Перейти до матеріалу

Перейти до змісту

Чи віра залежить від археології?

Чи віра залежить від археології?

Погляд Біблії

Чи віра залежить від археології?

Англійський священнослужитель Семюель Маннінґ у 1873 році написав про місто Єрусалим: «Воно надзвичайно приваблює паломників, які стікаються сюди з усіх кінців землі. До жодного місця на землі не ставляться з такою величезною цікавістю та благоговінням, як до цих зруйнованих мурів, занедбаних брудних вулиць та руїн».

СВЯТА ЗЕМЛЯ приваблювала людей, починаючи принаймні з часу правління римського імператора Константина *. Протягом 1500 років паломники подорожували туди з цікавості або з релігійних міркувань. Однак лише на початку XIX століття прочан почали супроводжувати вчені. Це позначило початок доби біблійної археології — вивчення речових пам’яток, визначних місць, життя народів і мов стародавньої Святої Землі.

Знахідки археологів допомогли ліпше зрозуміти чимало особливостей біблійних часів. Також археологічні дані неодноразово підтверджували біблійну історію. Проте чи від цих відомостей залежить віра християнина? Щоб знайти відповідь, звернімо увагу на місце багатьох археологічних розкопок — Єрусалим і його храм.

«Не залишиться тут навіть камінь на камені»

Навесні 33 року н. е. (11 нісана за єврейським календарем) Ісус Христос з учнями востаннє відвідує храм. Вони виходять на Оливну гору, й один учень каже: «Подивися, Учителю — яке то каміння та що за будівлі!» (Марка 13:1).

Ці вірні євреї відчували глибоку любов до Бога та його храму. Вони пишалися цими величними будівлями і пов’язаною з ними традицією, яка існувала протягом 15 століть. Відповідь Ісуса приголомшила його учнів: «Чи ти бачиш великі будинки оці? — Не залишиться тут навіть камінь на камені, який не зруйнується!» (Марка 13:2).

Саме тепер, коли прийшов обіцяний Месія, як Бог може дозволити, щоб його храм було зруйновано? І лише згодом за допомогою святого духу Ісусові учні повністю зрозуміли, що він мав на увазі. А втім як Ісусові слова пов’язані з біблійною археологією?

Нове «місто»

У П’ятдесятницю 33 року н. е. єврейський народ втратив своє привілейоване становище перед Богом (Матвія 21:43). Це відкрило шлях чомусь набагато величнішому — новому урядові, який мав принести благословення для всього людства (Матвія 10:7). Ісусове пророцтво сповнилося, і Єрусалим разом з храмом були зруйновані 70 року н. е. Археологія підтверджує біблійну розповідь про ту подію. Все ж віра християн залежить не від того, що було знайдено руїни стародавнього храму. Їхня віра зосереджується на іншому Єрусалимі — місті, відмінному від буквального Єрусалима.

Апостол Іван, який чув Ісусове пророцтво про знищення Єрусалима і храму та побачив сповнення цього пророцтва, отримав у 96 році н. е. видіння. Він написав: «Побачив я місто святе, Єрусалим новий, що сходить з неба від Бога». Голос із престолу сказав: «Він житиме з ними [людьми]! Вони будуть народом Його, і Сам Бог буде з ними», «і Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре», і не буде вже смерти. Ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде» (Об’явлення 21:2, Хом.; 21:3, 4).

Це «місто» складають вірні християни, які з Христом будуть служити царями у небі. Вони разом утворюють небесний уряд — Боже Царство, яке правитиме над землею тисячу років і приведе людство до досконалості (Матвія 6:10; 2 Петра 3:13). Єврейські християни першого століття, котрі мали стати частиною тієї групи, чітко розуміли — привілей правити з Христом у небі набагато цінніший від будь-яких благ єврейської системи речей.

Апостол Павло, згадуючи про своє колишнє видатне становище в юдаїзмі, виразив думку усіх цих християн такими словами: «Те, що для мене було за надбання, те ради Христа я за втрату вважав. Тож усе я вважаю за втрату ради переважного познання Христа Ісуса, мого Господа» (Филип’ян 3:7, 8).

Оскільки апостол Павло сам шанував Божий закон і храмовий устрій, то такими словами він, звичайно, не заохочував, щоб інші зневажали їх * (Дії 21:20—24). Павло лише підкреслив, що християнська організація перевершувала єврейську систему.

Безсумнівно, Павло та інші єврейські християни першого століття добре знали багато захопливих деталей, пов’язаних з єврейською системою речей. А оскільки археологія дозволяє зазирнути у минуле, деякі з тих подробиць сьогодні відкриваються для християн. Однак зауважте, на чому Павло радив зосереджувати свою увагу молодому чоловікові Тимофію: «Про це [те, що стосується християнського збору] піклуйся, у цім пробувай, щоб успіх твій був явний для всіх!» (1 Тимофія 4:15).

Біблійна археологія справді допомагає ліпше зрозуміти особливості життя у біблійні часи. Все ж християни усвідомлюють, що їхня віра ґрунтується не на археологічних знахідках, а на Божому Слові, Біблії (1 Солунян 2:13; 2 Тимофія 3:16, 17).

[Примітки]

^ абз. 4 Константин і його мати Олена цікавилися святими місцями Єрусалима. Олена навіть особисто відвідала Єрусалим. Багато людей зробили те саме у наступні століття.

^ абз. 15 Певний час єврейські християни першого століття, котрі жили в Єрусалимі, дотримувалися різних вимог Мойсеєвого Закону. Вони робили так, мабуть, з кількох причин. Перш за все Мойсеїв Закон дав Єгова (Римлян 7:12, 14). Цей закон також став традицією, яка вкоренилась серед єврейського народу (Дії 21:20). Крім того, він був основним законом краю, тому будь-який опір цьому закону міг спричинити зайву протидію християнській звістці.

[Ілюстрації на сторінці 18]

Угорі: Єрусалим у 1920 році; римська монета, яку використовували євреї, 43 рік н. е.; розквітлий гранат зі слонової кістки, можливо, з храму Соломона, VIII століття до н. е.

[Відомості про джерела]

Сторінки 2 і 18: Монета: Photograph © Israel Museum, Jerusalem; з люб’язного дозволу Israel Antiquities Authority; гранат: з люб’язного дозволу Israel Museum, Jerusalem