Мова, що належить до індоєвропейської мовної сім’ї. (Єврейська мова належить до семітських мов, які входять в іншу мовну сім’ю.) Цією мовою були написані Грецькі Писання (окрім Євангелія від Матвія, яке було спочатку написане єврейською). Також грецькою було зроблено перший повний переклад Єврейських Писань, відомий як Септуагінта. Це флективна мова, в якій форми слів утворюються переважно за допомогою закінчень (флексій). Крім того, використовуються префікси і суфікси, що додаються до кореня чи основи.

Койне́. Період приблизно з 300 р. до н. е. до 500 р. н. е. вважається періодом койне — загальногрецької мови, що склалася на ґрунті панівного аттичного діалекту та інших давньогрецьких діалектів. Койне стало міжнародною мовою. Воно мало значну перевагу над іншими тогочасними мовами, оскільки його знали майже всюди. Слово «койне» означає «спільна [мова або діалект]». Про поширеність койне свідчить той факт, що цією мовою перекладалися постанови римських намісників і сенату, які розсилались по всій імперії. Напис на табличці зі звинуваченням, яку повісили над головою Ісуса Христа, прибитого до стовпа, був зроблений не тільки латинською, офіційною мовою Риму, і єврейською мовою, але й грецькою (койне) (Мт 27:37; Ів 19:19, 20).

Про використання грецької мови в Ізраїлі один вчений написав: «Хоча більшість євреїв відкидали елліністичну культуру та звичаї, вони аж ніяк не уникали спілкування з греками та були не проти вживання грецької мови... Палестинські рабини схвально ставилися до грецького перекладу Писань, адже вважали його знаряддям, завдяки якому можна донести правду язичникам» (Bentwich N. Hellenism. 1919. P. 115). Звичайно, Септуагінта була створена передусім для євреїв, особливо тих, що розпорошились по цілій Римській імперії і вже не розмовляли чистою єврейською, але знали грецьку. На зміну давнім єврейським словам, які позначали релігійні поняття, почали приходити слова грецького походження. Одним з прикладів є слово сінаґоґе́, що означає «збирання разом».

Койне і Грецькі Писання. Христові учні, які брали участь в написанні Біблії, хотіли, щоб усі люди зрозуміли їхню звістку, тому писали не класичною грецькою мовою, а койне. Хоча ці учні були євреями, вони не намагалися пропагувати єврейську культуру і релігію, а прагнули поширювати правдиві християнські вчення. Завдяки грецькій мові вони могли донести свою звістку до більшої кількості людей і краще виконати своє завдання «роб[ити] учнями людей з усіх народів» (Мт 28:19, 20). Крім того, за допомогою койне вони могли передавати найтонші відтінки думок.

Велич християнської звістки надала койне, яким були написані натхнені Грецькі Писання, особливої виразності, піднесеності і теплоти. Грецькі слова в натхненому тексті Біблії збагатились новими значеннями і сповнились глибшого, духовного змісту.

Алфавіт. Алфавіти всіх сучасних європейських мов прямо чи опосередковано походять від грецького. А греки запозичили свій алфавіт у семітів. На це вказує той факт, що грецькі літери (бл. VII ст. до н. е.) схожі на єврейські літери (бл. VIII ст. до н. е.). Крім того, літери в цих двох алфавітах розміщені приблизно в однаковій послідовності. Також назви деяких грецьких і єврейських літер дуже схожі, наприклад: альфа і алеф, бета і бет, дельта і далет. В койне було 24 літери. Коли греки перейняли семітський алфавіт, то для деяких приголосних звуків (літери алеф, ге, хет, аїн, вав, йод) не знайшлося відповідних приголосних у грецькій, тож греки використали їх для позначення голосних а, е (короткого), е (довгого), о, у та і, зробивши цінний внесок у розвиток системи письма.

Лексика. Грецька мова багата на синоніми. Грецькі письменники мали достатньо слів, щоб точно передавати найтонші відтінки думок. Наприклад, в грецькій мові ґно́сіс — це звичайне знання (1Тм 6:20), а епı́ґносіс — глибоке знання (1Тм 2:4), а́ллос — це інший такого самого виду (Ів 14:16), а ге́терос — інакший, тобто іншого виду (Гл 1:6). Велика кількість грецьких слів і коренів увійшла в лексику багатьох мов світу, завдяки чому ці мови стали більш виразними.

Іменники. Іменники змінюються за відмінками, родами і числами. Займенники, які вживаються замість іменників, та прикметники, які описують іменники, узгоджуються з ними у відмінку, роді і числі.

