(євр. сеора́; грец. кріте́).

Важлива зернова культура роду Hordeum, дуже поширена в давнину і в наш час. Ячмінь був одним з цінних продуктів, які ізраїльтяни сподівалися отримати в Обіцяному краї; цей регіон донині лишився «краєм, де є пшениця, ячмінь» (Пв 8:8).

Єврейська назва ячменю (сеора́) споріднена зі словом «волосся» (сеа́р) і влучно вказує на довгі тоненькі волоски (остюки), що утворюють характерні вусики на колосках ячменю. Це дуже стійка рослина, яка ліпше витримує засуху і легше пристосовується до різних кліматичних умов, ніж інші зернові культури. Зріла рослина сягає близько 1 м заввишки і має трохи ширше листя, ніж пшениця.

Жнива ячменю відіграли важливу роль у подіях, описаних в книзі Рут. В Ізраїлі ячмінь сіяли в місяці бул (жовтень — листопад), після того як починались ранні дощі і землю можна було орати (Іс 28:24, 25). Ячмінь дозріває швидше за пшеницю (Вх 9:31, 32). Його жнива починалися в нісані (березень — квітень) у гарячій долині Йордану, продовжувались на вищих територіях з помірнішим кліматом і закінчувалися в місяці зів (квітень — травень) на плоскогір’ях, що лежать на Сх. від Йордану. Таким чином жнива ячменю позначали конкретний період року (Рт 1:22; 2См 21:9); починалися вони приблизно тоді, коли ізраїльтяни святкували Пасху, оскільки 16 нісана священик коливав сніп перших плодів ячменю (Лв 23:10, 11).

Ячмінь цінувався менше, ніж пшениця: згідно з Івановим видінням, записаним в Об’явлення 6:6, він коштував втричі дешевше. Ячменю було настільки багато, що за днів царя Соломона ним годували коней (1Цр 4:28). Його і досі використовують у таких цілях. Зерно ячменю мололи і з борошна випікали хліб, зазвичай у вигляді круглих коржів (2Цр 4:42; Єз 4:12; Ів 6:9, 13); іноді до ячмінного борошна додавали борошно з інших зернових культур (Єз 4:9).

Оскільки ячмінь був дешевший, його частіше їли бідні люди, але ніщо не вказує, що ізраїльтяни — навіть ті, хто міг дозволити собі пшеницю,— нехтували ячменем. Наприклад, ячмінь разом з іншими продуктами принесли царю Давиду і його людям, коли вони прибули в Гілеад, втікаючи від Авесалома (2См 17:27—29). Соломон дав тирському цареві Хіраму 20 000 ко́рів (4 400 000 л) ячменю і стільки ж пшениці та велику кількість олії і вина для його слуг, котрі заготовлювали будівельні матеріали для храму (2Хр 2:10, 15). Юдейський цар Йотам стягнув з аммонітського царя данину, яка включала 10 000 ко́рів (2 200 000 л) ячменю (2Хр 27:5). Після падіння Єрусалима чоловіки, що намагалися уникнути смерті від рук безжалісного Ізмаїла, зізнались йому: «Ми сховали в полі запаси пшениці, ячменю, олії і меду» (Єр 41:8).

Все ж ячмінь був простою, буденною їжею, і декотрі дослідники вважають, що саме тому «кругла ячмінна хлібина», яку побачив уві сні один мідіянітянин, символізувала скромне військо Гедеона (Сд 7:13, 14).

Осія, щоб викупити свою розпусну жінку Гомер, заплатив 15 срібняків (33 дол., якщо йдеться про шекелі) і півтора хомера (330 л) ячменю (Ос 1:3; 3:1, 2). На думку деяких вчених, сумарно він заплатив стільки, скільки коштував раб,— 30 шекелів срібла (66 дол.) (Вх 21:32). Якщо чоловік підозрював дружину в подружній невірності, то за Законом він мав дати «приношення ревнощів», яке становило десяту частину ефи (2,2 л) ячмінного борошна (Чс 5:14, 15). Ячмінь також використовували для визначення вартості поля: її встановлювали на основі того, скільки потрібно зерна, щоб засіяти це поле (Лв 27:16).