ти поручився за свого ближнього... якщо ти попав у пастку через свою обіцянку... ти потрапив до рук свого ближнього. Зроби ось що: піди впокорись [букв. «втопчи себе»] і наполегливо благай його... Рятуйся» (Пр 6:1—5). Інакше кажучи, слід відкинути гордість, визнати свою помилку, залагодити справу і зробити все, щоб тебе простили. Ісус говорив, що треба бути як діти, впокоритися перед Богом, не шукати собі видатного становища, а служити братам (Мт 18:4; 23:12).

Людина також вчиться смирення у життєвих ситуаціях, які її впокорюють. Єгова сказав ізраїльтянам, що водив їх пустелею 40 років, щоб навчити смирення і випробувати; він хотів побачити, чим наповнене їхнє серце, і допомогти їм зрозуміти, що «не хлібом самим живе людина, а кожним словом, що виходить з уст Єгови» (Пв 8:2, 3). Безумовно, це важке випробування пішло на користь багатьом ізраїльтянам, і вони навчилися смирення (пор. Лв 26:41; 2Хр 7:14; 12:6, 7). Якщо людина або цілий народ не хочуть впокоритися чи відкидають повчання, яке могло б зробити їх смиренними, то врешті-решт вони зазна́ють приниження (Пр 15:32, 33; Іс 2:11; 5:15).

Риса, приємна Богові. Єгова дуже цінує смирення. Хоча Бог нічим не зобов’язаний людям, він виявляє незаслужену доброту, ставлячись милосердно і прихильно до тих, хто впокорюється перед ним. Такі люди не покладаються на себе і не вихваляють себе, а шукають порад у Бога і прагнуть виконувати його волю. У своїх листах Яків і Петро під натхненням написали: «Бог пихатим противиться, а смиренним виявляє незаслужену доброту» (Як 4:6; 1Пт 5:5).

Той, хто раніше коїв велике зло, може сподіватися, що Єгова почує його, якщо він щиро впокорить себе перед ним і благатиме про милосердя. Поширюючи фальшиве поклоніння, юдейський цар Манасія «збив мешканців Юди та Єрусалима з дороги, спонукуючи їх поводитися ще гірше, ніж народи, які Єгова вигубив перед ізраїльтянами». Але коли Єгова дозволив ассирійському царю захопити Манасію в полон, той «сильно впокорився перед Богом своїх прабатьків. Манасія молився до Бога, і Він почув його молитви та благання про ласку. Він повернув його в Єрусалим і відновив його царську владу. Тоді Манасія зрозумів, що Єгова — правдивий Бог». Таким чином цей юдейський цар навчився смирення (2Хр 33:9, 12, 13; пор. 1Цр 21:27—29).

Бог показує смиренним правильний шлях. Людина, яка впокорює себе перед Богом, може сподіватися, що Бог показуватиме їй правильний шлях. Ездра мав відповідальне завдання привести з Вавилона до Єрусалима понад 1500 чоловіків, а також священиків, храмових слуг, жінок та дітей. Крім того, вони несли з собою багато золота і срібла для оздоблення храму в Єрусалимі. Їм був потрібен захист в дорозі, але Ездра не хотів просити царя Персії, щоб їх супроводжували воїни, аби не створювалось враження, ніби він покладається на людську силу. До того ж Ездра раніше сказав царю: «Наш Бог захищає своєю доброю рукою всіх, хто шукає його». Тому він оголосив піст, щоб люди впокорилися перед Єговою. Вони зверталися з благаннями до Бога, і він вислухав їх. Єгова захищав їх від ворожих засідок, щоб подорож завершилась успішно (Езд 8:1—14, 21—32). Пророк Даниїл, перебуваючи у вавилонському полоні, впокорив себе перед Богом і шукав вказівок Бога та розуміння його волі. За це Бог виявив йому прихильність, давши видіння і пославши до нього ангела (Дн 10:12).

