Перейти до матеріалу

Перейти до змісту

Сімдесят тижнів

Сімдесят тижнів

Пророчий період, який згадується в Даниїла 9:24—27 і включає відбудову Єрусалима, а також появу та вбивство Месії; після закінчення цього періоду місто і святе місце мали бути спустошені.

У перший рік правління Дарія, «сина Ахашвероша з роду мідійців», пророк Даниїл за допомогою пророцтва Єремії визначив, що вже близько час визволення юдеїв з Вавилону і їхнього повернення в Єрусалим. Тоді Даниїл почав наполегливо молитися до Єгови; це узгоджувалося зі словами, записаними Єремією: «Ви будете звертатися до мене, прийдете і будете молитися до мене, і я вас почую. Ви будете шукати мене і знайдете, бо шукатимете від усього серця. І я дозволю вам знайти мене,— говорить Єгова... І я поверну вас туди, звідки вислав у вигнання» (Єр 29:10—14; Дн 9:1—4).

Поки Даниїл молився, Єгова послав свого ангела, Гавриїла, щоб той передав пророцтво, яке фактично всі біблеїсти вважають месіанським, хоча по-різному його тлумачать. Гавриїл сказав:

«Твоєму народові і твоєму святому місту призначено 70 тижнів на те, щоб покласти край переступу, покінчити з гріхом, принести жертву примирення за провину, запровадити вічну праведність, скріпити печаткою видіння та пророцтво і помазати Святе святих. Тож знай і розумій: від часу, коли вийде наказ відновити й відбудувати Єрусалим, до приходу Месії, Провідника, мине 7 тижнів і 62 тижні. Єрусалим буде відновлений і відбудований разом з площею та ровом, але за тяжких часів. А через 62 тижні Месія буде вбитий, і в нього нічого не залишиться. Війська́ провідника, який прийде, зруйнують місто та святе місце, і кінець його буде як від повені. До кінця точитиметься війна. Було прийнято рішення про спустошення. Для багатьох він утримає в силі угоду на один тиждень, а в середині тижня припинить жертву та приношення. І на крилі мерзот буде спустошувач, а те, що вирішено, буде виливатися на спустошеного аж до винищення» (Дн 9:24—27).

Месіанське пророцтво. Без сумніву, це пророцтво надзвичайно важливе, адже допомагає розпізнати Месію. Перш за все потрібно визначити, коли почалися 70 тижнів і скільки вони тривали. Якщо це були буквальні тижні, що складаються із семи днів, тоді або пророцтво не сповнилося (а це неможливо [Іс 55:10, 11; Єв 6:18]), або Месія з’явився понад 24 століття тому, за днів Перської імперії, але його не розпізнали. Якби Месія справді з’явився в той час, це означало б, що на ньому не сповнилися безліч інших біблійних пророцтв. Тому очевидно, що 70 тижнів були символічними і тривали набагато довше. Події, описані в Даниїловому пророцтві, не могли відбутися за буквальні 70 тижнів (тобто трохи більше, ніж рік і чотири місяці). Більшість біблієзнавців погоджуються, що згадані «тижні» означають семирічні періоди. У деяких перекладах використовується вислів «сімдесят років-тижнів» (Ог., БК) або «сімдесят тижнів років» (AT, Mo, RS); подібний варіант містить примітка в «Танаху» — перекладі, виданому в 1985 році Єврейським видавничим товариством. (Див. Дн 9:24, NW, прим.)

Коли почалися пророчі «сімдесят тижнів»?

Якщо говорити про початок 70 тижнів, то 20-го року царювання Артаксеркса, в місяці нісані, Неемія отримав від нього дозвіл відбудувати Єрусалим і міські мури (Не 2:1, 5, 7, 8). Рахуючи роки правління Артаксеркса, Неемія, очевидно, послуговувався календарем, у якому рік починався місяцем тішрі (вересень — жовтень), як і в сучасному світському календарі євреїв, а закінчувався 12-м місяцем, елулом (серпень — вересень). Невідомо, чи це була його власна система обчислення часу, чи система, яку іноді застосовували перси.