Відмінки. Традиційно в койне вирізняють п’ять відмінків. (Деякі вчені нараховують до восьми.) В грецькій мові, як і в українській, при відмінюванні слова змінюється його закінчення.

Артикль. Частина мови, яка не має відповідника в українській. Роль артикля в койне подібна до ролі означеного артикля в англійській, німецькій і французькій мовах. Грецький артикль має форми чоловічого (ὁ — го), жіночого (ἡ — ге) і середнього (τό — то) родів і, подібно до іменника, відмінюється за числами та відмінками.

Артикль в грецькій мові ставиться не лише перед іменником, але й перед інфінітивом, прикметником, прислівником, а також перед словосполученням, частиною складного речення чи навіть перед цілим реченням. Приклад вживання артикля з прикметником можна знайти в Івана 10:11, де буквально сказано так: «Я є [артикль] пастир [артикль] добрий». Артикль перед словом «добрий» вживається для наголошення. Тож, аби точно передати думку оригіналу, важливо наголосити на прикметникові «добрий». В українському перекладі цього досягається завдяки порядку слів у реченні.

Приклад вживання артикля перед частиною складного речення можна знайти в 1 Коринфян 4:6. Перед висловом: «Не виходьте за рамки написаного» — стоїть артикль в середньому роді. Частину вірша, до якої входить цей вислів, буквально можна перекласти: «Щоб... ви засвоїли [артикль] не за рамки написаного». В цьому випадку артикль надає групі слів, яка йде після нього, значення одного, цілісного поняття. Цей нюанс можна передати, якщо на місці артикля вжити слово «правило». Тож переклад: «Щоб... ви засвоїли правило: “Не виходьте за рамки написаного”» (НС) — точніше передає думку, яку хотів висловити апостол Павло.

Дієслова. Грецькі дієслова утворюються за допомогою приєднання до дієслівних коренів (основ) префіксів, суфіксів та закінчень. Вони розрізняються за станом, способом, часом, особою, числом. У грецькій мові дієслова мають складнішу систему форм, ніж іменники. Завдяки тому що останнім часом мовознавці зробили значний поступ у вивченні койне, а особливо грецьких дієслів, перекладачі можуть краще передавати справжній дух і зміст Грецьких Писань. Нижче обговорюються деякі особливості грецьких дієслів і те, як вони впливають на розуміння біблійного тексту.

Стан. Дієслова в грецькій мові мають три стани: активний, пасивний і медіальний (середній). Медіальний стан виражає взаємну дію, в якій беруть участь кілька суб’єктів, або зворотну дію, яку суб’єкт скеровує на себе. Крім того, медіальний стан вказує на те, що суб’єкт діє для себе, у своїх інтересах.

Медіальний стан також використовується, щоб підкреслити думку про інтенсивність дії, в українській мові схожу функцію може виконувати курсив. Коли Павло дізнався, що після повернення в Єрусалим його чекають ув’язнення і лиха, він сказав: «Я зовсім не вважаю своє життя важливим для себе. Найголовніше — завершити свій шлях і виконати служіння, яке я отримав від Господа Ісуса» (Дії 20:22—24). У вислові, перекладеному як «не вважаю своє життя важливим для себе», грецьке дієслово пойу́май вжите в медіальному стані. Павло має на увазі не те, що життя для нього неважливе, а те, що виконання служіння набагато важливіше. Це його переконання, хоч би що думали інші люди.

Медіальний стан вживається у Філіппійців 1:27: «Тільки поводьтеся [«поводьтеся як громадяни», прим.] так, щоб бути гідними доброї новини про Христа». В цьому вірші дієслово медіального стану політе́уесте, перекладене як «поводьтеся як громадяни» (форма дієслова політе́уомай), означає активно виконувати обов’язки «громадян». Іншими словами, Павло заохочує християн ревно проголошувати добру новину. Римські громадяни зазвичай брали активну участь в державних справах, оскільки пишалися своїм громадянством. Особливо його цінували мешканці тих міст, яким Рим надав права громадян, як це було у випадку міста Філіппи. Отже, Павло говорить одновірцям, що вони повинні не просто називатися християнами, а вести активне християнське життя. Це узгоджується зі словами, які він сказав далі: «Наше громадянство на небесах» (Флп 3:20).

