(озн. «Левієві; ті, що належать Левію»).

Нащадки Левія, третього сина Якова, якого йому народила Лія (Бт 29:32—34). Іноді назва «левіти» застосовувалася до цілого племені, однак зазвичай вона не включала священицького роду Аарона (ІсН 14:3, 4; 21:1—3), тому нерідко вживається вислів «священики і левіти» (1Цр 8:4; 1Хр 23:2; Езд 1:5; Ів 1:19). Священицькі обов’язки були покладені лише на чоловіків з Ааронового роду, а левіти — решта племені — їм допомагали (Чс 3:3, 6—10). Такий порядок був запроваджений з появою святого намету; до цього не було окремого роду чи племені, які відповідали б за принесення жертв (Вх 24:5).

Взяті як викуп за первістків. Єгова вибрав левітів як викуп за всіх первістків з інших племен (Вх 13:1, 2, 11—16; Чс 3:41). Левітів чоловічої статі, віком від одного місяця і більше, було 22 000, і вони могли замінити таку ж кількість первістків чоловічої статі з інших племен. Згідно з переписом, проведеним у пустелі Сінай, в інших племенах Ізраїля налічувалося 22 273 первістки. Тому Бог наказав, щоб за кожного з решти 273 первістків Аарону і його синам заплатили викуп у розмірі 5 шекелів (11 дол.) (Чс 3:39, 43, 46—51).

Обов’язки. Усі левіти належали до трьох родин, які походили від синів Левія — Гершона (Гершома), Кегата і Мерарі (Бт 46:11; 1Хр 6:1, 16). У пустелі кожна з цих родин мала своє місце біля святого намету: Аарон і його сини, які походили з родини кегатівців, розміщувалися перед наметом, з його східного боку, решта кегатівців розміщувалися з південного боку намету, гершонівці — з західного, а мерарівці — з північного (Чс 3:23, 29, 35, 38). В обов’язки левітів входило ставити, розбирати і переносити святий намет. Коли наставав час рушати, Аарон і його сини знімали завісу, яка відділяла Святе від Найсвятішого, і накривали ковчег Свідчення, жертовники, інші священні речі та приладдя. Все це переносили кегатівці. Гершонівці переносили полотнища намету, накриття, заслони, завіси, якими було обгороджене подвір’я довкола намету, і мотузки для намету, а мерарівці носили рами, стовпи, підставки з заглибинами, кілки і мотузки (мотузки для подвір’я довкола намету) (Чс 1:50, 51; 3:25, 26, 30, 31, 36, 37; 4:4—33; 7:5—9).

Щоб ставити, розбирати і переносити намет зборів, потрібно було чимало фізичних сил. Кожна з 96 срібних підставок для рам важила один талант (бл. 34 кг); імовірно, стільки ж важила кожна з чотирьох підставок для стовпів, що стояли між Святим і Найсвятішим відділеннями; крім того, було п’ять мідних підставок для стовпів біля входу (Вх 26:19, 21, 25, 32, 37; 38:27). У наметі було 48 рам (кожна 4,5 м завдовжки і 67 см завширшки), які виготовляли з акації — важкої дрібношарової деревини — і покривали золотом (Вх 26:15—25, 29). По обох боках намету (по всій довжині) і на тильному боці були покриті золотом поперечки (Вх 26:26—29). Усі ці предмети були важкими. Неабияку вагу мали також накриття з тюленячих та баранячих шкур, полотнища з козячої вовни, лляні полотнища, завіси, які висіли довкола подвір’я, його стовпи, підставки із заглибинами, кілки тощо. Тож робота, пов’язана зі святим наметом, була нелегкою (Вх 26:1—14; 27:9—19). Для перевезення цих предметів левіти отримали шість возів, але стіл для хлібів представлення, золотий світильник і покритий міддю жертовник вони переносили на плечах (ковчег угоди могли переносити тільки левіти зі священицького роду) (Чс 7:7—9; Вх 25:10—40; 27:1—8; Чс 4:9, 10; ІсН 3:15).

