Єврейське слово ґан і грецьке слово ке́пос стосуються земельної ділянки, на якій щось вирощують і яка зазвичай штучно зрошується. У біблійні часи сади часто обносили колючим живоплотом чи кам’яним або глиняним муром, на якому могли рости колючі рослини (Псн 4:12).

Сади, про які говориться в Біблії, дуже відрізнялися від сучасних. Багато з них були більше схожими на парки, в яких росли різні дерева, зокрема фруктові та горіхові (Ек 2:5; Ам 9:14; Псн 6:11), а також прянощі і квіти (Псн 6:2). Вони добре зрошувалися водою зі струмків або штучних каналів і по них часто пролягали звивисті стежки. За невеликими садами доглядали окремі сім’ї. Цар Ахав хотів забрати в Навота виноградник, щоб зробити з нього «овочевий сад» (1Цр 21:2, Гижа).

Зазвичай такі схожі на парки сади лежали за межами міста, за винятком садів, що належали царям або дуже багатим людям. Царський сад біля брами, через яку намагався втекти цар Седекія зі своїми воїнами, коли халдеї оточили Єрусалим, очевидно, був розташований одразу за пд.-сх. муром (2Цр 25:4; Не 3:15). Йосиф Флавій описує місцевість за назвою Ітан, яка, за його словами, лежала за 13—16 км від Єрусалима і «завдяки своїм садам та великій кількості джерел» була «приємним родючим куточком», де Соломон любив їздити у своїй колісниці (Иудейские древности. VIII. 7. 3). Сад, в якому цар Ахашверош у третій рік свого царювання влаштував семиденний бенкет, очевидно, був великим і гарним (Ес 1:1—5).

У Вавилоні. Висячі сади Семіраміди вважаються одним з семи чудес стародавнього світу. Цар Навуходоносор побудував їх для своєї дружини, мідійської принцеси, яка народилася в гористій місцевості і, живучи на рівнинах Вавилонії, сумувала за рідними горами. Вважається, що Навуходоносор збудував східчасту споруду, яка складалася з арок, що височіли одна над одною. На цих штучних пагорбах було достатньо землі навіть для великих дерев. На вершині розташовувався резервуар, який за допомогою водопідйомника наповнювався водою з Євфрату.

В Єгипті. Коли ізраїльтяни жили в Єгипті, вони, ймовірно, обробляли невеличкі городи. В Біблії говориться, що вони «поливали землю за допомогою ноги», тобто застосовували силу ніг, обертаючи водяне колесо або відкриваючи і закриваючи водні канали, щоб спрямувати воду в різні частини городу (Пв 11:10, прим.).

Гефсиманія. Гефсиманський сад, який розташовувався на Оливковій горі, на Сх. від Єрусалима, за долиною Кедрон, був одним з улюблених місць Ісуса Христа, де він міг побути наодинці зі своїми учнями. Саме туди пішов Ісус разом з апостолами після останнього святкування Пасхи і започаткування Господньої вечері. Там, відійшовши від учнів на невелику відстань, він почав палко молитися, після чого йому з’явився ангел і зміцнив його. Юда, який знав, що Ісус любив приходити в Гефсиманію, привів у цей сад натовп і зрадив Ісуса поцілунком (Мт 26:36, 46—49; Лк 22:39—48; Ів 18:1, 2).

Місця для поховання. В деяких садах були місця для поховання. Манасія і його син Амон були поховані в саду Уззи (2Цр 21:18, 25, 26). Гробниця, в якій поховали Ісуса, теж була в саду (Ів 19:41, 42). В садах невірні ізраїльтяни приносили жертви фальшивим богам. Виконуючи язичницькі ритуали, вони сиділи між гробницями і їли всіляку мерзоту, за що Єгова виніс їм вирок (Іс 65:2—5; 66:16, 17).

Едемський сад. Найвідомішим з усіх садів є Едемський сад. Очевидно, він був оточений природними бар’єрами. Сад розташовувався «в Едемі, на сході», а вхід до нього був зі сх. боку. Після того як Адам згрішив, Єгова поставив біля цього входу херувимів і палаючий меч, щоб закрити людям шлях до дерева життя посередині саду (Бт 2:8; 3:24). Едем рясно зрошувався водою з ріки, яка брала в ньому початок, а потім розділялася на чотири великі річки. В цьому схожому на парк саду росли усілякі дерева, що були гарні на вигляд і мали добрі плоди, а також інші рослини. В ньому водилися різні тварини і птахи. Виконуючи Божий наказ оволодівати землею, Адам мав доглядати за цим садом і поширювати його межі по всій землі. Цей сад був досконалою домівкою для Адама і Єви, святим місцем, в якому Бог розмовляв з ними (Бт 2:9, 10, 15—18, 21, 22; 1:28; 3:8—19; див. РАЙ).

В Біблії не говориться про те, як довго херувими охороняли шлях до дерева життя, але, можливо, вони робили це аж до Потопу, який стався через 1656 років після створення Адама. Оскільки Адам і Єва були вигнані з Едемського саду за те, що не послухалися Божого наказу і з’їли плід з дерева знання добра і зла, то він залишився без догляду і, очевидно, поступово почав заростати. Зрештою він перестав існувати, щонайпізніше під час Потопу. (Див. Едем №1.)

Про красу Едемського саду згадували навіть через століття після Потопу. Лот, побачивши всю Йорданську округу, сказав, що «вона добре зрошувалась і була як сад Єгови» (Бт 13:10). Єгова дбав про Обіцяний край, оберігаючи його як спадщину для Ізраїля. Мойсей протиставляв його Єгипту, де ізраїльтяни мусили самі поливати землю, як город, і називав його краєм, що «напувається дощами з неба» (Пв 11:10—12).

Переносне значення. Перестерігаючи царство Юди, Єгова сказав, що «народ численний і могутній» спустошить його край, «подібний до Едемського саду», і зробить з нього безлюдну пустку (Йл 2:2, 3). Натомість ті, хто виконує волю Єгови і має його схвалення, будуть мов напоєний сад (Іс 58:8—11). Це на собі відчув народ Єгови, який повернувся з вавилонського вигнання (Іс 51:3, 11; Єр 31:10—12).

В Єзекіїля 28:12—14 про тирського царя сказано, що він перебував в Едемському саду і «на святій Божій горі». На схилах Ліванських гір, де росли славнозвісні кедри, цей цар, одягнений у розкішне царське вбрання, був немов в Едемському саду або на Божій горі.

Закоханий пастух з Пісні над піснями порівнював Суламітку з прекрасним садом, повним насолоди і чудових плодів (Псн 4:12—16).