Дехто обстоює іншу думку, посилаючись на Неемії 7:73, де говориться, що ізраїльтяни оселилися у своїх містах сьомого місяця (за календарем, у якому рік починався з нісана). Однак у цьому вірші Неемія цитує «книгу з родоводами тих, хто прийшов першим», тобто разом із Зоровавелем у 537 р. до н. е. (Не 7:5). В іншому місці Неемія описує, як за його днів ізраїльтяни відзначили Свято наметів, і зазначає, що це відбулося сьомого місяця (Не 8:9, 13—18). І це теж логічно, адже в тій оповіді повідомляється, що вони «знайшли в Законі» (в Лв 23:39—43) наказ Єгови, згідно з яким Свято наметів потрібно було відзначати «сьомого місяця» (за священним календарем, у якому рік починався з нісана).

А втім, у деяких випадках Неемія міг послуговуватися календарем, за яким рік починався з осені. На доказ цього можна порівняти Неемії 1:1—3 і 2:1—8. В першому уривку говориться, що погані новини про стан Єрусалима він отримав у кіслеві (третій місяць за світським календарем і дев’ятий за священним), 20-го року правління Артаксеркса. У другому уривку зазначається, що Неемія попросив у царя дозволу піти й відбудувати Єрусалим і отримав такий дозвіл; це сталося в нісані (сьомий місяць за світським календарем і перший за священним), але того ж 20-го року правління Артаксеркса. Тож очевидно, що, рахуючи роки правління Артаксеркса, Неемія не спирався на календар, в якому рік починався з нісана.

Щоб визначити, на який рік припадає 20-й рік правління Артаксеркса, потрібно врахувати, коли закінчилось правління його батька і попередника, Ксеркса, а він помер наприкінці 475 р. до н. е. Отже, Артаксеркс зійшов на престол у 475 р. до н. е., і перший рік його правління припав на 474 р. до н. е., про що також свідчать історичні факти. Тому 20-й рік правління Артаксеркса відповідає 455 р. до н. е. (Див. ПЕРСІЯ, ПЕРСИ, Правління Ксеркса і Артаксеркса.)

«Час, коли вийде наказ». Згідно з пророцтвом, «від часу, коли вийде наказ відновити й відбудувати Єрусалим, до приходу Месії, Провідника» мало минути 69 тижнів років (Дн 9:25). Історичні відомості, а також Біблія показують, що Ісус прийшов до Івана і охрестився, ставши таким чином Помазанцем і Месією, Провідником, на початку осені 29 р. н. е. (Див. ІСУС ХРИСТОС, Час народження, тривалість служіння.) Якщо від цієї дати відрахувати у зворотному порядку 69 тижнів років, то бачимо, що вони почалися в 455 р. до н. е. Саме того року вийшов «наказ відновити й відбудувати Єрусалим».

У місяці нісані (березень — квітень) 20-го року правління Артаксеркса (455 р. до н. е.) Неемія попросив царя: «Якщо цареві до вподоби... пошли мене в край Юди, у місто, де поховані мої прабатьки, щоб я відбудував його» (Не 2:1, 5). Цар дав дозвіл, і Неемія вирушив у далеку подорож з міста Сузи до Єрусалима. Приблизно 4-го ава (липень — серпень), після того як Неемія вночі оглянув міські мури, він дав юдеям наказ: «Відбудуймо ж єрусалимський мур, щоб нас більше не ганьбили» (Не 2:11—18). Отже, «наказ... відбудувати Єрусалим», виданий Артаксерксом, Неемія ввів у дію в Єрусалимі того ж року. Це дає всі підстави вважати, що відлік 70 тижнів слід починати з 455 р. до н. е.

