Благоговійна пошана, поклоніння і служіння Богові, які поєднуються з відданістю його верховній владі. У Біблії вживається грецький іменник еусе́бейа і споріднені з ним форми прикметника, прислівника та дієслова. Слово еусе́бейа в біблійному тексті буквально перекладається як «добра пошана» або «благочестя» і означає благоговійну пошану до того або відданість тому, що є по-справжньому святим і праведним. (Пор. 2Пт 1:6, Int, Ог.) Антонімом до цього слова є асе́бейа, яке можна перекласти як «безбожність» або «нечестя».

Один науковець у своїй праці зазначив: «Еусебейа іноді вживалася в тогочасних написах у значенні релігійної відданості людини, але в загальногрецькій мові римського періоду це слово означало “вірність”... Християни називали словом еусебейа найвищу відданість Богові» (Turner N. Christian Words. 1981. P. 111). Коли в Біблії вживається вислів «відданість Богу», то йдеться про відданість лише Богу Єгові.

Споріднений прикметник еусебе́с, що означає «побожний; відданий Богу», вжито в Дії 10:2, 7 і 2 Петра 2:9. Один теолог пояснює, що еусебе́с «передає думку про пошану до Бога, яка виражається у вчинках, а саме у поклонінні Богу... той є [еусебе́с], хто ділами доводить свою побожність» (Tittmann J. Remarks on the Synonyms of the New Testament. Edinburgh, 1833. Vol. I. P. 253, 254).

Дієслово еусебе́о вживається у 1 Тимофія 5:4, де говориться про ставлення дітей або внуків до своїх овдовілих матерів чи бабусь. В одному біблійному словнику сказано, що еусебе́о може означати «шанобливо ставитись» до когось (Robinson E. A Greek and English Lexicon of the New Testament. 1885. P. 307). Тому в деяких перекладах цей вірш передано так: «Насамперед нехай вони навчаться шанувати власну родину» (Хом., пор. Гижа). Бог є Засновником сім’ї (Еф 3:14, 15), і про вірних Божих служителів у Біблії говориться як про його сім’ю. З огляду на це благоговійна пошана в стосунках між членами християнських сімей, по суті, є відданістю Богу і виразом слухняності його наказам щодо того, якою має бути сім’я і як мають поводитись її члени. Тож у «Перекладі нового світу» говориться: «Якщо ж вдова має дітей чи внуків, то нехай вони насамперед навчаться у своїй сім’ї виявляти відданість Богу».

«Священна таємниця відданості Богу». Найвидатніший приклад відданості Богу подав Ісус Христос. Апостол Павло написав Тимофієві: «Священна таємниця відданості Богу, безперечно, велика: “Він був виявлений у тілі, визнаний праведним у дусі, він з’явився ангелам, про нього проповідували серед інших народів, йому повірили у світі, він був забраний у славі”» (1Тм 3:16). Досконалий чоловік Адам не подав досконалого прикладу відданості Богу. Цього не могли зробити і його недосконалі нащадки. Хто міг стати прикладом відданості Богу? Відповідь на це питання стала очевидною, коли на землю прийшов Божий Син і зберіг непорочність до кінця свого земного життя, розкривши цим священну таємницю. Саме його приклад відданості Богу мав наслідувати Тимофій (1Тм 3:15).

Ісус Христос — той, хто виявляв відданість Богу досконало і в усьому,— довів, що людина з плоті і крові може залишатися відданою Богу. Незважаючи на суворі випробування, Ісус до кінця свого земного життя був «відданий, невинний, неопоганений, відділений від грішників» (Єв 7:26). Непорочність Ісуса була бездоганною, і ніхто ні в чому не міг звинуватити його перед Богом. Незадовго до смерті Ісус сказав: «Я світ переміг», а також «Надходить правитель цього світу, і він не має наді мною влади» (Ів 16:33; 14:30). В Ісусі не було неправедності. Тому він міг по праву сказати своїм ворогам: «Хто з вас доведе, що я винний у гріху?» (Ів 8:46). Розкриття священної таємниці відданості Богу настільки важливе для людства, що має проголошуватись по всьому світі. Ісус Христос є зразком відданості Богу і побожної поведінки, який мають наслідувати члени християнського збору.