Цар Давид дуже добре організував працю левітів. Він призначив їх наглядачами, начальниками, суддями, вартовими при брамах і скарбниками. Багато левітів стали помічниками у храмі, на подвір’ях і в їдальнях. Ці помічники допомагали священикам складати приношення, жертви, виконувати очищення, вони робили різні виміри і зважування та служили вартовими. Левіти-музиканти, подібно до священиків, були поділені на 24 групи і служили по черзі. Обов’язки розподіляли жеребкуванням. Таким самим способом визначали, біля якої брами буде служити той чи інший вартовий (1Хр 23, 25, 26; 2Хр 35:3—5, 10).

За часів Мойсея левіти починали повною мірою виконувати свої обов’язки в 30 років. Наприклад, вони переносили святий намет і його приладдя, коли табір переходив на інше місце (Чс 4:46—49). Імовірно, левіти віком від 25 до 30 років проходили свого роду навчання. Вони могли виконувати деякі обов’язки, але важкої роботи, скажімо переносити святий намет, їм, очевидно, не доручали (Чс 8:24). За часів царя Давида левіти розпочинали своє служіння раніше, в 20 років. Давид пояснив це тим, що вже не потрібно переносити святий намет (замість нього мали побудувати храм). Така зміна, безперечно, була необхідна ще й тому, що служіння при храмі включало значно більше завдань. Обов’язкове служіння левітів закінчувалось у 50 років (Чс 8:25, 26; 1Хр 23:24—26; див. ВІК [тривалість життя]). Левіти припиняли служіння, оскільки воно вимагало важкої фізичної праці. Крім того, завдяки цьому порядку інші левіти теж могли взяти участь у служінні при святині (для такого служіння була потрібна обмежена кількість людей, особливо за часу існування намету зборів, тобто святого намету). Однак служіння священиків — левітів з роду Аарона — не припинялося.

А втім, у 50-річному віці левіти не припиняли служіння повністю. Якщо вони бажали, то могли «допомагати своїм братам, які викону[вали] обов’язки при наметі зборів» (Чс 8:26). Імовірно, вони були радниками і допомагали у виконанні легкої роботи, але важку їм більше не доручали. Ті з них, хто жив у містах-сховищах, надавали допомогу людям, котрі шукали там сховку. Чоловіки з племені Левія повинні були добре знати Закон, адже їм часто доручали прилюдно читати його і пояснювати людям (2Хр 17:7—9; Не 8:7—9).

Утримання. В основному левіти жили за рахунок десятин, які давали інші племена. Вони отримували десяту частину з усього, що вирощували ізраїльтяни, і з їхньої худоби. Левіти у свою чергу віддавали священикам десятину з того, що отримували (Чс 18:25—29; 2Хр 31:4—8; Не 10:38, 39). Крім того, хоча левіти були звільнені від військової служби, вони, так само як і священики, мали частку з військової здобичі (Чс 1:45—49; 31:25—31; див. ДЕСЯТИНА). Левіти не отримали спадкового наділу в Ханаані; їхньою часткою був Єгова (Чс 18:20). Однак інші племена виділили їм 48 міст у різних частинах Обіцяного краю (Чс 35:1—8).

Підтримували правдиве поклоніння. Дехто з нащадків Левія виявляв неабияку ревність у правдивому поклонінні. Наприклад, вони виявили цю рису під час інциденту з золотим телям, а також після розколу царства, коли покинули територію, підвладну Єровоаму (Вх 32:26; 2Хр 11:13, 14). Також левіти ревно підтримували царів Йосафата, Єзекію та Йосію, намісників Зоровавеля і Неемію та священика й переписувача Ездру, коли ті відновлювали правдиве поклоніння в Ізраїлі (2Хр 17:7—9; 29:12—17; 30:21, 22; 34:12, 13; Езд 10:15; Не 9:4, 5, 38).

Однак як плем’я левіти не підтримали Божого Сина під час його праці відновлення, хоча дехто з них таки став християнином (Дії 4:36, 37). Чимало священиків-левітів навернулися на віру (Дії 6:7). Під час знищення Єрусалима і його храму в 70 р. н. е. родовідні записи левітів було втрачено або знищено, і це поклало край їхньому служінню. А втім, «плем’я Левія» входить до складу духовного Ізраїля (Об 7:4, 7).

Назва цього племені лягла в основу назви біблійної книги Левіт. У ній багато розповідається про левітів та їхні обов’язки.