Відбудова муру була завершена 25 елула (серпень — вересень), всього лиш через 52 дні (Не 6:15). Після цього почалися роботи з відновлення решти Єрусалима. Протягом перших семи «тижнів» (49 років) Неемія та Ездра, який йому допомагав (а пізніше, можливо, й інші люди, які продовжили їхню справу), працювали «за тяжких часів» (Дн 9:25). Вони зазнавали тиску як зсередини, від самих юдеїв, так і ззовні, від самарян та людей з інших народів. Після 443 р. до н. е. була написана книга Малахії, де засуджувався жахливий стан, до якого опустилися юдейські священики. Вважається, що саме після цього Неемія, пробувши деякий час з Артаксерксом, повернувся до Єрусалима. (Пор. Не 5:14; 13:6, 7.) Біблія не повідомляє, впродовж якого часу після 455 р. до н. е. він особисто брав участь у відбудові міста. Але необхідний обсяг робіт, очевидно, був виконаний за 49 років (7 тижнів років), і Єрусалим та його храм проіснували аж до приходу Месії. (Див. МАЛАХІЇ, КНИГА, Час написання.)

Прихід Месії через 69 тижнів. Відразу після закінчення «7 тижнів» почалися подальші «62 тижні» (Дн 9:25), які входять до складу 70 тижнів і згадані другими. Отже, «від часу, коли вийде наказ... відбудувати Єрусалим, до приходу Месії, Провідника» мало минути 7 тижнів плюс 62 тижні, тобто 69 тижнів, а це 483 роки — від 455 р. до н. е. до 29 р. н. е. Як уже згадувалось вище, восени 29 р. н. е. Ісус охрестився у воді, був помазаний святим духом і почав своє служіння в ролі «Месії, Провідника» (Лк 3:1, 2, 21, 22).

Як бачимо, пророк Даниїл вказав на точний рік приходу Месії за кілька століть наперед. Але немає конкретних доказів того, що в I ст. н. е. юдеї, спираючись на Даниїлове пророцтво, вирахували час приходу Месії. Все ж, як повідомляє Біблія, «у той час народ чекав Христа, тому всі розмірковували у своїх серцях про Івана: “Може, це він Христос?”» (Лк 3:15). Хоча люди чекали Месію, вони, скоріш за все, не знали точного місяця, тижня і дня, коли він мав прийти. Тому вони припускали, що Іван може бути Христом. Однак Іван, очевидно, почав своє служіння навесні 29 р. н. е., приблизно за півроку до Ісусового хрещення.

Вбитий у середині тижня. Далі Гавриїл сказав Даниїлу: «Через 62 тижні Месія буде вбитий, і в нього нічого не залишиться» (Дн 9:26). Через деякий час після закінчення «7 тижнів і 62 тижнів», а саме приблизно через три з половиною роки, Христос помер на стовпі мук, віддавши все, що мав, як викуп за людство (Іс 53:8). Факти показують, що першу половину «тижня» Ісус провів у служінні. Одного разу, мабуть восени 32 р. н. е., він навів приклад про фігове дерево, яке, очевидно, представляло юдейський народ. (Пор. Мт 17:15—20; 21:18, 19, 43.) Це дерево вже «три роки» не приносило плодів. Тож виноградар сказав власникові винограднику: «Пане, залиш його ще на один рік, а я обкопаю його та обкладу гноєм. Якщо в майбутньому воно принесе плоди, то добре, а якщо ні, зрубаєш його» (Лк 13:6—9). Можливо, Ісус мав на увазі час, упродовж якого він проповідував тому несприйнятливому народу. На той момент його служіння тривало вже близько трьох років і мав початися четвертий рік.

Угода утримана в силі «на один тиждень». У Даниїла 9:27 говориться: «Для багатьох він утримає в силі угоду на один тиждень [або сім років], а в середині тижня припинить жертву та приношення». Згаданою «угодою» не могла бути Закон-угода, адже Бог скасував її, коли Христос приніс у жертву своє життя (це сталося через три з половиною роки після того, як почався 70-й «тиждень»). Біблія каже, що Бог «усунув [Закон] зі шляху, прибивши до стовпа мук» (Кл 2:14). Крім того, Христос «викупив нас і звільнив від прокляття Закону... для того, щоб через Христа Ісуса Авраамові благословення зійшли на інші народи» (Гл 3:13, 14). Дотримуючись своєї угоди з Авраамом, Бог через Христа благословляв виключно Авраамових нащадків, і так тривало до часу, коли Петро проголосив добру новину італійцю Корнилію (Дії 3:25, 26; 10:1—48). Навернення Корнилія і його домашніх відбулося після навернення Савла з Тарса, що, як вважається, сталося близько 34 р. н. е., після чого для збору настав час спокою, і збір зміцнявся (Дії 9:1—16, 31). Тож Корнилій, очевидно, приєднався до християнського збору приблизно восени 36 р. н. е., і це ознаменувало кінець 70-го «тижня» і кінець 490-річного періоду, який почався в 455 р. до н. е.