Смиренність допомагає людині йти правильним шляхом і приносить славу, адже саме Бог одного понижує, а іншого звеличує (Пс 75:7). «Перед падінням серце людини високо несеться, а славі передує смирення» (Пр 18:12; 22:4). Тож той, хто у своїй пихатості домагається слави, впаде, так само як юдейський цар Уззія, який загордився і незаконно взяв на себе священицькі обов’язки. «Через свою могутність він загордився у серці, і це погубило його. Він виявив невірність своєму Богу Єгові, увійшовши в храм Єгови, щоб спалити пахощі на жертовнику для спалювання фіміаму». Священики намагалися перешкодити Уззії, але він сильно розлютився на них. Тоді Бог вразив його проказою (2Хр 26:16—21). Втративши смирення, Уззія став на неправильний шлях, і це призвело до його падіння.

Смирення допомагає в скрутні часи. Смирення допомагає зносити лиха. Завдяки смиренню людина в час біди не опускає рук і залишається витривалою, а також продовжує служити Богу. Цар Давид зазнав багато лиха. Його, наче злочинця, переслідував цар Саул. Але він ніколи не нарікав на Бога і не вивищувався над помазанцем Єгови (1См 26:9, 11, 23). Після того як Давид згрішив проти Єгови, вчинивши перелюб з Вірсавією, і пророк Натан суворо докорив йому, він впокорився перед Богом (2См 12:9—23). Пізніше, коли веніяминівець Шім’ї у присутності інших проклинав Давида і воєначальник Авішай хотів вбити цього чоловіка за неповагу до царя, Давид виявив смирення і сказав Авішаю: «Якщо мій власний син, який народився в мене, посягає на моє життя, то чого ж мені чекати від веніяминівця?! Може, Єгова побачить мої страждання, може, Єгова відплатить мені добром за прокльони Шім’ї» (2См 16:5—13). Згодом Давид «перелічив народ», хоча Єгова не наказував цього робити. У Біблії розповідається: «Після того як Давид перелічив народ, серце стало докоряти йому. Тоді він сказав Єгові: “Я зробив великий гріх... Я повівся дуже нерозумно”» (2См 24:1, 10). Бог покарав Давида, але не відкинув його як царя. Давид повернув прихильність Єгови великою мірою завдяки своєму смиренню.

Риса Бога. Смирення є однією з рис Бога Єгови. Це не означає, що він займає нижче від когось становище чи має комусь підкорятися. Його смирення виявляється в тому, що він з великим милосердям і глибоким співчуттям ставиться до грішних людей. Вже те, що він має справу з грішниками і віддав свого Сина як жертву за гріхи людей, свідчить про його смирення. Єгова упродовж близько 6000 років терпить існування зла і дозволяє людям народжуватись, хоча їхній прабатько Адам згрішив. Бог виявив незаслужену доброту і милосердя до Адамових нащадків, відкривши перед ними можливість жити вічно (Рм 8:20, 21). Усе це свідчить про смирення та інші чудові риси Бога.

Коли цар Давид відчував на собі Божу незаслужену доброту, то бачив за цим Боже смирення і був дуже вдячний за нього. Після того як Єгова визволив його від усіх ворогів, Давид написав: «Ти даєш мені щит спасіння. Твоє смирення звеличує мене» (2См 22:36; Пс 18:35). Хоча у своїй величі Єгова займає найвище становище в небесах, про нього можна сказати: «Хто зрівняється з Єговою, нашим Богом, який живе у височині? Він схиляється, щоб подивитись на небо і землю, піднімає приниженого з пороху. Підносить він бідного з попелу, щоб посадити його з вельможами, з вельможами народу свого» (Пс 113:5—8).

Смирення Ісуса Христа. Під час свого життя на землі Ісус Христос подав найліпший приклад того, як смиренно служити Богові. У вечір перед своєю смертю Ісус оперезався рушником і помив та витер ноги кожному зі своїх 12 апостолів, хоча це зазвичай робили слуги або раби (Ів 13:2—5, 12—17). Ісус сказав своїм учням: «Той, хто звеличується, буде впокорений, а хто впокорюється, буде звеличений» (Мт 23:12; Лк 14:11). Апостол Петро був присутній того вечора і бачив, як Ісус підтвердив свої слова ділами. Пам’ятаючи про його приклад, Петро пізніше закликав одновірців: «Усі ж ви у стосунках одне з одним одягніться [або «підпережіться»] в смиренність... Смиренно підкоріться під могутню руку Бога, щоб він у свій час вас звеличив» (1Пт 5:5, прим.; 5:6).

