Офіційне припинення шлюбу, розрив шлюбних уз чоловіка і дружини. Словом «розлучитися» з єврейської та грецької перекладаються слова, що буквально означають «відіслати» (Пв 22:19, Хом.), «відпустити» (Мт 1:19; 19:3, Ог.), «прогнати» (Лв 22:13, NW, прим.), «відрізати». (Пор. Пв 24:1, 3, де вислів, перекладений як «свідоцтво про розлучення», букв. озн. «книга відрізання».)

Поєднавши Адама і Єву шлюбними узами, Єгова не передбачив розлучення. Ісус Христос ясно дав це зрозуміти, коли фарисеї запитали його: «Чи має право чоловік розлучатися зі своєю дружиною з будь-якої причини?» Ісус показав, що, згідно з Божим наміром, чоловік мав покинути батька й матір і приліпитися до своєї дружини, так що вони обоє ставали одним тілом. Після цього Ісус додав: «Їх уже не двоє, вони — одне тіло. Отже, що Бог з’єднав одним ярмом, нехай жодна людина не розділяє» (Мт 19:3—6; пор. Бт 2:22—24). Фарисеї спитали його: «Чому ж тоді Мойсей сказав, що можна дати дружині свідоцтво про розлучення і розлучитися з нею?» Ісус їм відповів: «Серця ваші зачерствілі, тому Мойсей і пішов на поступки та дозволив вам розлучатися з дружинами, але від самого початку так не було» (Мт 19:7, 8).

Хоча ізраїльтянам було дозволено розлучатися з різних причин, у Законі, який Бог дав їм через Мойсея, містились настанови, що регулювали розлучення. В Повторення Закону 24:1 сказано: «Якщо чоловік одружиться з жінкою, але буде незадоволений нею, бо побачить в її поведінці щось варте осуду, то він напише свідоцтво про розлучення, дасть їй це свідоцтво і відішле її зі свого дому». Однак чим саме було «щось варте осуду» (букв. «нагота чогось»), не зазначалось. Мова не йшла про перелюб, адже, згідно з Законом, винних у перелюбі чекала смертна кара, а не розлучення (Пв 22:22—24). Скоріш за все, спочатку чимось «вартим осуду», що давало ізраїльтянину підставу розлучитися з дружиною, вважалася якась серйозна провина, можливо крайня неповага до чоловіка або поведінка, що ганьбила його дім. Оскільки в Законі говорилося: «Люби свого ближнього, як самого себе», то навряд чи можна було безкарно розлучитися з дружиною без вагомої на те підстави (Лв 19:18).

За днів Малахії багато юдеїв зраджували дружин своєї молодості, розлучаючись із ними без вагомих підстав, мабуть заради одруження з молодшими жінками-язичницями. Замість того щоб обстоювати Божий закон, священики потурали такій поведінці, і Єгова був вкрай незадоволений цим (Мл 2:10—16). Про те, що за днів Ісуса Христа юдеї знаходили безліч підстав для розлучення, свідчить питання, з яким фарисеї звернулися до Ісуса: «Чи має право чоловік розлучатися зі своєю дружиною з будь-якої причини?» (Мт 19:3).

В Ізраїлі було прийнято, щоб чоловік платив викуп за жінку, з якою хотів одружитися, і вона вважалася його власністю. Хоча одруження давало жінці багато прав і переваг, у шлюбі їй була відведена другорядна роль. Про це, наприклад, свідчать слова з Повторення Закону 24:1—4, де говориться, що чоловік міг розлучитися з дружиною, але не сказано, що дружина могла розлучитися з чоловіком. Вона не могла цього зробити, оскільки належала чоловікові. Перший зафіксований у світських джерелах випадок, коли ізраїльтянка намагалась розлучитися з чоловіком,— це згадка про те, як Саломія, сестра царя Ірода, надіслала своєму чоловікові, правителю Ідумеї, свідоцтво про розлучення (Иосиф Флавий. Иудейские древности. XV. 7. 10). Ісус сказав: «Якщо жінка, розлучившись з чоловіком, одружується з іншим, то чинить перелюб» (Мр 10:12). Як видно з цих слів, за днів Ісуса розлучення з ініціативи жінок почало набувати поширення або ж Ісус передбачив, що це станеться в майбутньому.