Жертва та приношення припинені. Вжите в Даниїла 9:27 слово, що перекладене як «припинити», буквально означає «змусити відзначити суботу, відпочити, перестати працювати». «Жертва та приношення», які мали бути припинені, не можуть стосуватися ані Ісусової викупної жертви, ані духовних жертв, які приносили його послідовники. Без сумніву, мова йшла про жертви та приношення, які юдеї складали в Єрусалимському храмі відповідно до Мойсеєвого закону.

Вислів «в середині тижня» вказує на середину семилітнього періоду; іншими словами, від початку цього «тижня» років мало пройти три з половиною роки. Оскільки 70-й «тиждень» почався приблизно восени 29 р. н. е., коли Ісус охрестився і був помазаний як Христос, половина цього тижня (три з половиною роки) тривала до весни 33 р. н. е., а саме до Пасхи (14 нісана) того року. За григоріанським календарем ця дата, очевидно, припадає на 1 квітня 33 р. н. е. (Див. ГОСПОДНЯ ВЕЧЕРЯ, Коли була започаткована.) Апостол Павло написав, що Ісус прийшов виконати Божу волю — скасувати «перше [жертви та приношення, які вимагалися Законом], щоб встановити друге». Він здійснив це, віддавши в жертву власне тіло (Єв 10:1—10).

Хоча юдейські священики продовжували приносити жертви в Єрусалимському храмі аж до його знищення в 70 р. н. е., однак жертви за гріх вже не мали цінності в Божих очах, він перестав їх приймати. Незадовго до своєї смерті Ісус промовив до мешканців Єрусалима: «Ваш дім покинутий на вас» (Мт 23:38). Христос «раз і назавжди приніс одну жертву за гріхи... Бо одним жертвоприношенням він назавжди зробив досконалими тих, що стають освяченими». «Коли ж гріхи прощено, уже немає потреби складати приношення за гріх» (Єв 10:12—14, 18). Апостол Павло показав, що в пророцтві Єремії йшлося про нову угоду, через яку попередня угода (Закон-угода) віджила свій вік і стала застарілою, «близькою до зникнення» (Єв 8:7—13).

Переступу і гріху покладено край. Завдяки тому що Ісус помер, воскрес і з’явився перед Богом у небесах, було покладено край переступу, покінчено з гріхом і принесено жертву примирення за провину (Дн 9:24). Закон-угода виявляла гріховність юдеїв, засуджувала їх і стягувала на них прокляття як на порушників угоди. Але «там, де гріхів було більше», бо їх виявляв Мойсеїв закон, через Месію Боже милосердя і милість «виявлялася ще більше» (Рм 5:20). На підставі жертви Месії переступ і гріх розкаяних грішників можуть бути скасовані, а покарання — знято.

Запроваджено вічну праведність. Цінність Христової смерті дає людям, які виявляють віру і каяття, можливість примиритися з Богом. Жертва примирення покрила їхні гріхи, і так з’явилась підстава, щоб Бог «визнав їх праведними». Праведність цих людей буде вічною і приведе їх до вічного життя (Рм 3:21—25).

Помазання Святого святих. Під час хрещення Ісус був помазаний святим духом, який зійшов на нього у вигляді голуба. Однак помазання «Святого святих» вказує на щось більше, ніж помазання Месії, адже цей вислів стосується не якоїсь особи. Вислів «Святе святих» (або «Найсвятіше») використовувався щодо одного з відділень у святині Бога Єгови (Дн 9:24; Вх 26:33, 34; 1Цр 6:16; 7:50). Тож помазання «Святого святих», про яке йдеться у книзі Даниїла, без сумніву, стосується «величнішого і досконалішого намету, нерукотворного», куди Ісус Христос як великий Первосвященик увійшов «з власною кров’ю» (Єв 9:11, 12). Коли Ісус у небесах віддав Батькові ціну свого людського життя, принесеного в жертву, небеса виступили в ролі духовної дійсності, прообразом якої було Найсвятіше святого намету і пізніше — храму. Отже, Божа небесна оселя дійсно була помазана, або відділена, як «Святе святих» величного духовного храму — устрою, що з’явився у 29 р. н. е., коли Ісус був помазаний святим духом (Мт 3:16; Лк 4:18—21; Дії 10:37, 38; Єв 9:24).

