(озн. «Єгова — праведність»).

1. «Син Кенаани»; лжепророк, який запевнив царя Ахава, що він відвоює в сирійців Рамот-Гілеад. Седекія «зробив собі залізні роги», бажаючи показати, що Ахав буде бити сирійців, аж поки не знищить їх. А коли правдивий пророк Михая передрік, що Ахава спіткає лихо, Седекія вдарив його по щоці (1Цр 22:11, 23, 24; 2Хр 18:10, 22, 23).

2. Князь, який жив у часи царя Єгоякима (Єр 36:12).

3. «Син Маасеї»; лжепророк, який жив серед вигнанців у Вавилоні і ганебно поводився, чинячи перелюб. Пророк Єгови Єремія передрік, що цар Навуходоносор спалить Седекію і його поплічника Ахава у вогні (Єр 29:21—23).

4. Син Йосії і Хамуталь; останній юдейський цар, який правив у Єрусалимі. Вавилонський цар Навуходоносор зробив його васальним царем і назвав Седекією, а до того він мав ім’я Маттанія. Протягом усіх 11 років свого правління «Седекія робив зло в очах Єгови» (2Цр 24:17—19; 2Хр 36:10—12; Єр 37:1; 52:1, 2).

У 1 Хронік 3:15 він названий третім сином Йосії, хоча насправді народився четвертим (пор. 2Цр 23:30, 31; 24:18; Єр 22:11). У цьому вірші ім’я Седекії стоїть перед іменем його брата Шаллума (Єгоахаза) — рідного і по батькові, і по матері,— можливо через те, що його правління тривало значно довше.

Батько Седекії, цар Йосія, близько 629 р. до н. е. зазнав смертельної рани в Мегіддо, коли намагався змусити фараона Нехо та його військо відступити. У той час Седекія мав біля дев’яти років і був приблизно на три роки старший за свого племінника Єгояхіна. Тоді народ поставив царем 23-річного Єгоахаза, брата Седекії. Єгоахаз правив усього три місяці, після чого фараон Нехо зробив царем замість нього Еліякима (якому дав нове ім’я — Єгояким), 25-річного єдинокровного брата Єгоахаза і Седекії. Коли Єгояким помер, царювати почав його син Єгояхін. Схоже, саме в цей час вавилонське військо під командуванням царя Навуходоносора тримало Єрусалим в облозі. Єгояхін був царем три місяці та десять днів, а тоді здався царю Вавилону (617 р. до н. е.) (2Цр 23:29—24:12; 2Хр 35:20—36:10).

Перші роки правління. Захопивши Єрусалим, Навуходоносор поставив царем Седекію і змусив його поклястися іменем Єгови, що він буде вірним васальним царем (2Хр 36:10, 11; Єз 17:12—14; пор. 2Хр 36:13).

Очевидно, на початку правління Седекії до нього прибули посланці з Едому, Моаву, Аммону, Тиру і Сидону. Мабуть, вони хотіли переконати його приєднатися до них у боротьбі проти царя Навуходоносора (Єр 27:1—3; те, що в 1-му вірші замість Седекії згадується Єгояким, може бути помилкою переписувача; див. NW, прим.). Біблія не розповідає, чи Седекія погодився на пропозицію посланців. Можливо, що ні, оскільки Єремія заохотив Седекію та його підданих служити вавилонському цареві, а також дав посланцям ярма, аби показати, що їхні народи теж мають підкоритися Навуходоносору (Єр 27:2—22).

Також на початку свого правління Седекія (з невказаних у Біблії причин) послав Еласу і Гемарію у Вавилон. Якщо розповідь ведеться в хронологічному порядку, то це сталося в четвертому році його царювання (Єр 28:1, 16, 17; 29:1—3).

Того ж, четвертого, року свого панування Седекія теж відправився до Вавилону. Очевидно, він хотів принести данину і цим запевнити Навуходоносора у своїй вірності. Седекію супроводжував царський управитель Серая, якому пророк Єремія довірив сувій. У ньому був записаний вирок, який Єгова виніс Вавилону (Єр 51:59—64).

Приблизно через рік серед юдейських вигнанців у Вавилонії почав служити пророком Єзекіїль (Єз 1:1—3; пор. 2Цр 24:12, 17). Шостого місяця шостого року правління царя Седекії (612 р. до н. е.) Єзекіїль побачив видіння. У ньому Бог відкрив йому, що в Єрусалимі процвітає ідолопоклонство, в тому числі поклоніння сонцю та богу Таммузу (Єз 8:1—17).

Бунт проти Навуходоносора. Приблизно через три роки (бл. 609 р. до н. е.) Седекія,— порушивши свою клятву, дану в ім’я Єгови, і відкинувши слово Єгови, отримане через Єремію,— збунтувався проти Навуходоносора і попросив Єгипет про військову підтримку (2Цр 24:20; 2Хр 36:13; Єр 52:3; Єз 17:15). У відповідь цар Навуходоносор зі своїм військом виступив проти Єрусалима. «Дев’ятого року, в 10-й день 10-го місяця» почалася його облога (Єз 24:1—6).