Часи. Ще одна важлива особливість грецької мови, завдяки якій можна виразити різні відтінки думок,— це система дієслівних часів. Часи дієслів вказують на час дії (менш важлива ознака) і на вид дії (більш важлива ознака). У грецькій мові дія може розглядатися як: 1) тривала — її переважно виражає презенс, який також може передавати звичну чи повторювану дію; 2) доконана або завершена — її переважно виражає перфект; 3) одноразова або миттєва — її виражає аорист. Крім цих часів, у грецькій мові є ще інші часи: імперфект, плюсквамперфект і футурум.

Розгляньмо приклади того, як час дієслова впливає на його значення. Апостол Іван написав: «Коли хто згрішить, то маємо Заступника перед Отцем» (1Ів 2:1, Ог.). Грецьке дієслово, перекладене як «згрішить», вжито в аористі, що вказує на одноразову, миттєву дію, тож ідеться про один гріховний вчинок. Якби це дієслово було в презенсі, то йшлося б про тривалу дію або стан. Отже, Іван говорить не про того, хто постійно грішить, а про того, хто згрішив один раз. (Пор. Мт 4:9, де дієслово в аористі вказує на те, що Диявол запропонував Ісусу поклонитися йому лише один раз, а не поклонятися йому постійно.)

Якщо не брати до уваги різницю в значенні презенса і аориста, то слова Івана, наведені в попередньому абзаці, на перший погляд, суперечать іншим його словам: «Кожен, хто в Нім пробуває, не грішить» і «Кожен, хто родився від Бога, не чинить гріха» (1Ів 3:6, 9, Ог.). Тут тривалість дії, яку виражає презенс, передано невиразно. Деякі біблійні переклади передають цей відтінок значення як «не ходить у гріху» (НС), «не може грішити й далі» і «більше не живе у гріху» (СМ). Наказ Ісуса, записаний у Матвія 6:33: «І далі шукайте найперше Царства»,— теж вказує на тривалу дію, наголошуючи на тому, що учням слід постійно докладати зусиль.

У висловлюваннях, які містять заборону, презенс і аорист також впливають на значення дієслів. Якщо вживається дієслово у презенсі, воно означає наказ не просто чогось не робити, а наказ перестати щось робити. Наприклад, коли Ісуса Христа вели на Голгофу, жінки, які йшли за ним, плакали, тому він сказав їм не просто: «Не плачте», а «Перестаньте плакати за мною» (Лк 23:28). Так само й тим, хто торгував голубами у храмі, Ісус сказав: «Досить робити з дому мого Батька дім торгівлі!» (Ів 2:16). У Нагірній проповіді він заохочував: «Перестаньте тривожитись про своє життя — що вам їсти чи що пити, а також про свої тіла — у що одягатися» (Мт 6:25). Якщо ж дієслово вживається в аористі, воно вказує на заборону щось робити в будь-який момент часу. Ісус закликав своїх слухачів: «Ніколи не тривожтесь про завтра» (Мт 6:34). Вжитий в цих словах аорист показував, що учні ніколи, в жоден момент часу, не повинні тривожитися.

Ще один приклад того, наскільки важливо під час перекладу зважати на часи грецьких дієслів, бачимо в Євреїв 11:17. Деякі перекладачі не беруть до уваги особливостей, пов’язаних з часом вжитого у вірші дієслова. В перекладі Огієнка сказано: «Авраам... мавши обітницю, приніс [у жертву] однородженого». Грецьке дієслово, перекладене як «приніс», вживається в імперфекті, що вказує на нездійснений намір або спробу зробити щось. Отже, точніше було б перекласти це грецьке дієслово як «збирався скласти в жертву», і це узгоджується з тим, що сталося насправді. Той самий час вжитий в Луки 1:59. В деяких перекладах сказано, що коли Захарій і Єлизавета мали обрізати сина, то його «назвали» ім’ям батька, Захарієм (Кул., 1871), хоча в інших перекладах цей вислів передано точніше: «хотіли дати йому батькове ім’я — Захарій» (НС). Такий переклад правильно описує те, що відбулось, адже за вказівкою ангела Гавриїла хлопчика назвали Іваном (Лк 1:13).

Транслітерація. Йдеться про передачу в цьому виданні грецьких слів літерами українського алфавіту. У більшості випадків грецькі літери, які позначають приголосні звуки, замінюються відповідними українськими літерами, наприклад: β — б, γ — ґ і т. д. Те саме стосується літер, які позначають голосні звуки: α — а, ε — е, η — е, ι — і, ο — о, υ — і, ω — о.

