Цікаві думки з листів до Тита, Филимона та євреїв
Слово Єгови живе
Цікаві думки з листів до Тита, Филимона та євреїв
У 61 році н. е. апостола Павла було звільнено з першого ув’язнення в Римі. Через деякий час він прибуває на острів Крит. Побачивши духовний стан тамтешнього збору, Павло залишає Тита, щоб він зміцнив братів і сестер. Пізніше, ймовірно, з Македонії апостол пише Титу листа. У ньому він дає Титові вказівки щодо його обов’язків і запевняє, що той має право виконувати таке завдання.
Раніше, незадовго до свого звільнення з в’язниці в 61 році, Павло написав листа до Филимона, християнина, який жив у Колосах. Це особисте прохання, скероване до друга.
Приблизно в 61 році Павло також написав листа до євреїв, що жили в Юдеї. У листі показано переваги християнства над юдейською системою. Усі три листи містять цінні поради для нас (Євр. 4:12).
ЗАЛИШАЙТЕСЯ ДУХОВНО ЗДОРОВИМИ
Павло дає Титу вказівки, щоб він, «подорожуючи з міста до міста, призначав старійшин». Потім апостол радить Титові: «Далі докоряй [непокірним людям] суворо, щоб вони були здорові у вірі». Павло закликає всіх християн у зборах на Криті «цуратись безбожності... і бути розважними» (Тита 1:5, 10—13; 2:12).
Крім того, Павло дає критським братам поради, які мали допомогти їм залишатися духовно здоровими. Він наказує Титу: «Уникай... безглуздих дискусій... і суперечок про Закон» (Тита 3:9).
Відповіді на біблійні запитання:
1:15. Як розуміти слова, що «для чистих усе чисте, а для опоганених і безвірних ніщо не чисте»? Насамперед необхідно зрозуміти, що́ мав на увазі Павло під словом «усе». Він говорив не про те, що прямо засуджується в Божому Слові, а про справи, в яких Святе Письмо дозволяє християнам приймати власні рішення. Для людей, чиє мислення узгоджене з нормами Бога, такі справи чисті. Нечистими ж вони є для осіб, які мають викривлене мислення й опоганене сумління *.
3:5. Як помазані християни «рятуються через обмивання... і через оновлення святим духом»? Вони рятуються «через обмивання», тому що Бог обмив, тобто очистив, їх кров’ю Ісуса завдяки викупній жертві. Помазанці рятуються «через оновлення святим духом», оскільки стають «новим створінням» як зачаті духом сини Бога (2 Кор. 5:17).
Уроки для нас:
1:10—13; 2:15. Християнським наглядачам необхідно виявляти мужність, щоб виправляти помилки в зборі.
2:3—5. Сьогодні, подібно як і в I столітті, зрілим християнкам слід «поводитися побожно, не зводити наклепів, не бути поневоленими надмірною кількістю вина, а навчати добра». Таким чином вони можуть особисто з умінням навчати «молодих жінок» у зборі.
3:8, 14. Коли ми зосереджуємо «свої думки на виконанні добрих справ» — це «добре і корисне», бо допомагає нам бути плідними служителями Бога і триматися осторонь злого світу.
ЗАОХОЧУЙТЕ «З ЛЮБОВІ»
Павло хвалить Филимона за те, що той подає гідний наслідування приклад у вияві «віри й любові». Оскільки Филимон є джерелом відсвіження для співхристиян, це приносить Павлові «багато радості і втіхи» (Филим. 4, 5, 7).
Павло подає приклад усім наглядачам у тому, як розв’язує делікатну справу щодо Онисима. Він не наказує Филимону, а умовляє його «з любові». Павло каже: «Покладаючись на твою поступливість, пишу тобі, бо знаю, що зробиш навіть більше, ніж кажу» (Филим. 8, 9, 21).
Відповіді на біблійні запитання:
10, 11, 18. Як колись «непридатний» Онисим став «придатним»? Онисим був непокірним рабом, який утік від свого господаря Филимона з Колосів до Риму. Ймовірно, Онисим також вкрав у свого власника гроші, щоб оплатити 1400-кілометрову подорож. Дійсно, такий раб був непридатний для Филимона. Але в Римі Павло допоміг Онисиму стати християнином. Відтак духовний брат, який колись був «непридатним», став «придатним».
15, 16. Чому Павло не просив Филимона подарувати Онисимові свободу? Павло хотів чітко дотримуватися свого доручення «проповідувати... про Боже царство і навчати про Господа Ісуса Христа». Тому він вирішив не мати нічого спільного з громадськими справами, як-от питанням рабства (Дії 28:31).
Уроки для нас:
2. Филимон відкрив двері свого дому для християнських зібрань. Це велика честь, коли у нашому домі проходять зустрічі для проповідницького служіння (Рим. 16:5; Кол. 4:15).
4—7. Ми повинні виявляти ініціативу, щоб хвалити одновірців, які подають гарний приклад віри й любові.
15, 16. Не слід допускати, щоб через неприємності в житті ми надмірно тривожились. Усе може змінитися нам на добро, як і у випадку Онисима.
21. Павло сподівався, що Филимон простить Онисимові. Від нас теж очікується, що ми простимо брату, який, можливо, образив нас (Матв. 6:14).