Свідоцтво про розлучення. Те, що з бігом часу ізраїльтяни почали зловживати правом на розлучення, не означає, що від самого початку розлучитися було легко. Чоловік мав зробити кілька формальних кроків. Він був зобов’язаний написати відповідний документ — «свідоцтво про розлучення». Це свідоцтво він мав дати своїй дружині і «віді[слати] її зі свого дому» (Пв 24:1). Хоча в Біблії більше нічого не повідомляється про цю процедуру, вона, очевидно, вимагала, щоб чоловік звернувся до вповноважених осіб, які могли вмовити пару помиритися. На підготовку свідоцтва і офіційне оформлення розлучення йшов певний час, завдяки чому чоловік мав нагоду ще раз обдумати своє рішення. Для розлучення потрібна була вагома підстава, і, коли вимог Закону належно дотримувалися, вони стримували від поспішного розірвання шлюбу і захищали права та інтереси дружини. Біблія не повідомляє, що саме писали у «свідоцтві про розлучення».

Повторний шлюб колишніх чоловіка і дружини. В Повторення Закону 24:1—4 про розлучену жінку говориться: «Після того як вона піде з його дому, вона може стати дружиною іншого чоловіка». Далі там зазначається: «Якщо ж і той чоловік зненавидить її, напише свідоцтво про розлучення і, давши їй свідоцтво, відішле її зі свого дому або якщо той чоловік помре, то перший чоловік не зможе знову взяти її за дружину після того, як вона була опоганена, бо це гидота для Єгови. Не вводьте в гріх той край, який дасть вам у спадок ваш Бог Єгова». Розлучений чоловік не міг знову одружитися з колишньою дружиною; можливо, цей закон був даний для того, щоб запобігти будь-якій змові чоловіка з його колишньою дружиною з метою організувати її розлучення з другим чоловіком чи навіть влаштувати його смерть і зрештою одружитися знову. Якби він таки одружився з нею, такий шлюб був би нечистим у Божих очах. Чоловік виставив би себе на посміховисько, адже раніше він прогнав свою дружину, знайшовши в ній «щось варте осуду», а згодом, після того як вона була офіційно одружена з іншим, знову взяв її собі за дружину.

Усвідомлення того, що чоловік не може знову одружитися зі своєю колишньою дружиною, після того як вона вийшла заміж за іншого (навіть якщо другий чоловік розлучився з нею або помер), змушувало чоловіка добре подумати, перш ніж починати процедуру розлучення (Єр 3:1). Однак у Біблії не говориться, що чоловік не міг одружитися зі своєю колишньою дружиною, якщо після розлучення вона залишалася незаміжньою.

Розлучення з дружинами, які поклонялися іншим богам. Перед тим як ізраїльтяни увійшли в Обіцяний край, вони отримали вказівку не ріднитися з його мешканцями, які були язичниками (Пв 7:3, 4). Однак за днів Ездри юдеї одружувалися з чужинками, і він у молитві визнав перед Богом їхню провину. Прислухавшись до Ездри і визнавши свою помилку, ізраїльтяни, які мали дружин-чужинок, «випровадили їх разом із синами» (Езд 9:10—10:44).

Проте християни походили з різних народів (Мт 28:19), і вони не мали розлучатися зі своїми подружніми партнерами, які не поклонялися Єгові. Павло під натхненням навіть писав, що їм не слід жити окремо від свого чоловіка чи дружини (1Кр 7:10—28). А от християни, які лише збиралися створити сім’ю, повинні були одружуватися «тільки в Господі» (1Кр 7:39).

Йосипове рішення розлучитися. Марія була заручена з Йосипом, але, перш ніж вони одружились, виявилося, що вона вагітна завдяки святому духу. Біблія говорить: «Оскільки ж її чоловік Йосип був праведний і не хотів стягнути на неї осуд, то вирішив таємно розлучитися з нею» (Мт 1:18, 19). Слово «розлучитися» вживається тут доречно, адже в ті часи юдеї ставилися до заручин дуже серйозно.

Якщо заручена дівчина добровільно мала статеві стосунки з іншим чоловіком, її закида́ли камінням на смерть, подібно як це робили з перелюбницею (Пв 22:22—29). Перш ніж стратити людину, закидавши її камінням, її вину мали підтвердити двоє свідків (Пв 17:6, 7). У Йосипа, звісно ж, свідків не було. І він не міг до кінця збагнути, як Марія завагітніла, поки ангел все йому не пояснив (Мт 1:20, 21). Біблія прямо не говорить, чи Йосип, маючи намір «таємно розлучитися», збирався дати Марії свідоцтво про розлучення; а втім, він, очевидно, хотів діяти згідно з принципами, викладеними в Повторення Закону 24:1—4. Мабуть, він хотів розлучитися з Марією в присутності лише двох свідків, щоб дотриматися закону, але при цьому вберегти її від зайвої ганьби. Матвій не повідомляє всіх подробиць про те, як саме Йосип планував розлучитись, проте зазначає, що він хотів повестися з Марією милосердно. Йосипа не названо неправедним, а навпаки, сказано, що він «вирішив таємно розлучитися з нею», оскільки «був праведний і не хотів стягнути на неї осуд» (Мт 1:19).