Дифтонги. Дифтонг — це сполучення двох голосних звуків, що вимовляються як один склад. Другою літерою в дифтонгах завжди є йота (ι) або іпсилон (υ). Дифтонги транслітеруються так: αι — ай, ει — ей, οι — ой, υι — уй, αυ — ау, ευ — еу, ηυ — еу. Сполучення ου називається дигра́фом і передається літерою у.

Сполучення літер, які виглядають як дифтонги, але мають трему ( ͏̈) над другою літерою, не є дифтонгами, наприклад: αϋ, εϋ, οϋ, ηϋ, ωϋ, αϊ, οϊ. Трема над йотою (ϊ) чи іпсилоном (ϋ) показує, що ці літери читаються окремо від попередньої голосної. У цих випадках йота й іпсилон транслітеруються як і, а не й чи у. Тобто вищенаведені сполучення літер транслітеруються як аі, еі, оі, еі, оі, аі, оі.

Деякі дифтонги складаються з літер α, η, ω і малої літери йота (ι), яка ставиться під ними і називається підписною. В таких сполученнях йота не вимовляється. Тому ᾳ транслітерується як а, ῃ — е, ῳ — о.

Наголос. У грецькій мові є три типи наголосу: гострий (΄), огорнений ( ͏͂) і тупий (‵). Вони ставляться над голосною наголошеного складу. В цьому виданні для передачі всіх трьох типів наголосу вживається один знак, наприклад: λόγος — ло́ґос, ζῷον — зо́он.

Склади. В грецьких словах кількість складів дорівнює кількості голосних чи дифтонгів. Наприклад, слово λόγος (ло́ґос) має дві голосні і відповідно два склади. Дві голосні в дифтонгу утворюють один склад, а не два. Скажімо, в слові πνεῦμα (пне́ума) є один дифтонг (еу) та одна голосна (а), тому воно ділиться на два склади.

Слова діляться на склади за такими правилами: 1) коли всередині слова стоїть один приголосний, він утворює склад з наступним голосним, наприклад: πατήρ — па-те́р; 2) коли всередині слова є сполучення приголосних, то можливі два варіанти поділу — якщо в грецькій мові існують слова, які починаються з цього сполучення, то ці приголосні належать до одного складу, а якщо таких слів немає, то до різних. Наприклад: κόσμος ділиться як ко́-смос. Сполучення см- належить до одного складу, тому що багато грецьких слів, як-от Смı́рна, починаються цими двома приголосними. А слово βύσσος ділиться як бı́с-сос, оскільки немає слів, що починаються зі сполучення сс-.

Придих. Голосні, які стоять на початку слова, завжди мають придих — легкий (᾿) або важкий (῾). Легкий придих при транслітерації не передається, а важкий транслітерується літерою г. Якщо слово пишеться з великої літери, то знак придиху ставиться перед літерою. Тому ᾿Ι транслітерується як І, а ῾Ι — як Гі. Якщо ж слово пишеться з малої літери, знак придиху ставиться над літерою. Коли на початку слова є дифтонг, то в більшості випадків знак придиху ставиться над другою літерою. Тож αἰών транслітерується як айо́н, ἁγνός — як гаґно́с, αἱρέομαι — як гайре́омай.

Крім того, грецька літера ро (ρ), що транслітерується як р, на початку слова завжди має важкий придих (῾), який в транслітерації не відображається. Наприклад, ῥαββεί передається як раббе́й.

[Таблиця]

ГРЕЦЬКИЙ АЛФАВІТ

Літера

Назва

Транслітерація і вимова¹

Α α

а́льфа

а

Β β

бе́та

б

ᴦ γ

га́мма

ґ²

Δ δ

де́льта

д

Ε ε

е́псилон

е (короткий)

Ζ ζ

дзе́та

з

Η η

е́та

е (довгий)

Θ θ

те́та

т

Ι ι

йо́та

і

Κ κ

ка́ппа

к

Λ λ

ля́мбда

л

Μ μ

мю

м

Ν ν

ню

н

Ξ ξ

ксі

кс

Ο ο

о́мікрон

о (короткий)

Π π

пі

п

Ρ ρ

ро

р

Σ σ, ς³

си́гма

с

Τ τ

та́у

т

Υ υ

ı́псилон

і

Φ φ

фі

ф

Χ χ

хі

х

Ψ ψ

псі

пс

Ω ω

оме́га

о (довгий)

¹ Відрізняється від вимови в сучасній грецькій мові.

² Перед γ, κ, ξ, χ вимовляється як носовий «н» і передається буквою н.

³ Таке написання трапляється лише в кінці слова.