«ПОСПІШАЙМО ДО ЗРІЛОСТІ»
Аби довести, що віра в жертву Ісуса перевершує вчинки, яких вимагав Закон, Павло звертає увагу на величність Засновника християнства, величність його священства, жертви та нової угоди (Євр. 3:1—3; 7:1—3, 22; 8:6; 9:11—14, 25, 26). Це знання, очевидно, допомагало єврейським християнам зносити переслідування від юдеїв. Павло радить християнам єврейського походження «поспішати до зрілості» (Євр. 6:1).
Яку роль у житті християнина відіграє віра? «Без віри неможливо догодити Богові»,— пише Павло. Він заохочує християн з євреїв: «Витривало біжімо в забігу, який нам визначено»,— і радить робити це з вірою (Євр. 11:6; 12:1).
Відповіді на біблійні запитання:
2:14, 15. Чи те, що Сатана «спроможний заподіювати смерть», свідчить про його силу заподіювати передчасну смерть кому завгодно? Ні. Проте з часу подій в Едемі, коли Сатана почав іти дорогою зла, його обман призводить до смерті, оскільки Адам згрішив і передав гріх та смерть своїм нащадкам (Рим. 5:12). Окрім того, земні прибічники Сатани переслідують служителів Бога, навіть заподіюючи їм смерть, як у випадку з Ісусом. Але це не означає, що Сатана має необмежену силу, аби вбивати кого заманеться. Якби було інакше, то він, безсумнівно, вже давно б стер служителів Єгови з лиця землі. Єгова захищає своїх поклонників як групу і не дозволить Сатані винищити їх. Та навіть якщо Бог допустить, аби Сатана заподіяв комусь з нас смерть, ми можемо бути певними, що Бог компенсує будь-яку шкоду, якої ми зазна́ємо.
4:9—11. Як ми «входимо у [Божий] відпочинок»? Після шести днів творення Бог відпочив від творчих діл і був упевнений, що його намір стосовно землі й людства обов’язково здійсниться (Бут. 1:28; 2:2, 3). Ми «входимо у цей відпочинок», якщо не стараємося виправдати себе власними вчинками, а з вдячністю відгукуємося на все те, що Бог зробив заради нашого спасіння. Коли ми не намагаємося досягати егоїстичних цілей, а виявляємо віру в Єгову та слухняно йдемо слідами його Сина, то кожного дня маємо відсвіження, спокій і благословення (Матв. 11:28—30).
9:16. Що це за «людина, яка... уклала» нову угоду? Єгова є Творцем нової угоди, а Ісус — «людиною, яка її уклала». Ісус став Посередником у цій угоді, і завдяки своїй жертовній смерті він надав їй чинності (Луки 22:20; Євр. 9:15).
11:10, 13—16. Якого «міста» чекав Авраам? Це було не буквальне, а символічне місто. Авраам очікував «небесного Єрусалима», який утворюють Ісус Христос і його 144 000 співправителів. Цих співправителів у небесній славі також названо «святим містом, Новим Єрусалимом» (Євр. 12:22; Об’яв. 14:1; 21:2). Авраам сподівався жити під правлінням Божого Царства.
12:2. Заради якої «радості, яка очікувала [Ісуса], він зніс смерть на стовпі»? Йому приносило радість те, що мало бути досягнуто його служінням,— він мав освятити ім’я Єгови, виправдати Божу верховну владу і викупити людей від смерті. Крім того, на Ісуса чекала нагорода — бути Царем і служити Первосвящеником на благо людству.
13:20. Чому нову угоду названо «вічною»? З трьох причин: 1) цю угоду ніколи не буде замінено; 2) вона приноситиме користь вічно; 3) «інші вівці» і після Армагеддону черпатимуть пожиток з цієї угоди (Ів. 10:16).
Уроки для нас:
5:14. Ми повинні ретельно вивчати Боже Слово, Біблію, і застосовувати те, що дізналися. Це єдиний спосіб «привчити своє чуття відрізняти добре від поганого» (1 Кор. 2:10).
6:17—19. Коли наша надія міцно ґрунтується на Божих обіцянках і клятвах, ми не будемо збочувати з дороги правди.
12:3, 4. Не втомлюймось і нехай наші «душі не знесиляться» через незначні випробування чи протидію. Натомість робімо поступ, йдучи до зрілості, і вчімося стійко зносити випробування. Нам треба рішуче постановити чинити опір «аж до крові», а саме до смерті (Євр. 10:36—39).
12:13—15. Ми не повинні допустити, щоб «отруйний корінь», тобто якийсь член збору, котрий вишукує помилки в тому, як виконуються справи, перешкодив нам «випрямляти стежки для своїх ніг».
12:26—28. «Речі, створені» кимсь іншим, а не Богом,— вся теперішня система і навіть зле «небо» — захитаються настільки, що будуть знищені. Коли це станеться, залишиться лише «непохитне» — Боже Царство та його прихильники. Наскільки ж важливо, щоб ми ревно проповідували про Царство і жили за його засадами!
13:7, 17. Якщо ми завжди пам’ятатимемо пораду слухатися наглядачів у зборі і коритися їм, то будемо виявляти дух співпраці.
[Примітка]