Апостол Павло заохочував християн мати такий самий склад розуму, як і в Христа Ісуса. Павло звернув їхню увагу на те, що перед приходом на землю Божий Син займав високе становище на небі поряд зі своїм Батьком Єговою, однак «відмовився від усього, прийняв образ раба і став людиною». Павло продовжив: «Більше того, коли він [Ісус] прийшов як людина, він упокорився і залишався слухняним навіть до смерті — смерті на стовпі мук». Ісусові слова про те, що смирення винагороджується, справдились на ньому самому; ось що про це написав Павло: «Саме тому Бог підніс його на вище становище і великодушно дав йому ім’я, вище від будь-якого іншого імені» (Флп 2:5—11).

Особливої уваги заслуговує те, що, хоча Ісус має таке високе становище і йому дана «вся влада на небі і на землі», аби виконати Божу волю щодо нашої планети (Мт 28:18; 6:10), наприкінці свого Тисячолітнього правління він і далі залишатиметься смиренним. Біблія говорить: «Коли ж усе буде підкорене Сину, тоді й сам Син підкориться тому, хто йому все підкорив, щоб Бог був усім для всіх» (1Кр 15:28).

Ісус Христос сказав про себе: «Я лагідний та смиренний» (Мт 11:29). Коли він виявив себе мешканцям Єрусалима як їхній Цар, то виконав пророцтво, в якому про нього говорилось: «Ось їде до тебе твій цар. Він праведний, і він несе спасіння. Він смиренний і їде на ослі, на осляті, народженому в ослиці» (Зх 9:9; Ів 12:12—16). Коли Ісус Христос, який обіймає величне становище в небі, виступить проти Божих ворогів, він виконає наказ, записаний у пророцтві: «Мчись у величі своїй до перемоги, скачи в ім’я правди, смирення та праведності» (Пс 45:4). Тому смиренні люди можуть радіти, навіть якщо їх принижують і кривдять горді та пихаті. Вони можуть черпати потіху зі слів: «Шукайте Єгову, всі сумирні люди землі, всі, хто виконує його праведні постанови. Шукайте праведності, шукайте сумирності. Ви можете знайти сховок у день гніву Єгови» (Сф 2:3).

Слова Єгови, звернені до Ізраїля перед знищенням Єрусалима, були не лише попередженням про цю прийдешню подію, а й несли потіху смиренним людям, запевняючи їх, що у свій час Бог почне діяти в їхніх інтересах. Єгова сказав: «Тоді я усуну з-поміж тебе пихатих хвальків, і ти вже ніколи не будеш поводитись зухвало на моїй святій горі. Я залишу посеред тебе народ смиренний та скромний, і він знайде сховок в імені Єгови» (Сф 3:11, 12). Завдяки смиренню багато людей можуть врятуватися, адже написано: «Смиренних людей ти рятуєш, а пихатих зневажаєш поглядом своїм» (2См 22:28). Тож ми можемо бути впевнені, що Цар Ісус Христос, який мчить в ім’я правди, смирення та праведності, врятує свій народ, що впокоряється перед ним та перед його Батьком Єговою.

Християни повинні розвивати смирення. Апостол Павло, даючи пораду християнам одягнутися в нову особистість, яка «обновлюється за образом того, хто її створив», говорить: «Тому, як Божі обранці, святі та улюблені, одягніться в ніжне співчуття, доброту, смиренність, лагідність і терпеливість» (Кл 3:10, 12). Посилаючись на визначний приклад Христа, він закликає їх: «Будьте смиренними і вважайте одне одного [інших служителів Бога] вищим від себе» (Флп 2:3). Крім того, він заохочує: «Думайте про інших так само, як про себе. Не будьте про себе надто високої думки, а йдіть шляхом смирення. Не ставайте мудрими у власних очах» (Рм 12:16).

У цьому ж дусі Павло написав християнам у Коринфі: «Бо, хоча я ні від кого не залежу, я став рабом для всіх, щоб придбати якомога більше людей. Для юдеїв я став юдеєм, щоб придбати юдеїв, для тих, хто під законом,— тим, хто під законом (хоча сам я не під законом), щоб придбати і їх. Для людей без закону я став тим, хто без закону (хоча я не живу без закону Бога, оскільки перебуваю під законом Христа), щоб придбати тих, хто без закону. Для слабих я став слабим, щоб придбати слабих. Я став усім для усіляких людей, щоб всіма можливими способами врятувати хоча б декотрих» (1Кр 9:19—22). Для цього потрібна справжня смиренність.

