(озн. «він плата; чоловік, який приносить плату»).

1. Дев’ятий син Якова і п’ятий з семи дітей Лії, які народилися в Паддан-Арамі. Лія вважала цього сина нагородою, або платою, від Єгови за те, що вона дозволила, аби її служниця народила Якову синів, поки вона сама була безплідною (Бт 29:32—30:21; 35:23, 26; 1Хр 2:1).

Можливо, Іссахару було вісім років, коли в 1761 р. до н. е. його родина покинула Ханаан. Про його життя після цього нічого не розповідається, окрім тих випадків, де згадуються «сини Якова», серед яких був Іссахар (Бт 34:5—7, 13, 27; 37:3—27; 42:1—3; 45:15). У 1728 р. до н. е. Іссахар у 41-річному віці переселився в Єгипет разом зі своїми синами, яких звали Тола, Пува (Пуа), Йов (Яшув) і Шімрон; вони були серед 70 осіб, які належали до Яковового дому (Бт 46:13, 27; Вх 1:1—3; 1Хр 7:1).

Коли Яків перед смертю благословляв своїх 12 синів, Іссахара він благословив шостим, сказавши: «Іссахар — осел, в якого міцні кістки; він тримає на спині по два в’юки, навіть коли лежить. Він побачить, що його місце відпочинку добре і край його приємний. Він підставить плече, щоб нести тягар, і погодиться виконувати підневільну працю» (Бт 49:14, 15). Виголошуючи це благословення, Яків не лише вказав на риси Іссахара та події з його життя, але, як і у випадку з благословеннями для інших синів, також передрік, які риси й поведінка будуть притаманні нащадкам Іссахара (його племені) в майбутньому, «наприкінці днів» (Бт 49:1).

2. Одне з 12 племен Ізраїля; нащадки Іссахара, сина Якова.

На час першого перепису, проведеного після виходу з Єгипту, це плем’я налічувало 54 400 чоловіків, віком від 20 років і більше, які могли служити у війську (Чс 1:17—19, 28, 29). Приблизно через 39 років було проведено ще один перепис, згідно з яким ця кількість збільшилася до 64 300, а за часів Давида вона становила вже 87 000 (Чс 26:23—25; 1Хр 7:5). Коли в 1070 р. до н. е. у Хевроні Давида зробили «царем над усім Ізраїлем», там були присутні 200 провідників з племені Іссахара (1Хр 12:23, 32, 38).

Коли Ізраїль ставав табором у пустелі, племена, що походили від двох синів Лії, Іссахара і Завулона, розташовувалися на сх. боці святого намету, по обох боках від племені Юди (Чс 2:3—8). Ця група з трьох племен вирушала в дорогу першою (Чс 10:14—16). У благословенні, яке Мойсей виголосив ізраїльтянам перед своєю смертю, Іссахар і Завулон згадані разом (Пв 33:18). Але через кілька років, коли біля гір Геризім та Евал виголошували благословення й прокляття Закону і Ізраїль був поділений на дві групи, ці племена опинилися в різних групах (Пв 27:11—13; ІсН 8:33—35; див. ЕВАЛ, ГОРА).

Під час розподілу Обіцяного краю нащадкам Іссахара дістався наділ за четвертим жеребком; більша частина їхнього наділу лежала в родючій долині Єзреїл. На Сх. кордон наділу Іссахара проходив по річці Йордан, на Пд. його наділ межував з наділом Манасії, на Зх. — з частиною наділу Асира, а на Пн. — з наділами Завулона й Нефталима. Поблизу цього пн. кордону височіла гора Тавор, біля пд.-зх. кордону лежало місто Мегіддо, а біля пд.-сх. — Бет-Шеан. У цій місцевості було декілька ханаанських міст і залежних від них поселень (ІсН 17:10; 19:17—23). Саме в тій прекрасній долині Іссахар, згідно з Мойсеєвим благословенням, «раді[в] у своїх наметах» (Пв 33:18).

Той факт, що Яковового сина Іссахара було прирівняно до «осла, в якого міцні кістки», очевидно, вказує на рису, притаманну і йому самому, і племені, яке пішло від нього (Бт 49:14, 15). Край, виділений цьому племені, дійсно був «приємний»; це була родюча частина Палестини, придатна для ведення сільського господарства. Схоже, що Іссахар охоче взявся за цю нелегку працю. На його готовність важко трудитись вказують слова: «Він підставить плече, щоб нести тягар». Тож, хоча плем’я Іссахара не було якимсь визначним, воно, скоріш за все, заслуговувало похвали за те, що взяло на себе призначені йому обов’язки.

Деякі міста на території Іссахара, скажімо такі визначні міста, як Мегіддо і Бет-Шеан, були виділені сусідньому племені, Манасії (ІсН 17:11). Кілька міст з прилеглими пасовищами виділили для племені Левія (ІсН 21:6, 28, 29; 1Хр 6:62, 71—73). У пізніші часи плем’я Іссахара постачало харчі (1/12 річного обсягу) для Соломонового двору (1Цр 4:1, 7, 17).

Серед іссахарівців, які мали високе становище, був Їгал — один з чоловіків, посланих розвідати Обіцяний край (згодом він разом з іншими відмовляв ізраїльтян іти туди) (Чс 13:1—3, 7, 31—33). Після виходу з Єгипту провідником племені був Нетанель (Чс 1:4, 8; 7:18; 10:15), після того як Ізраїль увійшов в Обіцяний край — Палтіїл (Чс 34:17, 18, 26), а за часу правління Давида — Омрі (1Хр 27:18, 22).

Плем’я Іссахара було в числі тих, хто підтримав суддю Барака в бою проти війська царя Явіна, яке очолював Сісера (Сд 4:2; 5:15). Згодом іссахарівець, на ім’я Тола, став суддею Ізраїля; він судив народ 23 роки (Сд 10:1, 2). Після розділення царства Ізраїля третім правителем північного царства став Бааша, який походив з племені Іссахара. Цей неправедний цар захопив престол, убивши свого попередника, і був при владі 24 роки (1Цр 15:27, 28, 33, 34). Приблизно через 200 років Єзекія, цар Юди, запросив мешканців північного царства разом відзначити Пасху, і багато хто з племені Іссахара відгукнувся на запрошення та прийшов до Єрусалима на це свято (2Хр 30:1, 13, 18—20).

У книгах Єзекіїля та Об’явлення Іссахар згадується в одному переліку з іншими племенами — очевидно, в символічному значенні, адже в цих книгах записані пророчі видіння (Єз 48:25, 26, 33; Об 7:7).

3. Чоловік з племені Левія, який був вартовим при брамах; сьомий син кореївця Овед-Едома. Разом зі своїми родичами Іссахар був призначений охороняти пд. бік єрусалимської святині (1Хр 26:1—5, 13, 15).