Можливо, саме на початку облоги Седекія послав до Єремії «Пашхура, сина Малкії, і Софонію, сина Маасеї, священика», щоб запитати Єгову, чи Навуходоносор відступить від Єрусалима. Єгова сказав через Єремію, що вавилоняни не пощадять ні міста, ні його мешканців (Єр 21:1—10). Здається, після того Єремія за вказівкою Бога сам пішов до царя і повідомив йому, що Єрусалим буде зруйновано, а його, Седекію, заберуть у Вавилон, де він і помре у спокої (Єр 34:1—7).

Під час облоги Седекія та його князі вирішили, що було б мудро виконати якусь заповідь із Закону і так здобути схвалення Єгови. Хоча це не був ювілейний рік, вони, склавши угоду, відпустили на волю своїх рабів, євреїв. Пізніше вони порушили цю угоду і повернули в рабство тих, кого звільнили (Єр 34:8—22). Здається, це сталося тоді, коли єгипетське військо вирушило на допомогу Єрусалиму, через що вавилоняни тимчасово зняли облогу, аби виступити проти єгиптян (Єр 37:5). Мабуть, здавалося, що вавилоняни зазнають поразки і не зможуть відновити облогу. Тому ті, хто відпустив своїх рабів на волю, подумали, що небезпека минула, і знову повернули звільнених євреїв у рабство.

Приблизно в цей час Седекія послав «Єгухала, сина Шелемії, і Софонію, сина священика Маасеї» до Єремії. Вони мали попросити пророка помолитися до Єгови за народ, очевидно для того, щоб Єрусалим не зазнав передреченого знищення. Але Єремія передав, що Єгова не змінив свого рішення. Халдеї повернуться і зруйнують Єрусалим (Єр 37:3—10).

Пізніше Єремія вирішив піти з Єрусалима до краю Веніямина, але його схопили біля Веніяминової брами і фальшиво звинуватили в тому, що він переходить до халдеїв. Хоча Єремія заперечував це, Ірія, наглядач сторожі, не послухав його і привів пророка до князів, а вони вкинули його до в’язниці в домі Єгонатана. Коли минуло чимало часу і вавилоняни, мабуть, знову взяли Єрусалим в облогу, Седекія послав за Єремією. В розмові з царем він сказав, що Седекія буде відданий у руки вавилонського царя, а також попросив не відсилати його назад у дім Єгонатана. Цар задовольнив прохання Єремії і наказав посадити його до в’язниці, що на Подвір’ї вартових (Єр 37:11—21; 32:1—5).

Седекія був слабким, безхарактерним правителем. Про це свідчить його відповідь князям, які вимагали стратити Єремію за те, що пророк нібито ослаблює бойовий дух народу. Він сказав їм: «Ось він у ваших руках. Цар нічого не може вдіяти проти вашої волі». Однак пізніше Седекія дозволив Евед-Мелеху врятувати Єремію і наказав йому взяти собі на допомогу 30 чоловіків. Згодом Седекія знову послав за Єремією, щоб поговорити з ним наодинці. Він запевнив пророка, що не вб’є його і не видасть у руки тих, хто шукає його смерті. Що ж до Седекії, то він боявся юдеїв, які перейшли на бік халдеїв, тому не послухався натхненої Богом поради, яку передав йому Єремія, і не захотів здатися вавилонським князям. Страх царя також виявився в тому, що він наказав Єремії не розповідати схильним до підозр князям, про що вони розмовляли (Єр 38:1—28).

Падіння Єрусалима. Зрештою «11-го року панування Седекії [607 р. до н. е.], у дев’ятий день четвертого місяця» вавилоняни проломили мури Єрусалима. Вночі Седекія разом зі своїми воїнами спробував утекти. Але його піймали на пустельних рівнинах Єрихона і привели до Навуходоносора в Ривлу. Там на очах у Седекії вбили його синів. Оскільки тоді Седекія мав лише біля 32 років, його сини, мабуть, були ще дітьми. Після цього Седекію осліпили, закували в мідяні кайдани і відвели до Вавилону, де він і помер у в’язниці (2Цр 25:2—7; Єр 39:2—7; 44:30; 52:6—11; пор. Єр 24:8—10; Єз 12:11—16; 21:25—27).

5. Син Єхонії (Єгояхіна), який, очевидно, не був одним із семи синів, котрі народилися в нього у вавилонському полоні (1Хр 3:16—18).

6. Священик або прабатько священика, який був одним з тих, хто в часи намісника Неемії завірив печаткою «тверду обіцянку» (Не 9:38; 10:1, 8).