Коли ізраїльтянин не міг розлучитись. У Законі, який Бог дав ізраїльтянам, описувалися випадки, коли розлучатися заборонялось. Могло статися так, що чоловік взяв собі дружину, мав з нею інтимні стосунки, а потім зненавидів її. Він міг фальшиво заявити, що на момент одруження вона не була незайманою, і тим самим несправедливо звинуватити її в ганебній поведінці та пустити про неї недобру славу. Якщо батьки дівчини надавали докази її незайманості, то старійшини міста мали покарати кривдника. Вони накладали на чоловіка штраф у розмірі 100 срібних шекелів (220 дол.) і віддавали ці гроші батькові дівчини. У Законі говорилось: «Після того вона й далі буде його дружиною, і він не зможе розлучитися з нею до кінця життя» (Пв 22:13—19). Якщо ставало відомо, що чоловік схопив незайману дівчину, яка не була заручена, і ліг з нею, то Закон наказував: «Цей чоловік повинен дати її батькові 50 срібних ше́келів [110 дол.], і вона стане його дружиною. Оскільки він збезчестив її, то не матиме права розлучитися з нею до кінця життя» (Пв 22:28, 29).

Що для християн є єдиною біблійною підставою для розлучення?

У своїй Нагірній проповіді Ісус Христос промовив: «Крім того, сказано: “Хто розлучається зі своєю дружиною, нехай дасть їй свідоцтво про розлучення”. А я вам кажу: кожен, хто розлучається зі своєю дружиною не через статеву розпусту, наражає її на перелюб, і той, хто одружується з розлученою, чинить перелюб» (Мт 5:31, 32). Пояснивши фарисеям, що дозвіл розлучатися, який дав Мойсей, «від самого початку» не передбачався, Ісус сказав: «Говорю вам: хто розлучається зі своєю дружиною не через статеву розпусту і одружується з іншою, той чинить перелюб» (Мт 19:8, 9). Вислів «статева розпуста» є перекладом грецького слова порне́йа, яке включає всі форми статевих зносин між особами, що не одружені одне з одним відповідно до біблійних вимог. (Див. СТАТЕВА РОЗПУСТА.) Отже, в Матвія 5:32 і 19:9 Ісус показав, що єдиною підставою для розриву шлюбних уз є порне́йа з боку чоловіка або дружини. Послідовник Христа, якщо бажає, може використати це як підставу для розлучення, і він матиме право вступити в новий шлюб «в Господі» (1Кр 7:39).

Коли одружена людина чинить статеву розпусту з особою своєї статі (гомосексуалізм), це огидно і відразливо. Якщо вона не розкається в цьому, то не успадкує Божого Царства. Біблія також засуджує скотолозтво (Лв 18:22, 23; Рм 1:24—27; 1Кр 6:9, 10). Такі вкрай огидні вчинки входять до широкого визначення слова порне́йа. Варто зазначити, що, згідно з Мойсеєвим законом, за гомосексуалізм та скотолозтво карали смертю; це давало невинній стороні право вступити у новий шлюб (Лв 20:13, 15, 16).

Ісус Христос промовив: «Кожен, хто не припиняє дивитись на жінку, розпалюючись до неї пристрастю, уже вчинив з нею перелюб у своєму серці» (Мт 5:28). Але Ісус не сказав, що перелюб, вчинений у серці, а не в дійсності, може бути підставою для розлучення. Натомість він підкреслив, що християнин повинен мати чисте серце й остерігатися неправильних думок і бажань (Флп 4:8; Як 1:14, 15).

У юдейському рабинському законі великої ваги надавалося виконанню подружнього обов’язку і чоловіку дозволялося розлучитися з дружиною, якщо вона не могла мати дітей. Але Біблія не дозволяє християнам розлучатися з цієї причини. Сарра багато років була безплідною, але Авраам не розлучився з нею через це; те саме можна сказати про Ісака і Ревеку, Якова і Рахіль, священика Захарія і Єлизавету (Бт 11:30; 17:17; 25:19—26; 29:31; 30:1, 2, 22—25; Лк 1:5—7, 18, 24, 57).

У Біблії не говориться, що християнин може розлучитися, якщо його подружній партнер фізично нездатний виконувати подружній обов’язок, має психічний розлад або страждає від невиліковної чи огидної хвороби. Любов спонукуватиме християнина не розлучатись у такій ситуації, а виявляти до свого чоловіка чи дружини милосердя (Еф 5:28—31). Також Біблія не дає права розлучатися через те, що чоловік або дружина сповідує іншу релігію; натомість вона каже, що, залишаючись зі своїм подружнім партнером, християнин може «здобути» його — допомогти йому прийняти правду (1Кр 7:12—16; 1Пт 3:1—7).