Потрібно вправлятися у відданості і задовольнятися тим, що маємо. Щоб розвинути повну відданість Богу, християнин повинен старанно вправлятися і внаслідок цього зносити протидію і переслідування (2Тм 3:12). Вправлятися у відданості треба не для того, щоб отримати якусь вигоду. І все ж той, хто відданий Богу і задовольняється тим, що має, отримує велику користь. «Відданість Богу... несе з собою обіцянку життя теперішнього», тобто духовне здоров’я, відчуття задоволення і щастя та сенс життя. Крім того, вона несе «обіцянку життя... майбутнього» (1Тм 4:7, 8; 6:6—8; пор. Пр 3:7, 8; 4:20—22).

Коли людина, яка виявляє відданість Богу, стикається з переслідуваннями і труднощами, їй не варто боятись, адже «Єгова знає, як рятувати з випробування відданих йому людей» (2Пт 2:9). Апостол Петро радить християнам доповнювати свою витривалість відданістю Богу (2Пт 1:5, 6). Він наголошує на тому, що «[їхня] поведінка має бути святою, і [їм] необхідно на ділі виявляти відданість Богу», аби пережити день суду Єгови (2Пт 3:7, 10, 11; 1Пт 4:18).

Сила відданості Богу. Той, хто стверджує, що відданий Богу, повинен доводити це на ділі, скажімо, робити зміни в своїй особистості і виявляти відданість від усього серця (1Тм 6:11; Еф 4:20—24). Він повинен визнавати, що Бог розкрив у своєму Слові, що таке справжня відданість, і відповідно вести своє життя (Тит 1:1; 2Пт 1:3). Оскільки йдеться про відданість самому Єгові, то людина мусить з допомогою його Слова і духу краще пізнавати його і наслідувати (Еф 5:1). Завдяки цьому вона буде дедалі більше віддзеркалювати чудові риси Бога Єгови (2Кр 3:18).

Якщо хтось стверджує, що служить Богу, але при цьому керується не вченнями Біблії, а власними ідеями, які свідчать про брак відданості Богу і пошани до Творця, то така людина «загордилась і нічого не розуміє» і про неї говориться, що «вона одержима дискусіями» (1Тм 6:3, 4). Апостол Павло порадив своєму молодшому співпрацівникові Тимофію остерігатися безбожних людей, які віддані Богу лише на словах. Щоб Тимофій не зійшов зі шляху відданості Богу, Павло закли́кав його правильно послуговуватися словом правди та відкидати пусту балаканину, яка опоганює святе. Далі Павло попередив, що з’являться люди, які будуть чинити всіляке зло і матимуть вигляд побожності, але зречуться її сили (2Тм 2:15, 16; 3:1—5). Юда також написав, що такі особи насправді не шанують Бога і не цінують його незаслуженої доброти. Вони вдають з себе побожних людей лише для того, щоб отримати матеріальну вигоду або задовольнити свої плотські бажання. Про лицемірство цих людей свідчить їхня розгнуздана поведінка (Юд 4).

Що таке «таємниця беззаконня», про яку писав Павло?

Окрім «священної таємниці» Єгови, існує ще одна, зовсім інша таємниця — «таємниця беззаконня». За днів апостола Павла ця таємниця лишалася нерозкритою для правдивих християн, оскільки на той час група людей, яких названо «беззаконником», ще повністю не сформувалась. Навіть після того, як «беззаконник» став явним, більшість людей не знала про його існування, бо він чинив беззаконня, вдаючи, ніби виявляє відданість Богу. Це беззаконня було, по суті, відступництвом від справжньої відданості Богу. Павло сказав, що «таємниця беззаконня» вже діяла за його часу, тому що в християнському зборі відчувався вплив беззаконня, який згодом призвів до утворення групи відступників. Урешті-решт Ісус Христос знищить «беззаконника» під час виявлення своєї присутності. Цей відступник матиме підтримку Сатани і звеличиться «над кожним так званим богом чи об’єктом поклоніння [«благоговіння», прим.]» (грец. се́басма). Тож цей великий противник Бога і знаряддя в руках Сатани зможе вміло вводити в оману і поведе до загибелі тих, хто йде його слідами. Успіх «беззаконника» пояснюється тим, що він чинить беззаконня, прикриваючись відданістю Богу (2Фс 2:3—12; пор. Мт 7:15, 21—23).