Сприяє миру. Смирення допомагає зберігати мир. Смиренна людина не конфліктує з іншими християнами, наполягаючи на своїх правах. Апостол Павло писав, що, хоча мав право робити все, що хотів, він робив те, що зміцняло інших, і був готовий стриматись від учинків, які могли б зачепити сумління когось з братів (Рм 14:19—21; 1Кр 8:9—13; 10:23—33).

Смирення потрібне і тоді, коли для збереження миру треба застосувати пораду Ісуса прощати тих, хто грішить проти нас (Мт 6:12—15; 18:21, 22). Якщо людина когось образить, її смирення виявиться в тому, що вона послухається наказу Ісуса підійти до ображеного, визнати свою провину і попросити вибачення (Мт 5:23, 24). А якщо ображений підійде до неї, то любов зі смиренням допоможе визнати свою помилку і відразу залагодити справу (Мт 18:15; Лк 17:3; пор. Лв 6:1—7). Завдяки смиренню християни матимуть внутрішній мир і мир з іншими християнами, а це варте того, щоб знести будь-яке почуття приниження. До того ж, виявляючи смирення, людина ще більше зміцнює і розвиває цю чудову рису.

Риса, необхідна для єдності у зборі. Смирення допоможе християнину задовольнятися тим, що він має, та зберігати радість і рівновагу. Злагоджена співпраця членів християнського збору, описана апостолом Павлом у 12-му розділі Першого листа до коринфян, можлива тільки завдяки слухняності, смиренню і підкоренню Божому організаційному устрою. Тому, хоча чоловікам у християнському зборі сказано: «Якщо чоловік прагне бути наглядачем, то бажає доброго діла», їм слід пам’ятати, що прагнути відповідального становища — наприклад, бути вчителем у зборі — вони повинні не через амбіції, адже ті, на кого покладена більша відповідальність, «отрима[ють] суворіший присуд» (1Тм 3:1; Як 3:1).

Усі — як чоловіки, так і жінки — мають підкорятися тим, хто бере провід. Якщо хтось хоче отримати відповідальні завдання чи обов’язки, то має чекати на Єгову, адже ці обов’язки походять від нього (Пс 75:6, 7). Левіти, сини Корея, говорили: «Ліпше мені стояти на порозі дому мого Бога, аніж жити в наметах грішників» (Пс 84:10). Щоб розвинути справжнє смирення, потрібен час. Коли в Біблії наводяться вимоги до наглядачів, то говориться, що це не має бути той, хто став віруючим недавно, «щоб він не загордився і не отримав присуду, винесеного Дияволу» (1Тм 3:6).

Удаване смирення. Біблія застерігає християн проти показного смирення. Ті, хто «знаходить насолоду в удаваній смиренності», «безпідставно пишаються через своє плотське мислення». По-справжньому смиренна людина не думає, що Боже Царство або можливість увійти в нього залежить від того, чи вона щось їсть чи п’є, або від того, чи відмовляється щось їсти чи пити. Біблія показує, що хтось може їсти або пити щось чи відмовлятися від цього заради свого здоров’я або сумління. Однак якщо людина вважає, що Боже схвалення залежить від того, чи вона їсть і п’є або не їсть і не п’є, від того, чи торкається якихось речей або ні, відзначає якісь релігійні свята або ні, то така людина не усвідомлює, що її вчинки лише «мають вигляд мудрості» і що вона поклоняється на власний розсуд та удає із себе смиренну, виснажуючи своє тіло, але «це зовсім не допомагає в боротьбі з бажаннями плоті» (Кл 2:18, 23; Рм 14:17; Гл 3:10, 11).

Удаване смирення може зробити людину пихатою. Так може статися, оскільки вона вважає себе праведною через власні заслуги або впевнена, що виконує все, що від неї вимагається. Однак така людина не усвідомлює, що Єгову не обманеш. Якщо вона не позбудеться пихатості, то свого часу зазнає гіркого приниження — і, можливо, навіть загибелі (Пр 18:12; 29:23).