Також у Нагірній проповіді Ісус сказав, що «кожен, хто розлучається зі своєю дружиною не через статеву розпусту, наражає її на перелюб, і той, хто одружується з розлученою, чинить перелюб» (Мт 5:32). Таким чином Ісус показав: коли чоловік розлучається зі своєю дружиною не через те, що вона вчинила «статеву розпусту» (порне́йа), то підштовхує її до перелюбу. Чому? Якщо дружина не зраджувала свого чоловіка, розлучення не розриває шлюбних уз і не дає їй права одружитися знову і мати статеві стосунки з іншим чоловіком. Сказавши: «Той, хто одружується з розлученою, чинить перелюб», Ісус мав на увазі жінку, яка розлучилася «не через статеву розпусту» (порне́йа). Така жінка розлучена з погляду закону, але не розлучена з біблійного погляду.

Марко, як і Матвій (Мт 19:3—9), теж згадав розмову Ісуса з фарисеями про розлучення і процитував його слова так: «Хто розлучається зі своєю дружиною і одружується з іншою, той чинить перелюб, кривдячи першу дружину. І якщо жінка, розлучившись з чоловіком, одружується з іншим, то чинить перелюб» (Мр 10:11, 12). Подібні слова містяться в Луки 16:18: «Кожен, хто розлучається зі своєю дружиною та одружується з іншою, чинить перелюб, і той, хто одружується на розлученій, чинить перелюб». На перший погляд вірші з Марка і Луки взагалі забороняють християнам розлучатись або принаймні натякають, що розлучений християнин може одружитися знову тільки після смерті колишнього чоловіка або дружини. Однак, розглядаючи ці уривки, слід брати до уваги повнішу цитату, записану Матвієм. Він використовує вислів «не через статеву розпусту» (Мт 19:9; див. також Мт 5:32). Це показує, що згадані Марком і Лукою слова Ісуса стосуються випадків, коли люди розлучаються не через «статеву розпусту» (порне́йа), вчинену невірним подружнім партнером.

А втім, Біблія не зобов’язує людину розлучатися зі своїм подружнім партнером, який вчинив перелюб, але розкаюється. Християнин може виявити милосердя, подібно до Осії, який прийняв назад свою невірну дружину Гомер, і до Єгови, який змилосердився над ізраїльтянами, коли вони розкаялися в духовному перелюбі (Ос 3).

Повернення до норм, встановлених Богом напочатку. Ісусові слова показували, що настав час повернутися до високих норм стосовно шлюбу, встановлених Богом Єговою напочатку, і що Ісусові учні повинні дотримуватися цих норм. Хоча тоді Мойсеїв закон ще був у силі, той, хто став правдивим учнем Ісуса і виконував його слова та волю його Батька (Мт 7:21—29), більше не користувався можливістю розлучитися, яку давав Закон, і тим самим не поводився черство зі своїм подружнім партнером (Мт 19:8). Правдиві учні Христа не можуть порушувати Божі початкові норми щодо шлюбу, розлучаючись не через «статеву розпусту» (порне́йа) — єдину причину, яку вказав Ісус.

Коли неодружений чоловік чинить статеву розпусту з повією, він стає з нею «одним тілом». Подібно перелюбник стає «одним тілом» вже не зі своєю законною дружиною, а з розпусною людиною, з якою мав статеві стосунки. Тож він грішить не лише проти власного тіла, а й проти своєї законної дружини, з якою до того був «одним тілом» (1Кр 6:16—18). Тому з погляду Божих принципів перелюб є вагомою підставою для припинення шлюбу. Якщо розлучення здійснено на цій підставі, то воно офіційно й остаточно розриває шлюбні узи, даючи невинній стороні право з чистим сумлінням вступити в новий шлюб (Єв 13:4).

Символічне значення. У Біблії подружні стосунки іноді згадуються в переносному значенні (Іс 54:1, 5, 6; 62:1—6). Те саме стосується і розлучення (Єр 3:8).

У 607 р. до н. е. царство Юди було захоплене, місто Єрусалим — знищене, а мешканці краю пішли у вигнання до Вавилону. За деякий час до того Єгова звернувся до юдеїв, яких чекало вигнання, з такими пророчими словами: «Чи я дав вашій матері свідоцтво про розлучення, коли відіслав її?» (Іс 50:1). Їхня «матір», народ Юди в цілому, була відіслана справедливо: не тому, що Єгова розірвав з нею угоду і почав процес розлучення, а тому, що вона порушувала умови Закон-угоди. Але останок ізраїльтян покаявся і молився про те, щоб Єгова повернув народ на батьківщину і знову був його символічним чоловіком. У 537 р. до н. е., коли минуло 70 років спустошення, Єгова заради свого імені виконав обіцянку і повернув свій народ з вигнання (Пс 137:1—9; див. ШЛЮБ).