Видіння та пророцтво скріплені печаткою. Усе, що сталося з Месією,— те, що він приніс себе в жертву, воскрес і з’явився з ціною свого життя перед Батьком у небесах, а також інші події, які відбулися упродовж 70-го тижня,— скріпляє «печаткою видіння та пророцтво», показуючи, що вони правдиві і що їх дав сам Бог. На «видіння та пророцтво», образно кажучи, ставиться печатка Божого схвалення, яка свідчить, що вони походять від Бога, а не від людини, яка може помилятися. Видіння скріпляється печаткою в тому розумінні, що воно стосується лише Месії, адже сповняється лише на ньому і на ділах, які Бог здійснює через нього (Об 19:10). Його тлумачення пов’язане з Месією і ні з ким іншим. Немає змісту очікувати, що хтось інший сповнить видіння. Його значення не буде розпечатане, або розкрите, жодним іншим чином (Дн 9:24).

Місто та святе місце зруйновані. Інші події, згадані в Даниїла 9:26, 27, відбулися вже після завершення 70 «тижнів», але були прямим наслідком того, що під час 70-го «тижня» юдеї відкинули Христа. Як свідчить історія, проти Єрусалима виступили римські війська на чолі з Титом, сином імператора Веспасіана. Римляни вдерлися в Єрусалим і його храм, наче повінь, і спустошили їх. Ці язичницькі війська стояли на святому місці, тому вони стали «мерзотою» (Мт 24:15). Будь-які спроби запобігти падінню Єрусалима були приречені на невдачу, адже Бог постановив: «Прийнято рішення про спустошення» і «Те, що вирішено, буде виливатися на спустошеного аж до винищення».

Погляд євреїв. Єврейський масоретський текст, у якому застосовувалася система позначення голосних літер, з’явився у другій половині I тис. н. е. Масорети не вірили в те, що Ісус Христос був Месією, і, очевидно, саме тому в Даниїла 9:25 вони поставили знак атна́х («пауза») після вислову «7 тижнів», чим відділили його від вислову «62 тижні». При такому читанні складається враження, ніби 62 пророчі тижні, тобто 434 роки, стосуються часу відбудови стародавнього Єрусалима. У перекладі Хоменка говориться: «Тож знай і зрозумій: від виходу слова, щоб відбудувати Єрусалим, до Помазаного князя — сім седмиць [пауза тут позначена крапкою]. А через шістдесят дві седмиці знов буде відбудований майдан і рів, але в тісноті часів». Подібне формулювання міститься в перекладі Американського товариства єврейських видавців: «...буде сім тижнів; і протягом шістдесяти і двох тижнів він буде відбудований знову». У цих двох перекладах перекладачі вживають слова «через» і «протягом», очевидно, для того, щоб обґрунтувати своє тлумачення.

Професор Е. П’юзі у примітці до однієї зі своїх лекцій, з якими він виступив у Оксфордському університеті, так висловився щодо знаку атнах, вжитого масоретами: «Юдеї ставлять ключовий розділовий знак у цьому вірші під словом שִׁבְעָה [озн. «сім»], щоб розділити цифри 7 і 62. Скоріш за все, тут вони повелися нечесно, למען המינים, “через єретиків”, тобто християн (як висловився Раші [видатний юдейський рабин XI—XII ст. н. е.], відкидаючи буквальне тлумачення, яке було на руку християнам). Адже остання частина речення, якщо її відділити, може означати тільки одне: “І протягом шістдесяти і двох тижнів вулицю і мур будуть відновлювати і відбудовувати”, тобто відбудова Єрусалима триватиме 434 роки, а це абсурдно» (Pusey E. B. Daniel the Prophet. 1885. P. 190).

