Протягом останніх років Венесуела потерпає від небаченої економічної кризи і безлічі соціальних проблем. Едгар, який є Свідком Єгови, каже: «Рівень життя за останні роки катастрофічно впав. Ми почувалися так, ніби раптово попали в іншу, цілком чужу країну».

 Що допомогло Едгару пристосуватися до життя в нових умовах? Він каже: «Ми з моєю дружиною Кармен вирішили брати приклад з місіонерів, які переїхали в дуже бідні країни і навчилися задовольнятися найнеобхіднішим. Тож ми спростили своє життя і навчилися робити те, чого раніше не робили, наприклад, садити город».

 Однак Едгар і Кармен на цьому не зупинилися. Вони почали підтримувати братів і сестер, особливо тих, хто був пригнічений (1 Фессалонікійців 5:11). Едгар каже: «Ми не просто їх підбадьорювали, а заохочували також робити щось для інших. Адже коли допомагаєш іншим, відчуваєш особливу радість» (Дії 20:35).

 Коли почалася пандемія COVID-19, брат на ім’я Археніс вирішив проповідувати своїм родичам. Дехто з них погодився вивчати Біблію по телефону.

 Археніс дуже хотів, щоб його родичі змогли переглянути програму регіонального конгресу 2020 року. Але, на жаль, у декого з них не було інтернету. Тому Археніс попросив одного Свідка, який жив у сусідньому місті, аби той завантажив усі частини конгресу і передав родичам. А родичі, в свою чергу, позичили у когось телевізор з великим екраном і колонки. Перед початком програми Археніс подзвонив до родичів і помолився разом з ними. Завдяки щирим зусиллям Археніса четверо його родичів і 15 інших людей змогли отримати користь з чудової програми конгресу.

 Подружня пара Хайро і Хоана єдині у зборі, хто має машину. Вони з готовністю використовують її, щоб допомагати іншим. У Венесуелі дуже важко купити бензин. Хайро каже: «Іноді, щоб заправити машину, треба простояти в черзі багато годин, а буває і цілу ніч».

 Але Хайро зовсім не жалкує, що докладає таких зусиль. Він впевнений, що воно того варте, і пояснює: «Машиною ми привозимо братам і сестрам речі та продукти, яких вони дуже потребують. І так приємно бачити, як вони дякують за це не нам, а Єгові — тому, хто дбає, щоб його народ мав все необхідне» (2 Коринфян 9:11, 14).

 Норіанні ще немає 30 років, і вона переживала, що надто молода, аби допомагати іншим. Але на неї дуже вплинули слова з 1 Тимофія 4:12: «Нехай ніхто ніколи не дивиться звисока на твою молодість. Натомість будь для вірних прикладом».

 Ці слова спонукали Норіанні більше часу приділяти старшим у зборі. Вона почала проповідувати з ними, писати листи і запрошувати на свої біблійні вивчення. Також вона дзвонила їм і писала підбадьорливі повідомлення. Норіанні каже: «Єгова показав мені, що насправді я можу робити дуже багато».

 Братам і сестрам у Венесуелі зараз вкрай непросто, але попри це вони залишаються ревними у служінні і є «джерелом великої потіхи» одні для одних (Колоссян 4:11; 2 Тимофія 4:2).