Щодо Даниїла 9:26, де містяться слова: «А по шістдесят двох седмицях Помазаний буде знесений, і нічого не буде для нього» (Хом.), єврейські коментатори стверджують, що 62 тижні стосуються періоду Маккавеїв, а слово «Помазаний» стосується царя Агріппи II, який жив у час знищення Єрусалима в 70 р. н. е. Ще дехто вважає, що «Помазаний» — це первосвященик Хоній, якого Антіох Епіфан у 175 р. до н. е. зняв з посади. Якщо це пророцтво застосувати до когось з цих чоловіків, то воно не має жодного особливого значення, а через розбіжність у датах ці 62 тижні аж ніяк не назвеш точним хронологічним пророцтвом (Soncino Books of the Bible / edited by A. Cohen. London, 1951. Коментар до Дн 9:25, 26).

Щоб довести правдивість своїх тверджень, ці єврейські вчені заявляють, що «сім тижнів» — це не 7 разів по 7, тобто 49 років, а 70 років (при цьому вони вважають, що 62 тижні — це 7 разів по 62 роки) і що цей період стосується вавилонського вигнання. На їхню думку, «Помазаним князем» з Даниїла 9:25 був або Кір, або Зоровавель, або первосвященик Єшуа, а «Помазаним» з Даниїла 9:26 — хтось інший.

Більшість українських перекладів у цьому місці не дотримується пунктуації масоретського тексту. У них між виразами «7 тижнів» та «62 тижні» стоїть єднальний сполучник «і» або «та» (тобто обидва періоди входять у 70 тижнів), а «62 тижні» не стосуються періоду відбудови Єрусалима. (Пор. Дн 9:25 в НС, Ог., Кул., Філ.) Ось що Джеймс Стронг зазначив в одній праці у редакторському коментарі до Дн 9:25: «Єдиною підставою для такого перекладу, в якому сім тижнів відокремлені від шістдесяти двох тижнів і в якому перший період позначений як terminus ad quem [озн. «крайній термін»] Помазаного Князя, а другий — як період відбудови, є масоретська пунктуація — знак атнах [пауза], який стоїть між ними. ...При такому перекладі конструкція другої частини виходить ламаною, адже в ній відсутній прийменник. Тому краще і простіше йти за «Біблією короля Якова», яка ґрунтується на усіх давніших перекладах» (Lange J. P. Commentary on the Holy Scriptures / translated and edited by P. Schaff. 1976. P. 198).

Існують також інші — як месіанські, так і немесіанські — пояснення цього пророцтва. Однак слід зазначити, що в найдавнішій з наявних версій Септуагінти (грецького перекладу Єврейських Писань) зміст цього уривка дуже спотворений. Як пояснив у своїй праці професор Е. П’юзі, перекладач неправильно подав вказаний період, а також додав, змінив і переставив слова для того, щоб це пророцтво могло стосуватися боротьби Маккавеїв. (Daniel the Prophet. P. 328, 329.) У більшості сучасних версій Септуагінти цей явно спотворений переклад замінили на переклад, зроблений Феодотіоном, єврейським вченим II ст. н. е.; його варіант відповідає єврейському тексту.

Хтось намагається змінити порядок, у якому згадуються періоди з Даниїлового пророцтва, а хтось твердить, що ці періоди збігаються в часі, або ж взагалі заперечує їхнє буквальне сповнення. Ті, хто тримається таких поглядів, заходять у глухий кут і, намагаючись вийти з нього, висувають абсурдні пояснення або відверто заперечують, що це пророцтво натхнене Богом і правдиве. Щодо останнього погляду, який радше створює проблеми, а не розв’язує їх, вищезгаданий вчений, Е. П’юзі, зауважив: «Це задачі, які невіруючим вирішити не під силу; вони мусили вирішити їх по-своєму, і для них це було набагато простіше, адже невіруючі можуть повірити в усе що завгодно, тільки не в те, що відкриває Бог» (Daniel the Prophet. P. 206).